Документ v_218600-05, поточна редакція — Прийняття від 14.07.2005

           ПРЕЗИДІЯ ВИЩОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ УКРАЇНИ 
Р Е К О М Е Н Д А Ц І Ї
14.07.2005 N 04-5/218
Господарські суди України

Про деякі питання практики вирішення спорів,
пов'язаних із застосуванням законодавства
України з питань митної справи

З метою правильного і однакового застосування законодавства
України з питань митної справи Вищий господарський суд України
вважає за необхідне дати такі рекомендації.
1. Відповідно до статті 7 Митного кодексу України ( 92-15 )
(далі - Митний кодекс) законодавство України з питань митної
справи складається з Конституції України ( 254к/96-ВР ), Митного
кодексу, законів України та інших нормативно-правових актів з
питань митної справи, прийнятих відповідно до цих законів.
Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України
( 254к/96-ВР ) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість
яких надана Верховною Радою України, є частиною національного
законодавства України. Господарські суди при розгляді спорів,
пов'язаних із застосуванням законодавства України з питань митної
справи, повинні безпосередньо застосовувати норми міжнародного
права, зокрема, статтю VII Генеральної угоди з тарифів і торгівлі
(ГАТТ) ( 995_264, 981_003 ) та Угоду про застосування статті VII
Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 року
( 981_011 ), Конвенцію про створення уніфікованої методології
визначення митної вартості товару 1950 року, Міжнародну конвенцію
про Гармонізовану систему опису та кодування товарів 1983 року
( 995_079 ), Міжнародні правила інтерпретації комерційних термінів
"Інкотермс" ( v0a23697-90 ), Офіційні правила тлумачення
торговельних термінів Міжнародної торгової палати" 2000 року
( 988_007 ), Угоду про принципи справляння непрямих податків під
час експорту та імпорту товарів (робіт, послуг) між
державами-учасницями Співдружності Незалежних Держав ( 997_178 ),
двосторонні договори про вільну торгівлю за участю України тощо.
При цьому господарським судам слід враховувати положення
частини 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори
України" ( 1906-15 ), відповідно до якої у випадку, якщо
міжнародним договором України, який набрав чинності в
установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що
передбачені у відповідному акті законодавства України, то
застосовуються правила міжнародного договору.
2. Відповідно до статті 80 Митного кодексу ( 92-15 ) у разі
відмови у митному оформленні та пропуску через митний кордон
України товарів і транспортних засобів митний орган зобов'язаний
видавати заінтересованим особам письмове повідомлення із
зазначенням причин відмови та вичерпним роз'ясненням вимог,
виконання яких забезпечує можливість митного оформлення та
пропуску цих товарів і транспортних засобів через митний кордон
України.
Таким письмовим повідомленням, у розумінні пункту 1 Порядку
заповнення й використання Картки відмови у пропуску на митну
територію України чи митному оформленні товарів та інших
предметів, затвердженого наказом Державної митної служби України
від 24.04.1999 N 239 ( z0300-99 ) і зареєстрованого в Міністерстві
юстиції України 11.05.1999 за N 300/3593, є Картка відмови у
пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів
та інших предметів (далі - картка) з відривним талоном відмови у
пропуску на митну територію України чи митному оформленні товарів
та інших предметів (далі - талон), яка заповнюється в усіх
випадках відмови у пропуску на митну територію України чи митному
оформленні товарів та інших предметів пред'явлених до митного
контролю митному органу України підприємством або перевізником, що
самостійно декларує товари, чи особою, уповноваженою на
декларування.
Картка заповнюється уповноваженою на це посадовою особою
митного органу за встановленою формою, має обов'язкову силу і
породжує певні правові наслідки для власників товарів, а отже, є
актом державного органу, у розумінні статті 12 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Після оформлення картки заповнений відривний талон
відокремлюється та передається підприємству або перевізнику чи
особі, уповноваженій на декларування.
Таким чином, на підставі оформленого митним органом талона
підприємство або перевізник чи особа, уповноважена на
декларування, має право на звернення до господарського суду з
позовною заявою про оскарження дій митного органу та визнання
недійсним талону як акту ненормативного характеру.
