Інформація до першої лекції 2004-2005 навчального року
МОН України; Лист від 28.07.20041/9-402
Документ v-402290-04, поточна редакція — Прийняття від 28.07.2004

               МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ 
Л И С Т
28.07.2004 N 1/9-402
Ректорам (директорам) вищих
навчальних закладів
I-IV рівнів акредитації

Інформація до першої лекції
2004-2005 навчального року

На виконання п. 1.1 та 1.10 Заходів щодо реалізації положень
Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України на
2004-2005 роки, затверджених наказом Міністерства освіти і науки
України від 23.01.2004 р. N 49 ( v0049290-04 ), Науково-методичний
центр вищої освіти підготував інформаційний матеріал до першої
лекції "Модернізація вищої освіти України і Болонський процес". Матеріал містить інформацію з питань інтеграції України в
Європейський простір вищої освіти для вивчення працівниками вищих
навчальних закладів та роз'яснення студентам основних напрямів
реалізації положень Болонського процесу згідно з п. 5.9 рішення
колегії Міністерства освіти і науки України від 27 лютого 2004 р.,
протокол N 3/1-4 ( v01-4290-04 ).
Заступник Міністра М.Ф.Степко

Додаток

МОДЕРНІЗАЦІЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ І БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС
ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ ЯК ЧИННИК
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ

У сучасному світі, який ввійшов у третє тисячоліття, розвиток
України визначається у загальному контексті європейської
інтеграції з орієнтацією на фундаментальні цінності західної
культури: парламентаризм, права людини, права національних меншин,
лібералізацію, свободу пересування, свободу отримання освіти
будь-якого рівня та інше, що є невід'ємним атрибутом
громадянського демократичного суспільства. Для України у культурно-цивілізаційному аспекті європейська
інтеграція - це входження до єдиної сім'ї європейських народів,
повернення до європейських політичних і культурних традицій. Як
свідомий суспільний вибір перспектива європейської інтеграції - це
вагомий стимул для успіху економічної і політичної трансформації,
що може стати основою національної консолідації. Європейська
інтеграція, отже, стає ключовою ланкою відкриття України світом,
переходу від закритого тоталітарного до відкритого демократичного
суспільства. З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію
до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження України
у європейський політичний, економічний і правовий простір та
створення передумов для набуття Україною членства у Європейському
Союзі указами Президента України затверджено Стратегію інтеграції
України до Європейського Союзу ( 615/98 ). Основними напрямами
культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено
впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і
техніці, поширення власних культурних і науково-технічних
здобутків у ЄС. Згідно зі Стратегією інтеграції України до Європейського
Союзу ( 615/98 ), затвердженої Указом Президента України, поряд з
іншими напрямами європейської інтеграції культурно-освітній та
науково-технічний займають особливе місце, зумовлене потенційною
можливістю досягти вагомих успіхів у інтеграційному процесі саме в
цих напрямах. Вони охоплюють галузі середньої і вищої освіти,
перепідготовку кадрів, науку, культуру, мистецтво, технічну і
технологічну сфери. Інтеграційний процес на відповідних напрямах полягає у
впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці і
техніці, поширенні власних культурних і науково-технічних
здобутків у ЄС. У кінцевому результаті такі кроки
спрацьовуватимуть на підвищення в Україні європейської культурної
ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського
інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища. Здійснення цього завдання передбачає взаємне зняття будь-яких
принципових, на відміну від технічних, обмежень на контакти і
обміни, на поширення інформації. Особливо важливим є здійснення
спільних наукових, культурних, освітніх та інших проектів,
залучення українських учених та фахівців до загальноєвропейських
програм наукових досліджень. Протягом 1995-2004 рр. Міністерство освіти і науки України на
основі міжнародних документів з питань демократії, гуманізації в
галузі освіти і прав людини здійснило масштабні заходи щодо
створення нової нормативно-правової бази національної вищої освіти
України. Прийнятий в Україні комплекс нормативно-правових
документів пройшов апробацію на міжнародному рівні і визначає
ідеологію реформування всієї освітньої галузі.
БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ
І ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Незважаючи на досягнення освіти, які забезпечує нова
соціополітична система України, вона, однак, ще не має належної
якості. Чимало випускників вищих навчальних закладів не досягли
належного рівня конкурентоспроможності на європейському ринку
праці. Це зобов'язує глибше аналізувати тенденції в європейській
та світовій освіті. Необхідність реформування системи освіти України, її
удосконалення і підвищення рівня якості є найважливішою
соціокультурною проблемою, яка значною мірою зумовлюється
процесами глобалізації та потребами формування позитивних умов для
індивідуального розвитку людини, її соціалізації і самореалізації
в цьому світі. Зазначені процеси диктують насамперед необхідність
визначення, гармонізації та затвердження нормативно-правового
забезпечення в галузі освіти з урахуванням вимог міжнародної і
європейської систем стандартів та сертифікації. В Україні, як і в інших розвинутих країнах світу, вища освіта
визнана однією з провідних галузей розвитку суспільства.
Стратегічні напрями розвитку вищої освіти визначено Конституцією
України ( 254к/96-ВР ), законами України "Про освіту" ( 1060-12 ),
"Про вищу освіту" ( 2984-14 ), Національною доктриною розвитку
освіти ( 347/2002 ), указами Президента України, постановами
Кабінету Міністрів України. Основною метою державної політики в галузі освіти є створення
умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного
громадянина України, оновлення змісту освіти та організації
навчально-виховного процесу відповідно до демократичних цінностей,
ринкових засад економіки, сучасних науково-технічних досягнень. Пріоритетними напрямами державної політики щодо розвитку
вищої освіти є: - особистісна орієнтація вищої освіти; - формування національних і загальнолюдських цінностей; - створення для громадян рівних можливостей у здобутті вищої
освіти; - постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та
форм організації навчально-виховного процесу; - впровадження освітніх інновацій та інформаційних
технологій; - формування в системі освіти нормативно-правових і
організаційно-економічних механізмів залучення і використання
позабюджетних коштів; - підвищення соціального статусу і професіоналізму
працівників освіти, посилення їх державної і суспільної підтримки; - розвиток освіти як відкритої державно-суспільної системи; - інтеграція вітчизняної вищої освіти до європейського та
світового освітніх просторів. Сучасні загальноцивілізаційні тенденції розвитку роблять
системоутворюючий вплив на реформування освіти України, яке
передбачає: - перехід до динамічної ступеневої системи підготовки
фахівців, що дасть змогу задовольняти можливості особистості в
здобутті певного освітнього та кваліфікаційного рівня за бажаним
напрямом відповідно до її здібностей і забезпечити її мобільність
на ринку праці; - формування мережі вищих навчальних закладів, яка за
формами, програмами, термінами навчання і джерелами фінансування
задовольняла б інтереси особи та потреби кожної людини і держави в
цілому; - підвищення освітнього і культурного рівня суспільства,
створення умов для навчання протягом усього життя; - піднесення вищої освіти України до рівня вищої освіти
розвинутих країн світу та її інтеграція у міжнародне
науково-освітнє співтовариство. Стратегічними завданнями реформування вищої освіти в Україні
є трансформація кількісних показників освітніх послуг у якісні.
Цей трансформаційний процес має базуватися на таких засадах: - по-перше, це національна ідея вищої освіти, зміст якої
полягає у збереженні і примноженні національних освітніх традицій.
Вища освіта покликана виховувати громадянина держави Україна,
гармонійно розвинену особистість, для якої потреба у
фундаментальних знаннях та підвищенні загальноосвітнього і
професійного рівня асоціюється зі зміцненням своєї держави; - по-друге, розвиток вищої освіти повинен підпорядковуватись
законам ринкової економіки, тобто закону розподілу праці, закону
змінності праці та закону конкуренції, оскільки економічна сфера є
винятково важливою у формуванні логіки суспільного розвитку.
Водночас необхідно враховувати при цьому не менш важливі чинники -
соціальні, політичні, духовного життя, суспільної свідомості,
культури та морально-психологічних цінностей. Значна частина
проблем, що накопичилися в системі вищої освіти, пов'язані
насамперед із розбалансованістю комплексу зазначених чинників
суспільних перетворень; - по-третє, розвиток вищої освіти треба розглядати у
контексті тенденцій розвитку світових освітніх систем, у т.ч.
