Про визнання недійсними рішення, розпорядження та податкових повідомлень-рішень
Постанова Верховного суду України; Справа від 19.04.200515/260
Документ v_260700-05, поточна редакція — Прийняття від 19.04.2005

                                                          
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
19.04.2005 Справа N 15/260

Судова палата у господарських справах Верховного Суду України
у складі: <...>, розглянувши касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної
державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову
Вищого господарського суду України від 16.12.2004 р. у справі за
позовом закритого акціонерного товариства "Транснаціональна
фінансово-промислова нафтова компанія "Укртатнафта" до
Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у
Полтавській області про визнання недійсними рішення, розпорядження
та податкових повідомлень-рішень, В С Т А Н О В И Л А:
У серпні 2003 р. закрите акціонерне товариство
"Транснаціональна фінансово-промислова нафтова компанія
"Укртатнафта" (далі - Товариство) звернулось до господарського
суду Полтавської області про визнання недійсними рішення,
розпорядження, податкових повідомлень-рішень Кременчуцької
об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області
(далі - КОДПІ).
Позов обґрунтовано неправильним застосуванням КОДПІ норм
податкового законодавства: при включенні до складу валових доходів
вартості нафтопродуктів відвантажених в рахунок погашення
зобов'язань по договорах з надання послуг по переробці нафтової
сировини, плати за надання послуг по збереженню нафтопродуктів
нерезидентів за договорами схову, вартості матеріальних цінностей,
які знаходились на відповідальному збереженні та використанні
підприємством у власному господарському обороті; щодо виключення
зі складу валових витрат підприємства витрат по оздоровчому
комплексу "Нафтохімік" та палац культури "Нафтохімік" та заниженні
валових витрат підприємства на суму благодійної допомоги;
застосуванні пільг по податку на прибуток, в частині коштів,
спрямованих на будівництво житла для військовослужбовців та
нарахуванні акцизного збору по нафтопродуктах, виготовлених з
давальницької сировини, а також пені за порушення порядку
здійснення розрахунків в іноземній валюті за порушення термінів
розрахунків за зовнішньоекономічними контрактами і податку на
землю; при накладенні штрафів за несвоєчасне подання, приховування
або перекручування звітності про валютні операції.
КОДПІ позов вважає безпідставним. За порушення вимог
податкового законодавства Товариству обґрунтовано і законно
донараховано податки, збори (обов'язкові платежі), пеня та
застосовано штрафні санкції.
Рішенням господарського суду Полтавської області від
05-20.02.2004 р., залишеним без змін постановою Харківського
апеляційного господарського суду від 12.05.2004 р. та постановою
Вищого господарського суду України від 16 грудня 2004 р., позов
задоволено частково.
Визнано недійсним рішення N 252/23-00152304 від 05.03.2003 р.
в частині донарахування пені за порушення термінів розрахунків по
імпортних контрактах на суму 3811174 грн. та штрафних санкцій за
порушення порядку декларування валютних цінностей за межами
України на суму 1360 грн.
Визнано недійсним розпорядження КОДПІ "Про внесення змін у
визначену платником суму податку на додану вартість за
результатами попередньої перевірки декларації з ПДВ N 180/23-200
від 05.03.2003 р.".
Визнано частково недійсними податкові повідомлення-рішення
КОДПІ від 05.03.2003 р. N 0000082201/0/201; від 02.04.2003 р.
N 0000082201/1/304; від 09.06.2003 р. N 0000082201/2/1512 та від
13.08.2003 р. N 0000082201/3/2318 в частині донарахування пені за
порушення термінів розрахунку по імпортному контракту на суму
3811174 грн.
Визнано недійсними податкові повідомлення-рішення КОДПІ
N 0000142302/0/508 від 05.03.2003 р.; N 0000092302/0/503 та
N 0000102302/0/504 від 05.03.2003 р.; N 0000142302/1/934 від
02.04.2003 р.; N 00000092302/1/929 від 02.04.2003 р.;
N 0000102302/1/931 від 02.04.2003 р.; N 0000092302/2/1507 від
09.06.2003 р.; N 000001022302/2/1508 від 09.06.2003 р.;
N 0000092302/3/2319 від 13.08.2003 р.; N 0000102302/3/2320 від
13.08.2003 р. та N 0000142302/3/2323 від 13.08.2003 р.
