Про затвердження Програми Літопису природи
Мінекоресурсів України, НАН України; Наказ, Програма від 25.11.2002465/430
Документ v465_737-02, поточна редакція — Прийняття від 25.11.2002

МІНІСТЕРСТВО ЕКОЛОГІЇ ТА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

НАКАЗ

25.11.2002  № 465/430

Про затвердження Програми Літопису природи

На виконання Закону України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р. № 2456-XII (стаття 43 Літопис природи територій та об'єктів природно-заповідного фонду України), НАКАЗУЄМО:

1. Затвердити Програму Літопису природи для заповідників та національних природних парків, що додається.

2. Директорам природних і біосферних заповідників та національних природних парків щорічно забезпечувати організацію робіт щодо ведення Літопису природи відповідно до даної Програми.

3. Контроль за веденням Літопису природи заповідників та національних природних парків покласти на Державну службу заповідної справи Міністерства екології та природних ресурсів України (Леоненко В.Б.).

4. Контроль за виконанням наказу покласти на заступника Державного секретаря Міністерства екології та природних ресурсів України Гриценка А.В. та академіка - секретаря Відділення загальної біології Національної академії наук України, академіка Національної академії наук України Гродзинського Д.М.

Міністр екології
та природних ресурсів України


С. Курикін

Президент
Національної академії
наук України



Б. Патон



ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Мінекоресурсів
України і НАН України
25.11.2002  № 465/430

ПРОГРАМА
літопису природи для заповідників та національних природних парків

Передмова

Ведення Літопису природи у заповідниках та національних природних парках України передбачене Законом України "Про природно-заповідний фонд України" (1994 рік). На виконання даного закону діють Положення про організацію наукових досліджень у заповідниках і національних природних парках України (1998 рік) та Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України (2000 рік), зареєстровані Міністерством юстиції України. Цими документами визначено норму, що Літопис природи є основною формою узагальнення результатів наукових досліджень, головною науковою темою, яка ведеться постійно, а результати досліджень щорічно оформлюються у вигляді окремих томів. Кожний том Літопису природи затверджується директором природно-заповідної установи, в якій зберігається оригінал тому, а копії до першого травня поточного року надсилаються до органу, в підпорядкуванні якого перебуває природно-заповідна установа, а також Міністерства екології та природних ресурсів України. Воно здійснює методичне забезпечення ведення Літопису природи у біосферних і природних заповідниках, а також національних природних парках. Тому Літопис природи ведеться відповідно до вимог вищезазначених документів.

Тривалий час співробітники заповідників України, як і інших республік Радянського Союзу, працювали при складанні Літопису за методичним посібником К.П. Філонова та Ю.Д. Нухімовської (1985). Мережі національних природних парків та біосферних заповідників в Україні тоді ще не існувало. Новий методичний посібник містить програму досліджень для природних заповідників, біосферних заповідників та національних природних парків. Безумовно необхідними для проведення досліджень в усіх цих категоріях є закладання наукових полігонів, проведення інвентаризаційних робіт по вивченню флори, рослинності, фауни заповідників і парків. Особлива увага повинна приділятися вивченню раритетної компоненти флори і фауни, в тому числі видів, занесених в чинні для України міжнародні переліки. Традиційними для природних заповідників є фенологічні дослідження, ведення календаря природи, які можуть проводитись і в біосферних заповідниках, національних природних парках. Загальний обсяг робіт по Літопису природи кожен природний заповідник, біосферний заповідник, національний природний парк планує в залежності від забезпеченості штатними працівниками та обладнанням, можливості запрошувати спеціалістів інших установ.

Щиро дякуємо співробітникам заповідників та національних природних парків України, які проводили апробацію попереднього варіанту Літопису природи і надіслали свої зауваження та пропозиції, які здебільшого враховані в цьому виданні.

Планується перевидання цього методичного посібника із врахуванням зауважень тих, хто ним користується, і будуть вдячні за зауваження та побажання.

Окремі розділи роботи написали:

1.1, 11 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко;

9, 1.2 - д. б. н. С.Ю. Попович;

2, 8 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко та д. б. н. С.Ю. Попович;

3, 7 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко та к. б. н. О.І. Прядко;

4.1 - д. б. н., проф. Т.Л. Андрієнко та к. б. н. І.А. Коротченко;

4.2 - д. б. н. С.Ю. Попович та к. б. н. О.І. Прядко;

5 - к. б. н. В.С. Гавриленко та В.П. Думенко;

6, 10 - к. б. н. Г.В. Парчук;

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ПРИРОДНИЙ ЗАПОВІДНИК, НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК, БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК

1.1. Територіальна структура

У першому томі Літопису вміщується текст документу про створення природного заповідника (ПЗ), національного природного парку (НПП), біосферного заповідника (БЗ). Наводиться картосхема, дані про його розміри, границі, адміністративне розташування. Вміщується зведена таблиця розподілу території за основними категоріями земель.

В кожному томі Літопису наводяться відомості про адміністративне розташування природно-заповідної території, зокрема, АРК, область, район, село, вказується місцезнаходження центральної садиби установи, садиб філіалів чи відділень, шляхи сполучення з ними, а також населені пункти, які входять до складу природно-заповідної території і які її безпосередньо оточують (подається картосхема розташування).

Окремо наводиться адміністративний поділ природно-заповідної території на лісництва, ділянки, кордони тощо. Наводиться їх кількісний і якісний склад, назви, площі. Для лісництв вказується кількість природоохоронних обходів (подається картосхема адміністративного поділу).

За результатами проектування, лісовпорядкування та інших документів інвентаризації земельних ресурсів вміщується зведена таблиця розподілу природно-заповідної території за основними групами угідь, наприклад, як показано в таблиці 1.

Таблиця 1.

Розподіл природно-заповідної території за групами природних середовищ


Площа, га

В рік утворення

В поточний рік

Широколистяні ліси

Мішані ліси

Хвойні ліси

Лісові культури (до 20__ р.)

Чагарникова рослинність

Луки рівнинні

Луки альпійські та субальпійські

Степи

Верхові, переходові, низинні болота

Прибережно-водна і водна рослинність

Засолені території

Піски на суходолі, скелі

Піски приморські

Морські скелі та острівці

Морські акваторії, протоки

Внутрішні водні об'єкти (водойми, водотоки)

Орні землі

Сади, виноградники тощо

Покращені пасовища

Інші землі (населені пункти, дороги, розробки та ін.)

Загальна площа природних середовищ

В кінці цього розділу наводиться місцезнаходження природно-заповідної території у системах фізико-географічного та геоботанічного районувань.

Для БЗ розподіл території за групами угідь наводиться окремо для кожної функціональної зони.

Якщо у створеному ПЗ, НПП, БЗ переважають лісові насадження, лісовпорядкувальні партії після проведення лісовпорядкування готують форму № 1 "Розподіл державного лісового фонду за категоріями земель, групами та категоріями захисності лісів". Такі дані вміщуються в першому томі Літопису.

В наступних томах Літопису наводяться відомості про зміни розмірів та границь ПЗ, НПП, БЗ, а також про зміни типів угідь, зведення нових будівель, кордонів тощо.

Якщо навколо ПЗ та НПП встановлена охоронна зона, наводиться її схема, дані про землекористування, площу та категорії земель в цій зоні.

При черговому лісовпорядкуванні території ПЗ, НПП, БЗ, оцінюють якість виконаних лісогосподарських заходів і проектують господарську діяльність на наступний ревізійний період.

1.2. Функціональне зонування

1.2.1. Біосферні заповідники

Головними завданнями в цьому аспекті є виділення, опис функціональних зон та фіксування змін, які відбулися в них за попередній період. Щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон БЗ необхідно дотримуватися таких вимог:

1. Виділення функціональних зон здійснюється згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" на професійній основі, за рекомендаціями Севільської стратегії для біосферних резерватів (1996), а також за комплексом пропозицій вчених-созологів різного природничого фаху.

2. Функціональне зонування здійснюється для виконання БЗ таких трьох функцій: а) збереження ландшафтів, екосистем, видів та генетичних різновидів; б) сприяння економічному, соціально-культурному, екологічно збалансованому та загальнолюдському розвитку; в) підтримка демонстраційних проектів, освіти, просвіти, досліджень, фонового моніторингу у сфері моніторингу довкілля на глобальному, національному та регіональному рівнях.

3. Всі зони покликані виконувати завдання збереження та розвитку екосистем, а також забезпечувати досягнення наукових цілей. Тому найефективнішим для функціонального зонування є розташування зон концентричними колами. Центральне коло складає заповідна зона.

4. Небажаним для збереження екосистем є запровадження функціонального зонування за дрібномозаїчним малюнком, коли заповідна зона межує із зоною антропогенних ландшафтів.

5. Пріоритетне і визначальне значення для виконання біосферним резерватом першої і основної функції у функціональному зонуванні має заповідна зона, яка виділяється у першу чергу.

6. Пропозиції вчених-созологів щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон повинні базуватися на науково-теоретичних положеннях про екологічний стан, динаміку, поширення, кількісний і якісний склад елементів екосистем, причому особлива увага має надаватися їх раритетним компонентам.

7. Величини площ функціональних зон визначаються залежно від необхідності збереження екосистем різного ступеня стабільності, який встановлюється за переважаючим у зоні типом ландшафту та рослинності і рівнем їх розвитку (збереженості). Ступінь стабільності визначається за співвідношенням природних та антропогенних змін екосистем.

8. Заповідна зона.

8.1. Заповідна зона створюється з метою довічного зберігання екосистем в абсолютно заповідному та регульовано заповідному режимах.

8.2. Абсолютно заповідний режим застосовується для екосистем, які не потребують втручання і можуть самостійно екологічно збалансовано розвиватися в недоторканому стані.

8.3. Регульовано заповідний режим застосовується для екосистем, в яких при абсолютно заповідному режимі відбуваються небажані негативні природні або антропогенні зміни, що призводять до деградації заповідних екосистем чи їх компонентів.

8.4 Залежно від необхідності застосування зазначених вище видів заповідного режиму на основі наукових обґрунтувань зона може поділятися на дві підзони - абсолютної заповідності та регульованої заповідності.

8.5 Оптимальною формою для збереження екосистем заповідної зони є компактна округла або овальна.

8.6. Межі заповідної зони проводяться здебільшого за природними контурами екосистем (басейни верхів'їв рік, їх русла, вододіли, гірські хребти, береги водойм, лісові виділи тощо), рідше за штучно створеними контурами (квартальні просіки, лінії електропередач, трубопроводи, старі ґрунтові дороги тощо).

8.7. Заповідна зона може мати ділянки особливо цінних природних комплексів у межах інших зон. У разі виділення таких комплексів у межах зони антропогенних ландшафтів вони оточуються ділянками буферної зони.

8.8. Особливо цінні природні комплекси можуть бути представлені заказниками, пам'ятками природи та заповідними урочищами. Заказники та пам'ятки природи відносяться до підзони регульованої заповідності.

8.9. В територіальному аспекті заповідна зона має охоплювати у БЗ всі корінні і найбільш збережені природно-територіальні комплекси, а також рідкісні для України типи ландшафтів.

8.10. Для витримання компактності зони до неї можуть бути віднесені і інші частково змінені або довготривало похідні екосистеми на незначних площах, що мають наукове або еколого стабілізуюче значення (ділянки відновлення екосистем, кормової бази для копитних тварин, невеликі сінокоси тощо).

8.11. В таксономічному аспекті до заповідної зони мають бути віднесені ділянки, де виявлені об'єкти біорізноманіття, які увійшли до червоних списків (Європейський Червоний список тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі; Червоний список Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів; Червона книга України), Зеленої книги України (1987), а також до конвенцій, міжнародних угод (Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971, зміни - Париж, 1982, 1987; Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення - СІТЕС (Вашінгтон, 1973); Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бон, 1979 - Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (1996); Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ у Європі (Берн, 1979) тощо.

8.12. Величина площ заповідної зони визначається міжнародними стандартами для біосферних резерватів. Вони залежать від ступеня стабільності екосистем та рівня антропогенної зміненості природних ландшафтів у відповідній фізико-географічній зоні чи гірській країні.

8.13. Заповідна зона БЗ, який створено у відносно екологічно стабільних регіонах та малопорушених природних територіях на високогірних, гірсько-лісових, рівнинно-лісових, водно-болотних, зандрових, лиманних, солончакових і плавневих елементах ландшафтів та морських акваторій має становити не менше половини від всієї площі БЗ, або сімдесят п'ять відсотків від площі природних територій БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

8.14. Заповідна зона БЗ, який створено у екологічно малостабільних регіонах та середньопорушених природних територіях на лісостепових, лучно-лісових, заплавних, прісноводних та інших елементах ландшафтів має становити не менше сорока відсотків від всієї площі БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

8.15. Заповідна зона БЗ, який створено у екологічно нестабільних регіонах та сильнопорушених природних територіях на степових, лучних, байрачних, літоральних, піщано-черепашкових, скельних, подових та інших рідкісних елементах ландшафтів має становити не менше третини від всієї площі БЗ, або двадцять п'ять відсотків від площі природних територій БЗ, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною.

9. Буферна зона

9.1. Буферна зона створюється для запобігання негативному впливу природних чи антропогенних факторів на екосистеми заповідної зони.

9.2. Буферна зона чітко виділяється на плані зонування, де її контури повинні оточувати заповідну зону.

9.3. Ширина буферної зони визначається науковими рекомен-даціями, може збільшуватися залежно від виникнення загроз, але не може бути меншою одного кілометра.

9.4. Буферною зоною необхідно оточувати особливо цінні природні комплекси, що мають місце у зоні антропогенних ландшафтів. В цьому випадку її ширина також визначається науковими рекомендаціями.

10. Зона антропогенних ландшафтів.

10.1. Зона антропогенних ландшафтів виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природних ресурсів.

10.2. Зона антропогенних ландшафтів оточує по периферії буферну зону, не обмежується у просторі, її розміри можуть змінюватись у зв'язку з проблемами, що виникають.

Згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України" для природних заповідників проведення функціонального зонування не передбачене. Тому, вся територія ПЗ представляє заповідну зону, за винятком господарської ділянки, яка створюється для особистих потреб ПЗ. Вона може складати не більше 1 - 2 % всієї площі природно-заповідної території.

За результатами багаторічних досліджень багатьох вчених доведено, що у ПЗ часто виникає ситуація, коли необхідно втручатися шляхом регулювання процесів з метою збереження. В такому разі можна виділяти ділянки з регульовано заповідним режимом на фоні ділянок з абсолютно заповідним режимом. Це є елементами біосозологічного олігофункціонального зонування. В такому разі детально описуються основні об'єкти збереження, для яких встановилися ці ділянки, а також співвідношення їх площ, механізми збереження та регулювання, біотехнічні та созотехнічні заходи.

Окремо описується охоронна зона (площа, функції, характер розташування тощо).

1.2.2. Національні природні парки

Головними завданнями в цьому аспекті є виділення, опис та фіксування змін, які відбулися у співвідношенні функціональних зон. Щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон НПП необхідно дотримуватися таких вимог:

1. Виділення функціональних зон здійснюється згідно із Законом України "Про природно-заповідний фонд України", за рекомендаціями Міжнародного Союзу охорони природи для національних парків, а також за комплексом пропозицій вчених-созологів різного природничого фаху.

2. Функціональне зонування здійснюється для виконання НПП таких функцій: а) збереження біорізноманіття на рівні ландшафтів, екосистем, видів, популяцій та генетичних різновидів; б) сприяння науковому, рекреаційному, туристичному, еколого-освітньому, культурно-виховному та іншому загальнолюдському розвитку; в) забезпечення сталого природокористування. При виділенні функціональних зон повинні враховуватися типові, репрезентативні та рідкісні для даного екорегіону екосистеми та їх екологічний стан.

3. Всі зони у різній мірі покликані виконувати завдання збереження та розвитку екосистем, а також забезпечувати досягнення наукових цілей. Тому найефективнішим методом функціонального зонування є розробка схеми розташування зон концентричними колами. Центральне коло складає заповідна зона.

4. У разі неможливості розташування зон концентричними колами запроваджуються інші созологічно доцільні модифікації функціонального зонування - крупномозаїчне, кластерне, паліативне та ін. Небажаним для збереження екосистем є запровадження функціонального зонування за дрібномозаїчним малюнком. Не бажано, щоб заповідна зона межувала із господарською зоною.

5. Функціональне зонування може мати і специфічні риси залежно від географічного місцерозташування НПП.

6. Пріоритетне і визначальне значення у функціональному зонуванні має заповідна зона, яка виділяється у першу чергу. За нею закріплюється виконання НПП першої і основної функції.

7. Пропозиції вчених-созологів щодо величин співвідношення та взаємного розташування функціональних зон повинні базуватися на науково-теоретичних положеннях про екологічний стан, динаміку, поширення, кількісний і якісний склад елементів екосистем, причому особлива увага має надаватися їх раритетним компонентам.

8. Величини площ функціональних зон визначаються залежно від необхідності збереження екосистем різного ступеня стабільності, який встановлюється за переважаючим у зоні типом ландшафту та рослинності і рівнем їх розвитку (збереженості). Ступінь стабільності визначається за співвідношенням природних та антропогенних змін екосистем. Залежно від ступеня трансформованості екосистем НПП розраховується співвідношення площ функціональних зон.

9. Заповідна зона.

9.1. Заповідна зона створюється з метою довічного зберігання екосистем в абсолютно заповідному та регульовано заповідному режимах відповідно до мети охорони.

9.2. Абсолютно заповідний режим застосовується для екосистем, які не потребують втручання і можуть самостійно екологічно збалансовано розвиватися в недоторканому стані.

9.3. Регульовано заповідний режим застосовується для екосистем, в яких при абсолютно заповідному режимі відбуваються негативні природні чи антропогенні зміни, що призводять до деградації заповідних екосистем чи їх компонентів.

9.4. Залежно від необхідності застосування зазначених вище видів заповідного режиму на основі наукових обґрунтувань зона може поділятися на дві підзони - абсолютної заповідності та регульованої заповідності.

9.5. Оптимальною для збереження екосистем формою заповідної зони є компактна округла або овальна.

9.6. Межі заповідної зони проводяться здебільшого за природними контурами екосистем (басейни верхів'їв рік, їх русла, вододіли, гірські хребти, береги водойм, лісові виділи тощо), рідше за штучно створеними контурами (квартальні просіки, лінії електропередач, трубопроводи, старі ґрунтові дороги тощо).

9.7. Заповідна зона як правило оточується зоною регульованої рекреації, зрідка зоною стаціонарної рекреації, якщо вона на межі із заповідною зоною представлена природними територіями шириною не менше в один кілометр.

9.8. Заповідна зона може мати ділянки особливо цінних природних комплексів у межах інших зон. У разі виділення таких комплексів у межах господарської чи зони стаціонарної рекреації, вони оточуються ділянками зони регульованої рекреації.

9.9. Особливо цінні природні комплекси можуть бути представлені заказниками, пам'ятками природи та заповідними урочищами в зонах - господарській, регульованої та стаціонарної рекреації. Заказники та пам'ятки природи відносяться до підзони регульованої заповідності.

9.10. В територіальному аспекті заповідна зона охоплює всі у НПП корінні і найбільш збережені природно-територіальні комплекси, праліси, а також рідкісні для України типи ландшафтів.

9.11. Для витримання компактності зони до неї можуть бути віднесені і інші частково змінені або довготривало похідні екосистеми на незначних площах, що мають наукове або еколого стабілізуюче значення (ділянки відновлення екосистем, кормова база для копитних тварин, дрібні сінокоси тощо).

9.12. В таксономічному аспекті до заповідної зони повинні бути віднесені об'єкти біорізноманіття з приналежністю їх до червоних списків (Європейський Червоний список тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі; Червоний список Міжнародного союзу охорони природи та природних ресурсів; Червона книга України), Зеленої книги України (1987), а також до конвенцій, міжнародних угод (Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення переважно як середовища існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971, зміни - Париж, 1982, 1987); Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що знаходяться під загрозою зникнення - СІТЕС (Вашінгтон, 1973); Конвенція про охорону мігруючих видів дикої фауни (Бон, 1979 - Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (1996); Конвенція про збереження дикої фауни і флори та природних середовищ у Європі (Берн, 1979) тощо.

9.13. У разі неможливості віднесення біорізноманіття зазначених вище категорій до основного ядра заповідної зони, їх місцезростання та знаходження набувають статусу особливо цінних природних комплексів у інших зонах.

9.14. Розміри величин площ заповідної зони визначаються міжнародними стандартами, які є характерними для національних парків (II категорія МСОП). Вони залежать від ступеня стабільності екосистем та рівня антропогенної зміненості природних ландшафтів у відповідній фізико-географічній зоні чи гірській країні.