європейських. Зокрема, привести законодавчу і нормативно-правову
базу вищої освіти України до світових вимог, відповідно
структурувати систему вищої освіти та її складові, упорядкувати
перелік спеціальностей, переглянути зміст вищої освіти;
забезпечити інформатизацію навчального процесу та доступ до
міжнародних інформаційних систем. Вищій школі необхідно
орієнтуватись не лише на ринкові спеціальності, а й наповнити
зміст освіти новітніми матеріалами, впровадити сучасні технології
навчання з високим рівнем інформатизації навчального процесу,
вийти на творчі, ділові зв'язки з замовниками фахівця. У 2001 році вступив у дію "Комплекс нормативних документів
для розробки складових системи стандартів вищої освіти". Цим
документом регламентуються нові вимоги до освіти і професійної
підготовки фахівців у вищому навчальному закладі, що зумовлено
ідеями і принципами ступеневої освіти в Україні. Серед засад і
факторів, що зумовили виникнення концепції ступеневої освіти,
названі: - демократизація суспільства, формування нових
соціально-економічних структур, їхня орієнтація на ринкові
відносини, жорстка професійна конкуренція; - необхідність розрізнення двох процесів, що є основою
діяльності вищого навчального закладу, - освіти і професійної
підготовки. Відповідно до ступеневої освіти підготовка фахівців
(4 ступеня) орієнтована на мобільність і мінливість соціальної і
виробничої діяльності, адаптація до яких виступає як одна з ознак
рівня освіти; - забезпечення випускникам можливості здійснювати професійну
кар'єру при одночасному дотриманні ними принципів соціальної
справедливості, відповідальності, загальнолюдських цінностей і
моралі; - диференціація вимог до характеру і змісту освіти і
професійної підготовки фахівців з вищою освітою різних
освітньо-кваліфікаційних рівнів; - введення механізму об'єктивного педагогічного контролю з
визначення результатів діяльності системи вищої освіти і
навчальних досягнень тих, хто навчається. До такого віднесена
технологія стандартизованого тестування. Стає усе більш очевидним, що необхідна розробка
довгострокової програми структурної адаптації національної
освітньої політики до нових міжнародних умов. У цьому контексті реформування вищої освіти України бажано
проводити з урахуванням вимог Міжнародної стандартної класифікації
занять (ISCO-88 (МСКЗ), Міжнародної стандартної класифікації
освіти (ISCED-97 (МСКО), Міжнародного стандарту якості серії ISO
9000 та вимог, критеріїв і стандартів, які узгодили країни -
учасниці Болонського процесу. Європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та
головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти. Європейські країни прагнуть наздогнати заокеанських
партнерів, що потребує величезних зусиль для того, щоб прискорити
впровадження і розвиток нової технології. Варто покінчити з
традиційним для Європи - що властиво як управлінським, так і
робітничим кадрам - опором новому. Європейські країни повинні
поставити в центрі соціально-економічної політики підвищення
кваліфікації з метою опанування нової технології. Основні цілі Болонського процесу зводяться до такого: - побудова Європейського простору вищої освіти як передумови
розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування; - посилення міжнародної конкурентоспроможності як
національних, так і в цілому європейської систем вищої освіти; - досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої
освіти; - формування та зміцнення інтелектуального, культурного,
соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та
Європи в цілому; - підвищення визначальної ролі університетів у розвитку
національних і європейських культурних цінностей; - змагання з іншими системами вищої освіти за студентів,
вплив, гроші та престиж. Стояти осторонь від цього процесу Україна не може.
Освітянське суспільство України зацікавлене діяти в усіх напрямах
Болонського процесу. Освіта вже стала одним з найважливіших
чинників політики. Україна починає робити відповідні кроки. Рішенням колегії
Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р.
(протокол N 2/3-4 ( v03-4290-03 ) було ухвалено комплекс заходів
щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх
послуг та комплекс заходів щодо організаційного забезпечення
приєднання України до Болонського процесу. "Болонським процесом" в останні роки називають діяльність
європейських країн, яка спрямована на те, щоб зробити узгодженими
системи вищої освіти цих країн. Основний зміст Болонської
декларації, ухваленої 19 червня 1999 року, полягає в тому, що
країни-учасниці зобов'язалися до 2010 року привести свої освітні
системи у відповідність до єдиного стандарту. Вихідні позиції учасників процесу у тексті Болонської
декларації формулюються так: "Європа знань" є нині широко визнаним
незамінним фактором соціального і людського розвитку, а також
невід'ємною складовою зміцнення та інтелектуального збагачення
європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати
їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття
разом із усвідомленням спільних цінностей та належності до єдиної
соціальної і культурної сфери". Болонський процес - один з інструментів не лише інтеграції в
Європі і в Європу, а й інструмент загальної світової тенденції
нашого часу - глобалізації. Європейська спільнота має намір
зробити внесок в якісну освіту шляхом заохочення країн-учасниць до
сприяння підвищенню якості власної освіти. Виходячи з цього,
Європейська комісія надає фінансову і політичну підтримку цьому
процесові, що виходить за рамки ЄС. Сьогодні східноєвропейські
країни лише починають приймати Болонські ідеї. Співпраця з європейцями у сфері освіти на шляху входження
України в Європу є одним із пріоритетів розвитку вищої освіти в
Україні. Проте не є самоціллю проголошення йти будь-якими шляхами
тільки в Європу, тільки інтегрування в Європу. Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має
бути спрямована лише на її розвиток і набуття нових якісних ознак,
а не на втрату кращих традицій, зниження національних стандартів
якості. Орієнтація на Болонський процес не повинна призводити до
надмірної перебудови вітчизняної системи освіти. Ключова позиція реформування: Болонські вимоги - це не
уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до
багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн. Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні - потужна
система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку
європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато
місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили
експертизу освітянської законодавчої бази, і практично зауважень
не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості
вищої освіти. Вона підвищує мобільність і вертикальну, і
горизонтальну. Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку,
стратегічні, з іншого - вони дадуть імпульс для подальшого
поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому. Перший напрям - це розширення доступу до вищої освіти, другий
- якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою
освітою і третій - це інтеграційні процеси.
РОЗШИРЕННЯ ДОСТУПУ ДО ВИЩОЇ ОСВІТИ
Визначальними тенденціями розвитку світової освітньої системи
стають поглиблення її фундаменталізації, посилення гуманістичної
спрямованості, духовної та загальнокультурної складової освіти,
формування у студентів системного підходу до аналізу складних
технічних і соціальних ситуацій, стратегічного мислення, виховання
соціальної та професіональної мобільності. Необхідність
підтримання високої конкурентоспроможності на динамічному ринку
праці вимагає також прищеплення прагнення і навичок до
самонавчання, самовиховання і самовдосконалення протягом усього
активного трудового життя. В Україні ці тенденції і особливості розвитку істотно
ускладнюються ще й тим, що вони відбуваються на тлі процесів
глибокої трансформації не тільки суспільно-політичного устрою та
соціально-економічного укладу, а й суспільної психології, системи
життєвих цінностей і орієнтирів, морально-етичної парадигми. В Україні освіта визнана однією з найголовніших складових
загальнолюдських цінностей. Вектор сучасної політики і стратегії
держави спрямовано на подальший розвиток національної системи
освіти, адаптацію її до умов соціально орієнтованої економіки,
трансформацію та інтеграцію в європейське і світове
співтовариства. Сьогодні суспільство почало усвідомлювати принципово нову
роль освіти у сучасному інформаційному світі, тому вона вже стала
одним з найважливіших чинників політики. Сьогодні в Україні реалізується програма навчання протягом
усього життя людини. Країни - учасниці Болонського процесу
підкреслюють важливий внесок вищої освіти у впровадження
безперервного навчання. Вони вживають заходів, щоб спрямувати
національну політику своїх країн до цієї мети і спонукати ВНЗ
збільшити можливості навчатися незалежно від віку, враховуючи
попередню освіту. Вони наголошують, що такі дії повинні бути
невід'ємною складовою діяльності вищої освіти. Структуру освіти України за своєю ідеологією та цілями
узгоджено із структурами освіти більшості розвинутих країн світу.
Україна досягла високого рівня реалізації двох стратегічних
завдань: розширення доступу до отримання вищої освіти і досягнення
рівня, відповідного світовим стандартам, що сприятиме найбільш
повному задоволенню освітніх потреб громадян. Забезпечити потрібну якість підготовки випускників можна лише
маючи підготовленого вступника. В останні роки в Україні у цьому плані зроблено чимало. Це
розширення доступу за рахунок збільшення прийому, рання
профорієнтація, забезпечення більшої об'єктивності вступних
випробувань. Головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об'єктивністю
вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування. Підвищення об'єктивності оцінювання знань через зовнішнє
тестування полягає в застосуванні рейтингової системи. Рік у рік посилюється увага до переможців всеукраїнських і
міжнародних олімпіад. Щоб не втрачати таких студентів для України,
необхідно супроводжувати їх у подальшому навчанні, створювати їм
умови для індивідуального навчання та опанування додатковими
спеціальностями, підтримувати матеріально, сприяти їхньому
стажуванню за кордоном та ін. Указом Президента України
( 199/2004 ) з 17 лютого 2004 р. введено стипендію Президента для
навчання талановитої молоді за кордоном.
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТА ГАРАНТІЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Забезпечення якісного рівня вищої освіти є одним із головних
завдань, невід'ємних від соціальної сфери. Якість освіти значною
мірою регулюється Стандартами вищої освіти. При розробці стандартів ураховуються процеси створення
єдиного освітнього простору в Європі. Рекомендації щодо
нормативних вимог визначаються згідно з Лісабонською конвенцією
( 994_308 ) і Болонською декларацією. Впровадження ступеневої системи вищої освіти й уведення нових
освітньо-кваліфікаційних рівнів "бакалавр" та "магістр" надає
широкі можливості для задоволення освітніх потреб особи,
забезпечує гнучкість загальноосвітньої, загальнокультурної та
наукової підготовки фахівців, підвищення їх соціального захисту на
ринку праці та інтеграцію у світове освітянське співтовариство.
