Друкувати   Шрифт: або Ctrl + mouse wheel

               ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ У СПРАВАХ 
НАЦІОНАЛЬНОСТЕЙ ТА МІГРАЦІЇ
ЗАТВЕРДЖУЮ
Голова Державного комітету
України у справах
національностей та міграції
Г.Москаль
13.01.2004

МЕТОДИЧНІ МАТЕРІАЛИ
щодо розгляду скарг у судах

Конституція України ( 254к/96-ВР ) закріпила здійснення
державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову.
Функцію здійснення правосуддя держава покладає виключно на
суди. Вони є органами судової влади, яка згідно з Конституцією
України ( 254к/96-ВР ) діє самостійно і незалежно від законодавчої
і виконавчої влади. Інші органи державної влади і посадові особи
не вправі переймати на себе функцію і повноваження, які є
компетенцією органів правосуддя.
Відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України
( 1618-15 ) провадження в цивільних справах у судах ведеться за
цивільними процесуальними законами України, що діють на час
розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій або виконання
рішення суду.
Усяка заінтересована особа вправі в порядку, встановленому
законом, звернутись до суду за захистом порушеного або
оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу, а також для
вжиття передбачених Цивільним процесуальним кодексом України
( 1618-15 ) заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням
(ст. 4 ЦПК).
Відповідно до п.1 ст. 16 Конвенції про статус біженців
( 995_011 ) кожний біженець має право вільного звернення до судів.
Позови пред'являються в суді за місцем проживання
відповідача.
Позови до державних підприємств, установ, організацій,
колгоспів, інших кооперативних організацій, їх об'єднань, інших
громадських організацій, що користуються правами юридичної особи,
подаються за місцем знаходження їх органу управління (ст. 125 ЦПК
( 1618-15 ).
Позовна заява подається до суду в письмовій формі.
Позовна заява повинна містити в собі: 1) назву суду, до якого подається заява; 2) точну назву позивача і відповідача, їх місце проживання
або знаходження, а також назву представника позивача, коли позовна
заява подається представником; 3) зміст позовних вимог; 4) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; 5) зазначення доказів, що стверджують позов; 6) зазначення ціни позову; 7) підпис позивача або його представника з зазначенням часу
подання заяви.
До позовної заяви додаються письмові докази, а якщо позовна
заява подається представником позивача - також довіреність чи
інший документ, що стверджує повноваження представника (ст. 137
ЦПК ( 1618-15 ).
Позивач повинен подати позовну заяву з копіями відповідно до
кількості відповідачів (ст. 138 ЦПК ( 1618-15 ).
У разі необхідності подання скарги на дії відповідних органів
пропонуємо для використання таку її форму.

суду м. Києва (назва суду повинна бути повною, місцезнаходження суду повинно відповідати юридичній адресі юридичної або фізичної особи)
Скаржник: Іванов Василь Васильович (поштовий індекс, адреса)
Суб'єкт оскарження: відділ (Управління) з питань національностей та міграції _____ облдержадміністрації

СКАРГА (ЗАЯВА)

на___________________________________________________________ (коротко викладається оскаржувана дія - наприклад: на рішення
органу, на дії посадової особи тощо. У разі оскарження рішення
органу потрібно зазначити повну назву рішення та органу, що його
видав; у разі оскарження дій посадової особи потрібно викласти її
прізвище, ім'я, по батькові, повну назву посади тощо)
__________________________________________________________________ __________________________________________________________________ __________________________________________________________________ __________________________________________________________________ ___________________________________.
__________________________________________________________________
(Викладається суть справи та зазначається не відповідність
заходів, що оскаржуються, чинному законодавству України) __________________________________________________________________ __________________________________________________________________ _________________________.
На підставі статей _________ ЦПК України, статей ____________
Закону України "_______________" - П Р О Ш У:
1. Визнати__________________________________________________,
(зазначається - рішення, діяльність, бездіяльність тощо)
що полягає у______________________________________________________
неправомірним(ною).
2. Зобов'язати посадову особу __________________________________________________________________
(прізвище, ім'я, по батькові, посада цієї особи)
прийняти відповідне рішення за скаргою та усунути перешкоди у
реалізації моїх конституційних прав.

Додаток:
1. Копія скарги до_____________________________________ суду.
2. Копія ________________________ (перелічуються окремо копії
всіх письмових доказів у справі).
3. Квитанція про сплату державного мита.
Дата Підпис

Не можуть оскаржуватись до суду акти органів законодавчої і
виконавчої влади, що підлягають розгляду їх конституційності
(наприклад, закони України, укази Президента України).
Предметом судового оскарження можуть бути колегіальні і
одноособові рішення, дії або бездіяльність у сфері управлінської
діяльності, акти нормативного та індивідуального характеру.
Водночас суб'єкти оскарження несуть відповідальність за
невиконання лише тих обов'язків, які на них покладено
законодавством або іншими нормативними актами.
Право на вчинення процесуальних дій втрачається з закінченням
встановленого законом або призначеного судом строку. Скарги і
документи, подані після закінчення процесуальних строків,
залишаються без розгляду, якщо суд не знайде підстав для
продовження або поновлення строку (ст. 85 ЦПК ( 1618-15 ).
