Будівництво нової України - велика спільна справа
Президент України; Звернення від 14.05.1998
Документ n0001100-98, поточна редакція — Прийняття від 14.05.1998

             Звернення Президента України Л.Д. Кучми 
зі щорічним посланням до народу,
Верховної Ради України
Будівництво нової України - велика спільна справа

Шановні співвітчизники!
Шановні народні депутати!
Звертаючись до українського народу Верховної Ради з цим
Посланням, яке передбачене конституційними повноваженнями
Президента України, я керуюся насамперед такими міркуваннями.
По-перше, відповідальністю моменту. Ми перебуваємо зараз на
історичному для України перевалі, який зберігається з рубежем
віків. І треба мати чітке уявлення про стан, завдання можливості
та перспективи розвитку держави й суспільства.
А отже, ясно бачити, що необхідно зробити сьогодні і яке
майбутнє будувати для нас, наших дітей та онуків.
Це вимагає, крім усього іншого, чесної, відкритої і відвертої
розмови про труднощі, втрати, помилки та прорахунки. По-друге,
виходжу з того, що це перше Послання, яке адресується новообраному
парламенту.
Вітаючи вас зі здобуттям депутатських мандатів, вітаючи
політичні партії та блоки, які завоювали право бути представленими
у Верховній Раді, вітаючи новий парламент з початком роботи, я
сподіваюся і вірю, що ви свідомі відповідальності за те, яким
шляхом піде Україна далі і якою ввійде у XXI століття. При цьому
хочу наголосити: те, що Україна є і залишиться суверенною й
незалежною державою, - не предмет для дискутуквання. Питання в
іншому: наскільки вона буде демократичною, соціальною і правовою.
Тобто наскільки забезпечимо єдність основоположної конституційної
формули.
Питання вищою мірою насущне - відповісти на нього маємо ми з
вами. І не просто відповісти, а дати нації надію, збудити її
енергію, динамізм, волю до прискорення темпів суспільного поступу.
Україна повинна стати державою, де якомога повніше
реалізувалися б можливості людини, а людина у свою чергу, бачила
своє місце у процесах державотворення. Наголошую на цьому і з
огляду на перебіг та підсумки виборчої компанії. Навколо них не
вщухають дискусії, не бракує розмаїтих оцінок, прогнозів та
варіантів розвитку подій.
Залишаючи докладний аналіз політологам, однозначно заявляю:
доки я Президент, катастрофічні для країни і народу сценарії
реалізовані не будуть. Треба усвідомити головний урок виборів:
більшість українського народу не бажає повернення до колишньої
системи суспільних цінностей, не підтримує політичні крайнощі.
Люди протестують проти прорахунків та провалів у
соціально-економічній сфері, не розуміють і не сприймають затяжні,
безплідні конфлікти між гілками влади та їх органами на різних
рівнях. Вони вже до краю стомилися від взаємних звинувачень у
владних ешелонах, пошуку винних і очікування кращого життя.
Так далі тривати не може і не буде. Від порядку у владі до
порядку в державі - таким бачу імператив нашої дальшої роботи. Цю
лінію я буду проводити послідовно і жорстко.
В сукупності, за великим рахунком, йдеться про необхідність
наповнення реальним змістом національної ідеї з урахуванням
специфіки етапу нашого розвитку. Вона має охопити весь спектр
суспільних інтересів, спиратися на історичний досвід народу, його
ментальність та традиції. І водночас окреслювати головні орієнтири
та пріоритети нашого поступу, згуртовувати в їх досягненні людей,
державні й суспільні інституції. Необхідність у потужному
об'єднавчому стимулі, який піднімав би всіх на конструктивну
роботу, на творення, актуалізується сьогодні багатьма чинниками.
Назву основні з них.
Перший - критично-вирішальний етап, на якому ми перебуваємо.
Другий - відсутність у певної частини наших громадян почуття
приналежності до єдиної нації, її інтересів і цілей. Розшарування
людей за цілим рядом ознак - соціальних, економічних, політичних,
світоглядних, регіональних.
Третій - неприпустимо висока політизація економічних та
соціальних питань, а то й пряма підміна економіки ідеологією.
Це особливо виразно прослідковувалося у ході виборчої
кампанії.
Я за відповідальні кроки, за тверезі й неупереджені оцінки та
висновки з економічної ситуації, які будувалися б на врахуванні
об'єктивних умов та вихідних точок відліку. Реальну економічну
політику можна формувати і здійснювати лише на такій основі.
Переходячи до цього основоположного питання нашого буття,
вважаю за необхідне нагадати: курс на ринкові перетворення,
схвалений Верховною Радою у 1994 році, органічно випливав з
Декларації про державний суверенітет України ( 55-12 ) та Закону
про економічну самостійність України ( 142-12 ). Закладені у цих
документах базові принципи державотворення були згодом закріплені
у Конституційному договорі ( 1к/95-ВР ) та Конституції
( 254к/96-ВР ).
Я відстоював і буду відстоювати саме такий шлях української
економіки, прилучення її до сучасних світових надбань, виходу на
міжнародний економічний простір. Інша річ, що ринкові реформи - не
самоціль. Вони мають бути інструментом якісної перебудови
економіки, глибинних соціальних перетворень, підвищення добробуту
людей.
Сьогодні ситуація якісно відрізняється від тієї, яка була у
жовтні 1994 року. Нам вдалося вперше, починаючи з 1990 року,
зупинити падіння валового внутрішнього продукту. Поступово
збільшується виробництво промислової продукції. Почали зростати
обсяги капітальних вкладень, вантажних перевезень, деякі інші
показники.