9.15. Мінімальна величина ділянки заповідної зони при крупномозаїчній її структурі має бути більшою за площу в одну тисячу гектарів.

9.16. Заповідна зона НПП, який створено у відносно екологічно стабільних регіонах та малопорушених природних територіях на високогірних, гірсько-лісових, рівнинно-лісових, водно-болотних, зандрових, лиманних, солончакових і плавневих елементах ландшафтів та морських акваторій має становити більше третини від всієї площі НПП, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною, або сімдесят п'ять відсотків від площі природних територій НПП.

9.17. Заповідна зона НПП, який створено у екологічно мало стабільних регіонах та середньопорушених природних територіях на лісостепових, лучно-лісових, заплавних, прісноводних та інших елементах ландшафтів має становити більше двадцяти відсотків від всієї площі НПП, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною або п'ятдесят відсотків від площі природних територій НПП.

9.18. Заповідна зона НПП, який створено у екологічно нестабільних регіонах та сильнопорушених природних територіях на степових, лучних, байрачних, літоральних, піщано-черепашкових, скельних, подових та інших рідкісних елементах ландшафтів має становити більше третини від всієї площі НПП, оскільки повинна стати його репрезентативною для суворої охорони частиною, або двадцять п'ять відсотків від площі природних територій НПП.

10. Зона регульованої рекреації.

10.1. Зона регульованої рекреації створюється для запобігання негативному впливу природних чи антропогенних факторів на екосистеми заповідної зони, а також регулювання рекреаційних потоків.

10.2. Зона регульованої рекреації має бути виділена на плані зонування, де її контури повинні оточувати заповідну зону. Ширина оточуючої смуги визначається науковими рекомендаціями, але не меншою одного кілометра.

10.3. До зони регульованої рекреації відносяться лише природні території, що мають насамперед рекреаційне, еколого-освітнє, культурно-виховне та науково-пізнавальне значення.

10.4. Площа зони регульованої рекреації не бажано, щоб була більшою за площу заповідної зони, яка поряд із рекреаційним відіграє пріоритетне природоохоронне значення для установи природно-заповідного фонду. Вона може зменшуватися на користь заповідної зони.

11. Господарська зона.

11.1. Господарська зона виділяється для активізації та розвитку збалансованого менеджменту природними ресурсами.

11.2. Як правило вона може оточувати зони стаціонарної та регульованої рекреації, не обмежується у просторі, її розміри можуть мінятися у зв'язку з проблемами, що виникають.

11.3. Площа господарської зони має бути меншою за площу зони регульованої рекреації, яка також відіграє охоронну роль. Вона може зменшуватися на користь зони стаціонарної рекреації.

12. Зона стаціонарної рекреації.

12.1. Зона стаціонарної рекреації межує із зоною регульованої рекреації та господарською.

12.2. Площа зони стаціонарної рекреації є найменшою серед інших зон НПП.

В цьому розділі наводиться картосхема функціонального зонування, а в кожному томі подаються зміни меж, які відбулися протягом звітного року.

2. НАУКОВІ ПОЛІГОНИ

До наукових полігонів на природно-заповідних територіях належать стаціонарні ділянки спостережень, постійні пробні площі (далі - ппп), профілі та трансекти. Вони забезпечують вивчення природного розвитку екосистем та змін внаслідок антропогенного впливу.

2.1. Постійні пробні площі

Для закладання ппп ділянок, призначених для стеження за станом різних компонентів природних комплексів, доцільно використовувати ті самі ділянки, які можуть бути прилеглими одна до одної частинами одного угруповання. Це полегшить працю фахівців, які зможуть отримати всебічний опис даної ділянки, зменшить порушення наземного покриву, викликані закладанням площ, та проведенням на них спостережень, збільшить можливості для комплексного аналізу динаміки різних компонентів природних комплексів, в тому числі впливу рекреації.

Ппп мають відбивати всю сукупність основних варіантів корінних або близьких до них угруповань, представлених в ПЗ, НПП, БЗ. Тому вони мусять бути приурочені насамперед до основних елементів рельєфу (плакорів, схилів, долин тощо). В гірських місцевостях ці площі мусять закладатися в різних висотних поясах, в ПЗ, НПП, БЗ, розташованих в долинах річок - в заплаві, на терасах, міжрічкових просторах тощо.

Необхідно забезпечити системою постійних спостережень також похідні угруповання, динамічні процеси в яких виявляються особливо наглядно. Це можуть бути ділянки, на яких мають місце демутаційні процеси після зняття антропогенного пресу внаслідок створення ПЗ, НПП, БЗ. До таких ділянок належать і території, де відобразилася дія стихійних факторів (пожеж, повені тощо), і ділянки із різним ступенем впливу рекреації.

Мережа ппп повинна також забезпечити спостереження за станом популяцій окремих видів рослин та тварин, тому пробні площі мусять охоплювати місцезнаходження рідкісних та цінних видів із врахуванням різних екологічних умов їх зростання.

Ппп повинні бути чітко фіксовані на місцевості системою маркувальних знаків і мати свою нумерацію. Кожна них включається до мережі ділянок спостереження. Її місцезнаходження фіксується на схемі ПЗ, НПП, БЗ. Це ж стосується і ділянок, на яких проводять дослідження сторонні організації. Пересування, зміни нумерації ппп неприпустимі і можуть проводитися лише у виняткових випадках. Тоді площа, яка створюється, отримує свій номер, старий номер площі, яка закривається, ліквідується, а в архівах ПЗ, НПП, БЗ лишається весь матеріал, що стосується площі під цим номером. Щоб запобігти плутанині, новій ппп не можна присвоювати номер тієї площі, що ліквідується. Якщо закладається зовсім нова ппп, вона описується, наноситься на картографічну основу, дані про неї вміщуються у даному розділі чергового тому Літопису.

Якщо на природно-заповідній території не проводилася інвентаризація ппп, її слід здійснити і матеріали внести в черговий том Літопису.

Кількість ппп залежить від різноманітності природних умов і розміру природно-заповідної території, кількості науковців, можливостей діставатися до площ. Розміри площ визначаються метою дослідження (вони наводяться в ряді розділів далі), типом рослинності, складністю структури ценозів, але вони мусять підходити для спостережень протягом тривалого часу.

На кожну ппп мусить бути заведений паспорт, зразки яких наводяться далі.

Зразок паспорта для лісових ппп.

Природний заповідник ______________________________________

Національний природний парк _______________________________

Біосферний заповідник ______________________________________

Паспорт на постійну пробну площу № _______

1. Загальні відомості.

1.1. Призначення та об'єкти спостережень.

1.2. Дата закладання.

1.3. Розміри площі та її розміщення на території (із прив'язкою до лісотаксаційної або іншої картосхеми).

1.4. Маркування (із зображенням маркувальних знаків).

1.5. Методика спостережень (із вказівкою інструментарію).

1.6. Відповідальний виконавець.

2. Фізико-географічна характеристика.

2.1. Положення в рельєфі, висота над рівнем моря (для гірських). Форми мікрорельєфу.

2.2. Загальна характеристика ґрунту, підстилаючих та ґрунтоутворюючих порід.

2.3. Вірогідна глибина залягання ґрунтових вод (при можливості) та характер зволоження. Якщо велися заміри рівнів ґрунтових вод, наводяться межі коливань за ряд років. Якщо такі заміри не проводилися, наводиться разове визначення та його дата.

2.4. Ґрунт. Наводиться ґрунтовий розріз (вертикальний масштаб 1:20), виконаний із використанням умовних позначень, який відбиває механічний склад ґрунтів, ступінь виявленості горизонтів. Визначення ґрунту проводиться за схемою: тип, рід, вид. Можуть наводитися також підтип і варіанти виду ґрунту. При наявності фахівців робиться аналітична характеристика ґрунту за схемою, запропонованою В.С. Гельтманом із співавторами (Гельтман и др., 1988).

3. Екологічні фактори негативного впливу на природний комплекс (в минулому і нині).

3.1. Антропогенні (особлива увага приділяється впливу рекреації).

3.2. Пірогенні.

3.3. Інші види впливу.

4. Характеристика рослинного угруповання.

4.1. Назва угруповання за домінуючими видами.

4.2. Деревостан.

4.2.1. Формула видового складу.

4.2.2. Зімкненість крон (загальна).

4.2.3. Повнота.

4.2.4. Яруси.

4.2.5. Характеристика порід (включає для кожної породи чисельність, клас віку або абсолютний вік, життєвість, бонітет, висоту - максимальну та середню, діаметр - максимальний та середній).

4.3. Підріст: склад порід, зімкненість, характер розподілу по площі, віковий склад, висота - максимальна та середня, життєвість, походження.

4.4. Підлісок: видовий склад, зімкненість, характер розподілу, висота - максимальна та середня, життєвість.

4.5. Трав'яно-чагарничковий ярус: аспект, загальне проективне покриття, характер горизонтального розміщення на площі, вертикальної будови, видовий склад (для кожного з видів, які наводяться по вертикальних під'ярусах, вказуються - проективне покриття, висота, фенофаза).

4.6. Моховий або лишайниковий покрив - покриття, видовий склад та доля участі видів, характер розподілу.

4.7. Підстилка: потужність, ступінь розкладу, розміщення в мікрорельєфі.

5. Інвентарний номер журналу, в якому фіксуються дані по регулярних спостереженнях на пробній ділянці.

6. Джерела, які містять дані про науково-дослідні роботи на стаціонарній пробній ділянці, в тому числі роботи, виконані із використанням отриманих на ній даних.

7. Підпис виконавця.

Паспорт стаціонарів для ботанічних площ, які закладені на трав'яних та трав'яно-мохових ценозах (лучних, степових, болотних) відрізняється від попереднього характеристикою рослинного угруповання (п. 4). Наводимо схему опису п. 4 для такого паспорту.

4. Характеристика рослинного угруповання.

4.1. Назва угруповання за домінуючими видами.

4.2. Аспект.

4.3. Загальне проективне покриття.

4.4. Вертикальна будова по ярусах, висота ярусів.

4.5. Горизонтальна будова (мозаїчність), характер розміщення мікроугруповань та причина, що їх обумовлює.

4.6. Видовий склад по ярусах згори донизу. Для кожного з видів вказується проективне покриття, висота, фенофаза.

4.6. Моховий та лишайниковий покрив - покриття, видовий склад та доля участі кожного виду, характер розподілу. Для сфагнових боліт - потужність шару сфагнового покриву.

4.7. Вітош: потужність, ступінь розкладу, розміщення на площі.

Якщо пробна площа закладається в основному для зоологічних спостережень, в її паспорті приділяється основна увага спеціальним зоологічним відомостям, а характеристика рослинного покриву наводиться в узагальненому вигляді.

Наводимо зразок паспорта на ппп для зоологічних досліджень.

Зразок паспорта для зоологічних ппп.

Природний заповідник ______________________________________

Національний природний парк _______________________________

Біосферний заповідник ______________________________________

Паспорт на пробну площу № _______

1. Загальні відомості.

1.1. Призначення площі та об'єкти спостережень.

1.2. Дата закладання площі.

1.3. Розміри площі та її розміщення на території (із прив'язкою до картосхеми).

1.4. Маркування (із зображенням маркувальних знаків).

1.5. Методика спостережень (із вказівкою інструментарію).

1.6. Відповідальний виконавець.

2. Характеристика природних умов.

2.1. Положення в рельєфі, висота над рівнем моря (для гірських). Форми мікрорельєфу.

2.2. Характеристика підстилаючих та ґрунтоутворюючих порід.

2.3. Характер зволоження.

2.4. Ґрунти (механічний склад, тип та вид ґрунту).

3. Фактори негативного впливу на природний комплекс (в минулому і нині).

3.1. Антропогенні.

3.2. Пірогенні.

3.3. Інші види впливу.

3.4. Рослинний покрив (назва синтаксономічної одиниці рослинного угруповання, для лісових ділянок - вік деревостану).

4. Спеціальні відомості.

4.1. Дата проведення спостережень.

4.2. Характеристика угруповання тварин (фауністичного комплексу). Тут наводиться кількість зареєстрованих видів і сумарна чисельність особин.

4.3. Характеристика стану популяцій окремих видів.

4.3.1. Розміщення популяцій на території пробної площі з картосхемами розміщення індивідуальних територій, а також гнізд, нір тощо.

4.3.2. Фенологія розмноження.

4.4. Випадки загибелі тварин, в тому числі кладок, пташенят, причини загибелі.

5. Інвентарний номер журналу, в якому фіксуються дані по регулярних спостереженнях на пробній ділянці.

6. Джерела, які містять дані про науково-дослідні роботи на стаціонарній пробній ділянці, в тому числі роботи, виконані із використанням отриманих на ній даних.

7. Підпис виконавця.

2.2. Профілі та трансекти

Профілі та трансекти закладаються з метою проведення різних видів спостережень - екологічних, фенологічних, зоологічних тощо - з тим, щоб ними були охоплені різні геоморфологічні елементи екосистем. Бажано, щоб вище охарактеризовані пробні ділянки розміщувалися на профілях або трансектах, що розширить можливості для порівняльних досліджень, комплексного аналізу динаміки природних комплексів.

Профілі, закладені в межах ПЗ, НПП, БЗ, бажано проводити через різні зони і виводити на суміжні території в тих випадках, коли наявний не весь динамічний ряд угруповань.

Фенологічні маршрути або профілі бажано хоча би частково "накладати" на екологічні, зоологічні та інші види профілів, щоб на останніх могли бути використані фенологічні дані.

Профілі та трансекти відмічаються стовпами - на відкритих територіях через 250-500 м, в лісі та гірських умовах через 100 - 250 м в залежності від рельєфу і типу лісу. На закладених трансектах проводиться картування рослинності (масштаб його залежить від ширини трансекти та типів рослинності), карта трансекти зберігається серед наукових матеріалів. Картування повторюється кожні 5 - 10 років в залежності від переважаючих типів рослинності (на трав'яних типах частіше). Бажано проводити картування в певний місяць при оптимальному розвиткові рослинності.

На профілі складаються паспорти. Наводимо узагальнений зразок паспорта, який має бути конкретизований відносно завдань профілю (маршруту).

Зразок паспорта для профілю (маршруту).

Природний заповідник _____________________________________

Національний природний парк ______________________________

Біосферний заповідник _____________________________________

Паспорт на стаціонарний профіль № _______

1. Загальні відомості.

1.1. Призначення профілю, об'єкти спостережень. Дата закладання,

1.2. Стаціонарні ділянки, які є на профілі.

1.3. Загальна протяжність і розташування на території (наводиться розміщення на картосхемі заповідника, парку). Схема профілю (бажано з нівелюванням поверхні).

1.4. Маркування (наводиться зображення маркувальних знаків).

1.5. Методика спостережень (із вказівкою інструментарного обладнання).

1.6. Відповідальний виконавець.

2. Природні умови на профілі.

2.1. Загальна характеристика ландшафту (із наведенням положення території в схемі природного районування).

2.2. Рельєф та форми мікрорельєфу (можливо - по окремих частинах профілю).

2.3. Загальна характеристика рослинного покриву (можливо - по окремих частинах профілю).

3. Антропогенний вплив на територію профілю в минулому і нині.

4. Спеціальні відомості.

4.1. Періодичність спостережень на ділянках профілю, дати проведення спостережень.

4.2. Особливості погодних умов під час спостережень.

4.3. Результати спеціальних обліків на ділянках та відрізках профілю (цей пункт має бути розширений та диференційований в залежності від призначення профілю).

5. Інвентарний номер журналу, в якому фіксуються дані за результатами спостережень.

6. Джерела, які містять дані про науково-дослідні роботи на профілі і наукові праці, виконані із використанням цих матеріалів.

7. Підпис виконавця.

3. АБІОТИЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

3.1. Клімат

3.1.1. Основні метеорологічні показники

Метеостанція є обов'язковою частиною природно-заповідної науково-дослідної установи. В рівнинних умовах метеостанцію бажано розташовувати в центрі території, в гірських, які охоплюються декілька вертикальних поясів - мати декілька метеостанцій в основних поясах.

Відбір та систематизація метеоданих повинні відповідати завданням, поставленим перед Літописом. Якщо в новостворених ПЗ, НПП, БЗ чи їх філіалах іще немає метеостанцій, можна тимчасово користуватися показниками найближчої метеостанції з обов'язковою вказівкою її місцезнаходження та номеру. Проте, віддаленість від об'єктів спостережень робить ці показники недостатньо точними.

Обов'язковим є отримання таких метеоданих:

1. Температура повітря (середньодобова, максимальна, мінімальна) по термометрах у стаціонарній будці.

2. Мінімальна температура на ґрунті (по мінімальному термометру на висоті 2 см над поверхнею ґрунту), бажано заміряти також максимальну та давати середньодобову температуру на поверхні ґрунту.

3. Відносна вологість (в %).

4. Опади (в мм за осадкоміром).

5. Кількість днів із дощем та снігом.

6. Висота снігового покриву біля постійної рейки в см.

Основні метеоелементи вміщуються в таблицю (табл. 2) по місяцях.

Таблиця 2.

Зведена таблиця основних метеорологічних показників по місяцях за природний 20__ - 20__ рр. Грудень 20__ р.
(місяць початку зими, далі по місяцях)

№ п/п

Дата

Температура повітря

Температура поверхні грунту

Опади (в мм)

Відносна вологість повітря (в %)

Кількість днів

Висота снігового покриву (в см)

середньодобова

максимальна

мінімальна

середньодобова

максимальна

мінімальна

із дощем

із снігом

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

Середнє по декадах

Середнє за місяць

Характеристику метеоумов щомісячно доцільно давати не за календарним, а за так званим природним роком, при якому характеристика сезонів, насамперед зими, не є розірваною. Опис погоди слід починати із зими. На більшій території України вона настає у грудні. Початок природного року відліковується із місяця, яким починається зимовий сезон.

Обробка та групування показників, отриманих на метеостанції, проводяться таким чином, щоб дати характеристику погоди за кожен місяць року, причому так, щоб її можна було б представити за основними показниками за кожен день місяця. Ці показники потрібні для проведення цілорічних екологічних досліджень.

В залежності від природних умов та наявного метеообладнання ПЗ, НПП, БЗ можуть внести до переліку основних метеоелементів також деякі інші показники, наприклад, облік тиску повітря, суми позитивних температур тощо.

За отриманими протягом року даними метеоспостережень можуть бути побудовані циклограми середніх місячних температур, місячних опадів, відносної вологості, а також графік рози вітрів протягом року. Їх побудова зробить метеодані більш наочними (рис. 1-4).

Рис. 1. Зразок циклограми середньомісячних температур

Рис. 2. Зразок циклограми місячних опадів

Рис. 3. Зразок циклограми середньомісячної відносної вологості

Рис. 4. Зразок рози вітрів

Таблиця включає такий показник як відносна вологість повітря. Він залежить не лише від кількості опадів, а й від температури. Тому в різних кліматичних зонах (в умовах України - лісовій, лісостеповій та степовій) цифрові характеристики вологості відіграють різну біологічну роль.

В довільній формі дається інформація про аномальні явища: сильні бурі, дуже великі снігопади, сильні зливові дощі, грози, які заподіяли шкоду, зимові грози, незвичайні потепління, пилові бурі, суховії, шквали. Вміщуються також дані про наслідки цих явищ. Особлива увага звертається на кліматичні фактори поточного року, які викликали флюктуації - відміни у розвитку рослинності та тваринного світу, пов'язані із відмінностями погоди (наприклад, зміни в розвитку, викликані занадто пізньою або занадто ранньою весною, дощовим або посушливим літом тощо).

3.1.2. Метеорологічна характеристика сезонів року

Характеристика сезонів року (зими, весни, літа, осені) служить об'єктивним фоном, на якому відбивається розвиток рослинного та тваринного світу, зміни у неживій природі та ландшафтних комплексах. Критеріями початку та кінця цих періодів повинні бути термічні показники. Це можуть бути як середньодобові температури, так і екстремальні добові показники. Який з цих двох показників не був би обраний, другий також вміщується у календарі погоди. За кожен сезон метеорологічні показники узагальнюються в окремій таблиці за такими формами (табл. 3, 4).

Таблиця 3.

Метеорологічна характеристика сезону 20__ року (для зими, весни, літа, осені)

Рік

Дата початку сезону

Тривалість сезону, в днях

Середня температура

Сума опадів, мм

Кількість днів з

Сніговий покрив

добова

максимальна

мінімальна

опадами

дощем

снігом

градом

морозом

відлигою

стійкий

частковий

тимчасовий

Середнє за 10 років

Відхилення

__________
Примітка


Стійкий сніговий покрив - той, що покриває більше половини поверхні, частковий - менше половини, тимчасовий - коли сніг, що випав, розтав

Таблиця 4.