Треба також ураховувати строки звернення зі скаргою до суду,
встановлені ст. 248-5 ЦПК України ( 1618-15 ), недотримання яких
може позбавити особу права на звернення до суду і захисту
порушених щодо нього прав і свобод. Відповідно до вимог зазначеної
норми скарга до суду подається у двомісячний строк, обчислюваний з
дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення
її права, а у разі, якщо скарга попередньо подавалася до
відповідного органу чи посадової особи - у місячний строк з дня
одержання письмової відповіді про відмову в задоволенні скарги або
з дня закінчення місячного строку після її подання, якщо не було
одержано відповіді.
Строки, визначені судом, на прохання сторони або іншої особи,
яка бере участь у справі, суд може продовжити. (ч. 1 ст. 89 ЦПК
( 1618-15 ). Пропущений строк може бути поновлено, якщо судом буде
встановлено, що його пропущено з поважних причин (ч. 3 ст. 248-5
ЦПК України).
Доказами в цивільній справі є будь-які фактичні дані, на
підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює
наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і
заперечення сторін, та інші обставини, що мають значення для
правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: поясненнями сторін і
третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими
доказами і висновками експертів (ст. 27 ЦПК ( 1618-15 ).
Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення
для справи (ст. 28 ЦПК ( 1618-15 ).
У скаргах на рішення Держкомнацміграції України поширено
посилання на порушення ст. 26 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
що є безпідставним з таких обґрунтувань.
Частина 1 ст. 26 Конституції України ( 254к/96-ВР ) гарантує
однакові права та свободи із громадянами України для іноземців та
осіб без громадянства, що перебувають в Україні на законних
підставах. Частина 2 ст. 26 Конституції України встановлює, що
іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у
порядку, встановленому законом. Закон щодо надання притулку
знаходиться на розгляді у Верховній Раді України. Рішення
Державного комітету України у справах національностей та міграції
складаються відповідно до вимог чинного Закону України "Про
біженців" ( 2557-14 ). Тобто жодного порушення зазначеної
конституційної норми немає.
Посилання у скаргах на рішення Держкомнацміграції України на
ст. 14 Загальної декларації прав людини ( 995_015 ) є також
безпідставним, так як особи звертаються до міграційних служб за
отриманням статусу біженця, а не за отриманням притулку, про що
зазначено в ст. 14 Загальної декларації прав людини.
Крім того, відповідно до ст. 30 Закону України "Про правовий
статус іноземців" ( 3929-12 ) за порушення іноземцями
встановленого порядку перебування в Україні, тобто проживання без
документів на право проживання в Україні, або проживання за
недійсними документами, недотримання встановленого порядку
реєстрації або пересування і вибору місця проживання,
працевлаштування, ухилення від виїзду після закінчення терміну
перебування, а також за недотримання Правил транзитного проїзду
через територію України ( 1074-95-п ) до них застосовуються заходи
відповідно до законодавства України.
Судові виклики і повідомлення провадяться повістками, що
надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам,
експертам, представникам громадських організацій і трудових
колективів за адресою, вказаною стороною, самими цими особами або
іншими учасниками справи (ч. 1 ст. 90 ЦПК ( 1618-15 ).
Повістка про виклик до суду повинна бути завчасно вручена
особі, яка викликається, але у всякому разі не пізніше ніж за
п'ять днів до судового засідання (ст. 91 ЦПК ( 1618-15 ).
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі,
зобов'язані повідомляти суд про зміну своєї адреси під час
провадження справи. При відсутності заяви про зміну адреси
повістки надсилаються на останню адресу і вважаються доставленими,
навіть коли адресат за цією адресою більше не проживає (ч. 1
ст. 95 ЦПК ( 1618-15 ).
Громадяни можуть вести свої справи в суді особисто або через
своїх представників. Особиста участь у справі громадянина не
позбавляє його права мати по цій справі представника.
Справи юридичних осіб ведуть у суді їх органи, що діють у
межах повноважень, наданих їм законом, статутом чи положенням, або
їх представники.
Керівники організацій, які виступають як органи юридичної
особи, представляють в суд документи, що посвідчують їх службове
становище і повноваження (ст. 110 ЦПК ( 1618-15 ).
Права і охоронювані законом інтереси недієздатних громадян,
громадян, які не мають повної дієздатності, та громадян, визнаних
обмежено дієздатними, захищають у суді їх батьки, усиновителі,
опікуни або піклувальники, які представляють в суд документи, що
посвідчують їх повноваження (ч. 1 ст. 111 ЦПК ( 1618-15 ).
Повноваження представників підприємств, установ, організацій
на ведення справ у суді повинні бути стверджені довіреністю від
імені підприємства, установи, організації; повноваження
адвокатів - ордером, виданим юридичною консультацією; інших осіб -
довіреністю чи усною заявою довірителя з занесенням її до
протоколу судового засідання (ст. 113 ЦПК ( 1618-15 ).
Довіреності від імені державних підприємств, установ,
організацій видаються за підписом керівника або іншої
уповноваженої ним службової особи і з прикладенням печатки
підприємства, установи, організації.
