Document z0300-19, valid, current version — Adoption on March 1, 2019
( Last event — Entry into force, gone April 19, 2019. Take a look at the history? )

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

НАКАЗ

01.03.2019  № 150


Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
25 березня 2019 р.
за № 300/33271

Про затвердження Інструкції з організації водолазних спусків та робіт у Державній службі України з надзвичайних ситуацій

Відповідно до частини четвертої статті 79 Кодексу цивільного захисту України та з метою вдосконалення діяльності з організації та проведення водолазних спусків і робіт у Державній службі України з надзвичайних ситуацій, забезпечення готовності її органів та підрозділів до реагування на надзвичайні ситуації на водних об’єктах НАКАЗУЮ:

1. Затвердити Інструкцію з організації водолазних спусків та робіт у Державній службі України з надзвичайних ситуацій, що додається.

2. Управлінню взаємодії з Державною службою України з надзвичайних ситуацій МВС (Скакун В.О.) забезпечити подання цього наказу на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України в установленому порядку.

3. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.

4. Контроль за виконанням цього наказу покласти на Голову Державної служби України з надзвичайних ситуацій Чечоткіна М.О.

Міністр

А.Б. Аваков

ПОГОДЖЕНО:

В.о. Міністра охорони здоров’я України

Голова Державної служби України
з надзвичайних ситуацій

Заступник Міністра соціальної політики України

Голова Державної служби України з питань праці



У. Супрун


М. Чечоткін

М. Шамбір

Р.Т. Чернега



ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства
внутрішніх справ України
01 березня 2019 року № 150


Зареєстровано в Міністерстві
юстиції України
25 березня 2019 р.
за № 300/33271

ІНСТРУКЦІЯ
з організації водолазних спусків та робіт у Державній службі України з надзвичайних ситуацій

I. Загальні положення

1. Ця Інструкція визначає порядок організації, виконання водолазних спусків і робіт та вимоги до присвоєння, підтвердження, зниження, позбавлення, поновлення водолазних кваліфікацій, груп спеціалізації водолазних робіт водолазам і лікарям (фельдшерам).

2. Дія цієї Інструкції поширюється на органи управління, аварійно-рятувальні формування центрального підпорядкування, аварійно-рятувальні формування спеціального призначення, спеціальні авіаційні, морські формування, державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини), навчальні центри, формування та підрозділи забезпечення сфери управління ДСНС (далі - органи та підрозділи), які залучаються до проведення водолазних спусків, робіт, забезпечення їх проведення та обслуговування.

3. Для забезпечення охорони праці водолазів під час виконання водолазних спусків і робіт слід дотримуватися:

раціональної організації спусків і робіт, їх медичного забезпечення;

застосування водолазної техніки, що відповідає вимогам безпеки, характеру робіт і глибинам для її використання;

вимог цієї Інструкції та інших нормативно-правових актів, які регламентують вимоги охорони праці водолазів.

4. До виконання водолазних спусків і робіт допускаються водолазні підрозділи, укомплектовані кваліфікованим водолазним складом, водолазною технікою та засобами забезпечення водолазних спусків і робіт.

5. Керівники органів та підрозділів повинні забезпечувати працівників спеціальним одягом, спеціальним взуттям та іншими засобами індивідуального захисту відповідно до вимог чинного законодавства.

6. Заборонено застосовувати працю неповнолітніх на посадах водолазів, під час обслуговування водолазних і підводних робіт.

7. У цій Інструкції терміни вживаються в таких значеннях:

аварійна ситуація - обставина, не передбачена планом проведення водолазного спуску, внаслідок якої виникає загроза здоров’ю чи життю водолаза, який перебуває під водою, псування водолазного спорядження або іншого майна;

аварійний водолаз - водолаз, який, перебуваючи під водою, опинився в умовах, що створюють безпосередню загрозу його здоров’ю чи життю або не дозволяють йому продовжувати спуск (роботу), або здійснювати нормальний підйом на поверхню;

аварійний запас повітря - запас повітря в балоні (балонах) водолазного апарата, призначений для створення безпечних умов підйому водолаза на поверхню дихання в ситуаціях, пов’язаних із припиненням постачання повітря шлангом з поверхні;

водолаз - спеціаліст, допущений до спусків під воду відповідно до вимог чинного законодавства, що вміє виконувати роботи під водою у водолазному спорядженні відповідно до присвоєної кваліфікації;

водолазна альтанка - конструкція з механічним або ручним спуско-підйомним пристроєм, призначена для розміщення водолаза під час занурення і підйому або виконання ним підводних робіт;

водолазна барокамера - міцна, герметична ємність, призначена для розміщення в ній людей під підвищеним тиском газового середовища, забезпечена засобами регулювання перепаду тиску між внутрішніми (жилими) відсіками конструкції і навколишнім середовищем, а також системою життєзабезпечення та іншими системами і пристроями;

водолазний підрозділ - відділення (група, частина), укомплектоване водолазами необхідної кваліфікації, медичним персоналом, допущеним до забезпечення водолазних спусків і робіт, водолазною технікою, а також засобами забезпечення водолазних спусків і робіт, необхідними для їх виконання;

водолазна справа - галузь наукової, технічної та практичної діяльності людей, що охоплює всі питання, пов’язані із зануренням людини під воду у водолазному спорядженні, виконання водолазних робіт і заходів із забезпечення їхньої безпеки;

водолазна техніка - загальна назва водолазного спорядження і технічних засобів, призначених для забезпечення водолазних спусків, роботи водолазів під водою, підйому їх на поверхню або для забезпечення перебування під підвищеним тиском;

водолазне майно - вироби водолазної техніки, вимірювальних приладів і витратних матеріалів, необхідних для проведення водолазних спусків і підтримки водолазної техніки в експлуатаційному стані;

водолазне спорядження - комплект пристроїв і виробів, що надягає водолаз, які закріплюються на ньому та забезпечують його життєдіяльність під тиском навколишнього водного і газового середовища;

водолазне спорядження автономне - комплект водолазного спорядження, що забезпечує вільне пересування під водою способом ходіння і плавання, у якому весь запас повітря або іншої газової дихальної суміші для дихання водолаза втримується тільки в балонах апарата;

водолазне спорядження вентильоване - спорядження, в якому повітря або інша газова дихальна суміш подаються водолазу постійним потоком у газовий обсяг скафандра (шолом та водолазну сорочку, тільки шолом або бенд-маску), де змішуються з продуктами дихання водолаза і періодично вентилюються самим водолазом або в автоматичному режимі;

водолазне спорядження з відкритою схемою дихання - спорядження, в якому повітря або інша газова дихальна суміш подаються в момент здійснення водолазом вдиху, а продукти дихання водолаза (видих) відводяться у воду або інше навколишнє середовище;

водолазне спорядження із закритою схемою дихання - спорядження, в якому кисень або інша газова дихальна суміш подаються в момент здійснення водолазом вдиху, а продукти дихання водолаза (видих), пройшовши відповідне очищення від вуглекислого газу і збагачення киснем, знову подаються на вдих;

водолазний дзвін - барокамера спеціальної конструкції, яка має пристрій для стикування з відсіком водолазної барокамери і призначена для доставки водолазів на робочу глибину, забезпечення їх роботи на глибині, підйому водолазів на поверхню, а також для порятунку водолазів у разі аварійних ситуацій у водолазному комплексі тривалого перебування;

водолазний експериментальний спуск - спуск під воду, у тому числі в басейнах, гідротанках, а також у газовому середовищі барокамер, з метою випробування нової водолазної техніки, нових режимів декомпресії, відпрацювання та перевірки нових методів водолазних спусків і технології виконання водолазних робіт;

водолазний інструмент - ручні та механічні знаряддя праці (із пневматичним, гідравлічним, електричним приводом), що полегшують водолазам роботу і підвищують продуктивність їх праці під водою;

водолазний кваліфікаційний спуск - спуск з метою виконання завдання, необхідного для підтвердження основної або додаткової кваліфікації;

водолазний комплекс - сукупність водолазної техніки, конструктивно об’єднаної для забезпечення водолазних робіт на заданій глибині;

водолазний пост - місце спуску водолазів, обладнане постійно або тимчасово засобами забезпечення водолазних спусків та робіт, майданчиком для одягання (роздягання) водолаза і для розміщення водолазного майна;

водолазний робочий спуск - спуск під воду з метою виконання водолазних робіт або завдань;

водолазний спеціаліст - фахівець, який пройшов спеціальну підготовку з водолазної справи, отримав найвищу водолазну кваліфікацію, що надає право керівництва всіма видами водолазних спусків та робіт;

водолазний спуск - процес, що охоплює занурення водолаза під воду (процес підвищення тиску газового середовища в барокамері з розташованими в ній водолазами), перебування водолаза на заданій глибині (під заданим тиском газового середовища в барокамері), підйом на поверхню або перехід до нормальних умов повітряного середовища з режимом декомпресії або без нього;

водолазний трап - пристрій спеціальної конструкції для безпечного входу водолаза у воду і виходу з води;

водолазний тренувальний спуск - спуск під воду або в барокамері з метою підтримання кваліфікації водолаза, фізіологічної натренованості його організму, тренування з надання медичної допомоги, набуття навичок та досвіду роботи;

водолазний шланг - рукав з еластичних матеріалів, змонтований із з’єднаннями, призначений для подання (відведення) дихальних газів або гарячої води водолазу;

водолазні аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи - роботи, спрямовані на пошук, рятування, уникнення руйнувань і матеріальних збитків, локалізацію зони впливу небезпечних чинників, ліквідацію чинників, що унеможливлюють проведення таких робіт або загрожують життю рятувальників із застосуванням праці водолазів;

водолазні пошуково-рятувальні роботи - роботи з пошуку та рятування постраждалих людей на водних об’єктах;

гідрокомбінезон (гідрокостюм) «мокрого» типу - гідрозахисний одяг із частковим захистом тіла водолаза від впливу навколишнього середовища, що виготовляється з водопроникних матеріалів;

гідрокомбінезон (гідрокостюм) «сухого» типу - гідрозахисний одяг, що повністю захищає тіло водолаза від впливу навколишнього середовища, виготовлений з газонепроникних матеріалів;

гідротехнічні споруди - споруди, що підпадають під вплив водного середовища, призначені для використання і охорони водних ресурсів, а також для захисту від шкідливого впливу вод;

декомпресійна альтанка - пристрій, призначений для розміщення водолаза на зупинках декомпресії під час підйому його з глибини;

декомпресія - процес зниження тиску у водолазних барокамерах або під час підйому водолаза з глибини для очищення організму від індиферентних газів;

дихальні газові суміші - повітря і штучно приготовані газові суміші, що використовуються для дихання водолазів під час спусків під воду і в барокамерах;

забезпечення водолазного спуску - роботи із безпосереднього контролю за діями робочого водолаза під водою за допомогою сигнального кінця (кабель-сигналу, контрольного кінця) та іншими засобами;

забезпечувальний водолаз - водолаз, який здійснює безпосереднє забезпечення робочого водолаза на всіх етапах водолазного спуску;

засоби забезпечення водолазних спусків і робіт - техніка, що забезпечує занурення водолаза (вихід) у воду, перебування і роботу на глибині, підйом з глибини і декомпресію у воді або на поверхні;

кабель-сигнал - кабель водолазної телефонної станції, що використовується для мовного зв’язку водолаза з поверхнею або для зв’язку за допомогою умовних сигналів у разі відмови телефонної станції, а також як страхувальний засіб, що забезпечує повернення водолаза на поверхню та підйом в аварійних ситуаціях;

кваліфікація водолаза - ступінь підготовленості водолаза для спусків та робіт під водою;

керівник водолазних робіт - особа, яка пройшла підготовку та перевірку знань з питань охорони праці щодо водолазних спусків, робіт та здійснює загальне керівництво водолазними роботами і контроль за виконанням таких робіт;

керівник водолазних спусків - особа, яка здійснює безпосереднє керування водолазним спуском і контроль за діями водолазів і допоміжного персоналу, що бере участь в обслуговуванні водолазного спуску;

компенсатор плавучості - засіб, призначений для вирівнювання (компенсація) плавучості робочого водолаза під водою;

компресія - процес підвищення тиску під час водолазного спуску або перебування в барокамері;

контрольний кінець - рослинний або синтетичний канат з буєм, закріплений одним кінцем на водолазі у водолазному спорядженні, призначений для позначення місцезнаходження водолаза та зв’язку, а також для підйому його на поверхню в аварійних ситуаціях;

короткочасні занурення - водолазні спуски під воду або в барокамері з перебуванням на ґрунті (під найбільшим тиском) від декількох хвилин до декількох годин з наступною декомпресією в робочих режимах;

лікувальна рекомпресія - процес повторної компресії з подальшою декомпресією водолаза, що проводиться з метою лікування гострих професійних захворювань;

медичне забезпечення водолазів - комплекс медичних заходів, спрямованих на збереження та зміцнення здоров’я водолазів і підвищення їх працездатності;

медичне забезпечення водолазних спусків - комплекс медичних заходів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності водолазів у процесі водолазного спуску;

нормальні умови водолазного спуску - умови, за яких спуск проводиться на глибини до 12 м, у денний час, за температури навколишнього повітря вище ніж 0 оC, атмосферного тиску понад 700 мм рт. ст., температури води від +4 до +25 оC, видимості під водою не менше ніж 1 м, швидкості течії не більше ніж 0,5 м/с, хвилювання не більше ніж 2 бали, якщо вода не заражена отруйними та радіоактивними речовинами, не містить нафтопродуктів та господарсько-побутових відходів, а також якщо робота виконується на чистому ґрунті або відкритій палубі затонулого судна;

обслуговування водолазного спуску - роботи, що проводяться під час водолазного спуску, але безпосередньо до водолазного спуску не належать;

обслуговувальний персонал - особи, які не мають кваліфікації водолаза та залучаються для обслуговування водолазного спуску;

особиста книжка водолаза - документ, що підтверджує кваліфікацію водолаза, її зміну, установлену глибину занурення, проходження водолазної служби, кількість годин перебування під водою, вид водолазних робіт, результати щорічних перевірок знань за фахом;

особиста медична книжка водолаза - документ, що відображає стан здоров’я водолаза;

підводні засоби руху водолазів - самохідні апарати і буксирувальники, призначені для переміщення водолазів під водою;

підводно-технічні роботи - роботи, що виконують водолази під час обстеження, будівництва, технічного обслуговування і ремонту підводних частин гідротехнічних споруд, прокладання і ремонту трубопроводів, кабелів та інших комунікацій, днопоглиблювальних робіт, обстеження і очищення водних шляхів, а також під час підйому затонулих об’єктів тощо;

підривні роботи під водою - роботи, що проводяться із застосуванням вибухових речовин під водою;

гострі професійні водолазні захворювання - порушення нормального функціонування організму, викликані впливом шкідливих факторів водолазного спуску або перебування під підвищеним тиском газового середовища;

роботи водолазні - роботи під водою, що виконуються із застосуванням праці водолазів;

роботи водолазні суднові - роботи, що виконують водолази під час підводного технічного обслуговування і ремонту суден, а також роботи водолазів усередині затоплених відсіків під час боротьби за живучість судна;

роботи водолазні суднопідіймальні - роботи, що виконують водолази під час обстеження затонулого об’єкта (судно, техніка тощо), підготовки його до підйому, підйому і постановлення його на плав;

роботи з обстеження і очищення дна водного об’єкта - роботи, що виконують водолази під час обстеження і очищення дна водного об’єкта від сторонніх предметів;

роботи з підводного розмінування - роботи, що виконують водолази під час пошуку вибухонебезпечних предметів під водою, їх підйому, транспортування, знешкодження, знищення;

робочий водолаз - водолаз, який безпосередньо виконує роботи під водою;

сигнальний кінець - рослинний або синтетичний канат, призначений для використання як засіб для страхування та забезпечення зв’язку водолазів з поверхнею за допомогою умовних сигналів;

спуско-підйомний пристрій - конструкція з механізмами, пристроями, спуско-підйомними канатами, приладами управління і контролю, призначена для спуску під воду і підйому назад водолазних дзвонів, жорстких водолазних пристроїв, водолазних альтанок разом з їх кабелями і шлангами;

спусковий кінець - рослинний або синтетичний канат, призначений для занурення і підйому водолазів на глибини до 60 м;

страхувальний водолаз - водолаз, який перебуває біля місця спуску робочого водолаза в готовності до спуску і надання допомоги аварійному водолазу;

ускладнені умови водолазного спуску - водолазні роботи з альтанки, на захаращеному і грузькому ґрунті; на течії зі швидкістю від 0,5 до 1,5 м/с; у разі видимості менше ніж 1 м; під льодом; за температури води нижче ніж +4 оC (якщо немає обігрівальних костюмів) і вище ніж +37 оC, за наявності забруднення води шкідливими і токсичними домішками; у разі застосування для дихання у водолазному спорядженні чистого кисню або дихальної газової суміші із вмістом кисню понад 35 %; у разі хвилювання води від 2 балів; під час проведення підривних робіт (робіт з підводного розмінування), зварювання і різання металевих конструкцій, у разі радіоактивного забруднення води та ґрунту; в умовах щільного простору;

учень-водолаз - особа, яка вчиться водолазній справі, за станом здоров’я придатна до спусків під воду, пройшла теоретичну підготовку, здала залік на допуск до водолазних спусків і допущена до спусків;

ходовий кінець - рослинний або синтетичний канат, призначений для пересування водолазів у заданому напрямку і на заданій відстані, один кінець якого кріпиться біля місця проведення роботи;

час водолазного спуску - час з моменту початку занурення під воду (підвищення тиску в барокамері) до моменту повернення водолаза в умови нормального тиску навколишнього повітряного середовища за режимом декомпресії або без нього;

шланг-кабель - зв’язка телефонного кабелю і водолазного шланга, що з’єднують водолаза з поверхнею.

8. У цій Інструкції вживаються такі скорочення:

ВКК - водолазна кваліфікаційна комісія;

ВЛК - військово-лікарська комісія;

ВМК - водолазна медична комісія;

ДГС - дихальні газові суміші;

КЗ - короткочасні занурення;

МСП - морські стаціонарні платформи;

ПА - плавальний апарат;

ПБУ - плавучі бурові установки;

ПЗР - підводні засоби руху водолазів;

СПП - спуско-підйомний пристрій;

ЦВКК - центральна водолазна кваліфікаційна комісія;

ШВЛ - штучна вентиляція легенів.

9. Водолазна техніка має відповідати вимогам відповідної нормативно-технічної документації.

Заборонено використовувати водолазне спорядження, яке не пройшло обслуговування, є некомплектним або несправним.

10. Вдосконалення технології виконання водолазних спусків і робіт не має погіршувати умов праці, суперечити вимогам цієї Інструкції та інших нормативно-правових актів.

11. Про всі виявлені несправності водолазної техніки, а також про всі порушення заходів охорони праці працівники водолазного підрозділу зобов’язані повідомляти керівнику водолазного підрозділу, а під час водолазного спуску - керівнику водолазного спуску.

12. Безпосередній контроль за дотриманням вимог цієї Інструкції здійснюють керівники водолазних спусків і водолазних робіт.

У разі виявлення порушень вимог цієї Інструкції водолазні спуски і роботи мають зупинитися, їх продовження допускається після усунення виявлених недоліків.

Керівники органів та підрозділів повинні щокварталу проводити перевірки дотримання вимог цієї Інструкції.

II. Організація водолазних спусків та робіт

1. Основні вимоги до водолазних спусків та робіт

1. Водолазні спуски та роботи виконуються силами та засобами водолазних підрозділів, що укомплектовані водолазною технікою і медичним персоналом, допущеним до забезпечення водолазних спусків і робіт відповідно до цієї Інструкції.

2. Водолазні спуски поділяються:

1) за глибиною:

водолазні спуски на малі глибини - до 12 м;

водолазні спуски на середні глибини - від 12 м до 60 м;

глибоководні водолазні спуски - на глибину понад 60 м;

2) за призначенням:

спуск водолазний робочий;

спуск водолазний навчальний;

спуск водолазний тренувальний;

спуск водолазний кваліфікаційний;

спуск водолазний експериментальний.

Перебування водолазів та медичного персоналу під підвищеним тиском у барокамерах є різновидом водолазного спуску.

3. В органах та підрозділах водолазні роботи виконуються на підставі наказу.

Тренувальні, кваліфікаційні та навчальні водолазні спуски проводяться відповідно до затверджених керівниками органів та підрозділів планів, форму яких визначено в додатку 1 до цієї Інструкції.

Експериментальні водолазні спуски проводяться за програмами, що погоджує Водолазна служба ДСНС. У програмі зазначаються мета експериментів (досліджень), обсяг робіт і терміни їх проведення. Технологія експерименту (дослідження) та заходи охорони праці викладаються в методиці, яка додається до програми.

4. Щороку в органах та підрозділах, до складу яких входять водолазні підрозділи, видаються накази:

1) про допуск до проведення водолазних спусків та робіт із зазначенням типів водолазного спорядження, граничної глибини спусків і характеру можливих водолазних робіт (з урахуванням рішення ЦВКК (ВКК));

2) про організацію зберігання водолазного спорядження, засобів забезпечення водолазних спусків і робіт;

3) про призначення особи, відповідальної за наповнення повітряних (кисневих) балонів апаратів, транспортних балонів, ємностей, що працюють під тиском;

4) про призначення особи, яка контролює безпеку користування барокамерою;

5) про призначення особи, яка здійснює контроль за безпечним користуванням водолазним спорядженням, технікою та засобами забезпечення водолазних спусків та робіт;

6) про допуск до управління малим/маломірним судном.

5. На період залучення (відрядження) для виконання водолазних робіт за призначенням наказом керівника органу та підрозділу призначаються:

склад водолазного підрозділу;

керівник водолазних робіт, а в разі проведення робіт з підводного розмінування - керівник робіт з підводного розмінування;

керівник водолазних спусків;

особи, які здійснюють медичне забезпечення;

обслуговувальний персонал.

6. Вказівки водолазам, які спускаються під воду, або особам, які забезпечують та обслуговують водолазний спуск, має право надавати тільки керівник водолазних спусків.

7. Якщо дії або бездіяльність керівника водолазного спуску можуть призвести до аварії або нещасного випадку, керівник водолазних робіт може відсторонити його від виконання обов’язків. Після цього керівник водолазних робіт повинен призначити іншого керівника водолазних спусків, який має відповідний допуск, або зупинити спуск.

Передання керівництва водолазним спуском до його закінчення не проводиться (робота під водою припиняється, робочий водолаз піднімається на поверхню і після цього проводиться передання керівництва спуском). Про передання керівництва спуском або його припинення обов’язково здійснюється запис у журналі водолазних робіт, форму якого наведено у додатку 2 до цієї Інструкції.

8. Всі записи у журналі водолазних робіт виконуються кульковою ручкою. Записи на початку місяця починають з нового аркуша журналу. Записи в інших журналах чи на окремих аркушах заборонені.

9. Аркуші журналу водолазних робіт мають бути пронумеровані, прошнуровані та скріплені печаткою органу або підрозділу.

10. У журналі водолазних робіт щомісяця підбивають підсумки роботи водолазного підрозділу, при цьому підраховують:

1) кількість відпрацьованих змін;

2) загальну кількість спусків, перебування під водою водолазів підрозділу та кількість спусків і перебування під водою кожного водолаза окремо;

3) загальну роботу водолазного підрозділу у годинах.

11. Керівник водолазного підрозділу забезпечує правильність та своєчасність записів у журналі водолазних робіт. Правильність ведення журналу водолазних робіт щомісяця перевіряє водолазний спеціаліст або особа, відповідальна за водолазні спуски.

12. Всі записи у журналі водолазних робіт, включаючи підсумкові дані, керівник робіт завіряє у разі постійної роботи - щомісяця, короткострокової - після закінчення робіт.

13. Журнал водолазних робіт після заповнення зберігається у підрозділі протягом 15 років.

14. У додатках до журналу здійснюють:

1) запис результатів робочої перевірки барокамери;

2) облік проведення занять із техніки безпеки на водолазній станції;

3) запис виявлених порушень із техніки безпеки.

15. Водолази повинні знати напам’ять умовні сигнали зв’язку з водолазами, які визначено в додатку 3 до цієї Інструкції, а також візуального зв’язку із водолазами, що визначено у додатку 4 до цієї Інструкції.

16. Щодня після закінчення водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних, водолазних пошуково-рятувальних робіт керівник водолазних робіт складає акт виконання водолазних робіт згідно з додатком 5 до цієї Інструкції, в якому зазначає проведені роботи.

Акт подається на затвердження керівнику органу та підрозділу, який своїм наказом призначив водолазний підрозділ для виконання водолазних робіт.

Акт на виконання водолазних робіт складається у 4 примірниках:

примірники 1, 2 залишаються в органі та підрозділі;

примірник 3 подається щокварталу до Водолазної служби апарату ДСНС до 05 числа наступного за звітним періодом місяця;

примірник 4 передається місцевому органу виконавчої влади.

Акти виконання водолазних робіт реєструються у журналі реєстрації актів виконаних водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних, водолазних пошуково-рятувальних робіт, форму якого наведено у додатку 6 до цієї Інструкції.

2. Керівник водолазних робіт

1. Керівник водолазних робіт призначається з урахуванням характеру майбутніх водолазних робіт.

До початку водолазних робіт керівник водолазних робіт повинен організувати постійне спостереження за гідрометеорологічними умовами і навколишнім середовищем у районі проведення робіт.

Про початок водолазних робіт керівник цих робіт повинен сповістити підприємства, установи, організації, виробнича діяльність яких може вплинути на охорону праці водолазів.

2. Керівник водолазних робіт зобов’язаний:

здійснювати загальне керівництво водолазними роботами, забезпечувати виконання планових завдань, ефективне використання виробничих потужностей, економні витрати сировини і матеріалів, підвищення продуктивності праці;

забезпечувати своєчасну підготовку до ведення водолазних робіт, залучати за потреби допоміжний персонал;

забезпечувати повне завантаження та використання обладнання, правильність підбору такелажу, підіймальних пристроїв та інструменту, а також забезпечувати умови для їх зберігання на місці ведення робіт;

контролювати дотримання дисципліни, вимог цієї Інструкції та інших нормативно-правових актів з охорони праці водолазів;

організовувати проведення інструктажів з питань охорони праці з особами, які беруть участь у водолазних роботах. Під час складних водолазних робіт (за потреби) може бути організовано вивчення ідентичних конструкцій споруд, об’єктів або транспорту (суден) на прикладі однотипних. За потреби виготовляються макети або моделі цих об’єктів;

організовувати медичне забезпечення водолазних спусків;

організувати та забезпечити зв’язок із відповідальними особами підприємств, установ, організацій, розташованих у районі робіт, виробнича діяльність яких може вплинути на охорону праці водолазів;

організовувати матеріально-технічне забезпечення водолазних робіт, режими праці, відпочинку та харчування;

знати нормативно-правові акти із охорони праці водолазів, основні положення законодавства, що регламентують організацію і порядок виконання водолазних робіт, основи планування та обліку робіт, основні технічні характеристики водолазної техніки і технічних засобів, що використовуються під час виконання водолазних робіт;

оформляти документацію на організацію і проведення водолазних робіт.

3. Керівник водолазних спусків

1. До керівництва водолазними спусками допускаються особи водолазного складу:

на глибини до 60 м (спуски в барокамері до 100 м, забезпечення 1-5 режиму лікувальної рекомпресії) - водолазні спеціалісти або водолази 1 класу;

на глибини до 45 м (спуски в барокамері до 70 м, забезпечення 1-3 режиму лікувальної рекомпресії) - водолаз, який має кваліфікацію не менше ніж 2 клас;

на глибини до 12 м - водолазні спеціалісти, водолази 1, 2 класів.

Якщо в підрозділі відсутні водолази 1, 2 класів, до керівництва водолазними спусками можуть бути допущені водолази 3 класу за умови виконання ними річних норм часу перебування під водою протягом 2 років з початку водолазної практики та здачі іспитів ВКК.

2. На час проведення водолазних спусків керівнику водолазного спуску підпорядковуються водолази і особовий склад водолазного підрозділу.

3. Керівник водолазного спуску:

здійснює безпосереднє керівництво водолазним спуском і контроль за діями водолазів і особового складу, який забезпечує та обслуговує водолазні спуски;

організовує проведення водолазного спуску;

здійснює контроль за дотриманням водолазами, забезпечувальним і обслуговувальним персоналом правил охорони праці.

4. Керівник водолазного спуску зобов’язаний:

визначити порядок виконання водолазного спуску;

ознайомитися з гідрометеорологічним режимом на місці (у районі) проведення спусків, за наявності припливів мати графік припливів і відпливів на весь період водолазного спуску;

превірити, що встановлено відповідні попереджувальні сигнали про виконання водолазних робіт;

уточнити місцезнаходження найближчої барокамери (якщо на місці спуску її немає), спосіб і маршрут прямування до неї, порядок зв’язку, транспортний засіб та інші питання, пов’язані з доставкою водолаза до барокамери протягом однієї години;

визначити допустимий час перебування водолаза під водою відповідно до таблиць режимів декомпресії водолазів після спусків на малі й середні глибини, викладених у додатку 7 до цієї Інструкції;

провести цільовий інструктаж на робочому місці з урахуванням специфіки та умов спуску, перевірити шляхом контрольного опитування осіб, що інструктуються, знання ними своїх обов’язків і вимог охорони праці, а також зробити про це запис у журналі водолазних робіт;

організувати підготовку та робочу перевірку водолазного спорядження так, щоб унеможливити будь-яку ймовірність допущення помилки робочим (страхувальним) водолазом;

особисто контролювати проведення робочої перевірки водолазного спорядження водолазів і засобів забезпечення водолазних спусків;

визначити місце перебування водолаза, який страхує, та час готовності до спуску (від негайної до 5 хвилин);

перевірити наявність і правильність записів у журналі водолазних робіт про проведення робочих перевірок;

за потреби брати участь в одяганні водолаза, який спускається;

у разі аварійної ситуації або несприятливої зміни обстановки перебування робочого водолаза під водою зорієнтуватися в ситуації, діяти спокійно і рішуче;

після виконання завдань робочим водолазом дати йому дозвіл на вихід і почати підйом на першу зупинку відповідно до режиму декомпресії, обраного водолазним лікарем (фельдшером) або особою, яка здійснює медичне забезпечення водолазного спуску;

під час підйому водолаза стежити за швидкістю його підйому та дотриманням режиму декомпресії;

доповісти керівнику водолазних робіт про підйом (вихід) робочого водолаза на поверхню;

після підйому водолаза на поверхню керувати його роздяганням, за потреби - переведенням водолаза в барокамеру та приведенням водолазної техніки в готовність до подальшого використання;

у разі виникнення у водолаза гострого професійного захворювання, що потребує лікувальної рекомпресії, керувати до прибуття водолазного лікаря його лікуванням у барокамері за лікувальним режимом рекомпресії, обраним відповідно до таблиці режимів лікувальної рекомпресії, наведеної в додатку 8 до цієї Інструкції;

оформлює документацію про виконання водолазних спусків після їх закінчення.

5. Керівник водолазного спуску не може виконувати обов’язки страхувального водолаза.

4. Робочий водолаз

1. Робочий водолаз підпорядковується керівнику водолазного спуску та безпосередньо виконує завдання під водою з дотриманням вимог охорони праці.

2. Робочий водолаз зобов’язаний:

підготувати та провести робочу перевірку водолазного спорядження;

підтвердити особистим підписом у журналі водолазних робіт проведення робочої перевірки спорядження та проходження інструктажу на робочому місці;

доповісти керівникові водолазного спуску про готовність до занурення;

входити у воду, використовуючи водолазний трап, або іншим відпрацьованим безпечним способом, без ривків та поштовхів;

спуститися до місця роботи, оглянути довкілля, переконатися у справній роботі водолазного спорядження і повідомити про своє самопочуття керівнику водолазного спуску через забезпечувального водолаза;

працюючи під водою, виконувати команди, що подає керівник водолазного спуску через забезпечувального водолаза, спостерігати за чистотою свого сигнального кінця (контрольного кінця, шланга, кабель-сигналу), при цьому стежити, щоб їх слабина була мінімальною;

регулярно доповідати керівнику водолазного спуску через забезпечувального водолаза про свої переміщення, дії, роботу, що виконується, і самопочуття, а також про всі зміни навколишнього середовища;

відповідати на сигнали забезпечувального водолаза;

у разі поганого самопочуття, несприятливої зміни обстановки, виявлення порушення нормальної роботи водолазного спорядження повідомляти забезпечувального водолаза і діяти відповідно до вимог Переліку дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску, які викладено в додатку 9 до цієї Інструкції, керуючись при цьому вказівками керівника водолазного спуску, а в разі, якщо існує небезпека життю водолаза,- самостійно;

про виконання завдання доповісти керівнику водолазного спуску через забезпечувального водолаза і з його дозволу розпочати підйом на поверхню із дотриманням режиму декомпресії. У разі виходу з ладу засобів зв’язку з метою запобігання аварійній ситуації робочий водолаз зобов’язаний діяти самостійно - закінчити роботу і здійснювати підйом на поверхню, зорієнтувавшись в обстановці;

отримавши сигнал про вихід на поверхню, відповісти на нього, припинити роботу, підійти до спускового кінця (альтанки) і розпочати підйом;

перебуваючи в барокамері, під час декомпресії (рекомпресії) виконувати вимоги лікаря, який керує декомпресією (лікувальною рекомпресією).

3. Робочому водолазу заборонено:

виконувати спуск із неперевіреним спорядженням, у стані хвороби, алкогольного або наркотичного сп’яніння, а також дозволяти проведення робочої перевірки робочого водолазного спорядження іншим особам;

перевищувати швидкість спуску (підйому), допускати провалювання на глибину, зриви з трапа і спускового кінця, стрибати у воду з берега, трапа, причальних стінок споруд, борту суден.

5. Забезпечувальний водолаз

1. Забезпечувальний водолаз підпорядковується керівнику водолазного спуску та здійснює безпосереднє забезпечення водолазного спуску робочого водолаза.

2. Забезпечувальний водолаз зобов’язаний:

забезпечити установку водолазного трапа, облаштування спускового, ходового кінців та інших засобів для виконання робочим водолазом отриманого завдання;

уважно спостерігати за правильністю виконання робочої перевірки спорядження робочим водолазом, за потреби вказувати йому на помилки;

одягати робочого водолаза, стежачи за правильністю надягання всіх частин спорядження;

перевірити перед початком спуску показання манометра дихального апарата, положення запірного вентиля, вмикача резервного подання повітря (покажчика мінімального тиску);

перевірити спорядження водолаза, який спускається, на герметичність;

надійно утримувати водолаза, який спускається, на спусковому кінці, не допускаючи його падіння та провалювання на глибину;

на відстані 1-2 м від ґрунту короткочасно зупинити спуск водолаза, дати йому змогу оглянути ґрунт;

витравляти або підбирати сигнальний кінець (кабель-сигнал, водолазний шланг), не випускаючи з рук і не даючи зайвої слабини (збереження чутливості);

під час перебування водолаза під водою спостерігати за його місцезнаходженням будь-яким можливим способом (за допомогою телекамери, за виходом бульбашок повітря на поверхню тощо) і передавати робочому водолазу необхідні вказівки керівника водолазного спуску за допомогою сигнального кінця (кабель-сигналу) умовні сигнали зв’язку з водолазами в разі виходу з ладу розмовних засобів зв’язку;

голосно оголошувати всі повідомлення і команди робочого водолаза, що подаються ним по сигнальному кінцю (кабель-сигналу);

періодично (не рідше ніж через 5 хв) протягом усього часу спуску запитувати водолаза про самопочуття;

якщо водолаз, який перебуває під водою, не відповів на двічі поданий йому сигнал по сигнальному кінцю (кабель-сигналу), доповісти керівнику водолазного спуску та за його вказівкою вжити заходів з негайного підйому водолаза на поверхню;

якщо від робочого водолаза отримано «аварійний сигнал», негайно розпочати підйом і доповісти про це керівнику водолазного спуску;

під час підйому водолаза своєчасно підбирати слабину сигнального кінця (кабель-сигналу);

під час підйому з глибин, на яких не передбачено декомпресійних зупинок, зробити робочому водолазу «зупинку безпеки» тривалістю три хвилини на глибині три метри;

роздягати водолаза після виходу його на поверхню.

3. Забезпечувальному водолазу заборонено відволікатися від своїх прямих обов’язків і передавати сигнальний кінець (кабель-сигнал) іншим особам без дозволу керівника водолазного спуску.

4. З моменту закріплення на поясі робочого водолаза сигнального кінця забезпечувальний водолаз тримає його в руках, не випускаючи до того часу, поки сигнальний кінець не буде знято після підйому робочого водолаза на поверхню.

5. У разі заміни забезпечувальний водолаз у присутності того, хто його замінює, повинен подати водолазу, який перебуває під водою, сигнал «Як себе почуваєш?» і передати сигнальний кінець тому, хто його замінює. Після отримання відповідного сигналу від водолаза «Почуваюся добре» водолаз, який замінює, зобов’язаний доповісти керівнику водолазних спусків про проведену заміну.

6. Страхувальний водолаз

1. Страхувальний водолаз здійснює безпосереднє і швидке надання допомоги аварійному водолазу в разі настання аварійної ситуації. Страхувальний водолаз підпорядковується керівнику водолазного спуску.

2. Страхувальний водолаз зобов’язаний:

знати прийоми надання допомоги аварійному водолазу та порядок власних дій у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження та засобів забезпечення під час спуску під воду;

провести робочу перевірку другого комплекту водолазного спорядження, зробивши відповідний запис у журналі водолазних робіт за своїм підписом, та доповісти керівнику водолазного спуску. Перевірка спорядження здійснюється першим страхувальним водолазом один раз на початку водолазних спусків;

бути в готовності до спуску під воду для надання допомоги аварійному водолазу;

стежити за дотриманням часу перебування робочого водолаза під водою залежно від глибини спуску і не пізніше ніж через 5 хвилин доповідати про це керівникові водолазного спуску;

брати участь в одяганні і роздяганні водолаза після виходу його на поверхню, змивати водою забруднене спорядження і за потреби обробляти його дезінфікувальним засобом;

у разі отримання аварійного сигналу від робочого водолаза за наказом керівника водолазних спусків спускатися під воду для надання допомоги аварійному водолазу. Залежно від характеру аварійної ситуації, як правило, спускатися необхідно вздовж сигнального кінця або кабель-сигналу аварійного водолаза, не перешкоджаючи проходженню сигналів між аварійним водолазом та забезпечувальним водолазом.

7. Порядок отримання допуску до виконання водолазних спусків

1. До водолазних спусків і робіт допускаються тільки особи, що не мають медичних протипоказань до спусків, знають свої обов’язки, вимоги цієї Інструкції та інших нормативно-правових актів з охорони праці водолазів та мають:

1) водолазну кваліфікацію та пройшли водолазну підготовку;

2) особисту книжку водолаза, форму якої наведено в додатку 10 до цієї Інструкції.

3) особисту медичну книжку водолаза, форму якої наведено в додатку 11 до цієї Інструкції.

2. Допуск може бути надано тільки після щорічної перевірки знань ЦВКК (ВКК) і стану здоров’я ВМК із зазначенням граничної глибини занурювання.

3. Особиста книжка водолаза видається за місцем навчання особам, які отримали первинну водолазну кваліфікацію.

Особиста книжка водолаза підтверджує кваліфікацію водолаза, її зміну, встановлену глибину занурення, кількість годин перебування під водою, характер водолазних робіт, результати щорічних перевірок знань за фахом і вимог безпеки та є підставою для виплати грошової винагороди за тривале перебування під водою з початку водолазної практики та оформлення пільгової пенсії.

Кількість годин перебування водолаза під водою керівник водолазного підрозділу щомісяця заносить до книжки. У рядках з найменуванням місяця, коли спуски не проводилися, робиться запис «Спусків не було». Річний підсумок підтверджується підписами керівника органу та підрозділу, а також бухгалтера і скріплюється печаткою.

Зміни у кваліфікації водолаза заповнюються відповідно до протоколу ЦВКК (ВКК) про присвоєння, підтвердження, зниження, позбавлення, поновлення водолазних кваліфікацій, груп спеціалізації водолазних робіт.

Особиста книжка водолаза зберігається за місцем служби або роботи водолаза і видається йому на руки разом із медичною книжкою водолаза у разі звільнення, переведення до нового місця служби або на іншу роботу.

Особиста книжка водолаза заповнюється чорнилом або кульковою ручкою акуратно, без виправлень і підчищень. Виправлений запис у кожному разі слід засвідчувати підписом керівника органу та підрозділу, а також печаткою.

Дублікат особистої книжки водолаза видається ВКК у разі її втрати або пошкодження.

4. Допуск водолазів до виконання водолазних робіт після тривалої перерви з часу останнього спуску під воду проводиться відповідно до умов відновлення натренованості водолазів залежно від перерви між спусками під воду, які визначено в додатку 12 до цієї Інструкції.

5. Учні-водолази допускаються до практичних спусків на навчальних водолазних постах після екзаменаційної перевірки знань в обсязі навчальної програми та оформлення їх допуску наказом керівника навчального закладу.

6. Технічні характеристики водолазного спорядження і засобів забезпечення мають відповідати глибині водолазного спуску та характеру водолазних робіт, що виконуються.

8. Навчальні водолазні спуски

1. Навчальні водолазні спуски проводяться на спеціально обладнаних полігонах у басейнах, баштах, відсіках корабля або з берега. Ділянка акваторії, відведена для спусків, має бути огороджена для запобігання заходу в нього плавзасобів. Поверхня дна акваторії в районі спусків має бути обстежена водолазами та очищена від сторонніх предметів. Водолазне обстеження поверхні дна акваторії проводиться не менше ніж один раз на рік, результати обстеження оформлюються актом водолазного обстеження поверхні дна акваторії, форму якого наведено в додатку 13 до цієї Інструкції.

2. Наказом керівника навчального закладу до навчальних спусків під воду допускаються особи, які за станом здоров’я придатні до спусків під воду, пройшли теоретичну підготовку і здали залік на допуск до водолазних спусків.

3. Керівництво спусками в навчальних закладах здійснюють викладачі, які мають водолазну кваліфікацію не нижче ніж 2 клас відповідної групи спеціалізації робіт. Керівник водолазного спуску відповідає за організацію навчального спуску, якість виконання навчальних вправ під водою, дотримання вимог цієї Інструкції, контролює ведення журналу водолазних робіт і оцінює виконання навчальних вправ.

4. Медичне забезпечення навчальних водолазних спусків проводять штатні лікарі (фельдшери). Особи, які здійснюють медичне забезпечення навчальних водолазних спусків, зобов’язані перебувати на місці проведення спуску водолазів у готовності надати екстрену медичну допомогу.

5. Забезпечення тренувальних, навчальних, кваліфікаційних водолазних спусків покладається на викладачів та інструкторів-водолазів, яким дозволяється організовувати навчальні місця (водолазні пости) з розрахунку не більше ніж п’ять осіб на одне навчальне місце.

Водолаз-інструктор (керівник водолазних спусків) повинен перевірити справність водолазного спорядження та обладнання, відпрацьовувати навчальні, кваліфікаційні спуски із слухачами курсів, контролювати робочу перевірку спорядження тих, кого навчають, одягання водолаза, включення в апарат, спуск під воду і дотримання методики навчальних вправ. Щодня під час проведення навчальних спусків робиться робоча перевірка барокамери, яка знаходиться на чергуванні, результати перевірки заносяться до журналу водолазних робіт.

6. Робочу перевірку спорядження проводить учень-водолаз особисто під наглядом викладача, здійснюючи запис у журналі водолазних робіт і доповідаючи керівнику водолазного спуску.

7. Навчальні спуски проводяться водолазними трапами, що доходять до дна. З кожного трапу дозволяється спускати не більше ніж дві особи.

8. Під час проведення навчальних водолазних спусків має бути готовий до негайного спуску страхувальний водолаз. Страхувальний водолаз призначається не більше ніж на трьох робочих учнів-водолазів.

9. Відпрацьовування навчальних вправ здійснюється в послідовності, зазначеній у програмі. Учні-водолази допускаються до відпрацьовування чергової вправи тільки після відпрацьовування попередньої.

9. Підготовка до водолазних спусків

1. Підготовка до водолазних спусків охоплює підготовку місця спусків (берега, споруди або плавзасобу), робочу перевірку водолазного спорядження робочого та страхувального водолазів, засобів забезпечення водолазних спусків і робіт, інструменту, розподіл обов’язків між водолазами та особами, які забезпечують і обслуговують водолазні спуски, їх інструктаж, а також одягання водолаза.

2. Водолазні спуски можуть проводитися з берега, причальних стінок, палуби суден і плавзасобів. У всіх випадках для проведення спусків облаштовується водолазний пост, у якому передбачаються місця одягання (роздягання) водолазів, зберігання водолазного майна.

3. Швартуватися до суден, пірсів тощо, з яких ведуться водолазні роботи, без дозволу керівника водолазних спусків заборонено.

4. Капітан судна (командир плавзасобу), з якого здійснюються водолазні спуски, забезпечує позначення місця водолазних спусків попереджувальними сигналами і за потреби сповіщає радіотелефоном (через гучномовець) судна, що оминають, про безпечну відстань проходження місця водолазних спусків відповідно до Правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 16 лютого 2004 року № 91, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 12 липня 2004 року за № 872/9471, з урахуванням навігаційної обстановки.

5. Для спусків водолазів установлюється водолазний трап, заводиться спусковий кінець або готується до використання водолазна альтанка. За потреби заводяться додаткові кінці - підкільний, ходовий, допоміжний тощо.

6. Під час спусків із суден з низьким бортом або пологого берега в плавальному комплекті водолазного спорядження встановлення водолазного трапа, заведення спускового та додаткових кінців необов’язкове.

7. Водолазні спуски дозволяється починати лише після підготовки місця спуску, а спуски із плавзасобів - після надійного постановлення плавзасобу над місцем робіт.

8. Для спуску водолазів із крутого берега необхідно обладнати поміст із огородженням заввишки не менше ніж 110 см.

9. Перед спуском водолаза під воду піднімаються, а під час виходу з води спускаються сигнали оповіщення під час спусків водолазів, визначені в додатку 14 до цієї Інструкції.

10. У територіальних водах іноземних держав, у водах відкритого моря, у територіальних водах Чорного та Азовського морів, де можливий прохід іноземних і торговельних суден, встановлюються такі знаки:

удень - три фігури (знаки), розташовані вертикально, причому верхня і нижня повинні мати кулясту форму, а середня - форму ромба, усі фігури чорного кольору; крім того, має бути піднято прапор «Альфа» згідно з міжнародним зводом сигналів (або «Одиниця» - за зводом військово-морських сигналів);

уночі - три вогні, верхній і нижній - червоного кольору, середній - білого.

У межах внутрішніх судноплавних шляхів дозволяється використання:

удень - двох зелених квадратних прапорів;

уночі - двох зелених вогнів, розташованих вертикально.

11. На суднах сигнали піднімаються на нок-реї борту, з якого спускають водолаза. На березі або на плавзасобах, що не мають щогл для підйому сигналів, установлюється тимчасова, добре видима щогла. Попереджувальні сигнали, що піднімаються на щоглах, мають бути видимими по горизонту на 360°.

Якщо розміри судна, що обслуговується та біля борту якого зашвартовано водолазний катер, набагато більші, ніж розміри катера, попереджувальні сигнали піднімаються на щоглі судна, що обслуговується, з дотриманням необхідних вимог. Прапори мають бути закріплені на твердій основі, щоб уникнути спадання в умовах штилю.

12. Якщо є перешкода для проходу інших суден, на судні, що виконує водолазні роботи, додатково виставляють:

два зелені кругові вогні або два ромби видимого кольору, розташовані по вертикалі, для позначення сторони, з якої може пройти інше судно;

два червоні кругові вогні або дві кулі видимого кольору, розташовані по вертикалі, для позначення сторони, з якої є перешкода.

13. Якщо розмір судна, що виконує водолазні роботи, не дає змоги виставити всі зазначені знаки, вдень виставляється прапор «Альфа»,

виготовлений на жорсткому щиті заввишки не менше ніж 1 м, видимий по горизонту на 360°.