В іншій частині в позові відмовлено.
17.02.2005 р. Верховним Судом України за касаційною скаргою
Кременчуцької ОДПІ порушено касаційне провадження з перегляду
постанови Вищого господарського суду України від 16.12.2004 р.
Скарга мотивується неправильним застосуванням норм матеріального
права.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін,
обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали
справи, судова палата вважає, що касаційна скарга підлягає
задоволенню.
Залишаючи без змін судові рішення у справі, Вищий
господарський суд України дійшов висновку, що господарські суди
правильно застосували норми матеріального і процесуального права і
обґрунтовано задовольнили позов.
Проте з таким висновком погодитись не можна з наступних
підстав:
Згідно з положеннями про палац культури "Нафтохімік" та
оздоровчий комплекс "Нафтохімік" зазначені об'єкти є культурними
підрозділами без права юридичної особи, знаходяться на балансі
Товариства, утримуються за його рахунок і відносяться до сфери
соціальної інфраструктури.
Господарські суди не врахували, що за перевірений період
Товариством віднесено до складу валових витрат витрати по
утриманню оздоровчого комплексу та будинку культури у сумі
682,0 тис.грн. В той же час платником податку отримані доходи від
надання платних послуг оздоровчим комплексом "Нафтохімік" та
будинком культури "Нафтохімік" у сумі 681,9 тис.грн.
Відповідно до підпункту 5.4.9 ст. 5 Закону України "Про
оподаткування прибутку підприємств" (далі - Закон N 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) до валових витрат відносяться витрати платника
податку на утримання, експлуатацію та забезпечення основної
діяльності таких суб'єктів соціальної інфраструктури, що
перебували на балансі та утримувалися за рахунок такого платника
податку на момент набрання чинності цим Законом.
В порушення підпункту 5.4.9 ст. 5 Закону N 334/94-ВР
( 334/94-ВР ), витрати на утримання зазначених об'єктів в сумі
682,0 тис.грн. Товариством безпідставно віднесено до валових
витрат виробництва та обігу, передбачених п. 5.1 ст. 5 Закону
N 334/94-ВР, тому висновок касаційного суду щодо правильного
віднесення витрат на утримання об'єктів соціальної інфраструктури
в сумі 682,0 тис. грн. до валових витрат виробництва та обігу
згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону N 334/94-ВР є помилковим.
Господарськими судами встановлено, що протягом періоду з
01.07.2001 р. по 30.06.2002 р. Товариство надавало майнову та
грошову допомогу неприбутковим організаціям.
Згідно з підпунктом 5.2.2 п. 5.2 ст. 5 Закону ( 334/94-ВР )
платник податків має право віднести до валових витрат суму коштів
або вартість майна, добровільно перерахованих (переданих) до
Державного бюджету України, територіальних громад, до
неприбуткових організацій, у випадках, визначених у п. 7.11 цього
Закону, але не більше чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку
попереднього звітного періоду, за винятком відрахувань,
запроваджених п. 5.8 цієї статті.
Вищий господарський суд України правильно зазначив, що
податкові декларації, відповідно до підпункту 4.1.4 п. 4.1 ст. 4
Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників
податків перед бюджетами і державними цільовими фондами" (далі -
Закон N 2181-III ( 2181-14 ), надаються за базовий податковий
(звітний) період, визначений відповідним законом по питанням
оподаткування, але при цьому дійшов помилкового висновку, що Закон
України від 22.05.97 р. N 283/97-ВР ( 283/97-ВР ) чітко не
визначає, який саме період слід вважати попереднім для визначення
суми витрат по коштам або вартості майна, добровільно
перерахованих (переданих) до Державного бюджету України або
територіальних громад, до неприбуткових організацій, яку можна
віднести до складу валових витрат звітного періоду, та підтвердити
обґрунтованість зменшення валових витрат звітного періоду.