Однак це тільки ознаки зародження позитивних зрушень.
Що завадило досягти більшого?
Окрім недооцінки складних стартових умов, про що я говорив
уже не раз, далися взнаки і чинники, сконцентровані переважно у
сфері політичних протистоянь. Минулого року загострилася фінансова
криза, яка набула системного характеру - торкнулася фінансів як
держави, так і підприємств та організацій. І значно обмежила наші
можливості у забезпеченні загальноекономічної стабілізації.
Збитковими є вже не тільки окремі підприємства, а й ряд галузей.
Кредиторська заборгованість зросла більш як у півтора раза.
Майже на два відсотки від валового внутрішнього продукту
збільшився торік дефіцит державного бюджету. На 1 квітня цього
року обсяг внутрішніх боргових зобов'язань перевищив 13 мільярдів
гривень. Я не можу відносити все це лише на рахунок Уряду. Адже
жодну з його пропозицій щодо скорочення бюджетних витрат у
минулому році не було прийнято. Тільки зволікання з прийняттям
бюджету обернулося втратою близько 3 мільярдів гривень зовнішніх
запозичень.
Якщо негайно не вжити кардинальних заходів для урівноваження
бюджетних витрат з реальними надходженнями, держава потрапить у
хронічну боргову кризу.
Ситуація дуже непроста, але не маю наміру її драматизувати.
Вона залишається контрольованою. Повною мірою здійснюється
бюджетне фінансування поточних виплат соціальної сфери. Знижується
інфляція, утримується стабільність валютного курсу. Уряд і надалі
гарантує виконання боргових зобов'язань.
Водночас необхідно зробити все для того, щоб не тільки не
допустити зриву стабілізаційних процесів у сфері виробництва, а й
подолати пік бюджетної кризи вже у поточному році. Я виходив з цих
міркувань, видаючи Указ про запровадження у державі жорсткого
режиму економії та реальне зниження на цій основі дефіциту бюджету
до 2,5 відсотка валового внутрішнього продукту.
Найближчим часом Кабінет Міністрів внесе до Верховної Ради
проект відповідного закону.
Не менш важливо забезпечити реальність бюджету на наступний
рік з дальшим зменшенням його дефіциту.
Знаю: такі завдання неймовірно складні, пов'язані і з
непопулярними кроками - коригування відповідних статей видатків,
скасуванням численних бюджетних пільг, яких не знає жодна країна
світу.
Іншого виходу в нас просто немає. Просив би новообрану
Верховну Раду поставитися до цього з розумінням і
відповідальністю.
Бюджетний процес має стати тим пробним каменем, на якому
будуть перевірятися спроможність і бажання до конструктивної
співпраці між Урядом та парламентом. Я не підтримую пропозицій про
розв'язання бюджетних та інших економічних проблем за допомогою
помірної інфляції. Навпаки, вихід - у дальшому зміцненні
національної грошової одиниці.
Відповідно у бюджеті на 1999 рік слід закласти зниження
прогнозованого рівня інфляції до 7-8 відсотків, а у наступні роки
- до 5-6. Це важливо з точки зору як захисту доходів населення,
так і активізації інвестиційного процесу, загального пожвавлення
економічного життя.
Водночас є нагальна потреба у програмі підвищення монетизації
валового внутрішнього продукту, тобто збільшення кількості грошей,
що обслуговують економіку, - у таких межах, які не призвели б до
інфляції.
Разом з тим слід забезпечити суттєве поліпшення структури
грошової маси. Адже нині майже кожна друга гривня обминає
банківські рахунки.
Явище тривожне і неприпустиме.
Назріли корективи у валютній політиці. Орієнтація на штучне
завищення курсу гривні, що витримувалася протягом останніх двох
років, завдає відчутної шкоди вітчизняним товаровиробникам, перш
за все експортерам. Вважаю, що у перспективі слід перейти до
політики забезпечення паритетності курсу гривні до темпів
інфляції.
Прогнозується, що за умови подолання фінансової кризи та
відтворення сприятливого макроекономічного середовища ми можемо
збільшити цього року виробництво валового внутрішнього продукту на
0,5 відсотка, у 1999-2000 роках на 2,3, а надалі - 4-5 відсотків
щорічно. Темпи зростання промислового виробництва будуть
випереджати зазначені показники на півтора-два відсотки. Необхідна
передумова для цього - глибокі структурні перетворення.
Це диктується як традиційною деформованістю промисловості
України, успадкованою від радянських часів, так і тенденціями, які
почали окреслюватися вже в останні роки.
Найбільше тривожить падіння частки продукції кінцевого
споживання. З 1990 року вона знизилася майже вдвічі - до
34 відсотків. Особливо скоротилася питома вага продукції
машинобудування (удвічі) і легкої промисловості (у 6 разів).
Натомість частка чорної металургії, на яку припадає майже
40 відсотків електроенергії та газу, що споживаються
промисловістю, зросла у 2,5 раза. Наші конкретні умови та світовий
досвід не залишають іншого варіанта дій, ніж поєднання структурної
політики з інноваційною. У цьому шлях і до економічного піднесення
України, і до утвердження її як високотехнологічної держави.
Така мета цілком посильна для нашого суспільства. Воно
зберегло ядро свого інтелектуального, виробничого та
науково-технічного потенціалу, який мають далеко не всі країни з
перехідною економікою. Звичайно, це не означає послаблення уваги
до галузей з прискореним оборотом капіталу, зокрема легкої та
харчової.
