Про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 25.08.200432/35
Документ va2_3600-04, поточна редакція — Прийняття від 25.08.2004

                 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.08.2004 Справа N 32/35
(ухвалою Судової палати у господарських
справах Верховного Суду України
від 11.11.2004 відмовлено у порушенні
провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
<...> у відкритому судовому засіданні за участю представників
сторін: від позивача: Г.С.М. від відповідача: Г.В.В. розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного
товариства "Київський завод реле та автоматики" на постанову Київського апеляційного господарського суду від
24.03.2004 р. у справі N 32/35 Господарського суду м. Києва за позовом Відкритого акціонерного товариства "Київський
завод реле та автоматики" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі
м. Києва про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
В С Т А Н О В И В:
Відкрите акціонерне товариство "Київський завод реле та
автоматики" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом
до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень Державної
податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва від
13.05.2003 р. N 0001622312/0, N 0001632312/0, N 0001642312/0,
N 0001652312/0; від 21.07.2003 р. N 0001622312/1, N 0001632312/1,
N 0001642312/1, N 0001652312/1; від 07.10.2003 р. N 0001622312/2,
N 0001632312/2, N 0001642312/2, N 0001652312/2.
Заявою від 03.02.2004 р. Відкрите акціонерне товариство
"Київський завод реле та автоматики" уточнило позовні вимоги та
просить визнати недійсними податкові повідомлення-рішення
Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва
від 13.05.2003 р. N 0001622312/0, N 0001632312/0, N 0001642312/0,
N 0001652312/0; від 21.07.2003 р. N 0001622312/1, N 0001632312/1,
N 0001642312/1, N 0001652312/1; від 07.10.2003 р. N 0001622312/2,
N 0001632312/2, N 0001642312/2, N 0001652312/2, а також від
09.01.2004 р. N 0000072312/3, N 0000082312/3, N 0000062312/3.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 11.02.2004
(суддя <...>), яке залишене без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 24.03.2004 р. (судді: <...>),
провадження у справі в частині визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Солом'янському
районі м. Києва від 13.05.2003 р. N 0001622312/0, від
21.07.2003 р. N 0001622312/1, від 07.10.2003 р. N 0001622312/2
припинено, в іншій частині позову Відкритому акціонерному
товариству "Київський завод реле та автоматики" відмовлено.
Не погодившись з постановою Київського апеляційного
господарського суду від 24.03.2004 р., Відкрите акціонерне
товариство "Київський завод реле та автоматики" подало касаційну
скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нове
рішення, яким позов задовольнити. Свою вимогу Відкрите акціонерне
товариство "Київський завод реле та автоматики" мотивує тим, що
господарським судом апеляційної інстанції неправильно застосовано
норми матеріального права, а саме п.п. 6.4.1 п. 6.4, п. 6.5 ст. 6,
абз. 1 п. 17.2, п.п. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).
Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши представників
сторін, які з'явились в господарське засідання суду касаційної
інстанції, перевіривши правильність застосування апеляційним
господарським судом норм матеріального та процесуального права,
Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна
скарга Відкритого акціонерного товариства "Київський завод реле та
автоматики" підлягає задоволенню частково.
Господарським судом встановлено: Відповідачем проведено планову документальну перевірку
дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивачем
за період з 01.01.2000 р. по 01.01.2003 р., про що 08.05.2003 р.
складено акт. Перевіркою відповідачем виявлено, що позивачем
несвоєчасно сплачено земельний податок за 2001 р. у сумі
238584,41 грн. та за 2002 р. у сумі 131794,95 грн. Крім того,
відповідно до розрахунку, наведеному у додатку N 2 до акту
перевірки загальна сума узгодженого податкового зобов'язання,
сплаченого позивачем з затримкою до 30 календарних днів, складає
123431,74 грн., з затримкою від 30 до 90 календарних днів -
166528,27 грн., з затримкою, більшою 90 календарних днів, -
77954,07 грн. - За перевіркою відповідачем з підстав, передбачених
п.п 17.1.7. п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) прийнято податкові
повідомлення-рішення, а саме: податкове повідомлення-рішенням
N 0001622312/0 від 13.05.2003 р., яким позивачу за затримку сплати
узгодженого податкового зобов'язання з земельного податку у сумі
123431,7 грн. на 30 календарних днів нараховано штраф у розмірі
10% від вказаної суми, що становить 12343,17 грн.; податкове
повідомлення-рішення N 0001632312/0 від 13.05.2003 р., яким
позивачу за затримку сплати узгодженого податкового зобов'язання
по земельному податку у сумі 113295,3 грн. на 75 календарних днів
нараховано штраф у розмірі 20% від вказаної суми, що становить
22659,06 грн.; податкове повідомлення-рішення N 0001642312/0 від
13.05.2003 р., яким позивачу за затримку сплати узгодженого
податкового зобов'язання по земельному податку у сумі 77954,08
грн. на 125 календарних днів нараховано штраф у розмірі 50% від
вказаної суми, що становить 38977,04 грн.; податкове
повідомлення-рішення N 0001652312/0 від 13.05.2003 р., яким
позивачу за затримку сплати узгодженого податкового зобов'язання
по земельному податку у сумі 53232,95 грн. на 75 календарних днів
нараховано штраф у розмірі 20% від вказаної суми, що становить
10646,59 грн. - За скаргою позивача відповідачем прийнято рішення від
17.07.2003 р. N 8593/10/10-145 про результати розгляду скарги,
яким податкові повідомлення-рішення відповідача від 13.05.2003 р.
