Про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 14.04.200532/461
Документ v_461600-05, поточна редакція — Прийняття від 14.04.2005

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14.04.2005 Справа N 32/461
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 09.06.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючий суддя - Першиков Є.В. судді: Савенко Г.В., Ходаківська І.П. розглянувши касаційні скарги Спеціалізованої державної
податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у
м. Києві на постанову від 07.12.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду у справі N 32/461 господарського суду м. Києва за позовом Дочірнього підприємства "Утел" Відкритого
акціонерного товариства "Укртелеком" до СДПІ у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень та
податкової вимоги За участю представників сторін: позивача - Сіванов Л.М., за довіреністю
Бураков І.О., за довіреністю відповідача - Згоннік А.Л., за довіреністю
Мельник Н.І., за довіреністю В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 10.09.2004 р. у
справі N 32/461, яке залишене без змін постановою від
07.12.2004 р. Київського апеляційного господарського суду, позов
задоволено повністю. Визнано недійсним податкове
повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової
інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від
27.07.2004 р. N 0000611501/0., від 27.07.2004 р. N 0000601501/0,
від 13.08.2004 р. N 1/469. Стягнуто з СДПІ у м. Києві по роботі з
великими платниками податків на користь Дочірнього підприємства
"Утел" Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" 85 грн.
державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись із судовими рішеннями, СДПІ у м. Києві по
роботі з ВПП подала до Вищого господарського суду України
касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову від
07.12.2004 р. Київського апеляційного господарського суду та
рішення господарського суду м. Києва від 10.09.2004 р. у справі
N 32/461, та прийняти нове рішення, яким відмовити ДП "Утел" ВАТ
"Укртелеком" у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга
не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, в період з 12.07.2004 р.
по 26.07.2004 р. СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП проведена
позапланова документальна перевірка фінансово-господарської
діяльності ДП "Утел" ВАТ "Укртелеком" з питань правильності
обчислення та своєчасності внесення до бюджету останнім сум
податку на додану вартість.
26.07.2004 р. за результатами проведеної перевірки СДПІ у
м. Києві по роботі з ВПП складено акт N 487/15-1/14347776.
27.07.2004 р. СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП прийняті
податкові повідомлення-рішення: - N 0000611501/0, яким у ДП "Утел" ВАТ "Укртелеком" згідно з
підпунктом виявлено завищення суми бюджетного відшкодування з
податку на додану вартість у розмірі 10769469,00 грн. та
застосовано штрафні санкції у розмірі 4080024,00 грн. Нарахування
проведено згідно абз. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та у
відповідності до пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, п. 11.4 ст. 11 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), пп. 17.1.3
п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами"; - N 0000601501/0, яким ДП "Утел" ВАТ "Укртелеком" визначено
суму податкового зобов'язання за платежем: податок на додану
вартість у розмірі 1483045,50 грн., в т.ч. 988697,00 грн. -
основний платіж та 494348,50 грн. - фінансові санкції. Нарахування
проводилося згідно з абз. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) та у
відповідності до пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7, п. 11.4 ст. 11 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), пп. 17.1.3
п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань
платників податків перед бюджетами та державними цільовими
фондами".
13.08.2004 р. СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП на адресу ДП
"Утел" ВАТ "Укртелеком" направлено першу податкову вимогу N 1/469
щодо сплати податкового боргу за узгодженим податковим
зобов'язанням з податку на додану вартість у розмірі
2407880,57 грн.
Спірні податкові повідомлення-рішення та перша податкова
вимога ґрунтується на акті перевірки від 26.07.2004 р.
N 487/15-1/14347776.
