Документ n0001449-07, текущая редакция — Принятие от 07.07.2007

ТИМЧАСОВА СЛІДЧА КОМІСІЯ ВЕРХОВНОЇ
РАДИ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ З'ЯСУВАННЯ ОБСТАВИН
ПРИЙНЯТТЯ РАДОЮ СУДДІВ УКРАЇНИ РІШЕННЯ
ПРО ПРИЗНАЧЕННЯ СУДДІВ НА АДМІНІСТРАТИВНІ
ПОСАДИ ТА ЗВІЛЬНЕННЯ З ЦИХ ПОСАД
 
Попередній звіт
Тимчасової слідчої комісії Верховної
Ради України з питань з'ясування обставин
прийняття Радою суддів України рішення
про призначення суддів на адміністративні
посади та звільнення з цих посад

 
     Тимчасова слідча комісія Верховної Ради України з питань з'ясування обставин прийняття Радою суддів України рішення про призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад (далі - Тимчасова слідча комісія) утворена Постановою Верховної Ради України від 8 червня 2007 року N 1165-V ( 1165-16 ).
 
     Цим нормативно-правовим актом Тимчасовій слідчій комісії поставлено такі завдання:
 
     а) перевірити дотримання Радою суддів України законодавства України при підготовці та прийнятті рішення про призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад;
 
     б) підготувати звіт щодо з'ясованих фактів та у разі виявлення порушень законодавства внести відповідні пропозиції.
 
     Відповідно до цих завдань на першому засіданні Тимчасової слідчої комісії (12 червня 2007 року) згідно із затвердженим нею регламентом деталізовано напрямки роботи Тимчасової слідчої комісії, реалізація яких вимагала ґрунтовного аналізу ряду нормативно-правових актів та інших документів і матеріалів. Зокрема:
 
     - відповідних положень Конституції України ( 254к/96-ВР );
 
     - Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ) у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції про офіційне тлумачення положення частини п'ятої статті 20 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), (справа про звільнення судді з адміністративної посади);
 
     - Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року N 12-рп/98 ( v012p710-98 ) у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 Кодексу законів про працю України ( 322-08 ) (справа про тлумачення терміну "законодавство");
 
     - Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) у справі за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стосовно внесення Вищою радою юстиції подань про призначення суддів на посади (справа про призначення суддів);
 
     - Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року N 17-рп/2002 ( v017p710-02 ) у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення положень статей 75, 82, 84, 91, 104 Конституції України ( 254к/96-ВР ) (щодо повноважності Верховної Ради України);
 
     - Рішення Конституційного Суду України від 7 квітня 2004 року N 9-рп/2004 ( v009p710-04 ) у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень підпункту "а" пункту 2 статті 5, статті 8, абзаців 1, 2 пункту 2 статті 23 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" ( 3341-12 ), указів Президента України "Про Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю" ( 561/93 ) та "Про підвищення ефективності діяльності Координаційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю" ( 402/2003 ) (справа про Координаційний комітет);
 
     - Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) від 7 лютого 2002 року;
 
     - Закону України "Про Вищу раду юстиції" ( 22/98-ВР ) від 15 січня 1998 року;
 
     - Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) від 15 грудня 1992 року;
 
     - Постанови Верховної Ради України "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" від 30 травня 2007 року N 1098-V ( 1098-16 );
 
     - Постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України з приводу спроби присвоєння Радою суддів України владних повноважень щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" від 1 червня 2007 року N 1118-V ( 1118-16 );
 
     - Положення про порядок розгляду питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) та звільнення з цих посад, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2003 року N 1425/2003 ( 1425/2003 );
 
     - Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10 травня 2006 року N 361/2006 ( 361/2006 );
 
     - Указу Президента України "Про призначення першого заступника голови та заступника голови апеляційних загальних судів, голів та заступників голів місцевих загальних судів" від 18 травня 2007 року N 423/2007 ( 423/2007 ) (48 осіб);
 
