Про порушення умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я
Спеціалізовані суди; Постанова, Справа від 13.05.201022-а-40532/08
Документ v4053805-10, поточна редакція — Прийняття від 13.05.2010

                                                          
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
13.05.2010 Справа N 22-а-40532/08

13 травня 2010 року Колегія суддів судової палати по
адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного
суду у складі: головуючого - судді Земляної Г.В., суддів
Федорової Г.Г., Глущенко Я.Б., при секретарі Дехтяренко А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну
скаргу Міністерства охорони здоров'я України на постанову
Окружного адміністративного суду м. Києва від 7 жовтня 2008 року
( v_458805-08 ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до
Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства
охорони здоров'я України, третя особа: Міністерство юстиції
України про визнання незаконним та не чинним наказу,
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач ОСОБА_2 звернулась до суду із зазначеним позовом до
Міністерства праці та соціальної політики України
(надалі - Відповідач 1), Міністерства охорони здоров'я України
(надалі - Відповідач 2) за участю Міністерства юстиції України
(надалі - Третя особа) про визнання незаконним та нечинним пункту
1.3 Умов оплати праці працівників закладів охорони здоров'я та
установ соціального захисту населення, затверджених наказом
Міністерства праці та соціальної політики України, Міністерства
охорони здоров'я України від 5 жовтня 2005 року N 308/519
( z1209-05 ) (зареєстровано в Міністерстві юстиції України
17 жовтня 2005 року за N 1209/11489).
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від
7 жовтня 2008 року ( v_458805-08 ) позовні вимоги задоволено
визнано пункт 1.3 наказу Міністерства праці та соціальної політики
України, Міністерства охорони здоров'я України від
5 жовтня 2005 року N 308/519 ( z1209-05 ) "Про впорядкування та
затвердження умов оплати праці працівників закладів охорони
здоров'я та установ соціального захисту населення", зареєстрований
в Міністерстві юстиції України 17 жовтня 2005 р. за N 1209/11489,
незаконним та нечинним з моменту набрання постановою суду законної
сили. Стягнути на користь ОСОБА_2 з Державного бюджету України
( 2154-17 ) судові витрати у розмірі 3,40 грн.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерства охорони
здоров'я України подано апеляційну скаргу на вказану вище
постанову, з мотивів порушення судом першої інстанції норм
матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати
постанову суду першої інстанції ( v_458805-08 ) та прийняти нове
рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному
обсязі.
В судовому засіданні представник Міністерства охорони
здоров'я України підтримав апеляційну скаргу і просив суд
скасувати постанову суду першої інстанції ( v_458805-08 ) і у
задоволенні позову відмовити.
До суду апеляційної інстанції інші учасники процесу не
з'явилися. Про день і час та місце слухання справи були сповіщені
належним чином і завчасно.
Відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) неприбуття у судове засідання
сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином
повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не
перешкоджає судовому розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове
засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної
скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає
задоволенню, а рішення суду першої скасуванню виходячи з
наступного:
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) суд апеляційної
інстанції скасовує постанову суду та приймає нову постанову, якщо
визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що
мають значення для справи, та рішення суду винесене з порушенням
норм матеріального чи процесуального права, що призвело до
неправильного вирішення справи або питання.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод
та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у
сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів
державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових
і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних
управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на
виконання делегованих повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу
адміністративного судочинства України) ( 2747-15 ).
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ) суд при вирішенні справи керується
принципом законності, відповідно до якого органи державної влади,
органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією ( 254к/96-ВР ) та законами
України.
