Документ v334_600-06, поточна редакція — Прийняття від 26.09.2006

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.09.2006 Справа N 22/334-45/193
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 05.07.2007
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді - Плюшка І.А. суддів: Васищака І.М., Гоголь Т.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Фонду державного майна України на рішення господарського суду м. Києва від 31.05.2006 року
(суддя Балац С.В.) на постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.07.2006 року (Головуючий суддя: Зеленін В.О., судді:
Рєпіна Л.О., Синиця О.Ф.) у справі N 22/334-45/193 за позовом Фонду державного майна України до 1. Відкритого акціонерного товариства "Київський
деревообробний комбінат"; 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТМК"; 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелт". про визнання права власності на майно, зобов'язання вчинити
дії та визнання договорів недійсними. За участю представників: - позивача - Дрофенко І.Ю., Кравченко Є.Д. - відповідача: 1. Маркова М.К.; 2. Шевченко Ю.А.; 3. Томаров І.Є. Дослідивши доводи касаційної скарги, ознайомившись з наданими
сторонами поясненнями, В судовому засіданні оголошувалася перерва до 26.09.2006 р. В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду м. Києва від 31.05.2006 року у
справі N 22/334-45/193 в задоволенні позовних вимог Фонду
державного майна України до Відкритого акціонерного товариства
"Київський деревообробний комбінат", Товариства з обмеженою
відповідальністю "ТМК" та Товариства з обмеженою відповідальністю
"Ріелт" про визнання недійсними договорів купівлі-продажу бази
відпочинку "Козинка" від 10.12.1998 року та від 06.12.2002 року і
визнання права власності - відмовлено в повному обсязі.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від
06.07.2006 року у справі N 22/334-45/193 відповідне рішення
господарського суду м. Києва залишено без змін. Апеляційна скарга
Фонду державного майна України на рішення господарського суду
м. Києва від 31.05.2006 року у справі N 22/334-45/193 залишено без
задоволення.
Не погоджуючись з прийнятим судом апеляційної інстанції
судовим рішенням, Фонд державного майна України звернувся з
касаційною скаргою до Вищого господарського суду України з вимогою
про скасування рішення господарського суду м. Києва від
31.05.2006 року та постанови Київського апеляційного
господарського суду від 06.07.2006 року з мотивів порушення та
неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм
матеріального і процесуального права та просить ухвалити у справі
нове рішення, яким позовні вимоги Фонду державного майна України
задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши наявні матеріали
справи на предмет повноти їх встановлення судом першої і
апеляційної інстанцій та правильності застосування норм
матеріального та процесуального права, колегія суддів, дійшла
висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, з наступних
підстав.
Згідно з частиною 2 статті 111-7 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) касаційна інстанція не
має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не
були встановлені господарськими судами першої та апеляційної
інстанцій чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність
того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,
збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Правова оцінка обставин та достовірності доказів у справі є
виключною прерогативою першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до встановлених судами першої та апеляційної
інстанцій фактичних обставин справи, при прийняті оскаржуваного
рішення судом апеляційної інстанції було встановлено, що згідно з
наказом ФДМУ від 30.04.1993 року N 31-ІК та на підставі постанови
Кабінету Міністрів України від 02.03.1993 року N 158 ( 158-93-п )
було створено інвентаризаційну комісію, щодо проведення
інвентаризації майна зданого в оренду ОП "Київського
деревообробного комбінату". Спірне майно було включено
інвентаризаційною комісією до переліку інвентаризованого майна
(п. 5 таблиці в Протоколі засідання інвентаризаційної комісії від
18.05.1993 року). При встановленні фактичних обставин справи та
дослідженні доказів судами першої та апеляційної інстанцій було
виявлено обставини які вказували на те, що згідно до п. 3.9 Плану
приватизації Орендного підприємства "Київського деревообробного
комбінату" приватизації підлягало все передане в оренду
ОП "Київський деревообробний комбінат" майно.
Виходячи із встановлених судами першої та апеляційної
інстанцій фактичних обставин справи, колегія суддів касаційної
інстанції приходить висновку, що відповідно до положень ст. 24
Закону України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 )
товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з
статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в
результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за
конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою
відповідний державний орган приватизації безоплатно передав
об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок
коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного
підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно
підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна. З огляду
на те, що, як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій,
позивач не навів докази, які б вказували на протилежне, зокрема
створення відповідних об'єктів соціально-побутового призначення за
рахунок коштів фондів іншого призначення, то колегія суддів
приходить висновку про обґрунтованість прийняття оскаржуваних
рішень судами першої та апеляційної інстанцій та правильності
застосування відповідними судовими інстанціями норм матеріального
права в цій частині.
