Про визнання недійсним договору в частині
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 11.06.200815/529
Документ v_529600-08, поточна редакція — Прийняття від 11.06.2008

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.06.2008 Справа N 15/529
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.08.2008
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Божок В.С. - головуючого,
Костенко Т.Ф.,
Коробенко Г.П.
розглянувши матеріали Регіонального відділення Фонду державного
касаційної скарги майна України по Хмельницькій області
на постанову Київського апеляційного господарського
суду від 05.03.2008 р.
у справі господарського суду міста Києва
за позовом Регіонального відділення Фонду державного
майна України по Хмельницькій області
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Стіомі-Холдінг"
про визнання недійсним договору в частині
за участю представників сторін:
позивача: Савчук В.Ф. за дов. від 04.09.2006 р.
N 1620,
відповідача: Яремчук О.В. за дов. від 11.01.07 р.
б/н
В С Т А Н О В И В:
Регіональне відділення Фонду державного майна України по
Хмельницькій області звернулось до товариства з обмеженою
відповідальністю "Стіомі-Холдінг" з позовом про визнання недійсним
договору купівлі-продажу від 28.12.1993 р. N 43-Б в частині
включення вартості гуртожитку по вул. Інститутській, 16/2,
м. Хмельницький до вартості цілісного майнового комплексу
ТОВ "Хлібокомбінат", який перебуває у власності відповідача.
Рішенням господарського суду м. Києва від 26.11.2007 р. у
справі N 15/529 позов задоволено.
Рішення мотивовано обґрунтованістю позовних вимог з
посиланням на ст. 1, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про приватизацію
державного житлового фонду" ( 2482-12 ), ч. 2 ст. 3 Закону України
"Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), ч. 1 ст. 48
ЦК УРСР ( 1540-06 ).
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
05.03.2008 р. рішення господарського суду Київської області від
10.07.2007 р. з даної справи скасовано. У позові відмовлено.
Постанова мотивована відсутністю правових підстав для
визнання спірного договору недійсним в частині, оскільки
приватизація державного майна здійснювалась у відповідності до
чинного законодавства, зокрема Закону України "Про приватизацію
державного майна" ( 2163-12 ), Закону України "Про приватизацію
невеликих державних підприємств" ( 2171-12 ) та Закону України
"Про приватизацію державного житлового фонду" ( 2482-12 ).
Не погоджуючись із вказаною постановою у даній справі,
Регіональне відділення Фонду державного майна України по
Хмельницькій області звернулось з касаційною скаргою до Вищого
господарського суду України, в якій просить її скасувати та
залишити рішення суду 1-ї інстанції в силі, мотивуючи скаргу тим,
що постанова прийнята з порушенням та неправильним застосуванням
норм матеріального права.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в
касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних
обставин справи застосування норм матеріального та процесуального
права при винесенні оспорюваного судового акту, знаходить
необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи
наступне.
Відповідно до ст. 5 Закону України "Про приватизацію майна
державних підприємств" ( 2163-12 ), в редакції, яка діяла на час
приватизації, приватизації підлягали цілісні майнові комплекси
державних підприємств або їх структурні підрозділи.
Як встановлено судом 1-ї інстанції, наказом Регіонального
відділення Фонду державного майна України по Хмельницькій області
від 25.10.1993 р. N 221 видано дозвіл на приватизацію державної
частки майна орендного виробничо-торгівельного підприємства
"Хлібокомбінат", яка була проведена шляхом викупу державної частки
майна підприємства організацією орендарів "Хлібокомбінат" за
договором купівлі-продажу державної частки майна від 28.12.1993 р.
N 43-Б. Передачу майна здійснено відповідно до акту
прийому-передачі цілісного майнового комплексу орендного
державного виробничо-торгівельного підприємства "Хлібокомбінат"
від 29.06.1994 р.
Згідно із планом приватизації державної частки майна взятої в
оренду організацією орендарів виробничо-торгівельного підприємства
"Хлібокомбінат", актом оцінки вартості майна, договором
купівлі-продажу від 28.12.1993 р. та актом приймання-передачі
цілісного майнового комплексу від 29.06.1994 р. до статутного
фонду приватизованого підприємства включено гуртожиток по вул.
Інститутській, 16/2, залишкова вартість якого становить
2876,72 грн. (на 29.11.1993 - 287 672 тис.крб.).
