Про визнання недійсним договору
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 07.07.200546/991
Документ v_991600-05, поточна редакція — Прийняття від 07.07.2005

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07.07.2005 Справа N 46/991
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 08.09.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...] розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Кредит
Банк (Україна)" в особі Київської філії на постанову від 30.03.05 Київського апеляційного господарського суду у справі N 46/991 господарського суду м. Києва за позовом ТОВ "Лідір" до Акціонерного товариства "Кредит Банк (Україна)" про визнання недійсним договору за участю представників сторін: [...]
За згодою сторін відповідно до ч. 2 ст. 85 та ч. 1 ст. 111-5
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) у
судовому засіданні від 07.07.05 були оголошені лише вступна та
резолютивна частини постанови колегії суддів Вищого господарського
суду України.
Рішенням господарського суду м. Києва від 24.01.2005 повністю
задоволено позовні вимоги: - визнано недійсним договір застави нежилого будинку, який
розташований в м. Києві за адресою: провулок Ніжинський, N 2-4,
корпус 2, літера "Б", укладений 15 липня 2003 р. між акціонерним
товариством "Кредит Банк (Україна)" та товариством з обмеженою
відповідальністю "Лідір"; - стягнуто з акціонерного товариства "Кредит Банк (Україна)"
(03150, м. Київ, вул. Горького, 91/14, код ЄДРПОУ 14361598) на
користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лідір" (03058,
м. Київ, вул. Борщагівська, 204, код ЄДРПОУ 23722724) 51 грн.
витрат по сплаті державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішення господарського суду м. Києва мотивоване наступним: 1. У директора були відсутні повноваження на укладення
спірного договору застави, враховуючи наявність рішення
господарського суду м. Києва від 05.11.04 у справі N 46/854.
Вказаним судовим рішенням встановлено, що Ш.Ю.О. було обрано на
посаду директора товариства з обмеженою відповідальністю "Лідір"
не уповноваженим на те складом учасників товариства, а саме за
участі ДП "Україна-Ліфт", ТОВ "Спільне
українсько-російсько-американське підприємство "Київагро",
ТОВ "Республіканська газова компанія", про що свідчить протокол
від 12.07.2003 р.
2. Укладення спірного договору застави мало місце з
порушенням вимог пп. 8.6.3 п. 8.6 ст. 8 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) щодо заборони
передачі в наступну заставу майна, яке перебуває у податковій
заставі, без відповідного погодження з податковим органом.
Висновок про наявність податково застави зроблено на підставі
Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна про податкові
застави N 1583225 від 15.11.04 р.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
30.03.2005 рішення господарського суду м. Києва від 24.01.2005
залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з наступних
мотивів: 1. нерухоме майно товариства з обмеженою відповідальністю
"Лідір" перебувало у податковій заставі. Факт наявності податкової
застави випливає з вимог пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), згідно
яких, як зазначено в постанові апеляційного суду, податкова
застава поширюється на все майно боржника та підтверджується
Витягом з Державного реєстру рухомого майна, виданим 25.03.05 р.; 2. в матеріалах справи N 46/991 відсутні докази скасування
рішення господарського суду м. Києва від 05.11.04 у справі
N 46/854, яке є доказом підписання договору застави від
15.07.03 р. неуповноваженою особою і в даному судовому процесі
колегія суддів не вправі переглядати висновки, викладені в рішенні
господарського суду м. Києва по справі N 46/854; 3. подані відповідачем протоколи загальних зборів учасників
ТОВ "Лідір" б/н від 12.07.03, 15.07.03 про обрання генеральним
директором товариства з обмеженою відповідальністю "Лідір", права
підпису договору застави на забезпечення повернення повернення
кредиту, апеляційним судом не приймаються до уваги, оскільки
рішення зборів, оформлених цими протоколами, не були предметом
дослідження в суді першої інстанції, прийняті не учасниками
товариства з обмеженою відповідальністю "Лідір". Згідно зі
статутом товариства з обмеженою відповідальністю "Лідір" та
Договором про продовження діяльності "Лідір", зареєстрованих
Жовтневою районною адміністрацією в м. Києві за N 04856 від
13.04.99 р., засновниками (учасниками) товариства з обмеженою
відповідальністю "Лідір" є товариство з обмеженою відповідальністю
"Прогресивні медичні технології" та закрите акціонерне товариство
"Полімед". 4. Згідно рішення загальних зборів учасників товариства з
обмеженою відповідальністю "Лідір", оформленого протоколом
засідання від 12.07.03 р. та прийнятого за участі товариства з
обмеженою відповідальністю "Прогресивні медичні технології" та
закритого акціонерного товариства "Полімед", директору дозволено
підписувати договори, які передбачають відчуження нерухомості, на
суму не більше 15 тисяч гривень. Оскільки сума спірного договору
перевищує 15 тис. грн., то вказаний договір застави був
укладений Ш[...]. з перевищенням повноважень.
Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного
господарського суду від 30.03.2005, відповідач звернувся до Вищого
господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить
скасувати рішення господарського суду м. Києва від 24.01.2005 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від
30.03.2005 і постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних
вимог ТОВ "Лідір" відмовити.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та
апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального
та процесуального права, а саме пп. 8.2.2. п. 8.2. та п. 8.3.
ст. 8 Закону України від 21.12.2000 N 2181-III ( 2181-14 ) "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами", п. 3.1. ч. 3 Порядку
застосування податкової застави органами державної податкової
служби, затвердженого наказом ДПА України від 28.08.2001 N 338
( z0857-01 ) та ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ).
На момент прийняття постанови апеляційною інстанцією підпункт
8.2.2. пункту 8.2. статті 8 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) втратив чинність у зв'язку з
рішенням Конституційного Суду України від 24.03.05 N 2-рп/2005
( v002p710-05 ). Відповідно ж до ч. 2 ст. 152 Конституції України
( 254к/96-ВР ) закони, інші правові акти або їх окремі положення,
що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ) господарський суд
вирішуючи спори, керується виключно чинним законодавством. Таким
чином, апеляційний суд у своїй постанові не мав права посилатися
на норму, визнану у встановленому законодавством України порядку
неконституційною.
Апеляційним судом безпідставно застосовано ст. 48 та ЦК УРСР
( 1540-06 ), оскільки Пленум Верховного Суду України в своїй
постанові від 28.04.1978 N 3 ( v0003700-78 ) "Про судову практику
в справах про визнання угод недійсними" встановив, що "У разі
визнання угоди недійсною за ст. 48 ЦК суд повинен у рішенні
посилатись і на нормативний акт, вимогам якого угода не
відповідає".
В той же час, посилаючись на ч. 1 ст. 63 ЦК УРСР ( 1540-06 )
як на підставу для визнання договору застави недійсним, судами
першої та апеляційної інстанцій не враховано вимог, передбачених
пп. 9.3. п. 9 Роз'яснення президії ВАСУ від 12.03.1999 р.
N 02-5/111 ( v_111800-99 ) "Про деякі питання практики вирішення
спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", згідно з якими
передбачені установчими документами обмеження повноважень особи
щодо укладення угод не повинні впливати на відносини підприємства,
установи, організації, від імені якої укладено угоду, з іншими
особами. Така угода може бути визнана недійсною за позовом особи,
на користь якої були встановлені обмеження, лише за умови, що
друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі обмеження.
Натомість, судами першої та апеляційної інстанцій не
встановлено, що відповідач був належним чином обізнаний з
відповідними обмеженнями повноважень директора товариства, чи міг
або повинен був про них знати. Навпаки, як встановлено судами
першої та апеляційної інстанцій, відповідачеві були надані
протоколи, які не містили зазначеного вище обмеження. Факт
визнання їх апеляційним судом недійсними не тягне за собою
висновок про відсутність у директора ТОВ "Лідір" - [...].
повноважень на укладання договору застави від 12.07.2003 р.,
оскільки судом апеляційної інстанції встановлена наявність
протоколу від 12.07.2003 р., підписаного належними учасниками ТОВ
"Лідір" - ТОВ "Прогресивні медичні технології" та ЗАТ "Полімед".
Цей протокол позивачем не оспорювався і недійсним не визнавався.
Таким чином, судами безпідставно було застосовано ст.ст. 63,
48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) і визнано недійсним договір застави від
15.07.2003 р. на підставі відсутності повноважень Ш[...] на його
укладання.