У вищезазначеному акті перевірки викладені висновки про те,
що ДП "Утел" ВАТ "Укртелеком" в порушення пп. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) у
листопаді 2003 року, грудні 2003 року та лютому 2004 року завищено
заявлений до відшкодування податок на додану вартість у сумі
10769469,00 грн. та занижено суму податку надану вартість, що
підлягала сплаті до бюджету, у сумі 988697,00 грн. Окрім
зазначеного, в акті перевірки йдеться про те, що позивачем
неправомірно віднесено доходи, отримані за послуги міжнародного
телефонного зв'язку, у сумі 51466467,00 грн. до операцій, що
оподатковуються за нульовою ставкою, оскільки вказані доходи з
урахуванням положень пп. 6.1.3 п. 6.1 ст. 6 Регламенту
міжнародного електрозв'язку, яким було доповнено Статут
( 995_099 ) та Конвенцію Міжнародного союзу електрозв'язку
( 995_100 ), ратифіковані Верховною Радою України згідно з Законом
України від 15.07.1994 р. N 116/94-ВР ( 116/94-ВР ), відносяться
до сум, які відображені в бухгалтерських та статистичних
розрахунках між операторами міжнародного зв'язку та які
використовуються операторами для звірки та поточного оновлення
інформації, підготовки бухгалтерських та облікових документів,
необхідних для визначення та виконання взаємних зобов'язань між
операторами за надані послуги в галузі міжнародного
електрозв'язку, та повинні бути включені до об'єкту операцій, які
не є об'єктом оподаткування податком на додану вартість.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДП "Утел"
ВАТ "Укртелеком" на підставі ліцензії серії АА N 223302 від
18.03.2002 р. (переоформлена Ліцензія від 30.07.1999 р.) надає
послуги міжнародного телефонного зв'язку, які призначені для
використання та споживання за межами митної території України.
У листопаді і грудні 2003 року та лютому 2004 року позивачем
отримано валютну виручку за послуги міжнародного телефонного
зв'язку, які були спожиті за межами митної території України, на
суму 10769469,00 грн. Вказану виручку, у відповідності до
пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, пп. 6.2.2 п. 6.2. ст. 6 Закону України
"Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), пп. 5.3.3 п. 5.3
ст. 5 "Порядку заповнення та подання податкової декларації з
податку на додану вартість", затвердженого Наказом ДПА України
N 166 ( z0250-97 ) від 30.05.1997 р., зареєстрованого в
Міністерстві юстицій України 09.07.1997 р. за N 250/2054, позивач
відобразив у податкових деклараціях з податку на додану вартість
за звітні періоди як доходи, отримані підприємством від операцій,
що оподатковуються за нульовою ставкою.
Судами встановлено, що наявні у справі розрахункових
документів між позивачем та оператором країни Греція - ОТЕ Athinai
підтверджують факт надання позивачем експортних послуг
міжнародного телефонного зв'язку, спожитих за межами митної
території України у періоді, що перевіряється.
Керуючись п. 2.5 ст. 2 Додатку 1 до Регламенту міжнародного
електрозв'язку, яким доповнено Конвенцію ( 995_100 ) та Статут
Міжнародного союзу електрозв'язку ( 995_099 ), ратифікованих
Верховною Радою України Законом N 116/94-ВР ( 116/94-ВР ) від
15.07.1994 р. (далі - Регламент), дотримуючись принципу
забезпечення загального доступу населення до міжнародних служб
електрозв'язку (п. 4.1 Регламенту), позивач та оператор країни
Греція - ОТЕ Athinai за допомогою комутаційних центрів, які
здійснюють взаємну фіксацію кількості вхідних та вихідних дзвінків
абонентів-нерезидентів, виставляють взаємні рахунки за послуги
міжнародного телефонного зв'язку.
В період з квітня 2003 року - червня 2003 року комутаційним
центром - ОТЕ Athinai (Греція) було зафіксовано вихідні міжнародні
телефонні дзвінки на територію України на загальну суму
374977,68 SDR (особлива грошова (облікова) одиниця, що
використовуються для міжнародних розрахунків). Дані комутаційного
центру типу EWSD ("Simens" Германія) підтвердили показники ОТЕ
Athinai (Греція). В той же час комутаційний центр позивача в цей
же період зафіксував вихідні міжнародні телефонні дзвінки в Грецію
на суму 54919,128 SDR.