N 0001622312/0, N 0001632312/0, N 0001642312/0, N 0001652312/0
залишені без змін. Відповідачем прийняті податкові
повідомлення-рішення від 21.07.2003 р.: N 0001622312/1 про
стягнення з позивача штрафу у розмірі 12343,17 грн.,
N 0001632312/1 про стягнення з позивача штрафу у розмірі
22659,06 грн., N 0001642312/1 про стягнення з позивача штрафу у
розмірі 38977,04 грн., N 0001652312/1 про стягнення з позивача
штрафу у розмірі 10646,59 грн. - За скаргою позивача Державна податкова адміністрація у
м. Києві прийняла рішення від 24.09.2003 р. N 2843/10/25-014 про
результати розгляду скарги, яким податкові повідомлення-рішення
відповідача від 21.07.2003 р. N 0001622312/1, N 0001632312/1,
N 0001642312/1, N 0001652312/1 залишені без змін, а скаргу
позивача без задоволення. - Відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від
07.10.2003 р. N 0001622312/2 про стягнення з позивача штрафу у
розмірі 12343,17 грн., N 0001632312/2 про стягнення з позивача
штрафу у розмірі 22659,06 грн., N 0001642312/2 про стягнення з
позивача штрафу у розмірі 38977,04 грн., N 0001652312/2 про
стягнення з позивача штрафу у розмірі 10646,59 грн. - За скаргою позивача рішенням Державної податкової
адміністрації України від 28.11.2003 р. N 9772/6/25-1215 скасовані
податкові повідомлення-рішення відповідача від 13.05.2003 р.
N 0001622312/0, від 21.07.2003 р. N 0001622312/1, від
07.10.2003 р. N 0001622312 в частині застосування 2056,47 грн.
штрафних санкцій. - Відповідачем прийнято на підставі п.п. 17.1.7. п. 17.1
ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) прийнято податкові повідомлення-рішення:
N 0000072312/3 від 09.01.2004 р., яким позивачу за затримку сплати
узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку
нараховано штраф у розмірі 10%, що становить 10286,70 грн.;
N 0000022312/3 від 09.01.2004 р., яким позивачу за затримку сплати
узгодженого податкового зобов'язання по земельному податку
нараховано штраф у розмірі 50%, що становить 38977 грн.;
N 0000062312/3 від 09.01.2004 р., яким позивачу за затримку сплати
узгодженого податкового зобов'язання з земельному податку
нараховано штраф у розмірі 20%, що становить 33305,65 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний господарський
суд виходив з того, що позивач не заперечував того, що ним було
сплачено земельний податок за 2001 р. та за 2002 р. з порушенням
строків встановлених Законом України "Про державний бюджет України
на 2001 р." ( 2120-14 ) та Законом України "Про Державний бюджет
України за 2002 р." ( 2905-14 ). Крім того, на погляд
господарського суду, наявність переплати по земельному податку у
зв'язку з подачею уточнюючих розрахунків не може бути підставою
для звільнення позивача від обов'язку своєчасної сплати податку за
попередні податкові періоди.
Згідно до п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) платник податків
самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає у
податковій декларації, крім випадків, передбачених п.п. "г"
п.п. 4.2.2 п. 4.2, а також п. 4.3 цієї статті.