Розглянувши доводи, викладені в касаційній скарзі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування апеляційним господарським судом та судом
першої інстанції норм матеріального та процесуального права,
колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню,
виходячи з наступного:
Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
встановлено, що 15.07.2003 між позивачем та відповідачем було
укладено договір застави нежилого будинку площею 1043,600 кв. м
який знаходиться за адресою: м. Київ, провул. Ніжинський, 2-4,
корпус 2 в літері "Б" і належить на праві власності позивачу, що
підтверджується свідоцтвом про право власності на нежилий будинок
серії НБ N 010002961 від 16.02.00, яке міститься в матеріалах
справи. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом
київського міського нотаріального округу С[...] та зареєстрований
у реєстрі нотаріальних дій за N 31.
Від імені позивача договір був укладений генеральним
директором Ш[...]
Рішенням господарського суду м. Києва від 05.11.2004
встановлено, що Ш[...] був призначений директором товариства з
обмеженою відповідальністю "Лідір" не уповноваженими учасниками
товариства, в зв'язку з тим, що ДП "Україна-Ліфт", ТОВ "Спільне
українсько-російсько-американське підприємство "Київагро",
ТОВ "Республіканська газова компанія" незаконно були введені до
складу учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Лідір".
З рішення випливає, що належними учасниками є ТОВ "Прогресивні
медичні технології" та ЗАТ "Полімед".
На підставі вказаного рішення судами першої та апеляційної
інстанції зроблено висновок про те, що Ш[...] не був директором
товариства, а отже, на мав права укладати спірний договір застави.
Таким чином, враховуючи встановлені апеляційним судом
обставини, визначених протоколом від 12.07.2003 загальних зборів
за участю належних учасників товариства з обмеженою
відповідальністю "Лідір", свідчить про безпідставність висновку
судів про те, що Ш[...] не був директором товариства.
В той же час, апеляційним господарським судом встановлено, що
Ш[...] був призначений на посаду директора товариства з обмеженою
відповідальністю "Лідір" згідно протоколу від 12.07.2003 за участі
належного складу учасників товариства - ТОВ "Прогресивні медичні
технології" та ЗАТ "Полімед".
Одночасно, судом апеляційної інстанції встановлено, що
Ш.Ю.О. було обрано на посаду директора з певними обмеженнями
повноважень, а саме з правом підписувати договори на суму, що не
перевищує 15 тисяч гривень та договори, які передбачають
відчуження нерухомості лише за згодою зборів засновників
товариства з обмеженою відповідальністю "Лідір".
Однак, судами першої та апеляційної інстанцій не надано
належної правової оцінки зазначеним фактам. Зокрема, не враховано
те, що передбачені установчими документами обмеження повноважень
особи щодо укладення угод не повинні впливати на відносини
підприємства, установи, організації, від імені якої укладено
угоду, з іншими особами. Така угода може бути визнана недійсною за
позовом особи, на користь якої були встановлені обмеження, лише за
умови, що друга сторона знала чи повинна була знати про існуючі
обмеження.
Як вбачається з матеріалів справи судами першої та
апеляційної інстанцій не встановлено, що відповідач був належним
чином обізнаний з відповідними обмеженнями повноважень директора
товариства, чи міг або повинен був про них знати.
Враховуючи наведене, судами було неправильно застосовано
норми матеріального права, а саме ст. 48 та 63 ЦК УРСР
( 1540-06 ), в результаті чого було зроблено хибний висновок про
відсутність у Ш[...] повноважень на підписання договору застави
від 15.07.2003 р.
Судами необґрунтовано та безпідставно зроблено висновок про
те, що на момент укладення договору застави все рухоме та нерухоме
майно позивача перебувало у податковій заставі. Такий висновок є
результатом неправильного застосування судами пп. 8.2.2 п. 8.2,
8.3 та п. 8.6 ст. 8 Закону України від 21.12.2000 р. N 2181-III
( 2181-14 ) "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами", п. 3.1. ч. 3
Порядку застосування податкової застави органами державної
податкової служби, затвердженого наказом ДПА України від
28.08.2001 N 338 ( z0857-01 ) та ст. 4 ГПК України ( 1798-12 ).
Приймаючи постанову від 30.03.2005 у справі N 46/991,
Київський апеляційний господарський суд не врахував рішення
Конституційного Суду України від 24.03.2005 N 2-рп/2005
( v002p710-05 ), яким було визнано неконституційним
підпункт 8.2.2. пункту 8.2. статті 8 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ). Згідно з цим рішенням,
у разі наявності визначених законом підстав, право податкової
застави автоматично поширюється не на всі активи боржника, а
застосовується з урахуванням розміру заборгованості, тобто розмір
майна боржника, яке перебуває у податковій заставі має відповідати
розміру податкової заборгованості.
