Документ v_458805-08, втратив чинність, поточна редакція — Скасування від 13.05.2010, підстава - v4053805-10

                                                          
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
П О С Т А Н О В А
07.10.2008 N 3/458
{ Постанову скасовано на підставі Постанови Київського
апеляційного адміністративного суду
N 22-а-40532/08 ( v4053805-10 ) від 13.05.2010 }
Про визнання пункту 1.3 наказу
Міністерства праці та соціальної
політики України, Міністерства охорони
здоров'я України від 5 жовтня 2005 року
N 308/519 "Про впорядкування та затвердження
умов оплати праці працівників закладів охорони
здоров'я та установ соціального захисту
населення" незаконним та нечинним

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючої - судді Блажівської Н.Є., суддів - Мазур А.С.,
Літвінової А.В., при секретарі судового засідання -
Серпутько Т.С., розглянув у відкритому судовому засіданні
адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до: Міністерства праці
та соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я
України, третя особа - Міністерство юстиції України, про визнання
незаконним та нечинним наказу ( z1209-05 ).
У судовому засіданні 7 жовтня 2008 року відповідно до
пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) проголошено вступну та резолютивну частину постанови.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (надалі - Позивач) звернулась до Окружного
адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства праці
та соціальної політики України (надалі - Відповідач 1),
Міністерства охорони здоров'я України (надалі - Відповідач 2) за
участю Міністерства юстиції України (надалі - Третя особа) про
визнання незаконним та нечинним пункту 1.3 Умов оплати праці
працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального
захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та
соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України
від 5 жовтня 2005 р. N 308/519 ( z1209-05 ) (зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2005 р. за N 1209/11489).
Позовні вимоги мотивовані тим, що пункт 1.3 Умов оплати праці
працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального
захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та
соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України
від 5 жовтня 2005 р. N 308/519 ( z1209-05 ) (зареєстровано в
Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2005 р. за N 1209/11489), є
незаконним та таким, що не відповідає правовим актам вищої
юридичної сили - статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
статтям 8, 12 Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ),
пунктам 1, 5, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня
2002 р. N 1298 ( 1298-2002-п ) "Про оплату праці працівників на
основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати
праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей
бюджетної сфери" та пункту 1 наказу Міністерства праці та
соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України
від 5 жовтня 2005 р. N 308/519 "Про впорядкування умов оплати
праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального
захисту населення". Представником Позивача було зазначено, що
Відповідач 1 та Відповідач 2 не є суб'єктами законотворчості, а
тому упорядкування оплати праці працівників закладів охорони
здоров'я небюджетної сфери виходить за межі наданих їм чинним
законодавством повноважень.
Представник Відповідача 1 - Міністерства праці та соціальної
політики України в судовому засіданні проти заявлених позовних
вимог заперечив, зазначивши, що пункт 1.3 Умов оплати праці
працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального
захисту населення, затверджених наказом Міністерства праці та
соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я України
від 5 жовтня 2005 р. N 308/519 ( z1209-05 ), відповідає нормам
чинного законодавства. Також ним було зазначено, що упорядкування
оплати праці працівників закладів охорони здоров'я на основі
Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів ( 1298-2002-п )
повністю відповідає пункту 6 частини 1 статті 92, частини 3
статті 43 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та Закону України
"Про оплату праці" ( 108/95-ВР ).
Представник Відповідача 2 - МОЗ України в обґрунтування
поданих заперечень на заявлені позовні вимоги зазначив, що
оскаржуваний нормативно-правовий акт не протирічить положенням
чинного законодавства України та прийнятий в межах наданих
повноважень. Також представник МОЗ України в судовому засіданні
посилався на пропуск Позивачем строку звернення до
адміністративного суду та наполягав на застосуванні наслідків
пропуску строку.
Представник Третьої особи в судовому засіданні проти
заявлених позовних вимог заперечив, виходячи з наступного.