Не залишаючи їх напризволяще, ми повинні зосередити зусилля
на тих, які дозволять витягти весь ланцюг економічних проблем.
Серед галузей, які дадуть Україні перспективу, - літакобудування,
за рівнем якого вона входить до сімки провідних держав світу,
ракетно-космічний комплекс, судно- і танкобудування.
Ми повинні вивести на новий рівень високотехнологічні
конкурентоспроможні виробництва у важкому машинобудуванні та
приладобудуванні, виробництві енергетичного устаткування, засобів
інформатики та зв'язку, кольоровій та порошковій металургії.
Обмеженість інвестиційних ресурсів однозначно диктує необхідність
застосування щодо високотехнологічних виробництв
програмно-цільових методів економічного управління. У цьому
переконує повоєнний досвід країн Західної Європи та Японії.
Уряду належить визначити перелік державних інноваційних
пріоритетів та розробити відповідні цільові програми з наступним
затвердженням Верховною Радою. Якщо ми хочемо по-справжньому
перейти на інноваційний шлях розвитку і не втратити перспективу,
то слід забезпечити реальну підтримку вчених, наукових шкіл, серед
яких чимало унікальних.
Нагальне, просто-таки кричуще завдання - впорядкування,
доведення до цивілізованих вимірів податкової системи, що
стимулювало б виробничий процес та структурні зміни. Кабінет
Міністрів і Верховна Рада мусять, нарешті, зважитися на істотне
послаблення податкового навантаження.
Вважаю, зокрема, назрілими й необхідними такі заходи:
- зниження вже з другого півріччя цього року до 35 відсотків
податкового навантаження на фонд оплати праці;
- поступове зменшення до 10-15 відсотків ставки податку на
додану вартість з суттєвим спрощенням процедури його стягнення;
- істотне послаблення податкового тиску на сільського
товаровиробника, запровадження також з другого півріччя єдиного
податку на сільськогосподарську діяльність;
- запровадження податкового стимулювання
інвестиційно-інноваційної діяльності, малого підприємництва,
експорту високотехнологічної продукції;
- встановлення максимальної ставки оподаткування фізичних
осіб на рівні ставки оподаткування прибутку підприємств та
визначення неоподатковуваного розміру доходу на рівні межі
малозабезпеченості;
- впорядкування чинної системи місцевих податків та
обов'язкових платежів до позабюджетних фондів.
Парламенту слід виявити волю й відповідальність і піти на
перегляд пільг, не пов'язаних зі стимулюванням виробництва.
Нехай вас, шановні народні депутати, спонукає до цього така
цифра: пільги поглинають зараз близько п'ятої частини надходжень
до бюджетів усіх рівнів. Їх треба залишити тільки тим, хто цього
реально потребує. І жодним, підкреслюю, жодним чином не зазіхати
на інвалідів та ветеранів війни. А все інше трансформувати у засіб
заохочення виробничої та інноваційної активності, запровадження
високих технологій.
У наповненні бюджету слід підвищити роль акцизного збору
через впорядкування переліку підакцизних товарів, перегляд ставок
оподаткування спирту, горілчаних та тютюнових виробів. Без
віднесення цих питань до компетенції Уряду ми не доб'ємося
оперативності та гнучкості в їх вирішенні.
Практично ми не залишили Кабінету Міністрів важелів впливу на
економіку, особливо оперативні її процеси, які потребують
термінового втручання. Я підтримую пропозиції і про те, щоб
зменшити розмір податків, включаючи відрахування до Пенсійного
фонду з 40 відсотків від валового внутрішнього продукту у
1997 році до 35 - у 1999-му і 30 відсотків - у 2000 році.
З одночасним підвищенням відповідальності за порушення податкового
законодавства.
Відповідні зміни слід внести в законодавчі акти вже цього
року з тим, щоб у першому півріччі наступного прийняти Податковий
кодекс і сформувати на його основі бюджет 2000 року. Після
прийняття кодексу доцільно встановити 5-річний мораторій на
будь-які до податкової системи. В Уряді опрацьовано законопроекти
про зниження податкового навантаження на фонд заробітної плати,
запровадження єдиного земельного податку, податкових стимулів для
малого бізнесу, а також реструктуризації боргів промислових
підприємств.
Проблеми настільки назрілі й невідкладні, що зазначені закони
потрібно прийняти якнайшвидше, вже на цій сесії.
Вирішення цього винятково важливого для економіки, всієї
держави питання сьогодні залежить виключно від Верховної Ради. Тим
більше, що зниження податкового тиску було серед визначальних
пунктів у передвиборних платформах усіх політичних партій та
блоків, кандидатів у депутати.
Це дає мені підстави заявити народним депутатам: ключ до
оздоровлення та піднесення української економіки сьогодні у ваших
руках. І те, як ви ним скористаєтеся, визначить основу, рівень та
ефективність співпраці між Верховною Радою, Президентом і Урядом.
Для активізації інвестиційного процесу потрібні також
раціональна, націлена на стимулювання виробництва амортизаційна
система, інститути фінансового лізингу та фондового ринку,
страхування інвестиційних ризиків. І зважена, з урахуванням
особливостей та завдань перехідного етапу, дерегуляція економіки.
Під таким кутом зору розглядаю й необхідність істотного
зміцнення банківської системи.