Рекомендуємо таку форму довіреності:

ДОВІРЕНІСТЬ

Державний комітет України у справах національностей та
міграції відповідно до ст. 112, 113 Цивільного процесуального
кодексу України доручає представляти інтереси Держкомнацміграції
України при розгляді справ у суді головному спеціалісту юридичного
сектору Держкомнацміграції України Іванову Василю Васильовичу,
1970 року народження (паспорт ЕО 643172, виданий Мінським РВМУМВС
України в м. Києві, 8 листопада 1995 р.).
Довіреність дійсна протягом одного року.
Голова Г.Москаль

Така довіреність має бути надрукована на офіційному бланку
установи, підписана керівником цієї установи, зазначений підпис
повинен бути скріплений офіційною печаткою установи.
Якщо в суді розглядається декілька справ, то представник
установи має право надавати до судової справи завірену в
установленому порядку копію цієї довіреності. На копії повинна
стояти або печатка, або напис "з оригіналом згідно"; печатка
установи; підпис, посада, прізвище особи, що посвідчує копію
довіреності; дата посвідчення. Посвідчувати такі довіреності має
право спеціаліст, до функціональних обов'язків якого відносяться
кадрові питання.
У разі зазначення у довіреності, що вона дійсна протягом
розгляду певної судової справи, то не потрібно робити копію із
такої довіреності.
Письмові довіреності громадян посвідчуються нотаріально.
Громадяни можуть також посвідчити довіреність на ведення
справи в суді на підприємстві, в установі, організації, де вони
працюють, або в управлінні будинками, де вони проживають; особи,
які проживають у населених пунктах, де немає державних
нотаріальних контор, - у виконавчому комітеті міської, селищної,
сільської ради; особи, які перебувають на лікуванні, - у
відповідному лікувальному закладі.
Довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі,
можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі
(ст. 114 ЦПК ( 1618-15 ).
Повноваження на ведення справи в суді дає представникові
право на вчинення від імені особи, яку він представляє, всіх
процесуальних дій, крім передачі справи в третейський суд, повної
або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміни
предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень
іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачі
виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або
грошей. Повноваження представника на вчинення кожної із зазначених
в цій статті дій повинні бути спеціально обумовлені у виданій йому
довіреності (ст. 115 ЦПК ( 1618-15 ).
Не можуть бути представниками в суді: 1) особи, які не досягли повноліття; 2) особи, над якими встановлено опіку, піклування; 3) адвокати, які прийняли доручення про подання юридичної
допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України
про адвокатуру, а також особи, виключені з колегії адвокатів, у
випадку, зазначеному в пункті 6 статті 112 Цивільного
процесуального кодексу України ( 1618-15 ).
Судді, слідчі і прокурори не можуть бути представниками в
суді, крім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни,
піклувальники або як представники відповідного суду чи органу
прокуратури, що є стороною в справі (ст. 116 ЦПК ( 1618-15 ).
Особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з
матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень,
ухвал, постанов і інших документів, що є у справі, брати участь у
судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх
дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і
письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та
заперечення, оскаржувати рішення і ухвали суду, а також
користуватись іншими процесуальними правами, наданими їм законом.
Зазначені в цій статті особи зобов'язані добросовісно
користуватися належними їм процесуальними правами (ст. 99 ЦПК
( 1618-15 ).
Суд, встановивши під час розгляду справи, що позов
пред'явлений не тією особою, якій належить право вимоги, або не до
тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою
позивача, не припиняючи справи, допустити заміну первісного
позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем (ч. 1
ст. 105 ЦПК ( 1618-15 ).
Суд першої інстанції при розгляді справи повинен
безпосередньо дослідити докази в справі: заслухати пояснення осіб,
які беруть участь у справі, показання свідків, висновки експертів,
ознайомитися з письмовими доказами, оглянути речові докази.
Винятки з цього правила допускаються лише у випадках, встановлених
статтями 33 і 45 Цивільного процесуального кодексу України
( 1618-15 ).
Розгляд справи відбувається усно і при незмінному складі
суддів. У разі заміни одного з суддів у процесі розгляду справи її
розгляд має бути проведений з самого початку (ст. 160 ЦПК
( 1618-15 ).
Всі присутні в залі судового засідання при вході до нього
суду повинні встати. Рішення суду всі присутні в залі заслуховують
стоячи. Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти,
перекладачі звертаються до суду та дають свої показання і
пояснення стоячи.
Відступ від цього правила допускається з дозволу головуючого.
Особи, які беруть участь у справі, свідки, експерти,
перекладачі, а також всі присутні в залі судового засідання
громадяни повинні додержувати в судовому засіданні встановленого
порядку і беззаперечно підкорятись відповідним розпорядженням
головуючого (ст. 163 ЦПК ( 1618-15 ).
Клопотання осіб, які беруть участь у справі, про витребування
нових доказів та з усіх інших питань, зв'язаних з розглядом
справи, вирішуються судом негайно після того, як буде заслухана
думка інших осіб, які беруть участь у справі, про що
постановлюється ухвала (ст. 171 ЦПК ( 1618-15 ).
