ПОЛОЖЕННЯ
про психологічну реабілітацію військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, які брали участь в антитерористичній операції, здійснювали заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях чи виконували службові (бойові) завдання в екстремальних умовах
III. Організація процесу психологічної реабілітації
1. Загальна організація процесу психологічної реабілітації у військових частинах (підрозділах) покладається на командирів військових частин (підрозділів).
Безпосереднє виконання завдань психологічної реабілітації у військових частинах (підрозділах) покладається на:
офіцерів з морально-психологічного забезпечення (за їх наявності);
офіцерів-психологів (за їх наявності);
військових священників (капеланів) (за їх наявності).
2. Психологічна реабілітація військовослужбовців проводиться за такими етапами: декомпресія та реабілітація в стаціонарних умовах.
психоемоційне та психофізіологічне розвантаження, відновлення психологічної безпеки особистості;
Декомпресія є початковим етапом психологічної реабілітації військовослужбовців, які перебували в екстремальних (бойових) умовах службово-бойової діяльності.
Заходи з декомпресії організовує командир (начальник) органу військового управління, у підпорядкуванні якого знаходиться військова частина (підрозділ).
За 10 діб до початку проведення заходів декомпресії наказом начальника органу військового управління, у підпорядкуванні якого знаходиться військова частина (підрозділ), призначається склад робочої групи (далі - робоча група) з офіцерів морально-психологічного забезпечення, офіцерів-психологів, психологів, військових священників (капеланів) та начальника медичної служби для проведення заходів декомпресії.
3. У разі якщо для виконання завдань декомпресії військовослужбовців, що пов’язані зі здійсненням вузькоспеціалізованої високопрофесійної діяльності (психодіагностичної, психокорекційної, психоконсультаційної тощо), наявних сил недостатньо, до цієї діяльності можуть залучатися спеціалізовані мобільні групи від установ (закладів) Міністерства оборони України та Збройних Сил України (далі - спеціалізовані групи).
Спеціалізовані групи комплектуються фахівцями в необхідній галузі психології з достатнім практичним досвідом у здійсненні психодіагностичних, психокорекційних, психоконсультаційних заходів у кількості 2–3 осіб на батальйон (дивізіон).
Завдання з формування спеціалізованих груп покладається на керівництво науково-дослідних установ (організацій) Міністерства оборони України та Збройних Сил України.
Безпосереднє керівництво діяльністю спеціалізованої групи здійснює службова особа у складі групи від установи (організації), що її сформувала, відповідно до повноважень, визначених цим Положенням.
4. Основними функціональними обов’язками та повноваженнями представників робочої групи є:
визначення порядку організації та проведення психологічного вивчення і психофізіологічного обстеження, заходів корекції функціонального стану військовослужбовців;
участь в оцінюванні рівня бойової готовності (боєздатності) військових частин (підрозділів);
проведення заходів із вивчення психологічних особливостей особистості військовослужбовців;
аналіз впливу соціальних факторів на морально-психологічний стан особового складу;
прогнозування можливості розвитку віддалених наслідків впливу на військовослужбовців чинників бойового стресу;
проведення індивідуального психологічного консультування військовослужбовців;
консультування керівного складу військових частин (підрозділів) щодо урахування психофізіологічних особливостей військовослужбовців під час виконання ними службових обов’язків;
проведення психологічної інформаційно-роз’яснювальної роботи серед особового складу військових частин (підрозділів);
ознайомлення з проєктами рішень керівника робочої групи, що стосуються його діяльності;
винесення на розгляд керівника пропозицій щодо покращення роботи групи.
5. Керівник робочої групи призначається з числа офіцерів морально-психологічного забезпечення, що підпорядковуються відповідному органу військового управління.
На час виконання заходів керівник робочої групи підпорядковується командувачу (начальнику) органу військового управління, який організовує проведення заходів та є безпосереднім начальником для робочої групи.