Замкнута переважно сама на себе, не працюючи як слід на
вітчизняну економіку, вона поки що не відіграє ролі локомотива
ринкових реформ. Відношу до найважливіших спільних завдань Уряду
та Національного банку розробку і реалізацію комплексної програми
оздоровлення банківської системи, запровадження надійного
механізму страхування депозитів, залучення в інвестиційну сферу
особистих заощаджень населення.
Щодо самого Національного банку, то, відстоюючи, як і раніше,
принцип його автономності, я хотів би разом з тим бачити більше
відповідальності за грошово-кредитну політику, дотримання
рівноваги на грошовому ринку, тіснішу координацію зусиль з
Кабінетом Міністрів. Потребує істотного удосконалення практика
використання централізованих капіталовкладень. З наступного року
Кабінет Міністрів буде визначати у структурі державних видатків
бюджет розвитку, призначений переважно для довготермінового
кредитування інноваційних проектів.
З цією метою створюється Український банк реконструкції та
розвитку.
Проте слід мати на увазі: якщо розраховувати у
трансформуванні структурної моделі економіки тільки на внутрішні
можливості, то цей процес займе 25-30 років. А це вагомий аргумент
на користь активнішого залучення іноземних інвестицій з
законодавчим гарантуванням усіх необхідних умов.
Докладно я їх виклав у виступі перед учасниками зборів
Європейського банку реконструкції та розвитку. На законодавче
підгрунтя має бути поставлене й амністування тіньового капіталу
некримінального походження - як вивезеного за кордон, так і
наявного у країні.
Шановні співвітчизники, шановні присутні!
Особливий наголос хотів би зробити на проблемах
агропромислового комплексу. Це галузь, що стосується всіх і
кожного, на ній вся держава й економіка. Галузь з настільки ж
високим, наскільки й не реалізованим до кінця потенціалом і з
негараздами, які досягли критичної межі. Вона втрачає спроможність
не те що до нормального відтворення, а й до виживання. Село дедалі
більше випадає зі сфери товарно-грошових відносин. Все
переводиться на невигідний для нього і для держави бартер, причому
здебільшого на основі урядових рішень.
До неприпустимої межі поглибилася диспропорція у цінах на
продукцію сільського господарства і товари, які воно споживає.
З 1990 року вона стала гіршою для селян, як мінімум, у 5 разів.
У чому бачу вихід? Перше і найголовніше. Запровадження
механізмів підтримки цін на основні види продукції АПК. Що
практикується у більшості країн з ринковою економікою. Це має
супроводжуватися посиленням антимонопольного контролю за цінами на
матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги, що надаються
сільськогосподарським товаровиробникам.
Друге. Не тільки послаблення податкового тиску, а й
радикальне спрощення податкової системи через запровадження, як
уже було сказано, єдиного податку на сільськогосподарську
діяльність.
Третє. Реструктуризація боргів підприємств АПК перед
державою. Створення спеціального фонду для надання їм на
конкурсній основі кредитної підтримки та гарантій.
Четверте. Технічне забезпечення села через фінансовий лізинг
та створення мережі міжгосподарських машинно-технологічних станцій
та лізингових послуг.
П'яте. Створення товаровиробникам умов для вільного вибору
форм господарювання. Це означає забезпечення належних правових та
економічних засад розвитку приватних господарств і, з другого
боку, реструктуризації та підвищення життєздатності колективних
господарств відповідно до ринкових умов та змін у
землекористуванні.
Шосте. Приведення у відповідність до Конституції
( 254к/96-ВР ) Земельного кодексу ( 561-12 ), створення
законодавчої бази, формування цивілізованого, регульованого
державою ринку землі та розвитку земельно-орендних відносин.
Заснування Селянського банку.
Сьоме. Розвиток інфраструктури ринку сільськогосподарської
продукції на основі спеціальної державної програми. Поглиблення
приватизаційних процесів, створення інтегрованих структур з
виробництва, переробки, зберігання та реалізації
сільськогосподарської продукції.
Восьме. Гнучке митне регулювання імпорту продовольчих товарів
з метою захисту й підтримки вітчизняних виробників аналогічної
продукції та критичного імпорту, необхідного для забезпечення
відтворювального процесу в АПК.
Дев'яте. Розвиток соціальної інфраструктури села,
стимулювання і підтримка індивідуального будівництва, сприяння
розвитку несільськогосподарської підприємницької діяльності.
Сподіваюся, що такі підходи в основному не викличуть
заперечень.
Відповідні законопроекти внесено до Верховної Ради, а окремі
питання врегульовано Указами Президента. Комплекс завдань
піднесення економіки передбачає, як один з чільних пріоритетів,
формування національного ринку забезпечення випереджаючого
зростання платоспроможного попиту, внутрішнього споживання,
підвищення його частки в структурі виробництва.
Відзначаючи зростання частки експорту в структурі ВВП, треба
бачити, що ми дійшли у цьому процесі межі. Основну ставку зараз
слід робити на поліпшення товарної структури експорту. Це вимагає
істотного удосконалення зовнішньоекономічної діяльності,
розширення наявних та пошуку нових ринків.
Слід визнати, що структурна незавершеність, некомплексність
реформ значною мірою породжені тим, що моделі розвитку України
вироблялися без урахування її особливостей, наявності та
перспектив створення законодавчої бази, психологічної готовності
людей до радикальних змін у звичному й усталеному способі життя.
Найгострішою і найболючішою виявилася проблема реформування
відносин власності. На моє переконання, вона повинна
розв'язуватися на засадах змішаної економіки, через підвищення
ефективності всіх її укладів.
