Про виселення
Постанова Верховного суду України; Справа від 15.03.20051/384-9/141
Документ v_141700-05, поточна редакція — Прийняття від 15.03.2005

                                                          
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
15.03.2005 Справа N 1/384-9/141

Розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
приватного підприємця Васьковича Василя Івановича (далі -
Підприємець) на постанову Вищого господарського суду України від
23 листопада 2004 року у справі N 1/384-9/141 за позовом
державного комунального підприємства "Стрийський міський комбінат
комунальних підприємств" (далі - Підприємство) до Підприємця про
виселення, В С Т А Н О В И Л А:
З позовом у господарський суд Львівської області Підприємство
звернулося 21 травня 2004 року, мотивувавши заявлену позовну
вимогу тим, що Підприємець без будь-яких юридичних підстав займає
приміщення ресторану "Прикарпаття" та проводить в ньому ремонтні
роботи без погодження з Підприємством, яке уповноважене управляти
комунальним майном.
Під час розгляду справи Підприємство доповнило позов вимогою
про визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення від
5 квітня 2002 року разом з додатками, укладених з Підприємцем, та
виселення останнього зі спірного приміщення, позаяк при укладанні
зазначеного договору було порушено приписи статті 9 (порядок
укладання договору оренди), статті 10 (істотні умови договору
оренди) та статті 11 (оцінка об'єкта оренди) Закону України "Про
оренду державного та комунального майна" ( 2269-12 ) (далі - Закон
про оренду).
Підприємець позов не визнав, мотивуючи свої заперечення тим,
що Підприємство є неналежним позивачем, оскільки спірне майно є
власністю громади м. Стрия в особі міської ради. Крім того,
наведені позивачем підстави визнання договору недійсним він вважає
такими, що не відповідають фактичним обставинам.
Рішенням господарського суду Львівської області від
11-21 червня 2004 року позов задоволено: договір оренди визнано
недійсним з моменту укладення та виселено Підприємця з приміщення
ресторану. Судове рішення мотивовано тим, що спірний договір не
відповідає вимогам Закону про оренду ( 2269-12 ) та суперечить
цілям цього Закону.
Постановою від 27 серпня 2004 року Львівський апеляційний
господарський суд рішення місцевого суду скасував, а в позові
відмовив, обґрунтувавши постанову тим, що суд першої інстанції
неповно встановив фактичні обставини справи і не дав належної
юридичної оцінки наявним в ній доказам, які спростовують доводи
позовної заяви.
Оскарженою постановою від 23 листопада 2004 року Вищий
господарський суд України постанову апеляційного суду скасував, а
рішення місцевого суду залишив без змін з мотивів, викладених у
рішенні суду першої інстанції.
Підприємець просить постанову Вищого господарського суду
України скасувати, мотивуючи касаційну скаргу неправильним
застосуванням судом норм матеріального права і порушенням
процесуально-правових норм, а також невідповідністю оскарженої
постанови вимогам Конституції України ( 254к/96-ВР ) і рішенням
Верховного Суду України в аналогічних справах. Зокрема він вказує
на те, що Вищий господарський суд України надіслав йому ухвалу про
призначення розгляду справи на 7 грудня 2004 року, а ухвалив
оскаржену постанову 23 листопада 2004 року без участі його
представника, що є недотриманням конституційного принципу
змагальності сторін в судовому процесі.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній
скарзі, перевіривши матеріали справи, Судова палата у
господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна
скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Скасовуючи постанову апеляційного суду про відмову в позові і
залишаючи в силі рішення суду першої інстанції, яким позов
задоволено, Вищий господарський суд України погодився з висновком
останнього про те, що в спірному договорі з дев'яти передбачених
Законом про оренду ( 2269-12 ) істотних умов сторони не узгодили
п'ять, а саме: щодо вартості об'єкта оренди з урахуванням його
індексації; використання амортизаційних відрахувань; відновлення
орендованого майна, та умов його повернення; відповідальності за
невиконання зобов'язань за договором; страхування орендарем
орендованого ним майна.
Проте з таким висновком погодитись не можна.
Як встановив суд апеляційної інстанції: - приміщення ресторану надано відповідачу в оренду рішенням
виконкому Стрийської міської ради, а договір оренди від імені
власника цього майна - міськради укладено Підприємством і
погоджено з власником; - між міськрадою і Підприємцем укладено договір оренди
земельної ділянки на такий самий термін, що й строк оренди
приміщення ресторану; - на реконструкцію приміщення ресторану між позивачем і
відповідачем погоджено локальні кошториси на загальнобудівельні,
спеціальні і сантехнічні роботи, а також зведений кошторисний
розрахунок їх вартості; - зазначені роботи здійснені Підприємцем за власні кошти; - розмір орендної плати встановлено додатком до договору
оренди на підставі рішення сесії міськради; - вартість об'єкта оренди з урахуванням індексації сторони
встановили, що підтверджується відповідним експертним висновком,
замовленим в БТІ позивачем; - договори страхування приміщення ресторану укладені і
представлені суду; - відсутність в договорі умови про порядок використання
амортизаційних відрахувань не позбавляє сторони доповнити договір
такою умовою і щодо цього нема заперечень з боку орендаря.
Суд першої інстанції визнав недійсним не тільки договір
оренди, а й додатки до нього. Проте в тексті рішення суду, як і в
постанові Вищого господарського суду України, про такі додатки
нічого не зазначено і, відповідно, вони не були предметом судового
дослідження.
Натомість додатки були предметом дослідження суду апеляційної
інстанції в якості доказів, що мають безпосереднє значення для
правильного вирішення спору. Суд апеляційної інстанції на підставі
їх оцінки в сукупності з іншими доказами дійшов правильних
юридичних висновків про безпідставність заявлених Підприємством
вимог і обґрунтовано відмовив у задоволенні позову. Відтак,
підстави для скасування ухваленої ним постанови відсутні.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова
палата у господарських справах Верховного Суду України
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Підприємця задовольнити, постанову Вищого
господарського суду України від 23 листопада 2004 року скасувати,
а постанову Львівського апеляційного господарського суду від
27 серпня 2004 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.



вгору