На судні завдовжки менше ніж 20 м дозволяється використання знаків менших розмірів.

14. До початку водолазних робіт керівник водолазних робіт зобов’язаний вивчити обстановку і залежно від гідрометеорологічних умов у цьому районі, характеру робіт, глибини та інших факторів визначити безпечне місце спуску.

15. Під час проведення водолазних спусків на глибини понад 12 м з подальшою декомпресією водолаза у воді поряд із водолазним трапом і опущеним спусковим кінцем має бути встановлена декомпресійна альтанка.

Під час спусків з використанням водолазної альтанки встановлення водолазного трапу і декомпресійної альтанки необов’язкове.

16. Під час проведення водолазних спусків водолазний підрозділ має бути укомплектований водолазами в кількості згідно з додатком 15 до цієї Інструкції.

До виконання водолазних робіт в ускладнених умовах допускається водолазний підрозділ, укомплектований додатковою чисельністю водолазів згідно з додатком 16 до цієї Інструкції.

17. Спуск одночасно двох водолазів під воду (парний спуск) виконується з одного водолазного поста під керівництвом одного керівника водолазного спуску, при цьому призначається один страхувальний водолаз.

18. Перед початком водолазних робіт до виконання першого спуску страхувальний водолаз робить робочу перевірку барокамери.

19. Для забезпечення можливості спуску страхувального водолаза на водолазному посту має бути комплект водолазного спорядження, що відповідає умовам водолазного спуску та готовий до використання.

20. Особи, які залучаються до обслуговування водолазних спусків і робіт, мають пройти відповідну підготовку, здати іспити ЦВКК (ВКК) і бути допущеними до таких робіт наказом.

Зазначені особи допускаються до обслуговування спуску після проведення з ними інструктажу на робочому місці.

21. У разі виявлення будь-яких несправностей водолазного спорядження під час робочої перевірки їх необхідно усунути до початку водолазних спусків. Про виявлені несправності водолазного спорядження і заходи, ужиті з метою їх усунення, має бути запис у формулярі водолазного підрозділу або формулярі конкретного обладнання.

У період робочої перевірки водолазного спорядження мають бути підготовлені та перевірені засоби забезпечення спусків, запас повітря в повітросховищах (балонах). Заряджання балонів спорядження з відкритою схемою дихання повітрям проводиться відповідно до інструкції з їх заряджання.

Балони мають бути пофарбовані емалевою фарбою встановленого для кожного газу кольору і мати напис відповідно до додатка 17 до цієї Інструкції.

22. Водолазні спуски із використанням балонів для дихання стисненим повітрям допускаються до глибин не більше ніж 45 м.

Спуски в барокамері із застосуванням для дихання стисненого повітря допускаються до глибин не більше ніж 100 м.

23. Подавати повітря водолазам необхідно від компресорів через систему повітропостачання або від балонів через редуктор, забезпечуючи дотримання таких вимог:

для спорядження з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті тиск у водолазному шлангу має відповідати величині, зазначеній в експлуатаційній документації для цього спорядження;

для вентильованого спорядження тиск у водолазному шлангу має дорівнювати тиску на глибині занурення з урахуванням підпору і об’ємної витрати повітря в межах 80-120 л/хв на кожні 0,1 МПа (1 кгс/см-2) тиску повітря, що подається.

24. Під час подання повітря за допомогою ручної водолазної помпи для її обслуговування виділяються качальщики (заборонено залучати качальщиками водолазний склад водолазного підрозділу) під час спусків на глибини:

до 6 м - не менше ніж 3 особи;

від 6 до 12 м - не менше ніж 4 особи.

25. Під час спусків водолазів у спорядженні з відкритою схемою дихання у шланговому варіанті або у вентильованому спорядженні необхідно підтримувати запас повітря в балонах, який дасть змогу безпечно вийти водолазу з води в разі відмови компресора.

26. Водолазні роботи на глибинах понад 12 м, навчальні та експериментальні спуски незалежно від глибини мають проводитися тільки за можливості використання барокамери, розрахованої на робочий тиск не менше ніж 1 МПа (10 кгс/см-2), з доставкою до неї аварійного водолаза протягом не більше однієї години.

27. Керівник водолазного спуску зобов’язаний знати місцезнаходження, телефон і маршрути проходження до найближчої чергової барокамери, що знаходиться в готовності для проведення лікувальної рекомпресії аварійного водолаза.

28. СПП перед початком спусків оглядають та перевіряють у дії відповідно до інструкцій з експлуатації.

29. Перед зануренням водолаза необхідно визначити глибину та спустити на ґрунт баласт спускового кінця. Спусковий кінець, як правило, опускається у воду поблизу трапа. Глибина вимірюється за допомогою ехолота, лотліня або за марками спускового кінця. Під час опускання спускового кінця до ґрунту разом із закріпленим на ньому ходовим кінцем на петлю-огін ходового кінця закріплюють баласт у вигляді скоби для уникнення заплутування ходового кінця навколо спускового.

30. Керівник водолазного спуску повинен особисто оглянути робочого водолаза перед спуском, перевірити комплектність і правильність одягнутого спорядження. Спуск водолаза без сигнального або контрольного кінця, водолазного ножа заборонено.

31. Під час роботи водолаза під водою (за нормальних умов спуску в ластах) замість сигнального кінця, як виняток, дозволяється застосування контрольного кінця з буйком плавучістю не менше ніж 50 Н (5 кгс) для вказування на місцеперебування водолаза. Використовувати як буйок не призначені для цього засоби заборонено.

Довжина контрольного кінця має перевищувати глибину в районі плавання водолаза не менше ніж на 20 %. Плавання з контрольним кінцем дозволяється на глибинах до 15 м за умови забезпечення робіт плавзасобом.

32. Під час добового чергування робочу перевірку спорядження водолази проводять перед кожним чергуванням.

10. Інструктаж перед початком водолазних спусків

1. Інструктаж проводить керівник водолазного спуску перед початком водолазних спусків з усіма особами, які беруть участь у водолазних спусках та забезпечують їх.

За потреби до проведення інструктажу можуть бути залучені інші особи залежно від характеру виконуваної роботи.

Під час виконання водолазних спусків керівник водолазного спуску може проводити додатковий інструктаж, викликаний зміною обстановки.

2. Під час інструктажу оголошуються:

план водолазних спусків;

розподіл обов’язків між водолазами та особами, які забезпечують водолазні спуски;

черговість спуску водолазів;

завдання кожному водолазу, а також особам, які забезпечують водолазні спуски, і спосіб його виконання;

заходи безпеки праці під час водолазних спусків і робіт;

час готовності страхувального водолаза;

інші необхідні відомості.

3. Під час інструктажу слід використовувати креслення (схеми), макети та моделі пристроїв, з якими водолази працюватимуть під водою.

4. Інструктаж має включати контрольне опитування знань обов’язків, водолазного майна, способів і прийомів виконання робіт і заходів охорони праці кожного водолаза та осіб, які забезпечують водолазні спуски.

Особи, які не знають обов’язків, водолазного майна, заходів безпеки і дій в аварійних ситуаціях або не готові до виконання завдань, відсторонюються від водолазних спусків.

Про проведення інструктажу і виявлені при цьому зауваження керівник водолазного спуску доповідає керівнику водолазних робіт.

11. Одягання водолаза

1. Одягатися у водолазне спорядження водолаз повинен тільки після отримання завдання, інструктажу, проведення робочої перевірки, дезінфекції водолазного спорядження і запису про це в журналі водолазних робіт.

Дозвіл на одягання водолаза надає керівник водолазного спуску після доповіді йому про результати робочої перевірки водолазного спорядження і засобів забезпечення водолазних спусків.

Одягати водолаза необхідно безпосередньо біля місця спуску на підготовленому для цього майданчику (у приміщенні) або, як виняток, під час прямування до місця надзвичайної ситуації для надання допомоги постраждалим особам на воді. У літню пору року водолазне спорядження слід одягати під тентом, у холодну пору року - зазвичай у приміщенні, що опалюється.

2. Порядок одягання водолаза залежить від виду спорядження, що використовується. У всіх випадках після надягання гідрокомбінезона (гідрокостюма) до надягання інших частин спорядження на талії водолаза має закріплюватися сигнальний кінець.

3. Водолазне спорядження з відкритою схемою дихання залежно від його комплектації може надягатися на водолаза в такій послідовності:

1) для виконання робіт під водою на ґрунті (твердій опорі):

комплект водолазної білизни;

гідрокомбінезон (гідрокостюм);

сигнальний кінець;

водолазні калоші або боти;

водолазний ніж;

нагрудний вантаж;

шолом-маска, маска або напівмаска (у разі використання гідрокомбінезона (гідрокостюма) з відкритою лицьовою частиною);

водолазний дихальний апарат;

вантажний ремінь;

рукавиці;

2) під час роботи за температури води нижче ніж +4 °C у плавальному комплекті спорядження:

комплект водолазної білизни;

гідрокомбінезон (гідрокостюм);

сигнальний кінець;

ласти;

водолазний ніж;

шолом-маска, маска або напівмаска (у разі використання гідрокомбінезона (гідрокостюма) з відкритою лицьовою частиною);

водолазний дихальний апарат;

вантажний ремінь;

рукавиці або п’ятипалі рукавички;

3) під час роботи за температури води понад +4 °C у плавальному комплекті спорядження:

гідрокомбінезон (гідрокостюм);

сигнальний кінець;

ласти;

водолазний ніж;

водолазний дихальний апарат;

водолазна напівмаска.

4. Рекомендації щодо порядку надягання вентильованого водолазного спорядження визначено в додатку 18 до цієї Інструкції.

5. Після закінчення одягання водолаза в будь-який тип водолазного спорядження забезпечувальний водолаз має доповісти керівнику спусків про готовність до спуску водолаза і отримати дозвіл на його занурення.

Отримавши дозвіл, забезпечувальний водолаз дає команду водолазу про початок спуску.

6. Водолазу у водолазному спорядженні перебувати безпосередньо біля води без одягненого сигнального кінця заборонено.

12. Занурення водолаза

1. Сходити у воду водолази мають по водолазному трапу. За висоти борту 3 м і більше, а також під час роботи з пірсів, причалів, гребель, інших споруд, що височіють над водою на 3 м і більше, спуск водолазів до води проводиться, як правило, на альтанці. У місцях робіт для таких випадків має перебувати плавзасіб.

2. Спускати водолаза в будь-якому типі водолазного спорядження до поверхні води в підвішеному стані на шланг-кабелі, сигнальному кінці заборонено.

Водолаза слід міцно утримувати за сигнальний кінець без слабини, не обмежуючи його рухів.

3. Перед зануренням на глибину проводиться перевірка водолазного спорядження на герметичність. Кожний водолаз, який спускається під воду, одягає спорядження, не сходячи з трапа (альтанки), або на березі без трапа на невеликій відстані від води для надання можливості керівнику водолазного спуску оглянути водолазне спорядження.

Коли верхня частина шолома покриється водою, водолаз робить зупинку для перевірки герметичності всього спорядження. Для цього, тримаючись на трапі, водолаз на деякий час припиняє випускати повітря через головний клапан, що травить у вентильованому спорядженні, і затримує подих на кілька секунд у спорядженні з відкритою схемою дихання.

Керівник водолазного спуску і забезпечувальний водолаз уважно оглядають спорядження, переконуючись у його герметичності. Водолаз, не відходячи від трапа або альтанки, переконується у справності підводного зв’язку, перевіряє свою плавучість і герметичність у водолазному спорядженні, після чого з дозволу керівника водолазного спуску переходить на спусковий кінець, утримується за нього руками і пропускає між ногами.

У негерметичному спорядженні спуск водолаза під воду заборонено. Під час переходу на спусковий кінець забезпечувальний водолаз утримує водолаза, який спускається, на поверхні води і підтягує його до спускового кінця для запобігання провалюванню (падінню) на глибину.

4. Швидкість спуску по спусковому кінцю або на альтанці вибирається залежно від самопочуття водолаза та його натренованості. Швидкість занурення водолазів, які тільки починають навчання, та малодосвідчених водолазів не має перевищувати 5 м/хв. У всіх інших випадках швидкість спуску на глибинах до 10 м не має перевищувати 10 м/хв, на більших глибинах - 20 м/хв.

У разі відчуття тиску на вуха і на ділянки придаткових пазух носа під час занурення водолаз повинен призупинити спуск і зробити кілька ковтальних або позіхальних рухів, а також напружити передні м’язи шиї, щоб розкрити устя євстахієвих труб або продутися будь-яким доступним способом. Якщо при цьому почуття закладення не зникне, необхідно піднятися на 1 м і знову повторити ці дії. Якщо в такому разі відчуття тиску на вуха і на ділянку придаткових пазух носа не пройде, водолаз повинен припинити спуск, доповісти через забезпечувального водолаза керівнику водолазного спуску та з його дозволу вийти на поверхню.

5. З невідрегульованою плавучістю спуск водолаза під воду заборонено.

6. По мірі занурення водолаза і збільшення глибини спуску необхідно збільшувати подання повітря (газової суміші). Якщо під час занурення водолаз відчує обтиснення грудної клітки і труднощі під час подиху від нестачі повітря, він повинен затриматися на спусковому кінці (зупинити занурення альтанки) і збільшити (за можливості) подання повітря. Продовжувати занурення дозволяється тільки після відновлення вільного подиху.

7. Під час спуску по спусковому кінцю водолаз повинен увесь час стежити за чистотою сигнального кінця, щоб він не заплутався за спусковий кінець, для цього необхідно періодично дивитися вгору. Помітивши, що сигнальний кінець заплутався, водолаз доповідає на поверхню та намагається його розплутати на ходу. Якщо це не вдається, він зупиняє спуск для розплутування, за потреби - виходить для цього на поверхню. Не доходячи до дна на 1-2 м, водолаз, якщо є видимість, повинен оглянути поверхню дна, щоб не зачепитися за предмети на дні. Характеристику видимості під водою визначено в додатку 19 до цієї Інструкції.

Дійшовши до ґрунту, водолаз зобов’язаний подивитися навколо, переконатися в нормальній роботі водолазного спорядження, гарному самопочутті, чистоті сигнального кінця (шланг-кабелю) та доповісти про це на поверхню відповідним сигналом або розмовним зв’язком.

Забезпечувальний водолаз повинен стежити за спуском водолаза, вільно подавати (травити) сигнальний кінець (шланг-кабель) руками (у жодному разі не викидати його шлагами), тримати його з невеликою слабиною, що дасть змогу водолазу спускатися. Тримати сигнальний кінець (шланг-сигнал) треба так, щоб відчувати рух водолаза. На кожне прохання водолаза «Подай сигнальний кінець (шланг-кабель)» забезпечувальний водолаз видає сигнальний кінець (шланг-кабель) не більше ніж 1 м. Щоб уникнути заплутування зі спусковим кінцем забезпечувальний водолаз повинен перебувати не ближче ніж 2 м від спускового кінця.

13. Перебування водолаза під водою

1. Після досягнення заданої глибини, ґрунту або об’єкта роботи, переконавшись у нормальній роботі спорядження, чистоті сигнального кінця (шланг-кабеля), гарному самопочутті, водолаз доповідає керівнику водолазного спуску через забезпечувального водолаза про готовність виконати завдання і, одержавши дозвіл, береться до роботи. Для цього водолаз займає зручне для роботи положення, розташовує сигнальний кінець (шланг-кабель) так, щоб він не заважав роботі й не заплутувався. Під час роботи водолаза під водою весь необхідний для роботи інструмент подається на кінці або альтанках. Кидати водолазу інструмент або будь-які предмети заборонено.

2. Дії водолаза у воді мають бути повільними, послідовними і чіткими. Під час виконання завдання водолаз повинен постійно контролювати своє самопочуття, стежити за навколишнім середовищем і роботою спорядження. Дихання водолаза має бути вільним і неприскореним, не має бути відчуття жару.

3. У разі частого дихання і серцебиття, рясного потовиділення, нудоти або відчуття ускладнення дихання, у разі ознобу або головного болю під час спусків у водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання водолаз повинен негайно вийти на поверхню.

З появою таких само симптомів водолаз у вентильованому спорядженні повинен негайно припинити роботу, дати сигнал «Більше повітря» і добре провентилювати об’єм підшоломного простору. При цьому має бути вжито всіх необхідних заходів для запобігання самовільному спливанню: витравити надлишок повітря і зменшити подання повітря шлангом. Якщо симптоми не зникнуть, водолаз повинен негайно вийти на поверхню.

Під час спусків у автономному водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання перебування водолаза під водою допускається тільки до тиску повітря в балоні, що дозволяє безпечний вихід на поверхню, який визначається до початку спуску. Продовжувати роботи на резервному запасі повітря або в разі спрацювання покажчика мінімального тиску заборонено.

4. У разі збою в роботі спорядження або поганого самопочуття водолазу варто припинити роботу, доповісти про це керівнику спусків і діяти відповідно до його вказівок.

5. Під час пересування у воді для зменшення опору йти потрібно боком, нахиливши корпус уперед, робити допоміжні плавальні рухи руками, а у разі плавання з ластами слід займати майже горизонтальне положення. Періодично необхідно перевіряти напрямок переміщення, підтримувати зв’язок із забезпечувальним водолазом і виконувати команди, передані засобами зв’язку або за допомогою умовних водолазних сигналів сигнальним кінцем.

6. Забезпечувальний водолаз повинен уважно стежити за переміщенням робочого водолаза, вчасно травити (подавати) або підбирати його сигнальний кінець (шланг-кабель), не допускаючи великої слабини. У разі одержання сигналу тривоги забезпечувальний водолаз повинен негайно доповісти керівнику водолазного спуску та почати підйом на поверхню водолаза. Якщо водолаз, який перебуває під водою, не відповів на двічі поданий йому сигнал сигнальним кінцем (кабель-сигналом), забезпечувальний водолаз повинен ужити заходів із негайного підйому водолаза на поверхню, сповістивши керівника водолазного спуску. За потреби за командою керівника водолазного спуску для надання допомоги аварійному водолазу спускається страхувальний водолаз.

7. Будь-які зміни в обстановці (спуск або підйом вантажів, інструменту, зміна довжини швартових або якірних ланцюгів, включення окремих систем, зміна режиму подання повітря та інші дії, що впливають на безпеку праці водолаза) проводяться тільки з дозволу керівника водолазного спуску, у разі одержання згоди робочого водолаза і після його доповіді про готовність до зміни умов роботи.

8. Час перебування водолазів на ґрунті вибирають із урахуванням обсягу і складності робіт, гідрометеорологічних умов, самопочуття водолаза та інших умов. Час перебування водолазів на ґрунті не має відповідати обраному режиму декомпресії.

14. Зв’язок з водолазом

1. Зв’язок із водолазами під час водолазного спуску підтримується залежно від умов і типу водолазного спорядження за допомогою сигнального кінця, візуального та розмовного зв’язку або їх поєднанням.

2. Для передання умовних сигналів за допомогою сигнального кінця необхідно попередньо вибрати його слабину, а потім енергійними рухами чітко передати сигнали. При цьому треба пам’ятати, що умовні сигнали на течії помітно спотворюються від постійної вібрації сигнального кінця і його великого прогину.

3. Під час отримання від робочого водолаза сигналів «Більше повітря», «Менше повітря» вони спочатку виконуються, а потім повторюються обслуговувальним персоналом.

4. Під час підйому аварійного водолаза страхувальний і забезпечувальний водолази повинні намагатися відновити з ним зв’язок засобами розмовного зв’язку або за допомогою сигнального кінця (шланг-кабелю).

У разі одержання сигналів від робочого водолаза про його хороше самопочуття і після з’ясування та усунення причин порушення зв’язку за наказом керівника водолазного спуску робочого водолаза знову спускають для продовження робіт або піднімають на поверхню за обраним режимом декомпресії.

Якщо відновити зв’язок з аварійним водолазом під час підйому не можна, його піднімають без зупинок, незважаючи на глибину занурення, і одночасно готуються до надання йому допомоги.

Підйом аварійного водолаза здійснюється тільки у разі його вільного переміщення під водою, в інших випадках необхідно негайно спустити під воду страхувального водолаза для надання допомоги.

5. Під час підтримання постійного розмовного зв’язку з аварійним водолазом передавати йому вказівки і розпорядження необхідно короткими фразами, спокійним, рівним голосом, виразно.

6. Зв’язок з водолазами, що перебувають у барокамері, має підтримуватися телефоном і умовними сигналами для переговорів з особами, які перебувають у барокамері, визначеними в додатку 20 до цієї Інструкції.

У разі виходу з ладу телефону зв’язок з водолазами, які перебувають у барокамері, здійснюється перестукуванням дерев’яним молотком.

15. Підйом і роздягання водолаза

1. Підйом водолаза з глибини на поверхню може проводитися з різних причин, зокрема виконання завдання, закінчення допустимого часу перебування на глибині, витрачення робочого запасу повітря в автономному спорядженні, зміна зовнішньої обстановки, а також на вимогу водолаза в разі виявлення несправностей спорядження і погіршення самопочуття.

2. Про початок підйому залежно від обстановки на місці робіт керівник водолазного спуску попереджає робочого водолаза не менше ніж за 2 хв.

Відповівши на сигнал, робочий водолаз припиняє роботу, укладає на робочому місці або подає наверх інструмент, перевіряє чистоту свого сигнального кінця (шланг-кабелю), підходить до спускового кінця (альтанки), вентилюється (за потреби), дає сигнал про початок підйому і виходить по спусковому кінцю на поверхню (розміщується на альтанці для підйому). Підйом робочого водолаза на альтанці починається після його доповіді про готовність.

Забезпечувальний водолаз після одержання від робочого водолаза сигналу про підйом зобов’язаний вибрати слабину сигнального кінця (шланг-кабелю), з початком підйому відзначити час початку підйому, доповівши про це керівнику водолазного спуску.

3. Підйом водолаза на поверхню має відбуватися зі швидкістю не більше ніж 8 м/хв, при цьому забезпечувальний водолаз повинен вибирати сигнальний кінець (шланг-кабель) так, щоб він не мав слабини. Під час виходу на поверхню з глибин, де не передбачено декомпресійних зупинок, водолаз виконує «зупинку безпеки» на глибині 3 м протягом 3 хв.

4. Для проведення декомпресійних зупинок поруч зі спусковим кінцем, як правило, опускають декомпресійну альтанку з пронумерованими балясинами. Кількість балясин має відповідати кількості зупинок за режимом декомпресії. Піднявшись на глибину першої зупинки, водолаз переходить зі спускового кінця на декомпресійну альтанку і, переходячи за командою на наступні балясини, продовжує декомпресію. Керівник водолазного спуску стежить за глибиною занурення і часом витримок на зупинках.

5. Водолаз під час підйому повинен витравлювати надлишок повітря зі скафандра, а водолаз, який обслуговує щит (пульт) постачання повітря,- зменшувати подання повітря шлангом.

У процесі спливання робочий водолаз повинен затримувати дихання на видих. Після спливання на поверхню, вийшовши з води на трап або взявшись за борт шлюпки, водолаз за командою керівника водолазного спуску може дихати атмосферним повітрям.

6. Під час підйому водолаза спусковим кінцем забезпечувальний водолаз повинен вибирати сигнальний кінець і шланг без слабини, з легким натягом, допомагаючи цим водолазу вийти на поверхню. Під час виходу водолаза на поверхню забезпечувальний водолаз допомагає йому взятися за трап і піднятися по ньому. Відкривати ілюмінатор шолома і переводити дихання з апарату на атмосферу дозволяється на трапі лише після вживання заходів із запобігання падінню водолаза у воду. Після відкриття ілюмінатора припиняють подання повітря водолазу і зв’язок з ним телефоном.

7. Роздягання водолаза може починатися на трапі тільки за відсутності хвилювання водної поверхні після переходу на дихання атмосферним повітрям. Визначення сили хвилювання проводиться з урахуванням показників хвилювання на морях, озерах і великих водоймах, викладених у додатку 21 до цієї Інструкції. Як тільки з водолаза буде знято шолом і водолазні вантажі, він повинен повністю піднятися на палубу, де з нього знімають інші частини спорядження. Спорядження з водолаза дозволяють знімати без команд, у порядку, зворотному одяганню. У разі хвилювання водної поверхні водолаза повністю роздягають лише на палубі.

Таблицю умовних сигналів слід помістити на внутрішній і зовнішній поверхнях барокамери.

8. Сигнальний кінець знімається з водолаза в останню чергу, перед зняттям гідрокомбінезона (гідрокостюма).

9. У холодну і негожу погоду роздягання водолаза після підйому проводиться в обладнаному теплому місці.

III. Порядок виконання водолазних робіт

1. Водолазні аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи

1. До аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт належать роботи з надання допомоги суднам у разі втрати ходу, плавучості та остійності, посадки на мілину, суднових пожеж.

2. На аварійних суднах до визначення виду і кількості вантажу, ступеня його небезпеки виконувати водолазні роботи заборонено.

3. Під час роботи на борту аварійного судна, коли є загроза його затоплення або перекидання, судно, з якого проводяться водолазні спуски, необхідно ставити на якір, а з корми на аварійне судно заводити швартовий кінець так, щоб можна було, швидко піднявши водолаза, відійти від аварійного судна, передбачивши можливість негайної віддачі швартового кінця.

4. Під час огляду аварійного судна, що сидить на мілині, робочий водолаз повинен дотримуватися заходів безпеки праці, не заходити під корпус у тісних місцях, стежити, щоб сигнальний кінець (кабель-сигнал) не потрапив під корпус і не був затиснутий. Якщо судно під впливом хвилювання розгойдується або б’ється об ґрунт, його рекомендується притопити і лише після цього проводити водолазні роботи.

5. Під час роботи під корпусом судна мінімальна відстань між ґрунтом і днищем судна з урахуванням хвилювання має бути не менше ніж 2 м. При цьому необхідно вжити всіх заходів, що виключають розворот аварійного судна вітром або течією. Проходити з одного борту на інший під кілем судна заборонено.

6. Під час спусків у вентильованому водолазному спорядженні для обстеження судна, що сидить на мілині, водолазу заборонено віддалятися від спускового кінця більше ніж на 20 м. Для обстеження всього корпусу судна необхідно проводити перешвартування судна, з якого здійснюється водолазний спуск.

7. Водолаз, який працює біля пошкодженого місця корпусу судна, повинен стежити за тим, щоб не пошкодити водолазне спорядження гострими кромками пробоїни.

8. Перед виконанням робіт у затоплених відсіках судна водолази повинні ознайомитися з розташуванням приміщень і устаткуванням, що знаходиться в них. Спускатися в затоплений відсік необхідно по трапу або спусковому кінцю з урахуванням наявного крену або диферента судна.

Для запобігання заплутуванню сигнального кінця (кабель-сигналу) під час роботи в затопленому відсіку водолаз повинен уникати обходу навколо різних пристроїв або предметів більше ніж на 180°.

Водолазу заборонено торкатися механізмів і предметів у верхній частині відсіку, а в разі відчинення дверей і люків необхідно їх закріплювати для уникнення неконтрольованого зачинення з урахуванням наявного крену або диферента судна.

9. Під час спуску в затоплений відсік водолаз повинен брати із собою засоби підводного освітлення, а над місцем входу у відсік має бути встановлене джерело світла для орієнтування під час виходу із затопленого відсіку.

10. Водолазні роботи під час рятування людей у разі хвилювання води понад 3 бали виконуються із обов’язковим вжиттям заходів, що запобігають ударам хвилею водолазів об трап і корпус судна, облаштуванням захисту місця спуску від дії хвиль (наприклад, виконання робіт із підвітряного борту аварійного судна, розгортання і підтримка аварійного судна в такому положенні, щоб водолазні роботи проводилися із підвітряного боку, залучення інших суден для прикриття місця роботи від хвилювання тощо).

11. На судні, з якого проводяться водолазні роботи, крім штатного спорядження для водолазів, слід мати не менше ніж два комплекти готового до негайного використання водолазного спорядження з відкритою схемою дихання, призначеного для постраждалих. Використовувати ці комплекти спорядження для інших цілей заборонено.

12. Виведення людей з повітряних подушок затоплених і частково затоплених відсіків суден на поверхню водолази проводять з урахуванням рекомендацій медичного персоналу. Під час виведення постраждалого з глибини понад 10 м його необхідно помістити до барокамери для проведення декомпресії або лікувальної рекомпресії.

13. Виведення людей з повітряної подушки відсіків мають проводити не менше ніж 2 водолази. Один водолаз повинен перебувати біля входу в аварійному судні і страхувати іншого, який заходитиме до відсіку з людьми. Якщо прохід до відсіку з людьми складний, має велику довжину і повороти, рекомендовано в проході перебувати ще одному водолазу.

14. Від входу в аварійне судно до відсіку з людьми водолаз повинен завести і закріпити ходовий кінець.

У внутрішніх приміщеннях аварійного судна, а також у місцях повороту шляху, яким мають виводитися люди, необхідно встановити безкабельні світильники з автономним живленням. Якщо підводних світильників немає у достатній кількості, у внутрішніх приміщеннях установлюються покажчики, які покриті незмивною фарбою і світяться.

15. У відсік насамперед необхідно подати шлангом повітря від будь-якого джерела (помпи, компресора, балонів тощо), потім за потреби - пенал із гарячим бульйоном тощо і після цього піднімати (виводити) потерпілих на поверхню із застосуванням водолазного спорядження із відкритою схемою дихання.

16. Входити до відсіку з людьми водолаз повинен обережно, за можливості - осторонь від тих, кого рятує, щоб уникнути несподіваних агресивних дій з їх боку.

17. Під час перебування водолаза в повітряній подушці частково затопленого відсіку (приміщення) переходити на дихання газовим складом повітряної подушки заборонено.

18. Якщо проникнення водолазів до відсіку аварійного судна, де залишилися люди, неможливе через двері, люки, горловини і пробоїни в корпусі судна, необхідно прорізати отвір для виведення людей на поверхню. У такому разі слід вжити заходів із поліпшення (вентиляції) складу повітря в повітряній подушці, підтримки або збільшення її об’єму, за умови збереження наявного положення аварійного судна.

2. Пошуково-рятувальні роботи

1. До водолазних робіт із рятування людей допускаються водолази всіх груп спеціалізації водолазних робіт, що володіють прийомами рятування і методами надання домедичної допомоги постраждалим.

2. Водолазні пошуково-рятувальні роботи виконуються у водолазному спорядженні, що відповідає умовам проведення водолазних спусків, з урахуванням характеру рятувальних робіт і гідрометеорологічних умов. Під час виконання водолазних пошуково-рятувальних робіт на місці спуску водолаза має бути плавзасіб.

3. Комплект спорядження, призначений для спуску робочого водолаза, розміщується у місці спуску на березі або плавзасобі і підготовлений так, щоб водолаз міг швидко надягти його і здійснити спуск протягом 5 хв.

4. Рятування постраждалих на воді здійснюється в такій послідовності:

1) постраждалі, які плавають без будь-яких рятувальних засобів;

2) постраждалі, які утримуються за предмети з позитивною плавучістю;

3) постраждалі, одягнені в рятувальні засоби.

5. Прямувати до постраждалого, який утримується на поверхні води, необхідно найкоротшою відстанню, ураховуючи напрямок та швидкість течії.

Під час здійснення пошуково-рятувальних робіт у водолазному спорядженні включення в апарат здійснюється до моменту підходу до постраждалого.

6. Якщо постраждалий зник під водою, необхідно швидко організувати його пошук на ґрунті. Місце пошуку постраждалого визначають за останнім місцем його появи на поверхні з урахуванням течії.

Виявивши постраждалого, водолаз повинен якнайшвидше підняти його на поверхню води. Якщо постраждалий лежить обличчям донизу, підпливати до нього треба з боку ніг, а якщо обличчям догори,- із боку голови.

Постраждалого необхідно брати попід пахви з боку спини, утримуючи над собою. Робочий водолаз повинен швидко спливти на поверхню і утримувати потерпілого так, щоб його голова була на повітрі.

Якщо постраждалий схопив робочого водолаза спереду, потерпілого необхідно відштовхувати руками в підборіддя або ногами в груди. Від захоплень за тулуб або ноги, що можуть позбавити робочого водолаза свободи руху, звільняються поворотом голови постраждалого.

7. Для доставки постраждалого до місця виходу з води робочий водолаз дає сигнал, за яким забезпечувальний водолаз швидко вибирає сигнальний кінець, а робочий водолаз, утримуючи постраждалого за плечі, пливе на спині, трохи рухаючи ногами.

8. Буксирувати постраждалого до берега за наявності прибійної хвилі робочому водолазу заборонено.

3. Обстеження і очищення дна акваторій

1. До водолазних робіт із обстеження і очищення дна акваторій допускаються водолази всіх груп спеціалізації водолазних робіт, що володіють прийомами стропування і підйому затонулих предметів, користування СПП.

2. Пошук затоплених предметів або обстеження акваторій водолази здійснюють тільки в тих випадках, коли це не можна виконати іншими засобами

виявлення предметів (тралення, підводний відеозапис, акустичні засоби, гідролокатори тощо).

3. Пошук затонулих предметів та обстеження акваторій здійснюється такими способами:

1) рух по колу водолазного пошуку.

Під час проведення пошуку способом руху по колу використовується спусковий кінець із баластом, до якого кріпиться ходовий кінець, на якому зав’язано вузли через рівні проміжки. Відстань між вузлами вибирається така, щоб водолаз добре бачив ґрунт не менше ніж на 2/3 цієї відстані.

Опустившись на ґрунт і тримаючись за ходовий кінець першого вузла, робочий водолаз рухається навколо баласта та оглядає грунт. Завершивши коло, робочий водолаз переходить до другого вузла і повторює круговий рух у зворотному напрямку. Отже, змінюючи на кожному вузлі напрямок руху, робочий водолаз оглядає ґрунт колами до краю ходового кінця. Якщо предмет не виявлено, спусковий кінець переставляють на нове місце і ведуть пошук у тому самому порядку;

2) пошук по ходовому кінцю.

Застосовується під час ретельного обстеження ґрунту, в умовах низької видимості, в’язкого дна, а також у разі течії. За такого способу пошуку водолаз рухається по заздалегідь прокладеному канату і в межах видимості (або на дотик) проводить пошук. Якщо ведеться пошук замулених предметів, водолаз під час проходів обстежує ґрунт щупом або використовує інші прилади пошуку і виявлення;

3) галсовий спосіб.

Застосовується під час обстеження та пошуку на великих площах дна акваторії як з використанням ПЗР, так і без їх використання. При цьому водолаз переміщується у квадраті пошуку галсами за надводними і підводними орієнтирами. Ширина обстежуваної смуги одного галса залежить від видимості та, як правило, не перевищує 15 м.

В умовах низької видимості під водою і застосування ПЗР застосовувати галсовий спосіб заборонено.

4. До невідомих предметів водолаз повинен підходити обережно, уважно вивчити їх особливості, написи на них і повідомити керівнику водолазних спусків форму, розміри і зовнішні характерні ознаки.

У разі виникнення підозри, що виявлений невідомий предмет становить небезпеку, керівник водолазного спуску зобов’язаний негайно припинити водолазні роботи і повідомити про це керівника водолазних робіт для вжиття необхідних заходів. Місцезнаходження предмета позначається буями.

Вести водолазні роботи з остроплення та підйому предмета до його розпізнання та обстеження заборонено.

5. До плавання на ПЗР допускаються водолази, які вивчили їх будову, правила експлуатації, техніку безпеки, здали залік ВКК і допущені наказом керівника органу та підрозділу.

6. Плавання на ПЗР заборонене:

1) за швидкості течії понад 1 м/с;

2) у разі хвилювання поверхні води понад 2 бали;

3) за видимості під водою менше ніж 3 м;

4) за атмосферної видимості менше ніж 500 м;

5) під час сили вітру понад 3 бали;

6) за наявності в районі обстеження льоду, в тому числі битого;

7) у судноплавних місцях;

8) у місцях, затісних для маневрування плавзасобу забезпечення;

9) якщо немає плавзасобу забезпечення.

7. Під час плавання на ПЗР швидкість руху обирається з урахуванням видимості під водою, швидкості течії, рельєфу дна та має забезпечувати огляд усієї поверхні дна району обстеження.

8. ПЗР обслуговується плавзасобом, швидкість якого удвічі перевищує їх швидкість руху.

9. Водолазні спуски з використанням ПЗР проводяться із сигнальним або контрольним кінцем із буєм. Сигнальний і контрольний кінці мають кріпитися безпосередньо на водолазі.

10. Під час плавання на ПЗР позитивна плавучість буя має бути не менше ніж 5 кгс, довжина контрольного кінця має перевищувати глибину району водолазних спусків на 50 %. Контрольний кінець на відстані 1,5 м від водолаза має бути в гумовій оболонці для виключення намотування його на гвинт ПЗР.

11. Для забезпечення нічних спусків або в умовах низької видимості буї мають бути світлими. У разі якщо видимість на поверхні води менше ніж 50 м, спуски дозволяються тільки з використанням сигнальних кінців.

12. Під час початкової підготовки водолазів плавання на індивідуальному ПЗР дозволяється із сигнальним кінцем, закріпленим на плавзасобі забезпечення.

13. Плавання водолазів на ПЗР може проводитися як поодинці, так і у складі групи у зв’язці. Кількість водолазів у зв’язці залежить від виду завдання, що виконується, індивідуальних якостей водолазів і характеристик плавзасобу забезпечення.

Під час групового плавання на індивідуальних ПЗР у зв’язці кількість контрольних кінців на групу визначається в кожному конкретному випадку і має бути не менше ніж:

один контрольний кінець із закріпленням його на водолазі, що веде,- у разі парного плавання;

два контрольні кінці із закріпленням їх на першому та останньому водолазах - у разі більшої кількості водолазів у зв’язці.

14. Під час плавання водолазів на ПЗР на плавзасобі забезпечення повинен бути в постійній готовності страхувальний водолаз, одягнений у спорядження з відкритою схемою дихання.

У разі втрати зв’язку із робочим водолазом страхувальний водолаз повинен негайно спуститися під воду по контрольному (сигнальному) кінцю і за потреби надати допомогу робочому водолазу.

15. Для обстеження поверхні дна акваторії з використанням ПЗР одночасно спускати під воду понад 3 водолази заборонено.

Парне (групове) плавання з використанням ПЗР в одному районі дозволяється тільки на паралельних курсах в одному напрямку з відповідним забезпеченням надводними плавзасобами кожного ПЗР.

16. Покладення ПЗР на ґрунт і сходження з нього водолаза здійснюються тільки з дозволу керівника водолазного спуску за наявності надійного зв’язку з водолазом і буя контрольного кінця на поверхні. У такому разі допускається використання контрольного кінця як сигнального. Місце покладення ПЗР на ґрунт попередньо слід оглянути, щоб не було каменів та інших предметів, що можуть заважати.

Термінове (аварійне) покидання ПЗР водолазом дозволяється тільки після вимкнення двигуна.

17. У надводному положенні водолазу заборонено виходити з кабіни та залишати ПЗР до приходу плавзасобу, що забезпечує, а також подавати йому в руки кидальний кінець з обплетенням, що має плавучість.

Обплетення кидального кінця має бути закріплене на водолазі до його виходу з кабіни.

18. Підходити на ПЗР до берега, судна, причалу дозволяється тільки в надводному положенні з дотриманням заходів охорони праці, щоб уникнути зіткнень, ударів і намотування на гвинти швартовних кінців.

IV. Організація і виконання водолазних підводно-технічних робіт

1. Підводно-технічні роботи проводяться за нормальних умов, у світлу пору доби.

2. Водолазові заборонено виконувати підводно-технічні роботи без рукавиць.

3. Водолазне обстеження дна акваторії порту, фарватера, каналу, русла річки та інших водойм проводиться з метою визначення типу ґрунту, що необхідне для виконання подальших будівельних робіт, для виявлення предметів і кам’яних брил, що перешкоджають нормальній експлуатації цієї акваторії, для усунення інших перешкод.

4. Великі площі дна акваторії обстежують за допомогою придонних тралів. Водолазні роботи при цьому зводяться до визначення місця, де зачепився на ґрунті трал, його огляду та звільнення частини, яка тралить.

5. Малі площі дна акваторії обстежують з водолазного бота. Попередньо віхами позначаються межі району проведення робіт, які потім розбивають на менші ділянки завширшки 3, 5, 10 метрів (залежно від прозорості води). Водолазний бот пересувається по лінії встановлених віх. Водолаз услід за водолазним ботом зигзагоподібно в напрямку шланга-сигналу оглядає поверхню ґрунту і доповідає про те, що помічено засобами підводного зв’язку. Особливо ретельно водолази мають обстежити ґрунт акваторії безпосередньо біля причалів, набережних, хвилеломів, елінгів та інших гідротехнічних споруд. При цьому слід звертати увагу на підмив кам’яної кладки або випинання ґрунту. У разі зсувів або підмивань необхідно заміряти навислу над ґрунтом частину кам’яної кладки (по ширині і довжині). Крім того, потрібно оглядати ґрунт на всій довжині споруди і повідомляти засобами підводного зв’язку про його тип, рельєф і захаращеність. Смуга ретельного обстеження встановлюється завширшки 30-50 м.

Обстежуючи дно акваторії батопорту, елінгу і плавучого доку, водолаз повинен звертати увагу на предмети, що виступають з ґрунту і можуть завдати пошкодження судам. Виявлені предмети водолаз остроплює для підйому або закріпляє на них буйреп.

6. Розроблення котлованів, траншей, розмивання ґрунту й інші роботи, пов’язані з порушенням поверхневого шару ґрунту, допускається проводити за вказівкою керівника водолазних робіт після отримання ним відомостей про відсутність на місці проведення робіт електросилових, телефонних кабелів або трубопроводів. У разі їх наявності він зобов’язаний мати план траси кабелів і трубопроводів, прокладених у місці проведення робіт.

Заборонено виконання водолазних робіт в охоронній зоні підводних кабельних ліній електропередач під напругою. Охоронна зона визначається у вигляді ділянки водного простору від водної поверхні до дна, розташованого між вертикальними площинами, віддаленими від крайніх кабелів на 100 м з кожного боку.

7. Під час розроблення ґрунту в котлованах та обробки глибоких траншей їх стінки необхідно робити пологими (у межах кута природного укосу ґрунту).

Під час роботи в котловані двох або більше робочих водолазів одночасно відстань між ними має бути не менше ніж 10 м. Дії робочих водолазів мають постійно узгоджуватися. Робочий водолаз не повинен випускати з рук гідравлічний ствол, що знаходиться під тиском.

8. Перед спуском у траншею або котлован водолаз повинен переконатися в тому, що укоси траншеї або котловану сформувалися і не загрожують обвалом.

Для розмиву можливого завалу водолаза біля місця роботи мають бути засоби для ліквідації такого завалу. Ці засоби вносять до наряду-завдання і підтримують у постійній готовності до застосування.

9. Проводити водолазний огляд траншей і котлованів під час роботи скреперів, земснарядів та інших ґрунтозбиральних засобів заборонено.

10. Починати водолазні роботи в районі знаходження ґрунтозбиральних засобів дозволяється після отримання письмового дозволу керівника підрозділу, якому належать ці засоби.

11. Спуск водолаза і огляд укладеного трубопроводу здійснюються тільки після того, як трубопровід буде укладено на ґрунт, а натягнення канатів, що підтримують його, послаблено.

12. Під час вирівнювання водолазами кам’яного насипу додатково підсипати камінь без попередження про це водолаза заборонено.

13. На час підсипання каменю без напрямних пристроїв (лотків, труб тощо) водолази повинні підніматися на поверхню. Допускається перебування водолаза в безпечній зоні, яку визначає керівник водолазного спуску.

14. Спуск напрямної металевої рами або інших пристроїв для вирівнювання кам’яного накиду виконується за відсутності водолаза під водою. Місце встановлення заздалегідь позначається віхами або буями.

15. Під час підсипання каменю під воду шаландами, грейферами або в інший спосіб проводити водолазні роботи у зоні підсипання заборонено.

16. Під час установки агрегату для віброущільнення кам’яного насипу водолаз може спуститися під воду для огляду і установки робочого органу тільки після опускання цього пристрою на насип.

17. Під час віброущільнення кам’яного насипу спускатися водолазу під воду заборонено. Роботи з огляду і вимірювання насипу можна виконувати тільки після зупинення робочого органу віброущільнення.

18. Дрібні камені, деталі та інші предмети слід піднімати в баддях, кошиках (кошах).

19. Під час використання водолазом гідравлічного ствола зі звичайною насадкою ствол необхідно кріпити кінцем до якоря або баласту.

20. Під час роботи із розмиву ґрунту від високонапірного насоса до напірного шланга гідромонітора має кріпитися вантаж на відстані не більше ніж 3 м від ствола.

21. Під час огляду водолазом місця на ґрунті, що розмивається, тиск води в шлангу гідромонітора має бути повністю знятий.

22. Після опускання пневматичного землесоса на дно для уникнення його можливого викиду на поверхню і подальшого падіння на ґрунт (у разі засмічення приймального отвору) водолаз повинен його закріпити.

Шланг відводу і скоби землесоса необхідно кріпити за допомогою канатів. Канати шлангу відводу і скоби мають мати слабину, необхідну для подальшого поглиблення землесоса і вільного переміщення його під водою.

23. У разі засмічення усмоктувального патрубка землесоса і загрози його спливання водолаз повинен, утримуючи його в руках, дати команду про припинення подання повітря до землесоса. Тільки після припинення подання повітря дозволяється проводити його очищення.

Очищати руками приймальні отвори пристроїв будь-яких типів для відсмоктування ґрунту заборонено.

Під час розмивання ґрунту високонапірними насосами направляти струмінь на іншого водолаза заборонено.

24. Під час роботи із землесосом водолаз повинен стежити, щоб його сигнальний кінець (кабель-сигнал) не переплутався зі шлангами землесоса. У разі засмічення і спливання землесоса разом із водолазом забезпечувальний водолаз і обслуговувальний персонал повинні швидко підібрати сигнальний кінець (кабель-сигнал), а також канат і шланги землесоса, щоб запобігти падінню водолаза із землесосом на ґрунт.

25. Під час прокладання трубопроводу за допомогою розвантажувальних понтонів водолаз може оглядати трубопроводи тільки у разі повністю опущених на ґрунт понтонів. Оглядати понтони в процесі занурення трубопроводів заборонено.

26. Перед від’єднанням (відстроплюванням) понтона від трубопроводу вручну водолаз повинен переконатися в тому, що понтони лежать на ґрунті, а стропи, що підтримують його, ослаблено. Відстроплювати вручну понтони, що мають позитивну плавучість під водою, заборонено.

27. Водолазу заборонено спускатися і підніматися по пристроях, що підтримують трубопровід.

28. Перед з’єднанням секцій трубопроводу або окремих труб за допомогою фланців водолаз повинен переконатися в надійності остроплювання секцій і труб.

Для з’єднання отворів нерухомого і поворотного фланців, а також для визначення зазорів між трубами, що з’єднуються, необхідно користуватися спеціальними пристроями.

29. Водолазні спуски для огляду підводного трубопроводу будь-якого діаметра під час гідравлічного або пневматичного випробування здійснюються з дозволу керівника водолазних робіт тільки після зняття тиску в трубопроводі, що випробовується.

30. Під час демонтажу підводного трубопроводу водолазу заборонено перебувати поблизу троса, що перетинає трубопровід.

31. Під час укладання кабелів водолазу заборонено перебувати спереду кабелю, що укладається.

32. Під час укладання кабелю машинним способом водолазу заборонено перебувати під водою. Водолазу дозволено спуски тільки після укладення кабелю і припинення роботи машини або її робочого органу.

33. Під час укладання, огляду або ремонтних робіт, що виконуються водолазами, слід виключити випадкове подання напруги в кабель, що укладається, оглядається або ремонтується. Для цього керівник водолазних робіт повинен погоджувати наряд-завдання і режим роботи з відповідним представником замовника.

34. Під час протягування кабелю через захисні труби берегового колодязя водолаз повинен стежити, щоб його рука, сигнальний кінець (кабель-сигнал) разом із кабелем не було втягнуто до захисної труби.

35. Для виявлення електросилових кабелів користуватися металевими щупами та іншими предметами заборонено.

36. Перед виконанням водолазних робіт на естакадах, МСП і ПБУ обслуговувальний персонал слід попереджати про початок водолазних робіт, охорону праці під час їх виконання.