Потребують зміцнення позиції приватної власності,
національного капіталу. Поки що їх вплив на оздоровлення й
відбудову економіки залишається вкрай недостатнім. Для підтримки
національного капіталу треба змінити пріоритети у приватизації.
Маємо враховувати, що у вітчизняних компаній немає достатніх
ресурсів для участі у приватизації стратегічних об'єктів. Значить,
треба передавати їм у довгострокове управління на договірних
засадах державні пакети акцій. Представники національного бізнесу
повинні ширше залучатися до управління економікою. Поки що їх
участь у цьому процесі є скоріше винятком, ніж правилом. Слід
усвідомити, що приватизація - це не тільки і не просто
роздержавлення.
Ключова її мета - знайти ефективного власника, спроможного
управляти, залучати інвестиції, забезпечувати випуск
конкурентоспроможної продукції, створювати нові робочі місця,
своєчасно платити заробітну плату і розраховуватися з державою.
У цій же площині й необхідність активного стимулювання малого
та середнього бізнесу.
Випадає поки що з поля зору корпоративний сегмент економіки.
А тим часом він вже дає більше половини обсягу промислового
виробництва. Дуже слабкою ланкою виявилося й управління державною
часткою власності. А вона залишається значною - пакети акцій
близько 5,5 тисячі акціонерних товариств, більше третини
загального обсягу промислового виробництва.
Це серйозні упущення Уряду. Я вже звертав на них увагу і
надалі обмежуватися цим не буду.
Ми не створимо повноцінної ринкової економіки доти, доки не
закладемо основну її підвалину - вільну конкуренцію. Що, у свою
чергу, вимагає демонополізації економіки, формування конкурентного
середовища, державного регулювання суб'єктів природних монополій,
змагальності при розміщенні державних замовлень. Потрібні
зміцнення антимонопольних органів, посилення їх реального впливу
на економічні процеси. Нині він явно недостатній.
Ринок не зможе реалізувати свої можливості і без докорінного
удосконалення системи платіжних розрахунків. Адже понад
40 відсотків товарного обороту здійснюється на бартерній основі.
Сподіваюся, шановні народні депутати, на вашу зацікавлену участь у
законодавчому усуненні цих та інших перепон у перебудові
національної економіки. Особливо з урахуванням того, що близько
третини з вас представляє у парламенті підприємництво.
З огляду на відомі причини для України, її економіки і,
більше того, національної безпеки виняткове значення має створення
надійної системи енергозабезпечення та енергозбереження.
До невідкладних скоординованих зусиль у цій сфері зобов'язує
насамперед стан справ у вугільній промисловості, енергетиці,
нафтогазовому комплексі, на ринку енергоносіїв. Тут не обійтися
без екстраординарних заходів. Розвиток власної енергетичної бази
це неодмінна умова нашого виживання.
Шановні співвітчизники!
Історично склалося так, що на перше місце у нас завжди
ставилася держава, якій приносили у жертву інтереси конкретної
людини. Через це втрачено багато. Втрачаємо й сьогодні.
Відповідно першорядного значення і невідкладного характеру
набувають економічне забезпечення людини, соціальної рівноваги,
зупинення небезпечної тенденції розмивання соціальних гарантій.
Така постановка питання - не пропагандистський хід, не загравання
з народом.
Це сьогодні єдино можливий шлях нашого дальшого розвитку.
З другого боку, таке перенесення акцентів у державній
політиці можливе лише на достатньому економічному фундаменті.
Отже, одночасне і комплексне здійснення цих двох ключових завдань
повинне визначати сутність усієї нашої політики та практичної
роботи. Немає на даний момент важливішого завдання, ніж погашення
заборгованості з виплатою зарплат та пенсій. Причому будь-що і в
максимально стислі терміни.
Потрібно, врешті-решт, усунути причини, що породжують цю
заборгованість, - нереальність бюджету, постійні намагання
завищити його видаткову частину. Нинішнє штучне применшення
вартості робочої сили, відсутність необхідної мотивації до праці,
низький рівень соціальних витрат - чи не основне гальмо на шляху
піднесення економіки. За цим стоїть, зокрема, той факт, що грошові
доходи більш як 18 відсотків працюючих в Україні нижчі межі
забезпеченості.
Протягом наступних двох років необхідно здійснити глибоке
реформування системи оплати праці. Ключовою ланкою цієї роботи
вважаю введення нового й обов'язкового для всіх секторів економіки
соціального стандарту - регульованого державою мінімуму погодинної
заробітної плати. Сподіваюся на активність парламенту у подоланні
неповноти й розбалансованості законодавства у сфері трудових
відносин та соціального захисту. Слід прискорити розробку й
прийняття Трудового і Цивільного кодексів, законів про прожитковий
мінімум та індексацію грошових доходив населення, удосконалити
практику надання адресної соціальної допомоги.
Серед невідкладних завдань - реформування системи пенсійного
забезпечення. Крім усього іншого, воно повинне дати дійові
механізми визначення оптимальної виногороди за відпрацьовані роки,
ліквідацію несправедливої і принизливої зрівнялівки. Постійної і
посиленої уваги потребує проблема зайнятості.
На відміну від держав з розвиненим ринком праці ми зіткнулися
з концентрацією вогнищ безробіття в окремих регіонах і складнощами
в їх погашенні через істотні місцеві особливості. Це відносить
питання зайнятості - сьогодні і в перспективі - до найбільш
гострих, складних і невідкладних для всіх без винятку органів
державної влади у центрі й на місцях. З того, як воно вирішується,
будуть великою мірою оцінюватися їхня робота, виконання обов'язків
перед народом. Люди повинні мати достатні гарантії зайнятості при
проведенні приватизації та реструктуризації підприємств.