Метеорологічна характеристика літа 20__ року

Рік

Дата початку сезону

Тривалість сезону, в днях

Середні температури

Сума опадів, у мм

Кількість днів із

добова

максимальна

мінімальна

опадами

дощем

градом

заморозками

Середнє за 10 років

Відхилення

При характеристиці зими слід враховувати, що в умовах України її початок не може відраховуватися від залягання снігового покриву, який нерідко буває нерегулярним та нетривалим. Звичайно початок зими збігається з переходом максимальних температур повітря нижче 0° C. Подаються виміри атмосферного тиску, хмарності (за п'ятиденки), дані про заметілі, ожеледицю. Вказуються напрямки найсильніших вітрів, їх швидкість, будується графік рози вітрів.

При характеристиці весни за її початок вважається стійкий перехід максимальних температур вище 0° C. Наводяться дані про хмарність та атмосферний тиск (по п'ятиденках), дані про тумани, роси, грози. Будується графік рози вітрів, характеризуються переважаючий напрямок та сила вітру. Важливою є дата останніх ранкових заморозків.

При характеристиці літа нерідко приймають за його початок перехід мінімальних температур через 10° C, але в ПЗ, НПП, БЗ необхідно уточнити цей показник в залежності від місцевих умов. Наводяться дані про хмарність та атмосферний тиск (по п'ятиденках), дані про грози, зливи, посухи. Будується графік рози вітрів, характеризується переважаючий напрямок та сила вітру.

При характеристиці осені слід враховувати, що в різних зонах температурний показник її початку може значно варіювати. Для лісової зони за показник її початку приймають перехід мінімальної температури нижче 10° C. Наводяться вищезгадані показники атмосферного тиску, хмарності, характер вітрів. Важливою є дата перших ранніх заморозків та мінусових середньодобових температур.

В кінці характеристик за сезонами подається коротка зведена характеристика року - "рік з ______ зимою, _____ весною, _____ літом, _____ осінню", з підкресленням особливостей року щодо кліматичних показників по сезонах.

3.2. Гідрологія

В першому томі Літопису вміщують детальну характеристику всіх водойм ПЗ, НПП, БЗ (озер, ставків, річок, боліт прилеглих частин моря та ділянок його узбережжя, виходів ґрунтових вод тощо). Наводяться всі дані, які є в розпорядженні ПЗ, НПП, БЗ про ступінь гідрологічної вивченості водойм при стаціонарному або експедиційному вивченні, про гідрологічні станції, в тому числі про строки їх існування, про програму станцій тощо.

Для річок наводяться дані щодо їх басейну, гідрологічної мережі, характеру живлення (дощове, снігове, підземними водами, мішане). Більша частина річок одночасно має три джерела живлення (снігове, дощове, ґрунтове), деякі - два з цих наведених. Характер живлення та вплив кліматичних факторів значною мірою визначають режим річок. Серед річок розрізняють річки із весняним розливом, річки із розливом протягом теплої пори року (найчастіше із літнім), річки із паводковим режимом. Найбільш поширені річки першої групи - із весняною повінню, проте, річки, що формуються в Карпатах, нерідко мають повінь влітку. Все це фіксується в Літопису, вказується орієнтовна кількість днів повені. Заплави річок за строками повені поділяються на довгозаливні (вода стоїть не менше 30 днів), короткозаливні (вода стоїть не більше 15 днів) та середньозаливні із проміжними показниками. В Літопису вказується характер заплави річок, виявленість її основних частин (прируслової, центральної, притерасної), стан русла річки (заростання, меандри тощо). Наводиться температура води в різні пори року (якщо такі дані є; якщо вони відсутні в перший рік, вони наводяться в подальших томах Літопису), льодовий режим річок. Відмічається заболоченість заплави та характер боліт (високотравні, купинноосокові, кореневищноосокові тощо). Вказується використання річок різними видами річкового транспорту.

Для озер, ставків, водосховищ додатково наводять дані про їх конфігурації (із схемою), прозорість води, її кольору, коливання рівня протягом року.

При наявності виходів ґрунтових вод подають схему розташування джерел, характеризують геоморфологічні умови цієї ділянки території, склад гірських порід, характеризують рослинні угруповання, в яких знаходяться джерела.

При наявності боліт подають схему їх розміщення, вказують геоморфологічні типи (заплавні, притерасні, улоговинні, схилові тощо), типи за живленням (низинні, переходові, верхові), ступінь обводненості, наявність на них тимчасових або постійних водойм та проток.

В першому томі Літопису доцільно вказати, де закладаються водомірні пости, стаціонарні ділянки для дальших гідрологічних спостережень.

Обсяг гідрологічних досліджень у ПЗ, НПП, БЗ залежить від наявності виконавців та обладнання. Для всіх заповідників та парків, де є водойми, необхідним є закладання водомірного посту, на якому проводиться замір висоти рівня води та її температури. Ці дані зводяться в таблицю (табл. 5).

Таблиця 5.

Рівень та температура води на водомірному посту (назва водойми) у 20__ році

Показник

Місяці

Рік

X

XI

XII

I

II

III

IV

V

VI

VII

VIII

IX

макс.

мін.

Температура (°C)

Висота (см)

__________
Примітка


Рік починають з місяця, коли з'являється ожеледиця біля берегів (забереги).

На водомірних постах відзначаються щорічно також строки появи заледеніння берегів (заберегів), першого льодоставу, перших ополонок, початку льодоходу, повне очищення від льоду, встановлення меженного рівня. Всі ці дані також можуть бути викладені у вигляді таблиці. Відзначається тривалість періоду льодоставу (у днях).

В ПЗ, НПП, БЗ значну площу яких становлять водойми, мають проводитися спеціальні гідрологічні та гідробіологічні дослідження за програмою, розробленою відповідними спеціалістами.

Там, де значні площі займають болота, необхідне проведення стаціонарних досліджень. Їх програма і методика розроблені М.І. П'явченком (1966, 1972). Необхідно на цій основі обрати ті напрямки досліджень, які є посильними для ПЗ, НПП, БЗ, поступово розширюючи їх.

3.3. Рельєф

Геоморфологічні зміни в природі є поступовими, тривалими. Спостереження за ними, реєстрацію змін, що відбуваються, необхідно проводити на стаціонарних площах. Для першого тому Літопису доцільно провести фіксацію основних елементів рельєфу заповідника чи парку - річкових долин, їх терас, горбів та інших підвищень, ярів та балок, карстових лійок тощо. Вони фіксуються на картосхемі - в перший рік схематично, далі щороку проводиться їх деталізація на різних ділянках. В перший рік важливо закласти ділянки для багаторічних спостережень в тих місцях, де більш активно відбуваються зміни рельєфу (у верхів'ях ярів, на піщаних островах, дельтових ділянках, сельових потоках тощо) і зафіксувати стан рельєфу та рослинного покриву на цих ділянках. Стаціонарні ділянки заносяться на загальну схему стаціонарів. Особливу увагу слід звернути на ділянки, де спостерігаються ерозійні явища, для дальших щорічних спостережень.

Спостереження за рельєфом значною мірою залежать від наявності відповідних фахівців. Якщо відповідного спеціаліста немає, доцільно реєструвати в цьому розділі добре помітні явища: землетруси, зсуви, карстові явища, сельові потоки, розмив річкових меандрів, в горах - лавини, обвали. Описи можуть проводитися за такими основними схемами, які в ПЗ, НПП, БЗ конкретизуються.

Яри: 1) місцезнаходження; 2) дата спостережень; 3) розміри (довжина, ширина, глибина); 4) стадія (молодий, частково або повністю задернований); 5) приблизна швидкість заростання, пора року, коли заростання посилюється; 6) причини заростання яру; 7) вплив утворення або заростання яру на оточуюче середовище.

Зсуви: 1) місцезнаходження зсуву; 2) його розміри; 3) час інтенсивного руху зсуву; 4) причини утворення зсуву; 5) шкода, заподіяна зсувом.

Обвали: 1) місцезнаходження; 2) дата; 3) розміри уламків; 4) причина обвалу.

Прорив шийок меандрів, утворення стариць та нових русел: 1) місцезнаходження; 2) дата; 3) розміри нового русла (ширина, довжина, глибина) 4) розміри стариці, що утворилася - ті ж показники; 5) зміни природного середовища, викликані утворенням стариці.

Виникнення островів, піщаних кіс в річковому руслі: 1) місцезнаходження острова (коси); 2) дата виникнення; 3) розміри - довжина, широта, висота над рівнем моря.

Сельові потоки: 1) місцезнаходження; 2) дата утворення конусу; 3) розмір конусу (довжина та ширина нижньої частини); 4) вплив на природне середовище; 5) потужність товщ винесеного матеріалу.

Лавини: 1) місцезнаходження (падіння) лавини; 2) дата; 3) розмір конусу виносу (довжина, ширина, потужність шару снігу); 4) дата повного зникнення; 5) вплив на природне середовище і заподіяна шкода (для рослинності - дати фенологічного запізнення).

Також за подібними схемами фіксуються такі явища як землетруси, утворення карстових лійок, зміни прибережної лінії та дельти, випадки зникнення річок або озер.

Якщо наявний фахівець - географ, що проводить дослідження рельєфу, або є можливість залучити до такого дослідження фахівців інших наукових установ, доцільно проводити складання орографічної карти та закладання топографічного маршруту через різні елементи рельєфу із проведенням топографічної зйомки. Бажано щоб топографічний маршрут (профіль) був основою загального екологічного профілю (див. розділ 2.2). В перспективі бажано виведення топографічного профілю на прилеглу територію, особливо в тих випадках, коли природно-заповідна територія заповідника або парку не охоплює всіх елементів рельєфу (скажімо, не доходить до заплави та русла річки або до вододілу).

4. РОСЛИННИЙ СВІТ

4.1. Флора

4.1.1. Склад флори

При вивченні складу флори фіксуються всі види, які зростають на території ПЗ, НПП, БЗ і виявляються при інвентаризації флори. При початку цих робіт в НПП насамперед вивчається флора заповідної зони. Насамперед, проводиться інвентаризація судинних рослин, далі - мохів, лишайників, водоростей, окремо - грибів. Якщо є можливість одночасного збору матеріалу по всіх цих групах, дослідження їх проводиться паралельно. Здебільшого співробітниками заповідників та парків проводиться збір та визначення судинних рослин (іноді також мохів), а вивчення інших груп здійснюється запрошеними фахівцями.

При вивченні флори особлива увага приділяється видам, які є домінантами рослинних угруповань, типовим для певних екологічних умов видам, які складають флористичне ядро відповідних угруповань, рідкісним видам (реліктовим, ендемічним, пограничноареальним), видам із цікавою біологією - наприклад, комахоїдним, водним тощо.

Особлива увага серед групи рідкісних та зникаючих видів приділяється видам із "Червоної книги України", Європейського Червоного списку тварин та рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі. Необхідно фіксувати та досліджувати види флори, які підлягають регіональній охороні (внесені до списків видів, які охороняються в тих областях, де знаходиться ПЗ, НПП, БЗ).

Для першого тому Літопису наводяться попередні дані про відомі для території ПЗ, НПП, БЗ види рослин. Необхідно вказувати в списку, в яких зонах (можна їх пронумерувати) виявлений вид. Вказується, з яких джерел наводяться ці дані. Бажано відмітити, щодо яких із вказаних видів є гербарні збори та де вони зберігаються. Якщо наявний попередній список видів флори, він вміщується в першому томі Літопису. З першого року існування необхідне закладання гербарію ПЗ, НПП, БЗ та щорічне відзначення в томах Літопису кількості загербаризованих видів в поточному році та в цілому в гербарії.

Для подальших томів Літопису проводиться щорічна фіксація кількості видів, достовірно виявлених на природно-заповідній території різних груп рослин у вигляді таблиці (табл. 6).

Таблиця 6.

Кількість видів рослин у флорі З, НПП, БЗ на 20__ рік.

Систематичні групи рослин

Кількість видів флори на 20__ рік

ВИЩІ РОСЛИНИ

Судинні рослини

Покритонасінні (квіткові)

Голонасінні

Папоротеподібні

Всього судинних

Несудинні рослини

Мохоподібні

Всього вищих рослин

НИЖЧІ РОСЛИНИ

Лишайники

Водорості

ГРИБИ

мікроміцети

макроміцети

Всього нижчих рослин та грибів

Всього вищих, нижчих рослин та грибів

Щороку в Літопис вміщуються списки видів, виявлених при дослідженнях поточного року із різних груп рослин (бажано в порядку, прийнятому у наведеній табл. 6). Обов'язковим є посилання на джерело, за яким наводиться назва рослин (для судинних рослин рекомендується "Определитель высших растений Украины", 1987). Детально відмічається точне місцезнаходження та дата. В перші роки, поки загального списку флори ще немає, доцільно кожні 5 років вміщувати в Літописі все зростаючі попередні списки флори (за станом на певний рік). Коли список в основному сформується, доцільно вміщувати в Літописах щорічно лише додатки до нього, а кожні 5 років - зведені додатки.

Види, виявлені лише в околицях ПЗ, НПП, БЗ, враховуються окремо від основного списку. Окремо реєструються випадки розселення інтродукованих раніше, або занесених нині (при ненавмисній інтродукції або господарській діяльності за межами ПЗ, НПП, БЗ) видів. Відзначаються вірогідні причини розселення рослин (дороги, повінь, життєдіяльність тварин тощо)*.

__________
* Враховуючи, що в структурі Біосферного заповідника "Асканія-Нова" знаходиться унікальний дендрологічний парк загальнодержавного значення, який здійснює моніторингові дослідження інтродукованої флори, результати цих досліджень відображаються у розділі "Флора" "Літопису природи".

Для нещодавно створених ПЗ, НПП, БЗ першочерговим завданням є закладання фенологічних маршрутів. Вони наносяться на відповідну схему, обираються основні об'єкти рослинного та тваринного світу, на яких вивчається фенологія. Для рослин це типові для даного регіону види, в тому числі домінанти природних угруповань, а також рідкісні види. Для обраних видів рослин складаються феноспектри. Є різні способи та форми їх складання. Детально методика вивчення фенології рослин викладена в монографії І.М. Бейдеман (1974). Дані, отримані на фенологічних профілях та площах, вміщуються також у Літопис у розділі "Календар природи". Кількість видів, фенологія яких вивчається, залежить від можливостей природно-заповідних територій. Доцільно проводити комплексні фенологічні дослідження - ботанічні та зоологічні - із тісною прив'язкою до вивчення кліматичних параметрів.

4.1.2. Рідкісні види

Рідкісним, зникаючим, реліктовим та ендемічним видам необхідно приділяти першочергову увагу, оскільки лише в ПЗ, НПП, БЗ можливе вивчення всіх стадій розвитку рідкісних видів в природних умовах при тривалих стаціонарних дослідженнях.

В перші роки існування ПЗ, НПП, БЗ необхідне виявлення видів цих груп та складання їх списків із щорічним поповненням. Відразу слід починати складання крапкових карт поширення цих видів на природно-заповідній території.

Стаціонарні спостереження протягом кількох років включають:

1) спостереження на ппп із картуванням;

2) закладання змінних площ в різних ценозах;

3) вивчення просторової структури;

4) вивчення насіннєвої продуктивності та врожаю насіння на постійних трансектах;

5) дослідження сезонного розвитку рослин.

Обов'язковим у дослідженні стану популяцій (Серебряков, 1964) є опис життєвої форми виду, який проводиться по дорослому квітуючому екземпляру рослини з урахуванням таких ознак:

1) будова вегетативних та генеративних органів, тривалість їх життя;

2) співвідношення багаторічної та однорічної частин гонів;

3) розташування бруньок відновлення;

4) час та тривалість квітування;

5) характер кореневої системи.

Як фітоценотична підрахункова одиниця виступають особина, сукупність особин вегетативного походження - клон, а у довгокореневищних видів - гони або кущі. Якщо межі клонів нечіткі, у короткокореневищних рослин теж доводиться обмежуватись підрахунком гонів, оскільки розкопування рідкісних рослин небажане, а часто і неможливе.

Звичайно у практиці популяційних досліджень (дослідження школи А.А. Уранова, К.А. Малиновського та ін) виділяють 4 вікових періоди та 11 вікових груп (табл. 7), які позначаються відповідними індексами (Ценопопуляции растений ..., 1976, табл. 16).

Таблиця 7.

Вікові періоди та групи рослин

Віковий період

Вікові групи

Індекси

Латентний

насіння

Прегенеративний

сходи

ювенільні

іматурні

віргінільні

Генеративний

молоді

зрілі

старі

Постгенеративний

субсенільні

сенільні

відмираючі

Співвідношення в ценопопуляціях рослин різних вікових груп являє собою віковий спектр популяції, в якому участь кожної вікової групи рослин розраховується в % від їх числа. Спектри свідчать про різну життєвість популяцій. Скорочення кількості квітуючих, плодоносних рослин може поставити під загрозу існування популяції. Види з проміжним віковим спектром мають значні адаптивні можливості, високу енергію відновлення та значну тривалість життя. Бажано отримати ці показники для групи рідкісних видів із широким географічним ареалом для оцінки стану виду в межах ареалу. Вивчення популяцій рідкісних видів рослин дозволить розробити заходи щодо їх збереження.

4.2. Рослинність

4.2.1. Вивчення складу та будови ценозів

Під рослинністю розуміється сукупність рослинних угруповань певної території. Першочерговими завданнями при вивченні рослинності є дослідження складу та будови ценозів. У новостворених НЗ, НПП, БЗ необхідно зберігати попередні відомості про наявні угруповання, які тут були ще до створення цих установ. Якщо рослинність природно-заповідної території була попередньо достатньо вивчена (якщо ПЗ, НПП, БЗ був утворений на місці заказника або декількох заказників), бажано звести рослинні угруповання в попередній список (продромус). Порядок розташування синтаксонів в них бажано прийняти таким, як в "Зеленій книзі" України (Зеленая книга ..., 1987), а саме:

лісові угруповання;

чагарникові та чагарничкові угруповання;

степові угруповання;

лучні угруповання;

болотні угруповання;

водні угруповання;

інші.

У попередньому продромусі спочатку наводять вищі ранги синтаксонів (скажімо, формації або групи формацій) з тим, щоб при подальших геоботанічних дослідженнях він був деталізований до рангу асоціації.

У різних типах рослинності, наявних на природно-заповідній території, відразу ж необхідне закладання стаціонарних ділянок багаторічних спостережень. На ппп необхідно проводити спостереження, проводячи мінімум тричі на рік (навесні, влітку та на початку осені) геоботанічні описи. На трав'яних типах рослинності, які відзначаються значною сезонною мінливістю, доцільно проводити описи 5 - 6 разів щорічно в основні фази сезонного розвитку фітоценозів. Кожен опис повинен мати свій номер, номери не повинні повторюватися.

Зразок схеми геоботанічного опису пробних ділянок наведений у главі 2 у зразку паспорта для стаціонарів.

Кожні п'ять років за цими описами складається зведена таблиця геоботанічних описів (табл. 8). Для неї готується зведений список видів, які були зустрінуті в геоботанічних описах ділянки протягом всього часу, який аналізується. Види в угрупованнях наводяться по ярусах в алфавітному порядку в кожному ярусі, можуть застосовуватись або латинські, або українські назви рослин. На основі зведеної таблиці здійснюється аналіз динамічних змін угруповання. Якщо в ПЗ, НПП, БЗ немає геоботаніка, бажано залучити до цих досліджень фахівців відповідних наукових установ. За час проведення досліджень такими фахівцями заповідник та парк повинен отримати від них не лише генералізований, але й первинний науковий матеріал (насамперед геоботанічні описи), вміщувати його в томах Літопису.

Таблиця 8.

Схема зведеної таблиці геоботанічних описів

№ пробної ділянки

1

2

3

4

5

Відсоток трапляння виду

Формація

Група асоціацій

Асоціація

№ опису

Дата

Зімкненість деревостану (в десятих частинах)

Покриття травостою (в %)

Покриття мохово-лишайникового ярусу (в %)

Список виявлених видів за такими групами

Дерева

Чагарники

Трави (можливий дальший поділ на групи злаків, осок, бобових, різнотрав'я)

Мохи і лишайники

Для кожного виду наводиться проективне покриття (в %) або для дерев та чагарників - зімкненість крон (в десятих) При поодинокому траплянні ставиться знак +

Вищезгадана обробка матеріалу виконана за домінантною класифікацією рослинності. Проте, еколого-флористичний напрямок класифікації рослинності також має дедалі ширший розвиток в Україні. Наукові основи його та зразки методичних розробок можна знайти у збірці "Классификация ..." (1986) та інших працях школи проф. Б.М. Міркіна, які в цій збірці цитуються. Матеріали по використанню флористичної класифікації в Україні вміщені в "Українському фітоценологічному збірнику" (1996-2002). Обробка матеріалу цим методом (за школою Браун-Бланке) матиме найбільше значення для ПЗ, НПП, БЗ, території яких знаходяться в регіонах, що межують із країнами Центральної Європи, де класифікація Браун-Бланке є загальновживаною.