З підстав, передбачених пунктом 1.9 статті 1,
підпунктом 2.1.1 пункту 2.1 статті 2, пунктом 6.1 статті 6 Закону
України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків
перед бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ),
митні органи, які є контролюючими органами, мають право надсилати
податкове повідомлення про обов'язок платника податків сплатити
суму податкового зобов'язання стосовно акцизного збору та податку
на додану вартість, ввізного та вивізного мита, інших податків,
зборів, які відповідно до законів справляються при ввезенні
товарів і предметів на митну територію України. Це податкове
повідомлення може бути оскаржене до господарського суду в порядку,
передбаченому статтею 5 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами".
3. Загальні положення визначення митної вартості товарів, які
імпортуються в Україну, методи її визначення передбачені статтями
266-275 Митного кодексу ( 92-15 ), статтею 16 Закону України "Про
Єдиний митний тариф" ( 2097-12 ). Умови та форми декларування
митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон
України встановлені Порядком декларування митної вартості товарів,
що переміщуються через митний кордон України, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 N 1375
( 1375-2003-п ) (далі - Порядок N 1375).
Статтями 259-265 Митного кодексу ( 92-15 ) встановлено права
та обов'язки декларанта та митниці при визначенні митної вартості
товару.
Визначення митної вартості товарів, що ввозяться на митну
територію України, здійснюється шляхом застосування методів,
визначених у частині 1 статті 266 Митного кодексу ( 92-15 ).
Виходячи із зазначеної норми, методами визначення митної вартості
товарів, які возяться на митну територію України є: метод оцінки за ціною угоди щодо товарів, які імпортуються
(метод 1); метод оцінки за ціною угоди щодо ідентичних товарів
(метод 2); метод оцінки за ціною угоди щодо подібних (аналогічних)
товарів (метод 3); метод оцінки на основі віднімання вартості (метод 4); метод оцінки на основі додавання вартості (метод 5); резервний метод (метод 6).
Господарським судам потрібно враховувати, що відповідно до
частин 2-4 статті 266 Митного кодексу ( 92-15 ) основним методом
визначення митної вартості товарів є метод оцінки за ціною угоди
щодо товарів, які імпортуються. У випадку, якщо основний метод при
визначені митної вартості товару не можна використати,
застосовується послідовно кожний із зазначених методів. Однак,
методи віднімання та додавання вартості можуть застосовуватися у
будь-якій послідовності за розсудом декларанта.
Для заявлення митної вартості товару застосовуються розділи
декларації митної вартості за формами ДМВ-1 і ДМВ-2
( 1375-2003-п ), кожна із яких заповнюється в залежності від
методу визначення митної вартості товару, які передбачені
статтями 266-275 Митного кодексу ( 92-15 ).
Господарським судам слід враховувати, що відповідно до абзацу
другого пункту 12 Порядку N 1375 ( 1375-2003-п ), декларація
митної вартості за формою ДМВ-1 подається для заявлення митної
вартості товарів, яка визначена шляхом застосування методу оцінки
за ціною угоди щодо товарів (метод 1) відповідно до статті 267
Митного кодексу ( 92-15 ).
Декларація митної вартості за формою ДМВ-2 ( 1375-2003-п )
подається для заявлення митної вартості товарів, визначеної шляхом
застосування методів 2-6, передбачених статтями 268-273 Митного
кодексу ( 92-15 ).
Господарським судам потрібно враховувати, що для
підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товарів, що
переміщуються через митний кордон України, декларантом подаються
документи, передбачені пунктом 14, 15 Порядку N 1375
( 1375-2003-п ), які підтверджують витрати, визначені у статті 267
Митного кодексу ( 92-15 ).
Господарським судам потрібно мати на увазі, що перелік,
зазначений у вказаних пунктах, не є вичерпним, а отже митниця має
право вимагати, а імпортер має право надати і інші докази, які
підтверджують митну вартість товару.