Треба взяти до уваги ще одну пов'язану з цим тенденцію -
активізацію міграційних процесів. Причому вони охоплюють категорії
людей високого освітнього рівня і найбільш працездатного віку. Це
зобов'язує до невідкладних рішень і дій. Як практично
неконтрольований наплив в Україну мігрантів з інших держав.
Важливий напрям цієї політики вбачаю у розширенні кола
власників, створенні всім бажаючим можливостей для відкриття
своєї справи. Не повинні бути порожнім звуком конституційні права
на володіння, користування та розпорядження приватною власністю, в
тому числі на землю. Особливо з урахуванням того, що вже
21 мільйон наших громадян є акціонерами чи власниками земельних
паїв.
Ще більш очевидною і недискусійною необхідність широкого
комплексу заходів для поліпшення якості та збільшення тривалості
життя, подолання несприятливих демографічних тенденцій. Одночасно
з концентрацією зусиль, можливостей і резервів на охороні
здоров'ям треба докорінним чином змінити погляди на середовище
існування людини.
Маємо на ділі піднести до рівня державних пріоритетів
оздоровлення всієї атмосфери в суспільстві, посилення ролі сім'ї.
Висунення сім'ї на одне з чільних місць в ієрархії суспільних
цінностей значною мірою допоможе уберегти надію від деградування,
натиску бездуховності й аморальності, пов'язаних з ними соціальних
хвороб та інших небезпечних чинників.
З точки зору духовного, інтелектуального розвитку людини
хотів би наголосити на винятковій важливості освіти і культури.
Ситуація в якій зараз перебувають ці сфери, вступає у явне,
кричуще протиріччя з їх контролю, завданнями та суспільним
призначенням. Саме життя вимагає від нас стати країною, яка
вчиться. А отже, не допустити нестримної і неконтрольованої
комерціалізації освіти, що робить її недоступною для багатьох.
Закриття шкіл, дитсадків, інших закладів під різними приводами,
особливо у сільській місцевості - це національна ганьба.
Історія, майбутнє не простять нам, якщо будуть діти і молодь,
виключені з навчання.
Якщо культура перетвориться із складової духовності та
людяності свою протилежність і сурогат, у засіб примітивізації
особи, руйнівника духовних основ народу. Духовна сфера повинна не
на словах, а на ділі стати пріоритетним напрямом розвитку нашого
суспільства. На жаль, складається таке враження, начебто
залишковий принцип фінансування освіти, науки і культури генетично
успадкований представниками як виконавчої так і законодавчої
влади.
Не виняток і колізії навколо реалізації права на свободу
світогляду та віросповідання. Ніяк не входить у береги
міжправославний конфлікт. Практично всі українські конфесії
втягнуті у політичну боротьбу. А це, окрім усього іншого, полегшує
експансію в Україну нетрадиційних релігій та тоталітарних сект, що
не додає ні духовності народові, ні стабільності суспільству.
Не применшуючи вини органів виконавчої влади, мушу
констатувати: до цього причетний і дехто з депутатів попереднього
та нинішнього скликань. Так само, як і до ризикованого
балансування в етнополітичній тематиці, насамперед - мовних
питаннях. Аналіз виборчої кампанії утверджує мене в думці, що нам
належить ще багато зробити для справжньої реалізації політичних
прав наших співгромадян.
Слід визнати: політична структуризація українського
суспільства далека від завершення, а партійна система у нинішньому
своєму вигляді багато в чому відторгає конкретну людину. На моє
переконання, конче потрібно зміцнити інститути демократичної
політичної системи, подбати про утвердження в Україні
громадянського суспільства. Це передбачає забезпечення принаймні
трьох умов.
Перша - створення законодавчих гарантій формування потужних
загальнонаціональних партій.
Адже важко заперечити проти того, що навіть деякі з партій,
які подолали 4-відсотковий бар'єр, мають, по суті, регіональний
характер.
Друга умова - докорінна модифікація виборчого законодавства.
На виборах повинні перемагати ідеї і програми, а не гроші.
Третя умова - адаптація до нових реалій профспілок та інших
масових громадських об'єднань, перетворення їх на ділі у впливові
інститути громадянського суспільства, а не продовження у
радикалізованій формі традицій і функцій, успадкованих від
радянських часів. За нинішніх умов нам особливо потрібен постійно
діючий і ефективний механізм соціального партнерства,
конструктивного діалогу при вирішенні трудових конфліктів.
Шановні народні депутати!
Конкретні завдання розвитку України будуть викладені у
Програмі діяльності Кабінету Міністрів, поданій на ваш розгляд і
схвалення. Правову базу її реалізації підкріплюють понад 70 уже
напрацьованих законопроектів з найбільш актуальних економічних та
соціальних питань. 50 з них треба розглянути і прийняти у
першочерговому порядку. Причому більшість - ще на цій сесії.
Це дозволило б не втратити особливо дорогі зараз для нас час
і темп.
Для здійснення невідкладних заходів та довготермінових
завдань державної політики з необхідними прогнозованими
результатами нам треба забезпечити цілий ряд передумов. Деякі з
них уже сформульовані в цьому Посланні або випливають з нього.
Вважав би за доцільне додати ще таке.
