Документ v_601600-02, поточна редакція — Редакція від 29.09.2008, підстава - v_225600-08

           ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ 
Р О З'Я С Н Е Н Н Я
N 04-5/601 від 29.05.2002
Господарські суди України

Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають
з перевезення вантажів залізницею
{ Із змінами, внесеними згідно з Рекомендаціями Вищого
господарського суду
N 04-5/1429 ( v1429600-03 ) від 18.11.2003
Роз'ясненням Вищого господарського суду
N 04-5/225 ( v_225600-08 ) від 29.09.2008 }

З метою однакового і правильного застосування законодавства у
вирішенні спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею,
президія Вищого господарського суду України вважає за необхідне
дати такі роз'яснення. Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, у тому числі
залізничного, регулюються Законом України "Про транспорт"
( 232/94-ВР ), іншими актами законодавства України. Основні правові, економічні та організаційні засади
діяльності залізничного транспорту загального користування
визначено Законом України "Про залізничний транспорт"
( 273/96-ВР ). Питання, пов'язані з укладенням та виконанням договору
перевезення, у тому числі залізничним транспортом, регулюються
статтями 908-928 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (далі -
ЦК України), статтями 306-315 Господарського кодексу України
( 436-15 ) (далі - ГК України). Згідно з статтями 908 ЦК України ( 435-15 ), 306 ГК України
( 436-15 ) загальні умови перевезення вантажів визначаються цими
кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами),
іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються у
встановленому порядку. Відповідно до статей 908 ЦК України ( 435-15 ),
307 ГК України ( 436-15 ) умови перевезення вантажів окремими
видами транспорту, а також відповідальність сторін за цими
перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними
статутами та іншими нормативно-правовими актами та правилами. Статут залізниць України (далі - Статут) згідно зі статтею 3
Закону України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ),
затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.98
N 457 ( 457-98-п ), з подальшими змінами та доповненнями,
внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 11.10.2002
N 1510 ( 1510-2002-п ) та від 25.12.2002 N 1973) ( 1973-2002-п ). Статтею 5 Статуту ( 457-98-п ) на Міністерство транспорту
України (далі - Мінтранс України, Мінтрансзв'язку України)
покладено затвердження Правил перевезення вантажів ( z0861-00 ),
Технічних умов навантаження і кріплення вантажів, а також інших
нормативних документів. До їх затвердження у повному обсязі у вирішенні спорів мають
застосовуватись згідно з Постановою Верховної Ради України від
12.09.91 "Про порядок тимчасової дії на території України окремих
актів законодавства Союзу РСР" ( 1545-12 ) відповідні нормативні
акти Союзу РСР у частині, що не суперечить Статуту ( 457-98-п ),
наприклад, Технічні умови навантаження та кріплення вантажів
(МПС СССР, 1990). Нормативні документи, що визначають порядок і умови
перевезень, користування засобами залізничного транспорту, безпеки
руху є обов'язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на
території України. Отже, у вирішенні спорів, що виникають з перевезення вантажів
залізницею, господарським судам необхідно керуватися: - Законом України "Про транспорт" ( 232/94-ВР ); - Законом України "Про залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ); - статтями 908-928 ЦК України ( 435-15 ), статтями 306-315
ГК України ( 436-15 ); - Статутом ( 457-98-п ); - Правилами планування перевезень вантажів ( z1030-02 );
Правилами приймання вантажів до перевезення; Правилами пломбування
вагонів і контейнерів ( z0793-01 ); Правилами оформлення
перевізних документів ( z0863-00 ); Правилами обчислення термінів
доставки вантажів ( z0865-00 ); Правилами користування вагонами і
контейнерами ( z0165-99 ); Правилами зберігання вантажів
( z0866-00 ); Правилами видачі вантажів ( z0862-00 ); Правилами
переадресування вантажів ( z0794-01 ); Правилами реалізації
вантажів ( z0869-00 ); Правилами розрахунків за перевезення
вантажів ( z0864-00 ); Правилами обслуговування залізничних
під'їзних колій ( z0875-00 ); Правилами перевезення вантажів з
оголошеною вартістю ( z0867-00 ); Правилами перевезення вантажів
навалом і насипом ( z0795-01 ); Правилами перевезення вантажів у
вагонах відкритого типу ( z0796-01 ); Правилами перевезення
вантажів, які змерзаються ( z0870-00 ); Правилами перевезення
вантажів маршрутами відправника ( z0565-02 ); Правилами
перевезення вантажів у супроводі провідників відправників
(одержувачів) ( z0868-00 ); Правилами перевезень швидкопсувних
вантажів ( z1031-02 ); Правилами перевезення тварин, птиці та
інших вантажів, які підлягають державному ветеринарно-санітарному
контролю ( z1032-02 ); Правилами перевезення вантажів, які
підлягають фітосанітарному контролю ( z0873-00 ); Правилами
перевезення вантажів у транспортних пакетах ( z0874-00 );
Правилами перевезення вантажів в універсальних контейнерах
( z0798-01 ); Правилами перевезень вантажів у спеціальних та
спеціалізованих контейнерах відправників і одержувачів
( z0872-00 ); Правилами перевезення вантажів дрібними відправками
( z0797-01 ); Правилами перевезення вантажів залізничними лініями
вузької колії ( z0871-00 ); Правилами перевезення вантажів у
прямому змішаному залізнично-водному сполученні ( z0566-02 );
Правилами складання актів ( z0567-02 ); Правилами заявлення та
розгляду претензій ( z0568-02 ), затвердженими наказом Мінтрансу
України від 21.11.2000 N 644 ( z0861-00 ) (з подальшими змінами і
доповненнями), Правилами перевезення наливних вантажів (частина
друга Правил перевезень вантажів, затверджених наказом Мінтрансу
від 18.04.2003 N 299) ( z0558-03 ); Правилами реєстрації та
експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом
Мінтрансзв'язку України від 28.09.2004 N 856 ( z1316-04 ); - Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним
транспортом України - Тарифним керівництвом N 1, затвердженим
наказом Мінтрансу України від 15.11.99 N 551 ( z0828-99 ) (далі -
Тарифне керівництво N 1); - Правилами перевезення небезпечних вантажів ( n0001697-96 ),
затвердженими 05.04.96 на п'ятнадцятому засіданні Ради
залізничного транспорту держав - учасниць СНД; - іншими нормативними документами, затвердженими Мінтрансом
(Мінтрансзв'язку) України у встановленому порядку. Перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється
відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Такими
угодами є, зокрема, Угода про міжнародне залізничне вантажне
сполучення ( 998_011 ) (далі - СМГС), яка діє з 1 листопада
1951 року, та Конвенція про міжнародні залізничні перевезення
( 994_291 ) (далі - КОТІФ), до якої Україна приєдналась згідно з
Законом України від 05.06.2003 N 943-IV ( 943-15 ), Угода про
пряме залізнично-поромне сполучення Іллічівськ - Варна та
Іллічівськ - Поті/Батумі, ратифікована Верховною Радою України
16.03.2000.
1. Планування та організація
перевезення вантажів
1.1. Згідно зі статтями 914 ЦК України ( 435-15 ),
307 ГК України ( 436-15 ), статтею 8 Закону України "Про
залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) та статтею 17 Статуту
( 457-98-п ) перевезення вантажів залізничним транспортом
організовуються на договірних засадах. Форму договору про
організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за
перевезення та надані залізницею послуги встановлено Правилами
розрахунків за перевезення вантажів ( z0864-00 ) (додаток N 1 до
пункту 2.3 названих Правил). У договорі визначаються обсяги,
строки та умови надання транспортних засобів, порядок розрахунків
за перевезення та додаткові послуги, а також відповідальність за
порушення зобов'язань. Цей договір не замінює договір на перевезення конкретного
вантажу і його наявність не звільняє сторони від обов'язку укласти
договір про експлуатацію залізничних під'їзних колій або про
подачу та забирання вагонів у передбачених Статутом ( 457-98-п )
випадках. Наявність договору про організацію перевезень вантажів не
звільняє вантажовідправника від обов'язку з подання планів та
заявок на перевезення вантажів у порядку і в строки, передбачені
Правилами планування перевезень вантажів ( z1030-02 ). Оскільки Угода про міжнародне залізничне вантажне сполучення
(СМГС) ( 998_011 ) та Конвенція про міжнародні залізничні
перевезення (КОТІФ) ( 994_291 ) не регулюють порядку планування
перевезення вантажів, то умови планування перевезень імпортних та
експортних вантажів та відповідальність за цими перевезеннями
врегульовані приписами транспортного законодавства України -
Статутом залізниць ( 457-98-п ) та Правилами планування перевезень
вантажів ( z1030-02 ). Пунктом 2.1 названих Правил ( z1030-02 ) визначено, що
місячне планування перевезень вантажів у межах України, на експорт
у треті країни та країни СНД, у Латвійську Республіку, Литовську
Республіку та Естонську Республіку здійснюється на підставі
замовлень відправників у порядку, встановленому цими Правилами. Розділ 3 Правил планування перевезень вантажів ( z1030-02 )
встановлює порядок планування перевезень експортних, імпортних і
транзитних вантажів, згідно з яким відправники експортних вантажів
надають залізницям відправлення замовлення на перевезення
вантажів, оформлені відповідно до пункту 2.2 цих Правил. Відповідно до частини шостої статті 179 ГК України ( 436-15 )
суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів послугами
залізничного транспорту, зобов'язані укладати договори з усіма
споживачами їхніх послуг, тому укладення договору про організацію
перевезень є обов'язковим для залізниці. Правилами перевезень
вантажів передбачені обов'язкові умови таких договорів.
1.2. Взаємовідносини залізниці з іншими підприємствами щодо
порядку і умов експлуатації залізничних під'їзних колій, подачі та
забирання вагонів згідно зі статтею 21 Закону України "Про
залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) та статтею 71 Статуту
( 457-98-п ) визначаються договором. Порядок розроблення та форми
таких договорів встановлено Правилами обслуговування залізничних
під'їзних колій ( z0875-00 ) (додатки 1 та 2 до пункту 2.1).
Порядок виконання перевалочних операцій на під'їзних коліях
морських (річкових) портів визначається договором, що укладається
залізницею з портом за формою, яку також встановлено названими
Правилами (додаток 3 до пункту 2.1). Отже, взаємовідносини
залізниці з контрагентами мають визначатися Статутом, Правилами
перевезення та відповідними договорами. З огляду на приписи статей 181 ГК України ( 436-15 ) та
10 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 )
(далі - ГПК) спори з приводу розбіжностей, які виникають під час
укладення відповідних договорів, можуть бути передані на вирішення
господарського суду. У застосуванні відповідних норм господарському суду слід мати
на увазі приписи статті 22 Закону України "Про залізничний
транспорт" ( 273/96-ВР ) і статті 10 Закону України "Про природні
монополії" ( 1682-14 ), а також частини шостої статті 179
ГК України ( 436-15 ), згідно з якими залізниці, за наявності
технічної можливості, не мають права відмовляти підприємствам в
укладенні зазначених договорів. Тому за наявності такої відмови
підприємство не позбавлене права на звернення до господарського
суду з позовом про спонукання залізниці до укладення відповідного
договору.
1.3. Статут ( 457-98-п ) і Правила обслуговування залізничних
під'їзних колій ( z0875-00 ) не надають начальнику дирекції
перевезень залізниці або начальнику станції права підписувати від
свого імені договір експлуатації залізничної під'їзної колії та
договір подачі та забирання вагонів. Згідно зі статтею 77 Статуту
і пунктом 3.5 цих Правил з боку залізниці договори підписує
начальник залізниці (особа, що виконує його обов'язки) або особа,
уповноважена начальником залізниці (за довіреністю).
1.4. Згідно з частиною другою статті 22 Статуту ( 457-98-п )
додаткові операції, пов'язані з перевезенням вантажів
(завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо),
здійснюються залізницею на підставі окремих договорів. У відповідності до частини першої статті 181 ГК України
( 436-15 ) допускається укладення цих договорів у спрощений
спосіб, шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами,
телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до
виконання замовлень. Залізниці вправі також на підставі угод надавати у
користування суб'єктам підприємницької діяльності станційні склади
і майданчики, що перебувають у їх віданні, та приймати рішення про
складування за плату суб'єктами підприємницької діяльності
вантажів у смузі відведення, а також надавати дозвіл на примикання
під'їзних колій та будівництво тимчасових споруд (статті 9, 12
Статуту ( 457-98-п ) і пункт 1.9 Правил обслуговування залізничних
під'їзних колій) ( z0875-00 ). Розмір відповідної плати
встановлюється сторонами у договорі. Збір за утримання ділянок землі, наданих залізницями в
тимчасове користування іншим підприємствам і організаціям для
складування вантажів, улаштування примикання під'їзних колій і в
інших випадках є регульованим і встановлений пунктом 22 таблиці 4
пункту 9 розділу 2 Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ).
1.5. Відповідно до статей 909 ЦК України ( 435-15 ), 307
ГК України ( 436-15 ), статті 22 СМГС ( 998_011 ), статті 22
Статуту ( 457-98-п ) за договором перевезення вантажу одна сторона
(перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною
(відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі,
яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник
зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Укладення договору перевезення конкретного вантажу підтверджується
складенням транспортної накладної. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди
про перевезення вантажу, яка укладається на бланку встановленої
форми між відправником та залізницею на користь третьої особи -
одержувача і одночасно є договором застави вантажу як гарантії
внесення належної провізної плати та інших платежів за дане
конкретне перевезення.
