Документ n0025705-00, поточна редакція — Прийняття від 09.02.2000

                                                          
ПРЕЗИДІЯ ЛУГАНСЬКОГО ОБЛАСНОГО СУДУ
П О С Т А Н О В А
від 09.02.2000

(Витяг)

У листопаді 1996 р. Д. звернувся в суд із позовом до
акціонерного товариства "Совтрансавто-Луганськ" (далі - АТ) про
відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної
ушкодженням здоров'я. Позивач зазначав, що з 1979 р. проходив
службу в органах міліції. 13 червня 1988 р. під час виконання
службових обов'язків унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі
- ДТП) він одержав тілесні ушкодження середньої тяжкості. Протягом
тривалого часу він хворів і 13 жовтня 1995 р. був визнаний
інвалідом III групи з втратою 50 % працездатності, а в листопаді
того ж року його було звільнено з органів міліції за станом
здоров'я.
Посилаючись на те, що ДТП сталася з вини водія відповідача,
що підтверджено вироком суду, позивач просив стягнути з
відповідача на відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, 14 тис.
666 грн. одноразово і по 83 грн. щомісяця з 13 листопада 1996 р.
по 3 жовтня 1997 р., а також моральну шкоду. В подальшому позивач
збільшив суму позову, оскільки 3 квітня 1997 р. його було визнано
інвалідом II групи, а висновком судово-медичної експертизи від 26
січня 1998 р. - встановлено 80 % втрати професійної
працездатності. Також Д. просив стягнути з відповідача 263 грн. 90
коп., які він витратив на придбання ліків.
В лютому 1997 р. Д. додатково заявив позов про захист честі
та гідності, посилаючись на те, що представник відповідача,
направляючи суду свої заперечення на його позов, зазначив у них
відомості, які порочать його честь і гідність. У зв'язку із цим
позивач просив стягнути з відповідача 10 тис. грн. на
відшкодування моральної шкоди.
У процесі розгляду справи на підставі ст. 105 ЦПК ( 1501-06 )
суд залучив до участі в ній як належного відповідача Управління
Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, а АТ -
як третю особу без самостійних вимог з боку відповідача.
Рішенням Первомайського міського суду Луганської області від
26 червня 1998 р., залишеним без зміни ухвалою судової колегії в
цивільних справах Луганського обласного суду від 17 серпня того ж
року, з АТ стягнуто на користь Д. 263 грн. 90 коп. за придбання
ліків, а в решті позову відмовлено.
Заступник Голови Верховного Суду України порушив у протесті
питання про скасування постановлених у справі рішень у частині
позовних вимог про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю.
Президія Луганського обласного суду протест задовольнила з таких
підстав.
Відмовляючи в позові про відшкодування шкоди, заподіяної
здоров'ю, суд виходив із того, що на позивача як на працівника
міліції поширюється чинність Закону від 20 грудня 1990 р. "Про
міліцію" ( 565-12 ), а також Положення про проходження служби
рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ
Української РСР (затверджене постановою Кабінету Міністрів України
від 29 липня 1991 р. N 114 ( 114-91-п ) та Положення про порядок і
умови державного обов'язкового особистого страхування осіб
рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і
підрозділів внутрішніх справ України (затверджене постановою
Кабінету Міністрів України від 29 червня 1991 р. N 59 ( 59-91-п ),
які регулюють виплати страхового відшкодування, а страхова сума 1
тис. 50 грн. позивачу виплачена.
Проте такий висновок не є обгрунтованим, оскільки позов
заявлено про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
заподіяної ушкодженням здоров'я, а не про виплату страхового
відшкодування.
Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови від 27
березня 1992 р. N 6 ( v0006700-92 ) "Про практику розгляду судами
цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" роз'яснив, що
шкода, заподіяна ушкодженням здоров'я, відшкодовується за
правилами гл. 40 ЦК ( 1540-06 ) і в тих випадках, коли вона була
заподіяна життю або здоров'ю громадянина при здійсненні договірних
зобов'язань (трудовий договір, договір перевезення, підряду тощо),
якщо чинним законодавством не передбачено інше. Ці ж правила
поширюються на осіб рядового і начальницького складу органів
внутрішніх справ у випадку заподіяння їм каліцтва або іншого
ушкодження здоров'я під час виконання службових обов'язків. Однак
суд зазначених обставин не врахував і помилково послався на норми,
що регулюють виплату страхового відшкодування.
Оскільки суд неправильно застосував норми матеріального права
при вирішенні вимог щодо відшкодування матеріальної шкоди,
заподіяної ушкодженням здоров'я, рішення в цій частині підлягає
скасуванню, як і в частині вимог про відшкодування моральної шкоди
у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а справа в цій частині -
направленню на новий розгляд. Судова колегія обласного суду,
залишаючи рішення суду без зміни, не взяла до уваги зазначені
недоліки, тому її ухвала в цій частині також має бути скасована. В
іншій частині рішення суду відповідає матеріалам справи та вимогам
закону.
Виходячи з наведеного президія Луганського обласного суду
протест заступника Голови Верховного Суду України задовольнила,
рішення Первомайського міського суду та ухвалу судової колегії в
цивільних справах Луганського обласного суду в частині позовних
вимог про відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, скасувала і
направила справу в цій частині на новий розгляд.
"Вісник Верховного Суду України", N 6, 2000 р.



вгору