Суд залишає заяву без розгляду у випадку неявки в судове
засідання позивача за викликом суду без поважних причин або
повторної неявки позивача за викликом суду незалежно від причин
(стаття 172 Цивільного процесуального кодексу України ( 1618-15 );
якщо спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же
підстав знаходиться на розгляді в іншому суді.
Рекомендуємо з боку суб'єкта оскарження (сторони-відповідача)
у разі неявки скаржника просити суд виносити ухвалу про залишення
скарги без розгляду. Така практика попередить безпідставне
затягування розгляду справи, зменшить навантаження судів,
забезпечить умови неможливості затягування легального проживання в
Україні осіб, що є небезпечними для суспільства та не мають
законних підстав для такого проживання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона
посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 30
ЦПК ( 1618-15 ).
Тобто згідно із зазначеною нормою якщо особою, що є стороною
у справі, повідомляється будь-який факт, то доказувати його
наявність повинна безпосередньо та особа, яка про цей факт
повідомила.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують
доказування (ч. 1 ст. 32 ЦПК ( 1618-15 ).
Сторони зобов'язані подати свої докази або повідомити про них
суд до початку судового засідання в справі. Питання про прийняття
доказів після цього строку вирішується судом залежно від обставин
справи (ст. 34 ЦПК ( 1618-15 ).
Оригінали письмових доказів, що є в справі, на прохання осіб,
які подали їх, можна повернути після того, як рішення суду набере
законної сили. Проте в справі залишається засвідчена суддею копія
письмового доказу (ст. 51 ЦПК ( 1618-15 ).
Таким чином, копії оригіналів документів можна завіряти як
нотаріально або за місцем роботи у певних випадках, так і у суді.
Суддя має право посвідчувати копії документів, що знаходяться у
відповідній судовій справі.
Судові витрати складаються з державного мита і витрат,
пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) суми, що підлягають виплаті свідкам, експертам; 2) витрати, пов'язані з проведенням огляду на місці; 3) витрати на розшук відповідача.
Розмір державного мита та звільнення від його сплати
встановлюються законодавством України про державне мито.
Суд або суддя, виходячи з майнового стану громадянина, вправі
звільнити його від сплати судових витрат у доход держави (ст. 63
ЦПК ( 1618-15 ).
Сторони, а також інші особи та прокурор, які брали участь у
розгляді справи, мають право оскаржити в апеляційному порядку
рішення суду першої інстанції повністю або частково (ст. 290 ЦПК
( 1618-15 ).
Апеляційні скарги, апеляційне подання прокурора на рішення
суду першої інстанції можуть бути подані протягом одного місяця з
наступного дня після проголошення рішення.
Якщо в справі ухвалено додаткове рішення, зазначене в частині
першій цієї статті, то строк на апеляційне оскарження обчислюється
з наступного дня після його проголошення.
Скарги, подання на ухвали суду першої інстанції подаються
протягом п'ятнадцяти днів з наступного дня після їх ухвалення.
Скарги, подання, подані після закінчення строків,
встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд за
заявою особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення
строку, про що постановлюється ухвала (ст. 292 ЦПК ( 1618-15 ).
Рішення суду, якщо воно не було оскаржене, набирає чинності
після закінчення строку на апеляційне оскарження або на апеляційне
подання. У разі подання апеляційної скарги рішення суду набирає
чинності після розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Після набрання рішенням чинності сторони та треті особи з
самостійними вимогами, а також їх правонаступники не можуть
заявляти в суді ті ж позовні вимоги з тих же підстав, а також
оспорювати в іншому суді вже встановлені судом факти (ст. 231 ЦПК
( 1618-15 ).
Виходячи із цієї норми, звертаємо увагу на необхідність
виконання рішення (ухвали) суду лише після набрання ним чинності.
Рішення, ухвала і постанова суду або судді, що набрали
законної сили, є обов'язковими для всіх органів, підприємств,
установ, організацій, службових осіб та громадян і підлягають
виконанню на всій території України (ч. 1 ст. 14 ЦПК ( 1618-15 ).
Апеляційна скарга викладається чітким машинописним текстом.
В апеляційній скарзі зазначається: 1) назва суду, до якого подається скарга; 2) особа, яка подає скаргу, подання, її місце проживання або
знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку; 3) повна і точна назва інших осіб, які беруть участь у
справі, їх місце проживання або знаходження, поштовий індекс,
номер засобів зв'язку; 4) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі
оскарження; 5) обґрунтування апеляційної скарги: у чому полягає
неправильність рішення (ухвали) суду, обставини справи та закон,
якими спростовується рішення; нові факти чи засоби доказування,
які мають значення для справи і заперечення проти доказів, коли
суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті або
коли неможливість їх подання раніше зумовлена поважними причинами;
перелік з використаних судом першої інстанції доказів, що
підлягають дослідженню в суді апеляційної інстанції; 6) прохання особи, яка подає скаргу, чи клопотання прокурора; 7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.
Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає, або її
представником.
До апеляційної скарги, поданої представником, додається
довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження
представника, якщо в справі немає такого документа.
До апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора
додаються їх копії з додатковими матеріалами у кількості
примірників відповідно до числа осіб, які беруть участь у справі
(ст. 293 ЦПК ( 1618-15 ).