Керівник робочої групи забезпечує своєчасне та якісне виконання заходів декомпресії, збір та узагальнення результатів роботи цієї групи, надання звіту за підпорядкуванням.
План проведення декомпресії (з урахуванням загального плану відновлення боєздатності військової частини (підрозділу)) складає керівник робочої групи з урахуванням особливостей виконання завдань та обставин перебування військової частини (підрозділу) в екстремальних (бойових) умовах. План погоджує командир військової частини (підрозділу). За результатами роботи робочої групи до плану можуть вноситися відповідні зміни.
Організацію заходів декомпресії підпорядкованого особового складу та матеріально-технічне забезпечення їх проведення здійснює командир військової частини (підрозділу).
На керівника робочої групи, крім функціональних обов’язків та повноважень, визначених пунктом 4 цього розділу, додатково покладаються такі завдання:
надання узагальнюючих рекомендацій командирам військових частин (підрозділів) щодо:
роботи з особами, яких за результатами психофізіологічного обстеження та психологічного вивчення віднесено до групи підвищеного психологічного впливу;
відновлення фізичної та психологічної спроможності й готовності військовослужбовців виконувати службові обов’язки;
попередження дезадаптаційних розладів серед військовослужбовців;
надання рекомендацій про необхідність направлення на лікування військовослужбовців з ознаками стресових розладів, БПТ;
проведення аналізу ефективності діяльності групи.
6. Тривалість проведення заходів декомпресії становить від 3 до 7 діб.
7. Після виведення з району виконання завдань за призначенням для відновлення бойової готовності (боєздатності) військової частини (підрозділу) розпочинається етап психофізіологічної діагностики військовослужбовців. На цьому етапі особовий склад проходить обов’язкове психодіагностичне обстеження, яке проводиться офіцерами-психологами, психологами військової частини (підрозділу) та робочою групою.
Протягом цього етапу з метою проведення з військовослужбовцями реабілітаційних заходів забезпечується перебування їх виключно в розташуванні військової частини (підрозділу).
8. Основні завдання декомпресії військовослужбовців, що вирішуються на цьому етапі:
визначення порядку проведення психологічного вивчення і психофізіологічного обстеження відповідно до Переліку психодіагностичних методик, рекомендованих до застосування, наведених у додатку до цього Положення;
виявлення осіб, які потребують психологічної допомоги, та надання їм цієї допомоги (за потреби);
проведення заходів психоемоційного та психофізіологічного розвантаження;
проведення індивідуального психологічного консультування військовослужбовців;
проведення консультування керівного складу частин (підрозділів) щодо виконання службових обов’язків військовослужбовців з урахуванням їх психофізіологічних особливостей;
проведення заходів психологічної просвіти серед військовослужбовців військових частин (підрозділів).
9. Після завершення проведення декомпресії за результатами роботи робочої групи складається звіт та надаються рекомендації командирам (начальникам) щодо організації та проведення подальших заходів психологічного супроводу військовослужбовців.
Рекомендації, які додаються до звіту робочої групи, містять такі розділи:
направлення до закладів охорони здоров’я (за медичними показниками, у тому числі з ознаками психічних розладів);
результати психологічного вивчення щодо кожного військовослужбовця;
черговість надання відпусток у підрозділі;
заходи щодо подальшого відновлення фізичного та психічного стану (реабілітаційні заходи);
стосовно можливої зміни роду професійної діяльності або підрозділу, де буде мінімізовано подальший негативний психологічний вплив.
10. Первинними показниками наявності у військовослужбовця БПТ та необхідності направлення його до закладу охорони здоров’я є:
неможливість виконання військовослужбовцем службових обов’язків;
необ’єктивна оцінка військовослужбовцем рівня небезпеки;
неадекватні поведінкові реакції;
деморалізуючий вплив військовослужбовця на особовий склад;
створення військовослужбовцем загрози для оточуючих.
Підставою для визначення необхідності направлення військовослужбовців до закладу охорони здоров’я також є рекомендації робочих груп, що надаються за результатами проведення психофізіологічної діагностики.