37. Під час огляду опор, споруд естакадного типу водолаз не повинен обходити перешкоди більш ніж на 180о, при цьому він повинен стежити, щоб його сигнальний кінець (кабель-сигнал) не чіплявся за деталі споруд, що виступають наперед.

38. Огляд підстав і опор заввишки понад 12 м водолаз повинен починати з нижньої частини, піднімаючись по мірі обслуговування конструкції і не порушуючи при цьому режиму декомпресії.

39. Перед початком робіт із будівництва або ремонту гідротехнічних споруд водолази повинні ознайомитися із будовою споруди (за кресленнями або проектом робіт), умовами виконання робіт, заходами охорони праці, а також отримати наряд-завдання.

Керівник водолазних робіт повинен переконатися в достатній стійкості споруди і окремих елементів. Якщо споруда або її елементи нестійкі і можуть загрожувати безпеці водолазів, спуски водолазів заборонено.

40. Роботи із установлення залізобетонних конструкцій (кутових блоків, оболонок, масивів, плит тощо) у гідротехнічну споруду мають виконуватися за швидкості течії не більше ніж 1 м/с. Під час робіт в умовах низької видимості необхідно застосовувати підводне і надводне освітлення.

41. Спуск водолаза під воду для встановлення залізобетонної конструкції в гідротехнічну споруду або її огляду дозволяється тільки після того, як нижня частина конструкції буде повністю знаходитися на ґрунті, не нижче встановленої конструкції або у висячому положенні над місцем її установки на висоті не більше ніж 0,1 м від місця установки.

42. Під час встановлення залізобетонної конструкції в гідротехнічну споруду водолаз повинен перебувати на безпечній відстані від опущеної конструкції з таким розрахунком, щоб унеможливити притиснення його самого, а також сигнального кінця (кабель-сигналу) до сусідніх елементів. Безпечна відстань визначається проектом виконання робіт і радіусом дії стріли крана з урахуванням габаритів вантажу.

43. Важкі елементи гідротехнічних споруд необхідно піднімати з ґрунту з урахуванням сил присосу, застосовуючи стропи, траверси та інші пристрої. Після стропування і обтягувань стропів водолаз повинен виходити на поверхню.

44. Просовувати руки або ноги в щілини між конструкціями гідротехнічних споруд для визначення зазорів між ними водолазові заборонено.

45. Під час обстеження або ремонту гідротехнічної споруди забивати палі, піднімати або спускати вантажі, переміщати плавзасоби та здійснювати інші роботи в радіусі менше ніж 50 м від місця роботи водолаза заборонено.

46. Проводити водолазні роботи з огляду і очищення водозабірних споруд без припинення роботи цих споруд заборонено.

47. Робота у водозабірній споруді проводиться за узгодженим погодинно графіком і додатковим оповіщенням адміністрації цієї споруди про місце і час роботи водолаза.

48. Проведення водолазних робіт на діючих водоперепускних спорудах і пристроях гідровузлів здійснюється із дотриманням таких заходів безпеки:

1) зупиняється або закривається така кількість агрегатів або затворів, щоб у радіусі не менше ніж 50 м від місця роботи водолаза швидкість течії води не перевищувала 0,5 м/с;

2) напрямні апарати і спускові пристрої регулювання турбін закриваються;

3) механізми пуску агрегатів, підйому затворів і відкриття воріт вимикаються (знімається напруга, вимикаються гідравлічні пристрої тощо), на вимкнутих пристроях вивішують таблички з написом: «Не вмикати, працюють люди».

49. Виконувати будь-які роботи під водою в зонах шлюзів, гідроелектростанцій, насосних станцій, дамб та інших споруд без отримання відповідного письмового дозволу (допуску) адміністрації споруди або гідровузла заборонено.

Дозвіл (допуск) на проведення водолазних робіт адміністрація гідротехнічної споруди видає у 2 примірниках. Один передається керівнику водолазних робіт, інший (копія) - начальнику вахти на гідроспоруді.

У дозволі (допуску) зазначаються вид роботи, місце установки водолазної станції, умови виконання водолазних робіт і вжиті заходи безпеки.

Дозвіл (допуск) видається за одну добу до початку проведення водолазних робіт із зазначенням точного часу їх початку і закінчення.

Адміністрація споруди до видачі дозволу (допуску) має погодити з енергодиспетчером усі роботи в районі гідроелектростанції, дамби і насосних станцій, а з диспетчером руху флоту - усі роботи в районі шлюзів та інших споруд для судноплавства.

50. Під час проведення водолазних робіт у районі гідротехнічних споруд спуск гідротурбін, насосів, маневрування затворами або шлюзування суден заборонено.

51. Допуск до водолазних спусків дозволяється тільки після відключення силових електричних ланцюгів і ланцюгів управління механізмами.

52. У разі глибини початку пошкодження гідротехнічних споруд понад 10 м незалежно від розмірів пошкодження, а також у разі глибини пошкодження менше ніж 10 м робота водолаза проводиться із спеціальної захисної альтанки. Межі роботи водолаза без захисної альтанки і спеціальної огорожі для захисту його від присосу визначено у додатку 22 до цієї Інструкції.

У разі небезпеки, коли тиск води може притиснути водолаза до пошкодженого місця, опускати водолаза до місця проведення робіт під водою

необхідно тільки після підведення до пошкодженої ділянки споруди дерев’яного щита.

53. Під час обстеження гідротехнічних споруд водолаз повинен суворо дотримуватися таких заходів безпеки:

1) не підходити під навислі над ґрунтом частини споруди;

2) тримати сигнальний кінець (кабель-сигнал) чистим, не даючи йому великої слабини;

3) оберігати маску від пошкодження;

4) визначити, чи міцно утримуються в кладці масиви, що зсунулися. Якщо є загроза падіння масиву, обстеження припинити;

5) під час пошуку діючих електросилових кабелів заборонено користуватися металевим щупом та іншими гострими предметами;

6) піднятися на поверхню у разі занурення масиву під воду.

V. Роботи з підводного розмінування та підводні підривні роботи

1. Роботи з підводного розмінування та підводні підривні роботи здійснює особовий склад відділень підводного розмінування.

Роботи з підводного розмінування та підводні підривні роботи виконуються за нормальних умов водолазного спуску, у світлий час доби і тільки в тих випадках, коли інші способи пошуку вибухонебезпечних предметів застосувати не можна.

2. Керівником робіт з підводного розмінування та підводних підривних робіт може бути призначено особу із числа середнього та старшого начальницького складу, що має спеціалізацію відповідного напряму і допущена ЦВКК (ВКК) до керівництва цими роботами.

3. До робіт з підводного розмінування допускаються водолази I-II групи спеціалізації робіт, що мають робітничу професію «сапер (розмінування)» та склали іспити ЦВКК (ВКК).

4. Проводити роботи з підводного розмінування та підводні підривні роботи без двостороннього розмовного зв’язку з робочим водолазом заборонено.

5. Порядок та організація проведення робіт з підводного розмінування, підводних підривних робіт водолазними підрозділами здійснюються відповідно до вимог чинного законодавства.

VI. Підводні роботи з електрозварювання

1. До виконання робіт з електрозварювання під водою допускаються водолази, які пройшли відповідне навчання, мають підтвердні документи і допущені до цих робіт наказом керівника органу чи підрозділу.

2. Для виконання робіт зі зварювання і різання металу під водою електродуговим способом водолазний підрозділ повинен мати у своєму складі не менше ніж 4 водолази.

Один із водолазів призначається із завданням стежити за показаннями приладів електровимірювання і за командою робочого водолаза проводити включення і відключення підводного зварювального ланцюга, а також стежити за показаннями манометрів кисневого редуктора, проводити регулювання подання кисню та готувати електроди.

Під час виконання робіт з електрозварювання напівавтоматами або розрізання металу електрокисневим способом необхідно додатково призначати водолаза, який регулюватиме силу струму, подання зварювального дроту, а також стежити за показаннями манометрів кисневих балонів і регулювати тиск кисню.

Для виконання плазмового різання залучається фахівець із електроустаткування.

3. Перед початком водолазних робіт із підводного зварювання і розрізання металу водолази під керівництвом керівника водолазного підрозділу повинні перевірити устаткування, що залучається до таких робіт.

Перевірку справності джерела зварювального струму і його ремонт проводять відповідні фахівці.

4. Підводне зварювання і розрізування металу необхідно проводити тільки у спорядженні, що повністю ізолює водолаза від води.

Для захисту очей водолаза від шкідливої дії електричної дуги передній ілюмінатор або оглядове скло мають бути закритими на 2/3 темним захисним склом (світлофільтрами).

5. Установки електрозварювання, призначені для підводного зварювання, мають оснащуватися комутаційним (для відключення) і захисним електричними апаратами.

Зміну електродів під водою проводить робочий водолаз тільки після запиту дозволу в керівника водолазного спуску, відключення підводного зварювального ланцюга і отримання підтвердження про це розмовним зв’язком від водолаза, який забезпечує зв’язок.

Безпечна зміна електродів під водою, включення і відключення ланцюга живлення підводного зварювального апарата виконується за командами робочого водолаза.

6. Комутаційний апарат (рубильник закритого типу, контактор, автомат тощо), що забезпечує включення і відключення зварювального ланцюга, має розташовуватися в безпосередній близькості від пульта зв’язку з робочим водолазом.

7. Для виконання підводних робіт з електрозварювання застосовується постійний або випрямлений струм.

Як джерела зварювального струму мають використовуватися спеціально призначені для цього джерела живлення.

Застосування змінного струму частотою 50 Гц для зварювання і розрізування металу під водою допускається тільки у виняткових випадках за письмовою вказівкою керівника водолазних робіт (під час рятування людей та запобігання виникненню аварії).

Напруга холостого ходу джерела зварювального струму має не перевищувати 110 В.

В установках для підводного плазмового розрізування допускається застосування джерел живлення з напругою холостого ходу до 180 В.

8. Перед початком робіт необхідно перевірити надійність заземлення зварювальної установки і джерел зварювального струму (зварювального трансформатора, генератора тощо).

9. Утримувач електродів та всі частини, що проводять електрострум, мають бути надійно ізольовані, кабель - гнучким, еластичним, без пошкоджень, опір ізоляції - не менше ніж 0,5 МОм.

Усі зовнішні металеві поверхні водолазного шолома, манишки і клапана витравлювання-запобігання повинні мати електроізоляційне покриття.

10. Під час електричного зварювання і розрізування металу під водою зворотний дріт (заземлення) має бути надійно і якнайближче до місця зварювання закріплено за допомогою механічного затискача або струбцини до металу, який очищено від корозії.

11. Для уникнення пропалювання водолазного спорядження, особливо шолома, водолаз повинен тримати утримувач електрода електродом від себе.

Братися руками за електрод, що знаходиться під напругою, укладати утримувач електрода на ґрунт, альтанку або об’єкт зварювання (розрізування) водолазу заборонено.

Укладати утримувач електрода можна тільки після відключення струму.

12. У разі потрапляння води у водолазну сорочку (гідрокомбінезон) водолаз повинен подати команду про відключення струму і вийти на поверхню.

13. Проводити підводні роботи електрозварювання без прямого двостороннього розмовного зв’язку з водолазом-зварювальником заборонено.

У разі відмови розмовного зв’язку необхідно негайно відключити електрострум і запитати умовним сигналом про самопочуття водолаза.

14. Перед початком розрізування металу під водою необхідно обстежити об’єкт і на підставі встановлених даних скласти план розрізування, який затверджує керівник водолазних робіт. У плані передбачається розташування, послідовність розрізування і необхідні заходи безпеки під час виконання робіт.

15. У разі якщо частина конструкції, яку відрізатимуть, після закінчення різання може впасти або зрушитися з місця, її необхідно прикріпити стропами до основної конструкції.

16. Розрізування металу під водою, якщо це не загрожує водолазу обвалом ґрунту або вантажу, проводиться спочатку у важкодоступних місцях, у легкодоступних і вільних місцях - в останню чергу.

17. Проводити зварювання або розрізування металу під корпусом судна із застосуванням підкільного кінця заборонено. Ці роботи проводяться із водолазних альтанок або підкільного трапа.

18. Перед виконанням підводних робіт із електрозварювання або газорізання у відсіках затонулих суден необхідно перевірити склад повітря на небезпеку вибуху, а також відсутність у відсіках вибухонебезпечних рідин або займистих матеріалів.

Для перевірки складу повітря водолаз заводить у відсік кінець шланга, через який із поверхні береться повітря для аналізу ступеня небезпеки вибуху і пожежі.

Небезпека вибуху у відсіку збільшується під час застосування електрокисневого способу різання за рахунок накопичення кисню і водню. Для запобігання скупченню небезпечних газів необхідно передбачити заходи із відведення їх із відсіку назовні.

19. Проводити розрізування або зварювання посудин, ємностей і трубопроводів, що знаходяться під тиском, заборонено.

Нафтові, газові та бензинові трубопроводи до початку зварювання або розрізування необхідно промити не менше ніж двічі водою під тиском. Після промивання тиск води знімається, а трубопроводи або ємності повністю заповнюються водою.

20. Розрізувати і зварювати метал під водою, а також використовувати інструменти, що можуть дати іскру, у районі танків і відсіків наливних суден, цистерн та інших ємностей, що містять займисті й вибухонебезпечні речовини, заборонено.

До початку робіт такі ємності мають бути зачищені, пропарені та провентильовані до повного видалення з них залишків займистих рідин і пари.

21. У закритих ємностях, якщо вони частково заповнені водою, за наявності плаваючого пального вести зварювання заборонено. Як виняток, допускаються зварювальні роботи в ємностях, розкритих зверху і на 50 % заповнених водою, якщо температура спалаху плаваючого на поверхні пального вище ніж 45 °C, при цьому шар води над місцем зварювання має бути не менше ніж 1 м.

Застосовувати електрокисневий спосіб різання в напівзатоплених ємностях і відсіках заборонено.

22. У разі повідомлення робочого водолаза про те, що він відчуває ознаки проходження електричного струму через його тіло, слід негайно відключити зварювальний струм, підняти водолаза на поверхню і замінити пошкоджену частину спорядження.

VII. Роботи із застосуванням механізованого інструменту

1. До роботи з механізованим інструментом допускаються водолази, які пройшли навчання і мають допуск на виконання робіт таким інструментом, отримали інструктаж із охорони праці та правил експлуатації такого інструменту.

2. Водолаз, призначений для роботи під водою, перед початком роботи зобов’язаний особисто оглянути механізований інструмент, з яким йому належить працювати, і переконатися в його справності пробним включенням.

3. Для виконання підводних робіт дозволяється застосовувати механізований інструмент, призначений згідно з експлуатаційною документацією для роботи під водою.

4. Під час роботи під водою механізованим інструментом необхідно суворо дотримуватися вимог інструкції з його експлуатації.

5. Включення приводу механізованого інструмента та зміна частоти його обертання (якщо вони виконуються з поверхні) проводяться за командою (сигналом) робочого водолаза або самим водолазом, якщо є місцевий пуск (вмикач).

6. Заборонено працювати механізованим інструментом з погано укріпленим робочим органом або обробляти деталі, тримаючи їх у руках. Роботу з механізованим інструментом необхідно виконувати в рукавицях. Видаляти стружку руками під час роботи різального інструмента заборонено.

7. Під час роботи механізованим інструментом змінювати робочий пристрій (свердло, зубило тощо) на ходу, до повного зупинення заборонено.

8. Під час перерв у роботі та переходів водолаз зобов’язаний вимкнути подання повітря, рідини або струму і тримати механізований інструмент робочим органом від себе.

9. Підводний пневматичний інструмент має оснащуватися шлангом для відведення відпрацьованого повітря із зони роботи водолаза під водою.

10. Подавати механізований інструмент, тримаючи його за шланг або електрокабель, заборонено.

11. Під час користування пневматичним інструментом припиняти подання повітря шляхом затискання (згинання) шланга заборонено.

12. Перед включенням ріжучого інструменту (пил, дискорізів, машинок свердлення тощо) водолаз повинен переконатися, що шланг, сигнальний кінець (кабель-сигнал) та інші частини спорядження віддалені від робочого органу на безпечну відстань.

13. Під час роботи інструменту водолаз повинен стежити, щоб сигнальний кінець (кабель-сигнал) знаходився позаду нього і не мав слабини.

14. Під час роботи водолаз повинен тримати пневматичний, гідравлічний або електричний інструмент за руків’я або ручки. Тримати інструмент за захисний кожух, шланг або електрокабель заборонено.

15. Пневматичний інструмент має бути відрегульовано. Під час роботи з відбійним та бурильним молотками пуск їх у роботу необхідно проводити тільки після встановлення відбійника (бура) в положення для оброблення об’єкта.

16. Вмикати пневматичні молотки без робочого органу або зі вставленим, але не притиснутим до місця виконання роботи робочим органом, заборонено.

17. У разі появи несправностей у механізованому інструменті водолаз повинен негайно дати команду щодо вимикання інструменту, припинити роботу, відключити інструмент і подати його на поверхню.

18. Під час припинення подання повітря, електроенергії або під час перерви в роботі водолаз також повинен відключити механізований інструмент.

VIII. Суднопідіймальні роботи

1. Пошук затонулих суден виконується за допомогою спеціальних технічних засобів і водолазами для визначення точного місцезнаходження.

2. Залежно від умов визначення точного місцезнаходження затонулого судна здійснюється за допомогою зорового (за предметами, які спливають на поверхню води, масляними плямами, бульбашками повітря) та технічного спостереження (за допомогою тралів, гідроакустичних станцій, ехолотів, засобів підводного відеозапису і магнітометричних приладів).

3. Водолазне обстеження затонулого судна проводять почергово два водолази, причому результатів обстеження першого робочого водолаза не повинен знати другий робочий водолаз.

4. Водолазне обстеження проводиться:

перед складанням проекту підйому затонулого судна;

безпосередньо перед початком робіт із підйому затонулого судна.

5. Перед обстеженням затонулого судна необхідно проінструктувати водолазів про порядок ведення робіт, ознайомити зі схемами або наявними кресленнями з розташуванням його надбудов, внутрішніх приміщень, головних механізмів і суднових систем із типом і масою вантажу, підйом якого передбачається здійснити, можливі способи його стропування та заходи безпеки під час виконання таких робіт.

6. Спусковий кінець для спуску першого водолаза на затонуле судно опускається із судна, з якого проводяться водолазні роботи, за можливості - безпосередньо на місце майбутніх робіт. Для подальших спусків перший водолаз, який спустився по спусковому кінцю, повинен закріпити його безпосередньо в місці проведення робіт.

7. Під час обстеження затонулого судна ззовні водолаз повинен бути уважним, щоб не провалитися у відкритий люк або пробоїну, а також оберігати сигнальний кінець (кабель-сигнал) від заплутування за такелаж і палубні механізми.

8. Спуски водолазів усередину затонулого судна проводяться із використанням підводних світильників.

9. Для виконання роботи у внутрішніх приміщеннях (відсіках, трюмах) затонулого судна одночасно повинні спускатися 2 водолази. Один водолаз виконує роботу, інший, який страхує, стежить за його діями і зобов’язаний у разі потреби надавати допомогу.

Між робочим і страхувальним водолазами, які перебувають під водою, має бути постійний розмовний зв’язок.

10. Якщо водолазу треба потрапити у внутрішні приміщення затонулого судна, місця проходів заздалегідь розчищають від завалів.

Перед входом до внутрішньої частини затонулого судна водолаз повинен набрати собі на руку декілька витків сигнального кінця (кабель-сигналу) і, просуваючись уперед, поступово їх відпускати.

11. У разі зачеплення сигнального кінця (кабель-сигналу) водолаз повинен дійти до місця зачеплення, вибираючи на руку слабину сигнального кінця (кабель-сигналу), та відчепити його. Після відчеплення сигнального кінця (кабель-сигналу) його слабина вибирається на поверхню.

12. Перебуваючи у внутрішньому приміщенні затонулого судна, водолаз повинен остерігатися раптового падіння погано закріплених предметів і вантажів, що звисають, особливо в судні, що лежить вгору кілем або на борту, а також затиснутих предметів, що можуть спливти.

13. Відкривши двері або кришку люка, водолаз повинен їх зафіксувати від самовільного закриття (відкриття) за допомогою дроту, бруса тощо.

Водолаз перед спуском із палуби затонулого судна за борт або в трюм повинен опустити спусковий кінець і телефоном повідомити на поверхню про занурення за борт або в трюм.

14. Перед вивантаженням вантажів або розбиранням механізмів водолази повинні бути проінструктовані керівником водолазних робіт щодо способу і послідовності проведення вивантаження або розбирання, а також зняття механізмів.

15. Вести розвантажувальні роботи необхідно тільки справними вантажопідйомними пристроями і механізмами, а також надійними канатами, стропами і захватними пристосуваннями.

16. Стропуючи вантажі, водолаз повинен уважно стежити за тим, щоб підйомний канат не переплутався із сигнальним кінцем (кабель-сигналом), а сигнальний кінець (кабель-сигнал) не потрапив під стропи.

17. Водолаз повинен надійно стропувати вантаж так, щоб у підвішеному стані він був добре збалансований і не міг випасти зі стропи. За потреби для підйому вантажу застосовуються вантажо-підйомні пристосування (траверси, балансири).

Перед підйомом вантаж піднімається на невелику висоту і витримується не менше ніж 5 хв для перевірки надійності стропування. За відсутності видимості під водою вивантаження вантажів за участю водолазів не допускається.

18. Спускатися і підніматися на вантажному канаті водолазу заборонено.

19. Піднімаючи вантаж із трюму, після обтягування його стропом водолаз повинен вийти на палубу затонулого судна, дати команду про підйом вантажу і вести спостереження за виходом вантажу з просвіту люка.

Після початку підйому вантажу з трюму, переконавшись, що вантаж піднімається вільно, водолаз повинен відійти на безпечну відстань (під час роботи на глибинах до 30 м) або піднятися на першу зупинку чи на поверхню (під час роботи на глибинах понад 30 м, а також за низької видимості).

20. Водолазу заборонено перебувати в зоні радіусу дії стріли вантажопідйомного пристрою з урахуванням габаритів вантажу.

У разі захоплення сигнального кінця (кабель-сигналу) або в будь-якій іншій небезпечній ситуації підйом вантажу негайно припиняється на першу вимогу робочого водолаза, після чого робочий водолаз і керівник водолазного спуску повинні вжити заходів щодо звільнення сигнального кінця (кабель-сигналу).

21. Щоб уникнути небезпечного завалу під час розвантаження затонулих суден строплення і підйом вантажів необхідно починати зверху.

Для підйому сортового металу (прокату), бочок та іншого вантажу в штатній упаковці необхідно застосовувати спеціальні пристосування (бугелі, захвати тощо). Дрібні вантажі допускається піднімати в металевих сітках і кошиках.

Розвантажувальні роботи під водою із застосуванням незручних для використання одним водолазом захватних пристосувань виконують два водолази.

22. Піднімати або опускати вантажі треба плавно, без ривків і на малій швидкості.

Розвантажувальні роботи необхідно припиняти у разі хвилювання поверхні води в місці проведення робіт понад 2 бали, а вивантаження вибухонебезпечних вантажів - понад 1 бал.

23. Вивантаження вибухонебезпечних і хімічно небезпечних вантажів (бойові запаси, ВР, займисті рідини, гази, отруйні речовини) проводиться за спеціально розробленими інструкціями із залученням відповідних фахівців. Водолази, призначені для вивантаження небезпечного вантажу, повинні ознайомитися з правилами поводження з ним.

24. У разі підрізування (протягання) каната під корпус затонулого судна за допомогою надводних засобів водолаз повинен піднятися на поверхню.

Положення підрізувального каната необхідно оглядати тільки після припинення підрізування і вибору каната у вертикальне положення.

25. Розміри тунелів, що промиваються під корпусом судна, мають бути заввишки не менше ніж 1,5 м та забезпечувати вільне пересування водолаза в тунелі за наявності в ньому землесоса, водонапірного шланга та інших засобів, що використовуються для розмиву і видалення ґрунту.

26. Промивати тунелі під корпусом затонулого судна потрібно так, щоб ґрунт, що розмивається, не скупчувався позаду водолаза. Для цього водолаз повинен періодично вимивати його з тунелю.

27. Під час подання водолазу суднопідйомних стропів, підіймальних пристосувань та інших пристроїв водолаз повинен перебувати збоку від напрямного каната і підходити до нього тільки після припинення подання стропа і з дозволу керівника водолазного спуску.

28. Перед початком протягання суднопідйомних стропів у тунелі під корпус судна водолаз повинен перебувати на водолазному трапі. Під час огляду водолазом положення стропів усі роботи з їх протягання слід припинити.

29. Занурювати під воду суднопідйомні понтони напрямними канатами необхідно без участі водолазів.

Перед спуском водолаза для огляду положення суднопідйомного понтона слід зупинити подальше занурення понтона.

30. Спуск водолаза для строплення суднопідйомних понтонів має проводитися після закінчення опускання їх на місце. Остаточна установка понтонів у потрібне положення проводиться тільки за командою робочого водолаза. Наповнювати суднопідйомні понтони повітрям або видаляти з них повітря без попередження про це робочого водолаза заборонено.

31. Під час строплення, рівняння і найтовлення понтонів водолаз повинен стежити за тим, щоб він сам, його сигнальний кінець (кабель-сигнал) не потрапили між понтоном і корпусом судна, між стропами і найтовами.

32. Огляд положення понтонів перед повним продуванням водолаз повинен проводити, перебуваючи тільки на їх верхніх частинах, при цьому сигнальний кінець (кабель-сигнал) має відходити в безпечний бік від судна, що піднімається, щоб за потреби можна було відтягнути водолаза від судна, що піднімається, і понтонів.

Спускати водолаза на судно і понтони під час їх генерального продування заборонено.

33. Спуски водолаза на поверхню частково піднятого затонулого судна можуть бути дозволені керівником водолазних робіт тільки в разі надійного утримання судна підйомними засобами.

Спускати водолаза під корпус судна і під понтони заборонено.

34. Виконання водолазних робіт із закриття люків, горловин, трюмів і відсіків затонулих суден, що піднімаються за допомогою спеціальних хімічних сполук (спіненого полістиролу, поліуретану тощо), дозволяється після припинення подання зазначених матеріалів.

Приготування і зберігання плавучих хімічних сполук слід організувати так, щоб унеможливити всмоктування водолазним компресором токсичної пари і газів, які виділяють такі матеріали.

35. Під час водолазного забезпечення буксирування (проводки) піднятого судна спуски водолазів для його огляду або з іншою метою дозволяються тільки в тому разі, якщо підняте судно займає стійке положення, має необхідний запас плавучості, а також немає чинників, що перешкоджають безпечній роботі водолаза.

IX. Роботи під час поставлення суден на суднопідйомні засоби

1. Під час поставлення судна в док або виведення з нього у разі відкритих клінкетів батопорту, або відкачування (зливання) води спуски водолазів заборонені.

2. Перед поставленням судна в док (до його затоплення) водолази повинні ознайомитись із розташуванням кільблоків, з місцями і характером пошкоджень корпусу судна.

3. Спуски водолазів для очищення ґрат огорожі осушної системи доку слід виконувати тільки після припинення відкачування або прийому води.

4. Під час огляду кліток і кільблоків водолазу заборонено переходити з одного боку доку на інший під кілем судна, установлюваного або такого, що стоїть.

5. Під час поставлення судна в док або виведення з нього, а також у разі зміни крену або диферента судна спуски водолазів заборонені.

На час перебування водолаза під водою спуск або підйом судна припиняється.

6. Після спуску судна зі стапелів на воду і під час звільнення корпусу від спускових блоків водолазам заборонено проходити між корпусом судна і спусковими блоками, а також між їх деталями.

X. Суднові водолазні роботи

1. Суднові водолазні роботи проводяться тільки в разі повної впевненості в безпеці стоянки судна, що обслуговується, і судна, з якого проводиться спуск.

2. Спуск водолаза із судна, що знаходиться у відкритому морі, дозволяється, коли судно не має ходу.

3. Під час перебування водолаза під водою заборонено проводити вантажні операції з того борту, де працює водолаз, змінювати крен або диферент судна, включати живлення гідроакустичних приладів, протекторного або катодного захисту корпусу судна.

Допускається під час навантажувально-розвантажувальних операцій проводити підводне технічне обслуговування гвинторульового комплексу.

4. Про початок водолазних спусків оголошується по судновій радіотрансляції і робиться відповідний запис у вахтовому журналі. На посту управління головними двигунами, на машинних телеграфах і на механізмах управління забортними пристроями мають вивішуватися попереджувальні таблички з написами «Головні двигуни не пускати!», «Рулі не перекладати!», «Підрулюючий пристрій не включати!» тощо.

5. Роботи з очищення кінгстона або корпусу судна від обростання, а також із ремонту забортних пристроїв, що виконуються у вентильованому спорядженні, проводяться з альтанок або підкільових трапів. Під час оглядів підводних пристроїв або у разі короткочасних робіт у підводній частині судна дозволяється користуватися підкільовими кінцями.

Якщо ці роботи виконує водолаз у плавальному спорядженні, допускається їх проведення без застосування альтанок, підкільових трапів і кінців.

6. Для перенесення трапів, альтанок або підкільових кінців, а також для спостереження за ними з обох бортів судна, що обслуговується, виставляють проінструктованих осіб, які забезпечують суднові водолазні роботи.

7. Під час роботи водолаза під корпусом судна забезпечувальний водолаз повинен стежити за сигнальним кінцем (кабель-сигналом), не допускаючи слабини або натягнення, щоб попередити падіння водолаза або раптовим ривком не зірвати його з підкільового кінця, альтанки або підкільового трапа.

8. Під час оглядів або виконання робіт під корпусом судна водолазу заборонено проходити під кілем судна від одного борту до іншого.

9. Роботи в приймальних отворах або шпигатах у підводній частині корпусу судна дозволяються тільки після припинення прийому чи стоку води через них.

10. Під час виконання робіт біля якірного ланцюга судна водолаз не повинен перебувати під цим ланцюгом.

Спуск водолаза до місця роботи під водою по якірному ланцюгу заборонено.

11. Під час стоянки судна в порту суднові водолазні роботи з ремонту підводної частини судна виконуються з дозволу адміністрації порту.

12. Огляд і ремонт гвинторульового комплексу і підрулюючого пристрою виконуються після вжиття заходів із запобігання випадковому провертанню валопроводу, повороту лопатей гребного гвинта, рулюючої або поворотної насадки.

13. Перед підготовкою до огляду або ремонту гвинторульового комплексу необхідно закріпити кермо, зафіксувати положення лопатей гребного гвинта регульованого кроку, ввести в зачеплення і застопорити валоповоротний пристрій, заздалегідь перевіривши справність його дії.

14. Положення гребного гвинта необхідно змінювати вручну за допомогою валоповоротного пристрою і лише за командою робочого водолаза.

Гребний гвинт, що знімається, має бути застопорений, а стопорна гайка ослаблена і залишена на валу до зрушення гвинта з конуса валу.

Використовуваний при цьому інструмент великої маси має бути підвішений на окремих канатах.

15. Роботи із підводного очищення корпусу судна ручним немеханізованим інструментом виконуються з альтанок або підкільових трапів вертикальними ходами від поверхні води до кіля і назад.

Після кожного подвійного ходу підкільовий трап або альтанку слід перенести на нове місце. Перенесення здійснюється тільки коли водолаз перебуває на поверхні води.

16. Очищення кінгстона або ґрат проводиться спеціальним інструментом.

17. Проведення водолазних робіт із підводного очищення корпусів суден допускається тільки на акваторії, не забрудненій стічними водами. Суднові системи, через які можливе скидання стічних вод за борт, мають бути закриті.

18. Під час поставлення судна на місце виконання робіт глибина під корпусом судна, що очищається, має бути не менше ніж 2 м по всій довжині з урахуванням амплітуди коливання судна під час хвилювання поверхні води.

19. Для забезпечення безпеки робіт із підводного очищення корпусів суден у місці проведення робіт має знаходитися робоча шлюпка.

XI. Водолазні спуски в особливих умовах

1. Водолазні спуски в умовах забрудненого хімічними речовинами водного середовища

1. Водолазні спуски в умовах забрудненого хімічними речовинами (стічними водами, нафтопродуктами та іншими агресивними рідинами) водного середовища допускається проводити виключно для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації (небезпечної події) або запобігання її поширенню.

2. Під час проведення водолазних робіт в умовах забрудненого хімічними речовинами водного середовища залучаються найбільш досвідчені водолази.

3. Застосування підводного зв’язку під час проведення водолазних робіт в умовах забрудненого хімічними речовинами водного середовища обов’язкове.

4. Для спусків у воду, покриту шаром нафтопродуктів, застосовується спорядження, виготовлене з маслобензостійкої гуми. Спуски в гідрокомбінезонах (гідрокостюмах), виготовлених із пористого неопрену, у шар, покритий нафтопродуктами, заборонені.

Для захисту гідрокомбінезонів (гідрокостюмів) від дії нафтопродуктів слід перед кожним спуском змочувати їх прісною водою та наносити на них шар рідкого мила. Металеві частини гідрокомбінезона (гідрокостюма) змащуються тонким шаром вазеліну, а після кожного спуску очищаються від нафтопродуктів, протираються ганчіркою і дезінфікуються.

5. Тривалість безперервної роботи під водою не має перевищувати однієї години. Спуски в гідрокомбінезоні (гідрокостюмі) після роботи в ньому в таких умовах протягом 3 годин заборонені.

6. Спуски під воду, покриту шаром нафтопродуктів, з апаратами замкнутого і напівзамкнутого типу заборонені.

7. Занурення водолаза у воду, поверхня якої забруднена нафтою або нафтопродуктами, дозволяється робити тільки після очищення її поверхні струменем стисненого повітря або води.

8. Особовий склад, залучений до організації та проведення спусків, має забезпечуватися відповідними засобами індивідуального захисту.

9. Водолазні спуски в рідини, які інтенсивно руйнують матеріал спорядження, заборонені.

10. Під час забруднення води господарсько-побутовими стічними водами використовується спорядження, що повністю ізолює водолаза від впливу зовнішнього середовища.

Обробка спорядження після водолазного спуску здійснюється водою (мильною або чистою) і однопроцентним розчином хлорного вапна. Після роботи в таких умовах водолаз повинен пройти санітарну обробку, а спорядження має бути ретельно промите та продезінфіковане.

2. Водолазні спуски в розчини великої щільності

1. Під час спусків у замулену воду або глинистий розчин шахт, щільність яких значно вища, ніж щільність води, на робочого водолаза необхідно надягати додатковий вантаж.

Загальна вага вантажів відповідно до щільності середовища має збільшуватися удвічі-утричі. Спуски в таких умовах виконуються у вентильованому спорядженні в альтанці.

До водолазної альтанки, на якій спускається водолаз, закріплюється напірний рукав із гідравлічним стволом, яким подається вода під тиском. Об`єм повітря, яке подається водолазу в таких умовах, має збільшуватися.

2. Глибина спуску під час розрахунку витрати повітря визначається з урахуванням щільності розчину за такою формулою:

Нп = Рр Н,

де

Нп

-

приведена відповідно до щільності розчину глибина занурення, м;


Рр

-

щільність розчину, т/м-3;


Н

-

фактична глибина занурення, м.

3. За основу вибору режиму декомпресії береться не фактична, а приведена (обчислена) глибина занурення водолаза, що визначається за манометром.

3. Водолазні спуски під час хвилювання поверхні води

1. Під час виконання водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт необхідно вжити всіх заходів щодо захисту місця спуску від ударів хвиль.

2. До водолазних спусків у таких умовах допускаються водолази, організм яких не сприймає морської хвороби.

3. Плавзасіб, з якого проводяться водолазні спуски, слід надійно втримувати на місці за рахунок збільшення сили якорів і встановити постійне спостереження за їх положенням. У разі дрейфу плавзасобу спуски припиняються.

Плавзасіб необхідно встановлювати носом до хвилі або, використовуючи додаткові швартови і якорі, розвертаючи його так, щоб водолазний трап (альтанка) були з підвітряного боку.

4. Під час проведення водолазних спусків без водолазного трапа (альтанки) необхідно застосовувати два сигнальні кінці:

один - на кораблі, з якого спускають водолаза;

другий - на плавзасобі, який установлено на відстані від судна. У момент, коли водолаз спустився під воду, другим сигнальним кінцем його відтягують від судна на безпечну відстань.

5. Спусковий кінець пропускається через блок на тимчасово встановленій балці. Довжина балки має бути такою, щоб водолаз, перебуваючи на спусковому кінці, не міг ударитися об трап або корпус судна.

Декомпресію водолазів під час спусків на хвилюванні рекомендується проводити на поверхні в барокамері з обранням режиму, що відповідає умовам спуску.

4. Водолазні спуски в темну пору

1. До робіт у темну пору, в умовах низької або нульової видимості допускаються найбільш досвідчені водолази. Водолазам перед спусками у темну пору необхідно дати можливість відпочити вдень.

2. Під час виконання водолазних спусків у темну пору слід забезпечити освітлення місць підготовки і робочої перевірки водолазного спорядження, одягання водолаза, спуску під воду, поста керування та постів, що забезпечують спуск, а також поверхні над місцем проведення робіт.

3. Водолазні спуски у темну пору без підводного зв’язку та засобів освітлення заборонені.

4. Шкали приладів (манометрів, глибиномірів, годинників, компасів, лагів тощо), що використовуються водолазами, повинні мати люмінесцентне покриття або підсвічування.

5. Робочий і страхувальний водолази повинні мати ручні водолазні ліхтарі.

До місця проведення робіт за потреби заводяться підводні світильники, що закріплюються в найбільш зручному для проведення робіт положенні.

У разі виконання робіт у темну пору в умовах низької видимості спуск водолаза до місця проведення робіт проводиться по спусковому (ходовому, підкільовому) кінцю.

5. Водолазні спуски на течії

1. До водолазних робіт на течії зі швидкістю понад 1 м/с допускаються найбільш підготовлені водолази.

2. У разі великих перерв у роботі (в умовах швидкої течії) водолази повинні пройти відповідне тренування (2-3 спуски) під керівництвом керівника водолазного спуску, що володіє навичками водолазних робіт на течії.

3. Роботу водолазів заборонено:

на течії зі швидкістю понад 2 м/с;

без підводного зв’язку;

за наявності дрейфу судна (у разі здійснення спусків із судна).

4. За швидкості течії понад 1 м/с спуск водолаза і його робота мають проводитися із застосуванням засобів і пристроїв, що полегшують умови роботи та забезпечують його безпеку (щити, водолазні альтанки тощо).

5. Перед початком водолазних робіт на течії необхідно:

ознайомитися з гідротехнічним режимом на місці проведення робіт;

визначити швидкість і напрямок течії на поверхні та на глибині спуску;

виміряти глибину майбутніх спусків;

за наявності припливів і відпливів необхідно мати їх графік на весь період водолазних робіт і встановити постійний зв’язок із найближчими постами гідрометеорологічної служби.

6. Під час виконання водолазних спусків із плавзасобу на течії його необхідно встановити за течією вище від місця спуску так, щоб після протравлювання якірного ланцюга місце робіт водолаза на ґрунті було нижче за течією на відстані 5-10 м від місця спуску залежно від течії і глибини спуску. Спуск водолаза проводиться з корми.

7. У носовій частині плавзасобу керівник водолазного спуску виставляє вахтового з багром для спостереження за предметами, що плавають, затонулими колодами тощо, за потреби - для видалення їх або зміни напрямку руху від місця спуску водолаза.

8. У місцях спуску водолазів під час роботи на течії має бути додатковий плавзасіб.

9. Для запобігання дрейфу судна його необхідно ставити на 2 якорі. Надійність стоянки судна контролюється протягом усього часу перебування водолаза під водою.

10. У разі вітру або течії судно, з якого проводяться водолазні спуски, установлюється носом проти вітру або течії. Візуальна оцінка сили вітру проводиться за шкалою, наведеною в додатку 23 до цієї Інструкції.

11. За наявності в районі проведення робіт припливів і відпливів, течії перестановка судна проводиться до початку припливу або відпливу. У решті випадків перестановка судна має здійснюватися негайно зі зміною напрямку вітру або викликаної ним вітрової течії після підйому робочого водолаза на борт судна.

Під час припливно-відпливних течій судно, з якого ведуться водолазні роботи, має бути встановлене над місцем проведення робіт на кормових якорях або бочках. Спуск водолаза на течії проводиться у важкій водолазній альтанці або по спусковому кінцю.

12. Під час роботи на сильній течії водолаза споряджають додатковими вантажами.

Залежно від швидкості течії з корми водолазного бота опускають спусковий кінець із вантажем масою 70-140 кг, що має каніфас-блок (скобу), через який пропускають ходовий кінець завдовжки не менше ніж 3 глибини з карабіном на кінці.

На пояс водолаза одягається петлею конопляний кінець для страховки завдовжки 1-1,5 м з металевим кільцем на кінці. Карабін ходового кінця кріпиться до кільця конопляного кінця перед спуском водолаза. Водолаз занурюється по спусковому кінцю, одночасно вибирається слабина ходового кінця.

13. Під час виконання робіт на течії водолаз приймає положення, що забезпечує мінімальний опір потоку води і запобігає спрацюванню легеневого автомата дихального апарату.

Для полегшення пересування по ґрунту проти течії водолаз може використовувати металевий штир (щуп).

14. У разі викиду водолаза на поверхню течією його необхідно підтягти на сигнальному кінці до водолазного трапа, з’ясувати самопочуття, допомогти прийняти вертикальне положення.

Повторний спуск або підняття на борт судна проводиться за рішенням керівника водолазного спуску.

15. Якщо водолаз у разі викидання не досягне поверхні (зачепиться під водою), необхідно послабити сигнальний кінець. З появою водолаза на поверхні направити до нього плавзасіб, допомогти поставити водолаза у вертикальне положення, утримуючи його на поверхні, після чого протравлювати якірний ланцюг і спуститися на плавзасобі за течією до водолаза, підбираючи при цьому його сигнальний кінець.

16. Особи, які забезпечують спуск водолаза, повинні не допускати зайвої слабини сигнального кінця, а під час роботи водолаза в захаращених місцях стежити за тим, щоб течія не занесла сигнальний кінець на сторонні предмети.

17. У разі спусків з берега для обстеження дна ріки завширшки до 50 м попередньо необхідно прокласти з одного берега на інший тросовий провідник, що полегшить пересування водолаза.

6. Водолазні спуски водолазів у воду з різною температурою

1. Під час занурення водолазів у теплу воду необхідно дотримуватися таких заходів безпеки:

без гідрокомбінезонів (гідрокостюмів) допускаються занурення за температури води не більше ніж 37 °C і часу перебування під водою не більше ніж 25 хв;

у гідрокомбінезонах (гідрокостюмах) - за температури води не більше ніж 38 °C і часу перебування під водою не більше ніж 30 хв;

у вентильованому спорядженні - за температури води не більше ніж 40 °C і часу перебування під водою не більше ніж 20 хв.

2. Під час занурення водолазів у холодну воду необхідно дотримуватися таких заходів безпеки:

у вентильованому спорядженні занурення за температури води нижче ніж 5 °C допускається у разі одягання подвійного комплекту вовняної водолазної білизни, робочого костюма та хутряних довгих панчіх чи гідрозахисного одягу з електроводообігрівом;

під гідрокомбінезон (гідрокостюм) «сухого» типу одягають комплект водолазної білизни.

7. Водолазні роботи в холодну пору року та під льодом

1. Спуски водолазів у холодну пору року проводяться:

у спорядженні з обігрівом - за температури навколишнього повітря не нижче ніж -30 °C, а за наявності вітру, швидкість якого понад 10-15 м/с,- не нижче ніж -20 °C;

у вентильованому або глибоководному спорядженні без обігріву - за температури навколишнього повітря не нижче ніж -20 °C, за наявності вітру, швидкість якого понад 10-15 м/с,- не нижче ніж -15 °C;

в автономному спорядженні без обігріву - за температури навколишнього повітря не нижче ніж -15 °C, за наявності вітру, швидкість якого понад 10-15 м/с,- не нижче ніж -10 °C.

2. Спуски водолазів у разі льодоходу заборонені.

3. Пересуватися по льоду і працювати на ньому без попереднього обстеження льодового покриву та визначення його несучої здатності заборонено.

Під час визначення несучої здатності льодового покриву в розрахунок береться тільки шар кристалічного льоду, при цьому враховується найменша його товщина з усіх вимірів.

Результати виміру товщини льоду заносяться до журналу водолазних робіт.

З появою ознак руйнування льоду водолазні спуски в цьому місці припиняються.

4. Для виконання водолазних спусків із льоду керівник водолазних робіт зобов’язаний безпечно розташовувати на льоду водолазну техніку та інші технічні засоби, розрахувавши час їх знаходження на одному місці за такою формулою:

де

t

-

припустимий час стоянки, год;


Pmax

-

максимально допустима товщина льоду за різних навантажень;


Р

-

маса вантажу, для якого підраховується припустимий час стоянки, т.

5. Для встановлення виду транспорту для пересування по льоду необхідно використовувати припустиму товщину льоду за різних навантажень, наведену в додатку 24 до цієї Інструкції.

6. У місці проведення спусків водолазів під лід облаштовується ополонка розміром не менше ніж 2 х 2 м та очищається від льоду, який із неї вилучається. Верхні та нижні гострі крайки ополонки слід притупляти. По краях ополонки робиться настил із дощок.

Ополонка має огороджуватися по всьому периметру, висота огорожі - не менше ніж 110 см.

Для забезпечення безпечного спуску водолазів під лід в ополонках розміщають водолазний трап і заводять спусковий кінець.

7. Керівник водолазних робіт повинен:

стежити за льодовою обстановкою, за потреби - вчасно припинити водолазні роботи і зібрати водолазну техніку;

організувати своєчасний вимір товщини льоду в місцях водолазних робіт із записом цих вимірів у журналі водолазних робіт.

8. Керівник водолазного спуску повинен:

стежити за станом ополонки;

організувати своєчасне очищення ополонки від льодового покриву;

організувати безперервний контроль за поданням повітря водолазу і вчасно вживати заходів за перших ознак ненормальної роботи системи повітропостачання.

9. Під час проведення водолазних робіт із поверхні льоду слід:

установити в місця спуску опалювану будку (намет). Під час короткочасних робіт намет можна розміщати біля ополонки, під час тривалих - над нею;

проводити підготовку і робочу перевірку спорядження, а також одягання і роздягання водолаза в наметі;

забезпечити наявність гарячої води для відігрівання шлангових з’єднань, редукторів, клапанів дихальних автоматів і водолазних помп;

розміщувати засоби подання повітря і шланги в однакових температурних умовах.

10. Шлангові з’єднання для запобігання утворенню в них льодових пробок опускають у воду, а з’єднання, що не знаходяться у воді, обгортають сухим теплоізоляційним матеріалом.

11. Перед кожним спуском і після нього шланги ретельно продуваються стисненим повітрям.

Перед одяганням водолаза всі гумові частини водолазного спорядження попередньо відігріваються до плюсової температури. Після надягання водолазного спорядження водолаз повинен без затримки спуститися під воду.

12. Під час роботи у спорядженні з відкритою схемою дихання в шланговому варіанті у разі збільшення опору на вдиху (закупорки шлангів) водолаз повинен припинити роботу, доповісти керівнику водолазного спуску, перейти на дихання з аварійного запасу і вийти на поверхню. Роботи продовжуються після відновлення працездатності спорядження.

8. Водолазні спуски в умовах високогір’я

1. Водолазні спуски в умовах високогір’я (у гористій місцевості, на висотах понад 2000 м над рівнем моря) характеризуються такими особливостями:

знижений атмосферний тиск, що становить на висоті 1000 м 0,89 кгс/см-2, 2000 м - 0,78 кгс/см-2, 3000 м - 0,69 кгс/см-2, 4000 м - 0,6 кгс/см-2, 5000 м - 0,53 кгс/см-2;

круті обривисті береги річок та озер;

підводні холодні течії;

можливість каменепадів і зсувів.

2. Заборонено проводити водолазні спуски в місцях, де можливі каменепади, обвали, а також поблизу обмілілих русел річок.