1.6. Пунктом 6.4 Правил реєстрації та експлуатації власних
вантажних вагонів ( z1316-04 ) встановлено, що порожні власні
вагони перевозяться за перевізними документами, в яких у графі
"найменування вантажу" вказується: "Власник вагона (найменування
власника). Направляється до пункту навантаження (у ремонт тощо)". Порядок та розмір нарахування плати за перевезення власних
приватних порожніх вагонів встановлений у пункті 17 розділу 1
Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ). Отже, порожні приватні власні вагони, які перевозяться
залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної
плати, мають статус "вантажу", які залізниця зобов'язана доставити
на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх
одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має щодо
залізниці права та обов'язки, передбачені Статутом залізниць
України ( 457-98-п ), зокрема, право у разі втрати частини вагонів
із групи, оформленої одним перевізним документом, - витребувати у
залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги
про відшкодування збитків у встановлених Статутом розмірах; право
заявити до залізниці вимогу про сплату штрафу за прострочення в
доставці вантажу; а також обов'язок отримати їх від залізниці, а у
разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити
плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях
залізниці, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним
керівництвом N 1 ( z0828-99 ), а також інші права та обов'язки,
які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу. Пункт 6.2 Правил реєстрації та експлуатації власних вантажних
вагонів ( z1316-04 ) передбачає, що місячне планування перевезень
вантажів у власних вагонах здійснюється відправником за окремим
замовленням та за погодженням з власником вагонів. Залізниця
затверджує плани перевезень у власних вагонах, які попередньо
погоджені відправником із власником вагонів. Таким чином,
забезпечення вантажовідправників власними приватними вагонами
здійснює власник вагонів на підставі укладених ним з
вантажовідправником договорів без участі залізниці.
2. Пред'явлення претензій та подання позовів,
що виникають з перевезення вантажів залізницею
2.1. Відповідно до статті 925 ЦК України ( 435-15 ),
статті 315 ГК України ( 436-15 ), статті 130 Статуту ( 457-98-п )
пред'явленню залізниці позову, який випливає з цього Статуту, може
передувати пред'явлення до неї претензії. Таким чином, питання про
попереднє пред'явлення претензії до звернення з позовом до
залізниці з підстав, які передбачені Статутом залізниць,
вирішується відправником чи одержувачем вантажу (багажу,
вантажобагажу) на власний розсуд. Водночас статтею 5 ГПК України ( 1798-12 ) передбачено, що
порядок досудового врегулювання спорів визначається цим Кодексом,
якщо інший порядок не встановлено діючим на території України
законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин.
До такого законодавства належить Угода про міжнародне залізничне
вантажне сполучення (СМГС) ( 998_011 ), яка передбачає досудовий
претензійний порядок врегулювання спорів, обов'язковий для
дотримання. Залучення залізниці, в тому числі за ініціативою
господарського суду, до участі у справі як відповідача може мати
місце лише тоді, коли право на пред'явлення до неї претензії та
подання позову належить позивачеві та за наявності відповідних
правовстановлюючих документів - квитанції в прийманні вантажу,
накладної та комерційного акта.
2.2. У залежності від підстав пред'явлення претензій
стаття 130 Статуту ( 457-98-п ) регулює питання про те, кому
(вантажовідправнику чи вантажоодержувачу) належить право звернення
до залізниці з претензією, а отже, і з позовом. Власник вантажу, якщо він не є відправником або одержувачем
вантажу, не має права від свого імені заявляти претензію або позов
до залізниці з приводу втрати, нестачі або псування вантажу під
час перевезення. При перевезенні вантажів в міжнародному сполученні право
вимоги до залізниці має вантажовідправник - до залізниці
відправлення, вантажоодержувач - до залізниці призначення або
уповноважена ними по довіреності особа. Поряд з цим стаття 133 Статуту ( 457-98-п ) допускає передачу
такого права вантажоодержувачем вантажовідправнику і навпаки, а
також вищій організації. Передача цих прав може здійснюватись лише
за попередньою згодою іншої сторони і засвідчується переуступним
написом на відповідному транспортному документі - квитанції в
прийманні вантажу, накладній. Крім того, стаття 133 Статуту ( 457-98-п ) передбачає
передачу права пред'явлення претензій та подання позовів
вантажовідправником або вантажоодержувачем уповноваженій особі,
яка виступає від їх імені (в тому числі і власнику вантажу). Така
передача оформлюється довіреністю на право виконувати певні дії в
інтересах вантажовідправника або вантажоодержувача. У цьому разі
позивачем у справі виступає вантажовідправник або
вантажоодержувач, що передав право пред'явлення претензії та
подання позову, а не уповноважена особа, яка представляє їх
інтереси у судових органах. У разі задоволення претензії або
позову кошти відповідно перераховуються або стягуються на користь
вантажовідправника чи вантажоодержувача. Переуступка права може здійснюватись як у цілому на
пред'явлення претензії та подання позову, так і окремо на кожну з
цих дій. Якщо є переуступний напис на пред'явлення претензії, то
додаткового оформлення переуступки права на подання позову не
вимагається. Переуступка права на подання позову допускається і
тоді, коли претензію до залізниці було пред'явлено
вантажоодержувачем або вантажовідправником. Передача права пред'явлення претензій та позовів у порядку
статті 133 Статуту ( 457-98-п ) не є уступкою права вимоги у
зобов'язаннях, пов'язаних з перевезенням вантажів.
2.3. Стаття 926 ЦК України ( 435-15 ), частина шоста
статті 315 ГК України ( 436-15 ) встановлюють, що позовна
давність, порядок пред'явлення позовів у спорах, пов'язаних з
перевезеннями у закордонному або міждержавному сполученні,
встановлюються міжнародними договорами України, транспортними
кодексами (статутами). У вирішенні спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів у
прямому міжнародному сполученні, слід враховувати приписи
параграфа 4 статті 29 СМГС ( 998_011 ), які мають застосовуватись
господарським судом з урахуванням частини третьої статті 4
ГПК України ( 1798-12 ), яка встановлює, що якщо в міжнародних
договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною
Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені
законодавством України, то застосовуються правила міжнародного
договору.
2.4. Строки пред'явлення претензії до залізниці та порядок їх
обчислення передбачено статтею 134 Статуту ( 457-98-п ).
2.5. Оскільки пред'явлення залізницям претензій до подання
позову не є обов'язковим, позовну заяву не може бути повернуто або
позов залишено без розгляду у зв'язку з неподанням доказів вжиття
заходів досудового врегулювання спору, крім позовів, що виникають
з перевезення на підставі міжнародних угод. При пред'явленні позовів, що виникають з перевезення вантажів
на підставі міжнародних угод, господарським судам слід
враховувати, що Угодою з міжнародного залізничного вантажного
сполучення (СМГС) ( 998_011 ) передбачено обов'язковий
претензійний порядок врегулювання спору.
2.6. Якщо позивач до подання позову пред'явив залізниці
претензію, а вона не повернула додані до претензії документи разом
з відповіддю на претензію або взагалі не відповіла на претензію,
господарський суд у порядку статті 38 ГПК України ( 1798-12 ) при
підготовці справи до розгляду зобов'язує залізницю надати
відповідні документи.
2.7. Згідно зі статтями 924 ЦК України ( 435-15 ),
314 ГК України ( 436-15 ) і статтями 114 і 115 Статуту
( 457-98-п ) залізниця відповідає за незбереження прийнятого до
перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу
чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість.
Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка
або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і
вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту
купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про
кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної
головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.
Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю,
визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення
вантажів з оголошеною вартістю) ( z0867-00 ). Статут ( 457-98-п ) не передбачає обов'язкового додання до
претензії або позову доказів сплати вантажоодержувачем або
уповноваженою особою вартості вантажу. Однак, пунктом 8 Правил заявлення та розгляду претензій
( z0568-02 ) передбачено додання до претензії, яку заявляє
одержувач про повну втрату вантажу, документа про оплату вартості
вантажу при неможливості надання квитанції про приймання вантажу
до перевезення. У разі коли договори купівлі-продажу або поставки укладаються
між посередниками, а договір перевезення укладається між першим
продавцем-вантажовідправником і залізницею на доставку вантажу
кінцевому покупцеві - вантажоодержувачу, документи посередників
про кількість та ціну, за якими вони продали продукцію, не можуть
визнаватися належними доказами вартості і ціни відвантаженої
продукції, оскільки відповідно до статей 114 та 115 Статуту
( 457-98-п ) залізниця несе обмежену матеріальну відповідальність,
виходячи з вартості вантажу, визначеної на підставі документа
вантажовідправника.
2.8. Якщо залізниця визнала претензію, але не перерахувала
відповідні кошти заявнику претензії, останній вправі подати у
встановленому порядку позов про стягнення визнаної суми в межах
скороченого шестимісячного строку позовної давності. При цьому судам слід враховувати норми статті 264 ЦК України
( 435-15 ), відповідно до яких перебіг строку позовної давності
переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею
свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг
позовної давності починається заново, а час, що минув до
переривання перебігу позовної давності, до нового строку не
зараховується. Господарським судам слід мати на увазі, що в Переліку
документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у
безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів,
затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.99
N 1172 ( 1172-99-п ) (з подальшими змінами та доповненнями), не
зазначено повідомлення залізниці про визнання претензії. Законом України від 15.03.2006 N 3538-IV ( 3538-15 ) внесено
зміни до Закону України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ),
згідно з якими, зокрема, з переліку рішень, які підлягають
виконанню Державною виконавчою службою, виключено визнану у
встановленому порядку претензію.
2.9. Правила пред'явлення та розгляду претензій ( z0568-02 )
допускають пред'явлення однієї претензії про відшкодування за
втрату, псування або пошкодження вантажу не більше як за п'ятьма
відправками, які завантажені однорідним вантажем на одній станції
одним відправником на одну станцію призначення на адресу одного
одержувача. Що ж до претензій, які пред'являються з інших підстав,
наприклад, про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень
або штрафу за несвоєчасну доставку вантажів, то кількість
об'єднуваних в одній претензії вимог не обмежується. Статут ( 457-98-п ) не обмежує права позивача об'єднати
кілька вимог в одній позовній заяві. У вирішенні відповідного
питання слід керуватися статтею 58 ГПК ( 1798-12 ). Суддя має
право повернути позовну заяву без розгляду, якщо в одній позовній
заяві об'єднано кілька вимог і сумісний розгляд цих вимог
перешкоджатиме з'ясуванню прав і взаємовідносин сторін чи суттєво
ускладнить вирішення спору (пункт 5 частини першої статті 63
ГПК України). В одній позовній заяві до залізниці та вантажовідправника
(вантажоодержувача) не повинні об'єднуватись вимоги, які
відповідно до чинного законодавства не підлягають задоволенню за
рахунок залізниці, наприклад, відшкодування за пошкодження вантажу
і штраф за поставку неякісної продукції, або які не пов'язані між
собою наданими доказами.
2.10. Спори, що виникають з договору перевезення, в тому
числі у прямому міжнародному залізничному сполученні, в яких одним
з відповідачів є орган транспорту, вирішуються господарським судом
за місцезнаходженням органу транспорту, на якого Статутом
( 457-98-п ) і Правилами пред'явлення та розгляду претензій
( z0568-02 ) покладено розгляд претензії; це передбачено
статтею 16 ГПК ( 1798-12 ) (виключна підсудність). Відповідно до статті 131 Статуту ( 457-98-п ) позови про
відшкодування вартості вантажу втраченого, пошкодженого або
такого, який прибув з нестачею, при перевезенні вантажів у прямому
залізничному сполученні в межах залізниць України заявляються як
одержувачем, так і відправником, а також від їх імені
уповноваженою особою у всіх випадках до залізниці призначення, яка
несе відповідальність за всі залізниці - учасниці перевезення, і
залучати до участі у справі як іншого відповідача або третю особу
залізницю відправлення та транзитні залізниці у суду немає
підстав. Згідно з параграфом 6 статті 29 Угоди про міжнародне
залізничне вантажне сполучення ( 998_011 ) претензії за не
збережені перевезення пред'являються компетентним органам
залізниць, перелік яких встановлено у додатку N 19 до Угоди. Під
терміном "залізниця" Угода має на увазі усі залізниці однієї
держави. Додаток N 19 до Угоди визначає таким компетентним органом
в Україні "Укрзалізницю" (Головне комерційне управління). Водночас необхідно мати на увазі, що згідно з пунктом 19
названого Додатка перелік компетентних органів, які розглядають
претензії, що випливають з договору перевезення, укладеного
відповідно до СМГС ( 998_011 ), та підстави заявлення позовів, є
вичерпним. Отже, претензії та позови, які виникають з інших
правових підстав, ніж зазначені у вказаному пункті 19 (зокрема, по
розрахунках за перевезення та додаткові послуги) мають
пред'являтися та подаватися до відповідних залізниць, а не до
органу, зазначеному у Додатку N 19 до Угоди ("Укрзалізниці"). Визначення залізниці - відповідача по претензіях та позовах,
що виникають із перевезення вантажів у міжнародному сполученні на
підставі Конвенції, наведено у статті 55 Конвенції про міжнародні
залізничні перевезення (КОТІФ) ( 994_291 ).
2.11. Господарським судам слід мати на увазі, що Інструкція з
актово-претензійної роботи на залізницях держав - учасниць
Співдружності Незалежних Держав, Латвійської Республіки,
Литовської Республіки, Естонської Республіки, затверджена Радою по
залізничному транспорту держав - учасниць Співдружності Незалежних
Держав 26 - 27.05.94 визнана такою, що не застосовується на
залізницях України з 01.09 2003.