Проте, згідно п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) контролюючий орган
зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання
платника податків у разі якщо: а) платник податків не подає у
встановлені строки податкову декларацію; б) дані документальних
перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про
заниження або завищення суми його податкових зобов'язань,
заявлених у податкових деклараціях; в) контролюючий орган виявляє
арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків
податковій декларації, які призвели до заниження або завищення
суми податкового зобов'язання. Таким чином, як випливає з приписів
вищезгаданої правової норми, імперативом даної норми на
контролюючий орган покладено обов'язок самостійно визначити суму
податкового зобов'язання платника податків у випадку завищення або
заниження його податкових зобов'язань.
Як вже було зазначено, відповідачем було здійснено перевірку
позивача, за результатами якої до позивача застосовано штраф за
затримку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з
земельного податку за 2001-2002 р., яка набула статусу податкового
боргу. Оскільки штрафні санкції застосовано відповідачем за
результатами перевірки позивача, то господарський суд зобов'язаний
був встановити обставину щодо виконання відповідачем вимог,
покладених на нього п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ). Проте, господарським
судом попередніх інстанцій не було встановлено обставини щодо того
чи було відповідачем виконано зобов'язання покладене на нього
п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами", а саме: чи встановлено ним перевіркою позивача
наявність завищення позивачем податкових зобов'язань з земельного
податку за відповідні періоди, а отже і наявність податкового
боргу з цього податку у відповідні періоди.
Згідно ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) доказами у справі є
будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у
визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність
обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також
інші обставини, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору. Отже, як випливає із приписів даної правової
норми, обставини справи, на яких грунтуються вимоги та заперечення
сторін встановлюються господарським судом на підставі доказів.
Правила щодо належності та допустимості доказів встановлені
ст. 34 ГПК України ( 1798-12 ), згідно ч. 2 якої обставини справи,
які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними
засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами
доказування.
Згідно п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) обов'язок доведення
того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у
випадках, визначених підпунктом 4.2.2 цього пункту, є помилковим,
покладається на платника податків за винятком випадків, визначених
пунктом 4.3 цієї статті. Отже, як випливає з приписів даної
правової норми, у випадку нарахування контролюючим органом
платнику податків податкових зобов'язань, обов'язок доведення
того, що здійснене контролюючим органом нарахування є помилковим
покладається на платника податків. Оскільки на позивача покладено
обов'язок доведення, що нарахування штрафних санкцій здійснено
відповідачем помилково, то належними доказами, які має дослідити
господарський суд, та на підставі яких у встановленому законом
порядку встановити відповідні обставини є первинні документи, що
має надати позивач в обгрунтування своїх доводів. Проте,
господарський суд не досліджував належні докази та не встановлював
відповідні обставини на підставі таких доказів, чим порушив
ст. ст. 32, 34, 36, 38 ГПК України ( 1798-12 ) щодо дослідження
доказів. Натомість господарський суд досліджував акт перевірки
відповідачем позивача, що є порушенням п.п. 4.2.3 п. 4.2 ст. 4
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ).
Згідно ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ), господарський суд
оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на
всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх
обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. В порушення
вимог вищевказаної норми Кодексу господарський суд попередніх
інстанцій неповно з'ясував фактичні обставини, що мають значення
для правильного вирішення даного господарського спору.
Згідно ч. 1 ст. 111-10 ГПК України ( 1798-12 ) підставами для
скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного
господарського суду або постанови апеляційного господарського суду
є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи
процесуального права. Оскільки місцевим господарським судом та
апеляційним господарським судом порушено вищезгадані норми
матеріального та процесуального права, то прийняті зазначеними
судовими інстанціями у даній справі рішення підлягають скасуванню.
Межі перегляду справи в касаційній інстанції встановлені
ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ), якою визначено, що переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на
підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє
застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має
права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були
встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи
відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого
доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази
або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на те, що попередніми судовими інстанціями не було
досліджено доказів та не встановлено обставини справи, які мають
значення для правильного вирішення даного господарського спору, а
касаційній інстанції таке право не надано, то справа підлягає
направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду першої
інстанції слід взяти до уваги викладене, вжити всі передбачені
законом заходи щодо всебічного, повного та об'єктивного
встановлення обставин справи, прав та обов'язків сторін і, в
залежності від встановленого та відповідно до вимог чинного
законодавства, вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, п. 3 ст. 111-9, 111-10,
111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства
"Київський завод реле та автоматики" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду м. Києва від 11.02.2004 р. та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
24.03.2004 р. у справі N 32/35 скасувати, а справу передати на
новий розгляд до Господарського суду м. Києва.



вгору