На підставі вказаних вище даних було сформовано двосторонні
рахунки від 09.10.2003 р. та від 05.11.2003 р., в яких сторони
зазначили суму, що підлягає сплаті ОТЕ Athinai (Греція) на користь
позивача за експорт послуг міжнародного телефонного зв'язку в
розмірі 374977,688 SDR та позивача на користь ОТЕ Athinai (Греція)
за імпорт послуг міжнародного телефонного зв'язку в розмірі
54919,128 SDR.
У відповідності до п. 2.5 ст. 2 Додатку 1 до Регламенту
міжнародного електрозв'язку сторони перевірили та акцептували
виставлений рахунок, що підтверджується печаткою на розрахункових
документах.
ОТЕ Athinai (Греція) підтвердило факт надання позивачем
послуг міжнародного телефонного зв'язку, що були спожиті
абонентами-нерезидентами за межами митної території Україні в сумі
374977,68 8 SDR.
Таким чином, з вирахуванням 54919,12 8 SDR, ОТЕ Athinai
(Греція) мало оплатити на користь позивача 320058,56 8 SDR в
порядку, визначеному п. 3.3 ст. 3 Додатку 1 до Регламенту
міжнародного електрозв'язку, що станом на 14.11.2004 р. склало
2435924,89 грн. Зазначене підтверджується матеріалами справи і
представником відповідача не заперечується.
Послуги позивача в сфері міжнародного телефонного зв'язку за
своїм механізмом та правовою природою є експортними, а отже,
відносяться до операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою
відповідності до пп. 3.1.3 п. 3.1 ст. 3, пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6
Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Відповідно до ст. 4 Закону України "Про телекомунікації"
N 1280-IV ( 1280-15 ) від 18.11.2003 р. законодавство України про
телекомунікації складається з Конституції України, цього Закону та
інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в цій
сфері.
Згідно зі ст. 73 цього ж Закону ( 1280-15 ), якщо міжнародним
договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені
законодавством України про телекомунікації, застосовуються правила
міжнародного договору.
15.07.1994 р. Законом України N 116/94-ВР ( 116/94-ВР )
Верховною Радою України ратифіковано Статут ( 995_099 ) та
Конвенцію Міжнародного союзу електрозв'язку ( 995_100 ), які
згідно зі ст. 31.3 Статуту доповнені Регламентом міжнародного
електрозв'язку та Регламентом радіозв'язку.
Відповідно до преамбули Статуту Міжнародного союзу
електрозв'язку ( 995_099 ), сторонами Статуту є Держави. Згідно
ст. 1 Статуту цілями Союзу є, зокрема, забезпечення і розширення
міжнародного співробітництва між усіма Членами Союзу з метою
вдосконалення і раціонального використання всіх видів
електрозв'язку; сприяння розвитку технічних засобів та їх найбільш
ефективної експлуатації з метою підвищення продуктивності служб
електрозв'язку, розширення їх застосування і якомога більш
широкого використання населенням тощо.
Зазначені міжнародні договори укладені державою Україна.
Позивач виконує умови цих міжнародних договорів від імені України
в силу спеціальних на те повноважень. Здійснення діяльності
позивача з операторами інших країн здійснюється в тому числі на
безконтрактній основі, у відповідності до виданої Державним
комітетом зв'язку та інформатизації України ліцензії
серії ВД N 002110 від 30.07.1999 р. на здійснення діяльності у
галузі зв'язку на території України з правом надання послуг
міжнародного та міжміського комутованого телефонного (мовного)
зв'язку загального користування на території України з покладенням
на нього обов'язку проведення розрахунків з іноземними та
місцевими споживачами (п. 5.1.1, 6.1.3. ліцензії).
Стаття 6 Регламенту міжнародного електрозв'язку визначає
порядок здійснення тарифікації та розрахунків за використання
міжнародної служби електрозв'язку.
Згідно з пп. 6.1.3 п. 6.1 ст. 6 вказаного Регламенту, на який
посилається відповідач, якщо у відповідності до національного
законодавства якої-небудь країни передбачається податок на
стягнення такси за міжнародні служби електрозв'язку, то цим
податком оподатковуються, як правило, тільки ті міжнародні послуги
електрозв'язку, які оплачуються клієнтами цієї країни, якщо
відсутні інші угоди, що укладаються для конкретних спеціальних
випадків.