     - Указів Президента України: від 21 травня 2007 року NN 439/2007 ( 439/2007 ) - 447/2007 ( 447/2007 ) (всього 9 осіб); від 22 травня 2007 року NN 448/2007 ( 448/2007 ) - 458/2007 ( 458/2007 ) (11 осіб); від 23 травня 2007 року N 463/2007 ( 463/2007 ); від 1 червня 2007 року N 483/2007 ( 483/2007 ) (6 осіб);
 
     - постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року N 8 ( v0008700-07 ) "Про незалежність судової влади";
 
     - рішення Ради суддів України від 12 червня 2007 року N 67 "Щодо ініціативи Вищої ради юстиції про проведення "круглого столу" 13 червня 2007 року";
 
     - рішення Ради суддів України від 31 травня 2007 року N 50 ( n0005414-07 ) "Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад";
 
     - рішення Ради суддів України від 1 червня 2007 року про призначення за поданням Голови Верховного Суду України на посади голів та заступників голів у загальних судах (100 осіб);
 
     - заяви Президії Верховного Суду України та президії Ради суддів України від 21 травня 2007 року ( n0001700-07 );
 
    - Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи від 13 жовтня 1994 року N (94)12 "Незалежність, дієвість та роль суддів" ( 994_323 );
 
     - Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року ( 994_236 );
 
     - Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН 29 листопада та 13 грудня 1985 року ( 995_201 );
 
     - Висновку експертів Ради Європи від 19 грудня 2002 року щодо Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 );
 
     - регламенту Вищої ради юстиції, затвердженого рішенням Вищої ради юстиції від 8 лютого 2006 року N 5;
 
    - рішення Вищої ради юстиції від 6 червня 2007 року "Про внесення подань Президенту України про звільнення Фінагєєва В.О. і Козлова Р.Ю. та до Верховної Ради України - про звільнення Волкової С.Я. з посад суддів Печерського районного суду м. Києва за порушення присяги";
 
     - звернення суддів Печерського районного суду м. Києва від 11 червня 2007 року, вих. N 383;
 
     - проекту Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" (щодо призначення суддів на адміністративні посади)" (реєстраційний N 3586 від 30 травня 2007 року) та стенограми засідання Верховної Ради України від 30 травня 2007 року, на якому ухвалено загалом аналогічну за змістом Постанову Верховної Ради України "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" N 1098-V ( 1098-16 ).
 
    Системний аналіз цих документів і матеріалів дає підстави для висновку, що реалізація визначених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) нових демократичних стандартів судочинства і відповідних їм засад здійснення правосуддя неможлива без належних інстутиційних перетворень у судовій системі.
 
     Важливим етапом її реформування відповідно до вимог Конституції України ( 254к/96-ВР ) мало б стати прийняття 7 лютого 2002 року комплексного Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ). Однак цей нормативно-правовий акт не забезпечив необхідних якісних змін у судоустрої та судочинстві.
 
     Прагнучи зберегти діючі на той час засади судоустрою, у цьому Законі ( 3018-14 ), по суті, було лише перейменовано окремі ланки судової системи та встановлено контроль над нею з боку Президента України, що надало йому та його оточенню можливість прямо чи опосередковано впливати на суддів і використовувати ці важелі для домагання поза процедурою здійснення справедливого судочинства вигідних для них результатів при вирішенні принципових для подальшого демократичного розвитку держави справ. При цьому зазначеним Законом ( 3018-14 ) Президенту України були надані такі повноваження щодо судової гілки влади, які Конституцією України ( 254к/96-ВР ) не передбачені.
 