3. На початку проведення водолазних спусків водолази повинні пройти протягом двох діб адаптацію до зниженого атмосферного тиску.

Ознаками адаптації є зменшення або зникнення симптомів гірської хвороби (шум у вухах, запаморочення, слабкість, кровотеча з носа і вух).

За наявності скарг на стан здоров’я водолаз до спуску не допускається.

4. Спуски проводяться у спорядженні з відкритою схемою дихання, гідрокомбінезоні (гідрокостюмі) та комплектом водолазної білизни.

5. Страхувальний водолаз повинен бути готовим до спуску для надання допомоги робочому водолазу і бути одягненим у гідрокомбінезон (гідрокостюм).

6. Проводити водолазні спуски без підводного зв’язку заборонено.

XII. Медичне забезпечення водолазних спусків і робіт

1. Права та обов’язки лікарів (фельдшерів)

1. Вимоги цієї Інструкції обов’язкові для штатних лікарів (фельдшерів) та осіб, які здійснюють медичне забезпечення водолазних спусків відповідно до кваліфікаційних вимог і функціональних обов’язків.

2. Медичне забезпечення експериментальних і навчальних водолазних спусків покладається тільки на штатних лікарів (фельдшерів).

За відсутності штатного лікаря (фельдшера) водолазного підрозділу наказом керівника органу та підрозділу медичне забезпечення водолазних спусків і робіт покладається на лікаря (фельдшера) органу та підрозділу, який має спеціальну підготовку.

3. Лікарі забезпечують всі види водолазних спусків і робіт на будь-які глибини.

Фельдшери мають право забезпечувати водолазні спуски та роботи на глибини до 60 м (крім експериментальних і навчальних водолазних спусків).

4. Штатна посада лікаря (фельдшера) спеціальної підготовки передбачає щомісяця обов’язкову участь у тренувальних спусках у водолазних барокамерах.

Лікарі (фельдшери), а також особи, які залучаються до медичного забезпечення водолазних спусків і робіт, за висновком ВМК (ВЛК) щодо огляду водолазів, повинні бути придатними за станом здоров’я до перебування у водолазних барокамерах під тиском до 1 мПа (10 кгс/см-2 або 100 мм вод. ст.).

5. Штатні лікарі (фельдшери) повинні проходити ВМК (ВЛК) щодо огляду водолазів щороку, а інші особи, які залучаються до медичного забезпечення водолазних спусків і робіт,- безпосередньо перед здачею іспиту ВКК на допуск до медичного забезпечення водолазних спусків і робіт.

6. Щороку штатні лікарі (фельдшери) здають іспит ВКК на допуск до медичного забезпечення водолазних спусків і робіт, в якому зазначаються глибини занурення, типи водолазного спорядження, види спусків і робіт.

7. Для більш ретельного вивчення умов водолазної праці та подальшого вдосконалення питань медичного забезпечення водолазних спусків і робіт лікарі (фельдшери) проходять додаткове навчання та отримують водолазну кваліфікацію, періодично беручи участь у спусках під воду, перебуваючи у барокамерах.

8. Медичні заходи охоплюють:

медичне забезпечення водолазних спусків;

медичне забезпечення водолазів у період між водолазними спусками.

2. Медичне забезпечення водолазних спусків і робіт на малі та середні глибини

1. Медичне забезпечення водолазних спусків і робіт на малі та середні глибини охоплює:

медичний огляд та опитування водолазів щодо скарг на стан здоров’я перед спуском;

контроль за приготуванням дихальних газових сумішей;

проведення аналізів повітря, дихальних газових сумішей, регенеративних і поглинальних речовин;

санітарно-гігієнічний контроль за підготовкою і використанням водолазного спорядження, жорстких водолазних пристроїв і барокамер;

контроль за самопочуттям водолазів під час роботи під водою;

вибір режимів декомпресії та контроль за їх проведенням;

надання медичної допомоги водолазам та їх лікування в разі захворювань і травм;

контроль за встановленим режимом праці та відпочинку водолазів;

облік і звітність щодо професійних захворювань водолазів.

2. Результати медичного огляду та опитування водолазів заносяться до журналу медичного забезпечення водолазів, форму якого визначено в додатку 25 до цієї Інструкції.

Журнал зберігається у керівника водолазного підрозділу. Листи журналу мають бути пронумеровані, прошнуровані і скріплені печаткою.

Журнал після заповнення зберігається в підрозділі протягом 15 років.

3. Протипоказаннями до водолазних спусків є:

скарги на стан здоров’я;

відмова водолаза від спуску (з будь-яких причин);

незадовільний морально-психологічний стан, нервово-психічне збудження;

ознаки алкогольного сп’яніння, впливу наркотичних, психотропних речовин та їх наслідки.

4. За наявності скарг на стан здоров’я водолази направляються на огляд лікаря (фельдшера) для вирішення питання про допуск до подальших спусків або обстеження та лікування. Водолазів не допускають до спусків, якщо в особистій медичній книжці водолаза немає висновку ВМК (ВЛК) із огляду на поточний рік.

5. Надання домедичної та екстреної медичної допомоги у разі гострих професійних захворювань водолазів, підводних травм та їх попередження здійснюється згідно з додатком 26 до цієї Інструкції.

6. Після перенесених гострих професійних водолазних захворювань, що закінчилися повним одужанням, лікар (фельдшер) на підставі результатів спостережень і консультацій звільняє водолаза від спусків під воду (рахуючи з дня закінчення лікувальної рекомпресії або інших лікувальних заходів, що проводилися під час захворювання) на такі строки:

отруєння киснем, вуглекислим і вихлопними газами - 7 діб;

декомпресійна хвороба легкої форми - 10 діб;

декомпресійна хвороба середньої форми - 15 діб;

декомпресійна хвороба важкої форми - 20 діб.

Після баротравми легенів і декомпресійної хвороби із синдромом Меньєра період звільнення від спусків під воду або придатність до водолазних спусків визначає ВМК (ВЛК) із огляду водолазів.

Після інших захворювань строки звільнення водолаза від спусків під воду встановлює лікар (фельдшер) на підставі висновку закладу охорони здоров’я.

7. До санітарно-гігієнічного контролю за підготовкою і використанням водолазного спорядження і барокамер входить спостереження за своєчасністю і якістю їх дезінфекції. Контроль за самопочуттям водолазів під час роботи під водою здійснюється шляхом періодичних (не рідше ніж через 5 хв) запитів про самопочуття по сигнальному кінцю або засобами підводного зв’язку. У разі поганого самопочуття водолаза або за відсутності відповіді на черговий запит про самопочуття негайно вживається всіх необхідних заходів із надання допомоги водолазу.

8. Режим декомпресії обирають окремо для кожного спуску водолаза (водолазів). Під час процесу декомпресії точність утримання глибини (тиску) має бути не менше ніж ±0,5 м.

Якщо водолаз під час підйому згідно з режимом декомпресії пропустить першу зупинку, його необхідно щонайшвидше (протягом 3 хв) спустити на глибину на 4 м нижче першої зупинки, зазначеної в обраному режимі. На цій зупинці водолаза витримують 5 хв, а потім проводять декомпресію згідно з продовженим режимом (час підйому, зворотного занурення і перебування на ґрунті на 4 м нижче першої зупинки зараховується як час перебування на ґрунті: 10 м - 4 хвилини; 8 м - 5 хвилин тощо).

9. Якщо під час підйому за режимом декомпресії водолаз піднявся на поверхню, його необхідно знову спустити на ґрунт, протримати там 5 хв, а потім піднімати згідно з продовженим режимом декомпресії відповідно до загального часу перебування водолаза на ґрунті плюс час підйому, підняття на поверхню, зворотного занурення і повторного перебування на ґрунті.

10. Під час лікування гострих професійних водолазних захворювань використовується водолазна аптечка, комплектацію та порядок використання якої наведено в додатку 27 до цієї Інструкції.

Своєчасне поповнення аптечки забезпечує начальник органу чи підрозділу, а контроль за її станом - начальник медичного пункту органу та підрозділу.

3. Медичне забезпечення водолазів у період між водолазними спусками та роботами

1. Медичне забезпечення водолазів у період між водолазними спусками та роботами охоплює:

щорічний медичний огляд із записом результатів до особистої медичної книжки водолаза;

щомісячні медичні огляди водолазів;

надання медичної допомоги із записом діагнозу і проведеного лікування до особистої медичної книжки водолаза та амбулаторного журналу;

контроль за режимом праці та відпочинку;

контроль за харчуванням водолазів;

контроль за фізичною підготовкою.

2. Контроль за режимами праці та відпочинку водолазів, визначеними у додатку 28 до цієї Інструкції, здійснюється за участю лікаря (фельдшера). Лікар (фельдшер) бере участь у складанні планів водолазних спусків і щоквартальних перевірок фактичної участі водолазів у водолазних спусках.

Повним відпочинком водолазів до і після спусків вважається звільнення їх від усіх видів робіт. У цей період допускається тільки медичний огляд. Після добового чергування і нічної вахти водолази протягом 12 годин до спусків не допускаються.

3. Кількість робочих спусків водолаза в тому самому діапазоні глибин протягом робочої зміни не має перевищувати:

8 спусків - на глибини до 6 м;

6 спусків - на глибини від 7 м до 12 м;

4 спуски - на глибини від 13 м до 20 м;

2 спуски - на глибини від 21 м до 40 м;

1 спуск - на глибини від 41 до 60 м.

У разі повторних спусків на різні глибини загальна кількість спусків протягом робочої зміни не має перевищувати кількості спусків, дозволених для найбільшої глибини.

4. Після експериментальних водолазних спусків, пов’язаних із випробуваннями нового спорядження, техніки, режимів декомпресії, обов’язковий час перебування водолазів в органі чи підрозділі незалежно від глибини спуску має складати одну добу. Тривалість відпочинку водолазів може збільшуватись у разі спусків малотренованих водолазів, а також після виконання важких підводних робіт. Під час цілодобових водолазних робіт водолази кожної зміни повинні спати не менше ніж 8 годин на добу. Зменшувати тривалість відпочинку водолазів до 4-6 годин дозволяється у випадках, пов’язаних із проведенням водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт і наданням допомоги аварійному водолазу.

5. Харчування водолазів організовується так, щоб кожен водолаз мав можливість отримувати гарячу їжу за 2 години до початку спуску, а також відразу після підйому на поверхню. У разі тривалої декомпресії в барокамері (понад 5-6 годин) і лікувальної рекомпресії гаряча їжа передається в камеру. Їжа має бути висококалорійною і не надмірною за кількістю. До раціону харчування в день спусків не входять продукти, що викликають інтенсивне газоутворення в кишечнику.

XIII. Водолазні кваліфікаційні органи, присвоєння, підтвердження, зниження, позбавлення, поновлення водолазних кваліфікацій, груп спеціалізації водолазних робіт

1. Водолазні кваліфікаційні органи

1. Для вирішення питань, пов’язаних із кваліфікацією водолазів, допуску їх до роботи під водою, керівництва водолазними роботами та до забезпечення водолазних спусків і робіт утворюється:

ЦВКК - при апараті ДСНС;

ВКК - при органі та підрозділі.

2. ЦВКК (ВКК) формується на позаштатній основі.

До складу ЦВКК (ВКК) входять особа, яка має кваліфікацію «водолазний спеціаліст»; лікар; фахівець з охорони праці; фахівець за напрямом службової діяльності щодо організації робіт з розмінування.

Голова ЦВКК призначає керівника самостійного структурного підрозділу апарату ДСНС, до повноважень якого належить питання здійснення організації реагування на надзвичайні ситуації, а голова ВКК - заступника керівника органу та підрозділу, до повноважень якого належить питання здійснення організації реагування на надзвичайні ситуації.

Для забезпечення діяльності ЦВКК (ВКК) за рішенням голови із числа її членів призначається секретар.

Для участі в роботі ЦВКК (ВКК) можуть запрошуватися за згодою представники інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій.

3. ЦВКК є вищим водолазним кваліфікаційним органом ДСНС, на який покладається завдання щодо:

присвоєння, підтвердження, зниження, позбавлення, поновлення водолазних кваліфікацій, групи спеціалізації водолазних робіт за результатами проведення перевірки рівня теоретичних знань та практичних навичок;

надання допуску до керівництва водолазними спусками та роботами;

надання допуску до медичного забезпечення водолазних спусків і робіт;

надання допуску до забезпечення водолазних спусків і робіт;

керівництва діяльністю ВКК;

погодження складу ВКК;

розгляду скарг на рішення, прийняті ВКК, та їх перегляду;

розгляду питань, пов’язаних із кваліфікацією водолазів, допуску їх до роботи під водою, керівництва водолазними роботами та забезпечення водолазних спусків і робіт.

4. На ВКК покладається завдання щодо:

присвоєння, підтвердження, зниження, позбавлення, поновлення водолазних кваліфікацій, групи спеціалізації водолазних робіт за результатами проведення перевірки рівня теоретичних знань та практичних навичок;

надання допуску до керівництва водолазними спусками та роботами;

надання допуску до медичного забезпечення водолазних спусків і робіт;

надання допуску до забезпечення водолазних спусків і робіт;

перевірки виконання обов’язкових норм годин роботи під водою для підтвердження присвоєних кваліфікацій;

розгляду скарг осіб водолазного складу;

видачі дубліката особистої книжки водолаза;

розгляду питань, пов’язаних із кваліфікацією водолазів, допуску їх до роботи під водою, керівництва водолазними роботами та забезпечення водолазних спусків і робіт.

5. Засідання ЦВКК (ВКК) проводять згідно з річними планами роботи, що затверджує її голова, або за потреби.

План роботи ВКК формується на підставі пропозицій органів та підрозділів, що подаються до ВКК до 01 грудня щороку, та подається на погодження до ЦВКК не пізніше ніж 10 грудня.

6. Рішення ЦВКК (ВКК) приймаються відкритим голосуванням, більшістю голосів членів ЦВКК (ВКК), присутніх на засіданні, та оформлюються протоколом, форму якого наведено в додатку 29 до цієї Інструкції. Протокол підписують голова та члени комісії, після чого протокол затверджується наказом органу та підрозділу.

Протоколи засідань ЦВКК складаються у двох примірниках, перший зберігається в ЦВКК, другий - не пізніше 5 робочих днів після засідання надсилається до органу та підрозділу, що направив особу на перевірку.

Протоколи засідання ВКК складаються в трьох примірниках, перший зберігається в органі та підрозділі, який утворив ВКК, другий і третій надсилаються не пізніше 5 робочих днів після засідання ВКК до органу та підрозділу, що направив особу на перевірку, та ЦВКК.

7. Під час прийняття рішення ЦВКК (ВКК) про присвоєння, підтвердження, зниження, позбавлення, поновлення водолазних кваліфікацій, групи спеціалізації водолазних робіт обов’язково розглядаються:

документ, що засвідчує закінчення навчального закладу (проходження навчання на спеціалізованих курсах);

висновок ВМК (ВЛК) про допуск до водолазних спусків і робіт із визначенням глибини занурення під воду за станом здоров’я;

особиста книжка водолаза;

журнал водолазних робіт.

8. Рішення про присвоєння, підтвердження, зниження, позбавлення, поновлення водолазних кваліфікацій, груп спеціалізації водолазних робіт може бути оскаржено органом та підрозділом, що направив особу на перевірку, або безпосередньо такою особою до ЦВКК у строк не пізніше ніж 10 робочих днів з дня його отримання або в судовому порядку.

9. Допуск до перевірки знань у ЦВКК (ВКК) здійснюється на підставі подання керівника відповідного органу та підрозділу, оформленого за формою згідно з додатком 30 до цієї Інструкції.

2. Присвоєння, підтвердження, зниження, позбавлення, поновлення водолазних кваліфікацій, груп спеціалізації водолазних робіт

1. Водолази за основними кваліфікаціями поділяються на «водолазів», водолазів 3, 2 і 1 класів, «водолазних спеціалістів».

2. За характером водолазні роботи поділяються на три групи спеціалізації:

I група - будівництво і ремонт підводних частин гідротехнічних споруд, бурового і нафтогазопромислового устаткування; прокладка і ремонт трубопроводів і кабелів; підводні суднопідйомні та аварійно-рятувальні роботи; днопоглиблювальні та дноочисні роботи; судноремонтні, суднові, з очищення корпусів суден, монтажні та слюсарні роботи; технічне обслуговування підводних частин бурового і нафтопромислового устаткування на морських нафтових і газових родовищах, а також морських трубопроводів і кабелів; експериментальні водолазні спуски;

II група - експлуатаційне обслуговування підводних частин гідротехнічних споруд, водних шляхів і каналів, технічне обслуговування трубопроводів і кабелів (крім морських), обслуговування науково-дослідних робіт (крім експериментальних спусків); вирощування і вилов морепродуктів;

III група - рятувальні водолазні роботи на рятувальних станціях; обстеження і очищення дна водних об’єктів для масового відпочинку.

3. I та II групи спеціалізації робіт зазвичай не розподіляють і зазначають спільно.

4. Водолази вищої кваліфікації, крім робіт, визначених у кваліфікаційних вимогах згідно з присвоєним їм класом, повинні мати знання і навики виконання всіх робіт, передбачених кваліфікаційними вимогами для водолазів нижчої кваліфікації.

5. Кваліфікація «водолаз 3 класу» присвоюється водолазу за місцем первинного навчання в навчальному закладі (проходження навчання на спеціалізованих курсах).

6. Кваліфікація «водолаз 2 класу» присвоюється водолазу 3 класу, який пройшов перепідготовку в навчальному закладі за програмою підготовки водолаза 2 класу.

При цьому водолаз повинен відпрацювати під водою з початку водолазної практики у водолазному спорядженні будь-яких типів не менше:

1000 годин - для водолазів I та II груп спеціалізації робіт;

не менше 300 годин - для водолазів III групи спеціалізації робіт.

7. Кваліфікація «водолаз 1 класу» присвоюється водолазу 2 класу, що пройшов перепідготовку в навчальному закладі за програмою підготовки водолаза 1 класу.

При цьому водолаз повинен відпрацювати під водою з початку водолазної практики у водолазному спорядженні будь-яких типів не менше ніж:

2000 годин - для водолазів I та II груп спеціалізації робіт;

400 годин - для водолазів III групи спеціалізації робіт.

8. Водолази підтверджують свої кваліфікації тільки за умови виконання ними обов’язкових норм годин роботи під водою та спусків щодо основних і додаткових водолазних кваліфікацій, наведених у додатку 31 до цієї Інструкції.

9. Якщо обов’язкові щорічні норми годин роботи під водою (кількість спусків) не виконано з об’єктивних причин (тривале відрядження без виконання водолазних робіт, хвороба, навчання тощо), водолазна кваліфікація може бути збережена за умови виконання обов’язкової щорічної норми годин роботи під водою (кількість спусків) протягом наступного календарного року.

10. Глибини до водолазних спусків (надмірні тиски газового середовища під час перебування в барокамері), на які допускаються особи водолазного складу та медичний персонал, визначаються рішенням ВМК (ВЛК) відповідно до їх стану здоров’я, рівня фізичного розвитку та тренованості з урахуванням успішності професійної діяльності та профілю підготовки в навчальному закладі.

11. Водолазні спеціалісти, які відпрацювали під водою з початку водолазної практики 3000 годин і більше, зберігають присвоєну їм водолазну кваліфікацію незалежно від виконання щорічних норм годин перебування (роботи) під водою.

12. Тренувальні спуски зараховуються до обов’язкових річних норм перебування під водою.

13. Водолазам 2 і 1 класів може бути знижено клас кваліфікації, а водолази 3 класу і водолази можуть бути дискваліфіковані на строк до 3 місяців у випадках непідтвердження ВКК водолазної кваліфікації.

Проведення перевірки знань осіб водолазного складу і медичного персоналу, допуску їх до роботи під водою, керівництва водолазними роботами та забезпечення водолазних спусків і робіт здійснюється згідно з додатком 32 до цієї Інструкції.

14. Присвоєння, підтвердження, поновлення водолазних кваліфікацій, груп спеціалізації водолазних робіт, надання допусків до керівництва водолазними спусками та роботами, їх медичного забезпечення ЦВКК (ВКК) здійснює із урахуванням кваліфікаційних вимог до присвоєння водолазних кваліфікацій працівникам органів та підрозділів, визначених у додатку 33 до цієї Інструкції, за результатами перевірки теоретичних знань та практичних умінь.

15. Перевірка теоретичних знань проводиться за такими темами:

вимоги охорони праці під час виконання водолазних робіт;

водолазне майно та спорядження;

фізіологічні особливості водолазних спусків, захворювання і травмування водолазів, гігієна водолазної праці;

медичне забезпечення водолазів та водолазних спусків і робіт;

водолазні роботи (у нормальних та ускладнених умовах);

аварійно-рятувальні водолазні роботи;

рятувальні водолазні роботи;

підводно-технічні водолазні роботи;

спеціальні водолазні вибухові роботи;

підводне розмінування;

спеціальні водолазні зварювальні роботи.

16. Перевірка практичних умінь охоплює проведення:

підготовки та перевірки водолазного спорядження, засобів забезпечення водолазних спусків і робіт, їх обслуговування та зберігання;

водолазних спусків у нормальних та ускладнених умовах;

водолазних рятувальних, аварійно-рятувальних, підводно-технічних, вибухових (робіт із підводного розмінування), зварювальних робіт;

надання домедичної допомоги постраждалим на водних об’єктах.

17. Теми для іспитів ЦВКК (ВКК) визначає залежно від виду водолазної кваліфікації.

Оцінювання теоретичних знань і практичних навичок осіб, які складають іспити, проводиться за п’ятибальною системою.

18. Термін дії усіх водолазних кваліфікацій, допусків до керівництва водолазними спусками та роботами, їх медичного забезпечення складає один рік із часу їх присвоєння (надання), підтвердження або поновлення.

Начальник
Управління взаємодії
з Державною службою України
з надзвичайних ситуацій МВС




В.О. Скакун


Додаток 1
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 3 глави 1 розділу II)

ПЛАН


Додаток 2
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 7 глави 1 розділу II)

ЖУРНАЛ
водолазних робіт



Додаток 3
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 15 глави 1 розділу II)

УМОВНІ СИГНАЛИ
зв’язку з водолазами

№ з/п

Сигнали

Значення сигналів

до водолаза

від водолаза

у разі спусків у спорядженні, що вентилюється

у разі спусків у спорядженнях з відкритою, напівзамкнутою і замкнутою схемами дихання

у разі спусків у спорядженні, що вентилюється

у разі спусків у спорядженнях з відкритою, напівзамкнутою і замкнутою схемами дихання

1

Смикнути 1 раз

Як почуваєш? Повтори.
Вибирай слабину до себе

Я на ґрунті. Почуваю себе добре.
Вибери слабину. Повтори

2

Смикнути 2 рази

Провентилюй скафандр

Зроби заміну газової суміші у мішку. Перевір запас повітря

Більше повітря

Роблю заміну газової суміші у мішку. Перевірив запас повітря

3

Смикнути 3 рази

Починаємо підйом. Виходь на поверхню (повторення сигналу зобов’язує водолаза негайно вийти на поверхню)

Піднімай нагору. Виходжу на поверхню

4

Смикнути 4 рази

Даємо менше повітря

Менше повітря

5

Часті смикання понад 4 рази


Тривога! Мені погано! Піднімай скоріше!

6

Потрясти 1 раз

Стоп. Припини спуск (підйом, рух далі)

Стоп. Зупини спуск (підйом)!

7

Потрясти 2 рази

Продовжуй спуск (рух, іди прямо)

Продовжуй спуск. Потруй шланг-кабель

8

Потрясти 3 рази

Стій на місці! Спускаємо водолаза

Заплутався, не можу вийти без допомоги іншого водолаза

9

Смикнути 1 раз і потрясти

Іди праворуч

Іду праворуч

10

Смикнути 2 рази і потрясти

Іди ліворуч

Іду ліворуч

11

Смикнути 1 раз і потягнути

Подаємо інструмент

Подавайте інструмент

12

Смикнути 2 рази і потягнути

Подаємо кінець

Подавайте кінець

13

Смикнути, потрясти і смикнути

Запасний сигнал

__________
Примітки:


1. Для передання умовних сигналів вибирається слабина сигнального кінця, а потім чітко подають сигнали, несильно смикаючи уздовж осі сигнального кінця.
2. Кожний сигнал обов’язково повторюється тим, кому він дається, крім сигналу тривоги, за яким водолаза піднімають без зволікання.
3. Напрямок руху під водою водолаз, що працює, вибирає, орієнтуючись за сигнальним кінцем: «іди прямо» - за напрямком сигнального кінця від водолаза, що забезпечує; «іди праворуч», «іди ліворуч» - у перпендикулярних напрямках.
4. В аварійному випадку за неможливості передання сигналу по сигнальному кінцю (шланг-кабелю) і відсутності телефонного зв’язку необхідно використати підводну звукову сигналізацію. Аварійному водолазу подають звукові сигнали відповідно до цієї таблиці. Звукові сигнали подаються ударом металевого предмета об метал (наприклад, об водолазний трап тощо), причому один удар відповідає сигналу «смикнути», а подвійний - «потрясти». Аналогічно сигнали подає аварійний водолаз.


Додаток 4
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 15 глави 1 розділу II)

ВІЗУАЛЬНИЙ ЗВ’ЯЗОК ІЗ ВОДОЛАЗАМИ

Візуальний зв’язок здійснюється за допомогою сигналів, що подаються, як правило, правою рукою.

Сигнал 1. Усе добре. Я виконаю (виконую) дію, як рекомендує керівник водолазного спуску або водолаз, що перебуває поруч.

Вказівний і великий пальці з’єднані, утворюючи кільце. Інші пальці з’єднані разом і підняті догори.

Сигнал 2. Щось не в порядку. Я не можу... (наприклад, не можу «продутися», не бачу, не виходить щось тощо).

Вказівний і великий пальці - під кутом 90о один до одного. Інші пальці стиснуто. Рукою у такому положенні погойдують вправо-вліво.

Сигнал 3. Лихо. Дуже погано (знак подається на поверхні води).

Розпластана долоня піднімається нагору та опускається через сторону вниз. Рух повторюється.

Сигнал 4. Відкриваю резерв (переходжу на дихання резервним запасом повітря).

Пальці стиснуто у кулак, зігнуту у лікті руку піднято нагору до рівня очей.

Сигнал 5. Не можу відкрити резерв. Допоможи мені відкрити резерв.

Пальці стиснуто в кулак. Кулак разом з передпліччям робить маятникові рухи догори-донизу у районі тяги резервного пристрою апарата.

Сигнал 6. Занурюйся. Я занурююсь (показує при цьому на вантаж, що означає «у мене негативна плавучість»).

Великий палець - донизу, інші пальці стиснуто в кулак.

Сигнал 7. Спливай. Я спливаю (показує при цьому на вантаж, що означає «у мене позитивна плавучість»).

Великий палець - догори, інші пальці стиснуто в кулак.

Сигнал 8. Небезпека! Прошу негайної допомоги! (Вказівним пальцем лівої руки вказує на причину поганого самопочуття або несправності спорядження).

Права долоня з піднятим пальцем кілька разів швидко притискається до шиї.

Сигнали, що означають, про кого або про що йтиметься далі.

Сигнал 8а. Я. У мене. Мій (показує на себе, що означає «наступний сигнал стосується мене»).

Сигнал 8б. Ти. Він. У тебе. У нього. Його. Цей предмет (показує на водолаза, частину тіла, предмет навколишнього середовища, якого стосуватиметься наступний сигнал).

Сигнал 9. Вони. У них. Ці предмети (показує на групу водолазів або скупчення предметів, яких буде стосуватися наступний сигнал).

Вказівний палець витягнуто в певному напрямку, інші пальці стиснуто в кулак.

Сигнал 10. Зібратися тут. Необхідно зібратися разом.

Вказівні пальці обох рук витягнуті, інші пальці стиснуто в кулак. Руки кілька разів розводять у сторони і знову з’єднують разом.

Сигнал 11. Увага! Стоп! (За цим сигналом іде інший. Якщо водолази щось робили під водою, подання сигналу вимагає припинення дії. Якщо від водолазів щось вимагали, подання їм цього сигналу означає відмову).

Руку з розпластаною долонею (пальці разом) піднімають вертикально догори.

Сигнал 12. Сигнал, що вказує напрямок.

Руку з розпластаною долонею витягують горизонтально, потім згинають у лікті у вертикальній площині і знову випрямляють у потрібному напрямку.

Сигнал 13. Сигнал, що означає заперечення. Немає! Неправильно! (якщо палець показав перед цим на ноги, неправильно працюють ноги, якщо на роботу, що виконується під водою, неправильно виконується робота).

Праву руку з відкритою та повернутою до водолаза долонею згинають у лікті і роблять маятникові рухи у вертикальній площині перед грудьми.

Сигнал 14. Сигнал, що означає сповільнення. Роби повільніше. Спокійно (наприклад, повільно працюй ногами, дихай спокійно тощо).

Розпластаною у горизонтальній площині долонею (тильна сторона звернена догори) перед грудьми роблять повільні рухи догори-донизу.

Сигнал 15. Сигнал, що означає прискорення. Швидше. Поспішай.

Розпластаною в горизонтальній площині долонею (тильна сторона звернена донизу) перед грудьми швидко описують кола навколо горизонтальної осі.

Сигнал 16. Сигнал, що нагадує про вирівнювання тиску, компенсування тощо (наприклад, роби ковтальні рухи, зрівняй тиск у вухах, у масці).

Долоню обертають до водолаза, великий палець відставляють. Інші пальці разом стискають і розтискають.

Сигнал 17. Сигнал, що свідчить про незнання і про нерозуміння. Не розумію. Повтори, що ти хочеш. Як справи? (якщо перед цим показати на груди - «як подих?», якщо на серце - «який ритм серця?»).

Долоню розпластують у горизонтальній площині тильною стороною донизу. Пальці стискають у щіпку та розтискають.

Сигнал 18. Запаморочилася голова.

Кистю руки з витягнутими догори і притиснутими один до одного вказівним і середнім пальцями (інші пальці притиснуті до долоні) роблять обертові рухи навколо вертикальної осі.

Сигнал 19. Зав’яжи. Зв’яжи. Стисни.

Кисті рук, стиснуті у кулаки перед грудьми, обертають одну навколо іншої (навколо горизонтальної осі) і потім розводять у сторони.

Сигнал 20. Усе в порядку. Усе добре.

Витягнутою рукою з увімкненим ліхтарем роблять кругові рухи у вертикальній площині.

Сигнал 21. Щось не в порядку. Ненормально. Увімкнений ліхтар на витягнутій руці піднімають і опускають догори, донизу суворо по вертикалі.

__________
Примітки:


1.Сигнали 1-8 є обов’язковими, інші сигнали рекомендуються.
2. Сигнали 1-19 уночі водолаз подає рукою і освітлює її підводним ліхтарем.
3. Сигнали 20, 21 подаються уночі з використанням підводного ліхтаря.



Додаток 5
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 16 глави 1 розділу II)

АКТ
виконання водолазних робіт



Додаток 6
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 16 глави 1 розділу II)

ЖУРНАЛ
реєстрації актів виконаних водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних, водолазних пошуково-рятувальних робіт

№ з/п

Дата проведення робіт (спусків)

Місце проведення робіт (спусків) адреса, назва водного об’єкта

Вид робіт

Номер, дата акта виконання водолазних робіт

Примітка

1

2

3

4

5

6








Додаток 7
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 4 глави 3 розділу II)

ТАБЛИЦІ
режимів декомпресії водолазів після спусків на малі й середні глибини


Додаток 8
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 4 глави 3 розділу II)

ПОВІТРЯНІ РЕЖИМИ
лікувальної рекомпресії («а», «б», «в»)



Додаток 9
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 2 глави 4 розділу II)

ПЕРЕЛІК ДІЙ
у разі порушення нормальної роботи водолазного спорядження і засобів забезпечення під час спуску

Аварійна ситуація

Дії

1

2

Робота регулятора другого ступеня в режимі постійного подання повітря (однобалонний комплект з одним регулятором першого ступеня та одним регулятором другого ступеня)

Притримати рукою регулятор другого ступеня, щоб його не вирвало повністю із рота;
якщо потік повітря дуже великий, частково висунути загубник регулятора другого ступеня із рота (зліва) та нахилити голову вправо (для запобігання зриву потоком бульбашок повітря маски);
продовжити дихати за допомогою пошкодженого регулятора другого ступеня, контролюючи об’єм повітря, що вдихається;
припинити виконання робіт під водою та дати сигнал про вихід на поверхню;
постійно контролювати запас повітря в балоні;
максимально швидко розпочати підйом на поверхню;
за потреби виконання зупинок для декомпресії виконувати їх лише за наявності достатнього запасу повітря в балоні, в іншому разі - підійматися на поверхню без зупинок;
якщо запасу повітря недостатньо для підйому на поверхню, дати сигнал аварійної ситуації;
зробивши останній вдих із балона та затримавши подих для виходу на поверхню, під час підйому потроху видихати повітря для запобігання отриманню баротравми легенів;
одразу після підйому на поверхню доповісти керівнику водолазних спусків про аварійну ситуацію та про виконання чи невиконання декомпресійних зобов’язань

Робота регулятора другого ступеня в режимі постійного подання повітря (однобалонний комплект з V-вентилем, з двома регуляторами першого ступеня та двома регуляторами другого ступеня)

Притримати рукою пошкоджений регулятор другого ступеня, щоб його не вирвало повністю із рота;
якщо потік повітря дуже великий, частково висунути загубник пошкодженого регулятора другого ступеня із рота (зліва) та нахилити голову вправо
(для запобігання зриву потоком бульбашок повітря напівмаски);
підготувати до дихання резервний регулятор другого ступеня - від’єднати від кріплення на компенсаторі плавучості (за наявності), взяти зручно рукою, легко натиснути на кнопку примусового подання повітря (для впевненості, що регулятор знаходиться в робочому стані);
зробивши глибокий вдих із пошкодженого регулятора другого ступеня, висунути його із рота та почати дихати із резервного регулятора другого ступеня;
за допомогою відповідного вентиля балона перекрити подання повітря на пошкоджений регулятор другого ступеня;


припинити виконання робіт під водою та дати сигнал про вихід на поверхню;
постійно контролювати запас повітря в балоні;
розпочати підйом на поверхню, виконуючи за потреби зупинки для декомпресії;
якщо запасу повітря недостатньо для підйому на поверхню, дати сигнал аварійної ситуації;
зробивши останній вдих із балона та затримавши подих для виходу на поверхню, під час підйому потрохи видихати повітря для запобігання отриманню баротравми легенів;
одразу після підйому на поверхню доповісти керівнику водолазних спусків про аварійну ситуацію та про виконання чи невиконання декомпресійних зобов’язань

Робота інфлятора компенсатора плавучості у режимі постійного подання повітря

Від’єднати шланг піддуву від інфлятора компенсатора плавучості;
для контролю плавучості у процесі виконання робіт під водою, під час підйому та для забезпечення позитивної плавучості на поверхні використовувати повітря, що видихається,- зробити вдих, вийняти регулятор другого ступеня із рота та тримати його в руці; притиснувши інфлятор компенсатора плавучості до рота та натиснувши кнопку спуску повітря, зробити видих;
вставити регулятор другого ступеня до рота та продовжити дихання;
одразу після підйому на поверхню доповісти керівнику водолазних спусків про аварійну ситуацію

Виривання та втрата регулятора другого ступеня

Швидко нахилитися в бік, з якого шланг регулятора другого ступеня виходить з регулятора першого ступеня (зазвичай вправо);
провести відповідною до боку нахилу рукою по боковій поверхні стегна, далі - по стінці балона за спину та круговим рухом вивести пряму руку перед собою;
другою рукою знайти шланг загубленого регулятора другого ступеня або сам регулятор;
вставивши його в рот та очистивши його від води (кнопкою примусового подання повітря або видихом), знову розпочати дихання за допомогою регулятора другого ступеня

Протікання та наповнення водою напівмаски

Перевірити щільність прилягання обтюратора маски до обличчя;
перевірити рівень натягу головного ременя напівмаски;
контролювати дихання - не робити вдих носом;
легко притиснути рукою верхню частину напівмаски до обличчя;
зробити повільний, але водночас сильний видих носом;
перевірити наявність протікання напівмаски та за потреби повторити процедуру очищення;
якщо протікання та наповнення напівмаски водою не зупинилося,
закінчити виконання робіт під водою та піднятися на поверхню


Додаток 10
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(підпункт 2 пункту 1 глави 7 розділу II)

ОСОБИСТА КНИЖКА ВОДОЛАЗА


Додаток 11
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(підпункт 3 пункту 1 глави 7 розділу II)

ОСОБИСТА МЕДИЧНА КНИЖКА ВОДОЛАЗА



Додаток 12
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 4 глави 7 розділу II)

УМОВИ
відновлення натренованості водолазів залежно від перерви між спусками під воду

Досягнута глибина, м

Перерва між спусками, діб

до 45

від 46 до 90

понад 90

6-20

Дозволяється спуск на досягнуту глибину

Дозволяється спуск
на досягнуту глибину

Один спуск під воду на глибину 10 м
з експозицією 20 хв

21-40

Дозволяється спуск на досягнуту глибину

Один тренувальний спуск під воду на глибину 10 м з експозицією 20 хв

Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 40 м з експозицією 20 хв і один спуск під воду на глибину 10 м
з експозицією 20 хв

41-60

Дозволяється спуск на досягнуту глибину

Один тренувальний спуск
у барокамері під тиском 0,8 МПа (80 м вод. ст.) з експозицією 15 хв і один спуск під воду на глибину 40 м
з експозицією 20 хв

Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв Один спуск під воду на глибину 20 м
з експозицією 20 хв і один спуск
під воду на глибину 40 м
з експозицією 20 хв


Додаток 13
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 1 глави 8 розділу II)

АКТ
водолазного обстеження поверхні дна акваторії



Додаток 14
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 9 глави 9 розділу II)

СИГНАЛИ
оповіщення під час спусків водолазів

Прапори

Фігури

Вогні



Додаток 15
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 16 глави 9 розділу II)

МІНІМАЛЬНА КІЛЬКІСТЬ
водолазів у водолазному підрозділі

Діапазони глибини занурення, м

Кількість водолазів, включно з керівником водолазних спусків, осіб

під час спуску 1 водолаза під воду

під час спуску одночасно 2 водолазів під воду

До 20

3

5

Від 20 до 45

4

6

Від 45 до 60

6

7


Додаток 16
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 16 глави 9 розділу II)

ЧИСЕЛЬНІСТЬ
водолазів у водолазному підрозділі для виконання водолазних робіт в ускладнених умовах



Додаток 17
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 21 глави 9 розділу II)

КОЛІР І НАПИСИ НА БАЛОНАХ

Газ

Колір фарбування балона

Текст напису

Колір напису

Колір смуги

Азот

Чорний

Азот

Жовтий

Коричневий

Аміак

Жовтий

Аміак

Чорний

-

Аргон чистий

Сірий

Аргон чистий

Зелений

Зелений

Ацетилен

Білий

Ацетилен

Червоний

-

Бутан

Червоний

Бутан

Жовтий

-

Водень

Темно-зелений

Водень

Червоний

-

Повітря

Чорний

Стиснене повітря

Білий

-

Гелій

Коричневий

Гелій

Білий

-

Кисень

Блакитний

Кисень

Чорний

-

Кисень медичний

Блакитний

Кисень

Чорний

-

Вуглекислота

Чорний

Вуглекислота

Жовтий

-

Усі інші горючі гази

Червоний

Найменування газу

Білий

-

Усі інші негорючі гази

Чорний

Найменування газу

Жовтий

-

__________
Примітки:


1. Написи на балонах наносять по окружності на довжину не менше ніж 1/3 окружності смуги по всій окружності, літери на балонах ємністю понад 12 л мають бути заввишки 60 мм, а смуги - завширшки 25 мм. Розміри написів і смуг на балонах ємністю до 12 л мають визначатися залежно від величини бічної поверхні балонів.
2. Зовнішні поверхні балонів дихальних апаратів, що працюють на стисненому повітрі, мають бути пофарбовані в сірий колір. Допускається фарбування балонів водолазних дихальних апаратів, що працюють на стисненому повітрі, у жовтий або жовтогарячий колір з метою забезпечення їх видимості у воді.


Додаток 18
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 4 глави 11 розділу II)

РЕКОМЕНДАЦІЇ
щодо порядку надягання вентильованого водолазного спорядження

Вентильоване водолазне спорядження має надягатися на водолаза в такому порядку: водолазна білизна, водолазна сорочка, водолазний пояс (закріплюється сигнальний кінець або кабель-сигнал), водолазні калоші, за потреби підв’язують рукавиці, манишку, вантажі. Потім закріплюється нижній брас, прикріплюється водолазний ніж і надівається водолазний шолом.

Під час одягання водолаза для спусків у вентильованому водолазному спорядженні слід дотримуватися таких вимог:

під час надівання водолазної білизни необхідно уникати утворення складок;

під час надівання манишки не допускається нещільність прилягання до неї фланця сорочки;

під час закріплення водолазного шолома 3-болтового спорядження забезпечувальний водолаз повинен стежити за рівномірним затисканням фланця сорочки і гумової прокладки, а під час надівання шолома 12-болтового спорядження - за правильною його посадкою на манишку;

до кільця переднього вантажу необхідно підв’язати водолазний шланг і сигнальний кінець (кабель-сигнал).

Під час спусків у вентильованому спорядженні після закінчення одягання водолаза в 3-болтове спорядження забезпечувальний водолаз повинен подати команду «Дати повітря» і запитати водолаза «Як повітря?». За потреби за запитом робочого водолаза збільшується або зменшується подання повітря. Після відповіді «Повітря хороше» забезпечувальний водолаз командує: «Закрутити ілюмінатор». Після цього передній ілюмінатор, попередньо змочений чистою, за можливості прісною водою, вкрутити в шолом вручну. Застосовувати важелі з такою метою заборонено.

Загвинчування переднього ілюмінатора на шоломі водолаза, який перебуває безпосередньо на водолазному трапі, допускається лише за хвилювання водної поверхні не більше ніж 2 бали. Водолаза, який стоїть на трапі, слід утримувати сигнальним кінцем (кабель-сигналом).

Перед надіванням шолома 12-болтового спорядження за командою забезпечувального водолаза до шолома подають повітря, продувають систему, регулюють подання повітря. Шолом 12-болтового спорядження закріплюється на манишці поворотом за годинниковою стрілкою і стопориться.



Додаток 19
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 4 глави 12 розділу II)

ХАРАКТЕРИСТИКА
видимості під водою

Бал

Відстань
до видимого
предмета, м

Характеристика видимості

1

0

Повна темрява. Видимість однакова, коли маску (ілюмінатор) закрито
або не закрито рукою

2

0,1

У разі наближення маски (ілюмінатора) впритул до предмета його можна розрізнити

3

0,5

Видимість на відстані витягнутої руки - можна розрізнити окремі пасма каната
і дрібні предмети (черепашки, заклепки тощо)

4

1,25

Водолаз, стоячи на дні, може спостерігати ґрунт під ногами, на ґрунті розрізняються
дрібні предмети

5

2,5

Достатня видимість на відстані до 2,5 м від водолаза

6

4

Повна видимість на відстані 4-5 м

7

6

Чітко видно обриси великих предметів на відстані 6-7 м, розрізняються кольори

8

10

Чітко визначається рельєф ґрунту на велику відстань, видно дрібні предмети

9

20

Повне сонячне висвітлення, зовсім прозора вода, добре розрізняються всі кольори


Додаток 20
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 6 глави 14 розділу II)

УМОВНІ СИГНАЛИ
для переговорів з особами, які перебувають у барокамері

Сигнали

У камеру

З камери

1 удар

Як почуваєшся?

Почуваюся добре

2 роздільні удари

Підвищую тиск

Підвищуй тиск

3 роздільні удари

Знижую тиск

Знижуй тиск

1 одиночний

і 1 подвійний удари

Увімкнутися на дихання киснем

Увімкнувся на дихання киснем

2 подвійні удари

Зробити однократне промивання

Зробив однократне промивання

Часті удари

-

Припинити зміну тиску (стоп)

1 одиночний і 1 потрійний удари

Відкриваю шлюз

Відкривай шлюз


Додаток 21
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 7 глави 15 розділу II)

ПОКАЗНИКИ
хвилювання на морях, озерах і великих водоймах

Характеристика стану поверхні, бали

Шкала ступеня хвилювання

Ознаки стану поверхні

висота хвилі, м

характеристика хвилювання

1

2

3

4

0

-

Хвилювання немає

Дзеркально гладка поверхня

1

до 0,25

Слабке

Брижі, з’являються невеликі гребені хвиль

2

0,25-0,75

Помірне

Невеликі гребені починають перекидатися, але піна не біла, а склоподібна

3

0,75-1,25

Помірне

Добре помітні невеликі хвилі, гребені деяких з них перекидаються, при цьому створюють місцями білу піну, що клубочиться,- «баранці»

4

1,25-2,0

Значне

Хвилі набувають добре вираженої форми, усюди утворюються «баранці»

5

2,0-3,5

Сильне

З’являються високі хвилі, їхні пінливі гребені займають більші площі, вітер починає зривати піну з гребенів хвиль

6

3,5-6,0

Сильне

Гребені окреслюють довгі вали більших хвиль. Піна, що зривається з гребенів вітром, починає витягуватися смугами схилами хвиль

7

6,0-8,5

Дуже сильне

Зривається вітер. Довгі смуги піни покривають схили хвиль і, місцями зливаючись, досягають їх підошов

8

8,5-11,0

Дуже сильне

Піна широкими щільними смугами, що зриваються, покриває схили хвиль, від чого поверхня стає білою, тільки місцями у підошов хвиль спостерігаються вільні від піни ділянки

9

11,0 і більше

Виключне

Поверхня моря покрита щільним шаром піни, повітря наповнене видимими частками води, видимість значно зменшена


Додаток 22
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 52 розділу IV)

МЕЖІ
роботи водолаза без захисної альтанки і спеціальної огорожі для захисту його від присосу

Перепад
глибин, м

Довжина пошкодження, см

менше ніж 25

від 25 до 50

від 50 до 75

понад 75

ширина пошкодження, см

1

20-24

11-12

7-8

5-6

2

10-12

5-6

3,5-4

2,5-3

3

7-8

3,5-4

3-3,5

2-2,5

4

5-6

2,5-3

2,5-3

1,5-2

5

4-5

2-2,5

2-2,5

1-1,5

6

3-4

1,5-2

1,5-2

1

7

2-3

1,5-2

1,5-2

0,5-1

8

2-3

1-1,5

1-1,5

0,5-1

9

2

1

0,75

0,5

10

2

1

0,75

0,5


Додаток 23
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 10 глави 5 розділу XI)

ШКАЛА
для візуальної оцінки сили вітру

Сила вітру, бали

Характеристика вітру

Швидкість вітру

Ознаки для візуальної оцінки сили вітру

м/с

км/год


1

2

3

4

5

0

Штиль

0
(0-0,2)

0
(0-1)

Рух повітря не відчувається, дим піднімається прямовисно або майже прямовисно, листя дерев нерухливе

1

Тихий

1
(0,3-1,5)

3
(1-5)

Вітер відчувається як легкий подув і лише часом. Дим піднімається похило, вказуючи напрямок вітру

2

Легкий вітер

3
(1,6-3,3)

8
(6-11)

Вітер відчувається як безперервний подув, листя дерев шелестить, флюгер починає рухатися

3

Слабкий

5
(3,4-5,4)

15
(12-19)

Дим витягується за вітром майже горизонтально. Листя і тонкі гілки дерев колихаються, вітер розвіває прапори та вимпели

4

Помірний

7
(5,5-7,9)

24
(20-28)

Вимпел витягується за вітром, вітер піднімає пил, тонкі гілки дерев гойдаються

5

Свіжий вітер

9
(8,0-10,7)

33
(29-38)

Вітер переносить легкі предмети, витягуються і тріпочуть великі прапори, коливаються тонкі стовбури дерев

6

Сильний вітер

12
(10,8-12,8)

43
(39-49)

Колихаються товсті гілки дерев, важко утримати розкриту парасольку

7

Міцний вітер

15
(13,9-17,1)

55
(50-61)

Виникають ускладнення під час ходьби проти вітру, коливаються стовбури дерев

8

Дуже міцний вітер

19
(17,2-20,7)

68
(62-74)

Будь-який рух проти вітру помітно ускладнюється, вітер ламає тонкі сухі гілки

9

Шторм

23
(20,8-24,4)

81
(73-87)

Можливі невеликі пошкодження у спорудженнях, зрушуються з місця незакріплені предмети

10

Сильний шторм

27
(24,5-28,4)

95
(88-102)

Можливі більш значні пошкодження, дерева вириваються з коренем

11

Жорсткий шторм

31
(28,5-32,6)

110
(103-117)

Можливі більш значні пошкодження, дерева вириваються з коренем

12

Ураган

32,7 і більше

110 і більше

Спустошливі руйнування через вітер

__________
Примітка:


У графах 3, 4 вказується значення округленої середньої швидкості вітру, у дужках - інтервали.


