Документ v_344600-05, поточна редакція — Редакція від 14.03.2016, підстава - v0494600-16

                 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
11.04.2005 N 01-8/344

Про деякі питання практики застосування норм
Господарського процесуального кодексу України,
порушені у доповідних записках про роботу
господарських судів у 2004 році
{ Із змінами, внесеними згідно з Листами Вищого
господарського суду
N 01-8/2444 ( v2444600-06 ) від 02.11.2006
N 01-8/874 ( v_874600-07 ) від 07.11.2007
N 01-8/482 ( v_482600-08 ) від 13.08.2008
N 01-8/186 ( v0186600-09 ) від 27.03.2009
N 01-06/494/16 ( v0494600-16 ) від 14.03.2016 }

На підставі вивчення доповідних записок про роботу
господарських судів України у 2004 р. Вищий господарський суд
України здійснив узагальнення порушених у доповідних записках
питань щодо застосування у вирішенні спорів деяких норм
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі -
ГПК) і вважає за доцільне довести відповіді на зазначені питання
до відома господарських судів України.
1. Чи підлягають розгляду господарськими судами справи зі
спорів про визнання недійсними актів державних чи інших органів,
які втратили чинність до подання відповідного позову або під час
розгляду справи судом?
Справи зі спорів про визнання зазначених актів недійсними
підлягають розгляду господарськими судами, якщо між сторонами
після скасування оспорюваного акта залишилися неврегульованими
певні питання.
З цього приводу див. також підпункт 3.1 пункту 3 роз'яснення
президії Вищого господарського суду України від 23.08.94 р.
N 02-5/612 ( v_612800-94 ) "Про деякі питання практики
застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу
України".
2. Як слід вирішувати питання про підсудність зустрічних
позовних заяв у справах, що віднесені до виключної підсудності
господарських судів відповідно до частини 4 статті 16 ГПК
( 1798-12 )?
У вирішенні відповідного питання слід виходити з того, що за
змістом частини 1 статті 60 ГПК ( 1798-12 ) зустрічний позов
завжди розглядається спільно з первісним позовом в тому ж суді, в
провадженні якого перебуває справа за первісним позовом, включаючи
випадки, коли відповідач за зустрічним позовом є організацією,
зазначеною в частині 4 статті 16 ГПК.
3. Чи підвідомчі господарським судам спори про тлумачення
змісту правочину?
Відповідно до частини 2 статті 213 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити
рішення про тлумачення змісту правочину.
Вичерпний перелік справ, підвідомчих господарським судам,
визначено у частині 1 статті 12 ГПК ( 1798-12 ).
Згідно з пунктом 1 цієї норми до підвідомчості господарських
судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають при
укладенні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів,
та на інших підставах. Отже, тлумачення змісту правочину
господарським судом можливе за наявності спору, тобто коли сторони
мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення
іншої сторони (сторін) правочину.
Крім того, необхідно мати на увазі, що відповідно до частини
1 статті 1 ГПК ( 1798-12 ) зазначені в ній юридичні та фізичні
особи мають право звертатися до господарського суду згідно з
встановленою підвідомчістю господарських справ.
4. Як визначається підсудність справ за позовами органів
Пенсійного фонду України до органів Фонду соціального страхування
від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань
про відшкодування витрат, пов'язаних з виплатою пенсій?
Зазначені справи підсудні господарським судам на загальних
підставах.
Відповідну позицію Верховного Суду України викладено в його
постанові від 30.11.2004 р. у справі N 18/62 ( v8_62700-04 ) -
див. інформаційний лист Вищого господарського суду України від
31.01.2005 р. N 01-8/162 ( v0162600-05 ) "Про доповнення
інформаційного листа Вищого господарського суду України від
06.09.2004 р. N 01-8/1519 "Про практику Верховного Суду України у
справах за участю фондів загальнообов'язкового державного
страхування".
5. Які підстави в розумінні статті 24 ГПК ( 1798-12 ) є
достатніми для залучення до участі у справі іншого відповідача?
Згідно з частиною 1 статті 24 ГПК України ( 1798-12 )
господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до
прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю
ініціативою до участі у справі іншого відповідача.
Питання про достатність підстав для вчинення відповідної
процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному
конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів
певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого
відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до
предмета доказування у справі, встановленню наявності або
відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого
рішення. Необхідно також мати на увазі, що інший відповідач має
бути такою юридичною чи фізичною особою, за рахунок якої в
принципі можливо було б задовольнити позовні вимоги, - на відміну
від третьої особи на стороні відповідача, за рахунок якої такі
вимоги ніколи не задовольняються.
6. Чи може бути постанова органу дізнання, слідчого,
прокурора про закриття кримінальної справи підставою для
встановлення господарським судом наявності чи відсутності
обставин, що мають значення для вирішення спору?
Відповідна постанова оцінюється господарським судом поряд з
іншими доказами у справі на загальних підставах за правилами
статті 43 ГПК ( 1798-12 ). Встановлені у ній факти, - на відміну
від органів, про які йдеться в частинах 2-4 статті 35 ГПК, - не є
преюдиціальними.
7. Як слід вирішувати питання про місце розгляду заяви про
вжиття запобіжних заходів?
Чинне законодавство не містить прямих вказівок щодо місця
розгляду відповідної заяви. Згідно з частиною 1 статті 43-4 ГПК
( 1798-12 ) заява про вжиття запобіжних заходів розглядається
господарським судом, в районі діяльності якого належить провести
ці процесуальні дії. Отже, у вирішенні зазначеного питання слід
виходити з того, який саме запобіжний захід заявник вважає за
необхідне вжити: тобто якщо йдеться про витребування доказів, про
огляд приміщень або про накладення арешту на майно, заява має
подаватися до місцевого господарського суду, в районі діяльності
якого знаходяться відповідно докази, приміщення або майно,
стосовно яких належить провести певні дії.
8. Який порядок відкриття передбаченого частиною 4
статті 43-4 ГПК ( 1798-12 ) депозиту господарського суду?
У вирішенні відповідного питання необхідно мати на увазі
викладене в листі Вищого господарського суду України від
20.01.2005 р. N 05-1/128.
9. Чи має право позивач сплатити витрати на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд
господарським судом декількох справ за його позовами одним
платіжним документом?
У підпункті 5.3 пункту 5 роз'яснення президії Вищого
арбітражного суду України від 04.03.98 р. N 02-5/78
( v5_78800-98 ) "Про деякі питання практики застосування
розділу VI Господарського процесуального кодексу України"
зазначено таке: "У випадках, коли господарським судом
розглядається декілька справ за позовними заявами одного і того ж
позивача, останній має право сплатити державне мито за їх розгляд
одним платіжним документом, який долучається господарським судом
до однієї зі справ. У решті справ робиться відмітка про суму
державного мита, сплаченого за розгляд справи, та зазначається
номер справи, в якій знаходиться платіжний документ. Така ж
відмітка робиться у справах в разі повернення державного мита".
Викладене повною мірою стосується й питань сплати витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
10. Який порядок повернення позивачеві надмірно сплаченого
державного мита, що сплачене одним платіжним документом, якщо
позовні заяви розглядаються різними суддями?
Повернення державного мита у зазначеній ситуації здійснюється
на загальних підставах і в порядку, визначених статтею 8 Декрету
Кабінету Міністрів України від 21.01.93 р. N 7-93 ( 7-93 ) "Про
державне мито" і розділом IV Інструкції про порядок обчислення та
справляння державного мита, затвердженої наказом Головної
державної податкової інспекції України від 22.04.93 р. N 15
( z0050-93 ). Про повернення суми мита, внесеного в більшому
розмірі, ніж передбачено чинним законодавством, зазначається у
судовому рішенні чи у довідці про повернення державного мита
будь-яким одним суддею з числа тих, що розглядали відповідні
позовні заяви.
11. Чи може вважатися надіслання копії позовної заяви
відповідачеві пред'явленням вимоги у розумінні частини 2
статті 530 Цивільного кодексу України ( 435-15 )?
Надіслання сторонам копії позовної заяви і доданих до неї
документів є виконанням позивачем, прокурором чи його заступником
процесуального обов'язку, покладеного на них статтею 56 ГПК
( 1798-12 ), а не пред'явленням вимоги боржникові.
12. Чи може господарський суд з урахуванням вимог Конвенції