    Водночас, як зазначено у заяві Президії Верховного Суду України та президії Ради суддів України від 21 травня 2007 року, окремим рішенням Президента України, які стосуються організації діяльності судової влади, бракує належної юридичної обґрунтованості. Зокрема, йдеться про Укази від 11 вересня 2006 року N 747/2006 ( 747/2006 ), 12 березня 2007 року N 190/2007 ( 190/2007 ) та 23 березня 2007 року N 240/2007 ( 240/2007 ), якими всупереч положенням частини другої статті 19 Конституції України ( 254к/96-ВР ) та Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) регламентовано повноваження Голови Верховного Суду України, голів вищих спеціалізованих судів, Ради суддів України та інших органів суддівського самоврядування і запроваджено не передбачені законом процедури призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції. Викликала велике занепокоєння і реалізація Президентом України наділеного ним самого себе права одноособово, без участі голів відповідних судів та органів суддівського самоврядування призначати виконуючих обов'язки голів судів. Більше того, всупереч тому ж Указу від 23 березня 2007 року N 240/2007 ( 240/2007 ) за спрощеною процедурою відбулися призначення не тільки виконуючих обов'язки голів судів, а й їх заступників.
 
     За цих обставин Конституційний Суд України своїм Рішенням від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ) визнав положення частини п'ятої статті 20 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), згідно з якими голова суду, заступник голови суду призначалися на посаду та звільнялися з посади Президентом України, таким, що не відповідає Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційним). Водночас Конституційний Суд України вирішив, що зазначене положення втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення ( v001p710-07 ), яке є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
 
    Проте, грубо порушуючи цю вимогу, Президент України у період з 16 травня по 1 червня 2007 року видав ряд указів щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах, чого робити права не мав. При цьому має місце і зволікання з переглядом Указу Президента України від 10 грудня 2003 року N 1425/2003 ( 1425/2003 ), яким затверджено Положення про порядок розгляду питань щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції (крім адміністративних посад у Верховному Суді України) та звільнення з цих посад, що не відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ), котрим питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади рекомендовано врегулювати Верховній Раді України, при цьому невідкладно, а отже, у законодавчому порядку.
 
     Піддаючи це положення системному аналізу, Тимчасова слідча комісія поділяє висловлену під час обговорення і ухвалення Конституційним Судом України зазначеного Рішення ( v001p710-07 ) позицію, узагальнену в окремій думці судді Конституційного Суду України Бринцева В.Д., яка полягає у тому, що "конституційне положення частини другої статті 130, відповідно до якого "для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування", не дає підстав вважати, що до повноважень суддівського самоврядування може бути віднесено функцію наділення суддів адміністративними повноваженнями, тому що суддівське самоврядування якраз і започатковане як своєрідний контрольний механізм у тому числі і за судовим адмініструванням і воно ніяким чином не може підміняти реалізацію управлінських (організаційних) функцій, які по суті залишаються головними у відповідних голів судів та їх заступників".
 
     Це належно обгрунтоване твердження з урахуванням того, що згідно з пунктом 14 частини першої статті 92 Конституція України ( 254к/96-ВР ) виключно законами України визначаються саме питання судоустрою, судочинства та статусу суддів, а судове адміністрування, яке є головним чином реалізацією управлінських (організаційних) функцій у суді як юридичній особі, співвідноситься з цими питаннями лише дотично, дає певні підстави вважати, що встановлення тимчасового порядку наділення судді цими повноваженнями в умовах невідкладності можливе і відповідною постановою Верховної Ради України.
 
     Саме з цих міркувань, на думку членів Тимчасової слідчої комісії, Конституційний Суд України й уточнив своє попереднє Рішення від 16 жовтня 2001 року N 14-рп/2001 ( v014p710-01 ) (справа про призначення суддів), у пункті 8 якого з посиланням на пункт 14 частини першої статті 92 Конституції України ( 254к/96-ВР ) стверджувалося, що призначення на адміністративні посади голів судів загальної юрисдикції та їх заступників має визначатися виключно законом, рекомендувавши Рішенням від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ) (справа про звільнення судді з адміністративної посади) Верховній Раді України невідкладно врегулювати питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади саме в законодавчому порядку (тобто, не лише законом, а й, можливо, постановою Верховної Ради України, беручи до уваги невідкладність такого врегулювання). При цьому, як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року N 12-рп/98 ( v012p710-98 ) (справа про тлумачення терміну "законодавство"), постанови Верховної Ради України є важливим структурним елементом законодавства, що пов'язано з реалізацією парламентом як єдиним органом законодавчої влади установчої та контрольної функцій, і визначає їх обов'язковість для виконання на всій території України з моменту набрання ними чинності.
 