У вирішенні питання про визначення митної вартості товару
господарським судам слід керуватися положенням частини 1 статті 16
Закону України "Про Єдиний митний тариф" ( 2097-12 ). Виходячи з
приписів цієї норми, до митної вартості товарів включається ціна
товару, зазначена в рахунку-фактурі, а також інші фактичні
витрати, якщо їх не включено до рахунку-фактури, зокрема: на транспортування, навантаження, розвантаження,
перевантаження та страхування до пункту перетину митного кордону
України; комісійні та брокерські; плата за використання об'єктів інтелектуальної власності, що
належить до даних товарів та інших предметів і яка повинна бути
оплачена імпортером (експортером) прямо чи побічно як умова їх
ввезення (вивезення).
Господарським судам потрібно враховувати, що при визначенні
митної вартості товару у випадках, передбачених частиною 2
статті 16 Закону України "Про Єдиний митний тариф" ( 2097-12 ), а
саме, у випадку явної невідповідності заявленої митної вартості
товарів або у разі неможливості перевірки її обчислення, митні
органи України визначають митну вартість послідовно на основі ціни
на ідентичні товари та інші предмети, на подібні товари та інші
предмети, що діють у провідних країнах-експортерах зазначених
товарів та інших предметів.
Господарським судам слід мати на увазі, що пунктом 2.3
Порядку роботи відділу контролю митної вартості регіональної
митниці, відділу контролю митної вартості та номенклатури митниці
при вирішенні питань визначення митної вартості товарів, що
переміщуються через митний кордон України, затвердженого наказом
Державної митної служби України від 13.10.2003 N 685 ( z0969-03 )
і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.10.2003 за
N 969/8290 (далі - Порядок N 685) зазначено, що неможливість
перевірки обчислення митної вартості виникає у випадках: відсутності рахунку-фактури; відсутності інших документів, потрібних для здійснення
контролю за правильністю визначення митної вартості; якщо буде доведено, що заявлені в рахунку-фактурі чи інших
документах відомості не відповідають дійсності; якщо декларант не може документально підтвердити заявлену ним
митну вартість; якщо декларант відмовляється від надання необхідних
додаткових відомостей.
Господарським судам потрібно враховувати, що відповідно до
пункту 2.5 Порядку N 685 ( z0969-03 ) з метою правильного
визначення митної вартості товарів та предметів, що переміщуються
через митний кордон України посадові особи відділу проводять
роботу зі збирання, аналізу, оброблення даних про вартість таких
товарів з метою формування бази даних цінової інформації. Таким
чином, факт заниження митної вартості товару може бути
підтверджено витягом цінової інформації бази даних Державної
митної служби України.
Порядок користування базою даних визначено постановою
Кабінету Міністрів України від 26.12.1995 N 1044 ( 1044-95-п )
"Про заходи щодо забезпечення контролю за зовнішньоекономічною
діяльністю та валютного контролю".
Відповідно до пункту 2.7 Порядку N 685 ( z0969-03 ) за
відсутності в базі даних цінової інформації відомостей про
вартість певного товару (предмета), на підставі яких визначається
його митна вартість, можна поряд з іншими джерелами інформації,
які використовуються митними органами, користуватись інформацією
спеціалізованих експертних організацій, які мають відповідні
повноваження та несуть відповідальність за підготовлені висновки
згідно з чинним законодавством. Проте, господарським судам слід
звертати увагу на те, що висновки експертних організацій щодо
вартості товарів застосовуються як допоміжний матеріал при
визначенні митної вартості чи здійсненні митної оцінки.
4. Господарським судам при вирішенні спорів, пов'язаних з
відмовою митних органів проводити митне оформлення з відстрочкою
сплати імпортером податкового зобов'язання шляхом видачі
податкового векселя, слід враховувати, що імпортер може
використовувати під час митного оформлення податковий вексель за
умови, якщо він є платником податку на додану вартість та має
бажання надати податковий вексель органам митного контролю.
Таким чином, застосування податкових векселів є складовою
частиною механізму сплати податку на додану вартість.
Механізм погашення податкових векселів, встановлений пунктом
11.5 статті 11 Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ), не передбачає розрахунків з бюджетом у вексельній
формі. Розрахунок з бюджетом шляхом застосування векселів при
операціях по сплаті податку на додану вартість при імпортуванні на
митну територію України товарів не є розрахунком з бюджетом у
негрошовій формі, а є лише розстрочкою, яка оформлюється шляхом
взаємозаліку відповідними органами державної податкової інспекції,
збільшенню кредитних зобов'язань господарюючих суб'єктів.