З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2008 року
Територіальною державною інспекцією праці у Сумській області було
винесено припис N 18-13-042/740-517 відносно завідуючій
Центральної районної аптеки N 37 Краснопільського району ОСОБА_2,
яким було встановлено порушення трудового законодавства та
приписано привести у відповідність посадові оклади працівників з
дотриманням державних гарантій мінімальних рівнів оплати праці до
10 липня 2008 року, статті 97 КЗпП України ( 322-08 ), наказ
Міністерства праці та соціальної політики України і Міністерства
охорони здоров'я України від 5 жовтня 2005 року N 308/519
( z1209-05 ).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з
того, що оскаржуваний пункт 1.3 Умов оплати праці працівників
закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту
населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної
політики України, Міністерства охорони здоров'я України від
5 жовтня 2005 року N 308/519 ( z1209-05 ), не відповідає вимогам
нормативних актів вищої юридичної сили - Конституції України
( 254к/96-ВР ), Закону України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ),
постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року
N 1298 ( 1298-2002-п ) "Про оплату праці працівників на основі
Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці
працівників установ, закладів та організацій окремих галузей
бюджетної сфери".
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду
погоджується з такими висновками суду першої інстанції оскільки
вони зроблені з належним правовим аналізом акта, що був предметом
оскарження з наступних підстав:
Так, наказом Міністерства праці та соціальної політики
України і Міністерства охорони здоров'я України від
5 жовтня 2005 року N 308/519 ( z1209-05 ) затверджені Умови оплати
праці працівників закладів охорони здоров'я та установ соціального
захисту населення (надалі - Умови).
Відповідно до пункту 1.1 Умов ( z1209-05 ) їх розроблено
відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від
30 серпня 2002 року N 1298 ( 1298-2002-п ) "Про оплату праці
працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і
коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та
організацій окремих галузей бюджетної сфери" (із змінами).
Згідно з пунктом 1.3 Умов ( z1209-05 ) визначені згідно з
Умовами ( z1209-05 ) посадові оклади (тарифні ставки) є державними
гарантіями мінімальних рівнів оплати праці для конкретних
професійно-кваліфікаційних груп працівників, які перебувають у
трудових відносинах із закладами охорони здоров'я та установами
соціального захисту населення всіх форм власності, при додержанні
встановленої законодавством про працю тривалості робочого часу та
виконанні працівником посадових обов'язків (норм праці).
Відповідно до статті 8 Конституції України ( 254к/96-ВР )
Конституція України ( 254к/96-ВР ) має найвищу юридичну силу.
Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі
Конституції України ( 254к/96-ВР ) і повинні відповідати їй.
Зазначеними конституційними положеннями встановлене
імперативне правило, що містить нормативну вимогу врегулювання
засади регулювання праці і зайнятості виключно законом.
Відповідно до пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України
від 30 серпня 2002 року N 1298 ( 1298-2002-п ) "Про оплату праці
працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і
коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та
організацій окремих галузей бюджетної сфери" (далі - Постанова
N 1298) встановлено обов'язок міністерств та інших центральних
органів виконавчої влади, а також Національної та галузевої
академій наук у місячний термін розробити і затвердити за
погодженням з Міністерством праці та соціальної політики і
Міністерством фінансів конкретні умови оплати праці та розміри
посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників
підвідомчих бюджетних установ, закладів та організацій відповідно
до Єдиної тарифної сітки з урахуванням складності,
відповідальності та специфіки їх роботи.
На підставі даної постанови на Міністерство праці та
соціальної політики України, Міністерство охорони здоров'я України
було покладено обов'язок врегулювати оплату праці виключно
працівників бюджетних закладів охорони здоров'я та установ
соціального захисту населення.
Разом з тим норми і гарантії в оплаті праці, передбачені
частиною першою ст. 12 Закону України "Про оплату праці"
( 108/95-ВР ) та Кодексом законів про працю України ( 322-08 ), є
мінімальними державними гарантіями.
Відповідно до статті 13 Закону України "Про оплату праці"
( 108/95-ВР ) оплата праці працівників установ і організацій, що
фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету
Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.
Порядок оплати праці працівників установ і організацій, що
фінансуються з державного бюджету України регламентується
постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 року
N 1298 ( 1298-2002-п ) "Про оплату праці працівників на основі
Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці
працівників установ, закладів та організацій окремих галузей
бюджетної сфери".