Практична діяльність показує, що в апеляційній скарзі треба в
обов'язковому порядку чітко зазначити, яке саме положення рішення
суду першої інстанції не відповідає чинному законодавству, та
обґрунтувати таке визначення.
Наводимо приклад загального оформлення апеляційної скарги.
Особа, яка подає скаргу: Державний комітет України у справах національностей та міграції м. Київ, вул. Володимирська, 9
Особа, яка бере участь у справі: _________________, гром.__________

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА

на ухвалу судді Шевченківського районного суду м. Києва ________________ від 17.11.2003, у справі N _______ щодо скарги ___________________ на рішення Держкомнацміграції України
17.11.2003 суддею Шевченківського районного суду міста Києва ____________________________ винесено рішення про задоволення
скарги ________________________________________________.
Вважаємо, що рішення суду не відповідає законодавству з таких
підстав. 1)__________________________________________________________. 2)__________________________________________________________. 3)__________________________________________________________.
Враховуючи викладене та відповідно до ст. 289 - 294, 305, 309
ЦПК України, ст. ___ Закону України "Про біженців" просимо:
1. Скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва
від 17.11.2003 щодо справи за скаргою ______________ на рішення
Державного комітету України у справах національностей та міграції.
2. Ухвалити нове рішення по суті справи щодо визнання рішення
Держкомнацміграції України від _____________ N _______
правомірним.
3. Звільнити Державний комітет України у справах
національностей та міграції, як центральний орган виконавчої
влади, що фінансується із державного бюджету України, від сплати
державного мита.
Додаток: 1. Копія апеляційної скарги.
Голова Г.Москаль

Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої
інстанції, не може розглядати цю ж справу в судах апеляційної і
касаційної інстанції, а також брати участь у її новому розгляді у
першій інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали
про закриття провадження у справі (ч. 1 ст. 21 ЦПК ( 1618-15 ).
Апеляційна скарга подається через суд першої інстанції, який
розглянув справу.
Тобто апеляційна скарга подається до того суду, де було
винесено рішення (ухвалу), що оскаржуються.
До апеляційної скарги, оформленої з порушенням вимог,
встановлених статтею 293 Цивільного процесуального кодексу
( 1618-15 ), а також апеляційної скарги, не оплаченої державним
митом, застосовуються правила статті 139 цього Кодексу (ст. 294
ЦПК).
Особи, які беруть участь у справі, вправі у встановлений
судом строк подати пояснення або заперечення на апеляційну скаргу,
подання як до суду, що постановив рішення, так і до апеляційного
суду.
За змістом і формою пояснення або заперечення на апеляційну
скаргу, подання повинні відповідати вимогам статті 293 Цивільного
процесуального кодексу України ( 1618-15 ) (ст. 296 ЦПК).
Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи
змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право протягом
усього часу розгляду справи відмовитися від неї повністю або
частково.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, має право відкликати її
до початку розгляду справи в апеляційному суді, а протилежна
сторона може визнати апеляційну скаргу, апеляційне подання
обґрунтованою повністю чи частково (ст. 298 ЦПК ( 1618-15 ).
При розгляді справи в апеляційній інстанції суд перевіряє
законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах
доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти,
досліджувати нові докази, а також докази, які на думку осіб, що
беруть участь у справі, судом першої інстанції досліджувались з
порушенням встановленого Цивільним процесуальним кодексом України
( 1618-15 ) порядку.
Суд апеляційної інстанції перевіряє законність і
обґрунтованість рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у
суді першої інстанції (ст. 301 ЦПК ( 1618-15 ).
Суд відкладає розгляд справи в разі неявки в судове засідання
особи, яка бере участь у справі, щодо якої немає відомостей про
вручення їй повістки (ст. 303 ЦПК ( 1618-15 ).
Суд в апеляційному провадженні має право: 1) постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги; 2) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої
інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої
інстанції, якщо встановлено порушення процесуального права, що
перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи
обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції; 3) постановити ухвалу про скасування рішення суду першої
інстанції і закрити провадження у порушеній справі або залишити
заяву без розгляду; 4) змінити або ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
При розгляді скарги на ухвалу суду першої інстанції суд
апеляційної інстанції має право: 1) відхилити скаргу; 2) скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої
інстанції; 3) змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті
(ст. 305 ЦПК ( 1618-15 ).
Судом касаційної інстанції є Верховний Суд України (ст. 319
ЦПК ( 1618-15 ).
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також
прокурор і особи, які не брали участі у справі, коли суд вирішив
питання щодо їх права і обов'язків, мають право оскаржити у
касаційному порядку рішення і ухвали, постановлені судом першої
інстанції, які були предметом розгляду суду апеляційної інстанції,
а також ухвали і рішення суду апеляційної інстанції.
Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування
судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального
права (ст. 320 ЦПК ( 1618-15 ).
Касаційна скарга подається протягом одного місяця з дня
проголошення ухвали або рішення суду апеляційної інстанції.
У разі пропуску строку на касаційне оскарження з причин,
визнаних судом поважними, суд за заявою особи, яка подала скаргу,
чи подання прокурора може поновити цей строк, але не більше, ніж в
межах одного року з дня виникнення права на касаційне оскарження.