Представником Міністерства юстиції України було зазначено, що
оспорюваний наказ ( z1209-05 ) видано Міністерством праці та
соціальної політики України та Міністерством охорони здоров'я
України в межах наданих їм повноважень; правова експертиза та
державна реєстрація цього нормативно-правового акта проведена
Міністерством юстиції України у встановленому законодавством
порядку. Також представником Третьої особи було зазначено, що
Умови є обов'язковими для виконання установами, закладами та
організаціями охорони здоров'я та соціального захисту населення
лише бюджетної сфери.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали та
заслухавши пояснення представника Позивача, представників
Відповідачів та представника Третьої особи, всебічно і повно
з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов,
об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для
розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний
адміністративний суд міста Києва В С Т А Н О В И В:
Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) право оскаржити
нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а
також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде
застосований цей акт.
27 червня 2008 року Територіальною державною інспекцією праці
у Сумській області було винесено Припис N 18-13-042/740-517 від
27 червня 2008 року завідуючій Центральної районної аптеки N 37
Краснопільського району ОСОБА_1.
Приписом встановлено порушення трудового законодавства та
приписано привести у відповідність посадові оклади працівників з
дотриманням державних гарантій мінімальних рівнів оплати праці до
10 липня 2008 р., статті 97 КЗпП України ( 322-08 ), наказ
Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства
охорони здоров'я України від 5 жовтня 2005 р. N 308/519
( z1209-05 ).
Таким чином, Судом встановлено, що Позивач є суб'єктом
правовідносин у яких застосовується відповідний акт.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України і
Міністерства охорони здоров'я України від 5 жовтня 2005 року
N 308/519 ( z1209-05 ) затверджені Умови оплати праці працівників
закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення
(надалі - Умови).
Відповідно до пункту 1.1 Умов ( z1209-05 ) їх розроблено
відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня
2002 року N 1298 ( 1298-2002-п ) "Про оплату праці працівників на
основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати
праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей
бюджетної сфери" (із змінами).
Згідно з пунктом 1.3 Умов ( z1209-05 ) визначені згідно з
Умовами посадові оклади (тарифні ставки) є державними гарантіями
мінімальних рівнів оплати праці для конкретних
професійно-кваліфікаційних груп працівників, які перебувають у
трудових відносинах із закладами охорони здоров'я та установами
соціального захисту населення всіх форм власності, при додержанні
встановленої законодавством про працю тривалості робочого часу та
виконанні працівником посадових обов'язків (норм праці).
Відповідно до статті 43 Конституції України ( 254к/96-ВР )
кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на
заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України
( 254к/96-ВР ) виключно законами України визначаються основи
соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади
регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства,
материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони
здоров'я; екологічної безпеки.
Відповідно до статті 8 Конституції України Конституція
України ( 254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу. Закони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України
і повинні відповідати їй.
Зазначеними конституційними положеннями встановлене
імперативне правило, що містить нормативну вимогу врегулювання
засади регулювання праці і зайнятості виключно законом.
Суд звертає увагу на те, що наказ Міністерства праці та
соціальної політики України і Міністерства охорони здоров'я
України від 5 жовтня 2005 року N 308/519 ( z1209-05 ) є
підзаконним нормативно-правовим актом.
Таким чином, Суд погоджується з посиланнями представника
Позивача, що, встановивши державні гарантії мінімальних рівнів
оплати праці для конкретних професійно-кваліфікаційних груп
працівників, які перебувають у трудових відносинах із закладами
охорони здоров'я та установами соціального захисту населення всіх
форм власності Умовами ( z1209-05 ), які затверджені відповідним
наказом, відповідачі діяли всупереч вимогам статті 92 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), норми якої, відповідно до статті 8
Основного Закону, є нормами прямої дії.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України
від 30 серпня 2002 р. N 1298 ( 1298-2002-п ) "Про оплату праці
працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і
коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та
організацій окремих галузей бюджетної сфери" встановлено обов'язок
Міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, а також
Національної та галузевої академій наук у місячний термін
розробити і затвердити за погодженням з Міністерством праці та
соціальної політики і Міністерством фінансів конкретні умови
оплати праці та розміри посадових окладів (ставок заробітної
плати) працівників підвідомчих бюджетних установ, закладів та
організацій відповідно до Єдиної тарифної сітки з урахуванням
складності, відповідальності та специфіки їх роботи.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до вказаної
постанови ( 1298-2002-п ), на відповідачів було покладено
обов'язок врегулювати оплату праці виключно працівників бюджетних
закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту
населення.