     Проте вже наступного дня після набрання чинності Постановою Верховної Ради України від 30 травня 2007 року N 1098-V ( 1098-16 ) "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" Рада суддів України прийняла рішення від 31 травня 2007 року N 50 ( n0005414-07 ) "Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад", чим вийшла за межі повноважень, наданих їй Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України, що незаперечно випливає із вже наведеного аналізу нормативно-правових актів та інших документів з цих питань.
 
     Практичну необхідність прийняття такого рішення Рада суддів України мотивувала тим, що з 1 червня 2007 року закінчуються повноваження більше ніж 300 голів і заступників голів суддів загальної юрисдикції. Зволікання з призначенням суддів на вакантні посади до законодавчого врегулювання цього питання може призвести до дестабілізації судової системи, ускладнень в організаційному керівництві діяльністю судів, а отже - до погіршення стану правосуддя в державі та захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина". Проте питання виконання обов'язків голови відповідного суду або його заступника в разі їх відсутності (при цьому причини її не деталізуються, а тому й у разі звільнення, відставки, закінчення строку повноважень тощо) врегульовано відповідними нормами Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ). Так, частиною другою статті 24 цього Закону ( 3018-14 ) визначено, що у разі відсутності голови місцевого суду виконання його обов'язків здійснюється відповідно до встановленого ним розподілу обов'язків щодо організації діяльності суду. Згідно із частиною четвертою статті 28 цього ж Закону ( 3018-14 ) в разі відсутності голови апеляційного суду його обов'язки виконує перший заступник голови, а за його відсутності - старший за віком заступник голови апеляційного суду - голова судової палати. За відсутності заступника голови судової палати обов'язки голови судової палати виконує старший за віком суддя палати (частина п'ята статті 29 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ). Частиною п'ятою статті 41 зазначеного Закону ( 3018-14 ) передбачено, що у разі відсутності голови вищого спеціалізованого суду його обов'язки виконує перший заступник голови суду, а за його відсутності - один із заступників голови цього суду відповідно до розподілу обов'язків. За відсутності заступника голови судової палати обов'язки голови судової палати виконує старший за віком суддя палати (частина п'ята статті 42 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ).
 
     Твердження ж вищого органу суддівського самоврядування у його рішенні про те, що за змістом частини п'ятої статті 20 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) (в частині, конституційність якої, на думку Ради суддів України, не поставлена під сумнів Конституційним Судом України) питання щодо призначення судді на посаду голови, заступника голови суду, а також звільнення його з цієї посади мають вирішувати Рада суддів України, Голова Верховного Суду України, голова вищого спеціального суду, при цьому не враховує, що таке вирішення повинно здійснюватися виключно на підставі рекомендації Ради суддів України, а не нею самою. Це випливає також із частини першої статті 103 цього Закону ( 3018-14 ), яка, визначаючи завдання органів суддівського самоврядування, не передбачає призначення ними суддів на адміністративні посади.
 
     Цей висновок Тимчасової слідчої комісії, вичерпно відповідає позиції Верховної Ради України, викладеній у Заяві Верховної Ради України з приводу спроби присвоєння Радою суддів України владних повноважень щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад, схваленій Постановою Верховної Ради України від 1 червня 2007 року N 1118-V ( 1118-16 ), за пунктом 2 якої порядок призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад, затверджений рішенням Ради суддів України від 31 травня 2007 року N 50 ( n0005414-07 ), та всі її рішення, прийняті відповідно до цього порядку, вважаються нечинними.
 