По-перше, базуючись на практичному досвіді, ми повинні чітко
відділити необхідні, реальні і посильні завдання від
необгрунтованих ілюзій, які породжують завищені очікування. Краще
гірка правда, ніж солодкі обіцянки. Вони дезорієнтують
суспільство, збивають людей з пантелику, провокують глухий опір
дійсно потрібним і корисним справам.
По-друге, опиратися у здійсненні цих завдань головним чином
на власні сили та можливості, на внутрішні фактори зростання. Це
невіддільне від забезпечення політичної стабільності та консенсусу
в суспільстві. Виживають і утверджуються ті нації, які спроможні
згуртовуватися у пору вирішальних випробувань, відкидати внутрішні
незгоди і протиріччя заради стратегічно важливих цілей.
У зв'язку з цим важко переоцінити значення такого гострого
інструменту формування громадської думки та впливу на неї, як
засоби масової інформації. Україні потрібна вільна преса, а не
бойові сокири. Це вимога, що випливає з конституційного принципу
свободи слова.
По-третє, нам слід відмовитись від однобічних підходів та
крайнощів в уявленнях про роль і функції держави у перехідний
період. Це означає однакову неприйнятність як повернення до
адміністративно-командної системи, так і безмежної лібералізації,
цілковитого відділення держави від суспільства.
Економічні і соціальні негаразди, загалом ситуація, яку
переживає Україна, великою, якщо не вирішальною мірою породжені
саме низькою дієздатністю держави, її неспроможністю ефективно
реалізовувати власні рішення, забезпечувати дотримання
встановлених правил політичної поведінки, господарської діяльності
тощо.
Слабкість держави ми можемо і зобов'язані подолати.
Стосовно економіки це означає не витіснення ринкових
регулюючих механізмів, які вже створені і діють, а їх підтримка і
доповнення, удосконалення і зміцнення. Така політика повинна
матеріалізуватися, насамперед, у широкому спектрі законодавчих
актів, які розчищають шлях ринковим перетворенням і вводять у
правове русло відносини між їх суб'єктами. Водночас держава
покликана дбати про те, щоб прийняті закони неухильно виконувалися
- усіма і без будь-яких винятків.
Належить рішуче й безповоротно покінчити з нашою застарілою
хворобою - правовим нігілізмом. Зробимо це - значить зможемо
вивести країну з кризи, не вдаючись до надзвичайних, позаправових
засобів. Хоча, не буду приховувати, є політики, які не бачать
іншого шляху і навіть провокують Президента стати на нього.
Сфера, де державі належить особливо відповідально і сповна
виконувати обов'язок перед своїми громадянами, - боротьба зі
злочинністю. Це завдання, зведене в ранг ключових чинників
національної безпеки, треба здійснювати комплексно, адекватно
масштабам і складності проблеми. Звертаю увагу на такі його
аспекти:
- підрив економічних, соціальних, політичних коренів
криміналітету, запобігання інтернаціоналізації його дій;
- забезпечення необхідної правової бази та ефективного і
вичерпного її застосування. Це передбачає підвищення
професіоналізму в діяльності правоохоронних органів, посилення їх
взаємодії, докорінне удосконалення судової практики.
Мене не задовольняють явне відставання нашого кримінального
законодавства від гострих викликів часу, зволікання Верховної Ради
з розглядом та прийняттям невідкладних законопроектів, а також
низька ефективність, недостатнє забезпечення роботи судових
органів і практична беззахисність суддів. Якщо не зробимо
серйозних висновків, то люди будуть не просто не поважати державу
і не вірити їй - у державі вбачатимуть союзника злочинців. На
цьому тижні до парламенту буде подано систематизований пакет
законопроектів, що стосуються боротьби зі злочинністю. Якщо його
прийняття буде зволікатися й надалі, то вся наша робота
нагадуватиме битву з вітряками. Давайте спільно викорінювати такі
небезпечні і неприпустимі явища, як корупція, насамперед в
державному апараті, організована злочинність і бандитизм.
Сфера особливої уваги - національна безпека в усіх її
складових і виявах. Це такі вирішальні сьогодні аспекти, як
політичний, соціально-демографічний, економічний, інформаційний,
екологічний та воєнний. Усі вони співіснують у найтіснішому
взаємозв'язку, і послаблення будь-якого з них загрожує ланцюговою
реакцією.
Окремо хочу наголосити на якісно новій стороні національної
безпеки - конституційній. Як правовий каркас держави і
суспільства, Основний Закон ( 254к/96-ВР ) потребує захисту.
Особливо зараз, за умов неусталеності нашого життя та спроб
неправомірних зовнішніх впливів. Такий захист ми зобов'язані
здійснювати суто юридичними методами, а з іншого боку, підвищенням
дієвості конституційних норм, насамперед щодо основ
конституційного устрою та прав людини.
Не менш принципового значення надаю формуванню сприятливого
для України міжнародного середовища. Сьогодні маємо достатні
підстави констатувати: завдяки зваженому й реалістичному
зовнішньополітичному курсу ми впритул наблизилися до цієї мети.
Зважена і збалансована зовнішня політика нашої держави дає їй
змогу рухатися новими напрямами у європейську та світову
спільноту, водночас зміцнюючи традиційні зв'язки з Росією та
іншими партнерами по колишньому Союзу і виправляючи деформації у
цих зв'язках.
Навряд чи хто заперечить сьогодні закріплення України у світі
й істотне поліпшення її міжнародного іміджу та авторитету. Але так
само очевидно і те, що ми знаходимося лише на початку цього шляху.