Про поновлення строку на касаційне оскарження або повернення
касаційної скарги судом першої інстанції виноситься ухвала
(ст. 321 ЦПК ( 1618-15 ).
Касаційна скарга викладається чітким машинописним текстом.
У касаційній скарзі зазначається: 1) назва суду, до якого подається скарга, подання; 2) особа, яка подає скаргу, подання, її місце проживання або
знаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку; 3) прокурор, який подав касаційне подання (якщо подає
прокурор); 4) посилання на рішення, ухвалу, що оскаржується, та межі
оскарження; 5) обґрунтування касаційної скарги: назва закону, з
порушенням якого постановлено рішення, ухвалу; в чому полягає
порушення або неправильне його застосування та яке свідчить про
те, що рішення чи ухвала постановлені внаслідок цього порушення; 6) прохання особи, яка подає скаргу, чи клопотання прокурора; 7) перелік письмових матеріалів, що додаються до скарги.
Касаційна скарга підписується особою, яка її подає, або її
представником.
До касаційної скарги, поданої представником, додається
довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження
представника, якщо в справі немає такого документа.
До касаційної скарги, касаційного подання прокурора додаються
їх копії з додатковими матеріалами у кількості примірників
відповідно до числа осіб, які брали участь у справі (ст. 322 ЦПК
( 1618-15 ).
Касаційна скарга подається через суд першої інстанції, в
якому знаходиться справа.
До касаційної скарги, оформленої з порушенням вимог,
встановлених статтею 322 Цивільного процесуального кодексу України
( 1618-15 ), а також касаційної скарги, не оплаченої державним
митом, застосовуються правила статті 139 цього Кодексу (ст. 323
ЦПК).
Особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи
змінити її протягом строку на касаційне оскарження.
Особа, яка подала касаційну скаргу, має право до початку
розгляду справи відкликати її або відмовитися від неї протягом
усього часу розгляду справи (ст. 327 ЦПК ( 1618-15 ).
Позивач має право відмовитися від позову, а сторони мають
право укласти між собою мирову угоду з додержанням правил цього
Кодексу ( 1618-15 ), незалежно від того, хто подав касаційну
скаргу (ст. 332 ЦПК).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції
норм матеріального або норм процесуального права і не вправі
встановлювати або вважати доведеними обставини (факти), що не були
встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про
достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими.
Якщо судові рішення постановлені з порушенням закону, на які
не було посилання в касаційній скарзі, то суд касаційної інстанції
застосовує відповідний закон.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень
лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції
(ст. 333 ЦПК ( 1618-15 ).
Суд касаційної інстанції має право: 1) постановити ухвалу про відхилення касаційної скарги; 2) постановити ухвалу про повне або часткове скасування
оскаржуваного судового рішення і направити справу на новий розгляд
у суд першої або апеляційної інстанції; 3) постановити ухвалу про скасування оскаржуваного рішення і
залишити в силі судове рішення, що було помилково скасовано судом
апеляційної інстанції; 4) постановити ухвалу про скасування судових рішень і закрити
провадження в порушеній цивільній справі або залишити заяву без
розгляду; 5) змінити рішення по суті справи, не передаючи її на новий
розгляд (ст. 334 ЦПК ( 1618-15 ).
Рішення і ухвали судів першої, апеляційної та касаційної
інстанції можуть бути переглянуті у зв'язку з нововиявленими
обставинами.
Підставами для перегляду рішень і ухвал у зв'язку з
нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути
відомі заявникові; 2) завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильні
висновки експертів, завідомо неправильний переклад, фальшивість
документів або речових доказів, що потягло за собою ухвалення
незаконного рішення, що встановлено вироком суду, який набрав
законної сили; 3) злочинні дії сторін, інших осіб, які беруть участь у
справі, чи злочинні діяння суддів, вчинені при розгляді даної
справи, встановлені вироком суду, що набрав законної сили; 4) скасування рішення, вироку або ухвали (постанови) суду чи
постанови іншого органу, що стали підставою для постановлення
цього рішення, цієї ухвали; 5) визнання неконституційним закону, який був застосований
судом при вирішенні справи.
Підставами для перегляду справи за винятковими обставинами є
виявлене після касаційного розгляду справи неоднозначне
застосування судами загальної юрисдикції одного і того ж положення
закону або його застосовано всупереч нормам Конституції України
( 254к/96-ВР ), а також якщо у зв'язку з цими рішеннями міжнародна
судова установа, юрисдикція якої визнана Україною, встановила факт
порушення Україною міжнародних зобов'язань (ст. 347-2 ЦПК
( 1618-15 ).
Заяви про перегляд рішень і ухвал у зв'язку з нововиявленими
та винятковими обставинами можуть бути подані сторонами, іншими
особами, які беруть участь у справі, та прокурором протягом трьох
місяців з дня встановлення обставини, що є підставою для їх
перегляду (ч. 1 ст. 347-3 ЦПК ( 1618-15 ).
Заяви про перегляд рішень або ухвал у зв'язку з
нововиявленими обставинами подаються відповідно до вимог цього
Кодексу ( 1618-15 ) щодо оформлення заяв до суду першої інстанції.
