Про стягнення коштів
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 31.05.200511/229
Документ vc229600-05, поточна редакція — Прийняття від 31.05.2005

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.05.2005 Справа N 11/229
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 11.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого [...] суддів: [...] розглянувши касаційну скаргу Чернівецького обласного
відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського апеляційного господарського суду від
15.02.2005 р. у справі N 11/229 господарського суду Чернівецької області за позовом Чернівецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів до ВАТ Авіакомпанія "Буковина" про стягнення 7 089,55 грн. В С Т А Н О В И В:
Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до господарського суду Чернівецької області з
позовом до ВАТ Авіакомпанія "Буковина" про стягнення з відповідача
несплачених штрафних санкцій за нестворення робочих місць для
працевлаштування інвалідів у 2003 р. у сумі 7 089,55 грн.
Рішенням господарського суду Чернівецької області від
20.12.2004 р. (суддя [...]) у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
15.02.2005 р. ([...] - головуючий, [...]) рішення господарського
суду Чернівецької області від 20.12.2004 р. залишено без змін.
Чернівецьке обласне відділення Фонду соціального захисту
інвалідів звернулось до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 15.02.2005 р. скасувати,
прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник посилається на те,
що судом апеляційної інстанції при винесенні оскаржуваної
постанови порушені норми матеріального та процесуального права:
ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ), ст.ст. 19, 20 Закону України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ).
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали справи,
обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку
обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши
правильність застосування судом апеляційної інстанції норм
матеріального та процесуального права дійшла висновку, що
касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця, якщо інше не
передбачено законом.
У випадку невиконання ст. 19 вказаного Закону ( 875-12 ),
відповідно до "Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями),
установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду
соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання
цих коштів", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України
від 28.12.2001 р. N 1767 ( 1767-2001-п ), підприємство зобов'язано
сплачувати штрафні санкції до відділень Фонду соціального захисту
інвалідів.
Відповідно до статті 18 Закону України "Про основи соціальної
захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ), працевлаштування
інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з
питань праці та соціальної політики, органами місцевого
самоврядування, громадськими організаціями інвалідів (далі -
органи працевлаштування інвалідів).
Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів
відповідно до частини 2 статті 19 вказаного Закону ( 875-12 )
покладається на керівників підприємств. У випадку, коли кількість
працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то
відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної
сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче
місце, не зайняте інвалідом (частина 20 вказаного Закону).
Аналіз зазначених положень Закону ( 875-12 ) про захист
інвалідів дає підстави для висновку про те, що обов'язок
підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не
супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати
інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається
на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій
статті 18 цього Закону. Це підтверджується і змістом абзацу
другого пункту третього Положення про Фонд соціального захисту
інвалідів (затверджений Постановою Кабінету Міністрів України
N 1434 ( 1434-2002-п ) від 26 вересня 2002 року), згідно з яким,
завданням Фонду є здійснення контролю за додержанням
підприємствами нормативів робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів, а також підпункту 3 пункту 4 та
підпункту 3 пункту 5 цього Положення, якими Фонду надано право
здійснювати контроль за своєчасним перерахуванням підприємствами
штрафних санкцій за недодержання ними нормативів робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме: звіту форми
N 10-ПІ ( v0049202-02 ) про зайнятість та працевлаштування
інвалідів за 2003 р., поданого відповідачем, середньооблікова
чисельність штатних працівників у 2003 р. становили 67 осіб. Таким
чином, 4% від 67 складає 2,68. Як встановлено судом апеляційної
інстанції, фактично відповідачем у 2003 р. було працевлаштовано
2 інваліда.
Приймаючи оскаржувану постанову суд апеляційної інстанції
виходив з того, що відповідач здійснив всі належні від нього
заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів і не може нести
відповідальність у вигляді сплати штрафних санкцій за невиконання
нормативу працевлаштування інвалідів.
Цей висновок підтверджено наявними у справі доказами, зокрема
поданням державної статистичної звітності та списком працюючих
інвалідів - штатних працівників, зайнятих на підприємстві
відповідача у 2003 р. де зазначено перелік інвалідів, займані ними
посади та кількість відпрацьованих місяців.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов вірного
висновку стосовно того, що відповідачем впродовж 2003 р. вживались
відповідні передбачені чинним законодавством України заходи,
спрямовані на створення робочих місць для працевлаштування
інвалідів, забезпечення працевлаштування.
Посилання позивача на необхідність заокруглення суми 2,68 до
3 та помилковість підрахунку середньооблікової чисельності
працюючих інвалідів з огляду на порядок такого обчислення (беручи
до основу повний робочий рік - 12 місяців, передбаченого
Інструкцією зі статистики чисельності працівників, зайнятих у
народному господарстві, затв. Наказом міністерства статистики
N 171 ( z0287-95 ) від 07.07.1995 р. обґрунтовано не прийнято
судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки Закон України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" ( 875-12 ) не
передбачає такої процедури обчислення, є спеціальним в даній сфері
і має вищу юридичну силу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що оскаржувана постанова
винесена з дотриманням норм матеріального та процесуального права,
а тому підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Чернівецького обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
15.02.2005 р. у справі N 11/229 залишити без змін.



вгору