Додаток 24
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 5 глави 7 розділу XI)

ПРИПУСТИМА ТОВЩИНА
льоду за різних навантажень

Маса вантажу,
т

Товщина
морського льоду,
см

Товщина
прісноводного льоду,
см

Гранична відстань
від крайки льоду,
м

0,1

15

10

5

0,8

25

20

11

3,5

30

25

19

6,5

45

35

25

10,0

50

40

26

20,0

70

55

30

40,0

100

95

38

__________
Примітки:


1. З появою води на льоду під дією припливу або нагону води вітром навантаження на лід має бути знижено на 50-80 %.
2. Під час розрахунку навантаження на лід варто враховувати, що міцність льоду навесні зменшується удвічі.
3. За наявності сухих ненаскрізних тріщин завширшки менше ніж 3 см і завглибшки не більше половини товщини льоду навантаження на лід має бути знижено на 20 %.


Додаток 25
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 2 глави 2 розділу XII)

ЖУРНАЛ
медичного забезпечення водолазів



Додаток 26
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 5 глави 2 розділу XII)

НАДАННЯ
домедичної та екстреної медичної допомоги у разі гострих професійних захворювань водолазів, підводних травм та їх попередження

1. Типи водолазних захворювань

Водолазні захворювання поділяються на специфічні та неспецифічні.

Специфічні водолазні захворювання:

декомпресійна хвороба;

баротравми (легенів, вуха і навколо носових пазух, травма підводною вибуховою хвилею);

барогіпертензивний синдром;

отруєння киснем;

кисневе голодування;

отруєння азотом і гелієм;

отруєння вуглекислим газом;

обжим водолаза;

обжим грудної клітки.

Неспецифічні водолазні захворювання:

отруєння вихлопними газами;

отруєння лугами;

переохолодження;

перегрівання.

2. Види медичної допомоги та основні вимоги щодо її надання

Більшість захворювань водолазів відбуваються із порушенням функцій життєво важливих органів і систем, у зв’язку з чим діагностика захворювань і подальше лікування мають проводитися в найкоротші строки. Під час аварійної ситуації з водолазом надається домедична допомога та екстрена медична допомога.

Домедичну допомогу надають на місці виникнення аварійної ситуації, а також під час транспортування пацієнта до водолазної барокамери або закладу охорони здоров’я. Як правило, домедичну допомогу надають особи без медичної освіти (водолази 1, 2 класів I, II груп спеціалізації робіт, водолазний спеціаліст), але навчені прийомам надання домедичної допомоги. Прийоми з надання домедичної допомоги мають направлятися на витягування водолаза, який постраждав, з води, звільнення від водолазного спорядження (за потреби) і відновлення життєвих функцій (штучне дихання і непрямий масаж серцевого м’яза (за показаннями). Методику проведення штучного дихання і непрямого масажу серцевого м’яза наведено в пункті 19 цього додатка.

Заходи щодо надання домедичної допомоги мають спрямовуватися на відновлення і підтримку життєвих функцій за допомогою звичайних медичних засобів.

Екстрену медичну допомогу здійснюють працівники системи екстреної медичної допомоги шляхом невідкладних організаційних, діагностичних та лікувальних заходів, спрямованих на врятування і збереження життя водолаза у невідкладному стані та мінімізацію наслідків впливу такого стану на його здоров’я.

Екстрена медична допомога водолазам надається в закладах охорони здоров’я, оснащених водолазною барокамерою та гелієм, лікарями, які мають спеціальну підготовку, шляхом проведення лікувальної рекомпресії за повітряними, кисневими та киснево-азотно-гелієвими режимами.

Лікувальна рекомпресія є радикальним методом лікування основних водолазних захворювань - декомпресійної хвороби і баротравми легенів. За потреби у процесі лікувальної рекомпресії має розпочатися симптоматичне лікування. У разі відсутності або неможливості використання водолазних барокамер лікувальну рекомпресію необхідно проводити в інших барокамерах, у яких дозволено перебувати людям під підвищеним тиском. За відсутності лікаря спеціальної підготовки лікувальна рекомпресія має розпочатися під керівництвом керівника водолазного спуску або лікаря загального профілю. Керівництво закладу охорони здоров’я повинно вжити всіх заходів щодо екстреного виклику лікаря відповідного профілю до місця лікування.

У разі важких форм захворювань для симптоматичного лікування пацієнта в процесі лікувальної рекомпресії до водолазної барокамери повинен бути направлений лікар спеціальної підготовки. Якщо на місці лікування є лише лікар, він має залишатися ззовні водолазної барокамери для керівництва лікувальною рекомпресією, яку проводитимуть направлені до водолазної барокамери лікарі відповідного профілю або особа водолазної спеціальності, яка має найкращий рівень підготовки з водолазної медицини.

Лікар, під керівництвом якого проводиться лікувальна рекомпресія, має вести протокол у журналі водолазних робіт, у якому в хронологічному порядку записуються всі дії (події), пов’язані з лікуванням та станом пацієнта. Дані протоколу мають бути достатніми для подальшого заповнення карти обліку водолазних захворювань.

Для консультації лікаря з питань вибору режиму лікувальної рекомпресії та симптоматичного лікування в умовах підвищеного тиску можуть додатково залучатися фахівці закладів охорони здоров’я і науково-дослідних установ.

Для забезпечення лікувальної рекомпресії мають призначатися декілька змін водолазів, на яких покладається управління процесом підвищення і зниження тиску, забезпечення вентиляції і передання до камери медикаментів, їжі та предметів гігієни.

Перед початком лікувальної рекомпресії до водолазної барокамери заносять постільну білизну за кількістю людей, яких там розмістять, графин з водою і відро (бак) для справляння природних потреб, закрите брезентовим (гумовим) чохлом. У відро (бак) з метою дезодорації наливають 1-1,5 л 0,5-1 % дезінфікувального розчину. Для прискорення лікувальної рекомпресії зазначені предмети можуть бути прошлюзовані до водолазної барокамери після підвищення тиску. Після закінчення лікувальної рекомпресії пацієнти за рішенням лікаря можуть бути направлені ВМК (ВЛК) до закладів охорони здоров’я для подальшого стаціонарного лікування, обстеження, огляду.

Попередження водолазних захворювань має охоплювати як загальні для всіх захворювань заходи, так і конкретні заходи для кожного окремого захворювання.

Загальні заходи з попередження водолазних захворювань мають передбачати ретельну підготовку водолазного спорядження та обладнання відповідно до експлуатаційних інструкцій, суворе дотримання техніки безпеки, проведення занять, тренувань і навчань з глибокого теоретичного та практичного освоєння водолазної справи й основ підводної фізіології та медицини.

З метою попередження інфекційних захворювань у водолазів у водолазних барокамерах необхідно підтримувати суворий санітарно-гігієнічний і протиепідемічний режим. У процесі експлуатації що два місяці всі внутрішні поверхні барокамер миють щітками з гарячою водою та милом. Перед кожним спуском роблять вологе прибирання. Для шлюзування в барокамері використовують металевий посуд. Перед шлюзуванням увесь посуд має бути продезінфікований шляхом кип’ятіння у воді протягом 30 хвилин. Використаний посуд із залишками їжі слід відразу прошлюзувати назовні. Зберігати продукти харчування у водолазних барокамерах заборонено.

3. Декомпресійна хвороба

Декомпресійна хвороба є комплексом патологічних явищ, зумовлених виникненням у крові (тканинах) організму бульбашок вільного газу в процесі неадекватної декомпресії або в різні строки після її завершення. Ці внутрішньосудинні й позасудинні газові бульбашки порушують нормальний кровообіг і травмують клітини органів і тканин.

В умовах підвищеного тиску газового середовища в організмі водолаза додатково розчиняється індиферентний газ (гази) дихальної суміші, кількість якого визначається величиною тиску і часом перебування під тиском. У разі правильно обраного та здійсненого режиму декомпресії надлишок індиферентного газу (газів) виводиться з організму шляхом дифузії через легені і шкіру без залишку в крові (тканинах) газових бульбашок. I навпаки, у разі неадекватності зниження тиску в крові (тканинах) утворюються газові бульбашки, які призводять до хвороби. Під час спусків на глибину до 8 м вірогідність виникнення захворювання мінімальна.

Причинами, що спричиняють розвиток декомпресійної хвороби, є:

низька фізична тренованість і малі функціональні резерви організму;

недостатні досвід та професійні навички водолаза для виконання водолазних робіт;

важке фізичне навантаження в період спуску;

загальне або місцеве охолодження організму, особливо в період декомпресії та після її завершення;

підвищений парціальний тиск вуглекислого газу в повітрі (штучній газовій суміші), що вдихається в процесі декомпресії;

місцеві порушення кровообігу в період декомпресії, зумовлені тривалим перебуванням тіла в одному положенні;

підвищені фізичні навантаження в найближчий час після завершення декомпресії.

Прояви декомпресійних розладів можуть бути різноманітними, оскільки формування вільних бульбашок газу можливе практично в будь-якій тканині організму. Характер патологічних явищ і важкість хвороби визначаються величиною пересичення тканин організму індиферентним газом і залежать від кількості, розміру, а також локалізації газових бульбашок.

Прогностично важливим критерієм небезпеки (важкості) захворювання є його латентний період - проміжок часу з моменту завершення декомпресії до появи перших ознак хвороби. Чим коротше такий проміжок, тим більшу загрозу для здоров’я становить патологічний процес, що розвивається.

Залежно від поширеності та вираженості декомпресійного газоутворення розрізняють легкий, середній і важкий ступені важкості захворювання. Діагноз хвороби та її клінічна форма встановлюються на підставі аналізу стану пацієнта, ознак захворювання і зумовлюють застосування відповідних лікувальних заходів (вибір режиму лікувальної рекомпресії та засобів симптоматичного лікування).

У легких випадках перші ознаки хвороби проявляються зазвичай у межах 1-3 годин після виходу з-під тиску, проте під час розвитку важких форм виразні ознаки хвороби з’являються ще в період декомпресії або протягом 3-5 хвилин після її закінчення.

Найхарактернішим симптомом легкого ступеня захворювання є біль у суглобах, кістках і м’язах. Біль виникає, як правило, не гостро, а поступово на тлі загального нездужання і локалізується найчастіше в колінному, плечовому і ліктьовому суглобах, а також у великих кістках, що їх утворюють. На початку захворювання біль зазвичай є тупим, ниючим, але в окремих випадках може ставати дуже гострим. Частіше вражаються суглоби, що піддавалися найбільшому фізичному навантаженню під час виконання роботи під підвищеним тиском. У ділянці ураженого суглоба іноді з’являється почервоніння шкіри, висип, розвивається набряк.

Досить частим проявом декомпресійної хвороби легкого ступеня є шкірне свербіння, що локалізується найчастіше на кінцівках, у ділянці живота і сідниць. Іноді спостерігаються зміни кольору шкіри окремих ділянок тіла, підшкірні точкові крововиливи, що швидко минають.

У цілому клінічна картина легкого ступеня декомпресійної хвороби має мало об’єктивних ознак, що виявляються в процесі огляду пацієнта. Функції уражених суглобів і м’язів, як правило, істотно не порушуються. Можуть мати місце незначні відхилення в діяльності серцево-судинної і дихальної систем, помірна тахікардія. Проте в більшості випадків больовий синдром є єдиним проявом захворювання.

Захворювання середньої важкості разом з появою симптомів, типових для легкого ступеня, характеризується виразним порушенням функції кардіореспіраторної системи. У продромальному періоді пацієнт, як правило, адинамічний, скаржиться на втому, загальну слабкість. Пізніші скарги зумовлюються переважно прогресуючими розладами функцій кровообігу і дихання (запаморочення, неприємні відчуття в ділянці серця, задуха, відчуття тяжкості і болю в грудях тощо). Значно частіше, ніж у легких випадках, спостерігаються зміна кольору шкіри, петехіальні висипання, крововиливи, підшкірна емфізема.

Отже, особливістю декомпресійної хвороби середньої тяжкості є наявність патологічного процесу дихальної і серцево-судинної систем. Розлади діяльності серця розвиваються, головним чином, за типом правошлуночкової недостатності. У пацієнта спостерігається частий слабкого наповнення пульс, нерідко аритмічний. Перкуторно може визначатися розширення меж серця вправо, тони серця приглушені. Під час огляду пацієнта спостерігається ціаноз губ і слизових оболонок. Дихання стає частим і поверхневим, розвивається болісна задишка, може бути кашель з кровохарканням. Перкуторно над легенями визначається нормальний легеневий звук, проте місцями можуть проявлятися вогнища притуплення.

Дихальна екскурсія нижнього краю легенів знижена, прослуховуються ослаблене дихання і вологі крепітуючі хрипи. Іноді захворювання проявляється переважним ураженням органів черевної порожнини. У пацієнта виникають болі частіше в епігастральній області та в правому підребер’ї, нудота, блювота, діарея. Можуть спостерігатися симптоми подразнення очеревини. В окремих випадках захворювання проявляється розладами зору (зниження гостроти, звуження поля зору).

При декомпресійній хворобі важкого ступеня виражені розлади діяльності серцево-судинної системи і дихання супроводжуються симптомами ураження функції центральної нервової системи. Важкий стан пацієнта визначається, в основному, значними циркуляторними порушеннями. Під час об’єктивного дослідження спостерігається різка адинамія, блідість шкірних покривів та видимих слизових, холодний липкий піт. Свідомість може бути збережена або запаморочена, наявні пригноблення психіки, апатія. Пацієнт ледве відповідає на запитання. Пульс частий, аритмічний, слабкого наповнення і напруги. Межі серця розширені вправо, тони серця глухі. Артеріальний тиск як максимальний, так і мінімальний знижений. Дихання часте, поверхневе, іноді періодичне. Кашель досить часто супроводжується кровохарканням.

Поширене позасудинне та внутрішньосудинне газоутворення зумовлює, як правило, ураження спинного мозку, що викликає парези і паралічі нижніх кінцівок, розлади функції тазових органів (порушення сечовипускання і дефекації). Значно рідше спостерігаються паралічі верхніх кінцівок. Виникненню паралічів зазвичай передують адинамія, відчуття оніміння ділянок шкіри, сильні оперізуючі болі. У потерпілого проявляються зниження м’язового тонусу, пригноблення або повна втрата сухожильних рефлексів, розвивається параплегія. Крім порушення рухової сфери, спостерігаються розлади чутливості провідникового типу, клінічні прояви яких визначаються рівнем ураження спинного мозку. Можливе виникнення осередкових уражень головного мозку, що супроводжується появою парестезій, ослабленням м’язової сили, утрудненням мови, розладами ходи, тремором голови і кінцівок. У випадках ураження стволового відділу мозку у пацієнтів можуть проявлятися порушення черепно-мозкової іннервації, асиметрія, косоокість, зниження або повна двостороння втрата слуху і зору, западання язика.

Одним із проявів важкого декомпресійного захворювання є ураження внутрішнього вуха, що клінічно проявляється у вигляді синдрому Меньєра. Виникнення останнього може бути зумовлено утворенням газових бульбашок в ендолімфі внутрішнього вуха та емболією судин лабіринту. Звичайне захворювання розвивається гостро та починається з появи запаморочення, головного болю, нудоти і блювоти. У подальшому розвиваються різка загальна слабкість, шум у голові і вухах, порушення або втрата слуху. Постраждалому здається, що всі навколишні предмети обертаються навколо нього або він обертається сам. Подразнення рецепторів вестибулярного апарата призводить до порушення м’язового тонусу, розладу ходи та рівноваги тіла. З’являються ністагм і виражені вегетативні розлади (блідість, рясне потовиділення, уповільнення пульсу, розлади дихання тощо).

Рецидиви (повторні прояви ознак) декомпресійної хвороби, які можуть спостерігатися в процесі проведення лікувальної рекомпресії або після її завершення, найчастіше протікають у легкій формі, проте в разі грубого порушення лікувального режиму можуть бути важкої і середньої важкості.

Декомпресійну хворобу слід відрізняти від інших водолазних захворювань, що мають схожі симптоми (парези і паралічі (у разі баротравми легенів), непритомність (у разі баротравми легенів, кисневого голодування, отруєння киснем і вуглекислим газом). Під час диференційної діагностики необхідно враховувати тип водолазного спорядження, конкретні умови спуску і динаміку розвитку симптомів.

Декомпресійна хвороба спостерігається частіше після спусків у вентильованому або глибоководному спорядженні. Клінічно декомпресійна хвороба відрізняється переважно поступовим розвитком симптомів, а для інших вищезазначених захворювань характерний раптовий початок зі швидким розвитком симптомів.

Встановлення у пацієнта діагнозу декомпресійної хвороби в усіх випадках є показанням до проведення її патогенетичної терапії - лікувальної рекомпресії. Решта заходів медичної допомоги (реанімаційна допомога, медикаментозна терапія тощо) не мають бути причиною затримки рекомпресії. Чим раніше розпочинається лікувальна рекомпресія, тим успішнішим буде лікування пацієнта. Це особливо важливо у разі середніх і важких форм декомпресійної хвороби, а також у випадках розвитку навіть легких її проявів у процесі декомпресії або невдовзі після виходу водолаза з-під підвищеного тиску.

Лікувальна рекомпресія має проводитися також у випадках, коли декомпресійна природа симптомів або розладів, що спостерігаються, викликає сумнів. У разі абдомінальних симптомів сумнівної етіології доцільна попередня консультація хірурга і терапевта.

Декомпресійна хвороба може виникнути в процесі декомпресії водолазів у воді, у водолазній барокамері або після виходу водолазів на поверхню (в умовах нормального тиску).

Під час декомпресії у воді в разі появи шкірного свербіння або суглобо-м’язового болю (на зупинках 9 м і більше) водолаза переводять на дві зупинки глибше (тобто на 6 м за триметрового кроку декомпресії) і подальшу декомпресію після 15-хвилинної витримки здійснюють за відповідним продовженим режимом (якщо такого режиму «за часом» немає, використовується продовжений режим «за глибиною»).

У разі посилення (повторної появи) симптомів, а також інших обставин, що ускладнюють подальше проведення декомпресії у воді (наприклад, переохолодження організму), водолаза після витримки на зупинці 6 м необхідно швидко (протягом 5-6 хвилин) підняти на поверхню для проведення у водолазній барокамері подальшої декомпресії або (за наявності симптомів) лікувального режиму, що обирається за загальними правилами. Так само необхідно діяти в разі появи ознак захворювання на зупинці 6 м і менше.

У разі виникнення симптомів захворювання після виходу на поверхню (в умови нормального тиску), лікувальний режим обирають за такими правилами:

при декомпресійній хворобі легкого ступеня тиск у водолазній барокамері піднімають до 0,5 мПа або 50 мм вод. ст. (режим I), витримують пацієнта до моменту ліквідації симптомів захворювання і додатково ще 30 хвилин, після чого залежно від отриманої витримки під найбільшим тиском знижують тиск за режимом декомпресії Iа, Iб, Iв або Iг. Під час лікування декомпресійного захворювання легкого ступеня допускається використання кисневого режиму лікувальної рекомпресії. Рішення щодо використання кисневого режиму лікувальної рекомпресії приймає тільки лікар-терапевт у разі, якщо клінічна картина обмежена слабо вираженим свербінням, локальними шкірними висипаннями, ниючим м’язовим, суглобовим або кістковим болем, який не призводить до порушення функції опорно-рухового апарата та проявляється не раніше 1 години після водолазного спуску, під час якого не спостерігалися будь-які прояви токсичної дії кисню та були відсутні порушення робочого режиму декомпресії. Для підвищення ефективності лікування необхідно підключити пацієнта на дихання киснем в умовах нормального тиску. Пацієнт може дихати киснем до 30 хвилин під час медичного обстеження та підготовки камери до проведення лікувальної рекомпресії. Підвищення тиску в камері проводять без відключення пацієнта від кисневого апарата. Після ліквідації всіх симптомів декомпресійного захворювання за тиску 0,2 мПа (20 мм вод. ст.) розпочинають декомпресію. У разі неповного лікувального ефекту пацієнт повинен бути переведений на режим II повітряної лікувальної рекомпресії, для чого після переключення дихання пацієнта з кисню на повітря тиск у камері за 3-5 хвилин слід підвищити повітрям з 0,2 до 0,7 мПа (з 20 до 70 мм вод. ст.). Подальше лікування пацієнта має проводитися за режимом II;

при хворобі середнього ступеня тиск у декомпресійній камері піднімають до 0,7 мПа або 70 мм вод. ст. (режим II), витримують пацієнта до моменту ліквідації симптомів захворювання і додаткові ще 30 хвилин, після чого залежно від часу витримки під найбільшим тиском 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) знижують тиск за режимами декомпресії IIа, IIб або IIв;

при важкій декомпресійній хворобі тиск у водолазній барокамері піднімають повітрям до 1 мПа або 100 мм вод. ст. (режим III), витримують пацієнта під найбільшим тиском і додатково ще 30 хвилин, але не більше ніж 120 хвилин, після чого залежно від часу витримки на глибині першої зупинки 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) знижують тиск за режимами IIIа, IIIб або IIIв.

Якщо на місці проведення водолазних робіт немає лікаря-терапевта, командир спуску, що запідозрив у водолаза декомпресійну хворобу або баротравму легенів, повинен негайно розпочати проведення лікувальної рекомпресії.

Якщо пацієнт притомний і в нього немає паралічу (парезу) кінцівок, тиск у водолазній барокамері піднімають до 0,5 мПа (50 мм вод. ст.) і після 180-хвилинної витримки знижують за режимом Iг.

Якщо пацієнт знепритомнів або має параліч (парез) кінцівок, тиск у водолазній барокамері піднімають до 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) і після 90-хвилинної витримки знижують його за режимом IIв. Для надання першої допомоги разом з пацієнтом до водолазної барокамери поміщається один з водолазів.

У разі лікування захворювань середнього і важкого ступенів у водолазній барокамері, розрахованій на тиск до 0,5 мПа (50 мм вод. ст.), водолаза витримують під тиском 0,5 мПа (50 мм вод. ст.) до 360 хвилин, після чого тиск у камері слід знизити за режимом Iг.

У разі повторної появи (посилення тих, що є) симптомів хвороби в процесі декомпресії, передбаченої лікувальним режимом, або після її закінчення необхідно проводити повторну лікувальну рекомпресію. Починати повторну лікувальну рекомпресію потрібно в найкоротші строки, не чекаючи посилення симптомів і погіршення загального стану пацієнта. Компресію під час повторної лікувальної рекомпресії проводять зі швидкістю 0,1-0,2 мПа/хв (10-20 мм вод. ст./хв) до помітного поліпшення стану пацієнта. У процесі підвищення тиску через кожні 0,1 мПа (10 мм вод. ст.) роблять зупинки по 5-10 хвилин і уважно спостерігають за станом пацієнта. Після зупинки, під час якої за 5-10 хвилин настає поліпшення стану пацієнта, тиск підвищують ще на 0,1 мПа (10 мм вод. ст.), але не більше ніж до 1 мПа (100 мм вод. ст.). Подальші витримки під тиском проводять так, як і під час лікування важкої декомпресійної хвороби. Після закінчення витримки декомпресію проводять за кінцевою частиною режиму IIIв незалежно від часу витримки під обраним тиском.

Обсяг симптоматичного лікування в процесі лікувальної рекомпресії визначається ступенем порушення функцій організму і може включати штучне дихання і непрямий масаж серцевого м’яза, дихання киснем, медикаментозне лікування, теплові процедури, катетеризацію сечового міхура, очисну клізму, паранефральну блокаду тощо.

Медикаментозне лікування під час декомпресійної хвороби проводять так: у разі легкого і середнього ступенів захворювання призначають ацетилсаліцилову кислоту по 0,5 г через кожні 6 годин протягом 3 діб від початку захворювання, а у разі важкого - додатково гепарин у дозі 20 тис. од. одноразово внутрішньом’язово в перші години захворювання.

Для попередження зневоднення при легкому і середньому ступенях захворювання мають використовуватися чай, кава, компоти, мінеральні води, фруктові й овочеві соки.

У разі важкого ступеня захворювання показані внутрішньовенні вливання підігрітого до температури 35-37 оС ізотонічного розчину хлориду натрію або 5 % розчину глюкози по 1-2 л за добу. Перед початком внутрішньовенних ін’єкцій і в процесі їх проведення необхідно застосовувати 0,2 % розчин платифіліну по 1-2 мл внутрішньом’язово для розширення судини серця, нирок і головного мозку. Для десенсибілізації організму необхідно використовувати дифенгідрамін (1 % розчин) або піпольфен (2,5 % розчин) по 1-2 мл внутрішньом’язово. З метою поліпшення тканинної перфузії, зменшення проникності капілярів і збільшення серцевого викиду показані глюкокортикостероїди (преднізолон 0,015-0,03 г або гідрокортизон 0,025-0,05 г внутрішньовенно крапельно).

Для попередження ускладнень, пов’язаних з активізацією системи згортання крові, використовують фібринолізин відповідно до інструкції щодо його застосування.

При парезах і паралічах показано застосування церебролізину по 15-20 мл водного розчину внутрішньовенно 2 рази на день, гамалону (аміналону) по 0,5-1,25 г 3 рази на день. Для поліпшення тканинних процесів показані кокарбоксилаза, яка чергується з АТФ по 1 ампулі через день внутрішньом’язово.

У процесі лікування декомпресійної хвороби за показаннями застосовують серцеві, бронхолітичні та діуретичні засоби, а також антибіотики і сульфаніламідні препарати.

З метою профілактики легеневої форми отруєння киснем за умови використання режимів Iг, IIв, IIIв (особливо у разі повторної компресії в разі рецидивів) доцільне призначення пацієнту і обслуговувальному персоналу аскорбінової кислоти по 0,5 г 4-5 разів на день, вітаміну Е по одній капсулі 1-2 рази на день, цитохрому «С» по 0,02 г 2 рази на день і антибіотиків.

У разі легкого ступеня хвороби і стійкого м’язово-суглобового болю в процесі проведення лікувальної рекомпресії показано застосування теплових процедур (медичні грілки, парафінові аплікації тощо).

У разі парезу (паралічу) тазових органів катетеризація сечового міхура, очисні клізми і паранефральна блокада мають проводитися за звичайною методикою.

При важких парезах і паралічах для попередження пролежнів пацієнта періодично перевертають з боку на бік, на спину, протирають шкіру в ділянці крижів і попереку камфорним спиртом.

Постільну білизну пацієнту у водолазній барокамері необхідно міняти в міру забруднення, але не рідше ніж один раз на добу.

Після закінчення лікувальної рекомпресії пацієнт повинен знаходитися поблизу водолазної барокамери протягом доби. У цей період через кожні 3-4 години проводять опитування щодо скарг і обстеження пацієнта.

У разі виявлення симптомів рецидиву захворювання проводиться повторна лікувальна рекомпресія.

Осіб із залишковими явищами порушень функцій органів і систем направляють для подальшого спеціалізованого лікування і огляду до закладів охорони здоров’я.

Приклад. У процесі декомпресії за режимом лікувальної рекомпресії IIа під тиском 0,06 мПа (6 мм вод. ст.) виник рецидив декомпресійної хвороби (оновився біль у колінних суглобах). Тиск був підвищений повітрям до 0,16 мПа (16 мм вод. ст.). Після 10-хвилинної витримки стан пацієнта покращився. Тиск був підвищений повітрям до 0,26 мПа (26 мм вод. ст.). Через 30 хвилин перебування під тиском 0,26 мПа (26 мм вод. ст.) біль у колінних суглобах зник. Через 30 хвилин перебування під тиском 0,26 мПа (26 мм вод. ст.) проведено декомпресію за кінцевою частиною режиму лікувальної рекомпресії IIIв. Перша зупинка під тиском 0,24 мПа (24 мм вод. ст.), витримка - 141 хвилина, друга зупинка під тиском 0,22 мПа (22 мм вод. ст.), витримка - 152 хвилини тощо.

У разі лікування повторного рецидиву захворювання тиск має бути підвищений стислим повіт-рям, але не більше ніж до 0,7 мПа (70 мм вод. ст.). Витримка під обраним тиском не має перевищувати такі значення: під тиском від 0 до 0,2 мПа (0-20 мм вод. ст.) - 6 годин; під тиском від 0,22 до 0,4 мПа (22-40 мм вод. ст.) - 3 години; під тиском від 0,42 до 0,5 мПа (42-50 мм вод. ст.) - 2 години; під тиском від 0,52 до 0,7 мПа (52-70 мм вод. ст.) - 1 година. Після закінчення витримки під обраним тиском декомпресію проводять за кінцевою частиною повітряного режиму IIIв, разом з тим час витримок на кожній із зупинок збільшується на 40 % (наприклад, час на зупинці 24 м становитиме - 141 хвилина ×1,4 = 197 хвилин).

Режими декомпресії під час водолазних робіт необхідно обирати окремо для кожного спуску залежно від глибини занурення водолазів та експозиції на ґрунті. Під час вибору режиму треба пам’ятати, що у разі експозиції на ґрунті за умови використання робочих та аварійних повітряних (повітряно-кисневих) режимів час перебування водолаза на ґрунті обчислюють від початку занурення під воду до початку підйому з ґрунту.

У разі спусків схильних до декомпресійної хвороби і малотренованих водолазів режим декомпресії має бути продовжено на один крок.

Під час спусків рекомендується витримувати заплановану експозицію. Лікар-терапевт за 5 хвилин до закінчення запланованої експозиції на ґрунті повинен доповідати про це керівнику водолазного спуску.

Під час переходу на першу зупинку суворо дотримується встановлена режимом декомпресії швидкість.

Газовий склад дихальних сумішей, що подаються водолазам, має відповідати встановленим вимогам. Процентний вміст кисню в складі дихальних сумішей не має відрізнятися від передбаченого режимом більше ніж на 1 %. На дихання киснем водолази повинні включатися після ретельного триразового промивання системи «апарат - легені», не допускаючи впродовж усього часу кисневої декомпресії всмоктування відсічного повітря.

Під час декомпресії необхідно точно дотримуватися глибини зупинок і витримки на зупинках, передбачених режимом. Забороняється пропускати зупинки. Точність утримання глибин зупинок має становити не більше ±1 м (0,01 мПа). У перші 2-4 години після закінчення спуску (залежно від глибини) водолазам забороняється виконувати важкі фізичні роботи (вантажні, такелажі тощо). Після перенесеної хвороби легкого і середнього ступенів тяжкості без будь-яких залишкових явищ водолази звільняються від спусків на 7 діб. У разі важкого захворювання строк збільшується до 14 діб, а після важкої декомпресійної хвороби, що супроводжувалася синдромом Меньєра, проводиться медичний огляд та надається висновок ВМК (ВЛК) щодо придатності водолазів до водолазних спусків.

4. Баротравма легенів

Баротравма легенів є комплексом патологічних явищ, зумовлених пошкодженням і розривом легеневої тканини з подальшим надходженням альвеолярного газу в кровоносне русло або тканину легенів та органи, що їх оточують. Основною причиною захворювання є надмірне розширення грудної клітки і перерозтягнення легенів за межі їх еластичних властивостей, виникнення гідравлічної хвилі в судинах і удар об грудну стінку внаслідок виникнення різниці тиску в легенях і навколишньому середовищі.

Формування перепаду тиску і перерозтягнення легеневої тканини можливі під час підвищення тиску в дихальних шляхах або зниження тиску в легенях у процесі здійснення вдиху при одночасному обмеженні або повному припиненні надходження повітря в легені. Для розвитку баротравми легенів достатній перепад тиску від 5,2 до 10,4 кПа (40-80 мм рт. ст.). Вірогідність виникнення баротравми легенів у різних видах дихальних апаратів неоднакова внаслідок конструктивних особливостей прийнятої схеми постачання водолаза дихальною сумішшю і особливостей використання спорядження.

У регенеративному водолазному спорядженні підвищення тиску в системі «апарат - легені» виникає у таких випадках:

збільшення допустимої швидкості спливання з глибини на поверхню (найбільшу небезпеку становить спливання з малої глибини), коли відносний перепад в системі «апарат - легені» щодо зовнішнього тиску є найбільшим;

довільна або мимовільна затримка дихання під час підйому на поверхню;

різке натискання або удар по дихальному мішку;

несправність редуктора і запобіжного клапана;

вихід з глибини на поверхню з неповністю відкритим або закритим запобіжним клапаном (тільки для спорядження РСП).

Зниження тиску в системі «апарат - легені» в регенеративному водолазному спорядженні виникає у разі:

відсутності в балонах запасів газової суміші;

спуску із закритими вентилями балонів;

несправності дихального автомата (заїдання важелів клапанів, засмічення каналів подання газів);

порушення правил промивання системи «апарат - легені»;

порушення надходження газу до клапана дихального автомата (несправність редуктора, порушення герметичності трубок, що підводять газ, і шлангів);

зриву водолаза зі спускового (підкільного) кінця і падіння на ґрунт;

випускання газової суміші з мішка в разі випадіння загубника з рота і подальшого дихання з підшоломного простору.

В ізолюючих протигазах і дихальних апаратах подібного типу підвищення тиску в легенях можливе в разі різкого натискання або удару по дихальному мішку.

Зниження тиску в легенях у зазначених апаратах виникає у разі:

підключення на дихання до апарата без пускового пристрою;

інтенсивної фізичної роботи відразу після підключення на дихання до апарата;

тривалої роботи в апараті, що перевищує допустимі строки дії регенеративної речовини;

повторного використання регенеративних патронів з порушенням встановлених правил;

витравлення газової суміші з мішка;

використання апарата для підводних спусків.

У водолазному спорядженні з відкритою схемою дихання підвищення тиску в легенях виникає у разі:

збільшення допустимої швидкості спливання з глибини на поверхню;

довільної або рефлекторної затримки дихання під час підйому на поверхню;

несправної роботи дихального автомата;

розриву мембрани редуктора та інших несправностей.

Зниження тиску в легенях під час використання водолазного спорядження з відкритою схемою дихання виникає у разі:

відсутності повітря в балонах;

спуску під воду із закритими вентилями балонів;

незадовільного регулювання клапана резервного подання і помилок у його використанні;

несправності в роботі дихального автомата.

Виникнення баротравми легенів у водолазів можливе під час перебування їх у водолазній барокамері. Зазвичай це відбувається в процесі зниження тиску у водолазній барокамері під час затримки дихання, кашлю, чхання, спроби провести вирівнювання тиску в порожнині середнього вуха при закритих верхніх дихальних шляхах, коли можуть виникнути умови для перепаду тиску в легенях щодо навколишнього тиску.

Розвиток баротравми легенів можливий під час використання практично будь-якої дихальної апаратури (респіраторів, апаратів для штучної вентиляції легенів і наркозу), принцип дії якої передбачає підвищення і зниження тиску в легенях. Баротравма легенів можлива у разі струсу внутрішніх органів внаслідок дії вибухової ударної хвилі, падіння з висоти у воду тощо.

У вентильованому спорядженні вірогідність виникнення баротравми легенів відносно невелика, розвиток захворювання можливий у разі довільної або рефлекторної затримки дихання під час швидкого спливання (викидання) водолаза на поверхню.

Чинниками, що сприяють розвитку баротравми легенів, є:

підвищена швидкість зміни тиску в легенях;

тривала дія підвищеного (зниженого) тиску в легенях;

дихання під надмірним тиском;

дія підвищеного тиску у фазі вдиху;

індивідуальні анатомо-фізіологічні особливості, що зумовлюють характер розповсюдження в легенях ударних хвиль;

різні захворювання, структури, які супроводжуються зміною еластичності і функції легенів, що змінюють діяльність серцево-судинної системи.

За важкістю проявів і перебігу виділяють декілька форм баротравми легенів - баротравматична емфізема, пневмоторакс і газова емболія.

Баротравматична емфізема легенів клінічно представлена трьома видами - інтерстиціальна, підшкірна і медіастинальна.

Баротравматична інтерстиціальна емфізема легенів характеризується відносно обмеженим пошкодженням легеневої тканини і помірно вираженими ознаками. Потерпілі зазвичай не завжди відчувають момент пошкодження легенів. Самопочуття та загальний стан у більшості випадків спочатку залишається цілком задовільним і потерпілі звертаються за допомогою лише через декілька годин після виникнення ознак баротравми.

З’являються легкий біль у грудях, що посилюється під час вдиху, запаморочення, невелика слабкість, що зростає під час помірних фізичних навантажень, відмічається деяка блідість потерпілих, задишка, якої зазвичай немає у спокої, з’являється вже під час незначної фізичної роботи, може бути кашель, дихальна рухливість грудної клітки через біль обмежена, дихання ослаблене, можуть прослуховуватися вологі хрипи різного калібру на обмеженій ділянці, пульс зазвичай прискорений, артеріальний тиск дещо знижений. Під час рентгенологічного обстеження часто спостерігається посилення бронхосудинного малюнка. Діагностика захворювання, крім його клінічних ознак, значною мірою ґрунтується на ретельному анамнезі і обліку допущених помилок під час користування дихальною апаратурою, а також умов, що спричинили перепад тиску в легенях і навколишньому середовищі.

Баротравматична підшкірна і медіастинальна емфіземи розвиваються внаслідок порушення цілісності легенів і потрапляння газу в сполучнотканинні і жирові утворення середостіння. Газ по паратрахеальній клітковині потрапляє під шкіру грудей, заповнює яремну і підключичну ямки, з’являється під шкірою шиї і обличчя. Стан потерпілих визначається ступенем вираженості емфіземи. Під час значного скупчення газу в середостінні стан пацієнта прогресивно погіршується внаслідок стиснення великих вен, подразнення перикарда і зсуву органів середостіння. Можуть виникати значні порушення дихання і кровообігу. У разі помірно вираженого баротравматичного медіастиніту самопочуття постраждалого залишається задовільним і погіршення наростає поступово. Виникають легкий біль і неприємні відчуття за грудиною, утруднене дихання, нестійкий пульс. Надходження газу в підшкірно-жирову клітковину визначається за характерною крепітацією і зміненими рисами обличчя пацієнта. Перкуторне і рентгенологічне обстеження виявляють присутність вільного газу в середостінні та під шкірою грудей. У разі проникнення газу в черевну порожнину розвивається баротравматичний пневмоперитонеум з клінічними ознаками асептичного перитоніту.

Баротравматична емфізема легенів може ускладнюватися газовою емболією. Стан пацієнтів при цьому впродовж декількох годин може залишатися задовільним. Пізніше (з надходженням газу через просвіти розірваних судин в артеріальну мережу) розвиваються характерні симптоми газової емболії. Стан пацієнтів прогресивно погіршується, наростає слабкість, посилюються біль у грудях, задишка, утруднене дихання, нападоподібний кашель з виділенням мокроти та іноді з домішками крові, з’являється попелясто-сірий ціаноз. Дихання жорстке, часте і поверхневе, прослуховуються вологі хрипи. Пульс частий, ниткоподібний, артеріальний тиск знижений, тони серця глухі. Можуть бути осередкові ураження центральної нервової системи. Під час рентгенологічного обстеження можуть виявлятися ділянки обмеженої емфіземи, газові скупчення по ходу судинно-бронхіального ложа.

Баротравматичний пневмоторакс розвивається в разі пошкодження легеневої тканини, плеври і надходження газу в плевральну порожнину. Якщо немає медіастинальної емфіземи і газової емболії, закритий пневмоторакс не спричиняє значних розладів функцій організму. Відкритий або клапанний пневмоторакс протікає важко і характеризується різким болем у грудях, значною задишкою, послабленням серцевої діяльності та розвитком плевропульмонального шоку. Потерпілі адинамічні, пригнічені, обличчя бліді й синюшні, дихання часте і поверхневе, дихальних шумів з ураженого боку немає, голосове тремтіння не визначається, легеня нерухома. Перкуторно визначається тимпаніт, пульс ниткоподібний, серцевий поштовх і серцеве биття зміщені в здоровий бік. Під час рентгенологічного обстеження виявляються підтискання краю легені до кореня, газ у плевральній порожнині.

Баротравматична газова емболія характеризується гострим важким початком, як наслідок - пошкодження легенів, кровоносних судин і проникнення газових бульбашок у кровоносне русло.

Потерпілі перебувають у важкому стані, скаржаться на сильний біль у грудях, слабкість, задишку, запаморочення. Різко виражені адинамія, ціаноз обличчя і кінцівок, сопорозний стан, невиразна мова. Можливе знепритомлення. Дихання часте, поверхневе, з хворобливим видихом, болісний кашель, виділення пінявої мокроти з домішками крові. Рухливість грудної клітки обмежена, місцями визначається укорочення перкуторного звуку з ураженого боку, рясні крепітуючі хрипи. Пульс частий, слабкого наповнення і напруги, артеріальний тиск знижений. На верхівці серця іноді прослуховується легкий шум. Можуть виникати прояви енцефалопатії (парестезія, нерівномірність рефлексів, порушення тонусу м’язів і координації рухів), зміни в діяльності зорового аналізатора, судоми епілептиформного характеру, розвиватися парези і паралічі. Під час рентгенологічного дослідження можуть виявлятися затемнення різної інтенсивності в різних легеневих полях, що чергуються з ділянками прояснення. Може бути змішана форма баротравми легенів, яка характеризується поєднанням різних видів баротравматичної емфіземи, газової емболії і пневмотораксу.

Баротравму легенів слід відрізняти від інших захворювань, які мають однакові або схожі симптоми (декомпресійна хвороба, кисневе отруєння і голодування, отруєння вуглекислим газом, барогіпертензійний синдром, стискання грудної клітки водолаза).

Під час диференційної діагностики баротравми легенів з іншими вищезазначеними захворюваннями необхідно враховувати динаміку розвитку симптомів, стан використовуваного дихального апарата і додаткові симптоми, властиві переважно тому чи іншому захворюванню.

Під час огляду дихального апарата постраждалого можуть бути виявлені:

у разі баротравми легенів - порожні балони, несправність механізмів, що подають газ, або випускаючого клапана;

у разі отруєння вуглекислим газом - відсутність клапана вдиху;

у разі отруєння киснем - потрапляння води до регенеративного патрона.

Крім того, найбільш характерним симптомом для баротравми легенів є біль за грудиною, кашель з пінявою кров’яною мокротою і постійне погіршення стану потерпілого. Для кисневого отруєння і голодування, а також отруєння вуглекислим газом такі симптоми не характерні. Як правило, загальний стан таких пацієнтів після витягування з води поступово поліпшується або протягом тривалого періоду залишається без виражених змін.

Баротравму легенів незалежно від клінічної форми слід розглядати як важке захворювання.

Під час надання домедичної допомоги постраждалого необхідно швидко звільнити від спорядження й одягу, що стискає (для прискорення роздягання гідрокомбінезон і ремені апарата розрізають), покласти на прямі ноші животом донизу, голову повернути вбік. Якнайшвидше пацієнта переводять на дихання киснем і вживають заходів щодо негайної лікувальної рекомпресії.

Якщо немає дихання, за різкого його ослаблення або патологічних ритмів дихання необхідно негайно проводити штучну вентиляцію легенів. Перед проведенням штучної вентиляції легенів у потерпілого необхідно оглянути верхні дихальні шляхи, видалити з порожнини рота і носа слиз, згустки крові, блювотні маси і попередити западання язика, висунувши його вперед або зафіксувавши язикотримачем його нижню частину.

Під час штучної вентиляції важливо запобігати перероздуванню легенів у потерпілого, яке може істотно підвищити внутрішньолегеневий тиск, порушити гемодинаміку, стати причиною додаткового пошкодження легеневої тканини і надходження газових бульбашок у судинну мережу. Об’єм повітря, що вдувається, не має перевищувати 500-600 см-3 з частотою 14-16 разів на хвилину і за умови співвідношення часу вдиху до часу видиху 1 : 1,5 або 1 : 2.

У разі щонайменшої підозри на пневмоторакс штучній вентиляції легенів має передувати дренування плевральної порожнини для попередження внутрішньоплеврального стискання легенів. Прокол проводиться по задній пахвовій лінії по верхньому краю ребра в сьомому міжреберному проміжку голкою з широким просвітом.

Перед початком штучної вентиляції і в процесі її проведення жодних стимуляторів дихання застосовувати не потрібно. У разі порушення дихання внаслідок ларингоспазму використовують спазмолітичні та антигістамінні препарати (5-10 мл 2,4 % розчину теофіліну у 10-20 мл 20 % розчину глюкози, дифенгідрамін 1 % розчин 1-2 мл внутрішньом’язово).

У разі гострої серцево-судинної недостатності застосовують серцеві глікозиди (внутрішньовенно повільно вводять розчин строфантину 0,05 % 0,5-1 мл або корглікону 0,06 % 0,5-1 мл у 10-20 мл 20 % розчину глюкози), а в разі припинення серцевої діяльності проводять непрямий масаж серця.

У разі збудження потерпілого або розвитку судомного нападу внутрішньом’язово вводять розчин тримеперидину 2 % 1 мл або седуксену 0,5 % 2 мл. Для пригнічення кашльового рефлексу застосовують кодеїн по 0,01-0,02, діонін по 0,02.

Незначна легенева кровотеча зазвичай не є небезпечною і не потребує будь-яких терапевтичних втручань, за винятком періодичного очищення верхніх дихальних шляхів.

Радикальним методом лікування баротравми легенів є лікувальна рекомпресія.

Усі лікувальні заходи щодо відновлення дихання і серцево-судинної діяльності не мають бути причиною затримки лікувальної рекомпресії. У всіх випадках баротравми легенів необхідно виключити будь-які фізичні навантаження. Обстеження і переміщення пацієнта слід проводити в положенні лежачи на ношах.

У разі неможливості проведення лікувальної рекомпресії відразу після виникнення захворювання показання до її застосування зберігаються упродовж 3-4 діб.

Вибір режиму лікувальної рекомпресії визначається характером і важкістю клінічних проявів захворювання, динамікою симптомів у процесі компресії і в період витримки під максимальним тиском.

У разі помірно виражених симптомів захворювання тиск у водолазній барокамері підвищують з максимально можливою швидкістю до 0,7 мПа (70 мм вод. ст.). У разі істотного поліпшення стану пацієнта в ході підвищення тиску до 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) і практично повного зникнення ознак захворювання протягом перших 10-15 хвилин експозиції під цим тиском пацієнт витримується в цих умовах до 60 хвилин, після чого проводиться декомпресія за режимом IIа. Залежно від стану пацієнта і відновлення порушених функцій тривалість експозиції під тиском 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) за рішенням лікаря може бути збільшена до 90-120 хвилин. Декомпресію у такому разі проводять за режимом IIб або IIв.

У важких випадках захворювання, а також якщо в процесі компресії до 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) не спостерігається вираженого поліпшення стану пацієнта, тиск у водолазній барокамері підвищують до 1 мПа (100 мм вод. ст.). Витримку під найбільшим тиском 1 мПа (100 мм вод. ст.) обмежують 15 хвилинами, потім тиск протягом 30 хвилин знижують до першої зупинки 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) і пацієнта витримують до повного зникнення симптомів, але не більше ніж 120 хвилин, після чого залежно від часу витримки на глибині першої зупинки 0,7 мПа (70 мм вод. ст.) знижують тиск за одним з режимів декомпресії (IIIа, IIIб або IIIв).

