Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 15.06.200511/137"НА"
Документ vb137600-05, поточна редакція — Прийняття від 15.06.2005

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.06.2005 Справа N 11/137"НА"
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 29.09.2005
відмовлено в допуску до провадження
за винятковими обставинами)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...] розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 22.02.2005 р. у справі N 11/137"НА" господарського суду Житомирської області за позовом Спільного підприємства у формі товариства з
обмеженою відповідальністю "Резон" до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення в судовому засіданні взяли участь представники: [...] В С Т А Н О В И В:
У серпні 2004 р. Спільне підприємство у формі товариства з
обмеженою відповідальністю "Резон" (далі - Товариство) звернулось
до господарського суду Житомирської області з позовом до
Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції (далі -
Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
N 3957/26-0 від 29.07.2004 р. Вказаним податковим
повідомленням-рішенням Товариству було визначено суму податкового
зобов'язання у розмірі 17 427,00 грн. (11 618,00 грн. - основний
платіж, 5 809,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції) за платежем
"Податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Позовні вимоги Товариство обґрунтовувало тим, що сума податку
на додану вартість у розмірі 11 618,00 грн., включена ним до
складу податкового кредиту на підставі податкової накладної,
складеної Товариством з обмеженою відповідальністю "Баркософт",
правомірно, оскільки на момент складання вказаної накладної
останнє було зареєстровано як юридична особа та як платник податку
на додану вартість, мало індивідуальний податковий номер, а тому
накладна відповідає вимогам пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Рішенням господарського суду Житомирської області від
25.11.2004 р. позовні вимоги Товариства задоволено.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
22.02.2005 р. рішення господарського суду Житомирської області від
25.11.2004 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що податкова накладна, на
підставі якої Товариство включило до складу податкового кредиту
суму у розмірі 11 618,00 грн., відповідає вимогам Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 22.02.2005 р., в якій просить зазначену
постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити
Товариству у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга
мотивована тим, що господарські суди попередніх інстанцій,
вирішуючи спір, неправильно застосували пп. 7.2.4 п. 7.2,
пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ).
Товариство не скористалось правом, наданим ст. 111-2
ГПК України ( 1798-12 ), та відзив на касаційну скаргу не
надіслало, що не перешкоджає перегляду постанови апеляційного
господарського суду, яка оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю
представників сторін матеріали справи та доводи Інспекції,
викладені у касаційній скарзі, перевіривши правильність юридичної
оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування
господарськими судами апеляційної та першої інстанцій норм
матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішень,
колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
касаційна скарга Інспекції підлягає задоволенню, враховуючи
наступне.
Відповідно п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) (тут і надалі - у редакції, що діяла на
момент включення Товариством до складу податкового кредиту з
податку на додану вартість відповідної суми) податковий кредит -
це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове
зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Згідно з пп. 7.4.1 п. 7 ст. 7 зазначеного Закону
( 168/97-ВР ) податковий кредит звітного періоду складається із
сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному
періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість
яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та
основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають
амортизації.
Пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону ( 168/97-ВР )
передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту
будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими
накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) -
актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який
засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт
(послуг).
Вимоги до змісту податкової накладної, що надається покупцю
платником податку-продавцем, визначено пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Порядок заповнення податкової накладної, затверджений наказом
Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року
N 165 ( z0233-97 ), передбачає, зокрема, що: - податкова накладна складається у двох примірниках (оригінал
і копія) у момент виникнення податкових зобов'язань продавця
(пункт 6 ( z0233-97 ); - усі складені примірники податкової накладної підписуються
особою, уповноваженою платником податку здійснювати продаж товарів
(робіт, послуг), та скріплюються печаткою такого платника
податку-продавця (пункт 18 ( z0233-97 ).
Задовольняючи позов, господарські суди першої та апеляційної
інстанції виходили з того, що сума податку на додану вартість у
розмірі 11 618,00 грн. включена Товариством до складу податкового
кредиту з дотриманням вимог Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ). Проте, колегія суддів Вищого
господарського суду України з таким висновком погодитись не може,
враховуючи таке.
Під час розгляду справи у господарських судах попередніх
інстанцій знайшов підтвердження факт визнання рішенням
Святошинського районного суду м. Києва від 27.11.2003 року у
справі N 2-3645/2003 р. недійсними: - протоколу N 1 установчих зборів Товариства з обмеженою
відповідальністю "Баркософт" - з моменту його складання; - установчого договору Товариства з обмеженою
відповідальністю "Баркософт" - з моменту його укладання; - статуту Товариства з обмеженою відповідальністю
"Баркософт" - з моменту його реєстрації; - свідоцтва про реєстрацію Товариства з обмеженою
відповідальністю "Баркософт" як платник податку - з моменту
внесення в реєстр платників податків на додану вартість.
Копія зазначеного рішення Святошинського районного суду
м. Києва знаходиться у матеріалах справи.
Як встановлено загальним місцевим судом, укладання
громадянином Степанцем О.О. установчого договору Товариства з
обмеженою відповідальністю "Баркософт" та призначення вказаного
громадянина на посаду директора зазначеного Товариства проводилось
невідомими особами без його відома та волевиявлення; жодних
реєстраційних та банківських документів Товариства з обмеженою
відповідальністю "Баркософт", так само як і документів, пов'язаних
з господарського діяльністю цього товариства, громадянин С[...] не
підписував.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
зазначені обставини свідчать про те, що у господарській операції з
Товариством від імені Товариства з обмеженою відповідальністю
"Баркософт" на стороні продавця діяла особа, яка не мала законних
повноважень на здійснення таких операцій та підписання документів
податкової звітності (податкової накладної). Як наслідок, включена
Товариством до складу податкового кредиту сума податку на додану
вартість у розмірі 11 618,00 грн. не підтверджується належним
чином оформленою податковою накладною, оскільки остання підписана
особою, яка не мала на це законних повноважень.
Не давши юридичної оцінки фактам, встановленим рішенням
Святошинського районного суду м. Києва від 27.11.2003 року у
справі N 2-3645/2003 р., господарські суди попередніх судових
інстанцій помилково дійшли висновку про те, що надана Товариством
в обґрунтування позовних вимог податкова накладна, складена
Товариством з обмеженою відповідальністю "Баркософт", відповідає
встановленим Законом України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) вимогам та є підставою для включення суми податку на
додану вартість у розмірі 11 618,00 грн. до складу податкового
кредиту.
За таких обставин колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що прийняті у справі судові рішення
не можна визнати законними й обґрунтованими, у зв'язку з чим вони
підлягають скасуванню.
Між тим, враховуючи, що місцевий та апеляційний господарські
суди встановили всі обставини справи, які мають значення для
вирішення спору, колегія суддів Вищого господарського суду України
вважає за можливе прийняти нове рішення у справі, якім відмовити в
задоволенні позовних вимог Товариства.
За згодою представників сторін, відповідно до частини другої
ст. 85 та частини першої ст. 111-5 ГПК України ( 1798-12 ), в
судовому засіданні оголошена лише вступна та резолютивна частини
постанови Вищого господарського суду України.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 та 111-11 ГПК України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової
інспекції на постанову Житомирського апеляційного господарського
суду від 22.02.2005 р. у справі N 11/137"НА" господарського суду
Житомирської області задовольнити.
Рішення господарського суду Житомирської області від
25.11.2004 р. та постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 22.02.2005 р. у справі N 11/137"НА"
скасувати.
У задоволенні позовних вимог Спільного підприємства у формі
товариства з обмеженою відповідальністю "Резон" відмовити.



вгору