Також слід зазначити, що згідно з п. 2.2 ст. 2 Регламенту
міжнародна служба електрозв'язку визначається надання
електрозв'язку між підприємствами і станціями електрозв'язку
будь-якого типу, які знаходяться в різних країнах чи належать
іншим країнам, а тому позивач має відповідні правовідносини з
вищезазначеними підприємствами і станціями електрозв'язку та надає
їм експортні послуги в розумінні того, що ці послуги
використовуються та поживаються за межами митної території України
клієнтами цих підприємств-нерезидентів, що у відповідності до
пп. 6.2.2 п. 6.2 ст. 6 Закону України "Про податок на додану
вартість" ( 168/97-ВР ) дає право відображати доходи від цих
операцій з оподаткуванням за нульовою ставкою податку на додану
вартість.
Крім того, п.п. 6.1.3. п.6.1. ст. 6 Регламенту не містить в
собі імперативного припису щодо нарахування податку на стягнення
такси за міжнародні служби електрозв'язку та зазначає, що згідно з
національним законодавством кожної країни-учасниці вищезазначеного
міжнародного договору, в тому числі й України, може бути
передбачено внутрішній податок на стягнення цієї такси, яким,
зокрема, в Україні податок на додану вартість на операції, що є
об'єктом оподаткування згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про
податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
Таким чином, в Регламенті зазначається про оплату послуг
міжнародного телефонного зв'язку клієнтами оператору, а не порядок
оплати зазначених послуг одного оператора іншому оператору.
Отже, Закон України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ) не має протиріч з положеннями пп. 6.1.3 п. 6.1 ст. 6
Регламенту в частині оподаткування податку на додану вартість за
нульовою ставкою з операцій по продажу робіт (послуг), призначених
для використання та споживання за межами митної території України.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими
та безпідставними доводи відповідача, викладені в апеляційній
скарзі про те, що частка виготовлених (наданих) послуг, що не
використовується в оподатковуваних операціях (в розумінні п. 6.1.3
Регламенту - частка послуг, що сплачувались не вітчизняними
споживачами, а нерезидентами), звільняються від оподаткування
податком на додану вартість та не мають включатися до податкового
кредиту.
Що стосується першої податкової вимоги СДПІ у м. Києві по
роботі з ВПП від 13.08.2004 р. N 1/469, то колегія суддів вважає
за необхідне зазначити наступне.
Як встановлено судами, з наявних в матеріалах справи доказів
та пояснень представників сторін вбачається, що перша податкова
вимога N 1/469 від 13.08.2004 р. на суму 2407880,57 грн. надіслана
позивачу у зв'язку із зменшенням податковим повідомленням-рішенням
N 0000611501/0 від 27.07.2004 р. заявленого до відшкодування
податку на додану вартість та несплатою податкового зобов'язання
та штрафних санкцій, нарахованих податковими
повідомленнями-рішеннями N 0000611501/0 від 27.07.2004 р. та
N 0000601501/0 від 27.07.2004 р.
Пунктом 1.10 статті 1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) встановлено, що податкова вимога -
це письмова вимога податкового органу до платника податків
погасити суму податкового боргу.
Згідно з п. 1.3 ст. 1 цього Закону ( 2181-14 ) податковий
борг (недоїмка) - це податкове зобов'язання (з урахуванням
штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником
податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку,
але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на
суму такого податкового зобов'язання.
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) податкове зобов'язання,
самостійно визначене платником податків у податковій декларації,
вважається узгодженим з дня подання такої податкової декларації.
Відповідно до п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону ( 2181-14 )
податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим
органом, вважається узгодженим у день отримання платником податків
податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених
підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Так, згідно з п.п. 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) у разі коли платник
податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму
податкового зобов'язання, такий платник податків має право
звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього
рішення, яка у відповідності до п. 5.2.3 п. 5.2 ст. 5 цього Закону
зупиняє виконання платником податків податкових зобов'язань,
визначених у податковому повідомленні, на строк від дня подання
такої заяви до контролюючого органу до дня закінчення процедури
адміністративного оскарження. Протягом зазначеного строку
податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а
сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається
неузгодженою.