При проведенні лікувальної рекомпресії під час зниження тиску може проявитися пневмоторакс, що виник раніше, про що свідчитиме різке погіршення стану пацієнта. У такому разі необхідно припинити декомпресію, підвищити тиск у камері на 0,05 мПа (5 мм вод. ст.) і видалити газ із плевральної порожнини. Прокол грудної клітки проводять по задній пахвовій лінії в сьомому міжреберному проміжку, повітря відсмоктується 200-грамовим шприцом. Під час подальшої декомпресії за показаннями повторно видаляють газ із плевральної порожнини. Якщо видалення з плевральної порожнини затримує декомпресію більше ніж на 30 хвилин, подальше зниження тиску проводять за режимом більшої тривалості.

У процесі лікувальної рекомпресії необхідно за показаннями проводити симптоматичне лікування.

Додатково з метою профілактики пневмонії під час декомпресії призначається внутрішньом’язове введення пеніциліну 100-200 тис. од., стрептоміцину 200 тис. од. через 4-6 годин або інші антибактеріальні препарати (хлорамфенікол 0,5 г, бензатин феноксиметилпеніцилін 200 тис. од.).

Після завершення лікувальної рекомпресії потерпілий має перебувати в безпосередній близькості від камери протягом 6 годин, після чого його направляють до госпіталю (лазарету) для лікування можливих ускладнень захворювання. Повторний допуск до спусків надається після огляду ВМК (ВЛК). У разі повторної появи симптомів хвороби проводиться повторна лікувальна рекомпресія.

Вихід на поверхню має здійснюватися по спусковому кінцю, в альтанці або за допомогою СПП.

У разі навмисного спливання або випадкового викидання на поверхню у всіх типах спорядження водолаз повинен уважно стежити за своїми відчуттями і не допускати затримки дихання. Дихання має бути ритмічним з частотою 10-16 дихальних рухів за хвилину. Тривалість видиху має бути такою, щоб у процесі спливання не виникло відчуття розпирання грудної клітки.

Водолаз під час роботи під водою повинен уважно стежити за витратою дихальної суміші, герметичністю дихального апарата і цілістю ілюмінатора (ілюмінаторів). У разі появи перших ознак розгерметизації (пухирці, шум) і зменшення тиску в балонах з дихальними сумішами нижче ніж 3 мПа (30 кгс/см-2) водолаз має негайно доповісти про це керівнику водолазного спуску і піднятися на поверхню.

Під час роботи під водою не можна випускати загубник з рота. Якщо випадково відбулося виривання загубника з рота, роботу необхідно припинити, не роблячи різких вдихів з підшоломного простору, ослабити зовнішнє кріплення загубника і знову відключитися від дихального апарата шляхом одноразового промивання системи «апарат - легені». Під час промивання під водою видих робити носом у підшоломний простір, не допускаючи перемикань клапанної коробки «на атмосферу».

Під час роботи на буйрепі, підкільному або спусковому кінцях необхідно уникати падіння на ґрунт.

Водолази, що скаржаться на кашель, до спусків під воду не допускаються.

5. Обжим водолаза

Обжим водолаза виникає у разі зменшення тиску (об’єму газу) усередині гідрокомбінезона (гідрокостюма) порівняно із зовнішнім середовищем і характеризується порушеннями функції організму внаслідок зміни розподілу крові та лімфи в тілі людини.

Розрізняють загальний і місцевий обжим. Загальний обжим спостерігається під час використання спорядження з жорстким шоломом (наприклад, вентильованого). Зниження тиску (об’єму газу) у скафандрі спричиняє переміщення крові та лімфи з нижніх відділів у верхні частини тіла.

Унаслідок збільшеного притоку крові судини легенів, грудної клітки, шиї, а також внутрішньочерепні судини розширюються, виникають крововиливи і набряки.

Загальний обжим водолаза можливий у разі:

швидкого спуску на ґрунт, коли кількість газової суміші, що подається з поверхні по шлангу, не компенсує об’єм газу, що зменшується, у скафандрі;

раптового збільшення глибини занурення (зрив зі спускового або підкільного кінця, падіння під водою у яму);

несправності або заїдання головного випускного клапана і вихід газу зі скафандра;

пошкодження металевого шолома або верхньої частини водолазної сорочки;

розриву шланга подання газової суміші в разі несправності або відсутності неповоротного клапана.

Місцевий обжим розвивається під час спусків у водолазному спорядженні з м’яким об’ємним шоломом або маскою (напівмаскою).

У разі зниження тиску газу під напівжорсткими частинами спорядження (наприклад, під маскою, окулярами) у міру підвищення навколишнього тиску виникає обжим обличчя або відповідних ділянок тіла.

Важкість клінічних проявів обжиму визначається величиною градієнта тиску, а також тривалістю його дії. У легких випадках загального обжиму у потерпілого відзначають утруднений вдих, приплив крові до голови, шум у вухах, миготіння сітки перед очима, легке запаморочення. Водолазна сорочка щільно обжимає тіло, посилюється тиск вантажів і шолома, спостерігаються порушення діяльності кардіореспіраторної системи, кровопостачання головного мозку, погіршується самопочуття і помітно знижується працездатність водолаза, особливо в разі неодноразового перепаду тиску, що супроводжується відносно помірно вираженими явищами обжиму. Зазначені зміни функцій організму можуть спровокувати розвиток декомпресійних розладів.

У важких випадках обжиму внаслідок значного присмоктуючого ефекту шолома, переповнювання кровоносних судин голови і шиї, підвищення венозного й артеріального тиску виникають множинні крововиливи в тканини, кровотечі з верхніх дихальних шляхів, носа і вух. Великі перепади тиску супроводжуються переломами шийного відділу хребта, ключиць, кісток черепа, деформацією грудної клітки і розривами спинного мозку.

Місцевий обжим проявляється болем в очах, крововиливами в їх оболонки, гіперемією і набряком обличчя. Іноді можуть спостерігатися кровотечі з носа і верхніх дихальних шляхів. Ділянки поверхні шкіри, що піддалися присмоктуючій дії частин спорядження, мають підвищену чутливість до ультрафіолетового випромінювання, що необхідно враховувати під час проведення спусків в умовах високої сонячної радіації, оскільки можуть виникати місцеві сонячні опіки.

Обжим водолаза необхідно відрізняти від баротравми легенів, обжиму грудної клітки і барогіпертензивного синдрому.

Заходи домедичної допомоги направлені на негайне усунення причини, що викликала обжим. Постраждалого необхідно якнайшвидше підняти на поверхню. Для цього здійснюється безупинний підйом або підйом з дотриманням правил декомпресії на поверхні у водолазній барокамері. Під час глибоководних спусків домедичну допомогу постраждалому надає напарник, який поповнює об’єм його скафандра з балонів аварійного запасу, допомагає увійти у дзвін і переводить на дихання газовою сумішшю із дзвона.

На поверхні постраждалого звільняють від спорядження і за потреби поміщають у водолазну барокамеру для проведення декомпресії, де лікар здійснює подальше надання допомоги.

Під час надання допомоги поза водолазною барокамерою пацієнта переводять на дихання киснем. Відсутність дихання або патологічні його ритми є показаннями до проведення штучної вентиляції легенів способом «з рота в рот» або «з рота в ніс». У разі ларингоспазму використовують спазмолітичні препарати (5-10 мг 2,4 % розчину теуфіліну в 20 мл 20 % глюкози). Для зменшення набряку верхніх дихальних шляхів призначають антигістамінні препарати (2 мл 2,5 % дипразину внутрішньовенно). У разі різко виражених явищ набряку верхніх дихальних шляхів, язика, що перешкоджають диханню, показана інтубація або трахеотомія.

У легких випадках загального обжиму постраждалому надається повний спокій і звільнення від повсякденної праці до повного зникнення ознак захворювання. У якнайкоротший час застосовується інгаляція кисню і проводиться симптоматична терапія. За показаннями призначають знеболювальні препарати: анальгін по 0,5 мл, антипірин по 0,25 мл, а також теофілін по 0,1 мл 3-4 рази на день, димедрол по 0,05 мл 2 рази на день. У разі ослаблення серцевої діяльності застосовують 10 % кофеїн 1 мл підшкірно, 0,06 % корглікону 0,5-1 мл внутрішньовенно.

У разі гострої серцево-судинної недостатності застосовують серцеві глікозиди (внутрішньовенно 0,5-1 мл 0,05 % строфантину або 0,06 % корглікону 0,5-1 мл у 10-20 мл 20 % глюкози). У разі зупинки серця проводять його непрямий масаж.

Наявність ознак підвищення внутрішньочерепного тиску потребує проведення дегідратаційної терапії (80-100 мл 40 % глюкози внутрішньовенно, крапельне внутрішньовенне введення 400 мл 20 % манітолу або 2 мл 1 % фуросемід внутрішньовенно).

Для зупинення носової кровотечі слизова оболонка обробляється тампонами, змоченими в 3 % розчині перекису водню, місцево застосовують холод. У разі значної кровотечі з верхніх дихальних шляхів застосовують протиправцеву або протидифтерійну сироватку (3-4 мл внутрішньом’язово).

У важких випадках обжиму можуть бути мозкові та інші ускладнення, тому після завершення декомпресії водолаза необхідно госпіталізувати.

У разі розвитку ознак місцевого обжиму за показаннями призначають знеболювальні препарати (метамізол натрію по 0,5 мл 3-4 рази на день). Гіперемійовані ділянки шкіри протирають 70 % етиловим або камфорним спиртом і обробляють кремами або нейтральними жирами. Кровотечу з носа і верхніх дихальних шляхів зупиняють звичайними способами.

Різні за характером і ступенем порушення зору підлягають лікуванню в офтальмологічному відділенні шпиталю.

З метою профілактики обжиму водолаза необхідно:

суворо стежити за глибиною і швидкістю занурення водолаза;

контролювати подання повітря (дихальної газової суміші) і не допускати зменшення об’єму повітряної подушки у водолазному спорядженні.

6. Обжим грудної клітки

Обжим грудної клітки розвивається під час підводних занурень, що супроводжуються зменшенням об’єму газу в легенях і характеризуються виникненням присмоктувального ефекту грудної порожнини, переповнюванням судинної мережі та застоєм крові в легенях, набуханням, набряком легеневої тканини і подальшим розривом кровоносних судин з розвитком газової емболії.

На відміну від обжиму, коли має місце перепад тиску в скафандрі та навколишньому середовищі, під час обжимання грудної клітки тіло людини зазнає рівномірної дії гідростатичного тиску, що відповідає глибині занурення.

Безпосередньою причиною захворювання є швидке збільшення глибини занурення (провалу) з одночасним припиненням надходження газу в легені з дихального мішка або через дихальний апарат (наприклад, у разі несправності в роботі редуктора або дихального автомата, розриву дихального мішка, витрачання запасу газу з балонів або закритих вентилів, різкого підвищення тиску у водолазній барокамері і шлюзовому пристрої).

Значну небезпеку щодо розвитку обжимання грудної клітки різного ступеня становлять занурення способом пірнання на глибини 15-20 м і більше.

Вірогідність виникнення захворювання залежить від початкового об’єму газу в легенях і швидкості збільшення навколишнього тиску. Особливо несприятливі умови складаються тоді, коли швидкому збільшенню зовнішнього тиску передував видих.

При важкому ступені обжимання потерпілий виглядає блідим, ціанотичним, виникає різка задишка, хрипле дихання, з’являються домішки крові в мокроті. У легенях прослуховуються рясні вологі хрипи різного калібру, може відбуватися (частіше в нижніх відділах) укорочення перкуторного звуку. Чим більше виражений набряк легенів, тим більший калібр хрипів та, як наслідок, надходження рідини у великі бронхи. Пульс частий, малого наповнення і напруги, артеріальний тиск знижений. У разі потрапляння газових бульбашок у кровоносне русло розвиваються типові ознаки газової емболії.

Частіше спостерігається помірна вираженість симптомів. Потерпілі скаржаться на слабкість, невелику задишку і, як правило, на появу крові в мокроті. Ознаки набряку легенів і застою крові в малому колі є незначними, відмічаються напружений пульс, дещо підвищений артеріальний тиск.

Обсяг лікувальних заходів визначається станом пацієнта. У легких випадках захворювання йому надається спокій і звільнення від робіт до повної нормалізації функцій організму. Постраждалого переводять на дихання киснем і здійснюють симптоматичну терапію. За показаннями призначають знеболювальні засоби (метамізол натрію по 0,5 мл, антипірин по 0,5 мл, а також димедрол по 0,05 мг 2 рази на день, теофілін по 0,1 мл 3-4 рази на добу. У разі ослаблення серцевої діяльності вводять підшкірно 1 мл 10 % кофеїну і внутрішньовенно 1 мл 0,06 % корглікону).

Лікування важкої форми обжиму грудної клітки аналогічне лікувальним заходам при важкому обжиму водолаза. Крім того, у разі інтенсивно виражених ознак набряку легенів разом із дегідратаційною терапією застосовується кровопускання (до 400 мл крові).

Наявність симптомів газової емболії є абсолютним показником до проведення лікувальної рекомпресії.

Для профілактики обжиму грудної клітки необхідно:

не допускати занурення водолазів способом пірнання на глибини понад 15-20 м;

суворо стежити за роботою водолазного спорядження, звертаючи особливу увагу на справність редуктора, дихального автомата, а також на цілість дихального мішка і наявність запасів газу в балонах апарата.

7. Барогіпертензивний синдром

Механізм виникнення барогіпертензивного синдрому полягає у підвищенні венозного і внутрішньочерепного тиску під час дихання під підвищеним (надмірним) тиском у дихальних шляхах.

Загальний опір диханню в сучасних видах водолазного спорядження різний і змінюється залежно від конструктивних особливостей апарата, дотримання правил його використання, характеру робіт і положення водолаза під водою.

Підвищений опір диханню виникає у разі:

низького (високого) розташування дихального мішка або дихального автомата щодо грудної клітки водолаза;

затискання дихальних трубок;

перебування під водою із закритим, неповністю відкритим або несправним клапаном;

надмірного подання газу в дихальний мішок апарата;

інтенсивного і тривалого вирівнювання тиску в порожнині середнього вуха і придаткових пазухах носа шляхом видиху при закритих верхніх дихальних шляхах.

Розвитку захворювання сприяють:

різні несправності спорядження, що збільшують додатковий опір диханню;

посилене фізичне навантаження під час перебування під водою;

перебування у холодній воді без достатнього теплозахисту, що викликає спазм периферичних кровоносних судин;

підвищена чутливість організму до дії додаткового опору диханню;

спуск під воду в продромальному періоді або одразу після перенесеного гострого респіраторного захворювання.

Клінічно барогіпертензивний синдром може бути виявлений у формі судинної і церебральної барогіпертензії.

Судинна барогіпертензія характеризується легким головним болем, дертям у горлі, появою темно-червоної крові у виділеннях верхніх дихальних шляхів. Під час огляду задньої стінки глотки спостерігаються посилений малюнок розширених вен, крововилив під слизову оболонку, пошкодження стінок судин, нерясні кровотечі та свіжі згустки крові темного кольору. У порожнині носа з’являються такі самі згустки і кровотечі із судин слизової оболонки. Загальний стан потерпілих залишається, як правило, цілком задовільним. Трохи пізніше, зазвичай через 2-4 години після виходу з-під тиску або відключення від апарата, можуть з’явитися петехіальні висипання на шкірі шиї і грудей, що супроводжуються легким свербінням.

У клінічному прояві церебральної барогіпертензії виділяються три стадії. Початкова стадія - перша реакція організму на підвищення тиску в дихальних шляхах. Спостерігається утруднене аритмічне поверхневе дихання, відчуття розпирання грудей.

У перший момент може настати рефлекторна затримка дихання. У стадії відносної компенсації дихання стає ритмічним, глибоким, пульс частішає, підвищується артеріальний кров’яний тиск.

Під час дихання під надмірним тиском з’являється слабкість, шум у голові, задишка. Поступово наростають явища венозного застою, недостатність серцевої діяльності і розвивається стадія декомпенсації. Для цієї стадії характерні сильний головний біль, нудота, іноді блювота. Загальна слабкість, задишка, неприємні відчуття в ділянці серця є звичайними скаргами пацієнтів. Обличчя бліде, іноді набрякле, слизові синюшного кольору. Типова ознака - психічна пригніченість. Постраждалі є загальмованими, апатичними, ледь розуміють поставлені їм запитання, їх мова повільна, невиразна. Можуть проявлятися менінгіальні симптоми і судомні напади епілептиформного характеру, а в разі крововиливів - вогнищеві симптоми ураження головного мозку.

У важких випадках можуть спостерігатися явища судинного колапсу. Не виключається можливість раптової смерті внаслідок компресії життєво важливих центрів мозку, яку можуть спричинити зміни положення тіла, фізична напруга тощо. За відсутності таких або у разі меншої їх інтенсивності динаміка і важкість симптомів можуть бути менш вираженими.

Барогіпертензивний синдром необхідно відрізняти від баротравми легенів, декомпресійної хвороби і обжиму водолаза.

Постраждалого необхідно звільнити від спорядження й одягу, що утруднюють дихання і кровообіг, покласти на ноші з піднятим підголів’ям.

При судинній барогіпертензії первинні заходи направлені на зупинення кровотечі. Місця, що кровоточать, обробляються тампонами, змоченими в 3 % розчині перекису водню. Носова кровотеча зупиняється пальцевим притисканням крил носа і подальшим обробленням носових ходів 3 % розчином перекису водню за допомогою ватяних або марлевих кульок.

У разі розвитку судинної барогіпертензії постраждалому закрапують у носові ходи 3 % розчин ефедрину 4-5 разів на день упродовж 1-2 діб. При головних болях призначають метамізол натрію по 0,5 мл 2-3 рази на день або амідопірин по 0,25 мл 3-4 рази на день.

При шкірному свербінні призначають глюконат кальцію по 2-3 таблетки по 0,5 мг або в розчині по 1 чайній ложці 3-4 рази на день, димедрол по 0,05 мл 2 рази на день. Петехіальні висипання на шкірі шиї і грудей протирають саліциловим або камфорним спиртом.

При церебральній гіпертензії постраждалому до голови прикладають щось холодне, тіло і ноги накривають теплим одягом. За можливості якомога швидше застосовується інгаляція кисню.

У легких випадках церебральної барогіпертензії застосовують знеболювальні засоби (метамізол натрію по 0,5 мг, цитрамон по 1 таблетці, теофілін по 0,1 мл (теобромін по 0,25 мл) 3-4 рази на день).

За показаннями використовуються серцеві засоби (10 % розчин кофеїн-бензоату натрію 1 мл, 10 % розчин коразолу 1 мл, нікетамін 1 мл під шкіру).

У важких випадках проводиться дегідратаційна терапія (40 % розчин глюкози 80-100 мл внутрішньовенно, 1 % розчин фуросеміду (лазиксу) внутрішньом’язово або внутрішньовенно по 2 мл, 10-15 % розчин манітолу внутрішньовенно крапельно з розрахунку 0,5-1 мл препарату на 1 кг маси в ізотонічному розчині хлористого натрію або 5 % розчин глюкози. У разі появи судомних нападів застосовується літична суміш (2 % хлорпромазин 1-2 мл, 2 % дифенгідрамін 1-2 мл, 20 % сульфату магнію 5-10 мл в одному шприці) одноразово внутрішньом’язово.

Постраждалого з барогіпертензивним синдромом поміщають до закладу охорони здоров’я та звільняють від усіх видів занять і робіт до повного відновлення функцій організму. У важких випадках необхідне лікування в неврологічному відділенні закладу охорони здоров’я. Після стаціонарного лікування виноситься (за потреби) експертний висновок щодо придатності до водолазних робіт.

Профілактика барогіпертензивного синдрому полягає у:

суворому контролі за справною роботою запобіжного клапана;

недопущенні перетискання дихальних трубок апарата і надмірного подання газу в дихальний мішок;

недопущенні інтенсивного і тривалого вирівнювання тиску в порожнині середнього вуха та додаткових пазухах носа шляхом видиху при закритих верхніх дихальних шляхах.

8. Кисневе голодування

Кисневе голодування є патологічним станом організму, спричиненим падінням парціального тиску кисню в газовому середовищі, яким дихає водолаз, нижче ніж 0,0185 мПа (0,185 кгс/см-2) або нижче ніж 18,5 % (у перерахунку на атмосферний тиск).

Під час роботи в регенеративному спорядженні кисневе голодування може виникнути у разі:

припинення або недостатнього надходження кисню в дихальний мішок;

несправності легеневого автомата;

підключення на дихання до апарата без попереднього промивання системи «апарат - легені»;

дихання носом після промивання системи «апарат - легені»;

несправної роботи вузла промивання спорядження;

несправності пристрою газового аналізу і блока електромагнітних клапанів;

застосування неякісної регенеративної речовини.

Кисневе голодування може виникнути також під час виконання робіт у напівзатоплених відсіках кораблів, у понтонах, цистернах та інших подібних пристроях через знижений вміст кисню в газовому середовищі. Можуть бути випадки кисневого голодування в разі тривалої затримки дихання під час пірнання в глибину в комплекті спорядження № 1 (дихальна трубка, маска, ласти).

Розрізняють дві форми кисневого голодування - гостру і хронічну.

У водолазній практиці частіше зустрічається гостра форма. За такої форми повільне падіння парціального тиску кисню в дихальній суміші розрізняється за чотирма стадіями.

У першій стадії в разі падіння парціального тиску кисню в дихальній суміші від 18,62 до 11,97 кПа (0,186-0,12 кгс/см-2, 18,5-12 %) частішає пульс і дихання, підвищується артеріальний тиск, настрій може бути піднесеним. Водночас порушується м’язова координація, послаблюється увага та знижується розумова працездатність.

Друга стадія настає в разі зниження парціального тиску кисню в дихальній суміші до 9,31 кПа (до 0,093 кгс/см-2, 9 %) і характеризується серйозними порушеннями в діяльності серцево-судинної системи і органів дихання, а також втратою здатності до реальної оцінки подій і прагненням до виконання наміченої мети без урахування дійсної обстановки і небезпеки. У такій стадії частота серцевих скорочень зростає до 110-120 ударів за хвилину, значно підвищується артеріальний тиск. Дихання стає глибшим і частішим, іноді з’являється дихання типу Чейна - Стокса. Свідомість ще збережена, але критичне мислення різко погіршується, з’являється хитка хода.

Третя стадія спостерігається в разі парціального тиску кисню 9,31-7,32 кПа (0,09-0,07 кгс/см-2, 9-7,5 %) у дихальній суміші. У такій стадії настає різке порушення функції центральної нервової системи, з’являється сплутане мислення і навіть незначне м’язове зусилля призводить до втрати свідомості, про що постраждалий, як правило, не пам’ятає. Типовим є коматозний стан, можливі гіпоксемічні судоми, нудота, блювота. Серцебиття часте, ослаблене, артеріальний тиск знижений, дихання неправильне.

Четверта стадія гострого кисневого голодування розвивається в разі падіння парціального тиску кисню в дихальній суміші нижче ніж 7,32 кПа (0,07 кгс/см-2, 7,5 %). Стан організму в такій стадії характеризується втратою свідомості та зупиненням дихання. Серцева діяльність може тривати ще 5-8 хвилин.

У разі різкого зниження парціального тиску кисню в дихальній суміші втрата свідомості та важкі розлади дихання і кровообігу настають раптово. Таку форму кисневого голодування іноді називають блискавичною. Оговтавшись, постраждалий, як правило, не пам’ятає про те, що він знепритомнів.

Хронічна форма кисневого голодування може розвиватися у підводників, що перебувають в аварійних відсіках підводного човна.

Кисневе голодування важливо відрізняти від отруєння вуглекислим газом і киснем.

Першим заходом щодо надання допомоги в разі гострого кисневого голодування під час спусків у регенеративному спорядженні є поповнення дихального мішка постраждалого водолаза газовою сумішшю (допомогу надає водолаз, що страхує) і підйом водолаза з води.

Після підйому на поверхню водолаза негайно звільняють від спорядження. Загубник часто буває затиснутий і для його видалення потрібне розтискування щелеп за допомогою роторозширювача. У разі розладу або припинення дихання і відсутності серцевої діяльності проводять штучну вентиляцію легенів і непрямий масаж серця. Якщо у потерпілого зберігається дихання, у більшості випадків достатньо переключити його на дихання атмосферним повітрям (киснем).

У разі розвитку кисневого голодування у водолаза на початку глибоководного спуску (внаслідок подання в скафандр дихальної суміші, бідної киснем) слід терміново почати подання у скафандр повітря, якщо глибина спуску не перевищує 60 м. Платформу необхідно підняти на поверхню і, не знімаючи з неї водолаза, відкрити передній ілюмінатор, одночасно вентилюючи скафандр стисненим повітрям. Постраждалого слід підтримувати на платформі, щоб він не впав у воду.

У всіх інших випадках виникнення кисневого голодування (у напівзатоплених відсіках, понтонах, цистернах, під час пірнання тощо) необхідно вживати заходів щодо термінової вентиляції пристроїв і витягання постраждалих на поверхню.

Заходи екстреної медичної допомоги слід направляти насамперед на стимуляцію дихання і серцевої діяльності. Для цього підшкірно вводять 1 мл 10 % розчину кофеїну, 1 мл розчину нікетаміду, 1 мл 0,1 % розчину адреналіну, а також внутрішньом’язово 1 мл 0,06 % розчину корглікону і 1 мл 0,05 % розчину строфантину. Показана оксигенобаротерапія, а в разі ослабленого дихання - застосування карбогену.

Профілактика кисневого голодування має ґрунтуватися на ретельному дотриманні правил роботи в різних видах водолазного спорядження та контролі за складом дихальних сумішей і газового середовища у відсіках підводного човна.

Гостре кисневе голодування може супроводжуватися утопленням, баротравмою легенів, переохолодженням, отруєнням вуглекислим газом. У зв’язку з цим під час надання допомоги постраждалому необхідно вживати заходів щодо ліквідації ускладнень.

Як правило, якщо своєчасно надано першу допомогу, потерпілий швидко опритомнює. У такому разі йому потрібен спокій зі звільненням від спусків під воду на 1-2 доби. У разі важких форм кисневого голодування його наслідки можуть спостерігатися тривалий час (слабкість, головний біль, нудота, блювота, серцево-судинна недостатність тощо). Таких постраждалих необхідно звільняти від роботи на тривалий час і розглядати як пацієнтів, що потребують ретельного лікарського спостереження.

9. Отруєння киснем

Патологічні стани, що виникають унаслідок дихання у середовищі з підвищеним парціальним тиском або дихальними газовими сумішами, називаються отруєнням киснем.

Отруєння киснем може виникнути під час дихання киснем в ізолюючих дихальних апаратах, занурення під воду у водолазному спорядженні з використанням для дихання стисненого повітря або штучних газових сумішей, проведення профілактичної кисневої або лікувальної рекомпресії, а також при оксигенобаротерапії.

Отруєння киснем під час спусків у регенеративному спорядженні може настати у разі:

перевищення допустимої глибини спуску під воду під час дихання «чистим» киснем;

перевищення часу дихання «чистим» киснем більше допустимих строків;

подання дихальних газових сумішей з процентним вмістом кисню, що перевищує його допустимі значення;

збільшення постійного подання кисню механізмом, що подає кисень, під час перебування водолаза на великій глибині;

потрапляння води в регенеративний патрон, унаслідок чого з речовини О3 (озон) бурхливо виділяється кисень;

порушення нормальної роботи вузла промивання системи апарата;

несправності в роботі пристрою газового аналізу апарата;

несправності в роботі електромагнітних клапанів.

Крім цього, кисневе отруєння розвивається у разі:

дихання у водолазній барокамері газовою сумішшю з високим парціальним тиском кисню;

безперервного дихання чистим киснем у період кисневої декомпресії понад 3-5 годин.

Отруєнню киснем сприяють:

збільшення парціального тиску вуглекислого газу;

важке фізичне навантаження;

висока (вище ніж 90 %) і дуже низька (нижче ніж 20 %) відносна вологість;

перегрів;

переохолодження;

підвищена індивідуальна чутливість до токсичної дії кисню.

Отруєння киснем є трьох форм - легенева, судомна і судинна.

Легенева форма отруєння киснем виникає під час відносно тривалого дихання киснем, коли парціальний тиск становить 0,03-0,06 мПа (0,3-0,6 кгс/см-2) і більше. При легеневій формі отруєння киснем початкові ознаки характеризуються появою болю за грудиною, що посилюється під час глибокого дихання і кашлю. Під час об’єктивного обстеження виявляються жорстке дихання, вологі хрипи і задишка, рентгенологічні ознаки посилення легеневого малюнка. Подальший розвиток клінічної картини характеризується, з одного боку, явищами гіпоксії, що виникають внаслідок набряку легенів та призводять до зменшення ступеня їх участі в нормальному циклі газообміну, з іншого - інфекційним ускладненням первинного асептичного ураження легенів. У разі вираженого кисневого набряку легенів переведення постраждалого в середовище з нормальним парціальним тиском кисню може призвести до розвитку гострого кисневого голодування зі смертельним наслідком.

Судомна форма отруєння киснем виникає, як правило, у разі парціального тиску 0,26-0,3 мПа (2,6-3 кгс/см-2) і більше. Клінічно судомну форму отруєння киснем розрізняють за трьома послідовними стадіями (передвісники, судоми і термінальний стан).

Однією з перших ознак стадії передвісників є зниження чутливості та оніміння кінчиків пальців рук і ніг, іноді - утруднення дихання і швидка стомлюваність під час виконання фізичної роботи. Така стадія характеризується також відчуттям необґрунтованого страху і нездужання, втратою смаку і нюху, нудотою і шумом (дзвоном) у вухах, ослабленням зору і слуху, прискоренням пульсу і дихання, підвищенням артеріального тиску, звуженням поля зору. Безпосередньо перед судомним нападом спостерігається блідість обличчя, холодний піт і мимовільні скорочення окремих м’язів мімічної мускулатури.

Стадія передвісників триває від декількох хвилин до півгодини і більше. Тривалість цього періоду залежить від тиску кисню, індивідуальних особливостей постраждалого і його функціонального стану. Чим більше тиск кисню, тим коротша ця стадія.

Стадія судом характеризується судомними нападами як під час епілепсії, що проходять із втратою свідомості. Судомні скорочення зазвичай починаються з м’язових груп, що активно функціонують у цей момент. Перший напад судом має клонусовий характер і триває декілька десятків секунд. Потім настає період спокою, який змінюється новим нападом. За дії підвищеного парціального тиску кисню судоми, що тривають, стають сильнішими і тривалішими, а паузи між ними коротшають. Клонусові судоми переходять у тонічні, настає опістотонус.

У періоди між судомами спостерігаються ознаки збудження центрів вегетативної іннервації - часте і глибоке дихання, рясне слиновиділення, блювотні рухи і блювота, випинання очних яблук, розширення або звуження зіниць, брадикардія, посилена перистальтика кишечника, мимовільна дефекація і сечовипускання.

Третя стадія - термінальна (коматозна) характеризується ослабленням судомної реакції і розладом дихання. Дихання прогресивно сповільнюється, вдих стає довшим, що може бути пов’язано зі спазмом мускулатури бронхів, потім зупиняється дихання.

Під час судинної форми отруєння киснем спостерігається незвичайна реакція організму на гіпероксію, що проявляється раптовим розширенням кровоносних судин, різким ослабленням серцевої діяльності та іншими судинними розладами, за своєю клінічною картиною схожими на колапс. Для судинної форми отруєння киснем характерні оніміння пальців, головний біль, запаморочення, дзвін у вухах, миготіння в очах, утруднення дихання, загальна слабкість, різке падіння кров’яного тиску. Внаслідок швидкого розвитку явищ колапсу може настати смерть. Така незвичайна реакція організму на гіпероксію може бути наслідком підвищеної індивідуальної чутливості до дії високого парціального тиску кисню.

Кисневе отруєння слід відрізняти від отруєння вуглекислим газом.

Найбільш дієвим методом лікування кисневого отруєння є переведення водолаза на дихання газовою сумішшю з нормальним вмістом кисню.

Перша допомога в разі отруєння киснем водолаза, який перебуває під водою або в камері, полягає в тому, щоб зменшити глибину спуску, з огляду на можливості режиму декомпресії, й одночасно переключити постраждалого на дихання повітрям або аварійною газовою сумішшю з нормальним процентним вмістом кисню.

При судомній формі отруєння киснем постраждалого слід оберігати від ударів.

У разі виникнення кисневих судом у водолаза, коли він перебуває у воді, необхідно негайно спустити до нього страхувального водолаза, який повинен підняти постраждалого на поверхню, відключити його від дихального апарата і звільнити від спорядження.

Швидко проводити декомпресію під час розвитку судомної форми в жодному разі не можна. Доцільніше взагалі припинити зниження тиску, оскільки в разі порушення прохідності дихальних шляхів газ, що знаходиться в легенях, миттєво розширюється, що може призвести до розриву легеневої тканини і газової емболії. Декомпресію починають лише після відновлення ритмічного дихання (воно з’являється після припинення клонусових судом).

З метою профілактики інфекційного ускладнення кисневих легеневих уражень рекомендується проведення антибіотикотерапії (бензилпеніцилін по 250 тис. од. через 4 години, стрептоміцин по 500 тис. од. через 12 годин, сульфаніламіди - сульфадиметоксин 0,5 мл двічі на добу). Призначення таких лікарських засобів показане і при розвинутих запальних явищах у легенях.

У разі виражених і поширених легеневих уражень першочерговим є усунення або зменшення набряку легенів. Для цього рекомендується призначити інгаляцію парами етилового спирту з інгалятора, внутрішньовенне введення 3-4 мл 96є етилового спирту, 100-150 мл 30 % розчину сечовини, 30-60 мл преднізолону внутрішньовенно з 20 мл 40 % розчину глюкози (за потреби повторне). Для боротьби з метаболічним ацидозом внутрішньовенно крапельно вводять 200-300 мл 5 % розчину гідрокарбонату натрію.

Під час легких випадків отруєння киснем, коли напади судом швидко зникають, після переведення постраждалого на дихання повітрям призначають анальгетики (фенацетин 0,5, амідопірин 0,5) і дають повний спокій.

Під час судом, що тривають, або їх відновлення необхідно усунути все, що може утрудняти дихання (розстібнути комір, пояс тощо).

Під час тонічної фази судом є період (близько 10 с), коли щелепи розімкнені. У цей час для попередження прикушування язика вставляють до рота будь-який предмет (роторозширювач, ложку, обгорнуту тканиною). Для припинення судомного нападу призначають внутрішньом’язово 1-2 мл 2,5 % розчину хлорпромазину або 2 мл 0,5 % седуксену і 1-2 мл 2 % дифенгідраміну. Постраждалому дається повний спокій, призначається за показаннями симптоматичне лікування.

Під час судомної форми отруєння киснем також доцільне раннє призначення протибактеріальних (антибіотики, сульфаніламідні препарати) і відхаркувальних засобів.

Для попередження повторних нападів судом постраждалого необхідно помістити в тепле і затемнене звукоізольоване приміщення.

Протягом доби після отруєння киснем потерпілий має перебувати під спостереженням лікаря, який проводить симптоматичне лікування.

У зв’язку з різною індивідуальною чутливістю до кисню перед початком курсу оксигенобаротерапії проводять пробний сеанс, під час якого тиск зазвичай не перевищує 0,15 мПа (1,5 кгс/см-2) за експозиції 30 хвилин.

Основним заходом профілактики легеневої форми отруєння киснем є суворе дотримання допустимих строків дихання киснем залежно від його парціального тиску і важкості роботи, що виконується.

Допустимий час роботи водолаза під водою у разі дихання киснем

Глибина
спуску, м

Парціальний тиск кисню,
мПа (кгс/см-2)

Допустимий час водолазних робіт

легкої та середньої важкості

важких фізичних

1

2

3

4

5

0,15 (1,5)

7 год

2 год

10

0,2 (2)

2,5 год

1 год

15

0,25 (2,5)

30 хв

20 хв

20

0,3 (3)

20 хв

10 хв

__________
Примітка.


Повторні спуски протягом доби на глибину понад 15 м заборонені.

Допустимий час дихання киснем в умовах водолазної барокамери

Глибина спуску, м

Парціальний тиск кисню в камері,
мПа (кгс/см-2)

Максимально допустимий час дихання киснем, год

5

0,15 (1,5)

10

10

0,2 (2)

3

15

0,25 (2,5)

2

20

0,3 (3)

1,5

Під час виконання важкої роботи на глибинах 15-20 м необхідно враховувати індивідуальну схильність водолазів до токсичної дії кисню. У водолазних барокамерах, де умови перебування більш сприятливі, ніж у водному середовищі, під час фактичних водолазних занурень допустимий час дихання киснем значно більший.

10. Баротравма вуха і навколоносових пазух

Під баротравмою вуха і навколоносових пазух розуміють пошкодження, що виникають унаслідок механічної дії різниці між тиском в порожнині середнього вуха або навколоносових пазух носа і зовнішнім тиском, що утворюється в разі недостатньої прохідності слухових (євстахієвих) труб або каналів навколоносових пазух у період підвищення (рідше - зниження) навколишнього тиску.

Причинами недостатньої прохідності євстахієвих труб і каналів навколоносових пазух можуть бути їх анатомічні особливості, запалення слизової носоглотки, перевищення встановленої швидкості зміни навколишнього тиску і відсутність у водолазів навичок вирівнювання тиску в порожнинах, що містять газ.

Залежно від різниці тиску клінічні прояви баротравми вуха можуть обмежуватися відчуттям тиску на вуха, шуму у вухах, зниженням гостроти слуху або виникненням настільки сильних больових відчуттів, що водолаз втрачає працездатність. Больові відчуття сягають максимальної сили у момент розриву барабанної перетинки, після чого швидко проходять і виникає відчуття теплоти у вусі через незначну кровотечу.

Залежно від важкості ураження виділяють три ступені баротравми середнього вуха:

при баротравмі 1 ступеня спостерігається втягнення барабанної перетинки і гіперемія по її периферії вздовж рукоятки молоточка;

при баротравмі 2 ступеня спостерігається втягнення і розлита гіперемія барабанної перетинки, у порожнині середнього вуха - транссудат;

при баротравмі 3 ступеня відбувається кровотеча в порожнину середнього вуха з розривом барабанної перетинки (або без розриву).

Крім місцевих явищ, при баротравмі середнього вуха можуть відбуватися рефлекторні зміни серцево-судинної діяльності (частішає пульс, підвищується артеріальний тиск) і дихання. У разі розриву барабанної перетинки особливу небезпеку становить потрапляння холодної води в порожнину середнього вуха. Холодове подразнення лабіринту внутрішнього вуха викликає запаморочення, нудоту, блювоту, порушення орієнтації під водою, що може призвести до тяжких наслідків.

Баротравма внутрішнього вуха трапляється значно рідше. Під нею необхідно розуміти випадки баротравми вуха, що протікають з вираженими явищами подразнення вестибулярного апарата. При цьому, крім характерного втягнення барабанної перетинки, спостерігаються багаторазова блювота, блідість, пітливість, ністагм, порушується координація рухів. У виражених випадках можлива втрата свідомості.

Баротравма зовнішнього вуха може виникати під час закупорювання зовнішнього слухового проходу (наприклад, сірчаною пробкою), якщо під час занурення водолаза відбувається відносне розрідження у зовнішньому слуховому проході. Внаслідок цього відбувається втягування барабанної перетинки у зовнішній слуховий прохід, що спричиняє больові відчуття.

Баротравма навколоносових пазух проявляється болем різної інтенсивності, часто супроводжується кровотечею. Під час пункції пазух у них може бути виявлено кров.

Якщо в процесі спуску під воду в ділянці вуха або навколоносових пазух з’явився біль, необхідно зупинити спуск, підняти водолаза на 2-3 м і продовжувати спуск тільки після вирівнювання тиску. У разі повторної появи болю водолаза слід підняти на поверхню. У разі кровотечі з вуха у зовнішній слуховий прохід вводять стерильну турунду (ватяну кульку) і накладають стерильну пов’язку.

При баротравмі вуха, барабанної перетинки, що не супроводжується розривом, лікування має бути направлене (насамперед) на відновлення нормальної прохідності євстахієвих труб, створення умов для відтоку транссудату з порожнини середнього вуха і відновлення її нормальної вентиляції. Для цього змащують слизову носа 2 % ефедриновою маззю (2-3 рази на добу), закрапують у ніс 3 % розчин ефедрину (кожні 3 години) або інші судинозвужувальні засоби. Швидкій ліквідації гіперемії і транссудату в порожнині середнього вуха сприяють теплові процедури (зігріваючі компреси, опромінювання лампою «Солюкс» упродовж 3-5 днів по 15-20 хвилин щодня).

При баротравмі внутрішнього вуха з явищами подразнення вестибулярного апарата постраждалий має дотримуватися постільного режиму.

Лікування таке саме, як у попередньому випадку. Явища подразнення внутрішнього вуха зазвичай проходять невдовзі після відновлення нормальної вентиляції барабанної порожнини.

У разі розриву барабанної перетинки, крім зазначених заходів, проводять очищення зовнішнього вуха. У зовнішній слуховий прохід вдувають порошок сульфаніламіду і вводять стерильні турунди. На вухо накладають стерильну пов’язку. Видаляти кров’яний згусток із слухового проходу не слід. Для профілактики гнійних ускладнень показано застосування антибіотиків (внутрішньом’язово розчин пеніциліну 250 тис. од. 4 рази на день протягом 7-10 днів). Водолаз може бути допущений до спусків не раніше ніж через місяць після травми.

Лікування баротравми навколоносових порожнин має бути направлене на усунення гіперемії слизових, прискорення розсмоктування транссудату або крові з пазух. Крім судинозвужувальних засобів, показані місцеві теплові процедури. В окремих випадках для профілактики гнійних ускладнень необхідне лікування в стаціонарних умовах.

Профілактика баротравми вуха і навколоносових пазух полягає в ретельному відборі водолазів та усуненні від водолазних спусків і тренувань у водолазній барокамері осіб з недостатньою прохідністю євстахієвих труб і каналів навколоносових пазух.

Водолазів слід навчити прийомам, що полегшують вирівнювання тиску в порожнині середнього вуха. Для цього в більшості випадків досить робити ковтальні рухи або опускати нижню щелепу, що сприяє відкриттю гирл євстахієвих труб. Якщо цього недостатньо, рекомендується ковтання при закритому роті й носі (проба Тоїнбі), що приводить до зниження тиску в порожнині носоглотки і сприяє відкриттю гирл євстахієвих труб.

11. Токсична дія азоту

Під токсичною дією азоту у водолазній практиці розуміють патологічний стан організму, що розвивається внаслідок дії підвищеного парціального тиску азоту і проявляється в пригніченні функцій центральної нервової системи.

Ступінь токсичної дії азоту залежить від парціального тиску у дихальному газовому середовищі та тривалості дії.

Токсична дія азоту в практиці водолазних робіт спостерігається у разі:

використання стисненого повітря для дихання на глибинах, де парціальний тиск азоту перевищує допустимі значення;

порушення правил змінного подання або приготування штучних ДГС.

Токсична дія азоту може спостерігатися у підводників в аварійних ситуаціях у сухих або напівзатоплених відсіках з тиском, що перевищує 6 кгс/см-2.

Токсичну дію азоту можуть підсилювати такі чинники:

підвищена або знижена температура;

підвищений вміст вуглекислого газу або шкідливих речовин (окис вуглецю, оксиди азоту) у дихальному газовому середовищі;

важка фізична робота.

Перші прояви токсичної дії азоту виникають у людини за умови парціального тиску 0,4 мПа (4 кгс/см-2) і виражаються в зниженні самоконтролю, підвищеній балакучості, безпричинному сміху. Може спостерігатися протилежна реакція - пригніченість, відчуття страху.

За умови парціального тиску азоту 0,5-0,6 мПа (5-6 кгс/см-2) розвивається стан, схожий з легким алкогольним сп’янінням. Раніше описані прояви більш виражені, а провідною ознакою стає ейфорія. У таких умовах більшість водолазів продовжують зберігати фізичну працездатність і загальне добре самопочуття. Подальше підвищення парціального тиску азоту до 0,7-0,9 мПа (7-9 кгс/см-2) призводить до порушення координації рухів, розладу загального орієнтування, зниження кмітливості. Посилюється відчуття сп’яніння, втрачається працездатність. Водолази погано виконують або не можуть виконати роботу під водою, не реагують на вказівки командира спуску, не орієнтуються у просторі, втрачають контроль в управлінні водолазним спорядженням і здійснюють необдумані дії, які можуть призвести до виникнення аварійних ситуацій.

За умови парціального тиску азоту понад 1-1,2 мПа (10-12 кгс/см-2) у водолазів з’являються зорові та слухові галюцинації, втрачається свідомість і настає наркотичний сон.

Клінічна картина токсичної дії азоту багато в чому залежить від індивідуальної чутливості людини, її функціонального стану і досвіду водолазних робіт.

Прояви токсичної дії азоту зникають після дихання газовими сумішами з меншим парціальним тиском.

У разі появи ознак, що свідчать про зниження розумової і фізичної працездатності або неадекватність поведінки водолазів, необхідно негайно припинити спуск і, якщо самопочуття водолазів погіршується, вжити заходів щодо підйому водолазів на поверхню. У разі втрати водолазом свідомості для надання йому допомоги спускається водолаз, що страхує, який повинен доставити постраждалого в альтанку і зробити промивання (вентиляцію) водолазного спорядження. Для зняття токсичної дії азоту глибина спуску має бути зменшена на 5-10 м.

Наслідки короткочасної дії високого парціального тиску азоту не є небезпечними для здоров’я водолазів, не вимагають лікарської терапії, проте за особами, найменш стійкими до токсичної дії азоту, у процесі спуску має спостерігати лікар-терапевт.

З метою попередження азотного наркозу в процесі робочого спуску глибина його не має перевищувати 60 м. Спуски при диханні стисненим повітрям на глибини понад 60 м можуть проводитися тільки у виняткових випадках, пов’язаних з наданням допомоги аварійному водолазу або особовому складу аварійного підводного човна.

Враховуючи можливість адаптації організму людини до токсичної дії азоту, необхідно проводити тренувальні спуски у водолазній барокамері не рідше ніж 1-2 рази на місяць з використанням для дихання стисненого повітря.

12. Отруєння вуглекислим газом

Отруєння вуглекислим газом (далі - СО2) є професійним захворюванням водолазів, що виникає під час підвищення парціального тиску вуглекислого газу в тканинах організму. Отруєння СО2 може виникнути в усіх видах водолазного спорядження:

у вентильованому спорядженні - у разі подання водолазу повітря з підвищеним вмістом СО2, обриву шланга, недостатньої вентиляції скафандра;

в аквалангах - у разі заряджання балонів повітрям з домішкою СО2.

Під час експлуатації приміщень, що герметизуються, у разі недостатньої їх вентиляції, а також систематичних водолазних спусків у регенеративному і вентильованому спорядженнях, у випадках порушення встановлених правил може розвинутися хронічне отруєння СО2.

Залежно від швидкості наростання концентрації СО2 в дихальній суміші та рівня цієї концентрації клінічно виявляються гостра і хронічна форми отруєння СО2. При гострому отруєнні вуглекислим газом в умовах безперервного зростання його концентрації в дихальній суміші клінічно спостерігаються три стадії.

Перша стадія - стадія задишки. Виникає під час дихання гіперкапнічною сумішшю, що містить 3-6 % СО2, протягом 10-20 хвилин. Постраждалі гостріше сприймають запахи, відчувають духоту, іноді ейфорію, у них виникає підвищена пітливість, гіперсалівація. Потім на тлі вираженої задишки з’являється головний біль, виникає відчуття нерішучості, спостерігається втрата відчуття часу. Типовими є відчуття жару, запаморочення, пульсуючий головний біль, сонливість. Під час огляду звертає на себе увагу гіперемія шкірних покривів. Пульс частішає, артеріальний тиск, як правило, підвищений, значною мірою діастола, тони серця приглушені.

Друга стадія - стадія експіраторних судом. Спостерігається за умови концентрації СО2 у дихальній суміші від 6 до 10 % і дихання цією сумішшю протягом 25-30 хвилин. У цій стадії превалюють декомпенсаторні реакції організму. Забарвлення шкірних покривів стає ціанотичним, знижується артеріальний тиск. Основними симптомами є судоми клонусного характеру, утруднений тривалий видих.