2.12. Загальні та скорочені строки позовної давності
встановлені ЦК України ( 435-15 ). Однак частиною другою статті 9
названого Кодексу визначено, що законом можуть бути передбачені
особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання,
таким законом є ГК України ( 436-15 ). Частина п'ята статті 315 ГК України ( 436-15 ) та стаття 136
Статуту ( 457-98-п ) встановлюють шестимісячний строк для
пред'явлення перевізником до вантажовідправників та
вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення. З урахуванням частини другої статті 9 ЦК України ( 435-15 ),
статті 315 ГК України ( 436-15 ) та статті 136 Статуту
( 457-98-п ) позови до залізниць можуть бути подані у
шестимісячний строк, який обчислюється відповідно до статті 134
Статуту - з дня встановлення обставин, що спричинили заявлення
позову (складання комерційного акта, акта загальної форми,
списання коштів з особового рахунку тощо). Цей строк не є присічним, і тому в разі, коли його пропущено
з поважних причин, суд має право поновити згаданий строк на
підставі статті 267 ЦК України ( 435-15 ). Строки, встановлені статтею 315 ГК України ( 436-15 ) та
статтею 136 Статуту ( 457-98-п ), не поширюються на перевезення
вантажів у міжнародному сполученні, які регулюються Угодою про
міжнародне залізничне вантажне сполучення ( 998_011 ) та
Конвенцією про міжнародні залізничні перевезення ( 994_291 ). Стаття 58 Конвенції про міжнародні залізничні перевезення
(КОТІФ) ( 994_291 ) строк позовної давності для позовів, що
ґрунтуються на договорі перевезення, встановлює в один рік, а в
передбачених у цій статті випадках - 2 роки, які призупиняються на
час розгляду залізницею заявленої до неї претензії. Припинене за
давністю право на пред'явлення позову не може бути реалізоване
шляхом зустрічного позову або заперечення. Дев'ятимісячний строк позовної давності, встановлений у
статті 31 СМГС ( 998_011 ), призупиняється на час розгляду
залізницею ("Укрзалізницею") заявленої до неї претензії, але не
більше, ніж на 180 днів; цей строк згідно з параграфом 4 статті 31
Угоди не підлягає поновленню судом навіть за поважних причин його
пропуску.
2.13. Статут ( 457-98-п ) не надає права на звернення до суду
з позовами структурним підрозділам залізничного транспорту
загального користування. Право на звернення з позовами до
вантажовідправників (вантажоодержувачів) за змістом статей 1 та
137 Статуту мають відповідні залізниці як юридичні особи, а не їх
дирекції, станції та інші структурні підрозділи. Оскільки стаття 54 ГПК ( 1798-12 ) надає право підписувати
позовні заяви уповноваженій посадовій особі позивача або його
представнику, посадові особи структурного підрозділу залізниці
можуть підписувати процесуальні документи від імені залізниці за
наявності відповідного доручення або довіреності, а також
представляти інтереси залізниці у судових органах.
2.14. За змістом частини другої статті 924 ЦК України
( 435-15 ), статті 314 ГК України ( 436-15 ), статті 105 Статуту
( 457-98-п ) сторони несуть обмежену матеріальну відповідальність
за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та
окремими договорами. Тому у вирішенні спору, пов'язаного з
невиконанням або неналежним виконанням залізницею,
вантажовідправником, вантажоодержувачем обов'язків, що виникли у
зв'язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть
відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у
встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо
відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним
виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це
передбачено Статутом, задоволенню не підлягають. Також понад встановлені граничні межі відповідальності
перевізника за договором перевезення з залізниці не підлягають
стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які
також не нараховуються і на визнані залізницею в претензійному
порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.
3. Відповідальність за втрату, недостачу,
псування або пошкодження вантажу
3.1. Відповідно до статей 909 ЦК України ( 435-15 ) та
307 ГК України ( 436-15 ), статті 110 Статуту ( 457-98-п ) за
договором перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити
ввірений їй відправником вантаж до пункту призначення та видати
його одержувачу і несе відповідальність за збереження вантажу з
моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі
одержувачу, поки не доведе, що втрата, недостача, псування або
пошкодження вантажу сталося внаслідок обставин, яким залізниця не
могла запобігти та усунення яких від неї не залежало. У статті 111 Статуту ( 457-98-п ) наведено перелік обставин,
наявність яких звільняє залізницю від відповідальності за втрату,
недостачу, псування або пошкодження вантажу. Відповідно до
статті 110 Статуту залізниця може бути звільнена від
відповідальності, якщо вона доведе й інші обставини, що свідчать
про відсутність її вини.
3.2. Статтею 34 ГПК ( 1798-12 ) передбачено, що обставини
справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування. Стосовно спорів, пов'язаних з перевезенням вантажів
залізницею, перелік таких доказів установлено статтями 130 і 133
Статуту ( 457-98-п ). При цьому накладна, вантажна (квитанція про
приймання вантажу до перевезення), багажна, вантажобагажна
квитанції та комерційний акт подаються лише в оригіналі. Обставини, що можуть бути підставою для матеріальної
відповідальності залізниці, вантажовідправника та
вантажоодержувача при перевезенні вантажів залізницею,
засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які
складають станції залізниць у випадках, передбачених статтею 129
Статуту ( 457-98-п ). Стаття 129 Статуту ( 457-98-п ) та пункт 2 Правил складання
актів ( z0567-02 ) містять перелік обставин, за наявності яких
залізниця повинна скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила
зазначені обставини, або якщо про існування хоча б однієї з них
заявив одержувач чи відправник вантажу. Форму такого акта
визначено у додатку 1 до Правил складання актів. Комерційні акти у
міжнародних перевезеннях складаються відповідно до угод про
міжнародне сполучення. Обов'язок скласти комерційний акт виникає у залізниці лише у
випадках, коли вона згідно зі статтею 52 Статуту ( 457-98-п )
зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу і при
цьому виявлено псування, пошкодження чи недостачу вантажу, що
перевищує встановлені норми. У разі вилучення або знищення підкарантинного вантажу
карантинний інспектор складає акт загальної форми, у разі
вилучення або знищення такого вантажу на прикордонній станції
комерційний акт складається за участю представника карантинної
інспекції. Витрати, пов'язані з поверненням та переадресуванням
підкарантинних вантажів, розкриттям та упакуванням таких вантажів,
доставкою їх до місця знезараження, стягуються на станції
призначення з одержувача на підставі акта загальної форми про всі
такі випадки та відмітки у накладній про складання такого акта
(пункти 2.14 та 2.15 Правил перевезення вантажів, які підлягають
фітосанітарному контролю) ( z0873-00 ).
3.3. Відповідно до пунктів 18, 23 та 24 Правил видачі
вантажів ( z0862-00 ) одержувач не може вимагати від залізниці
проведення перевірки та складання комерційного акта: після початку
вивантаження, яке здійснюється на місцях загального користування;
коли одержувач розпочав вивантаження без представника станції; у
випадку видачі швидкопсувних вантажів, що прибули у справних
рефрижераторних вагонах без порушення граничного терміну
перевезення і режиму обслуговування. Згідно з пунктом 12 Правил видачі вантажів ( z0862-00 )
комерційний акт про пошкодження тари також не складається у разі
відсутності пошкодження вантажу. Інші обставини, за наявності яких складається акт загальної
форми, передбачено пунктом 3 Правил складання актів ( z0567-02 ),
а форму таких актів визначено додатком 6 до Правил користування
вагонами і контейнерами ( z0165-99 ). У разі витікання, псування або підмочування вантажу внаслідок
технічної несправності вагона (контейнера), крім комерційного
акта, складається також акт про технічний стан вагона (додаток 2
до Правил складання актів) ( z0567-02 ). Господарським судам слід мати на увазі таке. Стаття 24
Статуту ( 457-98-п ) надає залізницям право перевіряти
правильність відомостей, зазначених відправником у залізничній
накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу
вантажу, що зазначаються у накладній, у тому числі і після
прибуття вантажу на станцію призначення. Пункт 26 Тарифного
керівництва ( z0828-99 ) також надає залізниці право на договірних
засадах зважувати та перевіряти масу вантажів при прийманні,
видачі і перевантаженні у випадках, не передбачених Правилами
перевезення, і згідно зі статтею 129 Статуту складати комерційний
акт. Тому складання залізницею комерційного акта у випадках, коли
залізниця не зобов'язана була видавати вантаж з перевіркою, не
може бути підставою для визнання відповідного комерційного акта
таким, що не має доказового значення. Порядок складання комерційних актів передбачено Правилами
складання актів ( z0567-02 ). Якщо у комерційному акті відсутній
докладний опис обставин, за яких сталося незбереження вантажу,
зокрема, про стан запірно-пломбувальних пристроїв та пломб,
технічного стану вагона (контейнера) тощо, залізниця несе
відповідальність за незбереження вантажу, доки не доведе
відсутність своєї вини. Відповідно до статті 43 ГПК України ( 1798-12 ) ніякі докази
не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Отже, комерційний акт є тільки одним з доказів, який господарський
суд оцінює у сукупності з усіма іншими доказами зі справи.
Зокрема, комерційний акт може оцінюватися як такий, що не має сили
доказу, якщо він не відповідає фактичним обставинам: наприклад,
комерційний акт констатує, що недостачу вантажу встановлено на
попутній станції, однак, на зворотному боці накладної відсутня
відмітка про складений на попутній станції комерційний акт та не
перевірено стан вантажу на станції призначення, як це передбачено
Правилами складання актів ( z0567-02 ).
3.4. Якщо начальник залізничної станції необґрунтовано
відмовився скласти комерційний акт або акт загальної форми,
вантажоодержувач має право оскаржити таку відмову в порядку,
передбаченому пунктом 16 Правил складання актів ( z0567-02 ), і
здійснити приймання вантажу відповідно до Інструкції про порядок
приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів
народного споживання за кількістю, затвердженої постановою
Державного арбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.65 N П-6
( va006400-65 ), Інструкції про порядок приймання продукції
виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за
якістю, затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді
Міністрів СРСР від 25.04.66 N П-7 ( va007400-66 ), Інструкції про
порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку
нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України,
затвердженої спільним наказом Державного комітету нафтової,
газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства
економіки України, Міністерства транспорту України, Державного
комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України,
Державного комітету статистики України від 02.04.98
N 81/38/101/235/122 ( z0685-99 ). У разі додержання порядку оскарження відмови начальника
станції у складанні зазначених актів вантажоодержувач має право
звернутися до залізниці з претензією або позовом, до яких
необхідно додати докази оскарження дій начальника залізничної
станції та акти приймання вантажу.
3.5. Підставою для покладення на залізницю відповідальності
за втрату вантажу за позовом вантажоодержувача
(вантажовідправника) є квитанція про приймання вантажу до
перевезення, яка свідчить про те, що вантаж був прийнятий
залізницею до перевезення. Якщо вантажоодержувач не має можливості
пред'явити таку квитанцію, він повинен додати до претензії та
позовної заяви документ про сплату вартості вантажу і довідку
станції відправлення про прийняття його до перевезення з відміткою
станції призначення про неприбуття вантажу. У разі ухилення
залізниці від видачі зазначеної довідки або від вчинення відмітки
про неприбуття вантажу доказами у вирішенні спору щодо
відповідальності залізниці за втрату вантажу можуть бути, зокрема,
документи, які підтверджують надіслання залізниці запиту про
необхідність видачі довідки або оскарження до Дирекції залізничних
перевезень відмови станції призначення від вчинення відмітки про
неприбуття вантажу. Ці докази додаються до претензії або позовної
заяви.
3.6. Вантаж вважається втраченим, якщо його не було видано
одержувачу на вимогу останнього протягом 30 діб з моменту
закінчення терміну доставки, а у разі перевезення вантажу у
прямому змішаному сполученні - після закінчення двох місяців з дня
прийняття вантажу до перевезення (стаття 117 Статуту)
( 457-98-п ); при цьому одержувач не повинен доводити місце та
обставини втрати перевізником вантажу. У випадках відвантаження матеріальних цінностей маршрутом або
групою вагонів за однією накладною неприбуття на станцію
призначення одного чи кількох вагонів слід розглядати як
недостачу, а не втрату вантажу. Це має істотне значення не тільки
для вирішення питання щодо порядку та строку пред'явлення до
залізниці претензії та подання позову, але й для визначення
доказів, на підставі яких відповідальність за недостачу може бути
покладено на перевізника. Таким доказом є комерційний акт.
3.7. Якщо вантаж надійшов на станцію призначення у критому
вагоні за справними пломбами чи запірно-пломбувальними пристроями
відправника, але з відчиненими люками, цю обставину слід
розглядати як одну з ознак несправності вагона, якщо Правилами або
угодою залізниці з відправником не передбачено перевезення цього
вантажу у вагоні з відкритими люками (наприклад, для
вентилювання). Тому відповідно до статті 110 Статуту ( 457-98-п )
залізниця несе відповідальність за незбереження вантажу, якщо не
доведе, що недостача виникла з вини відправника. Такими доводами
можуть вважатися, зокрема, несправність запорів, що виключає
можливість зачинення люку; відсутність ознак відкриття люку з
зовнішнього боку вагона або та обставина, що за своїми габаритами
вантаж не міг бути вилучений через люки, тощо. Усе це повинно
знайти відображення у комерційному акті та в акті технічного стану
вагона. Коли з матеріалів справи вбачається, що відправник не зачинив
люк, а перевізник прийняв вагон до перевезення, хоча мав
можливість встановити цю обставину, і у процесі перевезення вантаж
було вилучено через люк, господарський суд може вирішити питання
про покладення відповідальності як на відправника, так і на
залізницю пропорційно вині кожного з них.