     Однак реалізація пункту 6 цієї Постанови ( 1118-16 ) Вищою радою юстиції щодо забезпечення виконання пункту 3 Рішення Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ) (справа про звільнення судді з адміністративної посади) та затвердженого на його виконання Постановою Верховної Ради України від 30 травня 2007 року N 1098-V ( 1098-16 ) тимчасового порядку призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад уже тривалий час унеможливлюється через те, що у день її прийняття дію цієї Постанови ( 1098-16 ) ухвалою, яку з грубими порушеннями норм чинного законодавства винесла колегія суддів Печерського районного суду м. Києва у складі Фінагєєва В.О., Волкової С.Я. та Козлова Р.Ю., зупинено за адміністративним позовом громадянина Волкова О.Ф., який є заступником голови Ради суддів України (рішення Вищої ради юстиції від 6 червня 2007 року). Якщо при цьому звернути увагу на те, що неправомірне призначення суддів на адміністративні посади Радою суддів України (наприклад, її рішенням від 1 червня 2007 року, де йдеться про 100 осіб) відбувається на її засіданні за результатами розгляду інформації заступника голови Ради суддів України Волкова О.Ф. щодо подання Голови Верховного Суду України "Про призначення на посади голів та заступників голів у загальних судах", справжні натхненники такого розвитку подій уже ні для кого утаємниченими бути не повинні.
 
     Саме такою може бути відповідь Тимчасової слідчої комісії щодо обставин підготовки і прийняття Радою суддів України рішення про призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад та дотримання нею положень чинного законодавства України з цих питань.
 
     14 червня 2007 року Тимчасова слідча комісія на своєму другому засіданні схвалила підсумки робочої зустрічі її керівництва з головою Ради суддів України Пилипчуком П.П., яка відбулася цього ж дня зранку за участю члена Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя Замковенка М.І., доручила голові Тимчасової слідчої комісії ініціювати розгляд і прийняття Верховною Радою України Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" (щодо призначення суддів на адміністративні посади)", який прийнято Верховною Радою України 15 червня 2007 року.
 
     На своєму третьому засіданні 18 червня 2007 року Тимчасова слідча комісія схвалила тексти її звернень (листів) до Генерального прокурора України Медведька О.І. та голови Ради суддів України Пилипчука П.П. При цьому було вирішено з раніше спланованим зверненням до Вищої ради юстиції, допоки не отримано відповідей на зазначені листи чи до інших нововиявлених обставин, утриматися, беручи також до уваги, що таке звернення може бути вчинено насамперед на підставі звіту Тимчасової слідчої комісії, затвердженого в установленому порядку Верховною Радою України.
 
     У листі до Генерального прокурора України Медведька О.І. з посиланням на пункт 5 Постанови Верховної Ради України від 1 червня 2007 року N 1118-V ( 1118-16 ) "Про Заяву Верховної Ради України з приводу спроби присвоєння Радою суддів України владних повноважень щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад", яким Генеральній прокуратурі України рекомендовано невідкладно дати правову оцінку факту привласнення Радою суддів України таких владних повноважень, висловлено прохання скерувати копію відповідних правових висновків (правову оцінку) на адресу Тимчасової слідчої комісії для їх урахування у пропозиціях Верховній Раді України.
 
     У зверненні до голови Ради суддів України Пилипчука П.П. Тимчасова слідча комісія проінформувала, що, як це обговорювалося на робочій зустрічі з ним 14 червня 2007 року, 15 червня 2007 року з її ініціативи Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" (реєстраційний N 3586 від 30 травня 2007 року), що відповідає Рішенню Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ) (справа про звільнення судді з адміністративної посади), зауваживши, що саме з цим (прийняттям такого закону) він пов'язував безумовне скасування Радою суддів України прийнятого нею поза межами її повноважень рішення від 31 травня 2007 року N 50 ( n0005414-07 ).
 
     За цих підстав та у відповідності з пунктом 2 Постанови Верховної Ради України від 1 червня 2007 року N 1118-V ( 1118-16 ) Тимчасова слідча комісія запропонувала голові Ради суддів України вжити заходів щодо скасування нею свого рішення від 31 травня 2007 року N 50 ( n0005414-07 ) "Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад", про що поінформувати Тимчасову слідчу комісію для врахування цього у її звіті та висновках і пропозиціях Верховній Раді України. Водночас з метою забезпечення їх належної об'єктивності було висловлено прохання надати довідку та необхідні на розсуд голови Ради суддів України матеріали щодо спонукальних причин і обставин, які призвели до прийняття нею зазначеного рішення.
 