Третя стадія - стадія наркозу. Характерна вираженим пригніченням усіх життєвих функцій організму, насамперед центральної нервової системи. Під час дії високих концентрацій (понад 10 %) СО2 з настанням вираженої декомпенсації при агональному диханні розвивається загальмованість, сон, що може переходити в глибокий наркоз і смерть. Загибель постраждалого, як правило, настає від паралічу дихального центру.

Як і під час дії наркотиків глибокому наркозу передує фаза психомоторного збудження. Розвиток судомного нападу може бути і в разі переведення організму на дихання атмосферним повітрям та виведення його з вуглекислотного наркозу. Судомний синдром у такому разі є проявом зворотної дії СО2.

При хронічній формі отруєння СО2 виникає нейроциркуляторна дистонія за гіпотонічним типом. Хронічний ацидоз у міру виснаження лужного резерву крові веде, зрештою, до адренокортикального виснаження, порушення електролітного стану, астенізації, зниження працездатності.

Гостру форму отруєння вуглекислим газом слід відрізняти від отруєння киснем, токсичної дії індиферентних газів.

Якщо водолаз на ґрунті знепритомнів унаслідок отруєння вуглекислим газом, водолаз, який забезпечує спуск або страхує, повинен провести вентиляцію скафандра свідомо безпечною газовою сумішшю і, дотримуючись режиму декомпресії, піднімати постраждалого уверх. Після досягнення глибини, де можна проводити декомпресію, отруєного вуглекислим газом водолаза можна підняти у вертикальне положення, швидко роздягнути і помістити у водолазну барокамеру. У барокамері піднімається тиск, відповідний глибині останньої зупинки під водою, і після 10 хвилин витримки на цій зупинці продовжується декомпресія за попереднім режимом.

При першій стадії отруєння СО2 для того, щоб симптоми отруєння швидко зникли, буває цілком достатньо здійснити перемикання водолаза, який постраждав, на дихання атмосферним повітрям або дихальною сумішшю без домішок СО2.

Після переведення отруєного на дихання атмосферним повітрям його треба укласти в ліжко і зігріти. Завжди показана інгаляція кисню. Для зняття інтенсивного головного болю одноразово внутрішньом’язово робиться ін’єкція 1 мл 50 % розчину метамізол натрію. Надалі приймається піранал по 0,5 г 3-5 разів на день.

У разі розвитку судом для нормалізації діяльності кардіореспіраторної системи одноразово внутрішньовенно (повільно) 1 мл, внутрішньом’язово або підшкірно 4 мл вводять 1,5 % розчин етимізолу, підшкірно 1 мл нікетаміду. Для зняття судом внутрішньом’язово використовується літична суміш (1 мл 2,5 % аміназину, 1 мл 2 % димедролу, 1 мл 2 % тримеперидину в одному шприці).

У стадії наркозу за відсутності у постраждалого дихання і зупинення серцевої діяльності проводять штучну вентиляцію легенів і непрямий масаж серцевого м’яза. У разі появи самостійного дихання застосовують уже зазначені стимулятори серцево-судинної системи, протисудомну літичну суміш для профілактики зворотної дії СО2.

Отруєних з ураженням центральної нервової системи слід вважати тяжкохворими і продовжувати їх лікування в стаціонарі. У терапевтичному відділенні проводиться також лікування можливих ускладнень отруєння СО2 (набряк легенів, пневмонія, бронхіт).

Для попередження отруєння вуглекислим газом слід:

ретельно проводити робочу перевірку водолазного спорядження, зокрема роботу клапанів вдиху і видиху в регенеративному спорядженні;

підтримувати вентиляцію скафандра в межах 80-100 л/хв у вентильованому спорядженні.

13. Отруєння вихлопними газами

В основі патологічного процесу лежить розвиток гострої гемічної і дихальної гіпоксії, зумовленої порушенням транспортної функції гемоглобіну і процесів газообміну в легенях, що спричинене дією токсичних компонентів вихлопних газів (окисел вуглецю, оксиди азоту).

Отруєння може виникнути в разі використання водолазного спорядження, в якому для дихання водолаза застосовується стиснене повітря (вентильоване спорядження і спорядження з відкритою схемою дихання), а також у водолазних барокамерах (під час тренувальних спусків, лікувальної рекомпресії тощо) у разі застосування повітря, забрудненого вихлопними газами.

Забруднення дихального повітря вихлопними газами виникає у разі:

несправності компресора, що працює;

порушення правил забору свіжого повітря високого тиску (потрапляння вихлопних газів від двигуна компресора або двигунів внутрішнього згорання, що працюють поряд, в патрубок забору повітря, засмоктування диму від димарів тощо);

спалахи шихти фільтрів очищення повітря.

Чинниками, що сприяють виникненню отруєння, є:

важке фізичне навантаження;

підвищений вміст вуглекислого газу в дихальному повітрі (штучній газовій суміші);

переохолодження або перегрів організму;

високий парціальний тиск азоту дихального повітря (газової суміші);

висока щільність дихального повітря (штучної газової суміші).

Розрізняють легкі (без втрати свідомості), середньої важкості (спостерігається досить тривале запаморочення або втрата свідомості), важкі (з втратою свідомості, коматозним станом, що швидко прогресує, зупиненням дихання) гострі отруєння вихлопними газами.

Початкові симптоми інтоксикації характеризуються шумом у вухах, запамороченням, загальною м’язовою слабкістю, головним болем переважно в лобовій і скроневих ділянках. Досить часто потерпілий скаржиться на біль у грудях, невеликий кашель, нудоту. Під час огляду спостерігається деяке збудження, легкий рум’янець на щоках, тремтіння пальців рук, помірна тахікардія і тахіпное.

Отруєння середньої важкості характеризується значним погіршенням загального стану постраждалого, адинамією, різкою м’язовою слабкістю, розладами координації, запамороченням, досить часто - втратою свідомості. Шкіра і видимі слизові набувають рожево-синього відтінку. Пульс різко частішає, спостерігається виражена, зазвичай з кашлем, задишка, судомні скорочення окремих м’язових груп. У легенях з’являються перкуторний звук з коробковим відтінком і велика кількість дрібнобульбашкових вологих хрипів. Температура тіла зазвичай помірно підвищується.

При важких інтоксикаціях постраждалий непритомний. Шкіра і видимі слизові синюшні, дихання поверхневе й аритмічне, тони серця приглушені. У період завершеного набряку легенів можуть спостерігатися дві різні за симптоматикою і характером аноксемічного синдрому форми синього і сірого типу гіпоксемії. Синій тип характеризується різко вираженим ціанозом шкірних покривів, прискореним диханням, кашлем, що клекоче, з рясною піною, досить часто - з домішками крові, мокротою. Пульс зазвичай прискорений, проте наповнення і напруга його залишаються задовільними, артеріальний тиск нормальний або дещо підвищений. Токсичний набряк легенів сірого типу прогностично небезпечніший, ускладнюється колапсом. Шкірні покриви і видимі слизові блідо-сірого кольору, пульс частий ниткоподібний, артеріальний тиск знижений. Різко підвищується активність системи згортання крові.

Отруєння вихлопними газами необхідно відрізняти від отруєння СО2.

Перша допомога полягає в переведенні водолаза на дихання чистим повітрям (штучною газовою сумішшю) і підйомі постраждалого на поверхню з дотриманням необхідного режиму декомпресії. Оптимальним є спосіб декомпресії на поверхні (у водолазній барокамері). У разі вимушеного порушення режиму або викидання водолаза на поверхню внаслідок втрати ним контролю над управлінням спорядженням постраждалого слід негайно помістити до барокамери для продовження декомпресії.

У разі отруєння шкідливими газоподібними речовинами на березі або появи симптомів після виходу водолаза на поверхню основним методом лікування є оксигенобаротерапія, яка проводиться за спеціальним режимом. У результаті збільшення розчиненого в плазмі крові кисню різко знижується тяжкість гіпоксії органів і тканин, істотно прискорюється дисоціація карбоксигемоглобіну. Для дихання киснем використовуються ізолювальні дихальні апарати або медичні інгалятори з відкритою схемою дихання. В останньому випадку використовується система для випуску газової суміші з водолазної барокамери. Якщо такої системи немає, для попередження накопичення кисню і видалення шкідливих речовин, що видихаються, камеру вентилюють кожні 10-15 хвилин стисненим повітрям. На дихання киснем постраждалого переводять відразу після розміщення його в барокамері. Якщо постраждалого необхідно транспортувати до барокамери для проведення оксигенобаротерапії, у санітарному транспорті отруєного переводять на дихання киснем.

Піддаються лікуванню отруєння всіх ступенів тяжкості. Якщо у постраждалих з легким і середнім ступенями важкості отруєння через 15 хвилин дихання киснем під тиском 0,2 мПа зникають симптоми отруєння, їх витримують під цим тиском ще 15 хвилин, після чого проводять декомпресію. Дихання киснем протягом 60 хвилин під тиском 0,2 мПа проводиться постраждалим з важким ступенем отруєння, а також тим постраждалим, у яких після 15 хвилин дихання киснем під найбільшим тиском не настало поліпшення стану. У разі рецидивів захворювання необхідне повторне проведення оксигенобаротерапії. При всіх ступенях важкості отруєння доцільно введення 1 мл 6 % розчину моно внутрішньом’язово і 15-60 мг цитахром С внутрішньовенно перед початком оксигенобаротерапії або в процесі її проведення.

Під тиском 0,15 мПа (1,5 кгс/см-2) за наявності показань (відсутність ефекту або недостатня ефективність лікування постраждалого під найбільшим тиском протягом 60 хвилин) витримка може бути збільшена до 120 хвилин, при цьому перші 60 хвилин здійснюється дихання киснем, потім робиться 15-хвилинна повітряна перерва і повторне дихання киснем. У всіх випадках (незалежно від ефекту) після продовженої витримки проводять декомпресію і пацієнта евакуюють до закладу охорони здоров’я.

Симптоматична терапія в гострому періоді включає застосування аналептичних засобів (за показаннями). У разі ослаблення серцево-судинної системи рекомендується повільне внутрішньовенне введення 0,05 % строфантину (0,25-0,5 мл) з 20 % розчином глюкози (10 мл) або 0,06 % корглікону (0,5 мл).

У разі важких інтоксикацій показано введення 100-200 мл 40 % розчину глюкози з 10-20 мл 5 % розчину аскорбінової кислоти внутрішньовенно з 10 од. інсуліну під шкіру, а потім крапельно внутрішньовенно 500 мл 5 % розчину глюкози з 30-50 мл 0,5 % розчину новокаїну.

У разі різкого збудження постраждалого застосовуються 2,5 % розчин тізерцину або 2,5 % розчин хлорпромазину (1 мл внутрішньом’язово), 2,5 % розчин димедролу (2 мл внутрішньом’язово) або хлоропірамін, седуксен і рідше тримеперидин (2 % розчин 1 мл внутрішньом’язово). Ослаблення дихання є показанням для введення етимізолу і кордіаміну. У разі зупинення дихання роблять штучну вентиляцію легенів способом «з рота в рот» або інгаляторами. У разі виникнення судомного синдрому вживають заходів щодо попередження ударів, прикушування язика. Для попередження повторних нападів повільно (краще крапельно внутрішньовенно) вводять 1 % розчин барбамілу (50-100 мл). Для прискорення виведення окису вуглецю з організму застосовують препарати заліза (50 мг/кг). Для якнайшвидшого відновлення працездатності необхідно призначати ноотропні засоби (пірацетам), препарати з групи актопротекторів (оліфен), вітаміни С і В1.

У важких випадках під контролем артеріального тиску здійснюють венесекцію і евакуацію 800-1000 мл крові з подальшим введенням такої самої кількості свіжої цитратної крові. Під час проведення штучного дихання періодично здійснюють очищення дихальних шляхів і осушення їх за допомогою катетера, введеного через інтубаційну трубку.

Режими оксигенобаротерапії для лікування
отруєння чадними та вихлопними газами

Тиск у барокамері, мПа (мм вод. ст.)

Час перебування під тиском, хв

Тиск на зупинках, мПа

Час дихання, хв

0,18

0,15

0,12

0,09

0,06

0,03

киснем

повітрям

усього

Час витримок на зупинках, хв




0,2 (20)

36-60

20п + 10к

20к

20к

20п

20к

30к

160

40

200

__________
Примітки:


1. Тривалість перебування під найбільшим тиском визначається станом пацієнта.
2. Час переходу на першу зупинку і наступні - 2 хвилини.
3. «к» - дихання киснем, «п» - дихання повітрям.

У разі токсичного набряку легенів, що супроводжується сірим типом гіпоксемії, кровопускання протипоказане. Рекомендується внутрішньом’язове або підшкірне введення нікетаміду, фенілефрину, крапельне введення 1-2 мл 0,2 % розчину норепінефрину в 250 мл 5 % розчину глюкози.

Під час тривалої коми показане застосування засобів, що посилюють осмотичний діурез без водного навантаження (манітол 0,5-1,5 г/кг 10-20 % розчину на 5 % розчині глюкози внутрішньовенно крапельно).

Для профілактики пневмонії призначають по 150-200 тис. од. бензилпеніциліну через 4 години, по 500 тис. од. стрептоміцину 2 рази на добу внутрішньом’язово.

Заходи щодо надання домедичної допомоги вживають до появи у постраждалого свідомості, відновлення стійкого дихання і нормалізації серцевої діяльності. Після цього постраждалий має перебувати у цілковитому спокої, йому дають теплі напої (кава, молоко, чай). Особовий склад, що переніс отруєння оксидом вуглецю середнього і важкого ступеня, підлягає стаціонарному лікуванню. Евакуація постраждалих має здійснюватись санітарним транспортом. У закладі охорони здоров’я для швидшого відновлення функціонального стану організму і працездатності постраждалого рекомендується проведення сеансів оксигенобаротерапії.

Для запобігання отруєнню водолазів вихлопними газами необхідно:

ретельно контролювати якість повітря і дихальних газових сумішей, що використовуються для дихання водолазів;

дотримуватись заходів безпеки під час поповнення запасів повітря;

контролювати роботу компресорів, помп і блоків очищення повітря.

14. Отруєння лугами

Отруєння лугами є патологічним процесом, в основі якого лежить розвиток опікової хвороби внаслідок опікаючої дії лугів на шкірні покриви, слизові оболонки очей, шлунково-кишкового тракту і верхніх дихальних шляхів.

Опіки й отруєння лужними з’єднаннями калію і натрію, що утворюються під час контакту регенеративної речовини з водою, є наслідком:

потрапляння частинок пилу регенеративної речовини на вологу шкіру, слизові оболонки очей і верхніх дихальних шляхів під час просіювання речовини і заряджання нею регенеративних патронів у процесі підготовки водолазного спорядження до спуску;

потрапляння парів і розчину лугів у дихальні шляхи, на шкіру і до шлунково-кишкового тракту водолаза під час перебування під водою у разі надходження води в регенеративні патрони спорядження (у разі негерметичності з’єднання, порушення цілості гофрованих трубок, дихального мішка або регенеративного патрона).

Легкі ураження шкірних покровів і слизових характеризуються різкою печією ураженої ділянки, появою неприємного лужного смаку в роті, кашлем, болем за грудиною. Такі отруєння зазвичай виникають на поверхні в період підготовки і робочої перевірки водолазного спорядження, що зумовлює своєчасне надання потерпілому медичної допомоги і, як правило, швидке одужання.

Важкі ураження слизової оболонки дихальних шляхів і шлунково-кишкового тракту парами та розчином лугу характеризуються розвитком екзотоксичного шоку і гострої дихальної недостатності. Унаслідок опіку гортані та набряку зв’язкового апарата з’являється небезпека розвитку механічної асфіксії, наростають задишка, ціаноз шкіри і слизових. Екзотоксичний шок та інтоксикація є основними причинами смерті постраждалих у перші години після отруєння.

Подібні отруєння виникають, як правило, у період перебування водолаза під водою, що істотно впливає на важкість ураження і його наслідок. Різке підвищення вмісту кисню в системі «апарат - легені» досить часто зумовлює розвиток судомної форми отруєння киснем, а втрата водолазом контролю над управлінням спорядженням призводить до утоплення.

У разі отруєння лугами необхідно швидко видалити їх з поверхні шкіри або слизових оболонок (рясне промивання водою). У разі перебування водолаза під водою необхідно підняти його на поверхню без дотримання режиму декомпресії і негайно звільнити від спорядження.

Пилові частинки регенеративної речовини зі шкірних покривів і слизових оболонок видаляють рясним промиванням водою або 3 % розчином борної кислоти (0,5 % розчином лимонної кислоти).

Лікування больового синдрому включає введення холінолітиків (1 мл 0,1 % розчину атропіну, 2 мл 2 % розчину папаверину, 1 мл 0,2 % розчину платифіліну підшкірно 6-8 разів на добу), глюкозоновокаїнової суміші (500 мл 5 % розчину глюкози, 50 мл 2 % розчину новокаїну) внутрішньовенно 2-3 рази на добу. Введення наркотиків слід уникати, зважаючи на важкі розлади дихання, що виникають під час отруєння. Виражений седативний ефект досягається нейролепсією - введенням внутрішньом’язово фентанилу 0,1-0,2 мг і дроперідолу 5 мг (2 мл 0,25 % розчину) 2-3 рази на добу з постійним контролем за станом дихання.

Під час наростаючих шокових явищ основну увагу приділяють відновленню об’єму циркулюючої крові шляхом введення поліглюкіну, реополіглюкіну, гемодезу, плазми, розчинів глюкози та електролітів. Під контролем динамічного вимірювання центрального венозного тиску і об’єму циркулюючої крові загальна кількість розчинів, що вводяться, може сягати 10-15 л на добу і більше.

Під час лікування важких отруєнь лугами необхідний постійний контроль функції дихання. Задишка, ціаноз шкіри і слизових, що швидко збільшуються у ряді випадків, свідчать про розвиток механічної асфіксії, що потребує термінового проведення трахеотомії.

Після закінчення декомпресії (профілактичної або лікувальної рекомпресії) потерпілий потребує термінової госпіталізації.

Для попередження отруєння лугами необхідно:

користуватися гумовими рукавичками і захисними окулярами або протигазом під час роботи з регенеративною речовиною;

ретельно перевіряти спорядження на герметичність для унеможливлення потрапляння води в регенеративний патрон.

15. Переохолодження

Переохолодження водолазів - патологічний стан, зумовлений надмірною віддачею тепла організмом людини, що характеризується зниженням температури тіла. Ступінь переохолодження залежить від температури води і тривалості перебування в ній, типу спорядження і характеру теплозахисного одягу, а також від теплопровідності індиферентного газу, що входить до складу дихальної суміші.

Під час боротьби за живучість аварійного підводного човна особовому складу, можливо, доведеться працювати в холодній воді в частково затоплених відсіках. Після виходу із затонулого підводного човна підводники протягом деякого часу до підходу допомоги можуть залишатися на воді (зазвичай у промоклому одязі). Усе це призводить до великих тепловтрат організму і розвитку переохолодження незалежно від пори року.

Під час роботи водолазів на великих глибинах відбувається швидка віддача тепла переважно внаслідок тепловипромінювання і теплопровідності. Цьому сприяє киснево-азотно-гелієва суміш, що знаходиться у скафандрі, яка має високу теплопровідність. Крім того, під час дихання геліокисневою сумішшю відбувається швидке охолодження бронхів і легеневої тканини. Переохолодження водолазів настає особливо швидко, якщо в простір під сорочкою проникає вода.

Допустимий час перебування водолазів під водою у гідрокомбінезоні з одним комплектом вовняної білизни та без гідрокомбінезона, а також тривалість перерв між спусками з урахуванням різної температури води наведено у таблицях.

Допустимий час перебування у воді без гідрокомбінезона

Температура води, оС

28

25

22

19

18 і менше

Допустимий час, год

4

2

1

0,5

Спуски
не дозволяються

Необхідна перерва
між спусками, год

0,5

1

1

1,5

Допустимий час перебування водолазів у воді в гідрокомбінезоні

Температура води, оС

1-3

4-6

7-9

10-12

13-15

16-18

Допустимий час, год

1

1,5

2

3,5

4

5

Необхідна перерва
між спусками, год

не менше ніж 4

не менше ніж 3

не менше ніж 2

За важкістю переохолодження поділяються на легкого, середнього і важкого ступеня.

Переохолодження легкого ступеня спостерігається під час перебування у воді протягом безпечного для цієї температури часу. Потерпілі скаржаться на озноб, м’язове тремтіння, головний біль, запаморочення, судоми литкових м’язів, загальну слабкість, позиви до сечовипускання і мимовільне сечовипускання, в окремих випадках знижується стійкість до гіперкапнії та емоційно-психічних навантажень. При цьому спостерігається «гусяча шкіра», ціаноз пальців рук, носа, вушних раковин, дрібний тремор губ і нижньої щелепи, нечітка вимова звуків, рідке дихання, почастішання або уповільнення пульсу, підвищення або зниження артеріального тиску.

Можуть спостерігатися незначні психічні розлади. Температура тіла нормальна або дещо знижена. Потерпілі зберігають працездатність і здібність до самостійного пересування.

Переохолодження середнього ступеня виникає у осіб, які перебувають у воді понад безпечний для цієї температури час. Потерпілі загальмовані, сонливі, скаржаться на біль у м’язах і суглобах, часто проявляється уповільнення пульсу і дихання, знижується артеріальний тиск. Тони серця глухі, дихання ослаблене, тонус м’язів значно підвищений, можуть виникати клонусні й тонічні судоми, голос сиплий. Температура тіла знижується до 34-35 оС, втрачається здібність до самостійного пересування.

Іноді постраждалі раптово непритомніють уже після підйому на поверхню, що пояснюється своєрідною психічною реакцією після сильної нервової напруги. На другий-третій день з’являється нерізке жовте офарбовування склер унаслідок холодового гемолізу і короткочасне незначне підвищення температури тіла. З ускладнень можливі пневмонії, ангіни, отити. Якщо ускладнень немає, повне одужання настає через 3-5 діб.

У разі переохолодження важкого ступеня потерпілі перебувають у сопорозному або коматозному стані. Спостерігається різкий ціаноз шкірних покривів і слизових, своєрідний щільний набряк кистей рук, стоп, ніг, губ і обличчя. Голос сиплий, дихання ослаблене, сповільнене. Зазвичай спостерігається виражена брадикардія. Через набряк тканин пульс на променевій артерії прощупується погано. Кров’яний тиск різко знижується, тони серця глухі, вислуховуються погано. Тонус м’язів різко підвищений, кінцівки досить часто зведені судомами. Ректальна температура знижена до 30-32 оС. Смерть людини від переохолодження у воді настає в разі зниження ректальної температури до 22-26 оС. Часто спостерігаються різноманітні ускладнення. У період одужання температура тіла підвищується до 37,5-38 оС і тримається такою протягом 3-4 днів. У більшості потерпілих спостерігається пожовтіння шкірних покривів і склер.

Під час тривалого перебування в порівняно теплій воді з повільним охолодженням організму відбувається насамперед виснаження енергетичних ресурсів. Вміст цукру в крові починає прогресивно падати, розвивається гіпоглікемічна кома з явищами загальної слабкості, з’являються головний біль, розлади пам’яті, сонливість, судоми, непритомність і зрештою зупинення дихання. Після зупинення дихання серце ще якийсь час продовжує скорочуватися, що має враховуватися під час надання домедичної допомоги.

У разі появи ознак переохолодження під час перебування на ґрунті водолаз зобов’язаний доповісти про свій стан керівнику водолазного спуску. Останній вживає заходів щодо підйому водолаза на поверхню. Якщо переохолодження розвивається під час перебування у водолазній барокамері, необхідно одягти водолазну білизну і включити грілки, встановлені в барокамері. Мокрий одяг замінити сухим. У барокамері водолазам дають солодкий чай або каву.

Медичну допомогу в разі переохолодження водолазів необхідно надавати відповідно до важкості уражень згідно з таблицею.

Зведені дані щодо симптоматики і лікарської допомоги
у разі переохолодження водолазів

Ступінь
переохолодження

Симптоми

Обсяг лікарської допомоги

1

2

3

Легкий

Загальмований, адинамічний, мова скандована. Пересувається важко. Температура в прямій кишці 35-32 оС. Пульс, частота дихання, артеріальний тиск можуть бути в межах норми


Середній

Ступорозний стан.
Пульс 30-50 ударів на хвилину. Артеріальний тиск 80-90 / 40-50 мм рт. ст. Частота дихання 10-12 на хвилину. Температура в прямій кишці 32-29 оС

Внутрішньовенно (шприцом): глюкоза 40 % - 40,0; вітамін С 5 % - 10,0; преднізолон 60 мг. Помістити постраждалого у ванну з теплою водою (починаючи з 30 оС, за 15-20 хвилин довести до 40 оС). Зігрівання проводити до досягнення ректальної температури 35 оС (від 30 хвилин до 1,5 години)

Важкий

Коматозний стан. Зіниці звужені, енофтальм.
Фіксаційні контрактури.
Пульс, артеріальний тиск можуть не визначатися.
Дихання поверхневе, періодичне.
Температура в прямій кишці менше ніж 29 оС

За відсутності ванни обкласти грілками та пляшками з теплою водою (щоб не спричинити опіків). Зігрівати променевим теплом. Після опритомнення дати 2-3 склянки солодкого чаю. Після зігрівання ввести внутрішньовенно крапельно гідрокарбонат натрію 5 % - 200,0; глюкозу 5 % - 400,0; вітамін С 5 % - 10,0; манітол 15 % - 200,0

__________
Примітка.


Грілки прикладають до ділянки потилиці, попереку і черевної порожнини.

При легкому ступені переохолодження досить переодягнути постраждалого в суху білизну, зігріти і рекомендувати інтенсивні фізичні рухи. У разі протипоказань до фізичного навантаження постраждалого розтирають вовняною тканиною і дають йому солодкий гарячий чай або каву.

Основним завданням лікувальних заходів у разі переохолодження середнього і важкого ступенів є виведення центральної нервової системи зі стану глибокого гальмування, а також відновлення температури тіла енергійним зігріванням з одночасною підтримкою діяльності серцево-судинної і дихальної систем. Швидке загальне глибоке зігрівання організму є радикальним методом лікування переохолодження.

Постраждалого щонайшвидше доставляють у тепле приміщення, занурюють у ванну з температурою води 40-45 оС й обережно розтирають його тіло м’якими мочалками або руками, що сприяє відновленню судинного тонусу і рефлекторної діяльності нервової системи. Якщо немає ванни, використовують гарячий душ або грілки. При цьому грілками насамперед необхідно зігрівати ділянки потилиці, серця, печінки і нирок. Тіло потрібно обгорнути нагрітими до 40-41 оС вологими простирадлами або зігріти у світловій ванні, а також застосовувати діатермію. Щоб уникнути перегріву організму, періодично потрібно стежити за ректальною температурою.

У разі різкого порушення або відсутності спонтанного дихання негайно розпочинають штучну вентиляцію легенів. Під час проведення штучної вентиляції легенів треба оглянути й очистити ротову порожнину і запобігти западанню язика.

Для виведення постраждалого зі стану холодового шоку одночасно з інтенсивним зігріванням проводять внутрішньовенне вливання протишокової рідини або 20-25 % спирту в стерильному фізіологічному розчині в кількості 20 мл. З метою профілактики гіпоглікемічної коми у вену вводять 40 % розчин глюкози в кількості 100 мл, підігрітий до 35-40 оС.

Першими ознаками реанімації є поява рогівкових і зіничних рефлексів та тремтіння. З появою серцевої діяльності показана активна кардіальна терапія (0,5 мл 0,05 % розчину строфантину внутрішньовенно; 1 мл 0,06 % розчину корглікону внутрішньом’язово та 1 мл 10 % розчину коразолу підшкірно). У менш важких випадках активну кардіальну терапію проводять із самого початку одночасно з активним зігріванням. Показане вдихання кисню.

Слід враховувати, що на початку зігрівання (особливо у разі важкого ступеня охолодження) може різко погіршитися стан потерпілих через вторинне зниження температури «ядра» тіла, оскільки внаслідок розширення периферичних судин охолоджена кров надходитиме у внутрішні органи. Саме в цей період настають найбільш виражені зміни у функціонуванні різних систем організму, аж до зупинення серця і дихання.

Якщо постраждалий у стані свідомості, йому дають пити гарячий солодкий чай або каву. Рекомендується застосовувати 40 % розчин алкоголю в кількості 10-150 мл. Надалі встановлюють легкозасвоювану, багату білками, вуглеводами і вітамінами дієту.

З метою профілактики пневмонії та інших простудних захворювань призначають антибіотики і сульфаніламідні препарати (бензилпеніцилін 200-300 тис. од. 2 рази на добу внутрішньом’язово, сульфадимезин по 0,1 г через 6 годин).

Якщо переохолодження супроводжується декомпресійною хворобою або баротравмою легенів, усі заходи щодо лікування проводяться під час лікувальної рекомпресії у водолазній барокамері.

Для попередження переохолодження водолазів необхідно:

контролювати температуру води і стежити за тривалістю роботи під водою;

одягати необхідні засоби пасивного теплового захисту (одяг, вовняна білизна тощо) і стежити за їх станом;

стежити за справністю систем активного теплового захисту (спорядження з електричним або водяним обігрівом тощо) і ретельно здійснювати їх робочу перевірку.

16. Перегрів

Перегрів - патологічний стан організму, що розвивається внаслідок перевищення теплоутворення над його віддачею і характеризується накопиченням тепла і підвищенням температури тіла. Перегрів водолазів може бути зумовлений звичайними чинниками, що сприяють перегріву організму корабельних фахівців, а також деякими специфічними чинниками, пов’язаними з особливостями їх професійної діяльності, зокрема тривале перебування одягненого водолаза у спекотну пору року; робота водолазів під водою в гідрокомбінезонах із включеним електричним обігрівом; перебування водолазів у водолазній барокамері, особливо в незахищених від сонячних променів місцях. Щоб уникнути перегріву водолазів, час їх перебування у водолазному спорядженні залежно від температури повітря не має перевищувати 5 годин за температури повітря +15 оС; 3 години - +19 оС; 2 години - +20-24 оС; 1 години - +25-29 оС; 30 хвилин - +30 оС; 10 хвилин - +34 оС.

За температури навколишнього повітря +20-30 оС у водолазних барокамерах у процесі компресії до тиску 0,4-0,7 мПа (4-7 кгс/см-2) температура сягає + 40-47 оС, а відносна вологість - 90-100 % при швидкості руху повітря всього 0,25-0,03 м/с. Температура тіла у водолазів у цей час нерідко піднімається до 37,5-38,5 оС.

Перегрів можливий і в разі спусків водолазів під воду в районах низьких широт, де температура води іноді становить +27-30 оС і більше. Підводні спуски за таких умов можна виконувати тільки у разі ретельного контролю за роботою водолазів і вжиття необхідних заходів безпеки.

За ступенями важкості перегрів поділяється на легкий, середній і важкий.

Легкий ступінь перегріву характеризується загальною слабкістю, підвищеною спрагою, нездужанням, дратівливістю, головними болями, запамороченням, нудотою. Шкіра червоніє, на ній з’являється піт. Тонус м’язів дещо знижений.

Спостерігаються почастішання пульсу й дихання, помірне підвищення температури тіла (до 37-38 оС). Артеріальний тиск лабільний, злегка знижений. За легкої форми перегріву достатньо вивести постраждалого із зони теплового навантаження в прохолодніше приміщення і дати йому спокій. За таких умов ознаки перегріву зникають протягом декількох годин.

За середнього ступеня перегріву потерпілі скаржаться на сильний головний біль, різку м’язову слабкість, сонливість, апатію, миготіння в очах, шум у вухах, неприємні відчуття в ділянці серця, іноді на блювоту і пронос.

Під час обстеження спостерігається значне підвищення температури тіла (39-40 оС), вологість і гіперемія шкіри, ціаноз слизових, виражена астенізація. Пульс частий (до 120-130 ударів на хвилину), досить часто - слабкого наповнення і напруги. Артеріальний тиск значно знижений, тони серця приглушені, дихання часте поверхневе. Періодично спостерігаються розлад мови, марення, затьмарення свідомості, психомоторне збудження. За умови своєчасного виведення постраждалого із зони перегріву і вжиття необхідних лікувальних заходів поступово знижується температура тіла і протягом 2-3 діб функції організму відновлюються.

Важкий ступінь перегріву характеризується подальшим прогресуванням патологічних явищ, втратою свідомості і непритомністю (тепловий удар). Вигляд постраждалого різко змінюється (щоки ввалюються, ніс загострюється, очі оточені темними колами і западають, губи ціанотичні, шкіра бліда, суха і холодна на дотик). Температура тіла вище ніж 40 оС. Пульс 130-140 ударів на хвилину, досить часто - ниткоподібний. Артеріальний тиск різко знижується, тони серця глухі, у легенях прослуховуються вологі хрипи. Спостерігаються судоми, блювота, мимовільне сечовипускання, іноді затримка сечі, у деяких випадках - геміплегія або бульбарні симптоми. Зіниці розширені, не реагують на світло. Зазвичай тепловий удар після припинення перегріву, особливо якщо було своєчасно вжито лікувальних заходів у повному обсязі, закінчується одужанням. Іноді відновлення протікає поволі (відбуваються подальші тривалі гарячкові стани і нервово-психічні розлади). Прогноз погіршується за наявності гіпертермії понад 41 оС, різкої сухості шкіри, дихання типу Чейна-Стокса і набряку легенів. Смерть настає через параліч дихального і судинного центрів.

Під час надання екстреної медичної допомоги постраждалого слід негайно вивести із середовища, що сприяє перегріву тіла, помістити в прохолодніше місце і зняти з нього водолазне спорядження. Потім пацієнта необхідно напоїти холодною водою. Рекомендується проводити вологі обгортання і зрошування холодною водою, обдувати тіло, особливо голову і ділянку серця прохолодним повітрям, за можливості - прикласти до голови і шиї лід. Швидке значне загальне охолодження застосовувати не слід. Для прискорення дихання рекомендується піднести до носа вату, змочену нашатирним спиртом, у разі зупинення дихання - провести штучну вентиляцію легенів.

Під час надання екстреної медичної допомоги призначають фармакологічні засоби, що збуджують дихальний центр і серцево-судинну діяльність (10 % розчин кофеїну 1 мл підшкірно, розчин нікетаміду 1 мл підшкірно, 0,06 % розчин корглікону 1 мл внутрішньом’язово, 0,1 % розчин адреналіну 0,5 мл підшкірно і 0,05 % розчин строфантину 0,5 мл внутрішньовенно), підсилюють їх функції, допомагають подолати вторинну кисневу недостатність, особливо в головному мозку. З цією метою показано також вдихання кисню. У разі виникнення психомоторного збудження внутрішньом’язово вводять літичну суміш (1 мл 2,5 % розчину хлорпромазину, 1 мл 2 % розчину дифенгідраміну і 1 мл 2 % розчину тримеперидину в одному шприці) одноразово. При ціанозі, судомах, маренні та набряку легенів показано кровопускання (300-500 мл), проте мале наповнення і напруга пульсу, різко знижений кров’яний тиск є протипоказаннями до кровопускання.

У випадках, коли є ознаки підвищення внутрішньочерепного тиску (ригідність м’язів потилиці, симптом Керніга, повільний і напружений пульс), показана дегідратаційна терапія (внутрішньовенне крапельне введення 20 % розчину манітолу 400 мл і внутрішньовенно 1 % розчину лазиксу 2 мл). За наявності судом рекомендуються спокій, внутрішньовенне введення фізіологічного розчину до одного літра і 40 % розчину глюкози 50 мл, а також їжа, багата солями.

Після надання екстреної медичної допомоги постраждалого направляють до закладу охорони здоров’я. Осіб, які перенесли перегрів середнього і важкого ступенів, слід розглядати як пацієнтів, що мають потребу в подальшому ретельному лікарському спостереженні. У перший період пацієнту дають спокій, невеликими порціями дають охолоджений чай або каву і призначають легкозасвоюване, багате мінеральними солями і вітамінами харчування. З метою дезінтоксикації організму внутрішньовенно вводять 25-30 мл 40 % розчину глюкози з 5 % розчином аскорбінової кислоти (5 мл) і вітамінами групи В.

Для попередження перегріву водолазів необхідно:

дотримуватися часу перебування водолазів у спорядженні;

контролювати теплочутливість водолазів і стежити за справною роботою засобів активного теплового захисту;

у період одягання і очікування спуску (особливо в південних широтах) застосовувати спеціальні тенти для захисту водолазів від дії сонячних променів, уникати затримок проведення водолазних спусків.

17. Утоплення

Утоплення - патологічний процес, в основі якого лежить механічна асфіксія, що настає внаслідок рефлекторного ларингоспазму або надходження в дихальні шляхи води. Причинами утоплення у вентильованому спорядженні є порушення герметичності переважно верхньої частини скафандра водолаза (водолазної сорочки, ілюмінаторів, шолома тощо), а також надходження у скафандр води в разі порушення цілості водолазного шланга і виходу з ладу неповоротного клапана шолома.

Під час роботи під водою в регенеративному спорядженні утоплення може статися в разі потрапляння води в дихальний мішок апарата внаслідок порушення його герметичності, а під час спусків без гідрокомбінезона - у разі випуску загубника (напівмаски) з рота внаслідок розвитку будь-якого гострого патологічного стану або захворювання (кисневе голодування, отруєння киснем або вуглекислим газом, баротравма легенів). Аналогічні причини разом із пошкодженнями (відмовою в роботі) окремих вузлів дихального апарата (гідрокомбінезона, клапана видиху тощо) можуть призводити до утоплення під час спусків у спорядженні з відкритою схемою дихання. В окремих випадках причиною надходження води в дихальні шляхи є слабке притискання напівмаски до обличчя водолаза.

Характерними ознаками утоплення є знепритомнення і відсутність дихання. Шкірні покриви холодні, синюшні або бліді. З рота і носа виділяється багато пінявої рідини рожевого або виразно геморагічного забарвлення. Зіничний і рогівковий рефлекси мляві або відсутні. Сухожильні рефлекси відсутні, досить часто спостерігається виражений тризм. Серцева діяльність різко ослаблена, нечаста аритмічна пульсація може проявлятися тільки на сонних або стегнових артеріях. Відсутність ознак серцевої діяльності дає підстави вважати, що потерпілий перебуває у стані клінічної (зворотної) або біологічної (незворотної) смерті.

Клінічні прояви утоплення не дають змоги розпізнати наявність у водолазів гострого аероемболічного процесу, зумовленого попередньою баротравмою легенів або розвитком декомпресійного захворювання.

Для надання домедичної допомоги постраждалого витягують на поверхню за допомогою водолаза, що забезпечує роботу водолаза або страхує, негайно звільняють від спорядження і очищають ротову порожнину від слизу. У разі відсутності дихання і зупинення кровообігу розпочинають реанімаційні заходи (непрямий масаж серця, штучна вентиляція легенів), наведених у цьому додатку.

У разі підозри на наявність у потерпілого баротравми легенів або потенційної небезпеки розвитку декомпресійної хвороби через аварійне витягання водолаза на поверхню комплекс реанімаційних заходів проводиться у водолазній барокамері одночасно з лікувальною рекомпресією. Якщо зважаючи на умови передування утоплення спуску вірогідність розвитку декомпресійних порушень невелика, тиск у камері піднімають до 0,2 мПа (2 кгс/см-2) для проведення лікування підвищеним тиском кисню.

Ендотрахеальна інтубація постраждалого підвищує ефективність експіраторного дихання («з рота в трубку»), запобігає затіканню шлункового і ротоносоглоткового вмісту в дихальні шляхи, дає змогу проводити очищення трахеобронхіального дерева і забезпечує можливість легко підключити ручні апарати штучної вентиляції. Вживають заходів для зігрівання потерпілого (теплі грілки, закутування).

Відсутність ознак відновлення кровообігу (виразний поштовх під час масажу на сонній або стегновій артерії, артеріальний тиск на плечі не нижче 60-70 мм рт. ст., поступове звуження зіниць і поява рожевого забарвлення шкіри носогубного трикутника) у найближчі 1-1,5 хвилини в разі правильного проведення масажу серця і штучної вентиляції легенів свідчить про необхідність вжиття додаткових заходів щодо поліпшення мозкового і коронарного кровотоку (перетискання черевної аорти, підйом нижніх кінцівок на 50-70 см вище рівня серця). Відсутність помітного ефекту дає підстави припустити наявність у потерпілого атонії міокарду або фібриляції шлуночків і є показанням до медикаментозної стимуляції міокарду, яку проводять внутрішньосерцевим введенням 0,5-1 мл 0,1 % розчину адреналіну з 5 мл 10 % розчину хлористого кальцію. Для ін’єкції препаратів у лівий шлуночок використовується голка завдовжки 10 см і завтовшки 1-1,2 мм, що вколюється перпендикулярно грудній клітці в четвертому міжреберному проміжку з відступом на 5 см від лівого краю грудини. Під час проколу штучна вентиляція припиняється для попередження розриву легені та пневмотораксу. Введення препаратів починається тільки в разі повної упевненості в тому, що голка знаходиться в порожнині серця. Корисним для поліпшення тонусу міокарда є внутрішньосерцеве введення 30-35 мл дексаметазону (200-240 мл преднізолону, 1000 мл гідрокортизону) або 0,1-0,2 мл стимулятора типу ізопреналіну (новодрину, ізопрелу). Під час внутрішньосерцевого введення медикаментів необхідно врахувати, що переривати масаж серця більше ніж на 10 с недопустимо.

За наявності слабких ознак серцевої діяльності постраждалому вводять камфору і кофеїн. У разі появи ознак пригноблення спонтанної вентиляції застосовується етимізол (2-3 мл 1,5 % розчину внутрішньом’язово). Штучна вентиляція легенів має продовжуватися доти, доки за клінічними ознаками природне дихання залишається неадекватним.

У перші години після відновлення дихання і кровообігу можуть наростати прояви набряку легенів, який призводить до посилення гіповолемії і згущування крові. Найбільш ефективним у лікуванні альвеолярного набряку легенів є 10 % спиртовий розчин антифомсилану, пари якого можна подавати через зволожувач дихального апарата разом з киснем. За потреби проводять інтубацію. Для корекції метаболічного ацидозу проводиться внутрішньовенне вливання 150-200 мл 1-5 % розчину бікарбонату натрію. З метою підтримання серцевої діяльності вводять 40-60 мл 4 % розчину глюкози, 0,5-1 мл 0,05 % розчину строфантину. Для запобігання запальним змінам у легенях призначають антибіотики широкого спектра дії.

Після закінчення декомпресії (профілактичної або лікувальної рекомпресії, оксигенобаротерапії) постраждалий потребує термінової госпіталізації.

З метою попередження утоплення слід дотримуватися заходів безпеки, що виключають потрапляння води в дихальні шляхи і легені водолаза під час спусків:

у регенеративному спорядженні не допускати пошкоджень дихального автомата, дихального мішка, трубок вдиху і видиху, коробки хімічного поглинача, нещільного прилягання крана клапанної коробки, розривів гідрокомбінезона;

у спорядженні з відкритою схемою дихання не допускати заливання водою напівмаски, пошкодження дихального автомата і клапана видиху;

у вентильованому спорядженні не допускати пошкоджень сорочки, шолома, ілюмінаторів та скафандра.

18. Травма підводною вибуховою хвилею

Під час вибухових робіт, розривів снарядів, бомб, торпед, мін водолаз зазнає дії вибухової хвилі на будь-якому етапі спуску (на ґрунті, під час спуску, підйому, на поверхні води). Сила дії вибухової хвилі залежить від потужності заряду, відстані вибуху від водолаза, положення тіла щодо місця вибуху і типу спорядження, у якому спускається водолаз. Найбільш важкими бувають пошкодження, спричинені підводною вибуховою хвилею під час спусків у спорядженні регенеративного типу. Підводна вибухова хвиля може спричинити травми і пошкодження барабанних перетинок, навколоносових пазух, органів грудної клітки, органів черевної порожнини, черепа (закрита черепно-мозкова травма), спинного мозку, кісток (переломи).

Наслідком дії підводної вибухової хвилі може бути утоплення (у разі розриву водолазної сорочки, пошкодження апарата). Основними ознаками травмування підводною вибуховою хвилею є шум і дзвін у вухах, зниження гостроти слуху, розрив барабанних перетинок, головний біль, парези, паралічі, носова кровотеча, біль у ділянці грудей, живота, загальна слабкість й оглушення, масивний внутрішній крововилив, втрата свідомості.

У разі важкої травми, спричиненої підводною вибуховою хвилею, у потерпілих можливий розвиток баротравми легенів і розриви внутрішніх органів (кишечника, селезінки, печінки). Основними причинами загибелі постраждалих у перші хвилини і години після травмування є поширена газова емболія або внутрішня кровотеча, а в пізніші строки - розвиток перитоніту. У першу добу необхідний постійний контроль за органами черевної порожнини.

У разі легких травм, спричинених підводною вибуховою хвилею (шум і дзвін у вухах, зниження слуху, носова кровотеча), зміни в організмі водолаза мають зворотний характер, спеціального лікування не потребують і проходять протягом одного-двох днів.

Першою допомогою в такому разі є зупинення носової кровотечі та постільний режим протягом визначеного строку.

За потреби проведення декомпресії медична допомога надається в барокамері. У разі важких травм, спричинених підводною вибуховою хвилею, що супроводжуються газовою емболією без симптомів пошкодження органів черевної порожнини, постраждалому проводять лікувальну рекомпресію. Якщо в процесі лікування у потерпілого з’являються симптоми пошкодження внутрішніх органів, уживають заходів першої лікарської допомоги в повному обсязі (насамперед протишокове лікування). Після закінчення лікувальної рекомпресії постраждалому надають кваліфіковану хірургічну допомогу. У випадках поєднання газової емболії з пошкодженням внутрішніх органів постраждалому проводять оксигенобаротерапію з експозицією під найбільшим тиском 60 хвилин. У процесі оксигенобаротерапії паралельно вживають заходів екстреної медичної допомоги в повному обсязі. Після закінчення оксигенобаротерапії постраждалому надають кваліфіковану хірургічну допомогу. Якщо після операції у потерпілого спостерігаються симптоми газової емболії, як тільки дозволить його стан, повторно проводять оксигенобаротерапію.

З метою попередження травмувань підводною вибуховою хвилею не допускаються робота водолазів і купання людей на таких відстанях від місця вибуху, якщо маса заряду:

до 50 кг - 500 м;

понад 50 кг - 1000 м.

19. Методика проведення штучного дихання і непрямого масажу серцевого м’яза

Водолазам у термінальному стані необхідне екстрене комплексне та диференційне лікування. Допомога пацієнтам і постраждалим у передагональній та агональній стадіях має характер не реанімаційної, а інтенсивної терапії. Зміст її визначається особливостями захворювання або травми, їх ускладненнями. Допомога охоплює заходи патогенетичної і симптоматичної терапії, що має на меті поліпшення кровообігу, забезпечення адекватного газообміну та усунення інших розладів, що загрожують життю пацієнта.

Розрізняють три стадії лікування пацієнтів, у яких розвинувся термінальний стан - елементарне підтримання життя, подальше підтримання життя і тривале підтримання життя.

Перша стадія - елементарне підтримання життя - полягає у забезпеченні екстреної оксигенації крові та циркуляції її в судинах.

Друга стадія - подальше підтримання життя - має на меті відновлення самостійного кровообігу, стабілізацію його і дихання, забезпечення транспорту кисню до тканин, що здійснюється шляхом застосування медикаментозних засобів, інфузійної терапії і дефібриляції за допомогою електродефібрилятора. У цьому періоді для уточнення діагнозу використовують електрокардіографію.

Третя стадія - тривале підтримання життя - здійснюється шляхом забезпечення післяреанімаційної терапії. Ця стадія передбачає оцінювання стану, тобто визначення причини смерті й можливості оживлення пацієнта, відновлення діяльності головного мозку та здійснення інтенсивної терапії, метою якої є корекція недостатності інших органів, що також сприяє відновленню функції мозку. Заходи третьої стадії мають тривати до відновлення свідомості пацієнта або до констатації біологічної смерті, в особливих випадках - до встановлення смерті головного мозку.

