Про визнання недійсним договору
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 01.02.200617/386
Документ v_386600-06, поточна редакція — Прийняття від 01.02.2006

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01.02.2006 Справа N 17/386
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 30.03.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді Кривди Д.С. - (доповідача у справі)
суддів: Жаботиної Г.В., Уліцького А.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Приватного підприємства "Малинська меблева фабрика"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.10.2005
у справі N 17/386 господарського суду міста Києва
за позовом Приватного підприємства "Малинська меблева
фабрика"
до Підприємства із стовідсотковою іноземною інвестицією
"Торговоенергетична фірма "Ітера-Енерджі"
про визнання недійсним договору,
за участю представників сторін від:
позивача Мойсієнко О.В. - за довіреністю від 17.05.2005 р.
відповідача Чорний О.А. - за довіреністю від 11.01.2006 р.
В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду міста Києва від 11.07.2005 р.
(суддя Кролевець О.А.), залишеним без змін постановою Київського
апеляційного господарського суду від 26.10.2005 р. (судді
Зеленін В.О. - головуючий, Репіна Л.О., Синиця О.Ф.), повністю
відмовлено в позові Приватного підприємства "Малинська меблева
фабрика" до Підприємства із стовідсотковою іноземною інвестицією
"Торгово-енергетична фірма "Ітера-Енерджі" про визнання недійсним
договору N 1018-Е/97 від 03.10.1997 р. на поставку природного
газу.
В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення і
постанову та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним на
підставі ст. 58 ч. 1 ЦК УРСР ( 1540-06 ) договір N 1018-Е/97 на
поставку природного газу від 03.10.1997 р., посилаючись на неповне
з'ясування обставин справи та неправильне застосування чинного
законодавства.
Відповідач у відзиві на касаційну скаргу повністю заперечує
доводи скарги і просить постанову залишити без змін, оскільки
судом апеляційної інстанції повністю досліджено і встановлено всі
фактичні обставини справи та правильно застосовані норми
матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні
обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм
матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення
представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга
задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція
виходить з встановлених у даній справі обставин.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.10.1997 р. між
Торгово-енергетичною фірмою "Ітера-Енерджі", правонаступником
якого є Підприємство із стовідсотковою іноземною інвестицією
"Торгово-енергетична фірма "Ітера-Енерджі", та Малинським
колективним меблевим підприємством "Клен", правонаступником якого
є Приватне підприємство "Малинська меблева фабрика", було укладено
договір N 1018-Е/97 на поставку природного газу.
ПП "Малинська меблева фабрика" звернулася з позовом про
визнання зазначеного договору недійсним на підставі ст. 58 ЦК УРСР
( 1540-06 ).
Згідно ч. 1 ст. 58 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (діяв на період
виникнення спірних правовідносин) недійсною є угода, укладена лише
про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима
угода).
Постановою Пленуму Верховного Суду України N 3
( v0003700-78 ) від 28.04.78 р. "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" роз'яснено, що мнима угода, тобто угода,
укладена про людське око, без наміру створити юридичні наслідки, є
в силу ч. 1 ст. 58 ЦК ( 1540-06 ) недійсною, незалежно від мети її
укладення. Оскільки сторони ніяких дій по здійсненню мнимої угоди
не вчиняли, суд у таких випадках постановляє рішення тільки про
визнання угоди недійсною без застосування будь-яких наслідків.
Таким чином, відповідно до вимог статті 58 ЦК УРСР
( 1540-06 ), для визнання угоди мнимою необхідно встановити той
факт, що угода була укладена без наміру створити юридичні наслідки
та що сторони за угодою ніяких дій по здійсненню мнимої угоди не
вчиняли.
Місцевим та апеляційним господарським судом встановлено, що
сторони за оспорюваним договором здійснили ряд дій по виконанню
своїх зобов'язань, а саме, відповідач поставив, а позивач прийняв
та використав природний газ; 03.10.1997 р. між сторонами було
складено та підписано акт передачі-прийому обсягів природного
газу, з якого, зокрема, вбачається, що в грудні 1996 року ТЕФ
"Ітера-Енерджі" передала, а меблева фабрика "Клен" прийняла
природний газ в обсязі 94,83 тис. куб. м. Поставка природного газу
також підтверджена листом ВАТ "Житомиргаз" від 03.08.2000 р. за
N 9/1134, в якому зазначається, що в грудні 1996 р. через
постачальника природного газу ТЕФ "Ітера-Енерджі" МКП "Клен" було
поставлено газ в об'ємі 94,83 тис. куб. м. Також судами попередніх
інстанцій встановлено, що факт отримання і споживання зазначених
обсягів природного газу позивачем не заперечується.
Всім цим і іншим доказам та обставинам у справі суд дав
належне юридичне обґрунтування і прийшов до підставного висновку,
що фактичні дії сторін були спрямовані на досягнення певного
юридичного результату.
Згідно приписів частини 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) до юрисдикції
касаційної інстанції не відноситься повторна оцінка доказів та
встановлення обставин відхилених господарським судом при розгляді
спору.
При цьому суди дали оцінку доводам позивача про те, що
природний газ в об'ємі 94,83 тис. куб. м було поставлено раніше,
ніж укладено спірний договір, і цілком правильно застосували
положення ч. 2 ст. 245 ЦК УРСР ( 1540-06 ), згідно якої договором
поставки є також договір, що укладається між організаціями за їх
розсудом, за яким поставщик зобов'язується передати покупцеві
продукцію, що не розподіляється в плановому порядку, в строк, який
не збігається з моментом укладення договору.
Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з позовом
про визнання недійсним договору від 03.10.1997 р. позивач
звернувся лише 21.03.2005 р., тобто після закінчення строку
позовної давності. Колегія вважає висновок судів в цій частині
цілком правомірним і таким, що ґрунтується на вимогах чинного
законодавства, оскільки особі, право якої порушено, законом надано
право звернутися до суду за захистом свого права; таке право може
бути реалізоване в межах трирічного строку позовної давності,
встановленого ст. 71 ЦК ( 1540-06 ). Перебіг строку позовної
давності починається зі дня, коли особа дізналася або повинна була
дізнатися про порушення свого права (ст. 76 ЦК).
Колегія відхиляє твердження скаржника про те, що до вимог про
визнання угод недійсними позовна давність не застосовується,
оскільки такий висновок відповідача суперечить положенням ст. 83
ЦК ( 435-15 ) щодо вимог, на які позовна давність не поширюється.
За таких обставин, переглянута у справі постанова
апеляційного господарського суду відповідає приписам чинного
законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються
непереконливими.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 1 ч. 1 ст. 111-9,
ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від
26.10.2005 року у справі N 17/386 залишити без змін, а касаційну
скаргу Приватного підприємства "Малинська меблева фабрика" - без
задоволення.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді Г.Жаботина
А.Уліцький



вгору