Про стягнення сум податку на додану вартість та визнання недійсними рішень
Постанова Верховного суду України; Справа від 13.07.200434/356а
Документ v4_35700-04, поточна редакція — Прийняття від 13.07.2004


 
СУДОВА ПАЛАТА У ГОСПОДАРСЬКИХ СПРАВАХ
ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
 
П О С Т А Н О В А
 
 13.07.2004                                       Справа N 34/356а 

     Судова палата у господарських справах Верховного Суду України у складі: <...>,
     за участю представників <...>,
     розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька на постанову Вищого господарського суду України від 4-11 березня 2004 р. у справі за позовом ТОВ "Каскад" до Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька, відділення Державного казначейства у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька про стягнення 1176060 грн. та визнання недійсними рішень, В С Т А Н О В И Л А:
 
     У серпні 2002 р. ТОВ "Каскад" звернулось до суду з позовом про стягнення з Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька, відділення Державного казначейства у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню згідно з пп. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ), за квітень 2002 р. - 500008 грн., за травень 2002 р. - 676052 грн.
 
     Заявою від 09.09.2002 р. позивачем доповнено позовні вимоги та поставлено питання про визнання недійсними розпоряджень Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька "Про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами попередньої перевірки податкової декларації по податку на додану вартість" від 28.05.2002 р. N 45/1248/23-1, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за квітень 2002 р. на 500000 грн., та від 07.08.2002 р. N 49/0770/23-1/288, яким зменшено суму бюджетного відшкодування за травень 2002 р. на 676052 грн. Також позивачем поставлено питання про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 07.08.2002 р. N 530/23-1/25581759/6837-10 про стягнення з ТОВ "Каскад" 64842,80 грн., у т.ч. 58948 грн. - ПДВ, 58948 грн. - штрафних санкцій.
 
     Державна податкова інспекція у Будьонівському районі м. Донецька проти позову заперечувала, посилаючись на те, що товариством неправомірно до складу податкового кредиту включена сума ПДВ по процентах за товарний кредит, оскільки сплата процентів за користування товарним кредитом не підтверджує операцій з продажу товарів, а тому не є об'єктом оподаткування відповідно до п. 3.1.1 ст. 3 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
 
     Відділення Державного казначейства у Будьонівському та Пролетарському районах м. Донецька проти позову заперечувало з мотивів його безпідставності.
 
     Судовими інстанціями справа розглядалась неодноразово.
 
     Останнім рішенням господарського суду Донецької області від 04.09.2003 р., залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2003 р., позов задоволено.
 
     Судові рішення мотивовані правомірністю включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ по процентах за товарний кредит.
 
     Постановою Вищого господарського суду України від 04-11.03.2004 р. постанова Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2003 р. залишена без змін.
 
     10 червня 2004 р. Верховним Судом України порушено провадження за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька, в якій ставиться питання про скасування постанови Вищого господарського суду України від 04-11.03.2004 р. та припинення провадження у справі. В обґрунтування скарги зроблено посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність оскаржуваної постанови рішенням Верховного Суду України з питань застосування норм матеріального права.
 
     Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
 
     Судами встановлено, що спір у даній справі виник, зокрема, у зв'язку з включенням позивачем до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість у розмірі 500000 грн., нарахованої на суму процентів, що підлягає сплаті позивачем на підставі договору купівлі-продажу векселя на умовах товарного кредиту від 01.04.2002 року N ФИ-Т/К-04/1, укладеного з ТОВ СП "Фінансова ініціатива" через повіреного - торгівця цінними паперами, та у розмірі 676052 грн., нарахованої на суму процентів, що підлягала сплаті позивачем на підставі договору купівлі-продажу товару (швелера) на умовах товарного кредиту N ПТ-Т/К-05/7 від 02.05.2002 року.
 
     Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку в звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. При цьому термін "валові витрати виробництва (обігу)" слід розуміти у значенні, визначеному Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (пункт 1.11 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість").
 
     Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), валовими витратами виробництва та обігу (далі - валові витрати) є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
 
     Судами дані положення закону не враховані. Мета, факт придбання, передачі швелера та використання у власній господарській діяльності належним чином не досліджені, а отже, обставини, які мали правове значення для вирішення спору, залишилися не встановленими.
 
     Окрім того, статтею 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) врегульовано оподаткування операцій особливого виду. До їх числа віднесено операції з цінними паперами та деривативами.
 
     За правилами пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) (у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних відносин), податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами ведеться платником податку окремо. Підпунктом 7.6.1 вказаного пункту встановлено, що у разі коли протягом звітного періоду доходи, отримані (нараховані) платником податку в зв'язку з продажем (відчуженням) цінних паперів, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку в зв'язку з придбанням цінних паперів протягом такого звітного періоду, до складу валових доходів включається прибуток за результатами такого звітного періоду. У тому ж випадку, коли протягом звітного періоду витрати, понесені (нараховані) платником податку у зв'язку з придбанням цінних паперів, перевищують доходи, отримані від продажу (відчуження) цінних паперів протягом такого звітного періоду, балансові збитки переносяться на зменшення доходів майбутніх періодів від таких операцій протягом строків, визначених статтею 6 цього Закону. Підпунктом 7.6.3 вказаного пункту визначено, що під терміном "витрати" слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів як компенсація їх вартості; до складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.
 
     Таким чином, відповідно до пункту 7.6 статті 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ), у податковому обліку відображається виключно прибуток, отриманий платником податку від операцій з цінними паперами. За правилами цього пункту операції з цінними паперами не впливають на визначення суми валових витрат особи, що здійснює такі операції.
 
     Залишаючи постанову суду апеляційної інстанції без змін, Вищий господарський суд України не врахував наведеного, норми законодавства, які регулюють, зокрема, особливості оподаткування операцій з цінними паперами, не проаналізував, що призвело до помилкового застосування до спірних відносин правил підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( 168/97-ВР ).
 
     За цих обставин усі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі.
 
     При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, повно і всебічно дослідити матеріали справи та постановити законне й обґрунтоване рішення.
 
     Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Судова палата П О С Т А Н О В И Л А:
 
     Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Будьонівському районі м. Донецька задовольнити.
 
     Постанову Вищого господарського суду України від 04-11.03.2004 р., постанову Донецького апеляційного господарського суду від 27.10.2003 р. та рішення господарського суду Донецької області від 04.09.2003 р. скасувати.
 
     Справу направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
 
     Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.



вгору