3.8. Відповідно до параграфу 19 розділу 1 Технічних умов
розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі
(далі - Технічні умови) правильність розміщення та закріплення
вантажів перевіряє залізниця. Однак Статутом ( 457-98-п ) не
передбачено відповідальність перевізника за пошкодження вантажу,
що перевозиться на відкритому рухомому складі, тільки з тієї
підстави, що при завантаженні засобами відправника залізниця
перевіряла правильність розміщення та закріплення вантажу. Поряд з цим, враховуючи, що перевізник фактично не
проконтролював правильність розміщення та закріплення вантажу,
прийняв до перевезення платформи або напіввагони, які завантажено
з порушенням вимог Технічних умов, господарський суд має право
вирішити питання про покладення відповідальності за заподіяну
шкоду як на відправника, так і на перевізника у залежності від
ступеню вини кожного з них, беручи до уваги можливість виявлення
порушень при огляді завантаженого вагону. У вирішенні спорів, пов'язаних з пошкодженням залізобетонних,
азбестоцементних виробів та конструкцій, слід мати на увазі, що
відповідно до параграфу 4 глави 4 Технічних умов відповідальність
за міцність усіх строповочних вузлів та дерев'яних прокладок, які
застосовуються для закріплення вантажу, несе вантажовідправник.
Тому якщо буде встановлено, що пошкодження цих виробів є наслідком
неміцності строповочних вузлів, випадання (переміщення) прокладок,
відповідальність повинен нести відправник, якщо він не доведе вину
залізниці. На залізницю не може покладатися відповідальність за
пошкодження вантажу через його неправильне кріплення в критих,
ізотермічних та інших вагонах (контейнерах), що пломбуються, тому
що залізниця приймає до перевезення вагони (контейнери) в
опломбованому стані і не може перевірити правильність кріплення.
3.9. Відповідно до статті 31 Статуту ( 457-98-п ) залізниця
зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для
перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу,
сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані
вагони та контейнери. Оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як
технічної несправності вагона або контейнера, так і їх
непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у
комерційному відношенні), то господарським судам у вирішенні
спорів слід розмежовувати відповідні поняття. Вагон (контейнер)
може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження
якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає
на завантажені до нього продовольчі товари. Саме в такому випадку
йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному
відношенні. Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона
чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному
відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона
здійснює завантаження. Отже, якщо псування вантажу є наслідком
комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за
це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер). У випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм
технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен
відмовитись від їх використання. Якщо він цього не зробив,
відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження
вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого
складу, покладається на відправника. Винятки з цього правила
можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що
технічна несправність мала прихований характер або виникла у
процесі перевезення вантажу. Прихованими є такі технічні
несправності, які не могли бути виявлені відправником під час
звичайного огляду вагону або контейнера. У такому разі
відповідальність за незбереження вантажу покладається на
залізницю. Якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи
контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями,
які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли
бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити
питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на
відправника. Для правильного вирішення питань щодо
відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної
несправності рухомого складу господарський суд повинен провести
досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про
технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку.
3.10. Відповідно до пункту 13 Правил перевезення вантажів у
спеціальних та спеціалізованих контейнерах відправників і
одержувачів ( z0872-00 ) відповідальність за несвоєчасне
повернення та пошкодження спеціальних контейнерів регулюється між
одержувачами і власниками контейнерів без участі залізниці. Проте
якщо спеціальні контейнери несвоєчасно повернуто або пошкоджено з
вини залізниці, вона несе за це відповідальність у порядку,
встановленому статтею 126 Статуту ( 457-98-п ).
3.11. Згідно зі статтею 41 Статуту ( 457-98-п ) залізниця
зобов'язана доставити вантаж за призначенням у встановлений строк.
Терміни доставки вантажу, визначені пунктом 1.1 Правил обчислення
термінів доставки вантажів ( z0865-00 ), є граничними, при
перевищенні яких залізниця має сплатити штраф за прострочення в
доставці. Однак Статут залізниць не забороняє залізниці доставити
одержувачу вантаж раніше встановлених Правилами термінів доставки. Згідно з пунктом "в" статті 130 Статуту ( 457-98-п ) належним
доказом прострочення доставки вантажу залізницею є накладна.
Доказом затримки, яка трапилася з вини відправника чи одержувача,
що дає право залізниці на збільшення терміну доставки вантажу
відповідно до пункту 2.9 Правил обчислення термінів доставки
вантажів ( z0865-00 ), є відмітка у перевізних документах, яка
завіряється підписом працівника станції і календарним штемпелем.
Тому відсутність такої відмітки на накладній позбавляє залізницю
права на збільшення терміну доставки вантажу.

3.12. Залізниця звільняється від відповідальності за псування
швидкопсувного вантажу, якщо він прибув без порушення
встановленого режиму перевезень (охолодження, опалення,
вентиляція) і термін перебування вантажу в дорозі не перевищив
граничного терміну перевезень, встановленого Правилами перевезення
швидкопсувних вантажів ( z1031-02 ) (пункт "д" статті 111 Статуту)
( 457-98-п ). Відповідальність за пред'явлений до перевезення вантаж у
нестандартній чи неякісній упаковці несе відправник (пункт 3
Правил приймання вантажів до перевезення) ( z0861-00 ). Псування вантажу може бути наслідком обставин, які залежать
від відправника (наприклад, неправильне завантаження вагона,
відвантаження перезрілої плодоовочевої продукції тощо) і поряд з
цим - прострочки доставки, яка перевищує граничний термін
перевезень, що певною мірою сприяло збільшенню кількості
зіпсованої продукції. За таких обставин господарському суду
необхідно вирішувати питання про покладення відповідальності як на
відправника, так і на перевізника залежно від ступеню їх вини. Якщо продукція зіпсована в результаті прострочення доставки,
але одержувач не звернувся до залізниці з вимогою про її видачу і
оформлення результатів видачі комерційним актом, він не має права
на відшкодування збитків також і за рахунок відправника. У
випадках псування продукції з вини відправника та залізниці, яка
допустила прострочку доставки, у разі відсутності комерційного
акта або доказів оскарження необґрунтованої відмови скласти такий
акт з відправника не може бути стягнуто кошти, які господарський
суд мав би стягнути із залізниці, якби вона брала участь у справі.
3.13. Відповідно до статті 114 Статуту ( 457-98-п ) залізниця
відшкодовує завдану недостачею, псуванням або пошкодженням вантажу
шкоду у розмірі дійсної його вартості або у розмірі тієї суми, на
яку знижено вартість вантажу. Пункт 27 Правил видачі вантажів ( z0862-00 ) визначає норми
недостачі при перевезенні в залежності від властивостей вантажу,
які вказані у відсотках від маси вантажу і складаються із двох
показників: норми природної втрати та граничного розходження
визначення маси нетто. Відповідно до статті 114 Статуту ( 457-98-п ) недостача маси
вантажу, з огляду на яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках
обчислюється з урахуванням норми природної втрати та граничного
розходження визначення маси нетто вантажу під час перевезення,
оскільки навіть у разі розкрадання вантажу під час перевезення
недостача в межах граничного розходження визначення маси вантажу і
природної втрати не пов'язана із розкраданням. Згідно зі статтею 53 Статуту ( 457-98-п ), пунктом 30 Правил
видачі вантажів ( z0862-00 ) у разі потреби встановлення розміру
або причини недостачі, псування або пошкодження вантажу і суми, на
яку знижено його вартість, залізниця за власною ініціативою чи на
вимогу одержувача запрошує експертів. Експертиза провадиться в
присутності начальника станції, його заступника або іншого
уповноваженого начальником станції працівника. Одночасно з
викликом експерта станція повідомляє про це одержувача, який має
право взяти участь в експертизі вантажу. Якщо станція призначення ухиляється від пред'явлення вантажу
до експертизи, у тому числі на письмову вимогу одержувача,
останній має право оскаржити таку відмову і сам пред'явити вантаж
до експертизи, повідомивши про час її проведення станцію
призначення. У разі відсутності доказів такого повідомлення акт
експертизи, складений без участі відповідного представника
залізниці, не може вважатися належним доказом у господарському
спорі. Якщо в акті експертизи, проведеної з ініціативи залізниці,
відсутні дані про суму або відсотки зниження вартості пошкодженого
(зіпсованого) вантажу, одержувач має право вимагати від начальника
станції призначення повторної експертизи, а в разі його відмови
від пред'явлення вантажу до експертизи одержувач може оскаржити цю
відмову і сам пред'явити вантаж до експертизи. У залежності від вжитих позивачем заходів щодо визначення
суми, на яку знижено вартість вантажу, господарському суду під час
підготовки справи або під час розгляду спору слід вирішити питання
про призначення відповідної експертизи або про одержання від
компетентної організації висновку щодо цієї суми (пункти 4 і 5
статті 65 ГПК) ( 1798-12 ). В усіх випадках загальна сума
відшкодування збитків за незбережений вантаж не може перевищувати
вартості втраченого вантажу. Згідно зі статтею 114 Статуту ( 457-98-п ) поряд з
відшкодуванням збитків залізниця зобов'язана відшкодувати сплачену
за перевезення цього вантажу провізну плату, якщо її не включено
до вартості втраченого вантажу, лише у випадку повної втрати
вантажу. Відшкодування провізної плати у разі недостачі, псування
або пошкодження вантажу Статут не передбачає.
3.14. Господарський суд не може зобов'язати залізницю
відремонтувати або доукомплектувати пошкоджену (розукомплектовану)
з її вини продукцію, або видати в натурі втрачений при перевезенні
вантаж, оскільки це не передбачено Статутом. Частину п'яту
статті 114 Статуту ( 457-98-п ), якою обумовлено, що витрати і
збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом, не
підлягають відшкодуванню, слід застосовувати з урахуванням частини
другої статті 9 ЦК України ( 435-15 ), якою визначено, що законом
можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин
у сфері господарювання, а стаття 23 Закону України "Про
залізничний транспорт" ( 273/96-ВР ) та стаття 314 ГК України
( 436-15 ) саме і встановлюють обмежену матеріальну
відповідальність перевізника.
3.15. За пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень
або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки та
з неправильним зазначенням його найменування або властивостей, з
відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат,
стягується штраф у розмірі, передбаченому статтею 118 Статуту
( 457-98-п ). Перевезення небезпечних вантажів допускається у випадках,
передбачених Правилами перевезення небезпечних вантажів
залізницями ( z0861-00 ). Якщо через порушення відправником
зазначених Правил сталася аварія, збитки відшкодовуються
відправником. У застосуванні статті 118 Статуту ( 457-98-п ) слід мати на
увазі, що штраф підлягає стягненню за самий факт допущення
вантажовідправником зазначених у цій статті порушень, встановлених
залізницею як на станції призначення або під час перевезення, так
і на станції відправлення після пред'явлення вантажу до
перевезення, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв'язку з
цим збитки. Однак штраф за пред'явлення вантажу, який заборонено до
перевезення, підлягає стягненню, якщо порушення виявлено
залізницею після укладення договору перевезення. Договір про
перевезення вважається укладеним з моменту прийняття вантажу до
перевезення, що засвідчується накладенням календарного штемпеля
станції відправлення в перевізних документах (пункт 28 Правил
приймання вантажів до перевезення). Збитки, завдані залізниці через допущені відправником
порушення, що зазначені у статті 118 Статуту ( 457-98-п ),
підлягають відшкодуванню відправником незалежно від сплати ним
штрафу.
3.16. У вирішенні спорів, пов'язаних з незбереженням
вантажів, перелік яких затверджено пунктом 1 Правил перевезення
вантажів у супроводі провідників відправників (одержувачів)
( z0868-00 ), необхідно виходити з того, що вони повинні
транспортуватись у супроводі провідника вантажовідправника або
вантажоодержувача. Якщо залізниця порушила цю вимогу і прийняла до
перевезення зазначений вантаж без супроводження провідником
вантажовідправника (вантажоодержувача), у тому числі на експорт,
не забезпечила його збереження у процесі перевезення і не довела,
що втрата, недостача або пошкодження вантажу виникли внаслідок
обставин, яким залізниця не могла запобігти і усунення яких від
неї не залежало, відповідальність за пошкодження та
розукомплектування техніки згідно зі статтею 110 Статуту
( 457-98-п ) повинен нести перевізник. Наказом Мінтрансу України від 20.01.97 N 18 ( z0036-97 ) "Про
охорону і супроводження вантажів, що перевозяться залізничним
транспортом України" (з подальшими змінами і доповненнями)
встановлено перелік вантажів, які повинні супроводжуватися
особовим складом відомчої воєнізованої охорони на залізничному
транспорті на всьому шляху прямування залізницями України. До цих
вантажів віднесено автомобілі та їх частини усіх найменувань, у
тому числі спеціальні, крім напівпричепів, причепів та частин до
автомобілів повною масою більш як 3,5 т і спеціальних, які
підлягають супроводженню відправником, а також машини
сільськогосподарські та їх частини, трактори та їх частини. Отже,
відповідальність за несхоронність відповідного вантажу несе
залізниця, якщо не доведе, що несхоронність виникла не з її вини,
зокрема, нестачу виявлено у закритому та опломбованому
відправником багажному відділенні автомобіля, подряпини кузова
виявлені в таких місцях, які залізниця не могла помітити при
прийнятті вантажу до перевезення, пошкодження скла автотракторної
техніки сталося з причин, яким працівник відомчої охорони не міг
перешкодити, та за інших подібних обставин.