Пунктом 11.1 ст. 11 Закону України від 28.12.94 р.
N 334/94-ВР ( 334/94-ВР ), у редакції Закону України від
22.05.97 р. N 283/97-ВР ( 283/97-ВР ), із змінами і доповненнями,
встановлено, що для цілей цього Закону використовуються такі
періоди:
Звітний (податковий) рік - період, який розпочинається
1 січня поточного р. і закінчується 31 грудня поточного року.
Звітний (податковий) квартал. Таким чином, для платників
податку відповідно до п. 16.4 ст. 16 Закону України N 334/94-ВР
( 334/94-ВР ) звітним податковим періодом вважається звітний
квартал, оскільки податкову декларацію з податку на прибуток
( z0271-03 ) вони надають до податкового органу після закінчення
кожного звітного кварталу з наростаючим підсумком.
Виявивши помилки в IV кварталі 2001 р., які мали місце в
II кварталі 2001 р., в уточненій декларації про прибуток
підприємства за перше півріччя 2001 р., Товариство, в порушення
вимог підпункту 5.2.2 ст. 5 Закону ( 334/94-ВР ), не врахувало
змін показників, які вплинули на розмір витрат рядка 15 декларації
і безпідставно завищило валові витрати з надання майнової та
грошової допомоги неприбутковим організаціям за III квартал
2001 р. в сумі 273,2 тис.грн.
Відповідно до пункту "а" ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про акцизний збір" ( 18-92 ) від 26.12.92 р. (далі -
Декрет КМУ), з наступними змінами і доповненнями, платниками
акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх
філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) - виробники
підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з
давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено
ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за
дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах
по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках
до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику.
Згідно з п. "а" ст. 3 Декрету ( 18-92 ) об'єктом
оподаткування є обороти з реалізації вироблених товарів в Україні
підакцизних товарів (продукції) шляхом їх продажу, обміну на інші
товари (продукцію, роботи, послуги), безоплатної передачі товарів
(продукції) або з частковою їх оплатою.
Таким чином, виробник підакцизного товару, виробленого як з
власної, так і з давальницької сировини, є платником акцизного
збору.
Рішеннями господарського суду Полтавської області: від 21.06.2001 р., 10.07.2001 р. у справі N 12/162 за позовом
ДП СВІП АТ "АТ "Фірма "Фіаніт", "Фірма "Фіаніт-Альфа"; від 10.07.2001 р. у справі N 12/222 за позовом фірми "Юнікс"
ДП СВІП АТ "Фірма "Фіаніт"; від 28.08.2001 р. у справі N 8/311 за позовом фірми "Юнікс"
ДП СВІП АТ "Фірма "Фіаніт"; від 06.09.2001 р. у справі N 8/513 за позовом ДП "Студія
Лева" ЕН "СП "Студія Лева"; від 20.09.2001 р. у справі N 8/351 і від 03.04.2001 р. у
справі N 8/173 за позовами ТОВ "Прип'ять-2000"; від 25.09.2001 р. у справі N 12/273 за позовом ТОВ "Прана"
Товариство зобов'язали відвантажувати нафтопродукти зазначеним
підприємствам з іноземними інвестиціями без сплати акцизного
збору.
В період з 01.02.2001 р. по 09.01.2002 р. Товариство на
виконання умов договорів по наданню послуг з переробки нафтової
сировини із зазначеними підприємствами з іноземними інвестиціями
та рішень господарських судів здійснювало відвантаження
нафтопродуктів без оплати акцизного збору.