У разі клінічної смерті реанімаційні заходи мають стандартний характер незалежно від причини смерті. Успішна реанімація можлива лише у випадках, коли причина термінального стану може бути усунена. До таких випадків належить термінальний стан, спричинений асфіксією, крововтратою, електротравмою, утопленням, рефлекторним зупиненням серця, порушенням ритму серцевих скорочень тощо.

Проте в разі виникнення термінального стану (особливо клінічної смерті) часто не можна відразу встановити, чи усунено його причину, чи ні. У таких випадках можливість оживлення з’ясовують у процесі проведення реанімації, яку починають негайно після прибуття на місце події.

Заходи першої і другої стадій оживлення мають бути послідовними, активними і швидкими, щоб отримати позитивний ефект у можливо короткий строк. Кровообіг, що забезпечується непрямим (закритим) масажем серця, становить 6-30 % від належного.

Під час проведення реанімації слід дотримуватися таких правил:

за можливості усунути причину, що спричинила смерть, проте не гаяти часу на тривалу пальпацію пульсу, вислуховування тонів серця, якщо є сумнів у їх наявності, оскільки це неодмінно призводить до нераціонального витрачання вкрай обмеженого часу, відпущеного на реанімацію;
не намагатися реанімувати методами, щодо яких є сумнів у їх успішності (підшкірне, внутрішньом’язове і навіть внутрішньовенне введення лікарських засобів), якщо не проводиться масаж серця;
не втрачати самовладання і діяти планомірно.
Послідовність реанімаційних заходів першої черги є такою:
забезпечення прохідності дихальних шляхів;
підтримання дихання методом «з рота в рот», «з рота в ніс», за допомогою дихальної трубки, ручного апарата штучної вентиляції легень (далі - ШВЛ) або іншими способами;

підтримання циркуляції крові шляхом непрямого масажу серця.
Відновлення і підтримання прохідності дихальних шляхів досягають шляхом укладання пацієнта на спину і виконання так званого потрійного прийому, що включає закидання голови, висовування нижньої щелепи вперед і розкриття рота. Цей прийом забезпечує зсування передньої групи м’язів шиї і кореня язика наперед, що відновлює прохідність глотки. Полегшує підтримання прохідності дихальних шляхів підкладення невеликого валика під спину пацієнта на рівні лопаток.

Масаж серця у звичайних умовах необхідно починати негайно (схема реанімаційних заходів). Під час проведення непрямого масажу серця пацієнта слід укласти на спину на твердій поверхні (земля, підлога, каталка, щит, спеціальна підкладка

Схема реанімаційних заходів:
а - анатомічне місце натискання на грудину;
б - допомога постраждалому у двох;
в - допомога постраждалому однією особою.

на ліжку). Особа, що надає допомогу, перебуває з будь-якого боку від постраждалого і кладе кисть долонною поверхнею на нижню третину грудини на ширину 2-3 пальців вище основи мечоподібного відростка так, щоб ширина всієї кисті відповідала поздовжній осі грудини. Долоню другої руки накладають на тил першої, щоб підсилити тиск. Натискання на грудину проводять долонною поверхнею кисті, причому пальці не мають торкатися поверхні грудей. Тиск на грудину здійснюють поштовхом чітко вертикально випрямленими в ліктьових суглобах руками, в основному за рахунок ваги тіла того, хто надає допомогу. При цьому роблять 60-80 поштовхів за хвилину із зусиллям 30-40 кг, щоб у дорослого грудина зміщувалася у бік хребта на 4-5 см, після чого швидко припиняють тиск, не відриваючи рук від грудини. Під час натискання на грудину серце здавлюється між нею і хребтом, а кров з його камер надходить у судини великого і малого кола кровообігу. У період припинення натискання кров пасивно заповнює камери серця. У підтриманні кровообігу під час непрямого масажу основне значення має не безпосереднє стискання серця, а коливання внутрішньогрудинного тиску.

Щоб уникнути переломів ребер не можна зміщувати руки з грудини і натискати на ребра. Зміщення рук під час масажу нижче або вище рекомендованої точки небезпечне щодо виникнення перелому грудини.

Успіх реанімації залежить не тільки від вчасного її початку, але й від чіткої скоординованості дій осіб, що надають допомогу. Якщо на місці події є одна особа, що може надати допомогу, вона послідовно виконує дії, чергуючи 2 вдихи з 30 поштовхами масажу серця. У випадках, коли тих, що надають допомогу, двоє, один з них виконує роль старшого і координує дії іншого. При цьому один забезпечує прохідність дихальних шляхів і ШВЛ, а також контролює ефективність масажу серця. Інший здійснює масаж серця, роблячи 30 поштовхів на грудину на два вдихання повітря. При цьому необхідно забезпечити узгодженість - поштовх під час масажу серця проводиться відразу після закінчення чергового вдихання повітря при ШВЛ, а вдування починається відразу після закінчення 30 натискання на грудину під час масажу серця. Під час вдихання масаж серця припиняють. У зв’язку з тим, що масаж серця і ШВЛ методом «з рота в рот», «з рота в ніс» є виснажливим для тих, хто надає допомогу, залежно від самопочуття вони повинні періодично мінятися місцями. Про ефективність масажу серця і ШВЛ у процесі реанімації свідчать такі ознаки:

артеріальний тиск не нижче ніж 70 мм рт. ст. або виразна пульсація магістральних артерій;

звуження зіниць і відновлення очних рефлексів;

нормалізація забарвлення шкірних покривів;

відновлення самостійного дихання;

відновлення свідомості після своєчасної реанімації.

За потреби масаж серця і ШВЛ продовжують безперервно під час транспортування пацієнта до лікувальної установи.

Почавши реанімацію, потрібно обов’язково зупинити зовнішню кровотечу (якщо вона виникла) будь-яким доступним способом (кровоспинний джгут, пальцеве притискання судини, туга пов’язка). Під час реанімації для збільшення притоку венозної крові до серця і поліпшення мозкового кровотоку (особливо в разі крововтрат) доцільно підняти ноги або взагалі надати пацієнту положення з опущеною головою.

Після досягнення ефективної циркуляції окисленої крові в судинах можна встановити причину розвитку клінічної смерті та розпочати заходи другої стадії реанімації. При цьому масаж серця і ШВЛ не припиняють. Електрокардіографія у цей період дає змогу диференціювати фібриляцію шлуночків і шлуночкову тахікардію, гіпосистолію (електромеханічна дисоціація, безпульсова електромеханічна активність міокарду) і асистолію. Фібриляція шлуночків у разі виникнення спочатку має великохвильовий характер, але в міру розвитку гіпоксії і виснаження енергетичних резервів переходить у дрібнохвильову, потім - в асистолію.

Фібриляція шлуночків і шлуночкова пароксизмальна тахікардія рідко припиняються під впливом масажу серця і ШВЛ, ще рідше - зникають самостійно. Найефективніше їх усуває електродефібриляція постійним струмом. Зазначені медичні дії може проводити тільки лікар закладу охорони здоров’я.



Додаток 27
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 10 глави 2 розділу XII)

КОМПЛЕКТАЦІЯ АПТЕЧКИ ВОДОЛАЗНОЇ

№ з/п

Назва

Кількість
одиниць

Медикаменти для внутрішнього вживання

1

Валідол, таб.

10 (1 конвалюта)

2

Ацетилсаліцилова кислота, 0,5 г, таблетки

20 (2 конвалюти)

3

Нітрогліцерин 0,5 мг, таблетки

10 (1 скляна трубка)

4

Дротаверин 40 мг, таблетки

20 (1 упаковка)

5

Кетопрофен 100 мг, таблетки

20 (1 флакон)

Медикаменти для зовнішнього застосування

1

Сульфацетамід, 20 % розчин, тюбик-крапельниця по 2 мл, шт.

2

2

Йодин, 5 % спиртовий розчин по 50,0, флакон

1 упаковка

3

Амонія по 1 мл в ампулі, шт.

6 (1 упаковка)

4

Нафазолін, 0,1 % розчин, мл

10 (1 флакон)

5

Хлорамфенікол + метилурацил 40,0, мазь

1 шт.

6

Сальбутамол, дозований аерозоль для інгаляцій: 200 доз у флаконі (1 доза - 100 мкг)

1 шт.

Матеріали для перевязування

1

Індивідуальний перев’язувальний пакет, шт.

2

2

Бинт марлевий стерильний 14 x 7 см, 10 x 5 см, шт.

3 + 5

3

Серветки марлеві стерильні малі, пакети, шт.

1

4

Шина сітчаста, шт.

2

5

Косинка велика, шт.

1

6

Лейкопластир 0,02 Ч 5 м, шт.

1

Інструментарій та інше майно

1

Роторозширювач, шт.

1

2

Язикотримач, шт.

1

3

Ножиці прямі, шт.

1

4

Ніж гострий, довжина леза 5-6 см, шт.

1

5

Джгут кровоспинний типу «турнікет», шт.

1

6

Термометр, шт.

1

7

Грілка гумова, шт.

2

8

Піпетка очна, шт.

1

9

Повітропровід «з рота в рот», шт.

1

10

Вимірювач артеріального тиску, шт.

1

11

Фонендоскоп, шт.

1

12

Опис аптечки водолазної, шт.

1

Порядок використання медикаментів та інструментарію

№ з/п

Назва

Порядок використання

Медикаменти для внутрішнього застосування

1

Валідол

Приймати при гострому болю в ділянці серця. Таблетку покласти під язик

2

Ацетилсаліцилова кислота

Вживати по ј таблетки на добу при декомпресійній хворобі

3

Нітрогліцерин

Застосовувати при гострому болю в ділянці серця. Таблетку покласти
під язик

4

Дротаверин

Вжити при болях у животі 2-3 рази на добу по 1 таблетці

5

Кетопрофен

Вжити при больовому синдромі

Медикаменти для зовнішнього застосування

1

Сульфацетамід

Закапати 2-3 краплі в око у разі потрапляння стороннього тіла
для профілактики запалення

2

Йодин, 5 % спиртовий розчин

Змастити краї рани або забите місце

3

Розчин аміаку

Застосовувати у разі втрати свідомості. Вміст ампули вилити на тампон, віджати та піднести до кожної ніздрі постраждалого

4

Нафазолін, 0,1 % розчин

Закапати по 2 краплі в кожну ніздрю у разі поганої прохідності євстахієвих труб

5

Хлорамфенікол + метилурацил

Застосовувати для дезінфекції ран, саден, опіків

6

Сальбутамол

Вдихати 1-2 дози у разі нападу задухи (бронхоспазм, ураження дихальних шляхів димом), не більше ніж 8 доз за добу

Матеріали для перевязування

1

Індивідуальний пакет перев’язувальний

Для накладення пов’язок. Накласти на відкриту рану

2

Бинти марлеві стерильні

Забинтувати рану, попередньо поклавши на неї стерильні серветки

3

Серветки марлеві стерильні малі

Для обробки поверхні рани

4

Шина сітчаста (дротяна)

Для фіксації кінцівок при переломах і вивихах. Зафіксувати місце перелому кістки, захопивши два найближчих суглоби

5

Косинка велика

Для фіксації шини на кінцівки

6

Лейкопластир

Для закріплення пов’язок на ранах, для заклеювання подряпин

Інструментарій та інше майно

1

Роторозширювач

Для розкриття рота потерпілого. Роторозширювач вводити по щоці за останні зуби, після чого натисканням на ручки розширювача
розкрити рот

2

Язикотримач

Для утримування язика під час проведення штучного дихання

3

Ножиці прямі тупокінцеві, 14 см

Для розрізання матеріалу для перев’язування

4

Ніж гострий, довжина леза 5-6 см

Для розрізання водолазної сорочки (гідрокомбінезона)

5

Джгут кровоспинний

Для тимчасового зупинення кровотечі. Накласти поверх одягу не більше ніж на 1-1,5 год

6

Термометр

Для вимірювання температури тіла

7

Грілка гумова

Для зігрівання або охолодження ділянок тіла, залежно від температури води, що заливається

8

Піпетка

Для закапування нафтизину в ніс

9

Повітропровід «з рота в рот»

Ввести в ротову порожнину для проведення штучної вентиляції легенів

10

Вимірювач артеріального тиску

Для вимірювання артеріального тиску за способом Короткова

11

Фонендоскоп

Для вимірювання артеріального тиску і прослуховування органів грудної клітини

12

Термоковдра

Для зігрівання


Додаток 28
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 2 глави 3 розділу XII)

РЕЖИМИ
праці та відпочинку водолазів

1. Загальний час перебування водолаза під тиском протягом доби (24 години) не має перевищувати 6 годин. Черговий спуск з урахуванням даних пункту 3 глави 3 розділу XII Інструкції з організації водолазних спусків та робіт у Державній службі України з надзвичайних ситуацій дозволяється не раніше ніж через 12 годин після закінчення останнього спуску в робочій зміні.

В окремих випадках за загального часу перебування водолаза під тиском протягом доби від 6 до 10 годин черговий спуск дозволяється не раніше ніж через 24 години після закінчення поточного спуску.

Якщо загальний час перебування водолаза під тиском протягом доби перевищив 10 годин, черговий спуск дозволяється не раніше ніж через 48 год після закінчення поточного спуску.

2. Перед спуском під воду водолазу слід надати відпочинок, тривалість якого визначено у таблиці 1.

Таблиця 1

Тривалість повного відпочинку водолазів
перед робочими спусками під воду залежно від планованих глибин,
тривалості та важкості роботи на ґрунті

Глибина, м

Час роботи на ґрунті, хв

Час повного відпочинку, хв

легка робота на ґрунті (огляд об’єкта, зварювання та різання металу, остропка дрібних предметів тощо)

робота середньої важкості на ґрунті (монтаж конструкцій і робота під льодом, перенесення і укладання вантажів, підводний судноремонт і монтаж трубопроводів тощо )

важка робота на ґрунті (робота з гідромонітором, закладення пробоїн, підводна очистка суден від обростання, робота всередині затонулих суден тощо)

До 12

До 120

Відпочинок не потрібен

30

45

121-360

30

45

60

13-45

До 240

45

60

90

46-60

До 105

60

90

120

__________
Примітки:


1. Повним відпочинком водолазів вважається звільнення їх від усіх видів робіт. У цей період допускаються тільки медичний огляд, підготовка і робоча перевірка спорядження.
2. У день спуску водолазів слід звільнити за 1 годину до початку повного відпочинку від важких фізичних робіт (вантажно-розвантажувальних, підйому і перенесення транспортних балонів, такелажних робіт, вибирання шлангів з глибини понад 45 м і за швидкості течії понад 0,5 м/с тощо).
3. У разі проведення цілодобових робіт по змінах кожен водолаз повинен мати перед спуском не менше ніж 7-8 годин для сну.
4. Максимально допустимий час перебування водолазів на ґрунті зазначено в режимах декомпресії.

3. Після спуску під воду водолазам надається відпочинок, тривалість якого визначено у таблиці 2.

Таблиця 2

Тривалість повного відпочинку водолазів
після спуску під воду залежно від глибини,
тривалості та важкості роботи на ґрунті

Глибина, м

Час роботи на ґрунті, хв

Час повного відпочинку, хв

легка робота (огляд об’єкта, зварювання та різання металів, остропка дрібних предметів тощо)

робота середньої важкості (монтаж конструкцій і трубопроводів, робота під льодом, перенесення і укладання вантажів, підводний судноремонт тощо)

важка робота (робота з гідромонітором, закладення пробоїн, підводна очистка суден від обростання, робота всередині затонулих суден тощо)

До 12

До 120

Відпочинок не потрібен

30

45

121-360

30

45

60

13-45

До 240

60

120

180

46-60

До 105

120

180

240

__________
Примітка.


Після повного відпочинку водолази мають бути звільнені до кінця робочого дня від важких фізичних робіт, зазначених у примітці 2 до таблиці 1 цього додатка.

4. У разі тривалих перерв між спусками під воду для відновлення натренованості спуски слід проводити у порядку, наведеному у таблиці 3.

Таблиця 3

Заходи щодо відновлення натренованості водолазів
залежно від перерви між спусками під воду

Досягнута глибина,
м

Перерва між спусками, діб

до 45

від 46 до 90

понад 90

6-20

Дозволяється спуск на досягнуту глибину

Дозволяється спуск на досягнуту глибину

Один спуск під воду на глибину 10 м
з експозицією 20 хв

21-40

Дозволяється спуск на досягнуту глибину

Один тренувальний спуск під воду на глибину 10 м з експозицією 20 хв

Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 40 м з експозицією 20 хв і один спуск під воду на глибину 10 м з експозицією 20 хв

41-60

Дозволяється спуск на досягнуту глибину

Один тренувальний спуск у барокамері під тиском 0,8 мПа (80 м вод. ст.) з експозицією 15 хв і один спуск під воду на глибину 40 м з експозицією 20 хв

Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв. Один спуск під воду на глибину 20 м з експозицією 20 хв і один спуск під воду на глибину 40 м з експозицією 20 хв

5. Для отримання натренованості водолазів водолазні спуски здійснюються послідовно на глибини:

5-20 м, 21-40 м, 41-60 м з експозицією на ґрунті не менше ніж 20 хв. Кількість спусків на кожну глибину визначає для кожного водолаза водолазний спеціаліст спільно з водолазним лікарем (фельдшером) з урахуванням рівня професійної підготовки водолаза та індивідуальних особливостей його організму.

6. За потреби спуску водолаза на глибину, що перевищує досягнуту, слід керуватися даними, наведеними у таблиці 4.

Таблиця 4

Порядок допуску водолазів до спусків на глибини,
що перевищують досягнуті

Досягнута глибина, м

Запланована глибина спуску, м

20-30

31-40

41-50

51-60

5-20

Тренувальний спуск не потрібен

Один тренувальний спуск під воду на глибину 30 м з експозицією 20 хв

Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв і під воду на глибину 30 м з експозицією 20 хв

Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв і під воду на глибину 30 і 50 м з експозицією 20 хв

21-40

Тренувальний спуск не потрібен

Тренувальний спуск не потрібен

Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв

Один тренувальний спуск у барокамері на «глибину» 80 м з експозицією 15 хв і під воду на глибину 50 м з експозицією 20 хв

41-60

Тренувальний спуск не потрібен

7. Для придбання первинної стійкості до наркотичної дії азоту повітря та інших факторів підвищеного тиску водолази і водолазні спеціалісти, допущені до медичного забезпечення водолазів, повинні здійснювати послідовно протягом місяця з інтервалами не менше ніж 1-2 дні по три спуски в барокамері на «глибину» 40, 80 і 100 м з експозицією «на ґрунті» відповідно 20, 15 і 10 хв.

8. Для підтримання стійкості організму до наркотичної дії азоту повітря та інших факторів підвищеного тиску водолази і водолазні спеціалісти, допущені до медичного забезпечення водолазів, залежно від виробничих умов проходять тренувальні спуски в барокамері 1-2 рази на місяць під тиском 1 мПа (100 м вод. ст.) з експозицією на ґрунті 10 хв та 1 раз на квартал з експозицією 20 хв. В останньому випадку спуск з експозицією 10 хв протягом місяця не проводиться.

У разі порушення зазначеного ритму тренувань для відновлення натренованості до факторів підвищеного тиску повітря необхідно керуватися вимогами таблиці 5 цього додатка.

Таблиця 5

Режими відновлення натренованості до факторів
підвищеного тиску повітря в умовах барокамери

Перерва між спусками в барокамері, діб

до 45

від 46 до 90

понад 90

Дозволяється спуск під тиском 1 мПа
(100 м вод. ст.)

Дозволяється спуск під тиском 1 мПа
(100 м вод. ст.) після спуску під тиском 0,8 мПа (80 м вод. ст.) з експозицією «на ґрунті» 15 хв

Спуски проводять згідно з пунктом 8 цього додатка

9. Водолазний склад, не допущений до медичного забезпечення водолазів, проходить щомісячні тренування для підтримання стійкості організму до наркотичної дії азоту повітря в барокамері під тиском 0,8 мПа (80 м вод. ст.) з експозицією «на ґрунті» 15 хв залежно від потреби.

У разі порушення зазначеного ритму тренувань (їх відсутності понад 90 днів) спуску в барокамері під тиском 0,8 мПа (80 м вод. ст.) з експозицією «на ґрунті» 15 хв має передувати спуск у барокамері під тиском 0,4 мПа (40 м вод. ст.) з експозицією «на ґрунті» 20 хв.

10. Лікар (фельдшер) спеціальної підготовки зобов’язаний контролювати регулярність і правильність проведення тренувальних спусків у барокамері. Він контролює також облік проведення цих спусків у журналі медичного забезпечення водолазів.

11. Особи, задіяні у тренувальних спусках в умовах барокамери, звільняються від важкої роботи за 1 год до спуску. Після спуску їм надається повний відпочинок протягом 2 год і вони звільняються від важких фізичних робіт до кінця робочого дня. Протягом 2 год після спуску вони повинні перебувати поблизу барокамери.



Додаток 29
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 6 глави 1 розділу XIII)

ПРОТОКОЛ ЗАСІДАННЯ


Додаток 30
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 9 глави 1 розділу XIII)

ПОДАННЯ



Додаток 31
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 8 глави 2 розділу XIII)

ОБОВ’ЯЗКОВІ НОРМИ
годин роботи під водою та спусків щодо основних і додаткових водолазних кваліфікацій

№ з/п

Кваліфікації водолаза

Річні норми перебування під водою відповідно до груп спеціалізації водолазних робіт, год

I

II

III

1

Водолаз 3 класу

180

90

60

2

Водолаз 2 класу

120

60

45

3

Водолаз 1 класу

100

50

30

4

Водолаз

Не менше ніж 2 спуски під воду на місяць тривалістю до однієї години

Додаткові водолазні кваліфікації

Водолаз-електрозварник
Водолаз-газорізальник

Основна кваліфікація + 10 год роботи під водою на рік зі зварювання або різання

Водолаз-підривник

Основна кваліфікація + 5 спусків на рік з практичним встановленням зарядів (імітаторів)

З метою тренування організму до наркотичного впливу азоту медичні працівники, допущені до медичного забезпечення водолазних спусків, повинні проходити тренування у декомпресійних камерах двічі на місяць під тиском 1 мПа (10 кгс/кв. см) і часу перебування під найбільшим тиском до 10 хв.



Додаток 32
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 13 глави 2 розділу XIII)

ПЕРЕВІРКА
знань осіб водолазного складу і медичного персоналу, допуску їх до роботи під водою, керівництва водолазними роботами та забезпечення водолазних спусків і робіт


з/п

Водолазна кваліфікація та спеціальності (спеціалізації) медичного складу

Водолазні роботи та їх медичне забезпечення

1

Водолазний спеціаліст

Водолазні спуски на глибинах до 60 м, як виняток, водолазні спуски під час водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, пов'язаних із рятуванням людей, на глибинах до 80 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа;
керівництво водолазними спусками та роботами на глибинах до 60 м;
проведення медичного забезпечення водолазних спусків на глибинах до 20 м (у барокамері під тиском до 100 м водного стовпа) та під час проведення водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт до 60 м;
проведення тренувань у водолазній барокамері за тисків до 1 мПа (100 м водного стовпа) з метою використання їх як помічників у аварійних ситуаціях та під час лікування хворих за умов відповідних тисків газового середовища

2

Водолазні спеціалісти, які відпрацювали під водою з початку водолазної практики 3000 год і більше, але не допущені до виконання спусків під воду за станом здоров'я або за віком

Керівництво навчальними, тренувальними, кваліфікаційними водолазними спусками на глибинах до 20 м;
керівництво водолазними робочими спусками на глибинах до 20 м

3

Водолаз 1 класу I-II групи спеціалізації водолазних робіт

Водолазні спуски та роботи на глибинах до 60 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа, як виняток, водолазні спуски під час водолазних аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, пов'язаних із рятуванням людей, на глибинах до 80 м;
керівництво навчальними, тренувальними, кваліфікаційними водолазними спусками до 20 м;
проведення медичного забезпечення водолазних спусків на глибинах до 12 м;
проведення медичного забезпечення спусків у барокамері під тиском до 1 мПа (100 м водного стовпа) під час лікувальної рекомпресії водолаза, який отримав професійне захворювання, та тренувальних спусків у разі відсутності лікаря спеціальної фізіології (фельдшера спеціальної фізіології) або водолазного спеціаліста;
в окремих випадках проведення медичного забезпечення спусків під час водолазних спусків на глибинах до 45 м з дозволу лікаря спеціальної фізіології (водолазного лікаря)

4

Водолаз 1 класу III групи спеціалізації водолазних робіт

Водолазні спуски та роботи на глибинах до 60 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа;
керівництво водолазними спусками та роботами на глибинах до 60 м

5

Водолаз 2 класу I-II групи спеціалізації водолазних робіт

Водолазні спуски та роботи на глибинах до 45 м, як виняток, водолазні спуски під час водолазних аварійно-рятувальних та інших водолазних робіт, пов'язаних із рятуванням людей, на глибинах до 80 м;
тренувальні спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа, їх медичне забезпечення та проведення лікувальної рекомпресії водолазу;
керівництво водолазними спусками на глибинах до 20 м;
медичне забезпечення водолазних спусків на глибинах до 12 м

6

Водолаз 2 класу III групи спеціалізації водолазних робіт

Водолазні спуски на глибинах до 60 м, спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа;
керівництво водолазними спусками на глибинах до 20 м

7

Водолаз 3 класу I-II групи спеціалізації водолазних робіт

Водолазні спуски та роботи із використанням для дихання повітря на глибинах до 60 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа

8

Водолаз 3 класу III групи спеціалізації водолазних робіт

Водолазні спуски на глибинах до 45 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа;
обслуговування водолазних постів за профілем службової діяльності;
надання домедичної допомоги

9

Водолаз

Водолазні спуски та роботи із використанням для дихання повітря на глибинах до 20 м;
спуски в барокамері під тиском повітря не більше ніж 100 м водного стовпа;
керівництво водолазними спусками на глибинах до 20 м;
надання допомоги водолазу в аварійній ситуації

10

Водолаз-підривник

Водолазні спуски і роботи на глибинах відповідно до отриманої кваліфікації;
проведення підводних вибухових робіт;
виконання робіт з підводного розмінування (за умов проходження спеціальної підготовки щодо порядку поводження зі зразками вибухово-небезпечних предметів)

11

Водолаз-електрозварник

Водолазні спуски і роботи на глибинах відповідно до отриманої основної кваліфікації та допусків;
проведення підводних зварювальних робіт

12

Водолаз-газорізальник

Водолазні спуски і роботи на глибинах відповідно до отриманої основної кваліфікації та допусків;
проведення підводних газорізальних робіт

13

Лікар спеціальної підготовки, який визнаний придатним до водолазних спусків та має водолазну кваліфікацію

Спуски під воду на малі та середні глибини відповідно до отриманої водолазної кваліфікації;
проведення медичного забезпечення водолазних спусків під час усіх видів водолазних робіт у всьому діапазоні глибин та експозицій;
перебування у водолазній барокамері при тиску до 1 мПа (100 м водного стовпа) або за граничних тисків

14

Фельдшер спеціальної підготовки, який пройшов медичну підготовку у медичному навчальному закладі, що має спеціалізовані з підводної медицини кафедри (курси), а також має відповідне посвідчення (свідоцтво)

Спуски під воду на малі та середні глибини відповідно до отриманої водолазної кваліфікації та допусків;
медичне забезпечення водолазів під час водолазних спусків на глибинах до 45 м, крім навчальних, експериментальних та аварійно-рятувальних робіт, пов'язаних із рятуванням людей;
медичне забезпечення спусків у барокамері з надмірним тиском повітря до 1 мПа (100 м водного стовпа), як виняток, медичне забезпечення водолазів під час водолазних спусків на глибинах до 60 м


Додаток 33
до Інструкції з організації
водолазних спусків та робіт
у Державній службі України
з надзвичайних ситуацій
(пункт 14 глави 2 розділу XIII)

КВАЛІФІКАЦІЙНІ ВИМОГИ
до присвоєння водолазних кваліфікацій працівникам органів та підрозділів

1. Водолаз 3 класу I-II групи спеціалізації робіт

Завдання та обов’язки. Здійснює пошук і рятування постраждалих осіб на водних об’єктах, надає домедичну допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я, стані на місці події та під час евакуації до закладів охорони здоров’я, визначених для надання екстреної медичної допомоги, ліквідація особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах затоплень. Обстежує акваторії, підводні частини гідротехнічних споруд, укладені у підводні траншеї трубопроводи та кабелі. Оглядає кам’яні укоси каналів, шлюзів, гребель і дамб, опорних частин причальних стінок, пірсів та інших споруд для швартування суден, плавучих знаків, обстановки шляху і засобів навігаційного устаткування. Здійснює пошук трубопроводів і кабелів за допомогою трасошукачів. Визначає глибини залягання трубопроводів за допомогою трасошукачів або методом зняття поперечників. Розробляє підводний ґрунт за допомогою гідророзмивних засобів, водоструминного або пневматичного грунтососів і відбійного молотка з метою поглиблення та очищення дна. Знімає наноси з корпусу затонулого судна. Виконує роботи, пов’язані з відсипанням грунту. Робить грубе рівняння підводних кам’яно-щебеневих і піщаних ліжок під основи гідротехнічних споруд або підводних об’єктів. Робить буріння шпурів під водою. Виконує вибухові роботи під водою (за наявності додаткової кваліфікації «водолаз-підривник»).

Перепилює елементи дерев’яних конструкцій, улаштовує шипи на сваях, обшиває та конопатить щілини у шпунтових рядах, встановлює дерев’яні пробки в отвори і прокладки у зазори дерев’яних конструкцій. Випилює вікна у шпунтових стінках і рядах. Забиває і витягає йоржі, скоби, костилі, цвяхи, ставить болти і затягує гайки. Розбирає вручну дерев’яні настили. Укладає бетонну суміш під водою у мішках, баддях або ящиках (кюбелях). Остроповує і розстроповує предмети під водою. Розвантажує з корпусу затонулого судна вантаж, який не потребує балансування. Обслуговує науково-дослідні роботи. Проводить профілактичний огляд корпусу судна, здійснює очистку його підводної частини, виконує під водою прості монтажні, слюсарні, теслярські, такелажні роботи. Виконує зовнішнє обстеження корпусів затонулих плавзасобів та інші аналогічні роботи. Забезпечує усі види пошукових, рятувальних та підводно-технічних робіт, які виконуються водолазами вищої кваліфікації на водних об’єктах.

Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах; правила зберігання, перевірки, підготовки і усунення дрібних несправностей водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків, зокрема механізмів, агрегатів та інших пристроїв, які обслуговуються мотористами, електриками та іншими спеціалістами; правила водолазних спусків; основи водолазної медицини, фізичні та фізіологічні особливості водолазних спусків; технологію виконання водолазних робіт, які відповідають кваліфікаційній характеристиці; організацію робочого місця; будову контрольно-вимірювальних приладів та інструменту, що застосовуються під час роботи під водою; способи і технологію обстеження акваторій, укладених трубопроводів і кабелів; технологію пошуку і підйому предметів, які знаходяться під водою; основи креслення та читання простих креслень; правила складання схем, ескізів і актів за результатами обстежень; способи розроблення підводних кам’яно-щебеневих та піщаних ділянок, способи виконання слюсарних, теслярських і такелажних робіт, укладання бетону під водою; правила установки і стикування водозабірних та водоспускних оголовків, блоків і масивів; такелажну справу і правила користування такелажем; призначення конструктивних елементів та устаткування гідротехнічних споруд і принцип їх роботи; основні принципи будови суден; правила і послідовність огляду корпусів затонулих суден; способи заміру пробоїн у корпусах суден і пошкоджень гідротехнічних споруд; норми і правила охорони праці, виробничої санітарії, протипожежного захисту під час виконання водолазних робіт; основні властивості вибухових матеріалів і характеристики засобів вибуху та особливості їх використання під водою, заходи застереження під час поводження з ними.

Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта, спеціальна підготовка з водолазної справи у відповідному навчальному закладі (проходження навчання на спеціалізованих курсах). Без вимог до стажу роботи. Час перебування під водою з початку водолазної практики у будь-яких типах водолазного спорядження не менше ніж 400 годин.

2. Водолаз 2 класу I-II групи спеціалізації робіт

Завдання та обов’язки. Пошук і рятування людей на водних об’єктах, надання домедичної допомоги особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані, на місці події та під час евакуації до стаціонару закладу охорони здоров’я, в якому можуть надати екстрену медичну допомогу, а також постраждалим водолазам; ліквідація особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах затоплень. Обстежує перекати. Проводить повне обстеження і роботи з ремонту підводної частини гідротехнічних споруд. Укладає дюкери, підводні трубопроводи і кабель. Контролює правильність укладання підводних трубопроводів і кабелів. Установлює вантажі на підводний трубопровід, робить монтаж та демонтаж муфт, напівмуфт та захисних ґрат. Замірює прогин укладених у траншеї трубопроводів. Здійснює промивання глибоких траншей і тунелів під корпусом затонулих суден, заводить провідників у тунелі. Установлює та розбирає під водою усі види опалубок, установлює арматуру на пробоїни. Установлює стяжки та відтяжки. Оглядає та ремонтує опорно-ходові частини затворів і воріт на шлюзах. Обслуговує науково-дослідні роботи, які виконуються на підводних апаратах та в лабораторіях. Виконує роботи на пасивних знаряддях риболовства. Розвантажує з корпусу затонулого судна вантаж, який потребує балансування. Підіймає затонулі автомашини, трактори та інші технічні засоби. Замірює пробоїни у корпусах суден та ушкодження гідротехнічних споруд. Виконує ремонт і очищення від сторонніх предметів підводних пристроїв суден та інші аналогічні за характером і складністю роботи. Виконує вибухові роботи під водою (за наявності додаткової кваліфікації «водолаз-підривник»). Налагоджує кермовий пристрій, виконує дрібний ремонт трубопроводів. Налагоджує лопасті гребного гвинта. Встановлює судна на суднопідйомні споруди. Випробовує нові зразки водолазного спорядження, засоби життєзабезпечення водолазних спусків і засоби підводної механізації праці водолазів.

Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах, організацію водолазних робіт на глибинах до 45 м; методику і способи навчання підлеглого водолазного складу щодо використання нових засобів для виконання водолазних робіт; порядок медичного забезпечення водолазних спусків та робіт (з урахуванням проходження медичної підготовки за спеціальною програмою у відповідному навчальному закладі або на спеціалізованих з підводної медицини курсах при медичних навчальних закладах та отримання допуску на медичне забезпечення водолазних спусків); інструкції із застосування робочих водолазних таблиць і використовування декомпресійних камер, ведення усіх видів документації з водолазної справи та звітності, засоби виявлення несправностей і прийоми проведення поточного ремонту водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків, крім механізмів, агрегатів та інших пристроїв, які обслуговують мотористи, електрики та інші фахівці; правила та строки дезінфекції водолазного спорядження; порядок надання домедичної допомоги постраждалим водолазам та під час їх водолазних захворювань до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги або доставки до закладу охорони здоров’я, оснащеного баракамерою; основи електротехніки, конструкції корпусу суден та інших гідротехнічних споруд; прийоми та способи обстеження і ремонту підводної частини гідротехнічних споруд; правила огляду та підготовлення підводних апаратів до занурювання під воду і до підйому їх на борт плавзасобу; прийоми та способи балансування вантажів, підйому затонулої техніки; способи укладання підводних трубопроводів і кабелю, рейкових шляхів суднопідйомних споруд і контролю виконаної роботи;

прийоми обстеження внутрішніх приміщень затонулих суден; способи промивання траншей і тунелів; прийоми та способи проведення випробувань нових зразків водолазного спорядження та засобів забезпечення водолазних спусків і робіт; читання креслень середньої складності; норми і правила охорони праці, виробничої санітарії, протипожежного захисту під час виконання водолазних робіт; основні властивості вибухових матеріалів і характеристики засобів вибуху та особливості їх використання під водою, заходи застереження під час поводження з ними.

Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта (середня професійна освіта), спеціальна підготовка з водолазної справи у відповідному навчальному закладі (проходження навчання на спеціалізованих курсах). Час перебування під водою з початку водолазної практики у будь-яких типах водолазного спорядження не менше ніж 1000 годин (для водолазів I групи спеціалізації робіт), 700 годин (для водолазів II групи спеціалізації робіт).

3. Водолаз 1 класу I-II групи спеціалізації водолазних робіт

Завдання та обов’язки. Здійснює пошук і рятування людей на водних об’єктах, надає домедичну допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані, на місці події та під час евакуації до закладів охорони здоров’я, визначених для надання екстреної медичної допомоги, ліквідація особливо небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах затоплень. Складає планшети глибин із визначенням характеристики ґрунту. Виконує складні заміри під час обслідування затонулих суден. Керує телевізійними установками під час обстеження суден і гідротехнічних споруд. Знімає та виготовляє контурні та об’ємні шаблони пробоїн корпусів суден та пошкоджень підводних частин гідротехнічних споруд. Розмічає місця розташування тунелів, котлованів і ліжок. Виконує різання і зварювання металу під водою. Виконує вибухові роботи під водою (за наявності додаткової кваліфікації «водолаз-підривник»). Замінює гребні гвинти або їх лопасті. Ремонтує та замінює датчики електрорадіонавігаційних і пошукових приладів, установлених на корпусах суден. Виконує роботи з усунення течі води з підводної частини корпусу аварійного плавзасобу. Виконує усі складні аварійно-рятувальні та інші водолазні роботи.

Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах, порядок організації водолазних робіт та керівництво водолазною станцією або групою водолазних станцій на глибинах до 60 м; порядок медичного забезпечення водолазних спусків та робіт (з урахуванням проходження медичної підготовки за спеціальною програмою у відповідному навчальному закладі або на спеціалізованих з підводної медицини курсах при медичних навчальних закладах та отримання допуску до медичного забезпечення водолазних спусків); правила використовування і ремонту усіх видів водолазної техніки, що застосовується у своїй групі спеціалізації, крім агрегатів, механізмів та пристроїв, які обслуговуються мотористами, електриками та іншими фахівцями; принципи будови і застосування телевізійної та іншої радіотехнічної апаратури, яка використовується водолазами під водою; характеристики ґрунтів та порядок їх визначення; основні види аварій підводних частин гідротехнічних споруд; порядок і правила обслідування технічного стану підводних частин гідротехнічних споруд; виконання ремонтних та аварійно-відновлювальних робіт на цих спорудах; читання складних креслень; конструкції складних гідротехнічних споруд; правила експлуатації підводних транспортувальників; принцип дії електрозварювальних апаратів для зварювання та різання металу під водою; правила обслуговування електрозварювальних апаратів; основні властивості зварюваних металів, призначення електровимірювальних приладів і пристроїв, які застосовуються для контролю; основні властивості газів і рідин, які застосовуються для зварювання та різання металу під водою (для газорізальників, електрозварників за наявності додаткової кваліфікації «водолаз-зварювальник» або «водолаз-газорізальник»); основні властивості вибухових матеріалів і характеристики засобів вибуху та особливості їх використання під водою, заходи застереження під час поводження з ними; основні поняття з теорії будови суден, остійності судна, технологію проведення водолазних робіт з піднімання затонулих вантажів; правила техніки безпеки під час проведення водолазних робіт.

Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта (середня професійна освіта), спеціальна підготовка з водолазної справи у відповідному навчальному закладі (проходження навчання на спеціалізованих курсах), наявність однієї з додаткових водолазних кваліфікацій, підвищення (підтвердження) кваліфікації та робота водолазом 2 класу I-II груп спеціалізації (час перебування під водою з початку водолазної практики у будь-яких типах водолазного спорядження не менше ніж 2000 годин).

4. Водолаз 3 класу III групи спеціалізації робіт

Завдання та обов’язки. Здійснює пошук і рятування людей на водних об’єктах, надає домедичну допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані, на місці події та під час їх евакуації до закладів охорони здоров’я, визначених для надання екстреної медичної допомоги.

Бере участь у ліквідації небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах затоплень та інших на водних об’єктах. Виконує водолазні спуски під час проведення пошукових, рятувальних, аварійно-рятувальних робіт та роботи з обстеження і очищення дна водних об’єктів для місць масового відпочинку. Перевіряє та готує засоби рятування до роботи. Забезпечує роботу водолазів вищої кваліфікації.

Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах, організацію роботи рятувальної станції, правила зберігання, перевірки, підготовки і усунення незначних пошкоджень водолазного спорядження, прийоми та способи плавання, пірнання, вивільнення від захвату особою, яка потрапила в біду на воді, прийоми її буксирування; порядок надання домедичної допомоги, основи водолазної медицини, фізичні та фізіологічні властивості водолазних спусків, організацію служби на рятувальній станції.

Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта, спеціальна підготовка з водолазної справи.

5. Водолаз 2 класу III групи спеціалізації робіт

Завдання та обов’язки. Здійснює пошук і рятування людей на водних об’єктах, надає домедичну допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя й здоров’я стані на місці події та під час їх евакуації до закладів охорони здоров’я, визначених для надання екстреної медичної допомоги; бере участь у ліквідації небезпечних проявів надзвичайних ситуацій в умовах затоплень. Обстежує і очищує акваторії, відведені для масового відпочинку. Здійснює керівництво всіма видами пошукових робіт, пов’язаних із виявленням та підйомом потерпілих на воді з використанням різних видів рятувальних засобів. Здійснює зарядку водолазних апаратів стисненим повітрям та контролює їх технічну справність.

Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах, організацію роботи рятувальної станції, водолазних робіт на глибині до 45 м; керівні документи, інструкції з ведення службової документації, способи і методи проведення пошукових водолазних робіт, засоби виявлення несправності та прийоми проведення поточного ремонту водолазного спорядження, правила і строки дезінфекції водолазного спорядження, правила та способи зарядки водолазних апаратів стислим повітрям, способи надання домедичної допомоги постраждалим водолазам та під час їх водолазних захворювань до прибуття бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги.

Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта (середня професійна освіта), спеціальна підготовка з водолазної справи. Час перебування під водою з початку водолазної практики у будь-яких типах водолазного спорядження не менше ніж 300 годин.

6. Водолаз 1 класу III групи спеціалізації робіт

Завдання та обов’язки. Здійснює пошук і рятування людей на водних об’єктах, надає домедичну допомогу особам, які перебувають у небезпечному для життя і здоров’я стані, на місці події та під час евакуації до закладів охорони здоров’я, визначених для надання екстреної медичної допомоги. Бере участь у ліквідації небезпечних проявів надзвичайних ситуацій на водних об’єктах. Використовує всі види водолазної техніки, якою оснащено водолазний підрозділ. Організовує і проводить її технічне обслуговування та поточний ремонт. Керує водолазними роботами під час надання допомоги потерпілим на воді. Проводить заняття з водолазної підготовки водолазів III групи спеціалізації водолазних робіт. Рятує осіб із затонулих катерів, автомашин, тракторів, іншої техніки.

Повинен знати. Правила безпеки праці на водолазних роботах, організацію роботи рятувальної станції, водолазних робіт та методи керівництва ними на глибинах до 60 м; всі види водолазного спорядження та обладнання, якими оснащено водолазний підрозділ; правила використання і проведення ремонту водолазної техніки для проведення водолазних робіт III групи спеціалізації, крім агрегатів, механізмів та пристроїв, які обслуговують мотористи, електрики, інші фахівці; методику та способи навчання підлеглого водолазного складу новим прийомам виконання рятувальних робіт, проведення тренувань і підготовки водолазів у обсязі отриманої групи спеціалізації водолазних робіт.

Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта (середня професійна освіта), спеціальна підготовка з водолазної справи. Час перебування під водою з початку водолазної практики у будь-яких типах водолазного спорядження не менше ніж 400 годин.

7. Водолаз

Завдання та обов’язки. Виконує під водою роботи, зокрема фотографування, кінозйомку, здійснює огляд будівельних робіт на водних об’єктах. Усуває дрібні несправності водолазного спорядження.

Повинен знати. Один із типів водолазного спорядження, яке використовує, та правила спусків у ньому під воду; прийоми і способи виконання робіт під водою під час фотографування, кінозйомок, огляду об’єктів тощо, причини і ознаки специфічних водолазних захворювань, що виникають під час спусків у водолазному спорядженні; правила надання допомоги водолазу в аварійній ситуації, правила безпеки праці на водолазних роботах та правила технічної експлуатації водолазного спорядження.

Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта (середня професійна освіта), спеціальна підготовка з водолазної справи (підготовка у спеціальному навчальному закладі відповідно до програми з виконанням встановленої кількості спусків під воду).

8. Водолаз-підривник

Завдання та обов’язки. Виконує роботи за основною професією та роботи з підводного розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів (далі - ВНП), сучасних боєприпасів, підривних засобів (крім вибухових пристроїв, що використовуються в терористичних цілях). Виконує підводні вибухові роботи, роботи на акваторіях з пошуку, вилучення, знешкодження, тралення ВНП та пошукові роботи, з обстеження гідроспоруд та затоплених об’єктів. Виконує роботи зі знищення ВНП шляхом контрольованого підриву (утилізація надлишкових або застарілих видів боєприпасів). Проводить спеціальні роботи за допомогою вибуху, зокрема під час ліквідації крижаних заторів і заходів, пов’язаних із захистом гідротехнічних споруд в умовах льодоходу. Оформлює звітну документацію про результати виконаних вибухових робіт (робіт з підводного розмінування).

Повинен знати. Закони, постанови, накази, розпорядження, правила, інструкції та інші нормативно-правові документи щодо водолазної справи, інші документи, які регламентують проведення робіт з підводного розмінування та вибухових робіт, основи вибухової справи (вибухові речовини, їхні властивості та порядок застосування, засоби і способи підриву зарядів, види підривних робіт, порядок збереження, транспортування та ведення обліку вибухових матеріалів, визначення безпечної відстані під час виконання підривних робіт на водних об’єктах, заходи безпеки під час поводження з вибуховими матеріалами). Призначення, будову і порядок застосування засобів пошуку ВНП під водою та інших технічних засобів, призначених для вилучення ВНП з води на поверхню, особливості їх знешкодження, транспортування і знищення. Порядок завантаження ВНП та вибухових матеріалів на плавзасоби та їх перевезення. Призначення, будову і зовнішні відмінні ознаки боєприпасів, способи їх ідентифікації і визначення стану боєприпасу (категорії за ступенем небезпеки), порядок їх знищення (знешкодження) під водою, заходи застереження під час поводження з ВНП на водних об’єктах. Прийоми і способи пошуку ВНП на малих і середніх глибинах та порядок їх підйому на поверхню води. Методи розрахунку ваги зарядів вибухових речовин для знищення ВНП під водою. Заходи щодо мінімізації негативного впливу факторів вибуху у водному середовищі. Порядок проведення обліку знищених ВНП та вибухових матеріалів. Зміст звітної документації про ВНП, забруднені та очищені ділянки на водних об’єктах; порядок оформлення звітної документації щодо проведення робіт з очищення ділянок водних об’єктів від ВНП.

Кваліфікаційні вимоги. Загальна середня освіта та професійне навчання з одержанням освітньо-кваліфікаційного рівня «кваліфікований робітник» за відповідною робітничою професією. Спеціальна підготовка з водолазної справи у відповідному навчальному закладі (проходження навчання на спеціалізованих курсах), водолазна кваліфікація, що дає право здійснення водолазних спусків і проведення відповідних водолазних робіт.

9. Водолаз-електрозварник (газорізальник)

Повинен мати одну з основних водолазних кваліфікацій; пройти спеціальну підготовку з підводного зварювання або різання металів.

Повинен знати улаштування і порядок експлуатації апаратури і обладнання для підводного зварювання та (або) різання металів; правила безпеки під час виконання робіт із підводного зварювання і різання металів.

Повинен вміти поводитися з електрозварювальною або газорізальною апаратурою і проводити підводне зварювання та (або) різку металів на глибинах згідно з кваліфікацією.

10. Водолази всіх класів кваліфікації і груп спеціалізації робіт додатково повинні знати:

правила техніки безпеки на водолазних роботах;

правила технічної експлуатації водолазного спорядження, засобів забезпечення водолазних спусків, пристосувань та інструментів у відповідній групі спеціалізації водолазних робіт;

правила техніки безпеки щодо об’єкта, у складі якого працює водолаз (порт, судно, будівництво тощо);

технологію виробництва робіт;

порядок організації робочого місця;

правила внутрішнього трудового розпорядку на об’єкті робіт.



on top