про вручення за кордоном судових та позасудових документів у
цивільних або комерційних справах ( 995_890 ) (далі - Конвенція)
розглянути справу у більш тривалий строк, ніж передбачений
статтею 69 ГПК ( 1798-12 )?
Конвенція ( 995_890 ) відповідно до Закону України від
19.10.2000 р. N 2052-III ( 2052-14 ) набрала чинності для України
з 26.11.2000 р. і відповідно до статті 9 Конституції України є
частиною національного законодавства.
За Конвенцією ( 995_890 ), зокрема, судове рішення не може
бути винесено, поки не буде встановлено, що судовий документ було
вручено або доставлено особисто відповідачеві і це було здійснено
в належний строк, достатній для здійснення захисту.
У випадку, передбаченому частиною 2 статті 15 Конвенції
( 995_890 ), суд може постановити рішення, якщо з дати направлення
документа сплинув термін, який суддя визначив як достатній для
даної справи і який становить щонайменше шість місяців.
13. Як розуміти термін "інший суд", що вживається у частині 1
статті 79 ГПК ( 1798-12 )?
"Іншим судом", про який йдеться у зазначеній нормі ГПК
( 1798-12 ), є будь-який орган, що входить до складу судової
системи України згідно із статтею 3 та частиною 1 статті 18 Закону
України "Про судоустрій України" ( 3018-14 ), а також створений
відповідно до закону арбітраж (третейський суд).
14. Чи вправі господарський суд самостійно змінити позовні
вимоги позивача у справі чи спонукати сторони до уточнення
позовних вимог?
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції ( 254к/96-ВР )
органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи
зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у
спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 4 статті 22 ГПК ( 1798-12 ) визначає зміну підстави
або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних
вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.
Пунктом 2 статті 83 ГПК ( 1798-12 ) передбачено право
господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за
наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання
заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний
розсуд чи спонукання до їх уточнення.
Слід мати на увазі, що Верховним Судом України у постанові
від 13.07.2004 р. у справі N 10/732 ( v10_7700-04 ) викладено
правову позицію, згідно з якою "суд, дійшовши висновку, що предмет
позову не відповідає встановленим законом або договором способам
захисту прав, повинен відмовити у позові, а не припиняти
провадження у справі за її непідвідомчістю суду".
15. Чи вважається рішення господарського суду таким, що
набрало законної сили, якщо апеляційну скаргу подано після
встановленого законом строку на апеляційне оскарження?
Порядок набрання рішенням господарського суду законної сили
визначається приписами статті 85 ГПК ( 1798-12 ).
Якщо апеляційну скаргу на судове рішення не подано у строк,
передбачений частиною першою статті 93 ГПК ( 1798-12 ), відповідне
рішення набирає законної сили.
У разі коли на рішення суду першої інстанції, яке набрало
законної сили із закінченням встановленого частиною першою статті
93 ГПК ( 1798-12 ) строку, подано апеляційну скаргу, і суд
апеляційної інстанції відновив цей строк та прийняв скаргу до
провадження, то таке рішення місцевого господарського суду до
завершення апеляційного розгляду не вважається таким, що набрало
законної сили. { Пункт 15 в редакції Листа Вищого господарського суду
N 01-06/494/16 ( v0494600-16 ) від 14.03.2016 }
16. Чи повинен місцевий господарський суд зупиняти
провадження у справі у разі оскарження в апеляційному порядку
окремого процесуального документа? Якими є процесуальні дії
місцевого господарського суду в такому випадку?
У разі оскарження в апеляційному порядку ухвал суду першої
інстанції останній, надсилаючи одержану апеляційну скаргу або
подання разом зі справою відповідному апеляційному господарському
суду (частина 3 статті 91 ГПК ( 1798-12 ), одночасно виносить
ухвалу про зупинення провадження у даній справі на підставі
частини 1 статті 79 ГПК.
З цього приводу див. абзац другий підпункту 3.8 пункту 3
роз'яснення президії Вищого господарського суду України від
18.09.97 N 02-5/289 ( v_289800-97 ) "Про деякі питання практики
застосування Господарського процесуального кодексу України"
(в редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду
України від 10.02.2004 р. N 04-5/212 ( v_212600-04 ).

