Про визнання недійсним рішення
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 13.04.20043/126-20/349
Документ v_126600-04, поточна редакція — Прийняття від 13.04.2004

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13.04.2004 Справа N 3/126-20/349
(постанову залишено без змін постановою
Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України ( v_349700-04 ) від 21.09.2004)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого Кочерової Н.О., суддів: Рибака В.В., Уліцького А.М.,
розглянувши касаційну скаргу Львівського державного
лісогосподарського підприємства на постанову Львівського
апеляційного господарського суду від 24.11.2003 р. та на рішення
господарського суду Львівської області від 03.09.2003 р. у справі
N 3/126-20/349 за позовом Львівського державного
лісогосподарського підприємства до Брюховецької селищної ради
(третя особа - ТОВ "Оріон-Експорт") про визнання недійсним рішення
за участю представників сторін: від позивача - у засідання не
прибули, від відповідача - у засідання не прибули, від третьої
особи - Г. (дов. від 02.04.2004 р.), В С Т А Н О В И В:
Рішенням від 03.09.2003 р. господарського суду Львівської
області було відмовлено у задоволені позову Львівського державного
лісогосподарського підприємства до Брюховецької селищної ради за
участю третьої особи на стороні відповідача ТОВ "Оріон-Експорт"
про визнання недійсним рішення виконкому Брюховецької селищної
ради від 13.07.2000 р. N 246.
Відмовляючи у задоволені позову, суд першої інстанції
встановив, що рішенням Львівського облвиконкому від 21.08.89 р.
N 229 квартал 42 Львівського лісгоспзагу, на території якого
знаходиться спірна у справі земельна ділянка, включено до меж
селища Брюховичі. Позивач листом від 03.07.2000 р. N 427 просив
вилучити з його користування 14,7 га з віднесенням цієї ділянки до
земель запасу, а листом від 10.07.2000 р. N 811 Державного
лісогосподарського об'єднання "Львівліс" узгоджена зміна
користування цієї ділянки.
Доводи позивача щодо неправомірності рішення відповідача
відхилені на підставі встановлених судом обставин та
невідповідності їх вимогам законодавства.
Постановою від 24.11.2003 р. Львівського апеляційного
господарського суду рішення суду першої інстанції залишено без
змін.
Ухвалою від 19.01.2004 р. Вищий господарський суд України за
касаційною скаргою Львівського державного лісогосподарського
підприємства порушив касаційне провадження у справі.
У касаційній скарзі заявлена вимога про скасування прийнятих
у справі рішення і постанови та задоволення позову новим рішенням.
Вимоги касатора обґрунтовані незастосуванням судами п. 9 ст. 29,
ст. 34, ч. 2 ст. 46, ст. ст. 88, 90 Земельного кодексу України
( 561-12 ), ч. 2 ст. 92 Лісового кодексу України ( 3852-12 ),
оскільки обставини справи свідчать про вилучення земельної ділянки
з правом на відшкодування збитків, а не припинення права на
користування, як помилково визнав суд, та відсутності належного
узгодження з компетентним державним органом надавати згоду на
зміну категорії землі.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи,
Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не
підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Задовольняючи листа Львівського лісопаркового господарства
про вилучення за його згодою земельної ділянки, виконком
Брюховецької селищної ради рішенням від 13.07.2000 р. N 246
прийняв рішення про вилучення земельної ділянки площею 14,7 га з
користування Львівського лісопаркового господарства та віднесення
її до земель запасу.
Посилаючись на зміст рішення селищної ради, зокрема, слово
"вилучити" позивач доводив, що рішення не відповідає вимогам
ст.ст. 31, 46 Земельного кодексу України ( 561-12 ) за відсутністю
підстав вилучення - державних, громадських потреб та зобов'язання
відшкодування користувачеві земельної ділянки збитків від
вилучення.
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що оспорене
позивачем рішення прийнято за ініціативою позивача, і обставини
вилучення земельної ділянки згідно ст. 31 Земельного кодексу
України ( 561-12 ) (в редакції від 18.12.90 р.) у прийнятому
рішенні відсутні.
Позивач такий висновок суду не спростував і не довів, що на
момент прийняття рішення здійснював користування спірною земельною
ділянкою відповідно до її цільового призначення - ведення лісового
господарства.
Згідно рішення виконкому Львівської обласної ради від
21.08.89 р. N 229 землі Львівського лісгоспзагу в кварталах 39-43,
45-47 включені в межі селища Брюховичі.
Лист директора Львівського державного лісогосподарського
підприємства від 03.07.2000 р. N 427 містить відомості, що належна
йому земельна ділянка в кварталі 42 площею 14,7 га
використовується населенням, як зона відпочинку, а також прохання
її вилучити до земель запасу.
Зміст оспореного позивачем рішення та його лист стали
підставою для висновку суду щодо відмови землекористувача від
наданої йому земельної ділянки згідно ст. 27 Земельного кодексу
України ( 561-12 ) (в редакції від 18.12.90 р.)
Оскільки позивач не довів наявність обставин вилучення
спірної ділянки згідно обставин визначених у ст. 31 Земельного
кодексу України ( 561-12 ), а саме: надання ділянки для
громадських потреб за ініціативою ради, погодження користувача з
передачею для потреб ради, відсутність у оспореному рішенні
селищної ради посилання на норми закону та слово "вилучити" не
надають підстав для висновку, що цим рішенням радою вилучено
земельну ділянку з недодержанням порядку визначеного ст. ст. 31,
34 Земельного кодексу України.
Оскільки, позивач передбачав передачу земель у запас селищної
ради і селищна рада перевела землю у свій запас, слід визнати, що
суди обґрунтовано визнали лист позивача від 03.07.2000 р. N 427 як
відмову його від подальшого використання ділянки, і правовими
наслідками цього листа є оспорене рішення ради, яким по суті
припинено користування позивача земельною ділянкою згідно ст. 27
Земельного кодексу України ( 561-12 ), а застосоване у рішенні
слово "вилучити" правових наслідків визначених у ст. 31 Земельного
кодексу України не породжувало.
Доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають
обставинам, встановленим у справі, та законодавству, що регулює ці
обставини.
Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку, що
рішення і постанова не підлягають скасуванню, а касаційна скарга
задоволенню.
Керуючись ст.ст. 108, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
24.11.2003 р. у справі N 3/126-20/349 залишити без змін, а
касаційну скаргу - без задоволення.



вгору