Впровадження ступеневої вищої освіти в Україні значно розширило
правові рамки фахівців, про що свідчить ратифікована Верховною
Радою України конвенція "Про визнання кваліфікацій вищої освіти в
європейському регіоні" ( 994_308 ) (Лісабон, 1997 р.). З метою незалежного забезпечення якісних показників освітньої
діяльності законодавство України передбачає чіткий та прозорий
механізм її регулювання, основними складовими якого є інституції
ліцензування, атестації та акредитації. Для цього в Україні
створена відповідна державно-громадська інституція - Державна
акредитаційна комісія (ДАК), яка забезпечує додержання вимог до
вищої та професійно-технічної освіти шляхом встановлення
відповідних нормативних показників до їх ліцензування та
акредитації. До складу ДАК входять представники громадськості -
найвідоміші вчені, ректори навчальних закладів та державні особи. За умовою акредитації видається диплом про освіту державного
зразка. Оцінювання здійснюється експертною комісією за кінцевими
результатами навчання, тобто за професійними ознаками випускників,
вимоги до яких обумовлюються відповідними нормативними документами
та стандартами освіти. Держава здійснює контроль рівня якості освіти і фахової
підготовки за допомогою показників якості вищої освіти, що набула
особа в результаті реалізації вищим навчальним закладом
освітньо-фахової програми підготовки за критеріями досягнення
цілей вищої освіти. Якість вищої освіти в контексті Болонського процесу є основою
створення Європейського простору вищої освіти. Країни, які входять
до цього простору, підтримують подальший розвиток гарантій якості
на рівні навчальних закладів, національному та європейському
рівнях. Вони наголошують на необхідності розвитку критеріїв та
методологій для загального користування у сфері якості освіти. Вони також підкреслюють, що, згідно з принципами автономії
навчальних закладів, первинна відповідальність за якість вищої
освіти лежить на кожному окремому навчальному закладі, і так
забезпечується можливість перевірки якості системи навчання в
національних рамках. На європейському рівні країни - учасниці Болонського процесу
разом з ENQA та у співпраці з EUA, EURASHE та ESIB планують
розробити узгоджені стандарти, процедури та рекомендації з питань
гарантії якості вищої освіти.
ВИЩІ НАВЧАЛЬНІ ЗАКЛАДИ ТА СТУДЕНТСТВО
Країни - учасниці Болонського процесу підтримують участь ВНЗ
та студентства у Болонському процесі і вважають, що лише активна
участь усіх партнерів в процесі може забезпечити його
довгостроковий успіх. Усвідомлюючи, який внесок авторитетні ВНЗ можуть зробити в
економічний та соціальний розвиток, країни-учасниці дійшли згоди,
що університети повинні бути уповноважені приймати рішення щодо
своєї внутрішньої організації та управління. Вони закликають ці
навчальні заклади і в подальшому впроваджувати реформи в усі сфери
свого життя. Країни-учасниці відзначають конструктивну участь студентських
спілок у Болонському процесі та підкреслюють необхідність
залучення студентства до подальших дій. Студентство є повноправним
партнером в управлінні вищою освітою. Країни-учасниці закликають
університети та студентство до більш активної участі в управлінні
вищою освітою.
ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОСТІР ВИЩОЇ ОСВІТИ (EHEA) І
ЗАГАЛЬНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПРОСТІР ДОСЛІДЖЕННЯ (ERA) -
ДВА СТОВПИ СУСПІЛЬСТВА, ЩО БАЗУЄТЬСЯ НА ЗНАННЯХ
Країни - учасниці Болонського процесу вважають за необхідне: - дивитися за межі системи двох циклів як мети сьогодення; - ввести, враховуючи необхідність тісних зв'язків між EHEA та
ERA у Європі Знань, а також важливість досліджень як складової
вищої освіти Європи, докторський ступінь як третій цикл
Болонського процесу. Вони наголошують на важливості досліджень та
міждисциплінарності в підвищенні якості вищої освіти, підвищенні
конкурентоздатності європейської вищої освіти взагалі.
Країни-учасниці закликають до збільшення мобільності на
докторському та післядокторському рівнях, а також заохочують
університети до зміцнення співробітництва у виконанні програм на
здобуття докторського ступеня та у підготовці молодих науковців. Країни-учасниці вважають, що університети мають надавати
більше уваги дослідженням в технологічних, соціальних та
культурних аспектах розвитку суспільства.
ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ ТА ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ
ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Гармонізація архітектури системи європейської вищої освіти є
основним завданням Болонського процесу. Визначальні властивості
європейської вищої освіти: якість, конкурентоспроможність вищих
навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих
навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій
на доступеневому і післяступеневому рівнях, мобільність студентів,
привабливість освіти. Основні завдання та принципи створення зони Європейської
вищої освіти (шість цілей Болонського процесу): введення
двоциклового навчання; впровадження кредитної системи; формування
системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і
викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та
привабливості європейської системи освіти. Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб учені
ступені відповідали європейському ринку праці, а отже, були
свідоцтвом кваліфікації при працевлаштуванні в галузі, за якою
здобута освіта. Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе
значення, тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні
рубежі від системи освіти до ринку праці у межах конкретної
країни. Країни - учасниці Болонського процесу домовилися в межах
своєї компетенції, поважаючи відмінності у культурі, мові,
національних освітніх системах, а також автономію університетів,
проводити політику міжурядового співробітництва із залученням
європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої
освіти. З метою зміцнення європейського простору вищої освіти та
поширення європейської системи вищої освіти у світі було
запропоновано найближчим часом реалізувати конкретні заходи, що
мають принести відчутні результати на окресленому шляху. Це такі
як: - впровадження системи освіти на основі двох ключових
навчальних циклів: додипломного (бакалавр) та післядипломного
(магістр); - затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи
вчених ступенів, у тому числі шляхом упровадження
стандартизованого додатка до диплома; - застосування Європейської кредитної трансферної системи
(далі - ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності
студентів; - зближення систем контролю якості та акредитації з метою
вироблення порівняльних критеріїв і методологій. Учасники Болонського форуму схвалили двоетапну систему вищої
освіти, зазначаючи, що введення такої системи бажане і в інших
європейських країнах. Двоетапна система вищої освіти впроваджується на основі двох
ключових навчальних циклів: незакінчена вища (додипломна) освіта і
закінчена вища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого
циклу - не менш як три роки. Вчений (академічний) ступінь, що присвоюється по завершенні
першого циклу, на європейському ринку праці має сприйматися як
відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першого циклу вищої
освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра. Кінцевим результатом другого циклу навчання протягом одного -
двох років має бути вчений (академічний) ступінь магістра, як у
багатьох європейських країнах. Навчання на другому циклі йде за
індивідуальними програмами, у складанні яких активну участь беруть
студент та науковий керівник. При здобутті вченого ступеня мають видаватися стандартизовані
додатки до дипломів, які містять детальну інформацію про навчання,
призначену для навчальних закладів і потенційних роботодавців. Головними функціями додатка до диплома є: - гарантування його володарю визнання роботодавцями набутих
ним знань і вмінь; - зазначення можливості, яку надає отримана кваліфікація щодо
доступу до подальшого академічного чи професійного навчання; - інформування щодо подробиць, які стосуються прав випускника
вищого навчального закладу, відносно його професійного статусу. Практика показує, що далеко не всі види дипломів відповідають
цим вимогам. Причиною цього фахівці вважають надто малу кількість
інформації, яку містить диплом. Термін диплом має тут розширене
значення, оскільки йдеться про довільні освітні документи
атестаційного плану (освітні кваліфікації). Класифікація ступенів та кваліфікацій має важливе значення,
тому що їх присвоєння свідчить про важливі перехідні рубежі від
системи освіти до ринку праці у межах конкретної країни. У контексті Міжнародної стандартної класифікації занять
(МСКЗ-88) "кваліфікація" визначається як здатність робітника
виконувати конкретні завдання та обов'язки у рамках певного виду
діяльності. Вона має такі два параметри: - рівень кваліфікації, який визначається складністю і об'ємом
завдань та обов'язків, що виконує робітник; - кваліфікаційна спеціалізація, яка визначається певною
галуззю потрібних знань. У сфері праці "кваліфікація" визначається як рівень
підготовки, ступінь придатності до якого-небудь виду праці. При
цьому підкреслюється, що: - фахівці однієї професії можуть мати різну кваліфікацію; - незалежно від кваліфікації фахівця перелік параметрів, що
характеризують усіх фахівців однієї і тієї професії, однаковий; - відмінність фахівців однієї професії, але різної
кваліфікації визначається значеннями параметрів, які
характеризують кваліфікацію фахівця. Отож, для визначення кваліфікації необхідно знати: - перелік параметрів (найбільш загальних та істотних ознак)
професійної роботи; - значення цих параметрів, щоб упровадити межі кваліфікації,
які допоможуть відрізняти її від інших кваліфікацій, пов'язаних з
цією професією. Термін "кваліфікація" у Європі згідно з МСКО та Лісабонською
декларацією ( 994_308 ) використовують для позначення довільного
посвідчення, сертифіката, диплома чи грамоти, які засвідчують
успішне виконання певної освітньої програми в конкретній
предметній області. Отже, у визначені кваліфікації є розбіжності. Маючи освітню кваліфікацію, випускник вищого навчального
закладу в Європі може працевлаштовуватися в певній предметній
області. Він самостійно влаштовується на ринку праці. Для вищої освіти у контексті Болонського процесу найбільше
значення має той факт, що в Україні у межах діяльнісного підходу
специфікація терміну "кваліфікація" змістовно більш наповнена та
диференційована. Відповідно до цього програма вищої освіти певного
напряму підготовки більш вимоглива, але менш гнучка, оскільки,
відповідно до Закону України "Про вищу освіту" ( 2984-14 ), вища
професійна освіта спрямована на певну первинну посаду. "Професійна" кваліфікація більш об'ємна, ніж "освітня", за
рахунок "набору обов'язків". Однак за рахунок цих же "обов'язків"
має місце звуження об'єму та складності завдань певної предметної
області, які вивчаються, оскільки необхідність і достатність
об'єму та складності завдань зумовлюються "обов'язками", а не
визначеною глибиною вивчення предметної області. Випускник вищого навчального закладу України, згідно із
Законом "Про вищу освіту" ( 2984-14 ) і наказом N 285, має
працевлаштовуватися на первинну посаду, яка передбачена Галузевим
стандартом певного освітньо-кваліфікаційного рівня підготовки.