Наказом ДПА України N 216 ( v0216225-05 ) від 16.06.2005
затверджено Податкове роз'яснення положень статті 8 Закону України
від 21.12.2000 N 2181 ( 2181-14 ) "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами". В наведеному роз'ясненні зазначено, що вимоги
Рішення КСУ від 24.03.2005 р. щодо незастосування права податкової
застави з боку Держави в особі податкових органів до платників
податків стосовно розповсюдження права податкової застави на
активи боржників з урахуванням їх сум податкового боргу стосується
тих платників податків, активи яких передаються у податкову
заставу, починаючи з 24.03.2005. У випадку, якщо активи платника
податків потрапили у податкову заставу до 24.03.2005, то право
податкової застави, як визнано розглядуваним роз'ясненням, на такі
активи продовжує існувати в тому обсязі, який був до 24.03.2005.
В той же час, відповідно до п.п. "г, д, і" пп. 4.4.2 п. 4.2
Закону України від 21.12.2000 р. N 2181 ( 2181-14 ) податкове
роз'яснення не має сили нормативно-правового акта та при оцінці
судом доказів не має пріоритету над іншими доказами або іншими
експертними оцінками.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 ГПК України ( 1798-12 )
господарський суд вирішує господарські спори на підставі
Конституції України ( 254к/96-ВР ), ГПК України, інших
законодавчих актів України та не застосовує акти державних та
інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.
Згідно ч. 2 ст. 152 Конституції України ( 254к/96-ВР )
закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані
неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
В той же час, Наказ ДПА України від 16.06.2005 р. N 216
( v0216225-05 ), яким затверджено податкове роз'яснення,
суперечить як Конституції України ( 254к/96-ВР ) (ст. 152), так і
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
(ст. 69), оскільки передбачає можливість застосування до
правовідносин, які виникли до 24.03.2005 р. норми, визнаної
неконституційною. Водночас, господарський суд під час вирішення
спорів не застосовує норм, які суперечать Конституції України.
Оскільки пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону України від 21.12.2000
N 2181 ( 2181-14 ) визнаний неконституційним, то господарський суд
не вправі його застосовувати з огляду на вимогу ст. 4 ГПК України
( 1798-12 ).
Враховуючи вимогу визначену ч. 1 ст. 4 ГПК України
( 1798-12 ), господарський суд при вирішенні спорів повинен
керуватися виключно чинним законодавством. Натомість, суд
апеляційної інстанції 30.03.2005 при винесенні постанови не
врахував зазначеної вимоги, пославшись при цьому на правову норму,
яка втратила чинність 24.03.2005.
На підставі зазначеного не можна зробити висновок про
перебування в податковій заставі всього майна. Як встановлено
судами в матеріалах справи є підтвердження поширення податкової
застави лише на рухоме майно, а саме Витяг з Державного реєстру
обтяжень рухомого майна від 25.03.2005 N 2893819 та Витяг з
Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від
25.03.2005 р. N 2900220.
У зв'язку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку,
що рішення господарського суду м. Києва та постанова Київського
апеляційного господарського суду прийняті на основі неправильного
застосування норм матеріального та процесуального права, а тому
підлягають скасуванню.
Водночас, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
обставини свідчать про безпідставність позовних вимог. Зокрема,
відсутні порушення пп. 8.2.2 п. 8.2 та п. 8.6 ст. 8 Закону України
від 21.12.2000 р. N 2181-III ( 2181-14 ) "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами". Також відсутні докази підписання спірного
договору застави неуповноваженою особою та обізнаності відповідача
з наявними обмеженнями.
Виходячи з цього, на підставі п. 2 ст. 111-9 ГПК України
( 1798-12 ), колегія суддів вбачає підстави для прийняття нового
рішення та відмови у задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія
суддів Вищого Господарського суду України, П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства "Кредит Банк
(Україна)" в особі Київської філії задовольнити.
Рішення господарського суду м. Києва від 24.01.05 та
постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.03.05
у справі N 46/991 скасувати, в позові відмовити.
Виконання цієї постанови доручити господарському суду
м. Києва.



вгору