Щодо окремих питань трудових відносин
Мінпраці України; Лист, Витяг від 12.03.200766/06/186-07
Документ v66_0203-07, поточна редакція — Прийняття від 12.03.2007

        МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ 
Л И С Т
12.03.2007 N 66/06/186-07

Щодо окремих питань трудових відносин

<...> звернення щодо роз'яснення чинного законодавства
розглянуто Юридичним управлінням Міністерства і в межах своєї
компетенції повідомляємо про наступне.
1. Відповідно до пункту 7 Порядку обчислення середньої
заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів
України від 08.02.95 N 100 ( 100-95-п ), нарахування виплат за час
щорічної відпустки провадиться шляхом ділення сумарного заробітку
за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший
відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів
року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і
неробочих днів, установлених законодавством (стаття 73 Кодексу
законів про працю України ( 322-08 ). Одержаний результат
перемножується на число календарних днів відпустки. Відповідно до частини третьої статті 56 Кодексу законів про
працю України ( 322-08 ) робота на умовах неповного робочого часу
не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав. Тобто,
робота на умовах неповного робочого дня або неповного робочого
тижня не тягне за собою скорочення щорічної відпустки. Оплата праці у випадку роботи на умовах неповного робочого дня
або неповного робочого тижня провадиться пропорційно
відпрацьованому часу або залежно від виробітку. У випадку, коли працівник з незалежних від нього причин
працював у режимі неповного робочого тижня, середньоденна
заробітна плата для оплати часу щорічної відпустки розраховується
шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням
відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період
на відповідну кількість календарних днів року чи меншого фактично
відпрацьованого періоду, зменшену на кількість святкових і
неробочих днів, установлених законодавством (стаття 73 КЗпП
України ( 322-08 ), а також на кількість робочих днів, протягом
яких працівник не працював, при скороченому робочому тижні.
2. Відповідно до частини другої статті 23 Кодексу законів про
працю України ( 322-08 ) строковий трудовий договір укладається у
випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на
невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи або
умов її виконання або інтересів працівника та в інших випадках,
передбачених законодавчими актами. Згідно з частиною другою статті 5 Закону України "Про
колективні договори і угоди" ( 3356-12 ) умови колективних
договорів, що погіршують порівняно з чинним законодавством
становище працівника, є недійсними, і забороняється включати їх до
договорів.
3-6. Відповідно до пункту 2.12 Інструкції про порядок
ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом
Мінпраці, Мін'юсту і Мінсоцзахисту від 29.07.93 р. N 58
( z0110-93 ) (з наступними змінами і доповненнями), першу сторінку
трудової книжки (на якій вказуються відомості про працівника) має
підписати особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після
цього поставити печатку підприємства (або печатку відділу кадрів),
на якому вперше заповнюється трудова книжка. Зазначеним правом не наділені ні фізичні особи - роботодавці,
ні посадові особи державної служби зайнятості (які здійснюють свої
функції щодо ведення трудових книжок працівників у межах,
визначених пунктом 2.20-1 вищезазначеної Інструкції ( z0110-93 ). Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення
пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у
ній, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12
серпня 1993 р. N 637 ( 637-93-п ). Відповідно до зазначеного Порядку ( 637-93-п ) за відсутності
трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж
встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем
роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Таким
документом може бути, зокрема, письмовий трудовий договір,
укладений між працівником і фізичною особою (роботодавцем). Форма
трудового договору між працівником і фізичною особою (зразок) і
Порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною
особою затверджені наказом Мінпраці від 08.06.2001 р. N 260
( z0554-01 ). Обов'язковість реєстрації трудового договору, укладеного між
працівником і роботодавцем - фізичною особою, передбачено статтею
241 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ), відповідно до
якої у разі укладення трудового договору між працівником і
фізичною особою фізична особа повинна у тижневий строк з моменту
фактичного допущення працівника до роботи зареєструвати укладений
у письмовій формі трудовий договір у державній службі зайнятості
за місцем свого проживання відповідно до Порядку, зазначеного
вище.
7. Відповідно до статті 2 Закону України "Про колективні
договори і угоди" ( 3356-12 ) колективний договір укладається на
підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм
власності і господарювання, які використовують найману працю і
мають статус юридичної особи. Враховуючи зазначене, між фізичною особою - роботодавцем та
найманими працівниками колективний договір не укладається.
8. Відповідно до підпункту "є" пункту 3 статті 1 Закону
України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) до зайнятого
населення відносяться громадяни, які навчаються у денних вищих
навчальних закладах. У відповідності з чинним законодавством ці
громадяни мають право у вільний від навчання час працювати на
загальних підставах за трудовим договором, що розглядається як
вторинна зайнятість. Зазначена робота студента не є сумісництвом, оскільки
сумісництвом вважається виконання працівником, крім своєї
основної, іншої регулярної оплачуваної роботи на умовах трудового
договору у вільний від основної роботи час на тому ж підприємстві,
в установі, організації або у громадянина (підприємця, приватної
особи) за наймом (пункт 1 Положення про умови роботи за
сумісництвом працівників державних підприємств, установ і
організацій, затвердженого наказом Мінпраці, Мін'юсту і Мінфіну
від 28.06.93 р. N 43 ( z0076-93 ). Аналогічну точку зору висловив Верховний Суд України у своїй
постанові "Про практику застосування судами законодавства про
оплату праці" від 24.12.99 р. N 13 ( v0013700-99 ). Згідно з
частиною третьою пункту 14 зазначеної постанови робота за
трудовим договором осіб, які поєднують її з денною формою
навчання, не є сумісництвом і оплачується на загальних підставах. Щодо ведення трудових книжок працівників, то відповідно до
статті 48 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) трудова
книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на
підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад
п'ять днів (з урахуванням обставин, зазначених вище у пунктах 3 -
6).
9, 10. Відповідно до статті 15 Закону України "Про відпустки"
( 504/96-ВР ) передбачено надання працівникам, які успішно
навчаються без відриву від виробництва, додаткових оплачуваних
відпусток при навчанні у вищих навчальних закладах відповідного
рівня акредитації. Тривалість відпустки залежить від курсу, форми
навчання та рівня акредитації навчального закладу. Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і
спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних
училищах затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 9
серпня 2001 р. N 978 ( 978-2001-п ). Відповідно до пункту 1 дія цього Положення ( 978-2001-п )
поширюється на вищі навчальні заклади, вищі професійні училища
незалежно від форми власності та підпорядкування, які здійснюють
підготовку (перепідготовку) фахівців за певними спеціальностями
певних освітньо-кваліфікаційних рівнів на підставі ліцензії
Міністерства освіти і науки України. Акредитація вищого навчального закладу - це державне визнання
його статусу (рівня акредитації). Отже, законодавчої підстави для надання додаткових оплачуваних
відпусток працівникам, що навчаються без відриву від виробництва у
вищих навчальних закладах, які не пройшли акредитацію відповідно
до вищезазначеного Положення ( 978-2001-п ), за кордоном не має.
Питання надання додаткової оплачуваної відпустки може бути
врегульовано колективним договором. Аналогічним чином може бути вирішено питання щодо оплати
проїзду до місця знаходження вищого навчального закладу за
кордоном, оскільки норми статті 219 Кодексу законів про працю
України ( 322-08 ) поширюються також лише у разі навчання у вищих
навчальних закладах, які пройшли акредитацію і мають ліцензію
Міністерства освіти і науки України.
Начальник Юридичного управління,
член Колегії Міністерства І.Тубелець



вгору