{ Пункт 17 виключено на підставі Листа Вищого господарського
суду N 01-8/874 ( v_874600-07 ) від 07.11.2007 }

18. Чи повинен господарський суд здійснювати перерахунок суми
нарахованих позивачем санкцій, якщо такий розрахунок позивачем
здійснено невірно? Чи може господарський суд відмовити у
задоволенні позову в частині стягнення сум штрафних санкцій,
річних, збитків від інфляції, якщо розрахунок таких сум позивачем
взагалі не здійснено?
Господарський суд у розгляді справи не зобов'язаний
здійснювати "перерахунок" замість позивача розрахованих останнім
сум штрафних санкцій, річних тощо. Однак з огляду на вимоги
частини 1 статті 4-7 ГПК ( 1798-12 ) щодо прийняття судового
рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та
частини 1 статті 43 ГПК стосовно всебічного, повного і
об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх
сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність
здійсненого позивачем нарахування таких сум, і в разі, якщо їх
обчислення помилкове - зобов'язати позивача здійснити перерахунок
відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.
Якщо для здійснення перерахунку необхідні додаткові
матеріали, суд витребує їх у позивача, а в разі неподання ним
таких матеріалів - з урахуванням обставин конкретної справи
залишає позов (в частині стягнення відповідних спірних сум) без
розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 81 ГПК ( 1798-12 )
або відмовляє в задоволенні позову у відповідній частині у зв'язку
з недоведеністю позовних вимог.
Що ж до відсутності розрахунку суми штрафних санкцій, річних,
збитків від інфляції тощо, то з цього приводу слід зазначити таке.
Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 54 ГПК ( 1798-12 )
позовна заява повинна містити, зокрема, обґрунтований розрахунок
сум, що стягуються чи оспорюються.
Якщо у позовній заяві йдеться лише про стягнення зазначених
спірних сум (тобто їх стягнення є не додатковою, а єдиною позовною
вимогою), і обґрунтований розрахунок стягуваної суми відсутній,
така заява підлягає поверненню господарським судом відповідно до
пункту 3 частини 1 статті 63 ГПК ( 1798-12 ).
В інших випадках, коли вимога про стягнення сум штрафних
санкцій, річних тощо є додатковою до основної (наприклад, про
стягнення заборгованості) і розрахунок зазначених сум відсутній,
суд, прийнявши позовну заяву, в порядку підготовки справи до
розгляду (стаття 65 ГПК ( 1798-12 ) зобов'язує позивача надати
такий розрахунок, за необхідності - з матеріалами, які його
обґрунтовують, а в разі їх неподання - з урахуванням обставин
конкретної справи застосовує зазначений припис пункту 5 частини 1
статті 81 ГПК або відмовляє в задоволенні позову.

{ Пункт 19 виключено на підставі Листа Вищого господарського
суду N 01-8/186 ( v0186600-09 ) від 27.03.2009 }

20. Чи повинен апеляційний господарський суд надсилати ухвалу
про прийняття апеляційної скарги до провадження третім особам?
Відповідно до частини 2 статті 98 ГПК ( 1798-12 ) названа
ухвала надсилається сторонам та прокурору, який брав участь у
розгляді справи або вступив у розгляд справи.
Треті особи не є стороною в судовому процесі у розумінні
статті 21 ГПК ( 1798-12 ).
Водночас треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет
спору, користуються усіма правами і несуть усі обов'язки позивача
(частина 3 статті 26 ГПК ( 1798-12 ), і треті особи, які не
заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються, за
деякими винятками, процесуальними правами і несуть усі
процесуальні обов'язки сторін (частина 4 статті 27 ГПК).
Згідно зі статтею 4-2 ГПК ( 1798-12 ) правосуддя у
господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх
учасників судового процесу (отже і третіх осіб) перед законом і
судом.
Частиною 3 статті 4-3 названого Кодексу ( 1798-12 )
передбачено, що господарський суд створює сторонам та іншим
особам, які беруть участь у справі (тобто і третім особам),
необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і
правильного застосування законодавства.
З огляду на приписи ГПК ( 1798-12 ) щодо рівності перед
законом і судом та змагальності апеляційному господарському суду
слід надсилати ухвалу про прийняття апеляційної скарги до
провадження третім особам у справі.

{ Пункт 21 виключено на підставі Листа Вищого господарського
суду N 01-8/482 ( v_482600-08 ) від 13.08.2008 }