Відповідно до частини 3 статті 1 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) ставки, механізм справляння податків і
зборів (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита
та збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на
електричну та теплову енергію, збору у вигляді цільової надбавки
до затвердженого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм
власності, і пільги щодо оподаткування не можуть встановлюватися
або змінюватися іншими законами України, крім законів про
оподаткування. Особливі види мита справляються на підставі рішень
про застосування антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних
заходів, прийнятих відповідно до законів України.
Згідно з пунктом 11.4 статті 11 Закону України "Про податок
на додану вартість" ( 168/97-ВР ) зміни порядку оподаткування
податком на додану вартість можуть здійснюватися лише шляхом
внесення змін до цього Закону окремим законом з питань
оподаткування цим податком. У разі якщо іншим законом, незалежно
від часу його прийняття, встановлюються правила оподаткування цим
податком, відмінні від зазначених у цьому Законі, пріоритет мають
норми зазначеного Закону. Це правило не поширюється на міжнародний
договір (угоду), згода на обов'язковість якого (якої) надана
Верховною Радою України.
Господарським судам потрібно мати на увазі, що закони про
Державний бюджет України на відповідний рік, не можуть бути
застосовані при вирішені спорів даної категорії, оскільки вони не
є законами про оподаткування, а відповідні зміни на підставі цих
законів до Закону України "Про податок на додану вартість"
( 168/97-ВР ), який є спеціальним законом про оподаткування, не
вносилися.
5. Вирішуючи спори за участю митниці та суб'єктів малого
підприємництва - платників єдиного податку, господарським судам
потрібно враховувати, що згідно з пунктом 2.4 статті 2 Закону
України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) платником
податку на додану вартість є будь-яка особа, що імпортує (для
фізичних осіб - ввозить (пересилає) товари (супутні послуги) на
митну територію України для їх використання або споживання на
митній території України, незалежно від того, який режим
оподаткування вона використовує згідно із законодавством. Виняток
становлять фізичні особи, не зареєстровані платниками податку, які
ввозять (пересилають) товари (предмети) у супроводжувальному
багажі або отримують їх як поштове відправлення у межах
неторгового обороту в обсягах, що не підлягають оподаткуванню
відповідно до митного законодавства (крім ввезення транспортних
засобів чи запасних частин до них такими фізичними особами) та
нерезидентів, які пересилають поштові відправлення згідно з
правилами Міжнародного поштового союзу на митну територію України,
та отримувачів таких поштових відправлень.
Відповідно підпункту 3.1.2 пункту 3.1 статті 3 зазначеного
Закону ( 168/97-ВР ) об'єктом оподаткування є ввезення товарів
(супутніх послуг) у митному режимі імпорту або реімпорту.
Отже, платник єдиного податку, при перетині митного кордону,
податок на додану вартість сплачує на загальних підставах.
6. Відповідно до преамбули Закону України "Про Митний тариф
України" ( 2371-14 ) Митний тариф України - це систематизований
згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної
діяльності (далі - УКТЗЕД) перелік ставок ввізного мита, яке
справляється з товарів, що ввозяться на митну територію України.
В основу товарної класифікаційної схеми Митного тарифу
України (товарна номенклатура) покладено УКТЗЕД, що базується на
Гармонізованій системі опису та кодування товарів.
Відповідно до Порядку ведення Української класифікації
товарів зовнішньоекономічної діяльності, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 N 1863 ( 1863-2002-п )
(далі - Порядок N 1863), УКТЗЕД є товарною номенклатурою Митного
тарифу, затвердженого Законом України "Про Митний тариф України"
( 2371-14 ), що використовується для цілей тарифного та інших
видів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, ведення
статистики зовнішньої торгівлі, здійснення митного оформлення
товарів.
Згідно із статтею 312 Митного кодексу ( 92-15 ) ведення
УКТЗЕД передбачає прийняття рішень щодо класифікації та кодування
товарів УКТЗЕД.
Ведення УКТЗЕД здійснює спеціально уповноважений центральний
орган виконавчої влади в галузі митної справи відповідно до
Порядку N 1863 ( 1863-2002-п ). Пунктом 12 зазначеного Порядку
передбачено, що пояснення до УКТЗЕД затверджуються наказом
Державної митної служби України.