На базі приватизованого майна за рішенням організації
орендарів було створено товариство з обмеженою відповідальністю
"Хмельницький хлібокомбінат", яке внаслідок реорганізації
29.08.2006 р. було приєднано до ТОВ "Стіомі-Холдинг" внаслідок
чого останнє є правонаступником всіх майнових та немайнових прав і
обов'язків ТОВ "Хмельницький хлібокомбінат".
У відповідності з ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію
майна державних підприємств" ( 2163-12 ), в редакції, яка діяла на
момент приватизації, дія цього Закону не поширюється на
приватизацію об'єктів державного земельного та житлового фондів, а
також об'єктів соціально-культурного призначення, за винятком тих,
які належать підприємствам, що приватизуються.
Як зазначалось вище, місцевим господарським судом
встановлено, що у складі цілісного майнового комплексу
виробничо-торгівельного підприємства "Хлібокомбінат" було
приватизовано гуртожиток по вул. Інститутській, 16/2,
м. Хмельницький, та зроблено висновок, що даний гуртожиток, як
об'єкт державного житлового фонду, не підлягав приватизації
відповідно до Закону України "Про приватизацію майна державних
підприємств" ( 2163-12 ).
Скасовуючи рішення місцевого господарського суду, апеляційна
інстанція обґрунтувала свою постанову тим, що ні Закон України
"Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 ), а ні Закон
України "Про приватизацію невеликих державних підприємств"
( 2171-12 ) не виключали та не забороняли приватизацію об'єктів
державного земельного та житлового фондів з огляду на що спірний
правочин не суперечить зазначеним нормам права.
При цьому суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 58
Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо незворотності дії законів
в часі застосував стосовно оспорюваного договору, укладеного у
грудні 1993 року, положення ст. 203 ЦК України ( 435-15 ), тоді як
при вирішенні спорів про визнання договорів недійсними має
застосовуватися законодавство, яке діяло на момент їх укладення,
що є порушенням норм матеріального права та являється підставою
для скасування такої постанови.
Крім того, колегія звертає увагу, що, визнавши оспорюваний
договір недійсним, місцевий господарський суд в порушення вимог
ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР ( 1540-06 ) не вирішив питання щодо наслідків
визнання угод недійсними, тобто не застосував обов'язкову в такому
випадку реституцію, згідно з якою спірний гуртожиток має бути
повернутий у державну власність, що в свою чергу є підставою для
скасування рішення місцевого господарського суду.
Також колегія зазначає, що матеріали справи не містять
договір з такими реквізитами, як договір купівлі-продажу від
28.12.1993 р. про визнання недійсним якого місцевий господарський
суд постановив рішення. Натомість у справі (а.с. 9) наявний
договір купівлі-продажу від 24.12.1993 р. зареєстрований
розпорядженням Хмельницької міської адміністрації 28.12.1993 р.,
що попередніми судами з'ясовано не було, як не з'ясовано і те,
кому належав гуртожиток по вул. Інститутській, 16/2,
м. Хмельницький на момент укладання спірного договору.
Не досліджено попередніми судами і питання наявності чи
відсутності мешканців у жилих приміщеннях спірного гуртожитку, та
в залежності від встановленого не вирішено питання про залучення
їх до участі у справі як зацікавлених осіб.
Поза увагою місцевого господарського та апеляційного
господарського суду залишено і питання щодо пропуску позивачем
передбаченого ст. 71 ЦК УРСР ( 1540-06 ) строку позовної давності,
який згідно ст. 75 ЦК УРСР застосовується судами незалежно від
заяви сторін.
Таким чином, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не наділена
повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи
іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання
нових доказів або додаткової перевірки доказів, а господарськими
судами порушено вимоги ст. 43 ГПК України щодо оцінки доказів на
підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому
процесі всіх обставин справи в їх сукупності, колегія вважає
рішення та постанову господарських судів такими, що підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського
суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, 111-9 - 111-12
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України, - П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
05.03.2008 р. та рішення господарського суду м. Києва від
26.11.2007 р. у справі N 15/529 скасувати.
Справу направити до господарського суду м. Києва на новий
розгляд.
Головуючий суддя В.С.Божок
Судді: Т.Ф.Костенко
Г.П.Коробенко



вгору