Працевлаштування випускників покладено на вищі навчальні заклади. Для забезпечення якості вищої освіти має посилюватися вимога
приведення навчання у відповідність до сфери праці. Незважаючи на розбіжності, зазначені вище, Верховна Рада
України 03.12.99 року ратифікувала механізми здійснення положень
Лісабонської конвенції "Про визнання кваліфікацій вищої освіти в
Європейському регіоні" ( 994_308 ), і це створює необхідні
передумови для реалізації Україною Болонських принципів. Серед проблем сучасної вищої школи в Україні - питання
співвідношення академічної освіти, що дає можливість зростання в
академічному плані і професійної освіти, швидко адаптуватись на
ринку праці. В цьому ключі Україна намагається зберегти прекрасну
фундаментальну освіту, фундаментальну підготовку. Освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти в Україні
формально поєднує в програмах освіти як академічну, так і
професійну спрямованість. Нині це призводить до проблеми
формування змісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний
час, необхідний для глибокого розуміння предметів
соціально-економічної та природничо-наукової спрямованості (тобто
для фундаменталізації освіти), з іншого - страждає практична
підготовка тих, хто навчається, оскільки вони не набувають
повноцінних навичок професійної роботи (тобто не отримують
визначеного рівня кваліфікації). Власне, нині потреба в
"кваліфікації" у традиційному змісті слова відпала, оскільки в
Україні вже немає планового господарства. Перегляд статусу кваліфікацій в українській освіті буде
означати зміну орієнтирів: від підготовки студента до майбутнього
примусового "розподілу" настав час перейти до нової філософії
освіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального
закладу для конкретного ринку праці. Вища школа готує випускника не до конкретного робочого місця,
а до вільного пошуку роботи на ринку праці. В Україні дотепер
існує надмірно дробова й еклектична система записів у документах
про вищу освіту. Потенційний роботодавець повинен пізнавати
насамперед запис, що відповідає номенклатурі професій
(спеціальностей), які затребувані на ринку праці.
ДОДАТОК ДО ДИПЛОМА ЯК ЗАСІБ
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ
Європейська Комісія на засіданні Генеральної Дирекції з
питань освіти і культури окреслила заходи, щоб надалі розвивати
Болонський процес щодо спільного Європейського простору вищої
освіти. Одним із напрямів було прийняття системи зрозумілих і
порівнюваних учених (академічних) ступенів. Це насамперед
широкомасштабне впровадження додатка до диплома, що значно
спростить процедуру визнання кваліфікацій у європейському регіоні. В Україні нині розробляється Додаток до диплома відповідно до
Закону України "Про вищу освіту" ( 2984-14 ) (стаття 9). Додаток до диплома дотримується моделі, яка була розроблена
Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES, з урахуванням
специфіки національної системи вищої освіти. Додаток до диплома про вищу освіту (далі - Додаток) є
документом про освіту, що видається власнику диплома для надання
додаткової розширеної інформації про вищий навчальний заклад, який
надає кваліфікацію, про рівень кваліфікації, про зміст і обсяг
освіти, особливості навчання і форми підсумкового контролю та його
академічні і професійні права тощо. Додаток як невід'ємна складова документа про вищу освіту є
дійсним лише з дипломом про вищу освіту, серія і номер яких
збігаються. Додаток заповнюється вищим навчальним закладом на підставі
зведеної відомості, що подається державній екзаменаційній
(кваліфікаційній) комісії, а також результатів державної
атестації. Відповідальність за достовірність поданої в Додатку
інформації несе керівник вищого навчального закладу. Заповнення Додатка здійснюється згідно зі змістом та формою,
які наведені нижче. Додаток до диплома має вісім розділів, основне
призначення яких надати вичерпні незалежні дані щодо власника
диплома і академічного та професійного визнання отриманої у вищому
навчальному закладі кваліфікації. Додаток містить опис характеру,
рівня, контексту, змісту та статусу освіти, яку власник здобув та
успішно завершив. Інформація має бути наведена зі всіх восьми розділів Додатка.
Якщо у якомусь розділі інформація не наведена, має бути вказана
причина її відсутності. Для ідентифікації кваліфікації випускника вищого навчального
закладу Додаток вимагає достатньо розширеної інформації, щоб
забезпечити "прозоре" та справедливе визнання академічних і
професійних кваліфікацій. У Берлінському комюніке міністрів вищої освіти зазначається,
що "міністри беруть на себе відповідальність виробити загальну
систему кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти", а
також, що "міністри заохочують країни-учасниці детально продумати
систему сумісних та легко порівняних кваліфікацій для своїх систем
вищої освіти". Підкреслюючи важливість усіх елементів Болонського
процесу для створення Європейського простору вищої освіти та
наголошуючи на необхідності інтенсифікації зусиль на рівні вищих
навчальних закладів, а також на національному та європейському
рівнях, Україна має гармонізувати законодавче поле вищої освіти з
принципами та цілями Болонської декларації. Інформація щодо кваліфікації має бути наведена у трьох
розділах, а саме:
Витяг з додатка до диплома,
що визначає кваліфікацію випускника
------------------------------------------------------------------ | 2. ІНФОРМАЦІЯ, ЯКА ІДЕНТИФІКУЄ КВАЛІФІКАЦІЮ | |----------------------------------------------------------------| |Назва кваліфікації (повна, |< > | |скорочена): | | |------------------------------------+---------------------------| |Назва документа, який підтверджує |<диплом> | |права власника: | | |------------------------------------+---------------------------| |Основна предметна область навчання |< > | |для здобуття кваліфікації: | | |----------------------------------------------------------------| | 3. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО РІВНЯ КВАЛІФІКАЦІЇ | |----------------------------------------------------------------| |Рівень кваліфікації: |< > | |------------------------------------+---------------------------| |Офіційний термін програми навчання: |<років, тижнів, кредитів | | |ECTS> | |----------------------------------------------------------------| | 5. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ФУНКЦІЙ КВАЛІФІКАЦІЇ | |----------------------------------------------------------------| |Доступ до подальшого навчання: |<академічна спрямованість> | |------------------------------------+---------------------------| |Професійний статус: |<професійна спрямованість> | ------------------------------------------------------------------
У Берлінському комюніке міністрів вищої освіти зазначається,
що "міністри ставлять за мету, щоб кожний студент, який закінчить
університет після 2005 року, автоматично і безкоштовно отримував
додаток до диплома. Додаток має видаватися широковживаною
європейською мовою". Важливе значення в структурі додатка до диплома, що
дотримується моделі, яка була розроблена Європейською Комісією,
Радою Європи та UNESCO/CEPES, відведено інформації щодо змісту
програми освіти та результатів, досягнутих власником диплома
впродовж терміну навчання. Цьому розділу треба надати деталізовану
інформацію щодо програми навчання та системи оцінювання навчальних
досягнень. При цьому має використовуватися кредитно-модульна
система організації навчального процесу, а досягнення мають
оцінюватися з використанням об'єктивних методів педагогічного
контролю, зокрема тестування.
------------------------------------------------------------------ | 4. ІНФОРМАЦІЯ ЩОДО ЗМІСТУ ТА ДОСЯГНУТИХ РЕЗУЛЬТАТІВ | |----------------------------------------------------------------| |Форма навчання: |< > | |------------------------------------+---------------------------| |Вимоги програми: |<стислий зміст програми> | |------------------------------------+---------------------------| |Деталізація програми навчання: |<перелік навчальних | | |дисциплін із зазначенням | | |кредитів, оцінок> | |------------------------------------+---------------------------| |Система оцінювання, порадник з |<інформація щодо процедури | |розподілу по класах |атестації, національна | | |шкала і шкала ECTS> | |------------------------------------+---------------------------| |Узагальнена оцінка: |< > | ------------------------------------------------------------------
Деталізацію програми навчання у додатку до диплома, яка була
запропонована у Вестмінстерському (Westminster) університеті,
наведено нижче.