У заяві зазначається: 1) назва суду, в який направляється заява; 2) особа, яка подала заяву, і місце її проживання чи
знаходження; 3) інші особи, які брали участь у справі; 4) дата постановлення і зміст рішення, ухвали, про перегляд
яких подано заяву; 5) нововиявлені чи виняткові обставини, якими обґрунтовується
вимога про перегляд рішення, ухвали, і дата їх відкриття або
встановлення; 6) посилання на докази, що стверджують наявність
нововиявлених або виняткових обставин.
До заяви додаються її копії відповідно до числа осіб, які
брали участь у справі (ст. 347-5 ЦПК ( 1618-15 ).
Протягом другої половини 2003 року до юридичної служби
Держкомнацміграції України поступило більше 130 судових справ.
Станом на 23 грудня 2003 року у суді першої інстанції винесено
рішення або ухвали по 61 справі (47% від загальної кількості
справ), в апеляційному провадженні знаходилося 14 справ (23% від
розглянутих справ у суді першої інстанції).
У суді першої інстанції було прийнято 18 рішень про відмову у
задоволенні скарги (30% від 61 справи), 11 ухвал про залишення без
розгляду скарг (18% від 61 справи), 32 рішення про задоволення
скарги (52% від 61 справи).
До суду першої інстанції звернулося: 27 громадян Афганістану (судом прийнято рішень відносно 12
громадян Афганістану); 26 громадянина Анголи (судом прийнято рішень відносно 18
громадян Анголи); 15 громадян Іраку (судом прийнято рішень відносно 7 громадян
Іраку); 9 громадян Сірії (судом не прийнято рішень відносно громадян
Сірії); 8 громадян Ірану (судом прийнято рішень відносно 3 громадян
Ірану); 8 громадян Шрі-Ланки (судом прийнято рішень відносно 5
громадян Шрі-Ланки); 6 громадян Ефіопії (судом прийнято рішень відносно 3 громадян
Ефіопії); 4 громадян Конго (судом прийнято рішень відносно 2 громадян
Конго); 3 громадянина Палестини (судом прийнято рішень відносно 1
громадянина Палестини); 3 громадянина Росії (судом прийнято рішень відносно 1
громадянина Росії); 3 громадянина Судану (судом прийнято рішень відносно 2
громадян Судану); 2 громадянина Кот-Д'івуара (судом прийнято рішень відносно 1
громадянина Кот-Д'івуара); 2 громадянина КНДР (судом не прийнято рішень відносно
громадян КНДР); 2 громадянина Вірменії (судом не прийнято рішень відносно
громадян Вірменії); 1 особа без громадянства (судом прийнято рішень відносно 1
особи без громадянства); 1 громадянин Лівану (судом прийнято рішень відносно 1
громадянина Лівану); 1 громадянин Мавританії (судом не прийнято рішень відносно
громадян Мавританії); 1 громадянин Буркіна-Фасо (судом прийнято рішень відносно 1
громадянина Буркуна-Фасо); 1 громадянин Індії (судом прийнято рішень відносно 1
громадянина Індії); 1 громадянин Чаду (судом не прийнято рішень відносно громадян
Чаду); 1 громадянин Гвінея-Бісау (судом прийнято рішень відносно 1
громадянина Гвінея-Бісау); 1 громадянин Азербайджану (судом не прийнято рішень відносно
громадян Азербайджану); 1 громадянин Сьєра-Леоне (судом не прийнято рішень відносно
громадян Сьєра-Леоне); 1 громадянин Уганди (судом не прийнято рішень відносно
громадян Уганди); 1 громадянин Грузії (судом не прийнято рішень відносно
громадян Грузії).
Зміст 18 судових рішень (ухвал) стосовно скарг громадян
Анголи на рішення Держкомнацміграції України такий - 3 рішення
щодо відмови у задоволенні скарги, 14 рішень щодо задоволення
скарги, 1 ухвала про закриття провадження у зв'язку із смертю
скаржника.
У зазначених випадках були задоволені скарги на відмову у
прийнятті заяви. Переважна більшість осіб, що подали скарги
наведеної категорії до суду, прибули до України у
1994 - 1997 роках. Після прийняття першого Закону України "Про
біженців" ( 3818-12 ) звертались до відповідних органів виконавчої
влади щодо надання їм статусу біженця, однак отримали відмову.
Після прийняття у 2001 році Закону України "Про біженців"
( 2557-14 ) у новій редакції знову звернулись до міграційних служб
із заявою про надання статусу біженця та отримали відмову
відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону України "Про біженців".
Суд вважає, що таким біженцям було безпідставно відмовлено у
прийнятті заяви, оскільки скаржники перебували на території
України з 1994 - 1997 років та один раз їх заява була вже
розглянута по суті і другий раз кордон України ці особи не
перетинали.
Рекомендуємо під час розгляду справ цієї категорії звертати
увагу на частину 6 статті 12 Закону України "Про біженців"
( 2557-14 ) (рішення про відмову в оформленні документів для
вирішення питання щодо надання статусу біженця приймаються... за
заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу
біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття
статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо
зазначені умови не змінилися).