     Відповідей на ці звернення допоки не отримано.
 
     Натомість, як стало відомо, 22 червня 2007 року Рада суддів України прийняла ще одне, вже четверте рішення щодо призначення суддів на адміністративні посади (загалом з урахуванням попередніх відбулося близько 200 таких призначень). При цьому окремі з них уже неправомірно наділялися цими повноваженнями указами Президента України, прийнятими всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ).
 
     Передувала цьому постанова Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року N 8 ( v0008700-07 ) "Про незалежність судової влади", у пункті 19 якої, зокрема, зазначено: "Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України ( 254к/96-ВР ) як актом прямої дії, а тому постанови Верховної Ради України та інші підзаконні акти державних органів, якими визначаються питання судоустрою, судочинства і статусу суддів, у тому числі щодо встановлення порядку призначення суддів на адміністративні посади та їх звільнення, терміну повноважень суддів, не підлягають застосуванню як такі, що суперечать Конституції України ( 254к/96-ВР ).
 
     Не підлягають застосуванню акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, прийняті в період, коли повноваження таких органів чи посадових осіб припинені з підстав, передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР ), а також у разі втрати такими органами чи посадовими особами повноважень щодо прийняття законів, постанов, указів, розпоряджень та інших актів".
 
     Політичний підтекст такого рішення, яке є нічим іншим, як неприкритим вторгненням у галузь і предмет конституційного судочинства, коментарів не потребує.
 
     Наведені обставини спонукали Тимчасову слідчу комісію дослідити матеріали справи N 06-1/31 "Документи про розробку Постанов Верховної Ради України "Про обрання судді Верховного Суду України" та "Про Бойка В.Ф." (тексти постанов, подання, заяви) Комітету з питань правової політики (фонд N Р-1, опис N 22) на 17 арк., розпочатої 12 серпня 2002 року і закінченої 24 жовтня 2002 року, яка зберігається постійно.
 
     В результаті вивчення наявних у ній документів щодо обрання Онопенка В.В. суддею Верховного Суду України безстроково, що розглядалися Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики 16 жовтня 2002 року і на підставі яких Верховна Рада України 17 жовтня 2002 року прийняла Постанову N 185-IV ( 185-15 ), встановлено:
 
     1. Матеріали цієї справи не містять подання Голови Верховного Суду України про обрання Онопенка В.В. суддею Верховного Суду України безстроково, складеного відповідно до вимог частини першої статті 61 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ). Наявний у справі лист за N 4/398, підписаний Головою Верховного Суду України, що не пройшов відповідних реєстраційних процедур у Верховній Раді України, в якому Верховний Суд України "представляє" Онопенка В.В. до обрання суддею Верховного Суду України безстроково, не відповідає вимогам зазначеної норми Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ).
 
     2. Як додаток до цього листа вказано:
 
     - проект постанови Верховної Ради України;
 
     - довідка про роботу в минулому;
 
     - заява;
 
     - характеристика;
 
     - висновок Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
 
     - декларація про доходи за останній рік, якої у матеріалах справи немає.
 
     3. Стосовно наведеного висновку Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, то він належним чином не завірений, у ньому відсутні підписи членів цієї комісії. Крім того, як зазначено у частині першій статті 61 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), "Усі інші судді обираються безстроково Верховною Радою України на підставі рекомендації Вищої кваліфікаційної, комісії суддів України", а не її висновку. Проте це вже предмет розгляду профільного комітету Верховної Ради України, а не Тимчасової слідчої комісії.
 