3.17. Відповідно до пункту 27 Правил видачі вантажів
( z0862-00 ) вантаж вважається доставленим без утрати, якщо
різниця між масою, вказаною в залізничній накладній у пункті
відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на
станції призначення, не перевищує норми природної втрати і
граничного розходження у визначенні маси нетто. Виходячи з цього,
у разі виявлення недостачі чи надлишку маси, які не перевищують
норми, станція на вимогу одержувача зобов'язана зробити в
накладній відмітку, передбачену пунктом 31 названих Правил.
Значення норм недостачі (суми норми природної втрати та граничного
розходження визначення маси нетто) передбачено пунктом 27 Правил
видачі вантажів. Таким чином, якщо недостача маси вантажу знаходиться у межах
норми природної втрати та граничного розходження визначення маси
нетто, у одержувача відсутні підстави вважати, що він одержав
вантаж з недостачею та вимагати від залізниці складання
комерційного акта. Пункт 31 Правил видачі вантажів ( z0862-00 ) встановлює, які
відмітки зобов'язана зробити станція в накладній на вимогу
одержувача, серед яких передбачені, зокрема, відмітки про видачу
вантажу у справному стані без перевірки згідно із статтею 52
Статуту ( 457-98-п ). Згадані Інструкції про порядок приймання
продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного
споживання по кількості та якості NN П-6 ( va006400-65 ) та П-7
( va007400-66 ) також передбачають обов'язок одержувача у випадку
видачі перевізником вантажу без перевірки кількості місць або маси
в порядку, встановленому правилами оформлення видачі вантажів,
вимагати від органів транспорту зробити на транспортному документі
відповідну відмітку.
3.18. Стаття 23 Статуту ( 457-98-п ) надає право під час
перевезення масових вантажів у випадках, передбачених пунктом 6.1
Правил оформлення перевізних документів ( z0863-00 ), оформлення
однієї накладної на маршрут або групу вагонів, на зворотному боці
якої зазначаються для кожного вагона маса вантажу і кількість
місць. Отже, у разі виявлення недостачі в окремому вагоні норму
природної втрати та граничне розходження визначення маси нетто
слід застосовувати саме щодо цього вагона, а не до загальної маси
всього маршруту або групи вагонів. Якщо у пункті відвантаження
масу вантажу визначено шляхом зважування, а у пункті одержання -
за обміром або навпаки, то у вирішенні спорів, пов'язаних з
недостачею вантажу, слід виходити з того, що зважування є більш
точним способом визначення маси вантажу. Пункт 22 Правил видачі вантажів ( z0862-00 ) передбачає, що
перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як
правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на
станції відправлення. При цьому зважування вагону з вантажем на
станції відправлення на 200-тонних електронних вагах, а при видачі
на станції призначення на 100-150-тонних вагонних вагах або
навпаки не є порушенням способу визначення маси вантажу.
3.19. У вирішенні спорів, пов'язаних із збереженням вантажу
під час перевезення насипом у вагонах відкритого типу, зокрема,
вугілля, необхідно виходити з того, що стаття 111 Статуту
( 457-98-п ) звільняє перевізника від відповідальності за втрату
та недостачу вантажу, якщо вантаж прибув на станцію призначення у
непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами
відправника за відсутності ознак втрати, псування або пошкодження
вантажу під час перевезення. Це правило поширюється і на випадки,
коли відповідно до пункту 2 Правил перевезення вантажів у вагонах
відкритого типу ( z0796-01 ) залізниця на прохання відправника, за
згодою одержувача, перевозить у вагонах відкритого типу вантажі,
не зазначені у додатку до цих Правил. Відправник згідно зі статтею 37 Статуту ( 457-98-п ) повинен
визначити масу вантажу і зазначити її у залізничній накладній.
Якщо залізниця використає своє право перевірити правильність
даних, зазначених відправником у накладній, та візьме участь у
контрольній перевірці маси вантажу, то сама лише ця обставина не є
підставою для покладання відповідальності за недостачу вантажу на
залізницю, а повинна оцінюватись поряд з іншими обставинами
справи. Прибуття напіввагона на станцію призначення з недовантаженням
до рівня бортів не свідчить про втрату або розкрадання навалочного
або насипного вантажу при перевезенні, оскільки згідно зі
статтею 111 Статуту ( 457-98-п ) позивач має довести вину
перевізника. Залізниця вправі перевіряти дані, зазначені
відправником в залізничній накладній, але не зобов'язана
перевіряти масу усіх вантажів, які вона приймає до перевезення. Не
має також правового значення оцінка того, чи могла залізниця при
прийнятті вантажу до перевезення побачити недовантаження у вагоні,
оскільки Статут та Правила перевезення не передбачають визначення
маси вантажу "на око". До того ж різні вантажі мають різну питому
вагу та вологість, внаслідок чого вантаж масою 70 тонн може
займати лише третину або половину вагона.
3.20. За змістом статті 31 Статуту ( 457-98-п ) та пунктів 5
і 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу
( z0796-01 ) вантажовідправник перед навантаженням вантажу у вагон
повинен визначити його придатність для перевезення вантажу у
комерційному відношенні, при завантаженні вантажів, які містять
дрібні фракції, - усунути щілини та конструктивні зазори вагонів,
а також вжити заходів щодо запобігання видуванню або висипанню
вантажу. Прибуття вагону з порушенням строку доставки не свідчить про
вину залізниці у недостачі вантажу. Причинний зв'язок між
простроченням доставки вантажу та його недостачею може бути
встановлено, якщо відправник завантажив вантаж у комерційно
непридатний вагон, а залізниця доставила вантаж з порушенням
строку доставки, внаслідок чого вантаж висипався і втрачався не
тільки за час нормативного строку перевезення, а й після
закінчення терміну доставки. За таких обставин суд має з'ясувати
ступінь вини кожного у втраті вантажу та покласти відповідальність
на відправника та залізницю у відповідній пропорції.
3.21. У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів,
які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо
запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під
час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня
бортів вагона із "шапкою". З метою забезпечення збереженості вантажу відповідно до
пункту 6 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу
( z0796-01 ) на їх поверхню наноситься захисне маркування або
застосовується покриття плівкою (емульсією) чи інше закріплення
верхнього шару вантажу. Конструкція відповідних пристроїв і
установок, порядок ущільнення вантажів, застосування захисної
плівки (емульсії), кріплення та маркування, що забезпечують
збереження і свідчать про відсутність втрати вантажу при
перевезенні, визначається інструкцією, розробленою відправником і
узгодженою з залізницею (пункт 7 названих Правил). Відправник відповідно до пункту 2.4 Правил оформлення
перевізних документів ( z0863-00 ) може робити у залізничній
накладній відмітку про застосування додаткових заходів щодо
збереження вантажу, про відвантаження вантажу із "шапкою", а також
про нанесення на поверхню вантажу захисного маркування. Якщо на зворотній стороні накладної є відмітка відправника
про відвантаження вантажу із "шапкою", нанесення захисного
маркування, а на станцію призначення вантаж прибув фактично без
"шапки", без маркування або з частково порушеним маркуванням, ця
обставина може свідчити про втрату частини вантажу під час
перевезення, і залізниця повинна довести відсутність своєї вини у
нестачі вантажу.
3.22. За послуги, пов'язані з видачею вантажу з перевіркою
його маси, вантажоодержувач вносить залізниці плату відповідно до
Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ) "Тарифи на вантажні
залізничні перевезення". Вантаж, який надійшов у справному контейнері з непошкодженими
пломбами або запірно-пломбувальними пристроями відправника,
видається без перевірки кількості, стану та маси вантажу. Якщо з посиланням на статтю 52 Статуту ( 457-98-п ) залізниця
видала вантаж без перевірки, а після відкриття вагона (контейнера)
виявлено їх несправність прихованого характеру, внаслідок чого
виникли втрата, недостача, псування або пошкодження вантажу,
одержувач має право звернутися до залізниці з вимогою видати
вантаж з перевіркою та оформленням її результатів комерційним
актом. Це повною мірою стосується й вантажу, який швидко псується,
якщо його транспортували з охолодженням і після розкриття вагона
було виявлено, що вантаж у процесі перевезення зіпсувався з
обставин, які не виключають відповідальності залізниці.

4. Відповідальність за невиконання
плану перевезень вантажів
4.1. Залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі,
транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи,
які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача,
несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і
розмірах, передбачених Статутом ( 457-98-п ) залізниць, іншими
нормативно-правовими актами та окремими договорами. За незабезпечення залізницею подачі вагонів і контейнерів для
виконання плану перевезень та за невикористання відправником
поданих вагонів і контейнерів чи відмову від вагонів і контейнерів
для виконання плану перевезень залізниця та вантажовідправник
несуть відповідальність, передбачену статтею 106 Статуту
( 457-98-п ). Залізниця і відправник несуть таку ж відповідальність за
недотримання зобов'язань понадпланових і позапланових перевезень
вантажів за заявками відправника, прийнятими залізницею, а також
за надолуження невиконання плану попереднього місяця згідно із
статтею 19 Статуту ( 457-98-п ). Документом, що підтверджує виконання плану перевезень, є
облікова картка, яку відповідно до статті 20 Статуту ( 457-98-п )
ведуть працівники станції і підписують начальник станції та
вантажовідправник після закінчення кожної доби. Згідно з пунктом
6.2 Правил планування перевезень вантажів ( z1030-02 ) цю картку
ведуть у одному екземплярі за кожним планом. Відповідальність за
невиконання плану перевезень сторони несуть щодо кожного плану,
тобто таку відповідальність визначають за кожною обліковою карткою
окремо. На вимогу вантажовідправника за додаткову плату, розмір якої
встановлено пунктом 9 розділу 2 Тарифного керівництва N 1
( z0828-99 ), станція зобов'язана здійснювати облік виконання
плану перевезень у двох екземплярах облікової картки, один з яких
знаходиться на станції, а другий - у вантажовідправника. Згідно з пунктом 3 Правил складання актів ( z0567-02 ) у разі
відмови вантажовідправника від підписання цієї картки складається
акт загальної форми. Таким чином, якщо вантажовідправник не
підписав облікову картку і оспорює факт подачі вагонів для
виконання плану перевезень, залізниця може обґрунтовувати свої
вимоги про стягнення штрафу за невиконання плану перевезень
обліковою карткою лише за умови подання доказу ухилення
вантажовідправника від її підписання, тобто акта загальної форми.
4.2. Відповідно до статті 614 ЦК України ( 435-15 ) боржник
несе майнову відповідальність за невиконання або неналежне
виконання зобов'язання лише за наявності його вини, крім випадків,
передбачених договором або законом. Відсутність своєї вини
доводить особа, яка порушила зобов'язання. Статутом ( 457-98-п ) встановлено вичерпний перелік обставин,
за яких залізниця та вантажовідправник не несуть майнової
відповідальності за невиконання плану перевезень вантажів
(статті 107 і 108 Статуту). Поряд з цим господарським судам у вирішенні спорів слід
виходити з того, що наведений у пунктах "а" зазначених статей
Статуту перелік явищ стихійного характеру (замети, повінь, пожежа)
не є вичерпним, тобто підставою для звільнення від
відповідальності за невиконання плану перевезень вантажів можуть
бути й інші, крім зазначених, явища стихійного характеру. Вантажовідправник звільняється від сплати штрафу за
невиконання плану перевезень у разі припинення виробництва
відвантажуваної продукції протягом трьох і більше діб підряд лише
у разі припинення виробництва внаслідок аварії, але не з інших
причин, як-от через відсутність сировини, енергопостачання та
інше. Факт аварії та тривалість припинення у зв'язку з цим
виробництва відвантажуваної продукції повинен довести
вантажовідправник. Якщо аварія у вантажовідправника фактично не призвела до
припинення виробництва, підстав для його звільнення від сплати
штрафу за невиконання плану перевезень немає. У застосуванні пунктів "б" статей 107 і 108 Статуту
( 457-98-п ) слід виходити з того, що заборона або припинення
відвантаження вантажів у певному напрямку згідно зі статтею 29
Статуту може здійснюватись "Укрзалізницею" за погодженням з
Мінтрансом України. Наказом Мінтрансу України від 30.05.2002 N 344
( v0344361-02 ) визначені у статті 29 Статуту залізниць
повноваження щодо запровадження тимчасових обмежень перевезень в
окремі райони делеговано Державній адміністрації залізничного
транспорту "Укрзалізниця".
4.3. Затримкою вантажовідправником вагонів під вивантаженням
(пункт "в" статті 108 Статуту) ( 457-98-п ) слід вважати затримку
вагонів, поданих під подвійні операції. Таким чином, залізниця
звільняється від сплати штрафу за неподання тієї кількості і тих
вагонів, які були затримані під вивантаженням чи не могли бути
подані під навантаження з цієї причини. Факт затримки
вантажовідправником вагонів під вивантаженням повинна довести
залізниця.
4.4. Підпункт "г" статті 107 Статуту ( 457-98-п ) звільняє
вантажовідправника від сплати штрафу за невиконання плану
перевезень у разі виконання плану перевезення вантажів у тоннах;
при цьому відповідна норма Статуту з липня 2007 року повинна
застосовуватись до підрахунку виконання плану перевезень у цілому
за місяць.
4.5. При застосуванні пункту "г" статті 108 Статуту
( 457-98-п ) під неплатоспроможністю відправника слід розуміти
відсутність на рахунку відправника коштів у розмірі, достатньому
для оплати залізничного тарифу та додаткових послуг, пов'язаних з
відправленням запланованої кількості вантажу у даний період.