І позитивні напрацювання можна звести нанівець нерозумними,
невиваженими, а тим більше провокаційними словами чи діями. Просив
би зрозуміти, що у нас не може бути і не буде кілька центрів
здійснення зовнішньої політики.
У тезу про посилення держави я вкладаю необхідність посилення
влади, яка повинна перестати відчувати себе лише
адміністративно-управлінською категорією, а й виступати
інструментом реалізації волі більшості суспільства. А це і
моральний бік її легітимності, передумова повернення віри в неї,
подолання відстороненості, відчуженості людей від влади. Для цього
діяльність усіх її гілок та органів повинна бути прозорою і
відкритою. Необхідно подолати дві основні причини слабкості влади.
Перша - неусталеність її інститутів, що у поєднанні з
політичними та іншими устремліннями призвело до затяжного
протистояння між гілками, перш за все законодавчою та виконавчою,
між місцевими адміністраціями та органами самоврядування. Так,
через відсутність згоди і взаємодії на найвищому рівні гострим
протиборством супроводжувалися розгляд і прийняття не тільки
Конституційного договору ( 1к/95-ВР ) та Конституції
( 254к/96-ВР ), а й багатьох інших більш-менш важливих
законодавчих актів.
У моєму розумінні посилення влади - це не вивищення однієї з
її гілок над іншими. Я за баланс між ними, визначений Конституцією
( 254к/96-ВР ). Кожна повинна чітко виконувати свої конституційні
обов'язки та повноваження.
Нам належить, зокрема реалізувати природну сутність ідеї
самоврядування. Як відомо, дехто у тому числі й у парламенті,
вбачає у представницьких органах окрему гілку влади і виступає за
вибудову окремої її вертикалі - від Верховної Ради до сільської.
Просив би зрозуміти: різнобою, паралелізму й дублювання в
організації та функціонуванні системи влади я не допущу. Як і
того, щоб деякі міста та селища перетворювалися у непідвладні й
непідконтрольні будь-кому вотчини. Потребує перегляду й
оптимізації практика взаємовідносин між центром та регіонами. Не в
останню, якщо не в першу чергу це стосується Автономної Республіки
Крим. Певен, ви підтримаєте мене у тому, що владний організму у
державі має бути єдиним і нерозривним. Це означає, крім усього
іншого, повсюдне, повне і безумовне виконання державних рішень,
персональну відповідальність усіх без винятку посадових осіб.
Така лінія буде витримуватися суворо й неухильно.
Друга причина слабкості влади - у кадровій площині.
Якщо брати кількісний аспект, то кадровий корпус в Україні
досить потужний - понад 300 тисяч державних службовців. Проблема в
його якості. Значний професійний та організаторський досвід
старшого покоління не підкріплюється як слід новими підходами,
обов'язковими для сучасних умов. І навпаки, працівники з
більш-менш ринковим мисленням досить часто ще слабко володіють
управлінськими функціями. Звідси труднощі у доборі й розстановці
кадрів, значна їх плинність на всіх рівнях. У поєднанні з
імпульсами, які надходять з різних сфер - у тому числі й з
парламенту - це поглиблює настрої непевності, тимчасовості з усіма
наслідками, що з них випливають.
Час вимагає жорсткої кадрової політики. І вона буде
проводитися скрізь, без будь-яких винятків. Хто не справляється з
обов'язками, як говориться, не тягне, мусить звільнити своє місце.
Головний критерій при оцінці кадрів для мене сьогодні - це,
насамперед, спроможність зі знанням справи розв'язувати економічні
та соціальні проблеми, рівень керівництва підвідомчими органами та
територіями. А для керівників правоохоронних органів -
забезпечувати безпеку людей.
Запроваджується режим особистої відповідальності керівників.
Я, як і ви, не можу бути задоволеним діяльністю Уряду, органів
виконавчої влади загалом. Бачу недоліки в її структурі та
організації роботи. Відповідно виступаю за прискорення
адміністративної реформи і прийняття Закону про Кабінет Міністрів.
Симпатії чи антипатії до Уряду не повинні визначатися логікою
боротьби за доступ до ресурсів держави. А революційні наскоки на
нього, не співвіднесені з реальною ситуацією, вносять ще більшу
дезорганізацію і посилюють уже згадані настрої тимчасовості.
Давайте будемо це враховувати.
Шановні співвітчизники!
Шановні народні депутати!
- Як ви переконалися з цього Послання, я налаштований на
порозуміння і співпрацю з Верховною Радою. Але, погодьтеся, це має
бути взаємний обопільний процес. Рекомендував би парламенту також
проаналізувати практику відносин з Президентом та Урядом, особливо
після прийняття Конституції ( 254к/96-ВР ). Проаналізувати не для
того, щоб в черговий раз пред'явити якісь претензії, а зробити
серйозні відповідальні висновки щодо того, як забезпечити
конструктивність спільній роботі, узгодженість та скоординованість
зусиль. Твердо стою на тому, що кожен повинен займатися своєю
справою, робити її чесно й сумлінно - так, як того вимагають
обстановка, інтереси держави.
Як Президент, гарант Конституції ( 254к/96-ВР ), заявляю: так
і буде. Не допущу конфронтації, перетягування повноважень, підміни
законодавчої роботи нав'язуванням ідеологій.
Хотів би бачити у всіх вас своїх однодумців, соратників у
великій спільній справі - будівництві нової України.
Дякую за увагу.



вгору