Таким чином, Міністерство праці та соціальної політики
України, Міністерство охорони здоров'я України при прийнятті
п. 1.3 Умов ( z1209-05 ) вийшли за межі наданих їм вищезазначеним
пунктом 6 Постанови N 1298 ( 1298-2002-п ) повноважень, поширивши
дані нормативні положення окрім бюджетних закладів на суб'єктів
всіх форм власності, так як зазначили про здійснення державного
регулювання розмірів оплати праці працівників підприємств, установ
та організацій, які не фінансуються та не дотуються з державного
бюджету.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив,
що позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав в межах
встановленого Кодексом адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) строку позовної давності, однак колегія суддів не
погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає
наступне:
Так, юридична наука визначає, що нормативно-правові акти - це
правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють
(скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять
адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила
регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади,
розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні
правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні
відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на
довгострокове та багаторазове їх застосування.
Нормативний акт вважається доведеним до відома з моменту його
опублікування у друкованих засобах масової інформації.
Згідно ч. 1 ст. 99 КАС України ( 2747-15 ) адміністративний
позов може бути подано в межах строку звернення до
адміністративного суду, встановленого цим Кодексом ( 2747-15 ) або
іншими законами.
Частиною 2 ст. 99 КАС України ( 2747-15 ) передбачено, що для
звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та
інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не
встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи
інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 100 КАС України ( 2747-15 ) пропущення
строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови
у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому
наполягає одна із сторін.
Колегія суддів зазначає що постанову Кабінету Міністрів
України N 1298 ( 1298-2002-п ) прийнято 20.08.2002 року,
опубліковано в Урядовому кур'єрі N 166 від 09.11.2002 року та
Офіційному віснику України N 36 від 20.09.2002 року і про
наявність такої позивач дізнався задовго до звернення
17 липня 2008 року в суд з даним позовом.
Таким чином, звернувшись з позовом до суду лише у липні 2008
року, ОСОБА_2 пропустила строк звернення до адміністративного
суду, на застосуванні якого наполягав представник відповідача, що
є підставою у відмові в задоволені позову.
Аналогічна правова позиція була висловлена в ухвалі Вищого
адміністративного суду України від 18 листопада 2009 року у справі
N К-20388/07 за позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про
скасування п. 3 Положення про порядок реєстрації, перереєстрації
та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних,
виплати допомоги по безробіттю, а також умови надання матеріальної
допомоги в період професійної підготовки та перепідготовки
( 578-98-п ).
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає що не зважаючи
на те, що оскаржуваний пункт 1.3 Умов оплати праці працівників
закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту населення
( z1209-05 ) не відповідає вимогам нормативних актів вищої
юридичної сили, позовні вимоги ОСОБА_2 не підлягають задоволенню,
оскільки позивачем пропущено строк для звернення до
адміністративного суду з даною позовною заявою.
Через що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова
суду першої інстанції ( v_458805-08 ) скасуванню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 8 - 11, 160,
198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства
України ( 2747-15 ), колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я
України - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від
7 жовтня 2008 року ( v_458805-08 ) - скасувати.
У задоволені позову ОСОБА_2 до Міністерства праці та
соціальної політики України, Міністерства охорони здоров'я
України, третя особа: Міністерство юстиції України про визнання
незаконним та не чинним пункту 1.3 Умов оплати праці працівникам
закладів охорони здоров'я та установ соціального захисту
населення, затверджених наказом Міністерства праці та соціальної
політики України, Міністерства охорони здоров'я України від
5 жовтня 2005 року N 308/519 ( z1209-05 ), відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та
може бути оскаржена протягом одного місяця з дня складання в
повному обсязі, тобто з 18 травня 2010 року, шляхом подачі
касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду
України в порядку статті 212 КАС України ( 2747-15 ).
Повний текст постанови виготовлений 18 травня 2010 року.
Головуючий: Г.В.Земляна
Судді: Г.Г.Федорова
Я.Б.Глущенко



вгору