Документ v_296700-06, поточна редакція — Прийняття від 24.01.2006

                                                          
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А
24.01.2006 Справа N 07/296

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...> за участі представників <...> розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі
Черкаської області (далі - Управління) на постанову Вищого
господарського суду України від 1 листопада 2005 року у справі
N 07/296 за позовом Відкритого акціонерного товариства "Лисянське
ремонтно-транспортне підприємство" (далі - Товариство) до
Управління про визнання недійсним рішення N 78 від 20 грудня
2004 року "Про застосування штрафних санкцій, донарахованих сум
зборів за порушення законодавства про сплату збору" та вимог про
сплату боргу N Ю-9 від 20 грудня 2004 року, В С Т А Н О В И Л А:
З позовом у господарський суд Черкаської області Товариство
звернулося 22 грудня 2004 року, обґрунтувавши заявлені вимоги тим,
що: у відповідача буди відсутні підстави для проведення
позапланової перевірки, за результатами якої були видані спірні
рішення та вимоги; спірне рішення N 78 від 20 грудня 2004 року за формою та
змістом не відповідає вимогам Інструкції про порядок обчислення і
сплати страхувальниками внесків на "загальнообов'язкове державне
пенсійне страхування" (затверджено постановою правління Пенсійного
фонду України N 21-1 ( z0064-04 ) від 19 грудня 2003 року) та
вимогам Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне
страхування" ( 400/97-ВР ); відповідач не зарахував в рахунок сплати позивачем страхових
внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування,
нарахованих за період з 1 квітня 2004 року до 1 грудня 2004 року,
сум збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування,
сплачених ним за період до 1 січня 2004 року, від сплати яких він
відповідно до статті 7 Закону України "Про правовий режим
території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ) був звільнений.
Рішенням господарського суду Черкаської області від 7 лютого
2005 року, залишеним без змін постановою Київського міжобласного
апеляційного господарського суду від 13 квітня 2005 року, позов
задоволено.
Оскарженою постановою від 1 листопада 2005 року Вищий
господарський суд України залишив апеляційну постанову без змін.
Управління просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним
застосуванням судом норм матеріального права.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських
справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга
підлягає задоволенню з таких підстав.
Розглядаючи касаційну скаргу Управління на постанову
апеляційного суду по суті, Вищий господарський суд України дійшов
помилкового висновку, що касаційний перегляд у даній справі
повинен провадитися саме ним і за правилами Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), позаяк за своїм
правовим змістом цей спір не є господарським і, відповідно, не
підвідомчий господарським судам України.
Пунктом першим частини першої статті 17 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ) (далі - КАСУ)
передбачено, що компетенція адміністративних судів поширюється на
спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень
щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових
актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Визначення суб'єкта владних повноважень дається в пункті
сьомому статті 3 КАСУ ( 2747-15 ), згідно з яким - це орган
державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи
службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних
управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на
виконання делегованих повноважень.
Як зазначається у пункті першому Положення про Пенсійний фонд
України (затверджене Указом Президента України
N 121/2001 ( 121/2001 ) від 1 березня 2001 року), Пенсійний фонд
України (далі - Фонд) є центральним органом виконавчої влади, що,
зокрема, здійснює керівництво та управління солідарною системою
загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить
збір, акумуляцію та облік страхових внесків.
Згідно з пунктом 1.1 Положення про управління Пенсійного
фонду України в районах, містах і районах у містах (затверджене
постановою правління Пенсійного фонду України N 8-2 ( z0442-02 )
від 30 квітня 2002 року; далі - Положення про Управління Фонду)
управління Фонду у районах, містах і районах у містах (далі -
управління) є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним
управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах
Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють
систему органів Фонду.
Відповідно до підпункту шостого пункту 2.2 Положення про
Управління Фонду ( z0442-02 ) воно відповідно до покладених на
нього завдань контролює надходження страхових внесків та інших
платежів до Фонду від підприємств, установ, організацій та
громадян, збирає у встановленому порядку відповідну звітність,
проводить планові та позапланові перевірки
фінансово-бухгалтерських документів, звітів та інших документів
щодо правильності обчислення та сплати страхових внесків,
цільового використання коштів Фонду в організаціях, що здійснюють
виплату і доставку пенсій.
З наведеного випливає, що Управління, при прийнятті рішення
про стягнення простроченої заборгованості зі сплати страхових
внесків, діяло як орган державної влади при здійсненні ним владних
управлінських функцій і, відповідно, як суб'єкт владних
повноважень.
Згідно з підпунктом сьомим пункту 2.3 Положення про
Управління Фонду ( z0442-02 ) воно має право стягувати з платників
страхових внесків несплачені суми страхових внесків.
За змістом статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове
державне пенсійне страхування" ( 1058-15 ) саме територіальним
органам Фонду надано право приймати рішення про сплату
простроченої заборгованості із сплати страхових внесків.
Отже, згідно з пунктом першим частини першої статті 17 КАСУ
( 2747-15 ) спори юридичних осіб з управліннями Пенсійного фонду
України щодо оскарження їх рішень про стягнення заборгованості із
сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне
страхування підвідомчі адміністративним судам.
Відтак, Вищий господарський суд України, ухвалюючи постанову
від 1 листопада 2005 року, вийшов за межі своєї компетенції, у
зв'язку з чим оскаржена постанова підлягає скасуванню.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В А:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в
Лисянському районі Черкаської області задовольнити, постанову
Вищого господарського суду України від 1 листопада 2005 року
скасувати, а справу направити до Вищого господарського суду
України для виконання вимог Прикінцевих та перехідних положень
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.



вгору