Нова модель, що ілюструє деталізацію
інформації в додатку до диплома (приклад)
------------------------------------------------------------------ | Код | Назва |Кредити| Сесії | Тестування | | модуля| модуля | |----------------+-------------------| | | | |Термін| Статус |Спроба |Оцінка (% | | | | | |семестру | |правильних | | | | | | | |відповідей)| |-------+-----------+-------+------+---------+-------+-----------| |3BCH167|Biochemical| 15.0 |1994/2|Прохідний| 1 | 70 | | |techniques | | | | | | ------------------------------------------------------------------
Такий додаток до диплома має на меті: - пояснити характер навчальної програми і диплома так, щоб
спростити його розуміння і порівняння з програмами і дипломами
закордонних зразків; - пояснити набуту власником документа кваліфікацію; - надати чітку і зрозумілу інформацію потенційним
роботодавцям. Додаток до диплома засвідчує успішне виконання освітньої
програми певної спрямованості відповідно до Міжнародної
стандартної класифікації освіти (МСКО-96) й дає право: - на продовження освіти (академічна спрямованість) за
передовими науково-дослідницькими програмами; - на виконання орієнтованої на практику певної роботи/заняття
(професійна спрямованість), для отримання якої треба довести у
перевірках чи тестах наявність відповідності високим вимогам щодо
рівня професійної компетентності. Широкомасштабне впровадження додатка до диплома в Україні
значною мірою має спростити процедуру визнання освітніх
кваліфікацій у європейському регіоні. Однак система введення уніфікованого додатка до диплома в
Україні потребує виконання, зокрема, положень наказу Міністерства
освіти і науки України від 31 липня 1998 року N 285 "Про порядок
розробки складових нормативного та навчально-методичного
забезпечення підготовки фахівців з вищою освітою" при розробці
Стандартів вищої освіти у частині: - формування змістовних модулів; - розробки засобів діагностики. Таким чином, в рамках реалізації Болонського процесу в
Україні має впроваджуватися ступенева освіта і кредитно-модульна
система організації навчального процесу. Є також і спірні питання щодо зіставлення і визнання
дипломів. Європейська спільнота й ті ж Болонська декларація та
Лісабонська конвенція ( 994_308 ) передбачають, що за якість
освіти відповідає держава. Держава є гарантом освіти. А нині в
Україні з'являються дипломи післядипломної освіти, в яких
присвоєно певну кваліфікацію. І виникають питання щодо зіставлення
цих документів із дипломами академій та інститутів класичного
зразка. Сьогодні є багато проблем щодо узгодження стандартів освіти і
співвідношення курсів, головним у яких було оголошено набуті
навички, а не зміст і певні стандарти, наприклад
загальноєвропейські, щодо підготовки магістрів. Оскільки відкритий
освітянський простір передбачає також можливість після здобуття
бакалаврської освіти в одній країні продовження навчання за
магістерською програмою в університеті іншої.
ВПРОВАДЖЕННЯ КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ
НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ
Задля впровадження наведеної моделі стандартизованого додатка
до диплома у вищій школі України має бути впроваджена
кредитно-модульна система організації навчального процесу та
система об'єктивного педагогічного контролю знань. Підставами для впровадження кредитно-модульної системи
організації навчального процесу в Україні є таке: - інтеграція до Європейського простору вищої освіти; - входження до Болонського процесу; - вступ до Світової організації торгівлі; - реалізація дистанційної форми вищої освіти. Впровадження модульно-кредитної системи у вищій школі України
має таку мету: - досягнення відповідності стандартам європейської системи
освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що є надбанням
випускника; - затребування українських освітянських кваліфікацій
європейським ринком праці; - затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи
освітньо-кваліфікаційних ступенів; - впровадження стандартизованого додатка до диплома, модель
якого розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та
UNESCO/CEPES і який містить детальну інформацію про результати
навчання випускника; - стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних
закладів до вдосконалення системи об'єктивної оцінки якості знань; - забезпечення "прозорості" системи вищої освіти та
академічного і професійного визнання кваліфікацій (дипломів,
ступенів, посвідчень та ін). Кредитно-модульній системі як невід'ємному атрибуту
Болонської декларації надаються дві основні функції. Перша -
сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів
з одного університету до іншого. Друга - акумулююча, чітке
визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх
видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає,
на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою. Впровадження кредитно-модульної системи є важливим фактором
для стимулювання ефективної роботи викладача і студента,
збільшення часу їх безпосереднього індивідуального спілкування в
процесі навчання. Модулі конструюються як системи навчальних елементів,
об'єднаних ознакою відповідності визначеному об'єкту професійної
діяльності. Останній розглядається як деякий обсяг навчальної
інформації, що має самостійну логічну структуру і зміст, що дає
змогу оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності
студента. Модульна організація змісту навчальної дисципліни - це не
механічне перенесення розділів програми до навчальних модулів,
оскільки вона вимагає глибокої аналітико-логічної роботи над
змістовим наповненням дисципліни, структурування її як системи, а
не довільного конгломерату наукової інформації. Другою умовою реалізації модульного принципу організації
змісту навчальної дисципліни є можливість виділити генеральні
наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння
яких спрямований кожний модуль. Для студента - майбутнього фахівця - важливо не лише
осмислити й засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її
практичного застосування і прийняття рішень. За таких умов зменшується частка прямого, зовні заданого
інформування і розширюється застосування інтерактивних форм і
методів роботи студентів під керівництвом викладача (тьютора) та
повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на
об'єктах майбутньої професійної діяльності, що особливо важливо
для системи дистанційного навчання. Створення системи кредитів має полегшити порівняння
закінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності
студентів. Кредит (credit) - умовна одиниця виміру навчального
навантаження студента при вивченні якоїсь складової навчальної
програми чи певної дисципліни (курсу), виконаної студентом під час
навчання. Кредит - мінімальна одиниця, яка точно документується,
часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної самостійної
роботи студента). Проблемою для вищої школи України у контексті Болонського
процесу є: - по-перше, визначення витрат навчального часу студента
певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення
навчального матеріалу в об'ємі модуля, тобто узгодження
навчального модуля з кредитами; - по-друге, розробка методики розрахунку педагогічного
навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної
системи організації навчального процесу та навчального
навантаження студента, а також взаємозв'язок між ними. Кредитно-модульна система має розвиватися в Україні в рамках
реалізації, зокрема, дистанційної освіти незалежно від Болонського
процесу. Безсумнівно, що модульна технологія навчання є незамінною
для дистанційної освіти.
ЄВРОПЕЙСЬКА СИСТЕМА ТРАНСФЕРУ КРЕДИТІВ - ECTS
Визнання освіти і дипломів є передумовою для створення
відкритого Європейського простору освіти і підготовки, де студенти
і викладачі можуть переміщатися без перешкод. Тому Європейська
система трансферу кредитів (ECTS) була розроблена в
експериментальному проекті, організованому в рамках програми
"Еразмус" як засіб поліпшення визнання освіти для навчання за
кордоном. Основні елементи ECTS на практиці перевіряли і вдосконалювали
в експериментальному проекті 145 європейських університетів з усіх
держав-членів та країн Європейської економічної зони. Зовнішнє оцінювання ECTS продемонструвало потенціал системи,
і Європейська комісія вирішила ввести ECTS у свою програму
"Сократес", зокрема у розділ 1 про вищу освіту ("Еразмус"). ECTS
нині рухається від своєї обмеженої вузької експериментальної
стадії до ширшого використання як елемента європейського масштабу
у вищій освіті. ECTS забезпечує інструментом, щоб гарантувати прозорість,
збудувати мости між навчальними закладами і розширити можливості
вибору для студентів. Система сприяє полегшенню визнання
навчальних досягнень студентів закладами через використання
загальнозрозумілої системи оцінювання - кредити і оцінки, а також
забезпечує засобами для інтерпретації національних систем вищої
освіти. Система ECTS забезпечує прозорість через такі засоби: 1. Кредити ECTS, які є числовим еквівалентом оцінки, що
призначається елементам навчального плану, щоб окреслити обсяг
навчального навантаження студентів, необхідний для завершення
навчання. 2. Інформаційний пакет, який дає письмову інформацію
студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети,
організації і структуру навчання і елементи навчального плану. 3. Перелік оцінок з предметів, який показує здобутки
студентів у навчанні у спосіб, що є всебічним і загальнозрозумілим
і може легко передаватися від одного навчального закладу до
іншого. 4. Навчальний контракт щодо навчальної програми, яка буде
вивчатися, і кредитів ECTS, які будуть присвоюватися за успішне її
закінчення, є обов'язковим як для місцевого і закордонного
закладів, так і для студентів. Система ECTS базується на трьох ключових елементах: - інформаційний пакет - інформація щодо навчальних програм і
здобутків студентів; - навчальний контракт - взаємна угода між навчальними
закладами-партнерами і студентом; - перелік оцінок дисциплін - використання кредитів ECTS, щоб
визначити навчальне навантаження для студента. За своєю суттю ECTS не регулює змісту, структури чи
еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, яка
повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час
створення необхідних баз для укладання угод про співпрацю,
двосторонніх чи багатосторонніх. Більш за все ECTS
використовується студентами, викладачами і закладами, які хочуть
зробити навчання за кордоном невід'ємною частиною освітнього
досвіду. Кодекс хорошої практики, що називається ECTS, забезпечує тих
дійових осіб інструментами, щоб створити прозорість і сприяти
визнанню освіти. Повне визнання навчання є необхідною умовою для втілення
програми обміну студентами в рамках програм "Сократес" чи
"Еразмус". Повне визнання навчання означає, що період навчання за
кордоном (у тому числі іспити чи інші форми оцінювання) заміняє
порівнюваний період навчання у місцевому університеті (в тому
числі іспити чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої
програми навчання може відрізнятися. Використання ECTS є добровільним і базується на взаємній
довірі і переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх
закладів-партнерів. Основними вимогами до застосування норм і механізмів ECTS є: - призначення координатора ECTS від навчального закладу; - призначення координаторів ECTS з числа працівників кафедр
(факультетів) за дисциплінами на всіх факультетах, що мають намір
користуватися ECTS; - призначення кредитів ECTS для елементів навчального плану; - випуск інформаційного пакета щодо всіх навчальних
предметів/дисциплін, у яких ECTS буде використовуватися рідною
мовою та однією з мов країн ЄС; - використання форм заяв для студентів, перелік оцінок
дисциплін і навчальних контрактів. Кредити ECTS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60),
призначеної для елементів навчального плану, щоб охарактеризувати
навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення.
Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен елемент
навчального плану відносно загальної кількості роботи, необхідної
для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто
лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича
практика, самостійна робота - в бібліотеці чи вдома - і екзамени
чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням. ECTS, отже,
базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише
аудиторними годинами. У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один
навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр. Кредити
ECTS - це відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження
студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного
навчального навантаження займає один елемент навчального плану в
закладі чи факультеті, який призначає кредити.
ШКАЛА ОЦІНЮВАННЯ ECTS ДЛЯ ОЦІНКИ
ЯКОСТІ ДОСЯГНЕНЬ СТУДЕНТА
За будь-яких принципів організації навчального процесу саме
системі оцінювання знань належить важлива роль у забезпеченні
високої якості освіти та формуванні конкурентоспроможних фахівців. Головне завдання - як досягти найбільш об'єктивного
оцінювання, як зробити, щоб оцінювання виконувало властиві йому
функції і насамперед дві головні - контролюючу й мотивуючу. На практиці немає ідеальних систем оцінювання, а кожна з тих,
що використовується, має свої сильні і слабкі сторони. Отож треба
шукати не ідеальні системи, а проектувати ті, які мають більше
переваг. Потрібно активізувати роботу щодо впровадження європейських
критеріїв оцінювання знань студентів, їх практичної підготовки,
компетентності, ефективності наукових досліджень. Результати екзаменів і заліків зазвичай виражаються в
оцінках. Однак у Європі є багато різних систем оцінювання. До того
ж питання перезарахування оцінок було однією з найсуттєвіших
проблем студентів - учасників ECTS: а) з одного боку, тлумачення оцінок значно відрізняється в
одній країні від іншої, в одному закладі від іншого і одного і
предмета від іншого; б) з іншого боку, помилка при перезарахуванні оцінки може
мати серйозні наслідки для студентів. Неможливо визначити єдиний критерій систем оцінювання у
європейських країнах. У більшості країн є всезагальна система
оцінювання, котра в жодному випадку не є універсальною; крім
цього, визначення бала "проходження" за певною шкалою може
відрізнятися між закладами, і межа застосування всіх доступних
балів суттєво відрізняється у різних закладах, змінюється рік у
рік та є відмінною згідно з кожним предметом. Однією з основних засад шкали оцінювання системи ECTS є те,
що вона досить чітко визначена для того, щоб заклади прийняли свої
рішення щодо застосування цієї шкали. В результаті Європейська Комісія скликала групу експертів для
визначення спірних питань. Інформацію, коментарі та статистичні
дані, представлені 80 закладами з 84 закладів - учасників ECTS,
було прийнято до уваги для того, щоб відпрацювати запропоновану
шкалу оцінювання ECTS. Усі групи предметів узгоджено з
використанням шкали оцінювання ECTS, для того щоб перевірити її
ефективність. Шкала оцінювання ECTS розроблена для того, щоб допомогти
навчальним закладам перенести оцінки, виставлені місцевим
закладом. Вона представляє додаткову інформацію щодо роботи
студентів, а не замінює загальні оцінки. Вищі навчальні заклади
приймають рішення щодо використання шкали оцінювання у своїй
власній системі. Європейську систему "полегшеної шкали оцінювання" сформовано
в результаті різносторонніх обговорень, які відбувалися серед
п'яти груп від початку пошукового етапу, про те, що передача
оцінок може ефективно проводитися з допомогою полегшеного
оцінювання, зрозумілого у всій Європі.
Шкала оцінювання ECTS
------------------------------------------------------------------ |Оцінка| Відсоток | Визначення | | ECTS | студентів, | | | |які зазвичай| | | | успішно | | | | досягають | | | |відповідної | | | | оцінки | | |------+------------+--------------------------------------------| | A | 10 |ВІДМІННО - відмінне виконання лише з | | | |незначною кількістю помилок | |------+------------+--------------------------------------------| | B | 25 |ДУЖЕ ДОБРЕ - вище від середнього рівня з | | | |кількома помилками | |------+------------+--------------------------------------------| | C | 30 |ДОБРЕ - загалом правильна робота з певною | | | |кількістю грубих помилок | |------+------------+--------------------------------------------| | D | 25 |ЗАДОВІЛЬНО - непогано, але зі значною | | | |кількістю недоліків | |------+------------+--------------------------------------------| | E | 10 |ДОСТАТНЬО - виконання задовольняє мінімальні| | | |критерії | |------+------------+--------------------------------------------| | FX | - |НЕЗАДОВІЛЬНО - потрібно попрацювати перед | | | |тим, як отримати залік | |------+------------+--------------------------------------------| | F | - |НЕЗАДОВІЛЬНО - необхідна серйозна подальша | | | |робота | ------------------------------------------------------------------
Концепція "полегшеної шкали оцінювання" означала, що: - шкала була достатньо добре охарактеризована та будь-який
навчальний заклад зміг би використати її для своїх предметів; - отже, шкала ECTS представила додаткову інформацію до оцінки
навчального закладу, але не замінила її; - шкала оцінювання ECTS була зрозумілою іншим закладам, які
виставляли відповідну оцінку згідно з власною системою оцінювання
студентам, які вступають, або випускникам; - оцінка за системою ECTS визначала б не тільки оцінку,
виставлену закладом у перелік оцінок дисциплін студента, а й
досягнення кожного студента до і після навчання. Шкала оцінювання ECTS не базується на припущенні про
будь-який розподіл студентських оцінок, вона базується на
визначенні досконалості. Визначення системою ECTS досконалості та
остаточної оцінки створено для полегшення перезарахування, але не
для заміни та створення плутанини в оцінках, виставлених у
закладі, де навчається студент. Тобто "полегшена шкала оцінювання" внесла б ясність, але не
перешкодила б нормальному процесу виставлення оцінок у межах
кожного закладу. Спосіб встановлення відповідності балів закладу до шкали
оцінювання системи ECTS такий: - заклад розглядає розподіл балів, присвоєних студентам. Для
того, щоб отримати 10 - 25 - 30 - 25 - 10 балів за моделлю, межі
між оцінками відповідали б 10, 35, 65 та 90 відсоткам від
загальної кількості успішних студентів; - неможливо накреслити статистичну межу оцінки, яку отримали
10 відсотків кращих студентів, так само до уваги треба брати
ключові слова, як і статистику. Шкала має міцне статистичне
підкріплення, але статистичні дані повинні бути поєднані з
реалістичним описовим підходом; - важливим є розподіл балів для виставлення оцінок. Розподіл
балів курсу може змінюватися щороку, також можуть бути відмінності
між кількісним та якісним ступенем занять. Чим більше наближення
закладу до єдиного критерію між своїми балами та шкалою оцінювання
системи ECTS, тим легше відбудеться процес оцінювання; - якщо кількість студентів, які відвідують заняття, досить
мала, чіткий розподіл цієї маленької кількості за моделлю 10 - 25
- 30 - 25 - 10 недоцільний. Проте досвід пропонує таке: - бали за кілька занять такого рівня звичайно розподіляються; - розподіл балів за п'ятирічний період більш імовірно
призведе до збалансованого результату; - інформація, представлена оцінкою системи ECTS, пов'язує
роботу одного студента з роботою інших студентів групи. Зрозуміло,
що студент високого рівня у групі низького рівня очевидно отримає
вищу оцінку, ніж якби він виконував загальну роботу; як і студент,
який відвідує описові курси, опиниться у невигідному для себе
становищі в закордонному закладі, який акцентується на
математичних навичках. Жодна шкала оцінювання не розв'яже цієї
проблеми: інформація, перенесена на перелік оцінок дисциплін, має
представити те, що справді сталось, а не те, що могло б статися,
якби...; - оцінки повинні бути ознакою зарахування заліку за
індивідуальні заняття, якщо вони представлені у переліку оцінок
дисциплін. Тому важливо, щоб розподіл середньорічних балів не
вважався відповідним до визначення цих оцінок, оскільки розподіл
середньорічних балів значною мірою відрізнятиметься від розподілу
балів групових занять, які складають середнє число; наприклад,
більше студентів отримає дуже високий бал на одному
індивідуальному занятті, ніж вони отримали б цей бал як середній,
враховуючи всі заняття року. Це може значно вплинути на визначення
оцінки "A" системи ECTS і менше на оцінку "B"; - оцінки системи ECTS від "A" до "E" присвоюються за умови
складання заліку, і оцінки від "FX" до "F" присвоюються у випадку
його нескладання; відмінність між "FX" та "F" сприятиме визначенню
майбутнього навчального плану для деяких не дуже успішних
студентів. Ті заклади, які не спроможні розрізнити рівні
незадовільного складання заліку, застосовуватимуть тільки оцінку
"F", не беручи до уваги оцінку "FX"; - коли місцевий та закордонний заклади вирішать, як їхні бали
відповідатимуть оцінкам системи ECTS, відбувається перезарахування
оцінок. Отже, заклади вищої освіти можуть застосовувати шкалу
оцінювання системи ECTS найбільш, на їхню думку, доцільно. Проте
рекомендується незначна гнучкість, оскільки шкалу оцінювання
системи ECTS створено для відображення різних систем оцінювання,
які є в країнах - членах ЄС та країнах Європейської асоціації
вільної торгівлі. Місцеві і закордонні навчальні заклади готують інформацію і
обмінюються переліком оцінок дисциплін для кожного студента, який
бере участь у ECTS до і після навчання за кордоном. Копії цих
переліків додаються до особової справи студента. Місцевий
навчальний заклад визнає загальну суму кредиту, одержаного його
студентами у закладах-партнерах за кордоном, щоб кредити для
пройденого блоку елементів навчального плану замінили кредити, які
в іншому випадку були б отримані у їхньому місцевому закладі.