Однак, як зазначено в пункті 1.3 Умов оплати праці
працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального
захисту населення ( z1209-05 ) - визначені згідно з Умовами
посадові оклади (тарифні ставки) є державними гарантіями
мінімальних рівнів оплати праці для конкретних
професійно-кваліфікаційних груп працівників, які перебувають у
трудових відносинах із закладами охорони здоров'я та установами
соціального захисту населення всіх форм власності, при додержанні
встановленої законодавством про працю тривалості робочого часу та
виконанні працівником посадових обов'язків (норм праці).
Суд вважає, що Відповідачі при прийнятті оскаржуваного
рішення вийшли за межі наданих їм пунктом 6 постанови N 1298
( 1298-2002-п ) повноважень, поширивши дані нормативні положення
на суб'єктів всіх форм власності, тоді як їхні повноваження були
спрямовані на врегулювання означених питань лише щодо відповідних
бюджетних закладів.
Відповідно до статті 8 Закону України "Про оплату праці"
( 108/95-ВР ) держава здійснює регулювання оплати праці
працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення
розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і
гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників
підприємств, заснованих на державній, комунальній власності,
працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються
чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці
працівників підприємств-монополістів згідно з переліком, що
визначається Кабінетом Міністрів України, а також шляхом
оподаткування доходів працівників. Умови ( z1209-05 ) розміру
оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з
бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадку,
передбаченого частиною першою статті 10 цього Закону.
Пунктом 1.3 Умов оплати праці працівників закладів охорони
здоров'я та установ соціального захисту населення ( z1209-05 )
відповідачі здійснили державне регулювання розмірів оплати праці
працівників підприємств, установ та організацій, які не
фінансуються та не дотуються з державного бюджету.
Згідно з вимогами статті 12 Закону України "Про оплату праці"
( 108/95-ВР ) норми оплати праці (за роботу в надурочний час;
святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою,
який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції,
що виявилася браком не з вини працівника; працівників, молодше
вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи
тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за
час виконання державних обов'язків; для тих, які направляються для
підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для
переведених за станом здоров'я на легшу нижчеоплачувану роботу;
переведених тимчасово на іншу роботу у зв'язку з виробничою
необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до
трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах
виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших
спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації
працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості,
службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються
Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства
України. Норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною
першою цієї статті та Кодексом законів про працю України
( 322-08 ) є мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до частини 2 пункту 2 Рішення Конституційного Суду
України у справі за конституційним зверненням Київської міської
ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої
статті 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення
терміну "законодавство") від 9 липня 1998 року N 12-рп/98
( v012p710-98 ) "визнаючи важливість права на працю як основи
життєдіяльності людини, Конституція України ( 254к/96-ВР )
закріплює та гарантує основні трудові права громадян (статті 43,
44, 45, 46) і встановлює, що основи соціального захисту, форми і
види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і
зайнятості визначаються виключно законами України (пункт 6 частини
першої статті 92 Конституції України)".
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оплату праці"
( 108/95-ВР ) оплата праці працівників установ і організацій, що
фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету
Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.
Порядок оплати праці працівників установ і організацій, що
фінансуються з державного бюджету України регламентується
постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року
N 1298 ( 1298-2002-п ) "Про оплату праці працівників на основі
Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці
працівників установ, закладів та організацій окремих галузей
бюджетної сфери".
Пунктом 1 зазначеної постанови ( 1298-2002-п) Кабінет
Міністрів України постановив: затвердити Єдину тарифну сітку
розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ,
закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери.
Відповідно до пункту 5 постанови ( 1298-2002-п ) умови оплати
праці, посадові оклади (ставки заробітної плати) та ставки
погодинної оплати праці, визначені цією постановою, поширюються на
відповідні категорії працівників (невійськовослужбовців і тих, що
не мають звань рядового і начальницького складу) всіх бюджетних
установ, закладів та організацій незалежно від відомчого
підпорядкування.
Згідно з пунктом 6 постанови ( 1298-2002-п ) Міністерствам та
іншим центральним органам виконавчої влади, а також Національній
та галузевій академій наук у місячний термін розробити і
затвердити за погодженням з Міністерством праці та соціальної
політики і Міністерством фінансів конкретні умови оплати праці та
розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників
підвідомчих бюджетних установ, закладів та організацій відповідно
до Єдиної тарифної сітки з урахуванням складності,
відповідальності та специфіки їх роботи.