Законом України "Про усунення дискримінації в оподаткуванні
суб'єктів підприємницької діяльності, створених з використанням
майна та коштів вітчизняного походження" (далі - Закон N 1457-III
( 1457-14 ) передбачено, що на території України до суб'єктів
підприємницької діяльності, створених за участю іноземних
інвестицій, незалежно від форм та часу їх внесення, застосовується
національний режим валютного регулювання та справляння податків,
зборів, встановлених законами України для підприємств, створених
без участі іноземних інвестицій (ст. 1). Підприємства, створені за
участю іноземних інвестицій, а також об'єкти (результати) спільної
діяльності за участю іноземних інвестицій без створення юридичної
особи підлягають валютному і митному регулюванню та оподаткуванню
підприємств, створених без участі іноземних інвестицій (ст. 2), що
цей Закон поширюється на підприємства з іноземними інвестиціями,
незалежно від часу внесення іноземних інвестицій, їх реєстрації, у
тому числі до введення в дію та протягом дії Закону України "Про
іноземні інвестиції" ( 2198-12 ) від 13.03.92 р., Декрету Кабінету
Міністрів України "Про режим іноземного інвестування" N 55-93
( 55-93 ) від 20.05.93 р. та Закону України від 19.03.96 р. "Про
режим іноземного інвестування" ( 93/96-ВР ) (ст. 5), дія яких
скасована (ст. 4), а судові рішення про застосування до
підприємств з іноземними інвестиціями, їхніх дочірніх підприємств,
а також філій, відділень та інших відокремлених підрозділів
державних гарантій захисту інвестицій, винесених на підставі
законодавчих актів, зазначених у ст. 4 Закону N 1457-III,
підлягають виконанню виключно в частині, що не суперечить цьому
Закону (ст. 7 в редакції Закону N 2899-III ( 2899-14 ) від
20.12.2001 р., яка набула чинності з 09.01.2002 р.).
Отже, до набуття чинності внесених змін у ст. 7 Закону
N 1457-III ( 1457-14 ), тобто за період з 01.07.2001 р. до
09.01.2002 р., у податкового органу не було підстав для
нарахування Товариству акцизного збору по нафтопродуктах,
виготовлених з давальницької сировини.
За ст. 6 Декрету КМУ ( 18-92 ) суми акцизного збору, що
підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно, виходячи з
обсягів реалізованих підакцизних товарів (продукції) за
встановленими ставками.
Власник готової продукції, на яку встановлено ставку
акцизного збору у твердих сумах, виготовленої на давальницьких
умовах, сплачує акцизний збір виробнику (переробнику) не пізніше
дня відвантаження готової продукції його замовнику або за його
дорученням іншій особі (у редакції Закону N 2324-III ( 2324-14 )
від 22.03.2001 р.).
Умовою відвантаження виробником (переробником) готової
продукції, виготовленої із давальницької сировини, його власнику
або за його дорученням іншій особі є документальне підтвердження
банківської установи про перерахування відповідної суми акцизного
збору на розрахунковий рахунок виробника.
Тобто законодавець визначив не тільки коло осіб, зобов'язаних
сплатити акцизний збір, а й механізм його сплати.
За умовами договорів сторони передбачили сплату замовниками
сум акцизного збору на рахунок виробника до початку відвантаження
вироблених нафтопродуктів.
Замовники зобов'язання по сплаті акцизного збору на рахунок
виробника не виконали.
Згідно зі ст. 7 Декрету КМУ ( 18-92 ) платники акцизного
збору несуть відповідальність за правильність обчислення і
своєчасність стягнення та сплати акцизного збору до бюджету, тому
невиконання зобов'язання замовниками по сплаті акцизного збору
Товариству не є підставою його звільнення від сплати акцизного
збору до бюджету.
Оскільки Товариство продовжувало відпускати нафтопродукти і
після 09.01.2002 р. зазначеним суб'єктам господарської діяльності
без сплати акцизного збору, нарахування КОДПІ акцизного збору
Товариству за період з 09.01 по 30.06.2002 р. є законним.
Посилання касаційного суду щодо припинення дії договорів
виробника з замовниками не відповідає фактичним обставинам справи
і зроблено з перевищенням меж перегляду справи в касаційній
інстанції, передбачених ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ).
За таких обставин, незаконні судові рішення підлягають
скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Керуючись статтями 111-17 - 111-19 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної
податкової інспекції у Полтавській області задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від
16.12.2004 р., постанову Харківського апеляційного господарського
суду від 12.05.2004 р. та рішення господарського суду Полтавської
області від 05-20.02.2004 р. скасувати.
Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.



вгору