У разі виникнення сумнівів щодо задекларованих у вантажних
митних деклараціях характеристик товару, визначальних для його
класифікації або у разі проведення лабораторних досліджень як
обов'язкової форми контролю для товарів групи ризику для вирішення
питання класифікації товару залучається митна лабораторія. З цією
метою ініціюється відбір проб (зразків) товарів, який проводяться
відповідно до Порядку взяття (надання) проб і зразків товарів,
проведення досліджень (аналізу, експертизи) з метою їх митного
оформлення, а також розпорядження зразками, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2002 N 1862
( 1862-2002-п ).
У зверненні до митної лабораторії має бути чітко визначено
завдання досліджень, тобто, вказано, які відомості про товар
(склад, процентне співвідношення інгредієнтів, фізичні та хімічні
характеристики тощо) необхідно встановити або перевірити в процесі
досліджень товару. При направленні запитів до митної лабораторії
надається супровідна документація, передбачена пунктом 3.5 Порядку
N 646 ( z0996-03 ).
Господарським судам потрібно враховувати, що відповідно до
абзацу другого пункту 3.7 Порядку N 646 ( z0996-03 ) пропозиції
митної лабораторії щодо класифікації товару не є визначальними для
класифікації товару, а носять інформативний (довідковий характер).
7. При вирішенні спорів, пов'язаних із відшкодуванням
майнової шкоди на підставі статей 1166, 1173 Цивільного кодексу
України ( 435-15 ) у зв'язку із неправомірно виданими талонами
відмови у митному оформленні вантажу господарські суди повинні
враховувати, що відповідальність за шкоду, яка завдана органами
державної влади несе держава за рахунок грошових коштів, які їй
належать на праві власності (статті 326-327 Цивільного кодексу
України.
Відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України
( 2542-14 ) в Україні застосовується казначейська форма
обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає
здійснення Державним казначейством України операцій з коштами
державного бюджету.
Зі змісту статті 25 Бюджетного кодексу України ( 2542-14 )
вбачається, що державне казначейство здійснює безспірне списання з
рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету та
місцевих бюджетів, за рішенням, яке було прийнято державним
органом, що відповідно до закону має право на його застосування.
При цьому господарські суди повинні враховувати, що оскільки
розпорядження даним майном відбувається через відповідні фінансові
органи держави, то саме зазначені фінансові органи мають бути
відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту, а отже
залучення органів державного казначейства у цій категорії справ є
обов'язковим.
При вирішенні цієї категорії справ господарські суди повинні
встановлювати наявність складу правопорушення, передбаченого
статтею 1166 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), а саме
протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) з боку посадових
осіб митниці, шкідливого результату такої поведінки, причинного
зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою.
При визначенні розміру завданої шкоди господарським судам
потрібно враховувати ступінь вини потерпілої особи (стаття 1193
Цивільного кодексу України ( 435-15 ), зокрема, тих обставин, що
груба необережність самого потерпілого може сприяти виникненню або
збільшенню шкоди, що повинно призводити до зменшення шкоди, або
відмови у її відшкодуванні.
8. Ввезення давальницької сировини в Україну здійснюється на
підставі статей 229-236 Митного кодексу ( 92-15 ) з дозволу
митного органу на переробку товарів на митній території України, з
урахуванням вимог спеціального законодавства, а саме Закону
України "Про операції з давальницькою сировиною у
зовнішньоекономічних відносинах" ( 327/95-ВР ). Статтею 2 цього
Закону встановлено особливості ввезення на митну територію України
давальницької сировини іноземного замовника та вивезення
виробленої готової продукції, в тому числі шляхом надання векселя.
При вирішенні цієї категорії спорів господарським судам
потрібно враховувати, що Закон України "Про державну підтримку
сільського господарства України" ( 1877-15 ), виходячи із змісту
приписів пункту 1.1 статті 1 цього Закону не регулює державну
політику у митній та податковій сфері, а отже на митні
правовідносини не розповсюджуються.
Голова Вищого господарського
суду України Д.Притика



вгору