На особливому обліку мають бути рідкісні, зникаючі та типові, що потребують охорони, рослинні угруповання. Вони характеризуються у "Зеленій книзі" України (Зеленая книга ..., 1987), а лісові угруповання більш детально в "Зеленій книзі України. Ліси", 2002.

До угруповань, що підлягають охороні, належать угруповання із домінуванням та співдомінуванням рідкісних, реліктових або ендемічних видів; угруповання, домінанти або співдомінанти яких знаходяться на межі ареалу; угруповання зональні, найбільш типові для України, ареал яких скорочується.

ПЗ, НПП, БЗ повинен мати список рідкісних угруповань, що трапляються на його території, та картосхему їх розміщення. Бажано розміщувати на ділянках з рідкісними угрупованнями ппп, проводити в них фенологічні та популяційні дослідження. Всього до "Зеленої книги" України увійшло 127 рідкісних, зникаючих та типових синтаксонів різного рангу.

Оскільки проведення геоботанічного картографування є складною і трудомісткою операцією, при необхідності здійснення таких робіт в ПЗ, НПП, БЗ доцільним є залучення відповідних фахівців.

4.2.2. Едифікатори та домінанти

Едифікатор (лат. Едифікатор - будівельник): це вид рослин або тварин, який відіграє головну мікрокліматичну фонову роль у будівництві структури та функціональних зв'язків екосистеми, без якого вона не може довго існувати. Термін використовується в основному для рослинних угруповань.

Домінант (лат. Домінант - пануючий): вид, який кількісно переважає в угрупованні, а у рослинному - відповідно у кожному із ярусів. В рослинному угрупованні едифікатор є головним домінантом.

Під час підготовки цього розділу головним завданням є встановлення кількісного і якісного складу едифікаторів і домінантів рослинного покриву. Список едифікаторів і домінантів визначається із списків синтаксонів, продромусів, таксаційних описів тощо. Для початку складається первинний список рослинних асоціацій, із яких виділяється первинний список домінантів першого порядку або едифікаторів та список домінантів другого порядку або співдомінантів. В асоціаціях можливі і домінанти нижчих порядків. Таким чином формується продромус або анотований список рослинності, який доповнюється щороку і поміщається в черговому томі Літопису, тобто заносяться нові асоціації. Для асоціації продромусу наводяться такі показники: загальний характер поширення на території, кількість локалітетів, життєвий стан едифікаторів та домінантів, загрози, сукцесійний стан, заходи для стабілізації тощо. Анотований список рослинних асоціацій може виглядати, наприклад, таким чином:

1. Сосново-дубовий ліс жовторододендроново-політриховий (Pineto (sylvestris)-Quercetum (roboris) rhododendroso (lutei)-polytrichosum (juniperini) - поширений фрагментарно, життєвий стан сосни, рододендрона жовтого та моху-домінанта задовільний, дуба - пригнічений, стабільність порушується вибірковими санітарними рубками, спостерігається зміна порід, рододендрон жовтий має експансивну поведінку, фітоценоз потребує вжиття біотехнічних заходів (вказати яких - регулювання освітлення, вологості тощо).

4.2.3. Вивчення рекреаційних змін рослинного покриву

В НПП у зв'язку із напрямком їх діяльності найбільший вплив на рослинний покрив має здійснення рекреації, в основному в зонах регульованої та стаціонарної рекреації. Тому першочерговими для парку є дослідження рекреаційних змін рослинного покриву.

Насамперед, слід з'ясувати сучасний ступінь рекреаційної дигресії рослинного покриву зон регульованої та стаціонарної рекреації. В науковій літературі в найбільшій мірі це питання з'ясоване для лісової рослинності, на якій переважно проводились дослідження і яка переважає в більшості наших парків.

Рядом дослідників, серед яких насамперед слід назвати Л.П. Рисіна, Н.С. Казанську, С.А. Диренкова, М.П. Жижина, П.О. Полякову, В.П. Чижову та деяких інших встановлено стадії рекреаційної дигресії лісової рослинності помірної зони. В узагальненому вигляді, базуючись на результатах численних робіт вищеназваних дослідників, можна виділити п'ять стадій дигресії під впливом рекреації у вигляді шкали дигресії лісової рослинності.

I стадія (контроль або практично не порушене, умовно корінне насадження). Деревостан не розріджений, нерідко двоярусний. Природне поновлення задовільне. Добре розвинутий і рівномірно розміщений на площі підлісок. У трав'яному покриві виявлені типові для даної лісової формації угруповання та види (тіньовитривалі мегатрофні види з деякою домішкою мезотрофних видів). Підстилка непорушена. Моховий покрив, якщо він є, складається із типових лісових видів.

II стадія. Склад деревостану аналогічний попередньому, але повнота та зімкнутість його зменшуються. Зменшується також зімкнутість підліску. Внаслідок зменшення загальної зімкнутості крон всіх ярусів освітленість збільшується в 1,5-2 рази. Тому починається вкорінення світлолюбних видів, насамперед, видів узлісь, але під пологом лісу зберігається переважання лісових видів. Спостерігається ущільнення підстилки та зменшення проективного покриття мохового покриву (при його наявності).

III стадія. Знижується бонітет деревостану та кількість природного поновлення (особливо ценозоутворюючих порід). Підлісок розріджений, різко - до 3-5 разів - зростає освітленість трав'яного ярусу. В ньому лісові види поєднуються із лучними та видами узлісь. З'являються типові бур'яни. На ґрунті витоптані ділянки займають 10-15 % площі. Моховий покрив розріджений, значно зменшується потужність підстилки. Це - остання стадія, на якій можливе природне відновлення ценозів при припиненні рекреаційного навантаження.

IV стадія. Деревний та чагарниковий яруси дуже змінені. У зв'язку з погіршенням умов зростання масово випадають дерева другого та частково першого ярусів. Деревостан розріджений (0,3-0,5), більш низького, ніж вихідний, бонітету. Лісова ділянка має мозаїчний характер - куртини підліску та підросту чергуються із галявинами та стежками. На галявинах повністю порушена підстилка, відбувається задернування ґрунту. В трав'яному покриві переважають лучні мезофіти, в основному злаки, значну роль в ньому відіграють бур'яни. Площа вибитих ділянок досягає 20 %.

V стадія. Йде інтенсивний розпад деревостану, повнота знижується до 0,1-0,3. Розміщення стовбурів на площі куртиноподібне, дерева хворі або пошкоджені. Підросту та підліску вже немає. Трав'яний покрив значною частиною витоптаний (на 60-80 %), зберігається плямами, складається переважно із бур'янів та однорічників. Ґрунт ущільнений, вже є ділянки землі з оголеним ґрунтом.

Таким чином, найбільш чіткими показниками рекреаційної деградації ценозів є будова та флористичний склад лісових угруповань, показники ущільнення ґрунту та питомої ваги позбавлених рослинності ділянок.

Для боліт одним із найбільш діючих факторів, які впливають на зміну рослинного покриву (насамперед в зонах регульованої та стаціонарної рекреації парків), є вплив витоптування внаслідок значної кількості відвідувачів. Витоптані ділянки боліт відновлюються роками, болотна рослинність - один з найуразливіших типів. Швидше відновлюється рослинність болота під час весняного витоптування і повільніше під час літньо-осіннього, коли болото більш активно відвідується рекреантами.

Вченими встановлені (Боч, Мазинг, 1979) закономірності рекреаційної дигресії для боліт під впливом рекреаційного навантаження.

1 - При однаковому навантаженні найбільш вразливі і швидко порушуються угруповання із покривом гіпнових мохів. Ці зміни наступають після 60-кратного відвідування, ширина стежки при цьому становить 75 см.

2 - Зміни рослинного покриву у заліснених ділянках починаються при ширині витоптаної стежки 25 см.

3 - Ці зміни у драговинах починаються після 20 проходів рекреантів.

Доведено, що сліди відносно невеликого навантаження - від шестикратних проходів - зберігаються у трав'яно-гіпнових ценозах і в драговинах протягом року, а сліди від 60-кратних проходів зберігаються у всіх болотних угрупованнях.

Граничні навантаження на різні болотні комплекси складають для трав'яно-гіпнових ценозів - 40 проходів, для драговин - 20 проходів, для заліснених ділянок - 60 проходів. Після вказаної кількості проходів рекреантів болотне угруповання регресує (Боч, Мазинг, 1979).

В узагальненому вигляді можна виділити три основні стадії деградації болотної рослинності під впливом рекреації. Вони фіксуються в Літопису для кожної із досліджуваних ділянок боліт.

I стадія (корінне болотне угруповання). В залежності від типу болота (низинне, переходове, верхове), добре розвинутий деревний чи чагарниковий ярус. У трав'яному покриві переважають типові для визначеного типу болота рослини. Моховий покрив для низинних боліт складається із типових видів зелених мохів, для мезотрофних та евтровних - із сфагнових мохів.

II стадія. Зменшується зімкненість деревостану або чагарникового ярусу. Починається витоптування трав'яного покриву, зменшується проективне покриття трав'яного та мохового покриву болота. Знижується життєвий стан болотних рослин, з'являються стежки.

III стадія. Відбувається трансформація рослинного покриву болота. Деякі болотні види зникають зовсім. На витоптаних стежках з'являються лучні види та вкорінюються рудеральні. Відбувається заміна корінної болотної рослинності похідною, нерідко торф'янистими луками.

Особлива увага приділяється спостереженням над зміною рослинного покриву на болотах, де зростає журавлина. Аналіз літературних даних показав, що стежки, які утворилися в місцях збору журавлини, не зникають протягом року.

На болотах, що зазнали впливу рекреації, фіксується поява видів багатого мінерального живлення - вільхи, видів верб, мезоевтрофних видів осок, відмічається збільшення приросту дерев. Одним із аспектів вивчення зміни рослинного покриву боліт при дії рекреації є спостереження за синантропізацією флори боліт. Під впливом рекреаційного навантаження змінюється склад флори боліт. Фіксується поява рудеральних видів рослин на доріжках, ділянках вогнищ, на території таборів тощо.

В НПП вивчення рослинного покриву боліт під впливом рекреації можна проводити також на екологічних стежках, які знаходяться в зонах відвідування. Проводиться вивчення стійкості рослинного покриву вздовж стежки, визначення можливих навантажень (Чижова и др., 1979). Для порівняння впливу рекреації на екологічних стежках доцільно закласти пробні площі на оглядових зупинках, де наявне найбільше навантаження, тому ступінь витоптування рослинного покриву значно вища. На закладених площах фіксується видовий склад травостою. Проводяться постійні спостереження, які фіксують збіднення видового складу та зниження життєвого стану рослин, що призводить до зниження продуктивності фітоценозу. Відмічаються найбільш стійкі до витоптування рослини та фіксується їх життєвий стан. Фіксуються розміри рослин, початок грунтової ерозії, який визначає межі стійкості рослинного покриву рекреаційних ділянок.

В НПП вивчення рекреаційних змін рослинності можливо здійснювати декількома шляхами. Одним з них є закладання ппп з однаковою (або близькою) вихідною рослинністю у різних зонах парку - заповідній (де будуть знаходитися контрольні ділянки I стадії), регульованої та стаціонарної рекреації. Можливо також закладання профілів або трансект (переважно в зоні регульованої рекреації), які б охоплювали ділянки з різним рекреаційним навантаженням, але близьким рослинним покривом. Доцільним є також розміщення таких профілів або трансект так, щоб частково вони охоплювали територію поза межами парку із більшим рекреаційним навантаженням. На пробних площах проводяться регулярні геоботанічні описи (як мінімум тричі в сезон в різні пори року), показники яких потім порівнюються та аналізуються. При цьому значна увага звертається на життєвість видів, особливо дерев та чагарників, стан ґрунту, наявність мережі стежок тощо.

Науковцями НПП можуть бути розроблені свої методики вивчення рекреаційних змін, особливо при поєднанні лісознавчих, геоботанічних, зоологічних та ґрунтознавчих досліджень. У перспективі НПП. стануть основними науковими центрами з проведення досліджень впливу рекреації на всі компоненти біоти.

5. ТВАРИННИЙ СВІТ

Цей розділ передбачає збір, накопичення і узагальнення даних про видове різноманіття тварин, особливості динаміки їх чисельності, територіального розміщення, розмноження, міграції, взаємодії з іншими видами, еколого-фауністичні комплекси. В основу вимог формування розділу покладено обсяг спостережень, обов'язковий для природного заповідника, біосферні заповідники та національні парки можуть використовувати ці вказівки в залежності від своїх можливостей. Враховуючи, що тваринний світ має найбільше видове різноманіття серед біоти, а кількість фахівців у заповідниках, як правило, обмежена, передбачено виконання науково-дослідних робіт фахівцями з широкою зоологічною ерудицією. Чисельність зоологів окремих спеціалізацій може мінятись. Але для кожного заповідника бажано мати в штаті маміолога, орнітолога, ентомолога чи іншого фахівця з безхребетних тварин, а для біосферних і природних заповідників та національних природних парків, в яких значну площу займають водойми - ще й іхтіолога та фахівця зі спеціалізацією по зоопланктону. Для біосферного заповідника "Асканія-Нова", на балансі якого знаходиться зоопарк з напіввільним утриманням диких тварин, які з весни до зими мешкають вільно на значній території цілинного степу чи вилітають із зоопарку в природне ядро та агро- екосистеми, створюючи на них відповідний зоологічний прес, потрібні також моніторингові спостереження. Тому в "Асканії Новій" потреби в зоологах мають свої особливості.

Для біосферних заповідників та національних парків, котрі мають зонування, передбачається використання методик, придатних для збору інформації як в природних, так і штучних екосистемах.

Уніфікованих для всіх заповідників методик не може бути, оскільки окремі об'єкти чи групи об'єктів ПЗФ репрезентують певну природну зону, ландшафт або групу екосистем. Тому при зборі інформації і її узагальненні можливе застосування методик, які враховують геоморфологічні, гідрологічні, фітоценотичні особливості біотопів. В межах заповідних об'єктів України виділяються гірські екосистеми, властиві для об'єктів ПЗФ Карпат та Криму, лісові та лісостепові, представлені в Поліссі, Придніпров'ї та ін., а також степові, водно-болотні, болотні. Виходячи з цього, в рекомендаціях буде звертатись увага на особливості збору і узагальнення інформації.

5.1. Інвентаризація фауни

Перша інвентаризація повинна проводитися спеціалізованим колективом, який подає проект створення природного заповідника або національного природного парку. Звичайно, вона не може бути повною, оскільки у завдання утворюючого заповідний об'єкт колективу входить, перш за все, показ пріоритетних комплексів та видів, заради яких здійснюється заповідання. Результати таких досліджень повинні складати основу першого тому Літопису, але методика збору інформації вже на час створення заповідної території повинна бути уніфікованою і застосовуватися при подальших зборах наукових даних для наступних Літописів. Тому подані у цих методичних вказівках методичні підходи повинні використовуватись з часу започаткування заповідного об'єкта. Відмітимо, що вони враховують напрацьовані методики, викладені в таких працях, як "Инструкция по ведению Летописи природы" (1940), "Летопись природы в заповедниках СССР" (1985), "Справочнике по заповедному делу" (1986) та ін.

Перші списки ссавців, птахів, плазунів, земноводних, безхребетних тощо заповідної території чи акваторії складаються із даних, зібраних з літературних джерел, а також шляхом застосування методів виявлення видового різноманіття. Для цього необхідно включити в обсяг обстежень максимальну кількість як характерних, так і інтразональних біотопів. Застосовуються методи спостережень далі детально охарактеризовані для різних груп тварин. Можна використовувати інформацію місцевого населення з її обов'язковою перевіркою досвідченим спеціалістом. Інвентаризаційні списки складаються українською та латинською мовами з дотриманням останніх класифікаційних систем.

Зібрані матеріали узагальнюються в першому томі Літопису у вигляді таблиці 9.

Таблиця 9.

Видове різноманіття фауни (ПЗ, БЗ, НПП)

Клас, ряд, родина, вид

Характер перебування (постійно мешкає, сезонно, мігруючий)

Чисельність (багаточисельний, звичайний, малочисельний, рідкісний, зникаючий)

Поширення (вказати характерні екосистеми)

Джерела виявлення (літературні, достовірно встановлено спостереженням, колекційні збори, відловлювання, фотографування, відеозапис тощо)

Інвентаризація може бути первинною, поточною та узагальнюючою (Филонов, Нухимовская, 1985). Узагальнюючу роботу слід проводити не рідше одного разу за 10 років, їй повинна передувати відповідна підготовка із залученням вузькоспеціалізованих фахівців.

Щороку ведеться наростаюче узагальнення результатів інвентаризаційних даних, які зводяться у таблицю 10, свого часу запропоновану працівниками Жигулівського заповідника.

Таблиця 10.

Характеристика видового різноманіття фауни природного заповідника за -/- рр.

Ряд

Кількість видів

Достовірно відмічених за весь період існування заповідника

Достовірно відмічених у заповіднику в даному році

Всього

У тому числі вперше

Окремо слід виділити рідкісні види, згідно вимог викладених у розділі 6.

__________
* Біосферний заповідник "Асканія-Нова" враховує також рідкісні види, які утримуються у зоопарку та напіввільних умовах. В щорічній інвентаризації обов'язкова інформація про виявлені види тварин, місця їх знаходження, характер перебування, чисельність, дані про розмноження.

5.2. Чисельність фонових видів тварин

5.2.1. Чисельність ссавців

В заповідниках та національних парках, що розташовані в районах з достатньо стійким сніговим покривом, як відносний метод кількісного обліку всіх видів ратичних, зайців, білки і більшості видів хижих, використовується підрахування слідів життєдіяльності цих звірів в зимовий період на маршрутах (трансектах). Для отримання найбільш коректних порівняльних даних та найбільшої стандартизації, такі маршрути повинні бути стаціонарними, а обліки проводитись при досить подібних метеорологічних умовах (Теплов, 1952; Новиков, 1953). Зокрема, рекомендується починати облік на другу добу після встановлення суцільного снігового покриву, при мінусовій температурі повітря і вітрі, швидкість якого не перевищує 10-12 м/сек. Обліковий маршрут (маршрути) повинен пролягати так, щоб охопити всі основні біотопи пропорційно їх площі в заповіднику чи національному парку (Теплов, 1952; Новиков, 1953). В гірських заповідниках (національних парках) маршрути повинні закладатися у кожному висотному поясі.

Результати зимового маршрутного обліку звірів заносяться в таблицю 11.

Таблиця 11.

Результати відносного зимового обліку ссавців за слідами життєдіяльності на стаціонарних маршрутах у ____/____ рр.

Вид

Дата обліку

Номер та довжина маршруту, км

Зареєстровано слідів

Показник обліку (трапляння), ос. / 1 км

Примітка

Таблицю 11 необхідно супроводити коментарем, пояснюючи, як саме підраховувались сліди - тільки в тому випадку, коли вони перетинали маршрут, чи й тоді, коли тягнулись вздовж нього не перетинаючись. Якщо сліди будь-якого виду, що обліковується, не були виявлені безпосередньо на обліковому маршруті, але під час проведення обліку все ж зареєстровані на території заповідника (національного парку), це обов'язково слід вказати у коментарі до таблиці.

В тому випадку, коли дані, отримані шляхом підрахунку слідів на маршрутах, використовувались для визначення абсолютної кількості звірів, слід вказати методи їх обробки.

У зв'язку з тим, що абсолютні обліки проводяться на ділянках певного розміру і конфігурації, результати таких обліків доцільно наводити за єдиною формою (табл. 11). Здебільшого, як цього потребує методологія моніторингових досліджень, в заповідниках облікові маршрути та ділянки є багаторічними стаціонарами, опис яких здійснюється за відомою схемою (Новиков, 1953; Фасулати, 1971) і має наводитись в "Літопису" в перший рік початку їх експлуатації. В подальшому при згадуванні цих стаціонарів робиться посилання на відповідний том "Літопису", в якому подано детальний їх опис (Филонов, Нухимовская, 1985).