В преамбулі наказу Міністерства праці та соціальної політики
України, Міністерства охорони здоров'я України від 5 жовтня
2005 року N 308/519 ( z1209-05 ) "Про впорядкування умов оплати
праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального
захисту населення" зазначено: "з метою упорядкування умов оплати
праці працівників закладів охорони здоров'я і установ соціального
захисту населення та на виконання постанови Кабінету Міністрів
України від 30 серпня 2002 року N 1298 ( 1298-2002-п ) "Про оплату
праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і
коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та
організацій окремих галузей бюджетної сфери".
Згідно Висновку про нормативний акт, поданий на державну
реєстрацію Міністерства юстиції України "даним наказом
затверджуються Умови оплати праці працівників закладів охорони
здоров'я та установ соціального захисту населення ( z1209-05 ) на
основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати
праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей
бюджетної сфери ( 1298-2002-п )".
Крім того, як підтверджується письмовими запереченнями
Третьої особи - Міністерства юстиції України, Умови є
обов'язковими для виконання установами, закладами та організаціями
охорони здоров'я та соціального захисту населення лише бюджетної
сфери.
Проаналізувавши положення чинного законодавства України, яке
регулює порядок оплати праці, Суд приходить до висновку, що
оскаржуваний пункт 1.3 Умов оплати праці працівників закладів
охорони здоров'я та установ соціального захисту населення,
затверджених наказом Міністерства праці та соціальної політики
України, Міністерства охорони здоров'я України від 5 жовтня
2005 року N 308/519 ( z1209-05 ), не відповідає вимогам
нормативних актів вищої юридичної сили - Конституції України
( 254к/96-ВР ), Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ),
постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року
N 1298 ( 1298-2002-п ) "Про оплату праці працівників на основі
Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці
працівників установ, закладів та організацій окремих галузей
бюджетної сфери".
Стосовно посилання представника Відповідача 2 на пропуск
Позивачем строку звернення до адміністративного суду, Суд звертає
увагу на те, що Позивач є особою, до якої застосовано оскаржуваний
пункт нормативно-правового акту. Відповідний припис Позивачу був
зроблений 27 червня 2008 року. Контракт із завідуючою комунального
підприємства Центральної районної аптеки N 37 Краснопільського
району ОСОБА_1 був укладений 21 квітня 2008 року. Позовна заява до
Окружного адміністративного суду м. Києва була подана ОСОБА_1
17 липня 2008 року (що підтверджується відповідним реєстраційним
записом на першій сторінці позовної заяви).
Таким чином, Позивач звернулася до адміністративного суду за
захистом своїх прав в межах встановленого Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) строку позовної
давності.
Згідно вимог статті 6 Конституції України ( 254к/96-ВР )
органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої
повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно
до законів України.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ) органи державної влади та органи місцевого
самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 171 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) правила цієї
статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо
законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили
нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів
виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим,
місцевих державних адміністрацій, органів місцевого
самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 171 КАС України ( 2747-15 )
право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких
його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у
яких буде застосований цей акт.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ) визначено, що розгляд і вирішення справ в
адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін
та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед
судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу
адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона
повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та
заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу
положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд
дійшов висновку, що викладені в позовній заяві посилання Позивача
є обґрунтованими, та відповідно такими, що підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9,
17, 94, 99, 100, 158, 161, 162, 163, 171 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ), Окружний адміністративний суд
міста Києва П О С Т А Н О В И В:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати пункт 1.3 наказу Міністерства праці та соціальної
політики України, Міністерства охорони здоров'я України від
5 жовтня 2005 року N 308/519 ( z1209-05 ) "Про впорядкування та
затвердження умов оплати праці працівників закладів охорони
здоров'я та установ соціального захисту населення", зареєстрований
в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2005 р. за N 1209/11489,
незаконним та нечинним з моменту набрання постановою суду законної
сили.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України
судові витрати у розмірі 3,40 грн.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) набирає законної
сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне
оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було
подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції
протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за
правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України ( 2747-15 ),
шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне
оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної
скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього
подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у
строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча, суддя Н.Є.Блажівська
Судді: А.С.Мазур
А.В.Літвінова



вгору