Підпунктом 5.2.4 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) встановлено, що день
закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем
узгодження податкового зобов'язання платника податків. При
зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання
недійсним рішення контролюючого органу податкове зобов'язання
вважається неузгодженим до розгляду судом справи по суті та
прийняття відповідного рішення.
З наведених норм вбачається, що податкові вимоги можуть
надсилатися платнику податків виключно за умови наявності у нього
узгодженого податкового зобов'язання.
Закон України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) також чітко встановлює, що у випадку оскарження
платником податків нарахованого йому податкового зобов'язання в
адміністративному чи судовому порядку таке податкове зобов'язання
вважається неузгодженим до закінчення процедури адміністративного
оскарження чи, відповідно, до розгляду судом справи по суті та
прийняття відповідного рішення.
Вищенаведеними положеннями законодавства також встановлено,
що протягом строку адміністративного чи судового оскарження
платником податків нарахованого йому податкового зобов'язання
податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а
сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається
неузгодженою.
Зазначене також підтверджується і пп. 6.2.1 п. 6.2 ст. 6
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ), яким встановлено, що податковий орган надсилає
платнику податків податкові вимоги у разі, коли платник податків
не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені
строки.
Як вбачається з матеріалів справи, перша податкова вимога
Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по
роботі з великими платниками податків N 1/469 була надіслана
позивачу 13.08.2004 р.
Позовна заява про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень Спеціалізованої Державної податкової інспекції
у м. Києві по роботі з великими платниками податків N 0000611501/0
від 27.07.2004 р. та N 0000601501/0 від 27.07.2004 р., за якою
відповідно до ст.ст. 64, 65 ГПК України ( 1798-12 ) порушено
провадження у справі, надійшла до Господарського суду міста Києва
10.08.2004 р.
Згідно з доданим до позовної заяви фінансовим чеком зазначена
позовна заява 10.08.2004 р. була направлена відповідачу - СДПІ у
м. Києві по роботі з ВПП цінним листом, що підтверджується описом
вкладення у зазначений лист.
Таким чином, позивачем було оскаржено податкові
повідомлення-рішення СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП
N 0000611501/0 від 27.07.2004 р. та N 0000601501/0 від
27.07.2004 р. у судовому порядку. Перебіг строку судового
оскарження розпочався з дня звернення позивача до Господарського
суду із позовною заявою, за якою порушено провадження у справі,
тобто з 10.08.2004 р.
За таких обставин, податкове зобов'язання, визначене позивачу
спірними податковими повідомленнями-рішеннями, станом на
13.08.2004 р. було неузгодженим, а, відтак, у відповідача не було
належних підстав для прийняття першої податкової вимоги N 1/469
від 13.08.2004 р.
Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"
( 2181-14 ) встановлено, що протягом строку судового оскарження
платником податків нарахованого йому податкового зобов'язання
податкові вимоги з податку, що оскаржується, не надсилаються, а
сума податкового зобов'язання, що оскаржується, вважається
неузгодженою, отже, відповідач при прийняті першої податкової
вимоги N 1/469 від 13.08.2004 р. вийшов за межі наданої йому
компетенції та діяв у заборонений законом спосіб, що є підставою
для визнання недійсною спірної податкової вимоги.
З урахуванням всього вищевикладеного, касаційна інстанція
дійшла висновку, що постанова апеляційного суду прийнята у
відповідності до чинного законодавства, а тому підстави для її
зміни або скасування відсутні.
Відповідно до ст.ст. 85, 111-5 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) в судовому засіданні за згодою сторін
оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-9, 111-7, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Вищий господарський
суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової
інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Києві
залишити без задоволення.
Постанову від 07.12.2004 р. Київського апеляційного
господарського суду у справі N 32/461 господарського суду м. Києва
залишити без змін.



вгору