Абсолютний облік лисиці та борсука (хижаків-норників) проводиться у весняно-літній період шляхом виявлення зайнятих цими видами нір і підрахунку тварин, що мешкають в них (Чиркова, 1952; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Таким же чином обліковуються тхір степовий і перегузня. Щодо ландшафтно-кліматичних умов цей метод є універсальним і може однаково успішно застосовуватись в будь-якій природній зоні. До того ж, він добре стандартизований, і вважається, що дані, які отримуються з його допомогою, майже точно відповідають реальній чисельності тварин (Чиркова, 1952; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). У невеликих за площею ПЗ, БЗ, НПП обліком заселених хижаками нір може бути охоплена вся територія. Якщо ж остання достатньо велика, облік можна проводити на вибіркових ділянках. Результати заносять у таблицю 12.

Таблиця 12.

Результати абсолютного обліку ссавців у ____/____ рр.

Вид

Дата обліку

Облікова площа, га

Метод обліку

Обліковано тварин, ос.

Щільність тварин, ос. / 1000 га

Загальна кількість тварин у ПЗ, БЗ, НПП

Примітка

Особливості екології вовка значно ускладнюють його кількісний облік. До цього часу не розроблено загальноприйнятих стандартизованих методик обліку цього виду, кожна з яких окремо могла б дати точні дані про його абсолютну чисельність. Для отримання таких даних доцільне комбінування різних методів спостережень: багаторазового висліджування і складання схем переміщення тварин, фіксування їх голосової активності, прямих візуальних спостережень, картування місць розташування виводків, а також опитування (Жила, 2001). Цьому принципу поки що найбільше відповідає метод, запропонований Ю.П. Губарем (1987). Обліковуючи вовка, слід враховувати, що площа кожного з національних природних парків і природних заповідників, які існують зараз в Україні, є такою, що вона, очевидно, в тій чи іншій мірі може використовуватись не більше, ніж однією-трьома сім'ями вовків. Дані про чисельність вовка заносяться в таблицю 12. У коментарі до таблиці треба вказати, як саме використовується вовками територія, на якій проводився облік: постійне перебування і розмноження, періодичне відвідування, спорадичне відвідування тощо.

Рись в Україні збереглась в Карпатах та на Поліссі. Враховуючи природні умови цих регіонів, найбільш точні дані про абсолютну чисельність виду можна отримати шляхом багаторазового висліджування в зимовий період і виявлення індивідуальних ділянок одиночних особин або дорослих самок з молодими особинами. Цей метод може бути застосований також для отримання даних про абсолютну чисельність дикого кота. Результати кількісного обліку цих тварин заносяться в таблицю і теж супроводжуються коментарем про характер їх перебування на обстеженій території (див. вище).

Як показали багаторічні дослідження, в умовах лісової зони досить точні дані про абсолютну чисельність ведмедя бурого можна отримати методом картування індивідуальних ділянок, здійснюваного на підставі багаторазового висліджування та ідентифікації відбитків плантарної мозолі звірів (Пажетнов, Кораблев, 1979; Филонов, Калецкая, 1986; Пажетнов, 1990). За В.С. Пажетновим (1990), дана методика є достатньо простою, а, отже, добре стандартизованою. Результати обліку ведмедя зводяться в таблицю. В коментарях, так само, як і для інших великих або рідкісних видів, вказується характер перебування цих звірів на дослідженій території (див. вище).

Всі існуючі методи обліку більшості видів куницевих (куниць кам'яної і лісової, тхора лісового, горностая, ласки) адаптовані до наявності суцільного снігового покриву, на якому реєструються їх сліди (Теплов, 1952а; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Так, певні дані про абсолютну чисельність цих видів можна отримати, використовуючи результати маршрутних обліків (Формозов, 1932; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Але найбільш точні дані про кількість особин будь-якого з цих видів дасть лише багаторазове висліджування та картування індивідуальних ділянок звірів (Теплов, 1952а; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Ласку можна обліковувати також на стрічковидних ділянках. Суть метода полягає в тому, що по краях видовженої, вузької облікової ділянки, що має ширину 10 м, а довжину кілька кілометрів, підраховуються всі вхідні та вихідні сліди. В результаті визначається кількість тварин, що перебуває на дослідженій площі (Теплов, 1952а). Підсумки обліку куницевих заносяться в таблицю.

У заповідниках та національних парках, розташованих в південних районах України, облік куницевих вказаними методами часто є неможливим через відсутність стійкого снігового покриву. Але інших методик, які б дозволяли одержати абсолютні дані про чисельність названих видів, поки що не розроблено.

Облік видри та норок (європейської, американської) проводиться в осінньо-зимовий період шляхом обстеження берегів водойм. Реєструються всі виявлені сліди життєдіяльності цих видів (Теплов, 1952а; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Результати проведення обліку заносяться в таблицю 13, в якій, таким чином, відображується відносна чисельність звірів. Слід підкреслити, що американська та європейська норки мають дуже схожі сліди, тому цей облік вимагає особливої уваги. Проводячи багаторазове висліджування та картуючи сліди, можна виявити індивідуальні ділянки тварин і одержати дані про їх абсолютну чисельність (Теплов, 1952а;).

Таблиця 13.

Результати відносного обліку біляводних видів куницевих у ____/____ рр.

Назва водойми

Дата обліку

Довжина маршруту, км

Кількість зареєстрованих слідів

Вид

Вид

Всього

На 1 км

Всього

На 1 км

Облік зайців (русака, біляка) проводиться методом прогону на стаціонарних ділянках, для яких рекомендується прямокутна конфігурація (Теплов, 1952б; Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). У лісових районах України облік зайців слід проводити в зимовий період за наявності снігового покриву (Теплов, 1952б; Новиков, 1953). Перед початком прогону по периметру облікової ділянки затоптуються всі сліди, що вже існують, а число тварин на ній визначається, головним чином, за кількістю свіжих слідів, які з'явились після прогону. В степових та лісостепових районах коректні дані про чисельність зайців можна отримати і без наявності снігу, безпосередньо візуально обліковуючи сполоханих тварин. У відкритих біотопах обліковцям, що просуваються по ділянці, рекомендується натягти між собою шнур, який допоможе визначати ширину облікової ділянки, а також сполохувати тварин. Результати обліку заносяться в таблицю.

Облік ратичних в лісових заповідниках та національних парках проводиться в зимовий період методом прогону, як це описано вище (Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). В заповідниках і національних парках, територія яких представлена переважно відкритими біотопами, ці тварини обліковуються шляхом прямого візуального підрахунку на певній території. Таким же чином обліковують ратичних у альпійському поясі гір (Новиков, 1953). В заповідниках зі стійким сніговим покривом нерідко застосовується метод подвійного облягання (Русанов, 1973). У багатьох випадках можна рекомендувати також авіаційний облік, який дозволяє за короткий час визначити абсолютну чисельність цих тварин на всій території, що підлягає обстеженню (Булахов и др., 1986). Результати обліку заносять в таблицю 12, яка супроводжується коментарем відносно характеру перебування ратичних на дослідженій території (див. вище).

Для визначення чисельності бабака, ховрахів та тушканчиків застосовується діляночний облік (Новиков, 1953; Булахов и др., 1986), результати якого заносяться в таблицю. Остання обов'язково супроводжується поясненням, як саме він проводився.

Облік чисельності мишовидних гризунів та дрібних комахоїдних ссавців ведеться переважно відносними методами. Для отримання найбільш коректних порівняльних даних ці обліки повинні проводитись на стаціонарних ділянках.

В ряді випадків для обліку дрібних ссавців доцільно застосовувати ловчі канавки, споряджені циліндрами. В порівнянні з будь-якими пастками вони менш вибіркові щодо видового складу тварин, що відловлюються. Глибина та ширина канавок повинні бути стандартними (Новиков, 1953; Булахов и др., 1986; Загороднюк, 2002). У зв'язку з тим, що канавки є стаціонарними пристроями обліку, кожна з них нумерується і описується в перший рік експлуатації у відповідному томі "Літопису". В подальшому при її згадуванні робиться посилання на цей том. Результати обліку дрібних ссавців за допомогою ловчих канавок заносяться в таблицю 14.

Таблиця 14.

Результати відносного обліку дрібних ссавців ловчими канавками у ____ р.

№ канавки

Кількість циліндрів у канавці

Загальна довжина канавки

Дата обліку

Відловлено особин

Вид

Вид

Всього

Показник уловистості, ос. / 100 к.-д.

Всього

Показник уловистості, ос. / 100 к.-д.

Розбір пелеток хижих птахів дає гарні дані, перш за все, для фауністичних досліджень, але як метод кількісного обліку мишоподібних та інших дрібних ссавців потребує подальшої розробки та стандартизації.

Найбільш точні дані про абсолютну чисельність мікромамалій можна одержати шляхом ізоляції певної території, а потім повним виловом на ній тварин пастками або вручну, розкопуючи нори (Новиков, 1953; Булахов и др., 1986). Результати такого обліку заносяться в таблицю 12.

Обліки такої специфічної групи як кажани проводять шляхом обстеження ймовірних місць їх перебування (дупла, печери, горища тощо). Хороші результати дає новий метод використання спеціалізованого ультразвукового детектора.

5.2.2. Чисельність птахів

Для здійснення моніторингу стану популяцій птахів важливо вибрати найбільш характерні біотопи в природному ядрі, буферній зоні, а для біосферних заповідників - і в зонах типового землекористування. Враховуючи особливу рухливість об'єкта досліджень, для збору даних необхідно мати у штаті професійно підготовленого фахівця, або планувати кошти для виконання робіт спеціалістами інших наукових установ.

З самого початку організації орнітологічних досліджень необхідно визначитись із закладкою базових орнітологічних стаціонарів, котрі повинні слугувати невизначено довгий час.

Бажано, щоб стаціонарні орнітологічні площі співпадали зі стаціонарами ботаніків, що значно полегшить проведення геоботанічного опису зменшить витрати часу на складання загальної фітоценотичної характеристики орнітологічного стаціонару (див. розділ 2.1). Відомо, що в умовах лісу площа орнітологічного стаціонару повинна бути не менше 10 гектарів, відкритій місцевості - до 50 га. В гірських умовах важливим елементом організації досліджень буде врахування макро-, мезо- та мікрорельєфів, які суттєво впливають на біотопи і, відповідно, на видове різноманіття та розподіл птахів. Тому в таких умовах важливим є застосування методу екологічного профілю, на який необхідно "нанизати" стаціонари.

Для характеристики чисельності птахів необхідно врахувати сезонність перебування значної кількості видів, тому слід визначати кількість особин в період гніздування, міграцій та під час зимівлі. В залежності від рельєфу, складності біоценозів вибирають найбільш придатні методики обліку. Для проведення стаціонарних обліків необхідно встановити, виявити репрезентативні біотопи. Для цього слід провести пілотне обстеження території. В гірських умовах необхідно врахувати особливості висотної зональності, яка буде простежуватися не тільки в рослинному, але й тваринному світі, у тому числі й на чисельності птахів. Із величезної кількості методик обліків найчастіше застосовуються методи лінійних трансект з фіксованою (Владышевский, 1960), на дальність виявлення (Равкин, 1967, Щеголев, 1977)), методом вибіркових квадратів на стаціонарних площах. У невеликих за площею заповідниках - ділянки Українського степового, Опукському, Казантипському, Мис Мартьян - можна проводити абсолютний облік, розбивши всю територію на квадрати. Непогані результати дає точковий метод виявлення співочих птахів. Допомогу в організації таких досліджень можна знайти в роботах вітчизняних і зарубіжних авторів (Владышевский, 1960; Вергелес, 1994; Наумов, 1963;. Щеголев, 1977; Бибби и др., 2000).

Результати обліку птахів в гніздовий період лісових та степових екосистем на стаціонарних маршрутах або пробних площах подаються в окремій таблиці 15.

Таблиця 15.

Чисельність видів гніздової орнітофауни в лісовій (степовій) екосистемі

№ маршруту чи стаціонару

Вид

Біотоп

Площа, га

Загальна чисельність особин

Щільність населення птахів (особин на 10 чи 100 га)

Окремо у такій же таблиці слід подати чисельність зимової фауни. В пояснювальному тексті необхідно буде послатись на методику обліку, при першому її застосуванні подати математичні викладки. В подальшому достатньо лише посилань, але слід описувати умови кожного року, при яких проводились обліки, які могли вплинути на поселення птахів тощо.

Обліки тетеревиних та фазанових птахів проводяться переважно в лісових, лісостепових, гірських та степових заповідниках. Для глухарів, тетеревів, фазана результативним є облік на токах за методиками Кирикова С.В. зі співавторами (1952), Данилова М.М. (1963) та ін. Результати обліку відображаються у таблиці 16.

Таблиця 16.

Результати обліків тетеревиних (фазанових) птахів на маршрутах

№ маршруту чи площі

Вид

Загальна кількість зареєстрованих птахів

У тому числі

Щільність на 100 чи 1000 га

Самці

Самки

Стать не визначена

У степовій зоні доцільно проводити обліки сірої куріпки в буферній зоні або зоні антропогенних ландшафтів маршрутним методом вздовж вітроупорів. Обліки проводяться навесні по сформованих парах куріпок, та восени або зимою - обліком зграйок. Результати теж подаються у таблиці 17.

Таблиця 17.

Результати обліку сірої куріпки в зоні антропогенних ландшафтів за виводками

№ маршруту, площа

Тип біотопу

Кількість зареєстрованих зграй (пар)

Кількість підрахованих особин

Щільність на 100 га угідь

Перепілку можна підраховувати на слух, стежачи за "боєм" самців. В біотопах з низьким травостоєм облік легко проводити підрахунком піднятих на крило птахів після протягування мотузки з дзвіночками. Результати обліку перераховуються на площу і теж відображаються у таблиці 18.

Таблиця 18.

Чисельність перепілки в посівах сорго (чи іншої культури) буферної зони _______ заповідника

№ маршруту

Тип біотопу

Ширина обліку

Протяжність маршруту

Кількість піднятих особин

Трапляння, ос/га

Заповідники, що мають водно-болотні комплекси, проводять обліки водоплавних птахів. В період гніздування нерідко застосовують суцільний облік птахів в колоніях безпосереднім їх відвідуванням і переліком гнізд. При цьому слід враховувати можливу шкоду від таких відвідувань. Можна застосовувати дистанційне фотографування, відеозапис, що значно скоротить час перебування в колонії і зменшить фактор турбування. Із класичних методів обліку можна порекомендувати методики, описані Ісаковим Ю.О. (1952), Приклонським С.Г. (1973). Результати подаються у таблиці 19.

Таблиця 19.

Результати обліку птахів в колоніальних поселеннях

Дата обліку № колонії

Види птахів (якщо колонія багатовидова)

Площа колонії, га

Кількість гнізд на одиницю площі

Всього гнізд

Одночасно проводяться обліки птахів на постійних маршрутах вздовж берегових ліній водойм. Встановлюється періодичність проведення обліків, результати яких також відображуються в таблиці 20 за Філоновим К.П., Нухімовською Ю.Д. (1985).

Таблиця 20.

Відносна чисельність навколо водних птахів на ________ озері ПЗ, БЗ, НПП

Дата

Протяжність маршруту, км

Вид птахів

Всього враховано особин

Кількість особин на 10 км маршруту

Території заповідників та національних природних парків України знаходяться на маршрутах сезонних міграцій птахів. Тому важливо визначити місця сезонних скупчень і здійснювати регулярні обліки. Найкращі результати дають обліки на місцях ночівель птахів. Практикують вечірні та ранкові обліки. Для цього влаштовують спостережні пункти вздовж узбережжя водойми, узлісся, болота і ведуть підрахунок особин, що прилітають на ночівлю та тих, що вилітають з облікової території. За різницею встановлюють кількість птахів, що залишається. Для проведення візуальних спостережень міграції доцільно використовувати загальноприйняті методики (Воинственский и др., 1977; Кумари, 1955). Проведенням регулярних обліків в межах сезону отримують динамічну картину формування сезонного скупчення. Результати подаються у вигляді графіка, де на осі ординат відображаються дати обліку, а на осі абсцис - чисельність.

Хижих птахів обліковують шляхом пошуку та обстеження заселених гнізд. Слід врахувати, що деякі крупні хижаки (беркут, могильник, великий підорлик та ін.) гніздяться з року в рік в одних і тих же гніздах. Знайдені гнізда описують, вказують особливості розміщення та біотоп. Важливо визначити кількість пташенят; це можна зробити шляхом перевірки гнізда чи його оглядом з іншого дерева або скелі. Гнізда вказують на схемі заповідника. Схеми щороку поновлюють. Дрібні хижаки часто мають резервні гнізда, які використовуються у різні роки. Соколи зазвичай використовують чужі гнізда, тому слід здійснювати перевірку гнізд сорок, граків та інших птахів, котрі можуть бути використані цими птахами.

Сов обліковують у лютому - березні методом крапкового обліку, шляхом реєстрації голосів. При його застосуванні важливо визначити дальність виявлення. У травні-червні непогані результати може дати облік виводків сов, які подають характерні звуки.

5.2.3. Чисельність плазунів та земноводних

Земноводні і плазуни зустрічаються в усіх заповідниках України. Відомо, що за біоценотичною роллю в наземних екосистемах представники цих класів нерідко не поступаються іншим хребетним. Дані про широко розповсюджені види, зібрані в різних заповідниках і національних парках, можуть знайти узагальнення і порівняння.

Контроль за чисельністю рідкісних видів є важливим показником стану їх популяцій, тому організація облікових заходів обов'язкова для тих заповідників, де вони зустрічаються. Як правило, застосовується маршрутний облік, коли плазунів і земноводних враховують у фіксованій смузі на маршруті як правило шириною 2-4 м. Земноводних, постійно пов'язаних з водою, підраховують вздовж берегової лінії. Позитивні результати дають обліки ропух під час розмноження. Обліки пуголовків та видів, що мешкають у воді (тритони, черепаха болотна тощо) проводять переважно методом загального відлову у водоймі дрібночарунковими неводами. Результати обліків відображаються в таблиці 21.

Таблиця 21.

Відносна чисельність земноводних (плазунів) на постійному маршруті

Номер маршруту і дата обліку

Враховані види

Кількість підрахованих особин

Щільність на 1 га чи 100 га

В тексті дається пояснення методики особливостей проходження маршруту.

Слід відмітити, що для заповідників, та тих національних природних парків, на території яких зустрічається переважна більшість рідкісних видів фауни України цих класів, заходи з обліку цих тварин повинні входити в число пріоритетних.

5.2.4. Чисельність риб

Облік чисельності риб проводиться контрольними відловами. Доцільно застосувати методику, яка використовувалась у попередніх "Літописах" за Гордєєвим М.О., Пермітіним І.Є. (1969). Відловлювання риби проводять у повільно текучих водоймах, на озерах чи морських затоках - стандартною одностінною сіткою довжиною 40 метрів, в якій через кожні 10 метрів змінюється розмір чарунки - 1, 26, 40 та 60 мм у кожній сітці. Сітка встановлюється на одну добу. Періодичність відловлювання - тричі на кожний сезон. При встановленні сітки дрібночарункова ділянка встановлюється найближче до берега. Всі спіймані риби обстежуються, вимірюється довжина тіла, збирається луска, зяброві кришки, отоліти або колючі промені, проводиться зважування. Всі дані заносяться у журнал. Дані узагальнюються у таблиці 22.

Таблиця 22.

Дані про відловлювання риби на стаціонарних пунктах ПЗ, БЗ, НПП у ____ році.

Вид

Кількість риби

Вага риби

Середня вага 1 особини

Особин

%

На 1 сітко/добу

кг

%

Для більш детального вивчення іхтіофауни окремого об'єкта заповідника чи національного природного парку слід використовувати докладніші методики, викладені в роботі І.Ф. Правдіна "Руководство по изучению рыб" (1966).

5.2.5. Чисельність наземних безхребетних

Всі безхребетні дуже чутливо реагують на найменші зміни погодних умов та мікроклімату. У зв'язку з цим загальним правилом кількісного обліку (відносного або абсолютного) цих тварин є проведення таких робіт лише при певних погодних умовах.

Методом відносного обліку населення безхребетних трав'яного ярусу є косіння ентомологічним сачком. Рекомендується сачок з шовкової тканини, з діаметром кільця 30 см та довжиною ручки 1,5 м, або сачок з капрону з діаметром кільця 35-40 см. Більший діаметр кільця підвищує його уловистість і збільшує видовий спектр улову. Одиницею обліку є кількість особин безхребетних, добутих за 100 помахів сачком, які робляться за 5 прийомів (по 20 помахів) (Фасулати, 1971). Для отримання найбільш коректних порівняльних даних косіння слід проводити на стаціонарних ділянках, опис яких робиться за певною схемою (Новиков, 1953; Фасулати, 1971) в перший рік їх експлуатації і наводиться у відповідному томі "Літопису". В подальшому при згадуванні таких ділянок робиться посилання на цей том. Результати косіння ентомологічним сачком заносяться в таблицю 23. Застосовуючи метод косіння, слід брати до уваги, що з його допомогою можна одержати досить точні дані лише по відношенню до мало активних або дрібних форм безхребетних.