4.6. Вантажовідправник не несе відповідальності за
невиконання плану перевезень, якщо він змінив станцію призначення
у межах однієї залізниці, оскільки статтею 106 Статуту
( 457-98-п ) таку відповідальність встановлено лише за невиконання
плану перевезень у межах залізниці призначення, а не її станцій.
4.7. Якщо залізниця у першій і другій декадах місяця подала
більшу кількість вагонів, ніж це було передбачено планом, і ці
вагони були завантажені, а на третю декаду вантажовідправник подав
заявку без врахування зайво поданих вагонів і таку заявку було
прийнято, відповідальність залізниці і відправника за невиконання
плану визначається за результатами роботи в цілому за місяць.
4.8. Сплата штрафу за невиконання плану перевезень не
звільняє залізницю від обов'язку надолужити недовантаження
протягом наступного місяця. Відповідно до статті 19 Статуту
( 457-98-п ) залізниця у разі неподання з її вини рухомого складу
для виконання місячного плану перевезень вантажів зобов'язана на
замовлення вантажовідправника виділити рухомий склад, щоб
надолужити недовантаження протягом наступного місяця. Недовантаження може надолужуватися лише на замовлення
вантажовідправника, з яким він має звернутися до залізниці не
пізніше 2-го числа наступного за звітним місяця (пункт 2.13 Правил
планування перевезень) ( z1030-02 ). Отже, за відсутності такого
звернення, поданого у зазначений строк, залізниця звільняється від
обов'язку виділяти вагони для надолуження недовантаження. Порядок виділення вагонів для надолуження недовантаження, яке
мало місце з вини залізниці, встановлюється за погодженням між
залізницею та вантажовідправником. У разі порушення погодженого
порядку залізниця за незабезпечення подачі вагонів, а
вантажовідправник за невикористання поданих вагонів чи відмову від
вагонів несуть відповідальність, встановлену статтею 106 Статуту
( 457-98-п ). Якщо вантажовідправник запропонував певний порядок
надолуження недовантаження, а залізниця - відмінний від нього, і
жодну з цих пропозицій не було прийнято, порядок надолуження не
можна вважати погодженим. У такому разі ні залізниця, ні
вантажовідправник не несуть зазначеної відповідальності. Термін погодження порядку надолуження недовантаження
законодавством не встановлено, тому вантажовідправник має право у
своєму замовленні зазначити строк для відповіді. Коли замовлення
складено без зазначення строку для відповіді, залізниця повинна
дати відповідь протягом нормально необхідного для цього часу, але
не пізніше дня, що вказаний вантажовідправником як перший день
виділення рухомого складу. Якщо залізниця не дала відповіді на пропозиції
вантажовідправника щодо порядку виділення рухомого складу для
надолуження недовантаження або заперечує проти надолуження
недовантаження з посиланням на відсутність рухомого складу, вона
зобов'язана виділити вагони для надолуження недовантаження у
порядку, що був запропонований вантажовідправником.
4.9. Згідно з пунктом 2.3 Правил планування перевезення
вантажів ( z1030-02 ) у власних або орендованих вагонах, коли є
дозвіл на вихід таких вагонів на загальну мережу залізниці,
здійснюється відправниками за окремими замовленнями (форма ГУ-12)
незалежно від того, чи належать ці вагони відправникові,
одержувачу або експедитору. Замовлення на перевезення вантажів у
власних вагонах, що не належать відправнику, погоджується з
власником вагонів. Облік виконання плану перевезень вантажів у
власних або орендованих вагонах здійснюється в окремій обліковій
картці, на підставі якої визначаються розміри матеріальної
відповідальності сторін за невиконання плану. Якщо план перевезень у таких вагонах не виконано з вини
вантажовідправника, то ні він, ані залізниця не несуть
відповідальності за невиконання плану. У разі коли вантажовідправник не може здійснити перевезення у
запланованих власних або орендованих вагонах з причин, які від
нього не залежать (стихійне лихо, обмеження навантаження та інші),
залізниця може надати рухомий склад загального користування згідно
з замовленням відправника, поданого не менш як за три доби до дня
навантаження.
4.10. Нарахування штрафу за невиконання місячних планів і
додаткових замовлень на перевезення вантажів на залізницю і
відправника провадиться по закінченні кожної декади, а сальдова
сума штрафу визначається після закінчення місяця. Однак якщо
місячний план або додаткове замовлення виконано в цілому за
місяць, розрахунки за штрафами, нарахованими за невиконання плану
(замовлення) в окремі декади, не провадяться.
4.11. За невиконання плану перевезень на залізниці
призначення статтею 106 Статуту ( 457-98-п ) встановлено сплату
вантажовідправником штрафу за вагон (контейнер) у розмірі однієї
добової ставки за користування вагоном (контейнером). Порядок обліку виконання плану перевезень на залізниці
призначення встановлено у пункті 6.7 Правил планування
( z1030-02 ), згідно з яким дані про навантаження на залізниці
призначення вказуються для всіх вантажів тільки у вагонах
(контейнерах) і тільки для залізниць України - у графах 10-15
облікової картки. Для експортних вантажів в обліковій картці
вказуються залізниці, які передають вантаж за кордон. Оскільки планування перевезень вантажів на експорт
здійснюється за внутрішніми Правилами планування ( z1030-02 ), в
тому числі із зазначенням залізниць прикордонного переходу та
призначення, то незалежно від того, що перевезення вантажу
здійснюється відповідно до Угоди про міжнародне залізничне
вантажне сполучення (СМГС) ( 998_011 ), відповідальність за
невиконання плану перевезень на залізниці призначення визначається
на підставі Статуту ( 457-98-п ) та Правил планування перевезень
вантажів. Штраф за невиконання плану перевезень на залізниці
призначення є самостійним видом штрафу, сплата якого не залежить
від виконання чи невиконання загального плану перевезень в цілому
за місяць, і Статут ( 457-98-п ) не передбачає можливості
звільнення вантажовідправника від цього виду штрафу.
4.12. Розрахунки за штрафами за невиконання місячних планів і
додаткових замовлень на перевезення вантажів здійснюються в
порядку та в строки, встановлені статтею 109 Статуту ( 457-98-п ). Відповідно до статті 109 Статуту ( 457-98-п ) після
закінчення місяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця
начальник станції повідомляє вантажовідправнику розрахунок суми
штрафу за невиконання плану перевезень. Повідомлення може бути
зроблено у будь-якій формі: вручення представнику рахунку-фактури,
надсилання листа, телеграми, вручення другого примірника облікової
картки або в інший спосіб. Доказами такого повідомлення можуть
бути відповідні документи. Нараховані суми підлягають сплаті у
п'ятиденний термін. Відсутність доказів повідомлення залізницею
вантажовідправника про суми нарахованих штрафів не є перешкодою
для пред'явлення претензії та позову, оскільки встановлений
статтею 109 Статуту ( 457-98-п ) 10-денний строк не є присічним.

5. Розрахунки за перевезення
вантажів і додаткові збори
5.1. Платежі за перевезення вантажів і надання додаткових
послуг відправник повинен сплатити залізниці на станції
відправлення готівкою, чеками або шляхом безготівкового розрахунку
через розрахункові підрозділи залізниць. Остаточні розрахунки між
залізницями і одержувачами за перевезення вантажів і надання
додаткових послуг здійснюються на станціях призначення. Відправка
або видача вантажів можуть бути затримані до внесення платежів
(стаття 62 Статуту) ( 457-98-п ). Відповідно до статті 62 Статуту ( 457-98-п ) у разі
несвоєчасного внесення вантажовідправником, вантажоодержувачем,
експедитором належної плати, зборів та штрафів справляється пеня
за кожний день затримки у розмірі, встановленому законодавством.
Чинне законодавство не встановлює розмір такої пені. Проте
залізниця при укладанні з вантажовідправником та
вантажоодержувачем Договору про порядок розрахунків за перевезення
та додаткові послуги може передбачити у ньому конкретні умови
оплати послуг та розмір пені за порушення умов такої оплати згідно
з Правилами розрахунків за перевезення вантажів ( z0864-00 ). Згідно з названими Правилами ( z0864-00 ) та Типовим
договором про організацію перевезень вантажів і проведення
розрахунків за перевезення розрахунковий підрозділ залізниці -
Технологічний центр з оброблення перевізних документів (далі -
ТехПД) на підставі укладеного договору зараховує отримані в
порядку передоплати суми на особовий рахунок платника і списує їх
в міру оформлення та надходження розрахункових документів за
здійснені перевезення, надані послуги та штрафи. Облік використання коштів з особового рахунку ведеться на
підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей
плати за користування вагонами та контейнерами. Усі належні
залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (якщо вони не були
включені у відомості плати за користування вагонами і
контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються
станціями із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх
вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника
станції і платника. Перевізні документи, відомості плати за користування вагонами
і контейнерами, накопичувальні картки мають бути підписані
уповноваженим працівником платника. У разі відмови від підписання
зазначених документів станція складає акт загальної форми, додає
його до відповідного документа та надсилає в ТехПД для списання
грошей з особового рахунку. У разі незгоди платника з підставами
або розміром нарахування він має право звернутися з претензією
та/або позовом до залізниці з вимогою повернути у встановленому
Статутом ( 457-98-п ) порядку на особовий рахунок зайво нараховану
суму. Однак якщо платник підписує відомості плати за користування
вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із
запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має
права списувати спірні суми із попередньої оплати; в такому разі
спір має врегульовуватись платником безпосередньо зі станціями,
які нарахували платежі, і ТехПД, що провадить розрахунки. У разі
недосягнення домовленості стягнення коштів вирішується в
претензійно-позовному порядку за позовом залізниці. Пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів
( z0864-00 ) встановлено, що у випадках, визначених чинним
законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті,
залізниця нараховує податок на додану вартість, який списується з
особового рахунку платника. При цьому чинне законодавство не
вимагає від платника згоди в будь-якій формі на нарахування та
списання податку на додану вартість. Господарським судам слід враховувати, що для повернення зайво
нарахованих грошових коштів застосовується скорочений 6-місячний
строк позовної давності, який обраховується з дня списання коштів
з особового рахунка платника в ТехПД.
5.2. Вантажі видаються на станції призначення зазначеному в
накладній одержувачу після внесення всіх належних залізниці
платежів. Підприємства залізничного транспорту загального
користування мають право на заставу переданих їм для перевезення
вантажів як гарантії отримання належної провізної плати та інших
платежів (стаття 51 Статуту) ( 457-98-п ). Залізнична накладна
одночасно є договором застави вантажу. Заставне право діє, поки
вантаж перебуває у віданні залізниці. З цього випливає, що
заставне право на вантаж залізниця може використовувати лише для
забезпечення отримання платежів за даною конкретною накладною, але
не як гарантію отримання платежів за попередні чи наступні
перевезення та послуги. Слід зазначити, що стаття 48 Статуту ( 457-98-п ) не надає
залізниці права реалізувати вантаж, що надійшов на станцію
призначення у зв'язку з невнесенням вантажоодержувачем всіх
належних залізниці платежів до закінчення тридобового терміну,
наданого названою статтею вантажовідправнику для розпорядження
вантажем. У разі порушення встановлених статтями 48 та 51 Статуту
термінів реалізації вантажу залізниця повинна відшкодувати
вантажовідправнику (вантажоодержувачу) вартість реалізованого
вантажу. У випадку використання залізницею згідно зі статтею 51
Статуту ( 457-98-п ) свого заставного права на вантаж
застосовується порядок реалізації, встановлений статтею 49 Статуту
та Правилами реалізації вантажів ( z0869-00 ). Кошти, одержані залізницею за реалізований вантаж, за мінусом
належної залізниці суми перераховуються зазначеним у накладній
одержувачу або відправнику в залежності від того, хто з них
оплатив вартість вантажу і заявив претензію або позов залізниці. У
разі неможливості такого розрахунку залізниця використовує кошти
згідно зі статтею 50 Статуту ( 457-98-п ).