22. Чи може апеляційний господарський суд у випадку виявлення
неправильного застосування місцевим господарським судом приписів
статті 60 ГПК ( 1798-12 ) усунути виявлені порушення в межах своїх
повноважень?
Згідно із статтею 101 ГПК ( 1798-12 ) у процесі перегляду
справи апеляційний господарський суд повторно розглядає справу і
перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого
господарського суду у повному обсязі. Отже, апеляційна інстанція
не лише може, а й зобов'язана перевірити правильність застосування
місцевим господарським судом норм процесуального права, в тому
числі статті 60 ГПК. Водночас слід мати на увазі, що відповідно до
частини 3 статті 101 ГПК в апеляційній інстанції не приймаються і
не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді
першої інстанції. В абзаці другому пункту 8 роз'яснення президії
Вищого господарського суду України від 28.03.2002 р. N 04-5/366
( v_366600-02 ) "Про деякі питання практики застосування
розділу XII Господарського процесуального кодексу України" також
зазначено, що не повинні застосовуватись апеляційним судом правила
про, зокрема, подання зустрічного позову (стаття 60 ГПК). Отже,
апеляційна інстанція не вправі прийняти зустрічний позов і
розглянути відповідні вимоги, якщо зустрічний позов не подавався
до місцевого господарського суду.
23. Чи може місцевий господарський суд у разі оскарження
ухвали про забезпечення позову надіслати до апеляційного
господарського суду лише цю ухвалу та заяву позивача, на підставі
якої її було винесено, та розглядати справу далі з метою
дотримання строку вирішення спору?
Чинне законодавство, зокрема, стаття 91 ГПК ( 1798-12 ), не
передбачає можливості надсилання до суду апеляційної інстанції у
зв'язку з поданням апеляційної скарги лише якихось окремих
матеріалів справи, а не всієї справи в цілому.
У наведеній ситуації, надсилаючи справу до апеляційної
інстанції, місцевий господарський суд може одночасно зупинити
провадження у справі на підставі частини 1 статті 79 ГПК
( 1798-12 ) (див. абзац другий підпункту 3.8 пункту 3 роз'яснення
президії Вищого господарського суду України від 18.09.97 р.
N 02-5/289 ( v_289800-97 ) "Про деякі питання практики
застосування Господарського процесуального кодексу України", у
редакції рекомендацій президії Вищого господарського суду України
від 10.02.2004 р. N 04-5/212 ( v_212600-04 ). { Пункт 23 із змінами, внесеними згідно з Листом Вищого
господарського суду N 01-8/2444 ( v2444600-06 ) від 02.11.2006 }

{ Пункт 24 виключено на підставі Листа Вищого господарського
суду N 01-8/186 ( v0186600-09 ) від 27.03.2009 }

25. Чи може господарський суд продовжити встановлений
частиною 1 статті 121 ГПК ( 1798-12 ) строк розгляду заяви про
відстрочку або розстрочку виконання рішення, зміну способу та
порядку виконання рішення, ухвали, постанови?
У вирішенні відповідного питання слід враховувати викладене в
абзаці другому пункту 3 роз'яснення президії Вищого господарського
суду України від 12.09.96 N 02-5/333 ( v_333800-96 ) "Про деякі
питання практики застосування статті 121 Господарського
процесуального кодексу України" ( 1798-12 ) (в редакції
рекомендацій президії Вищого господарського суду України від
10.02.2004 р. N 04-5/212 ( v_212600-04 ). Можливості продовження
строку, визначеного таким чином, як зазначено в даному
роз'ясненні, закон не передбачає.

{ Пункт 26 виключено на підставі Листа Вищого господарського
суду N 01-8/2444 ( v2444600-06 ) від 02.11.2006 }

26. Чи повинні господарські суди приймати до розгляду позовні
заяви, подані на підставі статті 86 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ), без сплати державного мита?
Відповідно до частини 1 статті 86 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ) стягувач має право звернутися з
позовом до юридичної особи, яка зобов'язана провадити стягнення
коштів з боржника, у разі невиконання рішення з вини цієї
юридичної особи. При цьому стягувач звільняється від сплати
державного мита.
З огляду на вимоги наведеної норми у господарського суду
немає правових підстав для повернення відповідних позовних заяв у
зв'язку з неподанням доказів сплати державного мита.
Водночас необхідно мати на увазі, що під юридичними особами,
які зобов'язані провадити стягнення коштів з боржника, маються на
увазі органи та установи, зазначені у частині 1 статті 9 названого
Закону ( 606-14 ) (податкові органи, установи банків,
кредитно-фінансові установи, а також інші органи, установи,
організації, що виконують судові рішення на вимогу чи за
дорученням державного виконавця).
Органи державної виконавчої служби не є юридичними особами,
про яких ідеться у частині 1 статті 86 Закону України "Про
виконавче провадження" ( 606-14 ). Тому в разі подання позову про
відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем громадянам
чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження
(частина 2 статті 86 зазначеного Закону), сплата державного мита
має здійснюватися на загальних підставах.



вгору