Таблиця 23.

Результати відносного обліку безхребетних методом косіння ентомологічним сачком у ____ р.

Вид

№ облікової ділянки

Дата обліку

Кількість стандартних проб

Кількість відловлених особин

Життєва стадія

Показник обліку, ос. / 100 помахів

Примітка

Для відносного обліку безхребетних, що мешкають на поверхні ґрунту, передусім, жуків, застосовуються пастки Барбера (Фасулати, 1971). Зазвичай, це скляні банки з діаметром отвору 72 мм, ємністю 0,5 л. На території біотопу (стаціонарної ділянки), що досліджується, в лінію з інтервалом 10 м виставляється 20 таких пасток. У десять з них в якості фіксатора додається 4 %-вий формалін; решта працює без нього (стандартна лінія). Одиницею обліку є кількість тварин, відловлених за 100 пастко-діб. Дані відлову, що одержані пастками з фіксатором та без нього, усереднюються (Феоктистов, 1980; Грюнталь, 1981) і заносяться в таблицю 24.

Таблиця 24.

Результати відносного обліку безхребетних у ПЗ, БЗ, НПП пастками Барбера у ____ р.

Вид

№ облікової ділянки

Дата обліку

Кількість стандартних ліній пасток

Кількість відловлених особин

Життєва стадія

Показник обліку, ос. / 100 п.-д.

Примітка

Відносний облік літаючих форм безхребетних, що активні у темний час доби (багато видів метеликів та жуків), ведеться за допомогою світлових пасток (Фасулати, 1971). Одиницею обліку є кількість тварин, що прилетіли до пастки за одну годину. У зв'язку з тим, що достатньої стандартизації відносно типу таких пасток та параметрів джерела світла ще не досягнуто, всі необхідні дані про це повинні бути докладно вказані. Результати обліку світловими пастками заносяться в таблицю 25. В коментарі до неї слід вказати, на території якого біотопу або облікової ділянки він проводився.

Таблиця 25.

Результати відносного обліку комах у ПЗ, БЗ, НПП за допомогою світлопасток у ____ р.

Вид

Дата обліку

Тривалість обліку, години

Кількість облікованих особин

Показник обліку, ос. / 1 світло-годину

Примітка

Для збирання жуків, що літають низько, можна рекомендувати так звані "віконні пастки". Для збирання та обліку комах, що добре літають, нині широко використовують пастки Матеза. Також широко використовують вилов (та облік) комах на принади.

Абсолютний облік безхребетних поверхні ґрунту, трав'яного покриву або чагарникової рослинності проводиться за допомогою біоценометру (Фасулати, 1971; Программа..., 1966). Існує кілька модифікацій останніх, тому слід вказати, який саме біоценометр використовувався в роботі. Обліки проводяться на стаціонарних ділянках, опис яких та наступне посилання на нього робляться за певними правилами (див. вище). Результати абсолютного обліку безхребетних заносяться в таблицю 26.

Таблиця 26.

Результати абсолютного обліку безхребетних біоценометром у ПЗ, БЗ, НПП (вказати яким саме) у ____ р.

Вид

№ облікової ділянки

Дата обліку

Кількість проб

Локалізація тварин

Життєва стадія

Кількість особин

Щільність тварин, ос. / 1 м 2

За допомогою біоценометру неможна одержати коректні дані про форми комах, що добре літають. Абсолютний облік таких тварин (джмілів, бджіл, ос, великих метеликів та двокрилих) проводиться наступним шляхом: за допомогою кілочків та шнура обмежується стаціонарна облікова ділянка площею 1 х 100 м (про правила її опису та наступне посилання на це див. вище), на якій тричі на день, в певний час та за певних погодних умов, ведеться прямий візуальний облік безхребетних. Такі обліки мають повторюватись не менше, ніж 3 рази на тиждень (Фасулати, 1971). Результати обліку узагальнюються і заносяться в таблицю 27.

Таблиця 27.

Результати прямого візуального обліку комах на стаціонарних ділянках у ____ р.

Вид

№ облікової ділянки та її площа, м 2

Дата обліку

Життєва стадія

Кількість облікованих особин

Щільність тварин, ос. / 1 м 2

Примітка

Абсолютний облік безхребетних, що мешкають в кронах дерев, досі слабо розроблений, дуже трудомісткий і не стандартизований. Найбільш точні дані можна одержати шляхом вибіркового обліку тварин на окремих гілках і наступної екстраполяції цих даних на певну площу (Фасулати, 1971). Результати такого обліку заносяться в таблицю 27. Але слід брати до уваги, що таким способом більш-менш коректні дані будуть отримані лише про малорухливі форми. Для визначення відносної чисельності тварин, що мешкають в кронах дерев, найбільш доцільно застосовувати обкошування крон стандартним ентомологічним сачком. Принципи, техніка та схема обліку в цьому разі будуть такими, як при обкошуванні трав'янистої або чагарникової рослинності (див. вище). Таким способом обліку мешканців крон ним будуть охоплюватись не лише дрібні, малорухливі форми, але й ті, що добре літають. Результати відносного обліку заносяться в таблицю 23.

Абсолютний облік ґрунтової мезофауни (жуки, багатоніжки, кільчасті черви тощо) проводиться методом ґрунтових розкопок. Для цього на кожній типовій ділянці закладається кілька ям, кожна площею 0,5 х 0,5 м. Розкопування ведеться шарами. Рекомендується прив'язувати шари до ґрунтових горизонтів (Фасулати, 1971; Гиляров, 1987; Программа..., 1966). Для кількісного обліку ґрунтової мікрофауни (нематоди, акариформні кліщі, колемболи тощо) та найпростіших застосовується будь-який з розроблених, стандартних методів (Фасулати, 1971; Дунгер, 1987; Корганова, 1987; Программа..., 1966). Всі дані про облік ґрунтової фауни заносяться в таблицю 28.

Таблиця 28.

Результати обліку ґрунтової фауни у ____ р.

Вид

№ облікової ділянки

Дата обліку

Метод обліку*

Кількість стандартних проб

Локалізація тварин, горизонт, см

Кількість особин

Життєва стадія

Щільність тварин, ос. / 1 см 3

__________
* Коротко вказується, за яким автором; детально метод описується у перший рік застосування.

Для обліку імаго комарів, мошок, сліпців та інших двокрилих, що ссуть кров вищих хребетних, застосовуються відносні методи. Із них найбільш стандартизованим є облік таких комах за допомогою пастки Мончадського та Радзивиловської. Розміри пастки повинні бути стандартними. Приманкою в цьому разі є людина, а одиницею обліку - кількість комах, що піймані пасткою після 5-ти хвилин експозиції приманки (стандартна проба) (Фасулати, 1971). Для отримання найбільш коректних порівняльних даних обліки слід проводити на стаціонарних ділянках. Результати заносяться в таблицю 29.

Таблиця 29.

Результати відносного обліку двокрилих пасткою Мончадського і Радзивиловської у ____ р.

Вид

№ облікової ділянки

Дата обліку

Кількість стандартних проб

Кількість відловлених особин

Показник обліку, ос. / 5 п.-хв.

Примітка

Для визначення чисельності іксодових кліщів застосовується відносний метод обліку за допомогою пропашника, волокуші або екрана. Розміри цих приладів повинні бути стандартними (Фасулати, 1971). Обліки слід проводити на стаціонарних маршрутах (про правила їх опису та наступне посилання на це див. вище). Одиницею обліку є кількість кліщів, зібраних цими приладами на протязі 100 м. Результати обліку заносяться в таблицю 30.

Таблиця 30.

Результати відносного обліку іксодових кліщів на стаціонарних маршрутах у ____ р.

Вид

№ маршруту

Довжина маршруту, м

Дата обліку

Метод обліку*

Кількість зібраних особин

Показник обліку, ос. / 100 м

Примітка

__________
* Коротко вказується, за яким автором; детально метод описується у перший рік застосування.

5.3. Екологічний моніторинг фонових і рідкісних видів та фауністичних угруповань

Для ведення цього розділу дослідникам необхідно визначитись з кількістю видів, за якими можна провести комплекс спостережень за найбільшою чисельністю параметрів, котрі змогли б в перспективі дати цінні дані для з'ясування змін у довгостроковому розрізі часу. Тому, на нашу думку, у кожному заповіднику слід визначити хоча б 10 найбільш характерних, а також всі рідкісні види, результати спостережень за якими будуть щороку відображатись за всіма або більшістю наведених у цьому розділі параметрами. Кількість видів, що характеризуються за поданою нижче схемою, може бути збільшена при наявності в установі достатньої кількості фахівців.

До найбільш характерних відомостей, які підлягають обов'язковій реєстрації та опису, входять: територіальний розподіл та концентрація тварин в конкретних біотопах, формування територіальних зв'язків, фенологічні явища з біології розмноження ссавців, птахів, плазунів, земноводних, безхребетних: передшлюбна поведінка, особливості статевої конкуренції, настання часу шлюбних ігор та власне парування, ікрометання тощо, строки линяння. Важливим є щорічне відображення результатів розмноження: з'ясування числа новонароджених на одну самку, кількості пташенят до числа відкладених яєць, числа гусениць 1-ої вікової та інших категорій до числа контрольних яєць, пуголовків до числа ікринок тощо. Надалі не менш важливим є визначення виживальності сформованих особин чи проміжних форм на початок і кінець вікового періоду. Надзвичайно важливим є встановлення щорічної структури популяції на кінець репродуктивного циклу (для хребетних - ювенільні, генеративні, сенільні особини). Всі перелічені дані легко відображаються в таблицях або в діаграмах при сучасній комп'ютерній обробці.

Зміни в структурі популяції стаються завдяки смертності та іншим чинникам, таким як міграції, природні катаклізми, втручання людини. Тому їх слід відображати в щорічному літописному звіті. Описуються також особливості екології та поведінки тварин при їх розміщенні в різних функціональних зонах ПЗ, БЗ, НПП. Для Біосферного заповідника "Асканія-Нова" важливим є відображення життєдіяльності ссавців та птахів, які довгий час акліматизуються на півдні України.

Мічення і повторні відлови

Одним з важливих напрямів наукової діяльності заповідників завжди було кільцювання птахів та мічення ссавців. Для цього застосовуються традиційні способи мічення на гніздах, методи відловлювання сітками, живоловками тощо. При складанні звітів необхідно повністю відтворювати схему звіту Центру кільцювання, оскільки ним відпрацьована уніфікована методика збору і обробки інформації. При надходженні з Центру кільцювання зворотної відповіді вона обов'язково має подаватись у щорічному звіті. При масових поверненнях складається схема взаємозв'язків заповідної території з регіоном, визначаються міграційні коридори, місця зимівель тощо.

6. ЗБЕРЕЖЕННЯ ВИДІВ РОСЛИН І ТВАРИН, ПРИРОДНИХ СЕРЕДОВИЩ, ЩО ЗАНЕСЕНІ В ЧИННІ ДЛЯ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНІ ПЕРЕЛІКИ

6.1. Збереження видів флори і фауни

У табличній формі надається інформація щодо знаходження окремих видів рослин і тварин, занесені до Червоної книги України, регіональних (обласних) червоних списків, додатків міжнародних конвенцій, Європейського червоного списку видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі.

Таблиця 31.

Види рослин і тварин, занесені до Червоної книги України, регіональних червоних списків, додатків міжнародних конвенцій, Європейського червоного списку видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі

Група, вид

Червона книга України, категорія

Регіональний червоний список

Бернська конвенція, додаток

Боннська конвенція, додаток

СІТЕС, додаток

Європ. червоний список, категорія

латинська

українська

Рослини/Тварини

Група видів

Групи видів латинською та українською мовою: Рослини: плауноподібні, папоротеподібні, голонасінні, покритонасінні з вказівкою родин; мохоподібні; водорості, лишайники, гриби; Тварини: ссавці, птахи, плазуни, земноводні, круглороті та риби; молюски, комахи, павукоподібні та багатоніжки, ракоподібні, черви круглі та кільчасті, гідроїдні поліпи та інші;

Назва виду латиною наводиться з прізвищем автора.

Далі надаються табличні дані та картосхеми щодо поширення та чисельності цих рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, їх збереження.

Таблиця 32.

Чисельність окремих груп видів рослин і тварин, їх збереження

Назва виду латинською мовою

Перебування

Чисельність

Тенденція динаміки

Значущість, збереження

Актуальність збереження

Оцінка збереження

Рослини/Тварини

Група видів

Типи перебування для тварин: осілий вид (скорочено - ос.), зустрічається в період розмноження (розмн.), під час зимівель (зим.), міграцій (міг.) чи на окремій стадії розвитку (стад.).

Чисельність видів рослин і тварин подається кількістю особин в межах всієї природно-заповідної території та додатково і, якщо це доцільно, для окремих ділянок (розмір ділянки чи іншу одиницю виміру необхідно наводити обов'язково). За неможливості точного визначення чисельності виду, проводиться приблизна її оцінка за схемою: 1-5, 6-10, 11-50, 51-100, 101-250, 251-500, 501-1000, 1001-10000, >10 тис. особин. Коли рівень чисельності популяції невідомий, то бажано вказати її хоча б приблизно >...(понад ...) або <.... (менше, ніж...). В певних випадках доцільно вказувати не кількість особин (при цифрі вказується мала латинська буква "i"- individuals; приклади: 50i, >1000i), а кількість пар особин ((при цифрі вказується мала латинська буква "p" - pairs; приклади: 50p, >100p) або навіть кількість самок (приклад: 20f) і самців (приклад: 30m) окремо.

Для ссавців, земноводних/плазунів та риб може робитися загальна оцінка як-то: "звичайний вид", маючи на увазі - категорії рідкісності "чисельний вид" (common, C), а також "рідкісний вид" (rare, R), "дуже рідкісний вид" (very rare, V) чи взагалі "вид присутній" (present, ставиться велика латинська буква "P").

Тенденція динаміки чисельності та поширення виду: задовільна і стабільна (задов.), ареал поширення і чисельність зменшується (зменш.), ареал поширення і чисельність збільшується (збільш.), вид зустрічається спорадично (спорад.).

Значущість збереження виду на даній території: надзвичайно важливо зберігати, оскільки вид є ендемічним для певного (вказати якого) регіону (надзв.); вид поширений на межі свого ареалу (на межі); вид широко поширений (пошир.); територія не є важливою для збереження цього виду (неважл.).

Актуальність збереження виду на даній території: проводиться постійний моніторинг за поширенням і чисельністю виду (контрол.), заплановані спеціальні заходи щодо збереження виду (план.), здійснення природоохоронних заходів щодо збереження виду передбачається згодом (передб.), вид зустрічається спорадично і не входить до складу пріоритетних видів даної території (безконтр.).

Оцінка збереження видів: "добре збереження" (добр.), "задовільне збереження" (задов.), "незадовільне збереження" (незадов.).

Розроблені протягом року менеджмент-плани (або зміни до раніше розроблених) збереження окремих видів рослин і тварин та типів природних середовищ наводяться в додатках Літопису. Ці менеджмент-плани затверджуються директором адміністрації установи ПЗФ за погодженням (поданням) відповідної науково-технічної ради. Плани проведення природоохоронних заходів та ліміти використання природних ресурсів, які потребуються для реалізації менеджмент-планів, погоджуються та затверджуються в установленому порядку.

На крапкових картах довільного масштабу (за умови достатньої наглядності) поширення окремих видів флори і фауни відображаються дані місць (ареалів) поширення, скупчення (зростань), гнізд тощо.

6.2. Збереження природних середовищ

Типи рідкісних природних середовищ Європи (див. Резолюцію № 4 (1996) Постійного комітету Бернської конвенції). Інформація щодо рідкісних та зникаючих типів природних середовищ подається в табличній формі з вказівкою коду та типу природного середовища, його площі в гектарах та відсотках від загальної площі, тенденції змін, значущість збереження, актуальності збереження та оцінки збереження.

Таблиця 33.

Поширення рідкісних природних середовищ

Тип прир. середовища

Площа

Тенденція змін

Значущість збереження

Актуальність збереження

Оцінка збереження

Код

Назва

га

%

Код та назва типу природного середовища подаються у відповідності до Резолюції № 4 (1996) Постійного комітету Бернської конвенції "Про зникаючі природні середовища, що потребують запровадження спеціальних заходів на їх збереження" ("Резолюція 4" в додатках на магнітному носієві, папці "Бернська конвенція").

Поширення (площа) природного середовища подається в гектарах та відсотках (прийнятною є оцінка в цілих відсотках). Точність оцінки залежить від можливостей виміру. Можна використовувати показники "від. до...", <б >, приблизно....

Тенденція змін екологічного стану природного середовища певного типу: екологічний стан задовільний і стабільний (задов.), екологічний стан погіршується (погірш.), екологічний стан покращується (покращ.).

Значущість збереження природного середовища певного типу на даній території: надзвичайно важливо зберігати, оскільки тип природного середовища є рідкісним для України і характерним для певного (вказати якого) регіону (надзв.); тип природного середовища знаходиться на межі свого поширення (на межі); тип природного середовища широко поширений (пошир.); територія не є важливою для збереження цього типу природного середовища (неважл.).

Актуальність збереження природного середовища певного типу на даній території: проводиться постійний моніторинг за поширенням та екологічним станом типу природного середовища (контрол.), заплановані спеціальні заходи щодо збереження типу природного середовища (план.), здійснення природоохоронних заходів щодо збереження типу природного середовища передбачається згодом (передб.), збереження типу природного середовища на даній території проблематичне (проблем.).

Оцінка збереження типів природного середовища: "добре збереження" (добр.), "задовільне збереження" (задов.), "незадовільне збереження" (незадов.).

7. КАЛЕНДАР ПРИРОДИ

7.1. Ведення календаря природи

Календар природи, або періодизація річного циклу природи, є інтегруючою частиною Літопису, яка вміщує в себе деякі матеріали вищенаведених розділів, поєднуючи їх таким чином, щоб мати можливість відобразити характерні біокліматичні риси поточного року та сезонів.

Календар природи має свій конкретний зміст, свою методику обробки та узагальнення первинного матеріалу; він не повторює підрозділи "Сезонне життя" повидових нарисів, хоча окремі об'єкти або явища із них можуть бути використані.

До об'єктів спостережень належать насамперед "класичні" об'єкти, тобто широкоареальні та місцеві масові види, за якими нескладно вести спостереження. Для календаря природи важливим є не значна кількість об'єктів, а підбір типових із них, тих, що можуть виконувати роль фенологічних індикаторів. Для кожної зони (а в гірських умовах для кожного вертикального поясу) можуть бути складені свої, місцеві системи фенологічних індикаторів (Щульц, 1981).

Для підвищення якості спостережень за сезонним розвитком природи слід розробити певний маршрут (або маршрути), характеристика якого подається в розділі 2. У ПЗ, НПП, БЗ, розташованих в гірській місцевості, слід мати постійний фенологічний маршрут через усі вертикальні пояси, в крайньому випадку мати декілька фенологічних пунктів, розташованих на різних ділянках та схилах. Для фенологічних спостережень можна використовувати ппп.

Реєстрація зоофенологічних явищ, особливо сезонних міграцій птахів, по можливості, повинна охоплювати всі основні біотопи. Для зручності обробки фенологічних спостережень, які проводять наукові та науково-технічні співробітники, на кожне явище (або на декілька послідовних явищ) заводиться окрема картка, в якій на відміну від картки реєстрації тварин, записуються дати за різні роки, як це показано нижче.

Таблиця 34.

Картка фенологічної картотеки ПЗ, НПП, БЗ

Вид

Місце

Рік

Фенофаза

Дати настання явища

Відхилення від середньої багаторічної

1986

13.V

= 131

- 13

1987

3.VI (34.V)

= 154

+ 3

1988

25.V

= 145

- 1

1989

27.V

= 147

+ 1

1990

1.VI (32.V)

= 152

+ 6

Сума дат

131.V

= 729

-

Середнє за 5 років

26.V

= 146

*

__________
* - відхилення середньої за 5 років від середньої багаторічної дати

Слід відзначити, що не в усіх випадках буває зручно наводити дату певного явища до якогось одного місяця (у нашому випадку - до травня). Тоді здійснюється розрахунок днів починаючи з 1 січня по 31 грудня, тобто перше січня позначають цифрою 1, а останній день грудня - цифрою 356, і по відповідній таблиці (Преображенський, Галахов, 1948) проводять розрахунок.