     Водночас ми не можемо не звернути увагу, що згідно із частиною четвертою статті 91 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ) особи, з часу звільнення яких з посади судді минуло більше п'яти років, також складають кваліфікаційний іспит, а від звільнення Онопенка В.В. з посади судді Верховного Суду УРСР (1991-2002) до аналізованих подій минуло майже 11 років. Але якщо це - саме той висновок, хоча про кваліфікаційний іспит у ньому прямо не йдеться, він також мав би бути оформленим належно.
 
     4. За текстом звернення Комітету з питань правової політики до Верховної Ради України від 16 жовтня 2002 року N 06-1/4-1-11, підписаного першим заступником Голови цього Комітету Оніщуком М.В., Комітет Верховної Ради України з питань правової політики розглянув на своєму засіданні 16 жовтня 2002 року подання не Голови Верховного Суду України, як того вимагає закон, а Верховного Суду України, яке, до того ж, у матеріалах справи відсутнє і не могло слугувати підставою для обрання Верховною Радою України Онопенка В.В. суддею Верховного Суду України безстроково. Відтак, і ця рекомендація Комітету Верховної Ради України з питань правової політики від 16 жовтня 2002 року не могла бути правовою підставою для прийняття Верховною Радою України 17 жовтня 2002 року такого рішення.
 
     5. Не можна назвати довідкою про роботу в минулому наявний у справі навіть не документ, бо він належним чином не оформлений (ніким не завірений, відсутні дані про особу, яка його складала), вся інформація про минулу діяльність в якому на одному аркуші зводиться лише до констатації того факту, що Онопенко Василь Васильович - народний депутат України, багатомандатний загальнодержавний виборчий округ, виборчий блок політичних партій "Виборчий блок Юлії Тимошенко", з червня 2002 року працює на посаді Голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики. Тут також зазначено, що він є членом Української соціал-демократичної партії, але жодної інформації про вихід із неї кандидата на посаду судді Верховного Суду України у матеріалах справи немає.
 
     Проте згідно із статтею 5 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) у відповідності із статтею 127 Конституції України ( 254к/96-ВР ) "Суддя не може належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади,виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої".
 
     Водночас слід зазначити, що 20 березня 2003 року Онопенко В.В., посилаючись на статті 5 і 43 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ), все ж подав заяву, але іншого змісту - про звільнення у відставку за власним бажанням у зв'язку з виконанням ним обов'язків народного депутата України. Попервах ця заява пройшла відповідну, встановлену законодавством, процедуру. 23 березня 2003 року належне подання до Вищої ради юстиції вніс Голова Верховного Суду України. 11 червня 2003 року Вища рада юстиції прийняла за ним рішення і на його підставі 18 червня 2003 року внесла до Верховної Ради України подання за N 208/53-01/01 про звільнення Онопенка В.В. з посади в числі інших, всього одинадцяти суддів, надавши проект відповідної постанови Верховної Ради України. При цьому наявний ще один проект постанови Верховної Ради України про звільнення судді Верховного Суду України Онопенка В.В. відповідно до пункту 15 статті 85, пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ), статті 5 та статті 43 Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ) у зв'язку з виходом у відставку та виконанням обов'язків народного депутата України, який ним, до того ж, був завізований.
 
     Проте, чи посада Голови Комітету Верховної Ради України з питань правової політики, яку він обіймав із червня 2002 року, чи інші причини зумовили ситуацію, коли його заява про звільнення та подання Вищої ради юстиції не виносилися на розгляд Верховної Ради України впродовж більше трьох років (з червня 2003 року по жовтень 2006 року). При цьому та обставина, що Онопенко В.В. не перебував у штаті Верховного Суду України, аж ніяк не впливає на сам статус судді, визначений Конституцією України ( 254к/96-ВР ) і Законом України "Про статус суддів" ( 2862-12 ), та на конституційні вимоги, яких він має дотримуватися.
 
     Узагальнюючи всю цю інформацію, Тимчасова слідча комісія вважає, що при розгляді питання про обрання Онопенка В.В. суддею Верховного Суду України безстроково і прийнятті відповідних рішень Комітетом з питань правової політики та Верховною Радою України були використані матеріали, які за своїм змістом і формою не відповідали чинному законодавству, що ставить під сумнів законність та обґрунтованість прийнятих ними рішень.
 
