Документ v2010501-10, поточна редакція — Прийняття від 19.07.2010

         ГОЛОВНЕ КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНЕ УПРАВЛІННЯ УКРАЇНИ 
Л И С Т
19.07.2010 N 25-11/922-2010
Депутату Жовтневої
районної у м. Харкові
ради п'ятого скликання
Летюку О.І.
вул. Полтавський шлях, 11,
м. Харків, 61012

Про розгляд звернення

Головне контрольно-ревізійне управління України, розглянувши
Ваше звернення від 15.06.2010 N А-144-07, надіслане листом
Народного депутата України Шаманова Б.В. від 09.07.2010 N 334/267,
повідомляє наступне.
Відповідно до Закону України "Про державну
контрольно-ревізійну службу в Україні" ( 2939-12 ) та Положення
про Головне контрольно-ревізійне управління України, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2007 N 884
( 884-2007-п ), повноважень щодо надання роз'яснень законодавства
державній контрольно-ревізійній службі не надано.
Разом з цим, аналізуючи нормативно-правові акти, які
регулюють відносини, що виникають у процесі складання, розгляду,
затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх
виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету
України та місцевих бюджетів, слід зазначити таке.
Відповідно до ст. 119 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 ),
нецільовим використанням бюджетних коштів є витрачання їх на цілі,
що не відповідають бюджетним призначенням, встановленим законом
про Державний бюджет України чи рішенням про місцевий бюджет,
виділеним бюджетним асигнуванням чи кошторису і має наслідком
зменшення асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на суму
коштів, що витрачені не за цільовим призначенням, та притягнення
відповідних посадових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи
кримінальної відповідальності у порядку, визначеному законами
України.
Кримінальний кодекс України ( 2341-14 ) (ст. 210) передбачає
кримінальну відповідальність за використання службовою особою
бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах,
що перевищують затверджені межі видатків, а так само недотримання
вимог щодо пропорційного скорочення видатків бюджету чи
пропорційного фінансування видатків бюджетів усіх рівнів, як це
встановлено чинним бюджетним законодавством, якщо предметом цих
діянь були бюджетні кошти у великих та особливо великих розмірах.
До бюджетних коштів належать кошти, що включаються у бюджети
всіх рівнів незалежно від джерела їх формування.
Великим розміром бюджетних коштів відповідно до статті 210
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) вважається сума, що в
тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів
громадян.
Вказана норма посилює кримінальну відповідальність, коли
вчинено ті самі діяння, предметом яких були бюджетні кошти в
особливо великих розмірах або вчинені повторно, або за попередньою
змовою групою осіб.
Особливо великим розміром бюджетних коштів відповідно до цієї
статті вважається сума, що в три тисячі і більше разів перевищує
неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Відповідно до п. 22.5 ст. 22 Закону України "Про податок з
доходів фізичних осіб" ( 889-15 ), якщо норми інших законів
містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх
застосування використовується сума у розмірі 17 гривень, крім норм
адміністративного та кримінального законодавства у частині
кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума
неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової
соціальної пільги (в 2010 році становить 434,5 грн.).
Отже, великим розміром бюджетних коштів визначається сума
434500 грн. і більше, особливо великим - сума 1303500 грн. і
більше.
Стосовно дій бухгалтера, які можуть бути кваліфіковані
правоохоронними органами як злочин, визначений ст. 210
Кримінального кодексу України ( 2341-14 ) (Порушення законодавства
про бюджетну систему), слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України
( 2542-14 ) головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути
виключно: 1) за бюджетними призначеннями, передбаченими законом про
Державний бюджет України, - органи, уповноважені відповідно
Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів
України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а
також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади,
Конституційний Суд України, Верховний Суд України та інші
спеціалізовані суди; установи та організації, які визначені
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) або входять до складу Кабінету
Міністрів України, а також спеціально уповноважені законом органи
на здійснення розвідувальної діяльності, Національна академія наук
України, Українська академія аграрних наук, Академія медичних наук
України, Академія педагогічних наук України, Академія правових
наук України, Академія мистецтв України, в особі їх керівників; 2) за бюджетними призначеннями, передбаченими бюджетом
Автономної Республіки Крим, - уповноважені юридичні особи
(бюджетні установи), що забезпечують діяльність Верховної Ради
Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної Республіки
Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної
Республіки Крим в особі їх керівників; 3) за бюджетними призначеннями, передбаченими іншими
місцевими бюджетами, - керівники місцевих державних адміністрацій,
виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники головних
управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних
підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів
рад.
Частиною 4 статті 22 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 )
визначено, що головний розпорядник бюджетних коштів: 1) розробляє план своєї діяльності відповідно до завдань та
функцій, визначених нормативно-правовими актами, виходячи з
необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок
бюджетних коштів; 2) розробляє на підставі плану діяльності проект кошторису та
бюджетні запити і подає їх Міністерству фінансів України чи
місцевому фінансовому органу; 3) отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у
законі про Державний бюджет України чи рішенні про місцевий
бюджет, доводить у встановленому порядку до розпорядників
бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів)
відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними
асигнуваннями; 4) затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів
нижчого рівня, якщо інше не передбачене законодавством; 5) здійснює внутрішній контроль за повнотою надходжень,
отриманих розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та
одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними бюджетних
коштів; 6) одержує звіти про використання коштів від розпорядників
бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів і
аналізує ефективність використання ними бюджетних коштів.
Слід звернути увагу також на те, що бюджетне правопорушення,
вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути
підставою для притягнення до відповідальності згідно з законом
його керівника чи інших відповідальних посадових осіб, залежно від
характеру вчинених ними діянь (ч. 2 ст. 121 Бюджетного кодексу
України) ( 2542-14 ).
Згідно із ч. 7 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік
та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ), головний бухгалтер
або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку
підприємства: - забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних
методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у
встановлені строки фінансової звітності; - організує контроль за відображенням на рахунках
бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; - бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею
та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів
підприємства; - забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях,
представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах
підприємства.
Статтею 98 Кримінально-процесуального кодексу України
( 1002-05 ) визначено, що при наявності приводів і підстав,
зазначених у статті 94 цього Кодексу ( 1002-05 ), прокурор,
слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову
про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до
порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої
порушується справа, а також дальше її спрямування.
Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено
особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути
порушено щодо цієї особи.
Отже, висновок на наявність в діях будь-яких посадових осіб
складу злочину в кожному конкретному випадку має право зробити
виключно прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя, які
кваліфікують окремі види правопорушень як злочини.
В.о. Голови В.В.Костюшко



вгору