7.2. Фенокліматична періодизація року

Феноклімат (біоклімат) відбиває часові співвідношення між кліматом певного регіону та сезонними процесами біотичних і абіотичних компонентів ландшафту. Форма виявлення феноклімату - сезонний розвиток природи певної місцевості. У суцільному процесі розвитку природи існують вузлові переломні моменти, які є об'єктивними моментами сезонів року і їх якісними етапами.

У межах помірного поясу сезонний розвиток природи проходить певні, ті самі етапи, оскільки всюди спостерігається однакова послідовність періодичності процесів, що пов'язане із сонячною радіацією та атмосферною циркуляцією. Якщо як критерії виділення фенологічних етапів використовувати саме ці процеси, можна досягти єдності періодизації для всіх зон помірного поясу, як це показував Г.Е. Шульц (1981).

Слід врахувати, що питання розробки єдиних підходів до фенологічної періодизації у помірному поясі остаточно не розроблене. Тому як робочу схему пропонуємо використовувати таблицю, вміщену у розробці К.П. Філонова та Ю.Д. Нухімовської (1985), яка складена з урахуванням вище викладених принципів. Фенологічний акорд, тобто фенологічне явище в природі, пов'язане з рядом інших явищ, характерних для певного часу та місця, кожного етапу в цій таблиці поданий не повністю. В ній наведені лише ті сезонні процеси та явища, які мають необхідне індикаційне значення (переважно гідрометеорологічне та фітофенологічне). Більшість інших сезонних процесів та явищ не наводяться, але ПЗ, НПП, БЗ, які вважають це за необхідне, можуть їх подати в таблиці.

Особливо слід зупинитись на температурних межах фенологічних етапів. Головним фактором сезонної ритміки природи є радіаційний та залежний від нього термічний режим. Злами в річному ході температур викликають різкі зміни всіх природних процесів, що приводить до зміни сезонів та субсезонів року. Разом з тим у різних природних зонах термічний режим може значно відрізнятись. Ті самі сезонні процеси проходять в них при різних температурних умовах, мають різні температурні критерії.

При нестійких погодних умовах, насамперед навесні, хвилі холоду можуть змістити температури до пройдених раніше границь, а фенологічний процес, що почався (наприклад, розгортання листя), може дещо затриматися, або навіть зупинитися, хоча сам процес ходу назад не має. Це робить фітоценотичні спостереження більш надійними індикаторами сезонних границь, ніж температурні показники.

8. АНТРОПОГЕННИЙ ВПЛИВ

В першому томі Літопису подаються відомості про господарську діяльність людини на території ПЗ, НПП, БЗ в минулому та її ступінь на різних ділянках. Відзначаються ті ділянки, які в найбільшій мірі в минулому зазнали антропогенного впливу.

В подальших томах антропогенний вплив на природно-заповідні природно-територіальні комплекси характеризується за такими напрямками:

1) порушення заповідного режиму, які мали місце протягом року;

2) можливе використання природних ресурсів в господарських цілях у відповідних ділянках та зонах;

3) характер господарської діяльності в охоронній зоні та на суміжних (в радіусі 10 км) із ПЗ та НПП територіях;

4) відновлювальні, регуляторні біотехнічні та созотехнічні заходи, які проводяться на окремих ділянках ПЗ, НПП, БЗ.

При фіксації порушень заповідного режиму відзначають місце, де відбулося порушення (урочище, квартал, виділ), вид порушення (браконьєрство, забруднення водойм, сінокосіння, збір рослинної сировини, рубка лісу тощо), його ступінь та вжиті до порушників заходи.

При наявності господарської ділянки у ПЗ подається схема її розташування, площа, види угідь, напрямок землекористування на ній. Вказуються прийняті обмеження землекористування (наприклад, заборона розорювання нових ділянок, вирубування, проведення меліоративних робіт тощо).

Значну увагу слід приділити характеру господарювання в охоронній зоні ПЗ. Наводиться її схема та площа, вказується режим, встановлений в охоронній зоні відповідним положенням. Вказуються площі угідь різного використання, сівозміни. Слід звернути увагу на те, яка частина площі охоронної зони зайнята типом рослинності, який перважає на природно-заповідній території (наприклад, лісом в лісових ПЗ). Вказуються також порушення режиму охоронної зони, які мали місце в поточному році.

Бажано також вказати характер господарювання на прилеглих (в радіусі 10 км) територіях. Основна увага звертається на господарські заходи, які мають глобальне екологічне значення - наявність шкідливих підприємств, обробку сільгоспугідь хімічними засобами тощо, а також види господарської діяльності, здатні впливати на територіальний розподіл тварин, наприклад, полювання. Якщо є можливість, необхідно навести рівень забруднення грунтів, водного середовища, помістити картосхему їх вогнищ.

В деяких ПЗ за рішенням їх науково-технічних та вчених рад проводяться регуляторні заходи - сінокосіння, відстріл певних груп тварин тощо. У Літопису слід навести дані про розміщення і площу ділянок, на яких проведені ці заходи, строки, схему заходів. При зміні розміщення площ, де проводяться регуляторні заходи, роблять посилання на документ, рішення, яким вони дозволені. Аналогічно описуються заповідні зони БЗ та НПП.

В цій же главі наводяться дані про лісокультурні та протипожежні заходи, які проводилися в поточному році, вказуються площі, на яких вони здійснювались, а також площі сінокосів, способи косіння.

Для інших зон БЗ та НПП визначаються основні джерела негативного антропогенного впливу і характер їх поширення. Наводяться дані щодо відновлення порушених екосистем і рідкісних типів природних середовищ, відтворення рідкісних і зникаючих видів флори і фауни. Дається оцінка результатів таких робіт.

Якщо в ПЗ, НПП, БЗ доводилося регулювати чисельність перенасичених популяцій тварин, наводяться дані про вилучення тварин із популяції (місце проведення, засіб регуляції (відлов, відстріл тощо), кількість учасників, відповідальна особа, погодні умови). У тварин, які вилучаються, знімають вагові та лінійні розміри, визначають стать і вік, фізичний стан. Якщо має місце відстріл, обстежують стан внутрішніх органів, збирають екто- та ендопаразитів та відправляють їх спеціалістам для визначення, беруть проби вмісту шлунку. Черепи тварин збирають і зберігають в ПЗ, НПП, БЗ. Якщо вони передані в інше місце, це вказується в Літопису.

Якщо матеріали, отримані при регулюванні чисельності популяцій, використані іншими науковими установами, це вказується в Літопису.

Всі дані по регулюванню чисельності вміщують у зведену таблицю (табл. 35).

Таблиця 35.

Відомості про ____________ (вид), вилучених із популяції з метою регулювання чисельності в 20__ році.

Місце видобутку (квартал)

Час (строки)

Стать

Вік

Загальна вага, кг

Фізичний стан

Засіб добутку

Примітки

В цій главі вміщуються також відомості про проведення в ПЗ, НПП, БЗ студентської практики та її вплив на природні комплекси заповідника.

9. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ТА ПЕРСПЕКТИВИ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

9.1. Основні результати досліджень за темою Літопис природи

В цьому розділі коротко описуються основні результати досліджень за головними напрямами ведення спостережень протягом поточного року, узагальнюються відомості і робиться короткий висновок про досягнуті наукові здобутки. Дається відповідь на запитання: що показали спостереження за змінами в абіотичному середовищі, рослинному і тваринному світі, чи всі поставлені на початку нового року наукові завдання виконано, що і чому не виконано, чи всі об'єкти спостережень були охоплені, які виникли труднощі тощо.

Основні наукові результати подаються у вигляді висновків. Особливо наголошується на результатах спостережень за рідкісними видами та рослинними угрупованнями, які занесені до офіційних переліків охоронних об'єктів. При цьому звертається увага на позитивну чи негативну тенденцію у динаміці популяцій рідкісних видів тварин і рослин.

За результатами різних досліджень в цьому розділі також стисло подається аналітичний матеріал за п'ять попередніх років спостережень, а саме узагальнюючі показники, стабільні тенденції змін, закономірності екологічних явищ, прогнози, нові види та угруповання, тобто короткі висновки за результатами річних спостережень протягом п'ятьох років узагальнюються в цьому розділі. Це свідчитиме про застосування елементів наукового аналізу для ведення Літопису. Матеріал на розсуд автора подається в текстовому вигляді, графіках, діаграмах, зведених таблицях тощо. Аналіз матеріалів здійснюється за даними основних розділів Літопису - абіотичного та біотичного середовищ.

9.2. Основні результати досліджень за спеціальними темами

Згідно із Положенням про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України, крім Літопису, природно-заповідні установи зосереджують свою наукову роботу на виконанні спеціальних, у тому числі і госпдоговідних тем, пов'язаних із вивченням наукових основ охорони, відтворення і використання біорізноманіття, а також особливо цінних природних комплексів та об'єктів. В цьому розділі вміщуються основні наукові результати, досягнуті установами за поточний рік за перехідними темами, а також наукові висновки із заключних звітів за завершеними темами, вказуються назва теми, терміни її виконання, прізвища виконавців, короткий зміст робіт тощо.

Природно-заповідні установи, виконуючи Закон України "Про природно-заповідний фонд України", зобов'язані проводити дослідження на сусідніх природно-заповідних територіях нижчого созологічного рангу. Річні та остаточні результати цих досліджень також вміщаються в цьому розділі.

В ПЗ, НПП, БЗ можуть проводити дослідження і сторонні (науково-дослідні, науково-педагогічні та інші відповідного профілю) організації. Згідно із Положенням про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України вони зобов'язані надавати природно-заповідним установам інформацію про результати сезонних досліджень у вигляді письмового звіту, головні тези якого наводяться у відповідному томі Літопису. Тут же вказують перелік експедицій, що відвідали природно-заповідну установу, прізвище керівника теми, терміни, тривалість і напрями робіт. Наводиться список друкованих робіт, виконаних в інших наукових установах, в яких використані матеріали, отримані на природно-заповідній території.

9.3. Поповнення наукових фондів

Функціонування наукових фондів передбачено Положенням про організацію наукових досліджень у заповідниках і національних природних парках України. Згідно із цим документом установи природно-заповідного фонду зобов'язані забезпечувати постійне ведення наукових фондів, яке включає і щорічне їх поповнення.

В цьому розділі наводяться результати накопичення первинної та поточної наукової інформації окремо щодо кожного типу фонду, наводяться відомості про наявність інформаційного блоку (комп'ютерних програм та баз даних, картотек із різних напрямів досліджень, гербарію, фітоценотеки, зоологічних колекцій, тематичної фототеки, зразки грунтових монолітів тощо) та про їх поповнення в поточному році. Первинною науковою інформацією є насамперед картки спостережень - флористичні, фенологічні, зоологічні тощо, які зберігаються у відповідних картотеках. Це також геоботанічні описи за формою, наведеною у відповідній главі, які зберігаються на картках фітоценотеки. В цьому розділі вказується, яка кількість карток і яких саме надійшла до картотек природно-заповідної установи поточного року. Такі відомості можуть бути наведені у формі таблиці (див. табл. 36).

Таблиця 36.

Інформація про надходження карток до картотеки протягом 20__ року

Від кого надійшли картки (П. І. Б. та посада працівника)

Картки

Примітки

Зоологічні

Флористичні

Фітоценотичні

Інші

Всього

До первинної наукової інформації належать також гербарні аркуші, передані поточного року до гербарію природно-заповідної установи. Тут же вказується, скільки гербарних аркушів і кількість видів влито цього року до гербарію. Якщо природно-заповідна установа має гербарій спорових рослин, тоді надходження видів різних груп фіксується окремо. Така сама процедура здійснюється, якщо природно-заповідна установа має зоологічні колекції. До одиниць первинної інформації належать також слайди та фотографії, для яких наводиться кількість поповнення у поточному році.

9.4. Основні підсумки наукової та науково-освітньої діяльності

В цьому розділі наводяться статистичні відомості про результати річної діяльності природно-заповідної установи як наукової організації. Вміщені показники свідчитимуть про рівень становлення установи, потенціал і систему організації праці, можливості перспективи розвитку науки, у тому числі і на міжнародному рівні, тощо.

Ці відомості подаються за схемами представлення щорічної інформації про підсумки науково-дослідної, еколого-освітньої та міжнародної наукової діяльності ПЗ, НПП, БЗ, визначеними відповідними додатками до Положення про наукову діяльність заповідників та національних природних парків України.

9.5. Перспективи наукової та науково-освітньої діяльності

Перспективи розвитку наукової та науково-освітньої діяльності передбачають чітке планування насамперед наукової тематики.

Законом України "Про природно-заповідний фонд України" для природно-заповідних установ передбачено формування програм наукових досліджень, які затверджуються Національною академією наук України та Міністерством екології та природних ресурсів України. У зв'язку з цим пропонується форма підготовки таких програм, вміщена на CD-ROM. Вони безперечно показують рівень становлення природно-заповідної установи як наукової організації.

На наукові теми вся планувальна документація оформляється відповідно до Положення про організацію наукових досліджень у заповідниках і національних природних парках України та додатків до нього. Основними документами є тематична картка та робочий план. В перший рік виконання спеціальної теми в цьому розділі поміщується затверджена і погоджена тематична картка, а також затверджений і погоджений робочий план. У наступні роки поміщуються лише робочі плани. Тут же можливе розміщення інформації про річні госпдоговірні та позапланові теми.

9.6. Розробка природоохоронних рекомендацій

Всі наукові дослідження у ПЗ, НПП, БЗ згідно із Положенням про організацію наукових досліджень у заповідниках і національних природних парках України повинні щорічно завершуватися природоохоронними рекомендаціями, які поміщуються у цьому розділі Літопису. Природоохоронні рекомендації мають випливати насамперед із результатів досліджень режимів збереження в основному популяцій рідкісних видів рослин і тварин, рідкісних фітоценозів, а також із проблеми щодо поліпшення екологічного стану природно-заповідної території в цілому та відвернення антропогенного навантаження на заповідні екосистеми. Обов'язковими є рекомендації щодо біотичних об'єктів, які входять до офіційних вітчизняних та міжнародних біосозологічних переліків.

Природоохоронні рекомендації оформляються як офіційний документ, повинні містити ряд чітко сформульованих біотехнічних та созотехнічних заходів, планів дій і пропозицій для вироблення управлінських рішень на різних рівнях виконавчої влади. Рекомендації мусять бути диференційованими, мати місцевий та державний характер і адресну направленість, зокрема: для адміністрації природно-заповідної установи, місцевих органів влади, спеціально уповноваженого урядового органу державного управління у галузі природно-заповідної справи, центрального органу виконавчої влади у галузі екології та природних ресурсів, його спеціальних і територіальних органів, інших зацікавлених центральних органів виконавчої влади, громадських екологічних організацій тощо. Природно-заповідна установа контролює проходження природоохоронних рекомендацій і виконує рішення, які прийняті відповідними органами управління з цього приводу.

10. УЧАСТЬ ЗАПОВІДНИКІВ І ПАРКІВ У ВИКОНАННІ ЧИННИХ ДЛЯ УКРАЇНИ МІЖНАРОДНИХ КОНВЕНЦІЙ

Територія та об'єкт природно-заповідного фонду України можуть отримати міжнародне визнання та входити до складу (бути в складі чи включати окрему ділянку) Світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО, Рамсарського переліку водно-болотних угідь міжнародного значення, Смарагдової мережі територій спеціального збереження Європи, бути ділянками транскордонних природоохоронних територій чи екологічних коридорів, нагороджуватись Дипломом Ради Європи та містити види з Європейського червоного списку видів тварин і рослин, що перебувають під глобальною загрозою зникнення, або ареали видів, щодо яких діє спеціальна міжнародна угода щодо мігруючих видів рослин і тварин чи меморандум про збереження окремого виду рослин і тварин тощо.

10.1. Світова мережа біосферних резерватів ЮНЕСКО

Отримання статусу: Подання-заявка на біосферний резерват (заповідник) ЮНЕСКО готується за спеціальною Номінаційною формою на біосферний резерват, у відповідності до положень Севільської стратегії розвитку біосферних резерватів та критеріїв Статутних рамок функціонування Світової мережі біосферних резерватів ЮНЕСКО (див. додатки на магнітному носієві, папка "Біосферні резервати"). Офіційне подання документів до ЮНЕСКО здійснює спеціально уповноважений орган - Національний комітет України по програмі ЮНЕСКО "Людина і біосфера".

Виконання та звітність: Діяльність у межах біосферного резервату координується консультативним (координаційним) комітетом у складі представників усіх заінтересованих сторін та у відповідності до погодженого цим комітетом спеціального менеджмент-плану, що розроблений у відповідності до Севільської стратегії розвитку біосферних резерватів. Приклад менеджмент-плану подається в згаданій папці додатків на магнітному носієві.

Статус біосферного резервату переглядається кожні 10 років у відповідності до Статутних рамок функціонування Світової мережі біосферних резерватів на основі аналізу звіту про його діяльність.

Що включати до Літопису природи: У разі будь-якого відношення до Світової мережі біосферних резерватів (членства чи намірів приєднання), надається інформація щодо наступного: щодо засідань консультативного комітету біосферного резервату, його рішень, виконання менеджмент-плану біосферного резервату або його підготовки, складення звіту про діяльність; намірів щодо приєднання до Світової мережі біосферних резерватів, підготовки і подання номінаційної форми, створення консультативного комітету тощо.

10.2. Міжнародні конвенції

Конвенція про водно-болотні угіддя, що мають міжнародне значення насамперед як місця існування водоплавних птахів (Рамсар, 1971 р.)

Отримання статусу: Заявка на окрему територію як потенційне водно-болотне угіддя міжнародного значення подається у відповідності до Порядку надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення (затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. №. 1287). До Бюро Рамсарської конвенції також подається за спеціальною формою Інформаційний опис Рамсарського водно-болотного угіддя (див. додатки на магнітному носієві, папка "Рамсарська конвенція").

Виконання та звітність: Діяльність у межах водно-болотного угіддя міжнародного значення здійснюється на виконання Рамсарської конвенції (статті 3, 4). Орієнтовна структура менеджмент-плану водно-болотного угіддя міжнародного значення, постанова Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 р. № 1287 "Про Порядок надання водно-болотним угіддям статусу водно-болотних угідь міжнародного значення", зразок Паспорту водно-болотного угіддя міжнародного значення з порядком його ведення та зразок спеціального знаку для позначення угіддя надаються в згаданій папці додатків на магнітному носієві.

Що включати до Літопису природи: У разі входження до Рамсарського переліку водно-болотних угідь (міжнародного значення) об'єкту природно-заповідного фонду в цілому або його ділянки, надається інформація щодо розробки та виконання менеджмент-плану цього угіддя або здійснення спеціальних природоохоронних заходів за окремим планом і змін у Паспорті даного угіддя. Коли об'єкт природно-заповідного фонду чи його ділянка не знаходяться у складі Рамсарського переліку водно-болотних угідь, то надається інформація щодо намірів входження до цього переліку, якщо дійсно вони є, з наданням копій подання та інформаційного опису потенційного водно-болотного угіддя при їх наявності.

Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (Бонн, 1979 р.) зобов'язує Договірні сторони зберегти і, якщо можливо і доцільно, відновити ті середовища існування, що важливі для застереження зникненню мігруючих видів (стаття III), і, що є принциповим для конвенції, передбачає укладення спеціальних міжнародних угод для окремих видів мігруючих чи тварин їхніх груп (статті IV і V). Конвенція містить Додаток I "Мігруючі види, що знаходяться під загрозою зникнення", та Додаток II "Мігруючі види, які можуть стати предметом Угод", тобто є переліком видів, статус яких є несприятливим і для збереження та регулювання використання яких необхідні міжнародні угоди.

Ключовою, розробленою в рамках Боннської конвенції, є Угода про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів. Вона також акцентує увагу на необхідності підтримки (збереження) мережі природних середовищ існування мігруючих птахів. Коли область поширення виду птахів розміщена на території більш ніж однієї країни, Сторони повинні співробітничати і погоджувати свої дії (стаття III Угоди). Аналогічні дії мають здійснюватись і в рамках Угоди про збереження кажанів в Європі.

У рамках Боннської конвенції уже укладено Меморандум про збереження тонкодзьобого кроншнепа Numenius tenuirostris та розробляється аналогічний меморандум щодо збереження прудкої очеретянки Acrocephalus paludicola.