Навчальний контракт студентові гарантує авансом, що кредити для
затвердженої програми навчання будуть перезараховані.
ПЕДАГОГІЧНИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ ЩОДО ВПРОВАДЖЕННЯ
КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЇ СИСТЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ
НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ
На виконання основних завдань колегії Міністерства освіти і
науки від 28 лютого 2003 р. (протокол N 2/3-4 ( v03-4290-03 ), що
спрямовані на реалізацію Послання Президента України до Верховної
Ради України "Концептуальні засади стратегії економічного та
соціального розвитку України на 2002-2011 роки: "Європейський
вибір" ( n0001100-02 ) і Національної доктрини розвитку освіти
України ( 347/2002 ), департаментом вищої освіти разом з вищими
навчальними закладами проведено аналіз стану та можливих шляхів
реформування навчального процесу у вищих навчальних закладах. Проведений аналіз показав, що нинішня система підготовки
фахівців з вищою освітою має певні недоліки, а саме: - відсутність систематичної роботи студентів протягом
навчального семестру; - низький рівень активності студентів і відсутність елементів
змагання в навчальних досягненнях; - можливість необ'єктивного оцінювання знань студентів; - значні затрати бюджету часу на проведення екзаменаційної
сесії; - відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців; - недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог
світового ринку праці; - низька мобільність студентів щодо зміни напрямів
підготовки, спеціальностей та вищих навчальних закладів; - мала можливість вибору студентом навчальних дисциплін. Для подолання недоліків існуючої системи підготовки фахівців
може бути впроваджено кредитно-модульну систему, яка передбачає
вирішення завдань: - відходу від традиційної схеми "навчальний семестр -
навчальний рік, навчальний курс"; - раціонального поділу навчального матеріалу дисципліни на
модулі і перевірки якості засвоєння теоретичного і практичного
матеріалу кожного модуля; - перевірки якості підготовки студентів до кожного
лабораторного, практичного чи семінарського заняття; - використання більш широкої шкали оцінки знань; - вирішального впливу суми балів, одержаних протягом
семестру, на підсумкову оцінку з навчальної дисципліни; - стимулювання систематичної самостійної роботи студентів
протягом усього семестру і підвищення якості їх знань; - підвищення об'єктивності оцінювання знань студентів; - впровадження здорової конкуренції в навчанні; - виявлення та розвиток творчих здібностей студентів. Одним з найважливіших стратегічних завдань на сьогоднішньому
етапі модернізації системи вищої освіти України є забезпечення
якості підготовки фахівців на рівні міжнародних вимог. Входження України до єдиного європейського та світового
освітнього простору неможливе без впровадження такого
багатоцільового механізму, як Європейська кредитно-трансферна та
акумулююча система (ECTS). Ця система впроваджується на інституціональному,
регіональному, національному та європейському рівнях і є однією з
ключових вимог Болонської декларації 1999 року. Окремі вищі навчальні заклади України мають досить вагомі
напрацювання з впровадження елементів ECTS, зокрема з
модульно-рейтингової системи оцінювання знань студентів. Нагальною потребою є розширення впровадження елементів ECTS
за рахунок введення кредитно-модульної системи формування
навчальних програм; посилення ролі самостійної роботи студентів та
змін педагогічних методик, впровадження активних методів і
сучасних інформаційних технологій навчання. Як свідчить практика, час на сесійний контроль при сучасній
системі організації навчального процесу використовується
нераціонально. Відстрочка зворотного зв'язку на кінець семестру не
дає змоги вживати оперативні виховні і дидактичні заходи щодо
підвищення якості навчання (контроль будь-якого процесу після його
завершення неможливий). При кредитно-модульній системі організації навчального
процесу у вищих навчальних закладах зміст навчальних дисциплін
розподіляється на змістові модулі (2-4 за семестр). Змістовий
модуль (розділ, підрозділ) навчальної дисципліни містить окремі
модулі (теми) аудиторної і самостійної роботи студента. Кожен
змістовий модуль має бути оцінений. Студент інформується про результати оцінювання навчального
модуля як складової підсумкового оцінювання засвоєння навчальної
дисципліни. Підсумкове оцінювання засвоєння навчального матеріалу
дисципліни визначається без проведення семестрового екзамену
(заліку) як інтегрована оцінка засвоєння всіх змістових модулів з
урахуванням "вагових" коефіцієнтів. Студент, що набрав протягом семестру необхідну кількість
балів, може: - не складати екзамен (залік) і отримати набрану кількість
балів як підсумкову оцінку; - складати екзамен (залік) для підвищення свого рейтингу за
певною навчальною дисципліною; - ліквідувати академічну різницю, пов'язану з переходом на
інший напрям підготовки чи до іншого вищого навчального закладу; - поглиблено вивчити окремі розділи (теми) навчальних
дисциплін, окремі навчальні дисципліни, які формують кваліфікацію,
що відповідає сучасним вимогам ринку праці; - використати час, що відведено графіком навчального процесу
на екзаменаційну сесію, для задоволення своїх особистих потреб. Студент, що набрав протягом семестру менше від необхідної
кількості балів, зобов'язаний складати екзамен (залік). До Міністерства освіти і науки звернулися ректори провідних
вищих навчальних закладів із пропозицією провести педагогічний
експеримент, завданнями якого є: - обгрунтування змін у системі управління навчальним процесом
на рівні освітньої галузі; - обгрунтування технологій управління навчальним процесом у
вищому навчальному закладі; - обгрунтування підходів до декомпозиції навчальних дисциплін
та технологій їх викладання в умовах кредитно-модульної системи; - обгрунтування доцільних підходів до системи оцінювання
знань студентів в умовах кредитно-модульної системи; - обгрунтування підходів до підвищення "гнучкості" процесу
навчання і адаптованого індивідуального "конструювання"
навчального процесу; - обгрунтування єдиної комп'ютерної системи управління
навчальним процесом у вищих навчальних закладах; - обгрунтування вимог до методичного та інформаційного
забезпечення навчального процесу; - обгрунтування системи організації самостійної роботи та
дистанційного навчання. На виконання першорядних завдань, що випливають з
вищезазначеного, рішенням Міністерства освіти і науки України від
24.04.2003 р. (протокол N 5/5-4 ( v05_4290-03 ) передбачено
проведення з 2003/2004 навчального року педагогічного експерименту
щодо впровадження кредитно-модульної системи організації
навчального процесу у вищих навчальних закладах III-IV рівнів
акредитації. Для проведення педагогічного експерименту потрібно здійснити
заходи, пов'язані із створенням робочої групи з розроблення його
програми, координаційної ради для супроводу та узагальнення
результатів експерименту, визначити склад учасників експерименту,
створити робочі групи у вищих навчальних закладах - учасниках
експерименту, розробити навчально-методичне та нормативно-правове
забезпечення експерименту тощо. Очікуваними соціальними, економічними та іншими наслідками
впровадження кредитно-модульної системи організації навчального
процесу можуть бути: - інтенсифікація навчального процесу та підвищення якості
підготовки фахівців; - систематичність засвоєння навчального матеріалу; - встановлення зворотного зв'язку з кожним студентом на
визначених етапах навчання; - контроль та своєчасне коригування навчально-виховного
процесу; - підвищення мотивації учасників навчально-виховного процесу,
зменшення пропусків навчальних занять; - психологічне розвантаження студентів у кінці семестру; - підвищення відповідальності студентів за результати
навчальної діяльності; - максимальне забезпечення потреб особи у виборі освітнього
рівня та кваліфікації; - підвищення рівня адаптації особи до зміни вимог ринку
праці; - скорочення непродуктивного навчального часу (за рахунок
ліквідації екзаменаційних сесій); - економія матеріальних ресурсів (опалення, електроенергія та
ін.) тощо.