Переглянувши оскаржувані судові рішення на предмет наявності
підстав виникнення права власності на спірне майно та пов'язану з
цим правомірність подальшого його відчуження, колегія суддів
прийшла висновку про відсутність порушень норм матеріального права
при прийнятті оскаржуваних рішень в цій частині, з огляду на
наступне. Згідно ст. 21 Закону України "Про власність" ( 697-12 )
(в редакції від 05.05.1993 року ( 3180-12 ) право колективної
власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна
громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних
товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі
державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих
державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні
та інші товариства; безоплатної передачі майна державного
підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій;
пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що спірне
майно було передано безоплатно у власність трудового колективу
внаслідок приватизації (шляхом викупу) майна орендованого
ОП "Київський деревообробний комбінат" на підставі ст. 24 Закону
України "Про приватизацію державного майна" ( 2163-12 )
(в редакції яка діяла на момент передачі) та згідно Розділу VII
Плану приватизації ОП "Київський деревообробний комбінат"
затвердженого 16.06.1993 року Головою ФДМ України, як державного
органу уповноваженого розпоряджатися державним майном в процесі
приватизації. Отже, з огляду на вищевстановлене, колегія суддів
касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої
інстанції та апеляційної інстанцій про те, що база відпочинку
"Козинка" була передана у колективну власність трудовому колективу
орендного підприємства "Київський деревообробний комбінат" у
відповідності до ст. 24 Закону України "Про приватизацію
державного майна" ( 2163-12 ) (в редакції 19.02.1993 року
( 15-93 ).
Встановлюючи наявність порушень судами першої та апеляційної
інстанцій норм матеріального і процесуального права при прийнятті
оскаржуваних рішень, колегія суддів Вищого господарського суду
України відхиляє доводи скаржника відносно неправильності
застосування норм процесуального права зокрема ст. 43 ГПК України
( 1798-12 ), з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ), господарський
суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, ґрунтуючись на
всебічному, повному, і об'єктивному розгляді в судовому процесі
всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Оцінка
доказів господарським судом при встановленні фактичних обставин
справи є виключною прерогативою судів першої та апеляційної
інстанцій, жодні фактори та обставини не можуть впливати на
внутрішнє переконання суду при оцінці доказів. Оцінюючи докази по
справі при встановленні фактичних обставин, суд повинен
дотримуватися вимог процесуального закону, щодо правил
допустимості доказів та вимог матеріального закону щодо належності
доказів, враховуючи право сторін на обґрунтування своїх вимог і
заперечень шляхом подання відповідних доказів. Виходячи з того, що
оцінка доказів є виключною прерогативою судів першої та
апеляційної інстанцій, та керуючись положеннями ст. 111-7
ГПК України, колегія суддів касаційної інстанції відхиляє
відповідні доводи скаржника, як такі що змушують колегію суддів
оцінити належність та допустимість доказів, встановити фактичні
обставини справи, вирішенню питання про перевагу одних доказів над
іншими, що виходить за межі перегляду справи в касаційному
порядку.
З відповідних мотивів, колегією суддів не беруться і інші
посилання скаржника, що викладені в касаційній скарзі, оскільки їх
розгляд призведе до порушення судом касаційної інстанції норм
процесуального права, зокрема ст. 111-7 ГПК України ( 1798-12 ).
Згідно роз'яснень пленуму Верховного Суду України викладених
в п. 1 постанови від 29.12.1976 року N 11 ( v0011700-76 ) "Про
судове рішення", обґрунтованим визнається рішення, в якому повно
відображені обставини і правові наслідки є вичерпними,
відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами,
дослідженими у судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли
суд, дотримавшись всіх вимог процесуального законодавства і
всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з
нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин. Переглянувши в касаційному порядку оскаржувані
судові рішення на предмет порушення та недотримання норм
матеріального і процесуального права, колегією суддів відповідних
порушень виявлено не було.
Відповідно до вищевикладеного, керуючись ст.ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11, Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України, П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України залишити
без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від
06.07.2006 року та рішення господарського суду м. Києва від
31.05.2006 року у справі N 22/334-45/193 залишити без змін.
Головуючий суддя І.Плюшко
Судді І.Васищак
Т.Гоголь



вгору