Що включати до Літопису природи: Мають відображатись дані спостережень та здійснення природоохоронних заходів, насамперед, щодо видів Додатку I Конвенції "Мігруючі види, що знаходяться під загрозою зникнення".

Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES, Вашінгтон, 1979 р.) містить три додатки видів тварин і рослин, при вилученні яких з природи та передачі (торгівлі) якими потрібні спеціальні міжнародні дозволи (надаються Мінекоресурсів України). Текст Конвенції та Додатки I, II і III приводяться в Додатках на магнітному носії в папці "Міжнародна торгівля - CITES".

Що включати до Літопису природи: Надається загальна інформація про стан збереження (дані спостережень та здійснення природоохоронних заходів) видів, занесених в Додатки I, II і III. Також надається інформація щодо здійснення вилучення та передачі (торгівлі) особин видів тварин і рослин, що занесені в Додатки Конвенції.

Конвенція про охорону флори, фауни і природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979 р.) включає переліки видів рослин і тварин, що підлягають особливій охороні (Додатки I та II) та видів тварин, що підлягають звичайній охороні (Додаток III), а також передбачає створення Смарагдової мережі з визначенням "територій спеціального збереження", у межах яких зустрічаються види рідкісних та зникаючих видів рослин і тварин, занесені до спеціального списку (Резолюція Постійного комітету Бернської конвенції 6 (1998)), і (чи) рідкісні та зникаючі природні середовища існування (зі спеціального списку в Резолюції 4 (1996)). Смарагдова мережа Європи є аналогом програми Європейського союзу "НАТУРА 2000", розробленої з метою реалізації Директиви ЄС № 79/409/ЕЕС про охорону диких птахів і Директиви ЄС № 92/43/ЕЕС про охорону середовищ існування, дикої фауни і флори. Копії конвенції та додатків до неї, резолюцій Постійного комітету, форми заявки та пояснення до неї щодо Смарагдової мережі Європи, типів природних середовищ за європейською класифікацією, комп'ютерна програма щодо Смарагдової мережі "Emerald", форма менеджмент-плану для окремого виду (групи видів) рослин і тварин, підготована за матеріалами Бернської конвенції, тощо наведені в додатках на магнітному носієві в папці "Бернська конвенція" (див. спочатку файл "Загальні пояснення").

Отримання статусу території спеціального збереження Смарагдової мережі, виконання положень Конвенції та звітність: Для отримання статусу території спеціального збереження Смарагдової мережі необхідно самостійно чи за участі інших наукових організацій заповнити Смарагдову типову форму даних (файл "Форма заявки"), за сприяння Державної служби заповідної справи внести дані до комп'ютерної програми "Emerald" (Смарагдова мережа) і офіційно надіслати до Ради Європи - відповідального органу за виконання Бернської конвенції. Виконання Бернської конвенції здійснюється шляхом розробки та реалізації менеджмент-планів для збереження окремих видів (груп видів) рослин і тварин чи типів природних середовищ (або підготовки інших планів дій), а також складення щорічних звітів про збереження відповідних видів та типів природних середовищ в Літопису або за процедурою поновлення інформації в Смарагдовій типовій формі даних, якщо об'єкт включений до Смарагдової мережі.

Що включати до Літопису природи: Вміщуються матеріали заявки до Смарагдової мережі (за формою заявки), якщо така розроблялась, менеджмент-плани для окремих видів (групи видів) рослин і тварин, звіти про їх виконання тощо. За відсутності таких даних може надаватись інформація щодо здійснення спеціальних природоохоронних заходів за окремим планом дій.

Нагородження природоохоронних територій Дипломом Ради Європи.

Отримання статусу, виконання та звітність: Європейський диплом для природоохоронних територій може присуджуватись відповідним природним або напівприродним територіям, що охороняються і становлять особливий європейський інтерес з точки зору збереження біологічного, геологічного або ландшафтного різноманіття. Положення про значимість Диплому, процедура подання та розгляду заявки, відповідальність нагородженого об'єкту та звітність (річні звіти та звіт за 5 років для продовження терміну дії Диплому на наступні 5 років) викладені в Резолюції Комітету Міністрів Ради Європи від 18.09.98 р. № (98) 29 "Про положення щодо Європейського диплому для природоохоронних територій" та Статуті Європейського диплому для природоохоронних територій (див. додатки на магнітному носії, папка "Євродиплом").

Що включати до Літопису природи: Надається інформація про наміри оформлення заявки на Європейський диплом, про її розробку чи підтримання відповідного екологічного стану території, якщо об'єкт уже нагороджений цим Дипломом, інші пов'язані з ним процедури.

Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1992 р.) не містить спеціальних додатків щодо рідкісних і зникаючих видів рослин і тварин. Цілями Конвенції є збереження біологічного різноманіття, стале (збалансоване та невиснажливе) використання його компонентів і спільне одержання на справедливій і рівній основі вигод, пов'язаних з використанням генетичних ресурсів, у тому числі шляхом надання необхідного доступу до генетичних ресурсів та шляхом належної передачі відповідних технологій з урахуванням усіх прав на такі ресурси і технології, а також шляхом належного фінансування (стаття 1). Під "біологічним різноманіттям" (Biological Diversity) розуміється різноманітність живих організмів з усіх джерел, включаючи, серед іншого, наземні, морські та інші водні екосистеми і екологічні комплекси, частиною яких вони є. Це поняття включає в себе різноманітність у рамках одного виду, між видами і різноманіття екосистем (стаття 2).

Конвенція пропонує кожній з Договірних сторін, де це можливо і доцільно, з метою здійснення спеціальних заходів щодо збереження біорізноманіття установлювати систему природоохоронних територій, а з метою співробітництва, у тому числі міжнародного, сторони мають створювати спеціальні механізми (органи) сприяння науково-технічної та інформаційної кооперації, так званий Clearing House Mechanism (Стаття 8. Збереження in situ), що, фактично, є демонстрацією конкретної діяльності по збереженню біорізноманіття.

В перспективі (за спроможності) кожна установа ПЗФ має створити спеціальну web-сторінку (українською та англійською мовами) з наданням інформації щодо цінностей біорізноманіття об'єкту.

Виконання та звітність: Виконання Конвенції має здійснюватись у відповідності до її положень та цілей. Має здійснюватись як інвентаризація біологічного різноманіття (включаючи екосистемний рівень), так і заходи по збереженню рідкісного та зникаючого біорізноманіття.

Що включати до Літопису природи: Надається інформація про web-сторінку щодо цінностей біорізноманіття Об'єкту, якщо така існує чи розробляється. Дані по інвентаризації біорізноманіття приводяться в інших відповідних розділах.

Конвенція про захист світової культурної та природної спадщини (Париж, 1972 р.) також є чинною в Україні. В рамках цієї Конвенції створено Переліки світової природної та природно-культурної спадщини, розроблені відповідні положення, форми заявок, їх погодження тощо. Разом з тим, критерії та процедура подання заявок до згаданих переліків дуже складні і тому ця Конвенція не є предметом даного розгляду. Відповідні документи, їх переклади на англійську мову можна отримати в Державній службі заповідної справи Мінекоресурсів України. Інформацію до Літопису надають лише ті установи, що розробляють за погодженням з Національною комісією України у справах ЮНЕСКО при МЗС України відповідні подання.

10.3. Європейський червоний список видів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі

Цей список видів флори і фауни також є обов'язковим для взяття під особливу опіку, тому що він розроблявся офіційно в рамках однієї з програм ООН. Дані щодо збереження видів з цього списку також заносяться до Літопису - загальні дані до цього підрозділу і відповідні дані до таблиць, поданих в розділі 6.1. В ботанічному томі Червоної книги України (1996) вміщені як додаток види судинних рослин України, що увійшли до Європейського червоного списку, а в зоологічному томі (1994) - види тварин.

В Літопис мають включатися відповідні дані щодо виконання інших природоохоронних конвенцій або спеціальних протоколів, резолюцій, угод, директив тощо, щодо яких візьме на себе зобов'язання Україна.

Додатково в Літопис можуть включатись дані щодо видів з Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи (IUCN або The World Conservation Union), програми Bird-Life International, які носять рекомендаційний характер.

10.4. Участь у створенні транскордонних природоохоронних територій та екологічних коридорів, спільній діяльності в їх межах

Наявна інформація також включається до Літопису.

10.5. Інші форми міжнародного співробітництва

Надається інформація щодо міжнародної співпраці, що не увійшла до вищезазначених підрозділів, а саме: про участь у виконанні міжнародних проектів та програм (планування та здійснення природоохоронних заходів), міжнародних відрядженнях та прийомах міжнародних фахівців (міжнародний досвід), стажування.

11. ОСОБЛИВОСТІ ПОТОЧНОГО РОКУ

Останнім розділом в Літописі є той, який характеризує особливості поточного року як щодо неживої природи, так і рослинного, тваринного світу, наукових досліджень заповідника або національного природного парку тощо.

У розділі насамперед слід зазначити, яким був поточний рік за своїми кліматичними показниками із посиланням на відповідні розділи Літопису, де ці показники характеризуються. Слід відзначити, чи траплялися в поточному році катаклізми природних умов, такі як бурі, вітровали, великі повені, зсуви тощо.

При характеристиці рослинного світу слід відзначити, чи цей рік був типовим щодо сезонного розвитку рослин і якщо були наявні аномалії, то які (ранній розвиток, запізнілий, затримка сезонного розвитку в певні періоди тощо). При наявності синузій ефемероїдів (в широколистяних лісах та степах) визначають ступінь і характер їх розвитку як щодо часу їх виявлення, так і переважання окремих видів. Щодо фенологічних досліджень відзначають їх характер у поточному році і особливості, якщо вони були, із посиланням на відповідні розділи Літопису. Вказується, які зміни в поточному році (позитивні і негативні) звернули на себе увагу в популяціях рідкісних видів рослин та тварин, які підлягають охороні.

При характеристиці тваринного світу відзначають особливості сезонного розвитку тварин, зоофенологічних явищ з посиланням на картки фенологічних спостережень та їх інтерпретацію в Календарі природи. Крім фенологічних особливостей, слід відзначити особливості кількості тварин для тих видів, для яких здійснюється облік (наприклад, висока чи замала кількість молодих екземплярів тощо). Мають бути відзначені особливості у міграції тварин, насамперед, птахів, та їх зимівлі.

У розділі необхідно відзначити, які особливості мали наукові дослідження заповідника або національного природного парку в поточному році - чи були зміни в науковому штаті, придбанні обладнання, у приміщенні для наукових досліджень, колекцій тощо. Вказується, чи починались або завершувались в цьому році наукові теми, а також, які значні публікації з участю співробітників заповідників або національних природних парків вийшли з друку. Відзначається, які конференції семінари тощо відбулись в заповіднику або національному природному парку, які міжнародні контакти мали місце.

Всі дані цього розділу не мусять бути повторенням відповідних розділів Літопису, тут наводяться найзначніші, найважливіші події року. Наводяться також відомості про особливості еколого-виховної, просвітницької та еколого-туристичної роботи.

Порівняння розділів "Особливості поточного року" за 5, а далі за 10 років дасть можливість виявити флюктуаційні (різнорічні) зміни в розвитку природи заповідника або національного природного парку та у проведенні наукових досліджень, еколого-просвітницької роботи.

Список літератури

Бейдеман И.Н. Методика изучения фенологии растений и растительных сообществ. - Новоросибирск: Наука, 1974. - 155 с.

Бибби К., Джонс М., Мареден С. Методы полевых экспедиционных исследований. Исследования и учеты птиц: Перевод с английского. - М. 2000. - 186 с.

Боч М.С., Мазинг В.В. Экосистемы болот СССР. - Л.: Наука, 1979. - 186 с.

Булахов В.Л., Губкин А.А., Мясоедова О.М. Методические указания по количественному учету позвоночных животных на производственной практике. - Днепропетровск, 1986. - 52 с.

Вергелес Ю.И. Количественные учеты населения птиц. Обзор современных методов // Беркут. - 1994. - Т. 3. - С. 43-48.

Викторов С.В., Востокова Е.А., Вышивкин Д.Д. Краткое руководство по геоботаническим съемкам. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1959. - 166 с.

Владышевский Д.В. Население птиц сосновых лесов Киевщины // Орнитология. - 1960. - Вып. 3. - С. 114-121.

Воинственский М.А., Сабиневский В.И., Севастьянов В.И. Прогнозорование орнитологической обстановки // Методы изучения миграций птиц. - М., 1977. - С. 201-207.

Вышивкин Д.Д. Геоботаническое картографирование. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1977. - 178 с.

Гельтман В.С., Нелипович Д.П., Мавришев В.В. Программа паспортизации стационарных объектов - эталонов лесной растительности в заповедниках // Проблемы инвентаризации живой и неживой природы в заповедниках. - М.: Наука, 1988. - С. 30-44.

Геоботаническое картографирование 1963-1990. - Л.: Наука, 1963 - 1990 (ежегодник).

Гиляров М.С. Учет крупных беспозвоночных (мезофауна) // Количественные методы в почвенной зоологии. - М.: Наука, 1987. - С. 9-26.

Грибова С.А., Исаченко Т.И. Картирование растительности в съемочных масштабах // Полевая геоботаника.- М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1972. - Т. 4. - С. 137-330.

Грин А.М., Клюев Н.Н., Утехин В.Д. и др. Принципы и методы геосистемного мониторинга. - М.: Наука, 1989.-168 с.

Грюнталь С.Ю. К методике количественного учета жужелиц (Coleoptera, Carabidae) // Вестник зоологии. - 1981. - № 6. - С. 63-66.

Губарь Ю.П. Методические рекомендации по учету волка методом картирования участков обитания. - М., 1987.-29 с.

Дреф. Экология. - М.: Атомиздат, 1976.-166 с.

Дунгер В. Учет микроартропод (микрофауна) // Количественные методы в почвенной зоологии. - М.: Наука, 1987. - С. 26-51.

Жила С. Вовк Центрального Полісся: екологія, моніторинг, менеджмент (методика проведення польових робіт) // Novitates Theriologicae. - 2001. - Pars 4. - P. 21-33.

Загороднюк І. Польовий визначник дрібних ссавців України. - Київ, 2002. - 60 с.

Зеленая книга Украинской ССР: Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране растительные сообщества. - Киев: Наук. думка, 1987. - 216 с.

Исаков Ю.А. Методы количественного учета водоплавающих птиц // Методы учета численности и количественного распределения наземных позвоночных. - М.: Изд-во АН СССР, 1952. - С. 280-293.

Исаченко А.Г. Методы прикладных ландшафтных исследований. - Л.: Наука, 1980. - 222 с.

Карамышева З.В., Федотова И.Т. Современное состояние геоботанического картографирования в СССР и за рубежом // Итоги науки и техники, ВИНИТИ. СМер. Ботаника, - 1990. - Т. 10. - 172 с.

Карпенко А.С. Приемы анализа геоботанических карт // Ботан. журн. - 1973. - 58, № 5. - С. 707-722.

Карпенко А.С. Опыт созданич карт охраняемых объектов ратительного мира Нечерноземья // Геоботаническая картография, ее развитие и новые задачи: Тез. докл. конф. - М., 1980. - 50-51.

Карпенко А С., Ставрова Н.И. Принципы и методы картографирования охраняемых ботанических объектов // Ботан. журн. - 1980. - 65, № 8. - С. 1192-1202.

Кириков С.В., Михеев А.В., Спангенберг Е.П. Учет куриних птиц // Методы учета численности и количественного распределения наземных позвоночных. - М.: Изд-во АН СССР, 1952. - С. 260-275.

Классификация растительности СССР (с использованием флористических критериев). - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1986. - 199 с.

Корганова Г А. Методы количественного учета почвенных простейших // Количественные методы в почвенной зоологии. - М.: Наука, 1987. - С. 58-71.

Кумари Э.В. Инструкция для изучения миграции птиц. - Тарту, 1955. - 28 с.

Новиков Г.А. Полевые исследования по экологии наземных позвоночных. - М.: Советская наука, 1953. - 502 с.

Определитель высших растений Украины. - Киев: Наук. думка, 1987. - 548 с.

Пажетнов В.С. Бурый медведь. - М.: Агропромиздат, 1990. - 215 с.

Пажетнов В.С., Кораблев П.Н. Абсолютный учет численности бурого медведя в Центральнолесном заповеднике // Экологические основы охраны и рационального использования хищных млекопитающих. - М.: Наука, 1979. - С. 227-228.

Правдин И.Ф. Руководство по изучению рыб (преимущественно пресноводных). - Изд. 4-е. - М., "Пищевая промышленность", 1966. - 376 с.

Преображенский С.М., Галахов Н. Н. Фенологические наблюдения. - М., 1948. - 158 с.

Приклонский С.Г., Панченко В. Г. Учет водоплавающих птиц // Тр. Окского гос. заповедника. - 1973. - Вып. 9. - С. 236-252.

Принципы и методы геоботанического картографирования. - М.-Л.: Изд-во Ан СССР, 1962. - 298 с.

Программа и методика биогеоценологических исследований. - М.: Наука, 1966. - 632 с.

Пъявченко Н.И. Изучение болотных биогеоценозов // Программа и методика биогеоценологических исследований. - М.: Наука, 1966. - С. 288-298.

Пъявченко Н.И. Об изучении болотных биогеоценозов // Основные принципы изучения болотных биогеоценозов. - Л.: Наука, 1972. - С. 5 - 13.

Равкин Ю.С. К методике учета птиц в лесных ландшафтах // Природа очагов клещевого энцефалита на Алтае (Северо-восточная часть). - Новосибирск: Наука, 1967. - С. 66-73.

Салищев К.А. Картография. Изд. 2-е, переработ. - М.: Высш. шк., 1971. - 248 с.

Серебряков И.Г. Жизненные формы высших растений и их изучение // Полевая геоботаника.- М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1964. - Т. 3. - С. 146-205.

Соколов В.Е., Пузаченко Ю.Г., Базилевич Н.И., Гунин П.Д. Принципы организации и программа экологического мониторинга в биосферных заповедниках // Теоретические основы и опыт экологического мониторинга. - М.: Наука, 1983. - С. 222-231.

Теплов В.П. Учет животных на постоянных маршрутах // Методика учета численности и географического распределения наземных позвоночных. - М.: Изд-во АН СССР, 1952. - С. 255-259.

Теплов В.П. Количественный учет выдры, соболя, куницы и мелких представителей семейства куньих // Методика учета численности и географического распределения наземных позвоночных. - М.: Изд-во АН СССР, 1952а. - С. 165-172.

Український фітоценологічнийу збірник (1996-2002).

Теплов В.П. Учет зайцев // Методика учета численности и географического распределения наземных позвоночных. - М.: Изд-во АН СССР, 1952б.

Фасулати К.К. Полевое изучение наземных беспозвоночных. - М.: Высшая школа, 1971. - 424 с.

Феоктистов В.Ф. Эффективность ловушек Барбера разного типа // Зоол. журн. - 1980. - Том LIX, вып. 10. - С. 1554-1557.

Филонов К.П., Калецкая М.Л. Динамика популяции бурого медведя в Дарвинском заповеднике // Бюлл. МОИП. Отд. биол. - 1986. - Т. 91, вып. 1. - С. 44-51.

Филонов К.П., Нухимовская Ю.Д. Летопись природы в заповедниках СССР. Методическое пособие. - М.: Наука, 1985. - 142 с.

Формозов А.Н. Формула для количественного учета млекопитающих по следам // Зоол. журн. - 1932. - Т. 11, вып. 2. - С. 66-68.

Ценопопуляции растений (основные понятия и структура) / Под ред. Т.И. Серебряковой - М.: Наука, 1976.

Червона книга України. Тваринний світ. - К.: Укр. екциклопедія, 1994. - 464 с.

Червона книга України. Рослинний світ. - К.: Укр. екциклопедія, 1996. - 606 с.

Чижова В.П., Добров А.В., Захлебный А.Н. Учебные тропы природы. М.: Агропромиздат, 1989. - 158 с.

Чиркова А.Ф. Методика и некоторые результаты учетов численности лисицы и корсака // Методика учета численности и географического распределения наземных позвоночных. - М.: Изд-во АН СССР, 1952. - С. 179-203.

Шеляг-Сосонко Ю.Р., Устименко П. М., Попович С.Ю., Вакаренко Л.П. Зелена книга України. Ліси. - К.: Наук. думка, 2002. 254 с.

Шульц Г. Э. Общая фенология. - Л.: Наука, 1981. - 188 с.

Щеголев В.И. Количественный учет птиц в лесной зоне // Методика исследования продуктивности и структуры видов птиц в лесной зоне в пределах их ареалов. - Вильнюс: Мокслас, 1977. Ч. 1. - С. 95-102.



вгору