ОРГАНІЗАЦІЯ ОЦІНКИ РЕЗУЛЬТАТІВ РОБОТИ СТУДЕНТА
Критерії для оцінки результатів роботи студента повинні бути
виражені так, щоб оцінка роботи студента могла бути зіставлена з
ними і документально віддзеркалена. Критерії оцінки якості треба чітко встановити, щоб
забезпечити надійність і однаковість оцінки, а також, щоб
підвищити об'єктивність оцінки для зведення до мінімуму
суб'єктивного підходу. Оцінка результатів роботи студента - це процес: - збору достатніх, об'єктивних і надійних доказів знань
студента, його розуміння, продемонстрованих навичок і
професіоналізму щодо виконання завдань, обов'язків і
відповідальності; - винесення висновку про те, що доказ співвідноситься з
критеріями, вказаними в Стандарті вищої освіти. Метою оцінки якості є забезпечення незалежної оцінки
ефективності заходів для забезпечення Стандартів вищої освіти на
всіх рівнях навчання, підготовки, проведення іспитів і оцінки. Організація оцінки результатів навчання повинна брати до
уваги різні методи оцінки, що можуть надати різні типи доказів
рівня знань студента: - письмові, усні і комп'ютерні опитування (тестування); - перевірка навичок (зокрема, на тренажерах); - проекти; - безпосереднє спостереження за діяльністю. Один або кілька з перерахованих методів треба обов'язково
використати для одержання доказів наявності знань, розуміння та
продемонстрованих навичок, а також доказу здатності студента
виконувати професійну діяльність. Новими концепціями освітнього процесу у вищій школі
відзначаються тенденції розвитку вимірювання навчальних досягнень
студентів за допомогою тестів. На структуру та кількість тестів,
які проводяться, впливає акцент на зв'язках між предметами, що
вивчаються. Об'єкт тестування - компетенції, що потрібні
випускникові системи вищої освіти. Традиційно тести виконують
відбірну функцію. Але ж останнім часом тести використовуються для
цілей: - діагностичних, щоб дати студенту можливість з'ясувати, що
йому ще потрібно вивчити та допрацювати; - управлінських, тобто задля керівництва подальшим процесом
навчання та стимулювання. Тести розглядаються як складова компонентів навчальної
програми, їм приділяється повноцінне значення в навчальній
програмі. Критерії для оцінки компетентності мають відповідати
принципам: - одержана інформація є об'єктивною, має однозначне
тлумачення та відповідно повинна використовуватися; - метод визначення компетентності має відповідати суттєвим
обставинам і умовам професійної діяльності; - процедури оцінки компетентності повинні виконуватися
ефективно та швидко; - усі потенційні загрози мають бути визначені. Методи демонстрації компетентності мають служити основою для
проведення іспитів та оцінки відповідності кандидата на одержання
диплома і впроваджуватися з використанням професійних засобів
діяльності. Іспит та оцінка відповідності кандидата на одержання диплома
впроваджується з виконанням процедур об'єктивного контролю: - критеріально-орієнтованого тестування; - комплексних контрольно-кваліфікаційних завдань (КККЗ), а
також із використанням професійних засобів діяльності на: - лабораторному обладнанні; - тренажері; - реальному об'єкті діяльності. Оцінка компетентності має охоплювати не тільки технічні
вимоги до роботи, навичок та завдань, котрі мають професійно
виконуватися, а й відображати більш широкі аспекти, щоб
відповідати в повному обсязі тому, що очікується від компетентної
роботи випускника на первинній посаді: - робота у широкому спектрі обставин; - професійне передбачення, готовність та робота в
надзвичайних ситуаціях; - адаптація до нових та змінних вимог. У вищій освіті України у контексті Болонського процесу мають
бути впроваджені іспити за сприянням "третіх юридичних осіб".
ПРИНЦИПИ, ШЛЯХИ І ЗАСОБИ АДАПТАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ
УКРАЇНИ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРОСТОРУ ВИЩОЇ ОСВІТИ
Структуру вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями
узгоджено із структурами освіти більшості розвинутих країн світу. Для входження України до Європейського простору вищої освіти
потрібно впровадити в систему вищої освіти: - широкомасштабну довгострокову стратегію системної
модернізації всієї системи освіти; - систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС,
потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та
суспільства; - державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей
відповідно до Міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО-96
та 97) і Міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88); - загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів; - законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштування
українських громадян в Європі та міжнародній
конкурентоспроможності системи вищої освіти України; - систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу
кредитів (ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій
мобільності студентів; - законодавчо підсилені умови задля забезпечення мобільності
через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на
вільне пересування з безпосередньою метою: - забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а
також до відповідних освітянських послуг; - забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач,
дослідник чи член адміністративного персоналу був у європейському
навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та
виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх
законних прав; - сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення
якості освіти для вироблення порівняльних критеріїв та
методологій. Нормативні документи Міністерства освіти і науки України
містять інформацію, яка: - спрямована на реалізацію градації досвіду та знань; - доводить, що освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти
мають професійну спрямованість і здатність відповідати вимогам
ринку праці; - розкриває положення щодо формування змістовних модулів. Для вищої школи України у контексті Болонського процесу
треба: - привести у відповідність вимогам Болонської декларації
Закон України "Про вищу освіту" ( 2984-14 ) у частині визначення
змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти; - привести у відповідність класифікацію вчених ступенів
системи освіти та Перелік кваліфікацій, які використовуються на
ринку праці, в тому числі і європейському; - визначити витрати навчального часу студента певного
актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального
матеріалу в об'ємі модуля, тобто узгодити навчальний модуль з
кредитами; - розробити методику розрахунку педагогічного навантаження
викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи
організації навчального процесу та навчального навантаження
студента, а також взаємозв'язок між ними; - розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо
регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського
контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системи
організації навчального процесу; - розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо
впровадження тестових технологій об'єктивного педагогічного
контролю знань тих, хто навчається; - розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо
сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється
рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним
ролям, на які він претендує; - розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо
селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей на
основі його професійної придатності, здатності і готовності. Для вищої школи України в контексті Болонського процесу
необхідно розробити та законодавчо врегулювати процедуру контролю
якості та акредитації, а також посилення міжнародної
конкурентоспроможності випускників вищої школи України. Політика в галузі вищої освіти, професійної підготовки і
сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального
впорядкування, педагогічної діяльності з обліком особистісних,
соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів
вищої школи. Програми якості припускають вичленовування
структурно-функціональних властивостей індивіда, професійно
важливих якостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального
розвитку і професійних розумових здібностей, що визначають
властивості локального психологічного середовища навчання і
впливають на успішність професійного навчання. Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу:
прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів; прийняття
системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе
навчання); впровадження системи кредитів - системи накопичення
кредитів (ECTS) або інших, сумісних з нею систем, які здатні
забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції
накопичення; сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення
перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів);
забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння
європейському підходу до вищої освіти (впровадження програм,
курсів, модулів з "європейським" змістом); навчання протягом
усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів
як компетентних, активних і конструктивних партнерів у формуванні
Європейського простору вищої освіти.
СПІВПРАЦЯ МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ
З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ
Зв'язки України з Європейським Союзом мають неабияке
значення. Адже тепер Україна має спільний кордон з ЄС і статус
країни-сусідки. Надзвичайно важливі вони і для освітянської та
наукової сфери українського суспільства. Водночас освіта і наука
України мають давні й глибокі міжнародні, зокрема європейські,
зв'язки. Міністерство освіти і науки України та його заклади освіти
співпрацюють з Європейським Союзом у рамках Програми
трансєвропейського співробітництва в галузі вищої освіти. Нова політика сусідства є доповненням до відносин між
Україною та Європейським Союзом, установлених Угодою про
партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом
( 998_012 ). Союз інвестував у процес реформування національної вищої
освіти понад 35 мільйонів євро. Всього здійснено 126 проектів у 40
ВНЗ. Із 2003 року в українських університетах працює ще 14
проектів. За дев'ять років реалізації Програми на конкурс було
подано 500 заяв на проекти, які охоплювали понад тисячу вищих
навчальних закладів України і країн - членів Євросоюзу. Міністерство розглядає можливість участі України в таких
спільних програмах і проектах Європейського Союзу, як "Сократес" -
європейська програма освіти, спрямована на розвиток європейського
виміру та підвищення якості освіти шляхом заохочення
співробітництва між країнами-учасницями; "Леонардо да Вінчі" -
програма у сфері професійної освіти і підвищення кваліфікації. Велику увагу Міністерство освіти і науки приділяє проведенню
громадських читань з проблем європейської інтеграції, оскільки
активна участь громадян України є головною передумовою прискорення
євроінтеграційних процесів. Розвиток транскордонного співробітництва і розширення
міждержавних відносин із країнами - членами ЄС і країнами -
кандидатами на вступ до ЄС сприятиме впровадженню європейських
норм і стандартів у освіті, науці й техніці, поширенню власних
освітніх здобутків у Європейський Союз і країни - кандидати на
вступ до ЄС, а також зростанню в Україні європейської культурної
ідентичності та інтеграції до загальноєвропейського
інтелектуально-освітнього і науково-технічного середовища.



вгору