Із 7 розглянутих у суді першої інстанції справ щодо скарг
громадян Іраку на рішення Держкомнацміграції України - 1 справа
залишена без розгляду, щодо 2 справ прийнято рішення про відмову у
задоволенні скарги, щодо 4 справ прийнято рішення у задоволенні
скарги.
Всі рішення Держкомнацміграції України із судових справ щодо
скарг громадян Іраку, якими задоволено скарги заявників,
стосуються відмов у прийнятті заяви на підставі ч. 7 ст. 9 Закону
України "Про біженців" ( 2557-14 ).
Відмовлено у задоволенні скарги на відмову у прийнятті заяви
про надання статусу біженця у такому випадку. Скаржник у 1997 році
нелегально прибув до України. Звернувся з проханням про надання
йому статусу біженця у вересні 2002 року. Як було встановлено у
судовому засіданні, скаржник в передбачений законом строк із
заявою про надання статусу біженця не звернувся, а тому рішення
Державного комітету України у справах національностей та міграції
суд визнав таким, що відповідає вимогам чинного законодавства
України, і підстав для визнання його неправомірним не має.
Не вбачає суд підстав і для визнання пропущеного строку
звернення з поважних причин, оскільки скаржник не навів в судовому
засіданні доказів про те, що не мав змогу звернутись у передбачені
законом строки до міграційних органів з заявою про надання йому
статусу біженця.
Що стосується пояснень скаржника про те, що йому було відомо,
куди саме необхідно звертатись з проханням про надання статусу
біженця, то суд не прийняв їх до уваги, оскільки вони є
необґрунтованими.
Одночасно суд врахував, що після приїзду до України скаржник
звернувся до УВКБ ООН з проханням допомогти йому отримати статус
біженця, про що останній пояснив в судовому засіданні.
В іншому випадку заявник незаконно перетнув кордон України
01.11.2002, через 25 днів звернувся до міграційних органів із
заявою про надання йому статусу біженця, пропустивши таким чином
передбачений законодавством України строк.
Враховуючи, що заявник подав заяву через незначний проміжок
часу після його прибуття в Україну, крім того, пропустив строк, не
знаючи законодавства України, а також те, що строкове обмеження
подачі заяв особами, що шукають статус біженця, протирічить нормам
міжнародного законодавства: Європейській конвенції про захист прав
і основних свобод людини ( 995_004 ) (ратифікована Україною
17.07.97), Женевській Конвенції про статус біженців ( 995_011 )
1951 року та її Протоколу ( 995_363 ) 1967 року (ратифікована
Україною 10.01.2002), яке є частиною національного законодавства
України, суд визнав, що заявником строк подачі заяви про надання
йому статусу біженця пропущено з поважних причин, а скаргу його
обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.
Скарги на рішення Держкомнацміграції України переважної
більшості громадян Шрі-Ланки судом залишаються без розгляду із-за
неявки скаржників на судові засідання.
Як правило, якщо рішенням Держкомнацміграції України було
відмовлено у наданні статусу біженця на підставі ст. 10 Закону
України "Про біженців" ( 2557-14 ), то суд відмовляє у задоволенні
скарги на таке рішення.
Одночасно, якщо відмова у наданні статусу біженця надана на
підставі ч. 8 ст. 9 Закону України "Про біженців" ( 2557-14 ), суд
у переважній більшості випадків задовольняє скарги та визнає
рішення Держкомнацміграції України неправомірним.
Такі рішення суд приймає у разі наявності таких підстав: - скаржник раніше відповідно до Закону України "Про біженців"
( 2557-14 ) 1993 року отримав відмову у наданні статусу біженця,
при чому його справу органом міграційної служби було розглянуто по
суті. Після отримання такої відмови особа не виїхала із України в
установленому законодавством порядку. У цих випадках відмова у
прийнятті заяви на підставі ч. 8 ст. 9 Закону України "Про
біженців" є неправомірною; - скаржник прибув до України за 25 днів до того, як подав
заяву про надання статусу біженця. Тобто, якщо скаржник подав
заяву про надання статусу біженця протягом незначного часу після
прибуття в Україну і пояснює це проблемами (не знав, до якої
країни приїхав, куди звертатися тощо), то суд визнає неправомірним
відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця на підставі
ч. 8 ст. 9 Закону України "Про біженців" ( 2557-14 ); - скаржник отримав відмову у прийнятті заяви про надання
статусу біженця, не дивлячись на те, що існують причини пропуску
встановленого законодавством України терміну клопотань щодо
надання статусу біженця.
Таким чином, у разі прийняття рішення про відмову у прийнятті
заяви про надання статусу біженця на підставі ч. 8 ст. 9 Закону
України "Про біженців" ( 2557-14 ) необхідно ретельно
проаналізувати наявність поважних причин пропуску терміну. Суд
враховує під час вирішення цього питання всі реальні можливості
(неможливості) подачі такої заяви до відповідних органів.
Рекомендуємо під час прийняття рішення щодо відмови у
прийнятті заяви про надання статусу біженця відповідально вивчити
наявність (відсутність) поважних причин пропуску терміну подачі
клопотання і тільки після цього приймати рішення. Крім того,
вияснення наявності причин пропуску терміну подачі заяви про
надання статусу біженця повинно бути зафіксовано письмово.
Завідуюча юридичним
сектором Т.Фандикова