     Водночас ми не ставимо питання радикально - щодо скасування відповідної Постанови Верховної Ради України, а вважаємо, що не менш суттєвими є зазначені порушення Онопенком В.В. присяги судді. У зв'язку з цим пропонується пункт 4 проекту постанови Верховної Ради України викласти в уточненій редакції, яку надаємо.
 
     Підсумовуючи, Тимчасова слідча комісія констатує, що проведене нею розслідування й експертне вивчення офіційних документів та інших зібраних матеріалів дають підстави стверджувати, що підтримувана Головою Верховного Суду України Рада суддів України безпідставно привласнила владні, не властиві їй, повноваження та ухвалила рішення про призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад всупереч Конституції ( 254к/96-ВР ) та чинному законодавству України.
 
     Члени Ради суддів України, які ухвалили ці рішення, порушили присягу судді, тому мають нести визначену законом відповідальність. При цьому, діючи всупереч Рішенню Конституційного Суду України від 16 травня 2007 року N 1-рп/2007 ( v001p710-07 ), яким питання про призначення судді на посаду голови суду, заступника голови суду та звільнення його з цієї посади рекомендовано невідкладно в законодавчому порядку врегулювати саме Верховній Раді України, ухвалюючи рішення від 31 травня 2007 року N 50 ( n0005414-07 ) "Щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад", члени Ради суддів України по суті привласнили повноваження народних депутатів України і парламенту в цілому, що може розцінюватися як участь у політичній діяльності, яка щодо професійного судді прямо заборонена відповідним положенням статті 127 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
 
     Прийняті Радою суддів України з перевищенням її повноважень рішення щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад мають бути переглянуті і розглядатися виключно як її рекомендації стосовно таких призначень чи звільнень Вищою радою юстиції.
 
     Відповідно до цього та на підставі статті 83 Регламенту Верховної Ради України ( 3547-15 ) Тимчасова слідча комісія пропонує:
 
     1. Попередній звіт Тимчасової слідчої комісії взяти до відома та направити його Президенту України, Генеральному прокурору України, Конституційному Суду України, Верховному Суду України, Вищій раді юстиції, Раді суддів України.
 
     2. Підтримуючи прагнення суддівського корпусу до наведення належного порядку у судовій системі України, запропонувати Голові Верховного Суду України вжити невідкладних заходів щодо приведення пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року N 8 ( v0008700-07 ) "Про незалежність судової влади" у відповідність до положень Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України.
 
     3. Звернутися до Ради суддів України з пропозицією переглянути прийняте нею за межами її повноважень рішення від 31 травня 2007 року N 50 ( n0005414-07 ) щодо призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад, а також прийняті на його основі наступні рішення з цих питань.
 
     4. Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя:
 
     відповідно до частини третьої статті 21 Закону України "Про комітети Верховної Ради України" ( 116/95-ВР ) надати роз'яснення щодо застосування положень законодавства України з питань призначення суддів на адміністративні посади в судах загальної юрисдикції та звільнення з цих посад;
 
     з урахуванням матеріалів Тимчасової слідчої комісії звернутися до Вищої ради юстиції щодо порушення суддею Верховного Суду України Онопенком В.В. присяги судді.
 
     5. Голові Верховної Ради України вжити заходів щодо відновлення в установленому порядку дії Постанови Верховної Ради України від 30 травня 2007 року N 1098-V ( 1098-16 ) "Про тимчасовий порядок призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад", яка втрачає чинність з дня опублікування Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення з цих посад" від 15 червня 2007 року.
 
     Проект відповідної постанови Верховної Ради України внесено членами Тимчасової слідчої комісії в установленому Регламентом Верховної Ради України ( 3547-15 ) порядку. Просимо підтримати.

 
 Голова Тимчасової слідчої комісії                        І.ЗВАРИЧ 



вверх