5.3. Стаття 11 ЦК України ( 435-15 ) підставами для
виникнення цивільних прав і обов'язків визначає, зокрема, як
договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і
обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного
законодавства. Стаття 908 ЦК України ( 435-15 ), яка кореспондується із
статтею 307 ГК України ( 436-15 ), встановлює, що умови
перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами
транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень
встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом,
іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими
нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно
до них. Таким чином, права і обов'язки сторін виникають не лише з
умов укладеного ними договору, а й на підставі норм, установлених
актами законодавства, в тому числі нормативно-правових актів, які
регулюють взаємовідносини у певних випадках. Стаття 46 Статуту ( 457-98-п ) встановлює, що одержувач
зобов'язаний прийняти і вивезти вантаж, що надійшов на його
адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів
установлюються Правилами. Вантажі, що прибули, зберігаються на
станції безкоштовно протягом доби. За зберігання вантажу на
станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена
тарифом. Правила зберігання вантажів ( z0866-00 ) у пункті 5
встановлюють, що у випадках, коли одержувач не вивіз вантаж з
місця загального користування у терміни, встановлені статтею 46
Статуту ( 457-98-п ), з нього стягується плата за зберігання
вантажу, встановлена тарифом, незалежно від того, чиїми засобами
здійснюється охорона вантажу. Винятком з цього правила може бути
прострочення та доставка залізницею вантажу до порту призначення
після закінчення навігації. У такому випадку згідно зі статтею 88
Статуту відповідальне зберігання в порту здійснюється за рахунок
залізниці. Якщо залізниця не повідомить про прибуття вантажу, одержувач
звільняється від внесення плати за користування вагонами
(контейнерами) і за зберігання вантажу до того часу, як буде
надіслано повідомлення (пункт 4 Правил видачі вантажів)
( z0866-00 ). Правила зберігання вантажів ( z0866-00 ) установлюють, що
збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі
затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення
терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця
затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на
прикордонних, припортових станціях тощо), при цьому термін
безоплатного зберігання обчислюється з моменту затримки. За зберігання на місцях загального користування та на коліях
станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери),
які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (в тому числі
під митним оформленням та з інших причин, незалежних від
залізниці), збір сплачується з моменту ввезення на станцію до
моменту закінчення затримки. Підставою для нарахування та стягнення збору за зберігання, в
тому числі при затримці вагонів (контейнерів) на шляху
перевезення, є акт загальної форми, який складається для
засвідчення обставин, що виникли в процесі перевезення вантажу, і
підписується особами, які беруть участь у засвідченні обставин, що
стали підставою для складання акта, але не менше як двома особами,
відповідно до Правил складання актів ( z0567-02 ), Правил
користування вагонами і контейнерами ( z0165-99 ). Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним
транспортом України Тарифне керівництво N 1 ( z0828-99 ) (з
наступними змінами і доповненнями) в пункті 2 розділу 2 встановлює
розміри зборів за зберігання вантажів; таким чином, збір за
зберігання вантажів є регульованим тарифом і не потребує
додаткового погодження сторонами. Пункт 2.3 розділу 2 Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 )
також встановлює, що за зберігання у вагонах вантажів, що мають
вивантажуватись на місцях загального і незагального користування,
але не подані під вивантаження з вини одержувача, збір
справляється після закінчення терміну безоплатного зберігання. Однак при цьому судам необхідно встановлювати та надавати
оцінку обставинам, за яких залізниця не подавала чи не могла
подавати вагони під вивантаження і з'ясовувати, чи був одержувач
повідомлений належним чином про прибуття на його адресу вантажу
або з яких причин вагони було затримано залізницею на шляху
перевезення і чи дійсно ці причини не залежали від залізниці. Пункт 9 Правил зберігання вантажів ( z0866-00 ) та пункт 2.4
розділу 2 Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ) встановлюють
порядок стягнення плати за зберігання вантажу, який завозиться
відправником на станцію відправлення на місця загального
користування частинами і в день пред'явлення перевізних документів
не був зданий повністю. Цей збір нараховується на загальну масу
ввезеного вантажу. Доказом ввезення вантажу на станцію частинами є
відмітки у графі 2 зворотного боку накладної, в якій працівник
залізниці проставляє дату, кількість місць і масу всієї партії
вантажу чи окремо кожної його частини, яка ввозиться, та засвідчує
своїм підписом відповідно до пункту 3.3 Правил оформлення
перевізних документів ( z0863-00 ). Оскільки стаття 908 ЦК України ( 435-15 ) і стаття 307
ГК України ( 436-15 ) визначили, що умови перевезень вантажів
окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів
господарювання за цими перевезеннями визначаються не лише
транспортними кодексами (статутами), а й іншими
нормативно-правовими актами, то у господарського суду немає
правових підстав не застосовувати норми Правил зберігання вантажів
( z0866-00 ) та Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ). Припис статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт"
( 273/96-ВР ), який кореспондується зі статтею 110 Статуту
( 457-98-п ), щодо обов'язку залізниці забезпечити збереження
вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту
видачі одержувачу, а у разі незбереження вантажу - відшкодувати
вартість за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу,
не звільняє вантажоодержувача від сплати збору за зберігання
вантажів понад нормативний безоплатний термін зберігання. Норми статті 46 Статуту ( 457-98-п ), Правил зберігання
вантажів ( z0866-00 ) та Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ) не
передбачають укладання окремого договору на зберігання вантажу,
який перевозиться за договором перевезення (накладної), як і не
передбачають винятку щодо сплати збору за ставками Тарифного
керівництва N 1 за зберігання вантажів у вагонах, які належать
іншим країнам. Однак, пункт 7 Правил зберігання вантажів ( z0866-00 )
встановлює, що на прохання вантажовласників залізниця може
надавати їм місця в смузі відведення, на відкритих майданчиках та
складах станцій для зберігання вантажів на строк, більший
граничного терміну зберігання. Умови такого зберігання вантажів і
плата за нього визначаються окремою угодою між залізницею і
вантажовласником. За умовами такої самої угоди можуть зберігатись
вантажі у вагонах і контейнерах. У цих випадках плата за
зберігання визначається за вільними тарифами на умовах укладеної
окремої угоди. Підпункт 2.8 пункту 2 розділу 2 Тарифного керівництва N 1
( z0828-99 ) прямо визначає, що збір за зберігання справляється
незалежно від плати за користування вагонами (контейнерами). Збір за зберігання вантажів, навіть якщо він збільшений
начальником залізниці до двократного розміру, не є санкцією -
мірою відповідальності за порушення зобов'язання.
5.4. У разі здавання одержувачем, портом після вивантаження
неочищених вагонів або контейнерів одержувач, порт відшкодовують
залізниці витрати, пов'язані з очищенням порожніх вагонів у
пунктах їх наступного навантаження шляхом сплати залізниці штрафу
в розмірі, передбаченому статтею 123 Статуту ( 457-98-п ), і плати
за затримку вагонів під очищенням згідно зі статтею 119 Статуту. Оскільки відповідно до статті 125 Статуту ( 457-98-п ) після
прибуття вантажу на станцію призначення всю відповідальність перед
залізницею несе одержувач, він відшкодовує зазначені витрати і у
випадку, коли вантаж було навантажено у неочищені вагони
відправником. Факт непромивки, неочищення вагонів від залишків вантажу та
сміття після вивантаження засобами одержувача засвідчується
залізницею актом загальної форми, який підписується особами, що
беруть участь у засвідченні обставин, які стали підставою для
складання акта. Відповідно до статті 35 Статуту ( 457-98-п ) та підпункту 1.3
пункту 1 Правил перевезення вантажів навалом і насипом
( z0795-01 ) промивання вагонів після вивантаження забруднювальних
вантажів здійснюється одержувачем у спеціально обладнаних місцях.
Перелік таких вантажів наведено у додатку 2 до названих Правил. У разі відсутності в одержувача умов та можливостей для
промивання вагонів залізниця може виконувати ці роботи з оплатою
за договором, виходячи із ставок зборів за промивання вагонів,
затверджених відповідною залізницею. Статут ( 457-98-п ) не
передбачає обов'язку залізниці надавати вантажоодержувачу
документи, що засвідчують факт промивання вагонів. Чинним законодавством на залізницю не покладено обов'язку з
надання розрахункових документів, що підтверджують розмір витрат,
пов'язаних з промиванням вагонів, оскільки відповідно до статті 60
Статуту ( 457-98-п ) ставки зборів з вантажоодержувачів за
очищення, промивання та дезінфекцію вагонів засобами залізниць у
випадках, передбачених вищеназваною статтею Статуту,
затверджуються залізницями. Підставою для здійснення розрахунків за надання залізницею
додаткових послуг, зокрема, промивання вагонів, згідно зі
статтею 62 Статуту ( 457-98-п ) та з підпунктом 2.6 пункту 2
Правил розрахунків за перевезення вантажів ( z0864-00 ) є
підписана працівником станції та платником накопичувальна картка. Слід враховувати, що передбачену статтею 123 Статуту
( 457-98-п ) відповідальність за здавання неочищеного рухомого
складу або контейнерів порти несуть не тільки у випадках, коли
вони виступають вантажоодержувачами, але й у випадках, коли вони
не є вантажоодержувачами, а лише здійснюють вивантаження вагонів
(при перевалці вантажу в прямому змішаному сполученні,
відвантаженні імпортного вантажу тощо).
5.5. У статтях 57 та 58 Статуту ( 457-98-п ) визначено, що
тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу
залізничним транспортом (за винятком приміських пасажирських
перевезень) встановлюються у порядку, що визначає Кабінет
Міністрів України. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від
25.12.96 N 1548 ( 1548-96-п ) "Про встановлення повноважень
органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо
регулювання цін (тарифів)" з подальшими змінами і доповненнями
наказом Мінтрансу України від 15.11.99 N 551 ( z0828-99 )
затверджено Збірник тарифів на перевезення вантажів залізничним
транспортом України (Тарифне керівництво N 1). Тарифи на
перевезення, розмір зборів і штрафів, наведені в Тарифному
керівництві N 1, застосовуються на всіх лініях залізниць широкої
та вузької колій загальної мережі залізниць України, що включені в
постійну експлуатацію, для всіх відправників і одержувачів
вантажів. Тарифне керівництво N 1 ( z0828-99 ) вміщує пояснення щодо
застосування тарифів за перевезення (провізної плати), розміри
додаткових зборів за операції, пов'язані з перевезенням вантажів,
а також перелік додаткових операцій, які залізниця може виконувати
на прохання відправника або одержувача за окремими договорами на
підставі вільних тарифів.
5.6. Слід враховувати, що без виконання додаткових операцій,
зазначених у розділі 2 Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ),
вантаж не може бути навантажено та прийнято до перевезення або
видано вантажоодержувачу на станції призначення. Розділ 2 Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ) встановлює
регульовані тарифи - збори за додаткові операції, пов'язані з
перевезенням вантажів, до яких віднесено і збори за виконання
експедиторських операцій, в тому числі отримання від станції
дозволу (візи) на ввезення і завантаження вантажу (таблиця N 4). Пункт 1.6 Правил оформлення перевізних документів
( z0863-00 ) встановлює порядок перевірки залізницею перевізних
документів і їх візування начальником станції або уповноваженим
ним працівником станції. Візування передує укладанню договору
перевезення. Пункт 3.1 Правил оформлення перевізних документів
( z0863-00 ) встановлює, що візування накладної здійснюється у
разі надання дозволу на навантаження у місцях загального і
незагального користування; таким чином, візування є обов'язковою
додатковою операцією, пов'язаною з перевезенням, яка передує
укладанню договору перевезення. Оскільки залізнична накладна є письмовою формою договору
перевезення конкретного вантажу, то для візування накладної нема
потреби укладати окремий договір.
5.7. Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з
перевезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування,
експедирування тощо) згідно зі статтею 22 Статуту ( 457-98-п )
здійснюється на підставі окремих договорів, які відповідно до
статті 181 ГК України ( 436-15 ) можуть бути укладені у спрощений
спосіб. Розділ 1 Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ) передбачає
перелік видів перевезень, робіт і послуг, щодо яких здійснюється
державне регулювання тарифів і тих, які виконуються залізничним
транспортом за вільними тарифами на підставі окремих договорів
(таблиця N 3), і розмір яких повинен бути погоджений у порядку, що
не суперечить антимонопольному законодавству: або зазначений в
додатку до договору про організацію перевезень вантажів, або
визначений шляхом підписання окремого протоколу, погодження за
допомогою засобів зв'язку тощо. До цього переліку додаткових послуг, які можуть виконуватися
залізничним транспортом за вільними тарифами, віднесено утримання,
обслуговування та перевід стрілок, відкриття і закриття воріт,
шлагбаумів на переїздах, розташованих на під'їзних коліях
вітковласників, оскільки власник під'їзної колії може й сам
власними силами виконувати ці роботи. Вартість виконання операцій з переведення стрілок на
під'їзній колії, яка не належить залізниці, не включено до ставок
збору за подачу та забирання вагонів локомотивом залізниці. Ставки
зборів за подачу й забирання вагонів залежать від кількості
вагонів, які подаються чи забираються, та від відстані
подавання-забирання в обидва кінці і наведені у таблицях 1 та 2
розділу 2 Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ). Відповідно до статті 322 ЦК України ( 435-15 ) власник
зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не
встановлено договором або законом. Таким чином, стрілочні переводи
на під'їзній колії мають утримуватись і обслуговуватись власником
під'їзної колії; залізниця може виконувати ці операції за
договором, у якому має бути зазначено, які саме операції
виконуються залізницею: чи в сукупності утримання, обслуговування,
переведення стрілок, чи тільки окремі, наприклад, переведення
стрілок. У договорі або в інший спосіб визначається також
договірна вартість виконання операцій. У разі виникнення спору з приводу безпідставного нарахування
платежів за додаткові послуги, які є необов'язковими та надаються
за вільними тарифами, залізниця має довести, що відправник,
одержувач або експедитор замовляли ці додаткові послуги і що
сторонами встановлено договірні відносини та погоджено у будь-який
спосіб відповідні тарифи.
5.8. Вантажі, зазначені у Переліку, який затверджено наказом
Мінтрансу України від 20.01.97 N 18 ( z0036-97 ) "Про охорону і
супроводження вантажів, що перевозяться залізничним транспортом
України", приймаються до перевезення під воєнізованою охороною
залізниці, за що відправник вносить залізниці окрему плату. У разі супроводження вантажу під час перевезення провідником
відправника (одержувача) плата за охорону не справляється.
5.9. Згідно зі статтею 119 Статуту ( 457-98-п ) за
користування вагонами і контейнерами залізниці
вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних
колій, портами, організаціями, установами, громадянами -
суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами
(контейнерами) та звільнення від зазначеної плати у разі затримки
вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється
Правилами користування вагонами і контейнерами ( z0165-99 ). Під користуванням вагонами (контейнерами) слід розуміти
використання відповідного рухомого складу залізниці певним
суб'єктом господарської діяльності, у тому числі власником
залізничної під'їзної колії, який безпосередньо приймає вагони
(контейнери) від залізниці для виконання подальших операцій з
ними, а потім повертає їх залізниці. Час користування, за який цим суб'єктом господарської
діяльності вноситься відповідна плата, визначається від моменту
прийняття вагонів (контейнерів) від залізниці до моменту їх
повернення залізниці.
5.10. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів
на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання
їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від
вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту,
підприємства. У разі затримки вагонів на станції призначення з причин, які
залежать від вантажовласника, залізниця складає акт загальної
форми ГУ-23, який підписується представниками станції і
вантажовласника. В акті вказується час початку та закінчення
затримки вагонів і їх номери. Затримка вагонів і контейнерів з вини вантажовласника на
підходах до станції призначення оформляється наказом залізниці,
актом про затримку вагонів форми ГУ-23а, що складається станцією
затримки вагонів і підписується особами, які беруть участь у
засвідченні обставин, що стали підставою для складання актів, але
не менше як двома особами відповідно до пункту 3 Правил складання
актів ( z0567-02 ). Усі дані, вказані в цьому акті, передаються
станцією у "Повідомленні про затримку вагонів" на станцію
призначення, яка повинна інформувати вантажовласника про затримку
вагонів з його вини шляхом вручення копії такого "ПовідомленняЕ"
не пізніше двох годин після його отримання станцією призначення. У вирішенні спорів про стягнення з вантажовласника плати за
користування вагонами у випадку затримки вагонів і контейнерів на
підходах до станції призначення судам належить перевіряти
дотримання залізницями цього порядку.
5.11. Стаття 119 Статуту ( 457-98-п ) встановила, що
зазначена плата за користування вагонами і контейнерами стягується
також з вантажовідправників, вантажоодержувачів у разі затримки
вагонів (контейнерів), пов'язаної з митним оформленням. У пункті 6 Правил користування вагонами і контейнерами
( z0165-99 ) встановлено, що всі завантажені вагони, що
знаходяться на станціях і на підходах до них в очікуванні
подавання під вантажні операції з причин, які залежать від
вантажовласника, є такими, що перебувають у користуванні
вантажовласника. Підстави звільнення вантажовласника від плати за користування
вагонами передбачені у статті 121 Статуту ( 457-98-п ) та в
пункті 16 Правил користування вагонами ( z0165-99 ); затримку
вагонів, пов'язану з митним оформленням, до цих підстав не
віднесено. Порядком взаємодії митних органів і залізниць України під час
переміщення через митний кордон товарів (вантажів) залізничними
вантажними поїздами, затвердженим спільним наказом Державної
митної служби України та Мінтрансу України від 30.03.2001
N 231/174 ( z0360-01 ) (в редакції наказу Державної митної служби
України та Мінтрансзв'язку України від 28.05.2004 N 399/442
( z0766-04 ), зареєстрованим у Міністерстві юстиції України
22.06.2004, далі - Порядок) визначено, що товари (вантажі), що
прибувають на станцію призначення й перебувають під митним
контролем, розміщуються на цій станції й перебувають під охороною
залізниці, а для здійснення митних процедур можуть подаватися в
інші зони митного контролю. Про прибуття вантажу посадова особа станції призначення
повідомляє митницю призначення та вантажоодержувача. За
відсутності на станції призначення митного підрозділу митниця
призначення та залізнична станція погоджують окремий порядок
повідомлення й передання документів залежно від місцевих умов,
який встановлюється у Технологічному процесі роботи станції. Після проведення митного оформлення вантажів перевізні
документи з відповідними відмітками, підписом та відбитками
особистої номерної печатки посадової особи митниці призначення
вантажоодержувачем повертаються на станцію призначення та служать
підставою для видачі товарів (вантажів) одержувачу. Видача вантажів до закінчення митного оформлення
забороняється. Однак у пункті 3.6 Порядку ( z0360-01 ) зазначено, що на
прохання вантажоодержувача митне оформлення товарів (вантажів) у
повному обсязі може здійснюватися безпосередньо в митниці
відправлення; в окремих випадках (мається на увазі виробнича
необхідність вантажоодержувача або залізниці) допускається подача
таких вантажів на під'їзну колію за умови перебування їх під
охороною за зверненням вантажоодержувача. Пункт 3.12 Порядку ( z0360-01 ) допускає подачу транспортних
засобів з товарами (вантажами) на під'їзні колії без проставляння
на перевізних документах підпису й відбитків особистої номерної
печатки посадової особи митниці призначення за умови перебування
цих товарів (вантажів) під охороною за зверненням
вантажоодержувача. У разі неможливості здійснити декларування товару (вантажу) в
обраному митному режимі вантажоодержувач може розмістити товар
(вантаж) згідно з вимогами Положення про склади тимчасового
зберігання й Порядку ( z0360-01 ) роботи митного складу. Стаття 87 Митного кодексу України ( 92-15 ) визначила, що
декларантами можуть бути підприємства або громадяни, яким належать
товари і транспортні засоби, що переміщуються через митний кордон
України, або уповноважені ними митні брокери (посередники).
Обов'язки та відповідальність декларанта передбачені у статті 88
Митного кодексу. Після доставки залізницею вантажу до митниці призначення
митне оформлення (декларування) вантажу здійснює вантажоодержувач
або за договором з ним митний брокер, від яких залежить вчасне
оформлення митних декларацій та виконання митних процедур,
оскільки стаття 113 Митного кодексу України ( 92-15 ) покладає на
працівників залізничного транспорту обов'язок сприяти посадовим
особам митних органів у виконанні ними своїх службових обов'язків,
а не декларувати вантажі, які перебувають під митним контролем. Однак "видача вантажу" в повне розпорядження
вантажоодержувачу та подача таких вагонів (контейнерів) з
вантажами на під'їзну колію за умови перебування їх під охороною з
дозволу митного органу за зверненням вантажоодержувача без права
вивантаження вантажів із вагонів не є тотожними поняттями. Суди повинні враховувати, що якщо вантажоодержувач не
використовує передбачену Порядком ( z0360-01 ) можливість забрати
на під'їзну колію з дозволу митниці та під охорону вагони з
вантажами, які перебувають під митним контролем, а натомість
використовує залізничні вагони як "склади на колесах", то такий
одержувач повинен сплачувати залізниці плату за користування
вагонами на підставі статті 119 Статуту та збір за зберігання
вантажів на підставі статті 46 Статуту ( 457-98-п ), пункту 9
Правил зберігання вантажів ( z0866-00 ) і пункту 2 розділу 2
Тарифного керівництва N 1 ( z0828-99 ).
5.12. Підстави звільнення вантажовласника від плати за
користування вагонами передбачені в статті 121 Статуту
( 457-98-п ) залізниць України та пункті 16 Правил користування
вагонами ( z0165-99 ). У статті 121 Статуту залізниць зазначено,
що відправник, одержувач, порт звільняються від плати за
користування вагонами і контейнерами в інших випадках,
передбачених Правилами. Так, зокрема, Правила складання актів ( z0567-02 ) у
пункті 17 встановлюють, що у разі обґрунтованості скарги
вантажоодержувача на відмову начальника станції скласти
комерційний акт начальник Дирекції залізничних перевезень дає
розпорядження про складання комерційного акта (акта загальної
форми). У цьому разі плата за зберігання вантажу, а також плата за
користування вагоном (контейнером) протягом часу затримки
складання акта з одержувача не стягується. Також якщо при передаванні вагонів чи контейнерів одержувачу
буде виявлено їх пошкодження, ознаки недостачі, псування або
пошкодження вантажу на відкритому рухомому складі або в критих
вагонах без пломб, несправність пломб або запірно-пломбувальних
пристроїв, їх відсутність, видача вантажу провадиться за участю
представника залізниці із складанням у відповідних випадках
комерційного акта. Відповідно до пункту 11 Правил видачі вантажів
( z0862-00 ) такі вагони до прибуття представника станції для
перевірки вантажу не вважаються переданими в користування
одержувачу.
5.13. Загальний час, за який вантажовласником вноситься плата
залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з
причин, які залежать від вантажовласника, та час перебування їх у
безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Що ж до взаємовідносин власників під'їзних колій - суб'єктів
господарської діяльності з третіми особами-контрагентами, які ними
обслуговуються (тобто безпосередньо з вантажовідправниками і
вантажоодержувачами), то вони визначаються і реалізуються без
участі залізниць. Відповідальність перед залізницею у зв'язку з
використанням вагонів (контейнерів) несе суб'єкт господарської
діяльності, який безпосередньо приймає від неї вагони
(контейнери).
5.14. Правила експлуатації, номерного обліку і розрахунків за
користування вантажними вагонами, що є власністю інших держав
( 998_185 ), затверджені 24.05.96 згідно з дорученням Ради
залізничного транспорту, держав - учасниць Співдружності,
Латвійської, Литовської і Естонської Республік, надають право
залізницям України використовувати вагони, що належать власникам,
розташованим за межами України, для перевезення вантажів у
внутрідержавному сполученні. Вимоги щодо такого використання
вагонів містяться у розділі 1 цих Правил. Вантажовласники, порти на підставі статті 119 Статуту
( 457-98-п ) повинні відшкодовувати залізницям плату за
користування вагонами інших держав від часу прийому цих вагонів
від залізниці до повернення їх після виконання вантажних операцій
у порядку, визначеному Укрзалізницею відповідно до міжнародних
договорів України з цих питань. Відповідний порядок визначено
постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.96 N 1312
( 1312-96-п ) "Про номерний облік простою вантажних вагонів, які
належать іншим державам" та Правилами користування вагонами і
контейнерами.
5.15. Плата за користування вагонами як належності України,
так і належності інших держав не є заходом відповідальності, яка
може застосовуватись лише за наявності вини сторони у
зобов'язанні.
6. Штраф за неправильно зазначені
відомості у накладній
6.1. Стаття 118 Статуту ( 457-98-п ) визначає, що за
пред'явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який
потребує під час перевезення особливих заходів безпеки та з
неправильним зазначенням його найменування або властивостей з
відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат,
стягується штраф у розмірі п'ятикратної провізної плати за всю
відстань перевезення. Стаття 122 Статуту ( 457-98-п ) встановлює, що за неправильно
зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву,
код та адресу одержувача з відправника, порту стягується штраф у
розмірі згідно зі статтею 118 Статуту. При цьому відправник несе
перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. У розгляді справ про стягнення цього штрафу господарським
судам слід виходити з того, що неправильно вказаною має бути хоча
б одна відомість; при цьому неправильне зазначення коду та адреси
вантажоодержувача вважаються окремими порушеннями. Підставою для покладення на відправника відповідальності за
неправильне зазначення ним відповідних відомостей є акт загальної
форми або комерційний акт, складений у випадках, передбачених
статтею 129 Статуту ( 457-98-п ).
6.2. У застосуванні статей 118 та 122 Статуту ( 457-98-п )
слід враховувати, що штраф підлягає стягненню за самий факт
допущення вантажовідправником зазначених порушень, незалежно від
того, чи завдано залізниці у зв'язку з цим збитки. Збитки (додаткові витрати), завдані залізниці через допущені
відправником порушення, зазначені у статтях 118 та 122 Статуту
( 457-98-п ), підлягають відшкодуванню відправником незалежно від
сплати ним штрафу, оскільки згідно із статтею 24 Статуту
вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки
неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених
ними у накладній.
6.3. Статут ( 457-98-п ) не містить чітких приписів стосовно
того, якій саме залізниці (відправлення, призначення чи
транзитній) належить право вимагати стягнення вказаного штрафу,
тому такі позови можуть заявляти як залізниці відправлення, так і
призначення або транзитні. Оскільки накладна є письмовою формою договору перевезення
вантажу, що укладається вантажовідправником із залізницею згідно
зі статтею 24 Статуту ( 457-98-п ) і вантажовідправники несуть
відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або
неповноти відомостей, зазначених ними у накладній, то й
відповідачем за позовами про стягнення штрафу за неправильно
зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву,
код та адресу одержувача має бути відправник вантажу.
6.4. Відповідно до статті 551 ЦК України ( 435-15 ) розмір
неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється
договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений
за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за
наявності інших обставин, які мають істотне значення. Стаття 233 ГК України ( 436-15 ) також встановлює, що у разі
якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам
господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника
зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Пункт 3 статті 83 ГПК ( 1798-12 ) надає суду право у
виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені),
яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Виходячи з цього, суди мають право при прийнятті рішення про
стягнення штрафу зменшувати його розмір з урахуванням усіх
конкретних обставин справи. Підстави та розмір зменшення
стягуваного штрафу повинні бути мотивовані та обґрунтовані в
рішенні суду.
6.5. Щодо вантажів, які перевозяться на експорт на підставі
міжнародної накладної СМГС ( 998_011 ), необхідно мати на увазі,
що стаття 12 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення
містить перелік випадків, у яких за порушення також стягується
штраф у п'ятикратному розмірі, але склад порушень, за які
відправник несе відповідальність за правильність відомостей та
заяв, внесених ним у накладну СМГС, відрізняється від умов,
передбачених статтями 118 та 122 Статуту ( 457-98-п ), а тому такі
справи слід вирішувати на підставі статті 12 СМГС.
7. Визнати такими, що втратили чинність, роз'яснення президії
Вищого арбітражного суду України:
7.1. від 20.11.92 N 01-6/1395 ( v1395800-92 ) "Про деякі
питання практики вирішення спорів, що виникають з перевозок
вантажів залізницею";
7.2. від 12.10.93 N 01-6/1104 ( v1104800-93 ) "Про деякі
питання застосування статей 169 та 173 Статуту залізниць".
{ Роз'яснення із змінами, внесеними згідно з Роз'ясненням Вищого
господарського суду N 04-5/225 ( v_225600-08 ) від 29.09.2008 }
Голова Вищого
господарського суду України Д.Притика



вгору