Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 06.07.20056/236-н
Документ v236n600-05, поточна редакція — Прийняття від 06.07.2005

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.07.2005 Справа N 6/236-н
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 19.09.2005
відмовлено в допуску до провадження
за винятковими обставинами)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...] розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Кам'янець-подільської об'єднаної державної податкової інспекції
Хмельницької області на постанову Житомирського апеляційного господарського суду
від 28.12.2004 р. у справі N 6/236-н господарського суду Хмельницької області за позовом Житлово-експлуатаційного підприємства "Південь" до Кам'янець-подільської об'єднаної державної податкової
інспекції Хмельницької області третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет
спору Контрольно-ревізійне управління у Хмельницькій області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення в
судовому засіданні взяли участь представники: [...] В С Т А Н О В И В:
В судовому засіданні 29.06.2005 р., з метою підготовки для
оголошення повного тексту постанови Вищого господарського суду
України, оголошувалась перерва до 06.07.2005 р.
У листопаді 2004 р. Житлово-експлуатаційне підприємство
"Південь" (далі - Підприємство) звернулось до господарського суду
Хмельницької області з позовом до Кам'янець-подільської об'єднаної
державної податкової інспекції Хмельницької області (далі -
Інспекція) про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
N 0003962341/0 від 12.11.2003 р., яким йому визначено суму
податкового зобов'язання за платежем "Штрафні санкції за порушення
норм регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) у розмірі
156 877,92 грн. (0,00 грн. - основний платіж, 156 877,92 грн. -
штрафні (фінансові) санкції).
Позовні вимоги Підприємство обґрунтовувало тим, що висновки
акту перевірки від 10.10.2003 р., складеного Контрольно-ревізійним
управлінням у Хмельницькій області (далі - Управління), про те, що
кошти у розмірі 26 146,32 грн. не були ним оприбутковані, але були
витрачені на виплату заробітної плати працівникам, не відповідають
дійсності, оскільки зазначені кошти в його касу не надходили та
працівникам не виплачувались.
Рішенням господарського суду Хмельницької області від
15.06.2004 р. позовні вимоги Підприємства задоволено повністю.
Постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
28.12.2004 р. рішення господарського суду Хмельницької області від
15.06.2004 р. залишено без змін.
Вказані судові акти мотивовані тим, що податкове
повідомлення-рішення, яке є предметом спору, прийнято Інспекцією
на підставі неналежних доказів, і тому не є правомірним, а
заперечення Інспекції не доводять відповідні обставини, викладені
в акті перевірки від 10.10.2003 р. Крім того, господарські суди
попередніх інстанцій дійшли до висновку, що Інспекція, приймаючи
податкове повідомлення-рішення N 0003962341/0 від 12.11.2003 р.,
помилково застосувала процедуру, встановлену Законом України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), оскільки штрафні
санкції, передбачені Указом Президента "Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ),
не є податковим зобов'язанням у розумінні Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами", і, відповідно, вони не можуть
бути стягнені на підставі його норм.
Інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 28.12.2004 р., в якій просить зазначену
постанову та рішення господарського суду Хмельницької області від
15.06.2004 р. скасувати і прийняти нове рішення, яким відмовити
Підприємству у задоволенні позовних вимог. Касаційна скарга
мотивована тим, що апеляційним господарським судом порушено
ст.ст. 4, 4-7, 30, 32, 33, 34, 38, 43, 99, 101 ГПК України
( 1798-12 ) та неправильно застосовано норми Положення про ведення
касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого
постановою Правління Національного банку України від 19.02.2001 р.
N 72 ( z0237-01 ) (яке було чинним у період, за який проводилася
ревізія фінансово-господарської діяльності Підприємства, далі -
Положення), частини другої ст. 19 Конституції України
( 254к/96-ВР ), ст. ст. 10 та 11 Закону України "Про державну
податкову службу в Україні" ( 509-12 ), Указу Президента України
"Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання
обігу готівки" ( 436/95 ).
Підприємство не скористалось правом, наданим ст. 111-2
ГПК України ( 1798-12 ), та відзив на касаційну скаргу не
надіслало, що не перешкоджає перегляду постанови апеляційного
господарського суду, яка оскаржується.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні за участю
представника Інспекції матеріали справи та доводи Інспекції,
викладені у касаційній скарзі, перевіривши правильність юридичної
оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування
господарськими судами апеляційної та першої інстанцій норм
матеріального та процесуального права при прийнятті ними рішень,
колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що
касаційна скарга Інспекції підлягає частковому задоволенню,
враховуючи наступне.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та
вбачається з матеріалів справи, факт порушення Підприємством
правил готівкового обігу встановлювався Інспекцією на підставі
акту перевірки від 10.10.2003 р. та додатків до нього - пояснень
мешканців будинків, що обслуговуються Підприємством, та
працівників підприємства.
Місцевий та апеляційний господарські суди, вирішуючи спір,
прийшли до висновку, що податкове повідомлення-рішення, яке є
предметом спору, прийнято Інспекцією на підставі неналежних
доказів (а саме - на підставі акту перевірки від 10.10.2003 р. та
додатків до нього - пояснень мешканців будинків, що обслуговуються
Підприємством, та працівників підприємства), які не доводять факту
нездійснення Підприємством оприбуткування готівки у касі та факту
видачі готівки працівникам.
Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки
відповідно до ст. 32 ГПК України ( 1798-12 ) доказами у справі є
будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у
визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність
обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також
інші обставини, які мають значення для правильного вирішення
господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами як,
зокрема, письмовими доказами.
Згідно зі ст. 36 ГПК України ( 1798-12 ) письмовими доказами
є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають
значення для правильного вирішення спору. Письмові докази
подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає, що акт перевірки від
10.10.2003 р. та додатки до нього (копії та/або оригінали), які
подані Інспекцією до господарського суду, є, відповідно до
вказаних вище норм ГПК України ( 1798-12 ), письмовими доказами по
справі. Ці докази мають значення для справи, а тому, враховуючи
ст. 34 ГПК України, згідно з якою господарський суд приймає тільки
ті докази, які мають значення для справи, є належними доказами.
Однак господарські суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір,
в порушення ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) щодо всебічного,
повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин
справи в їх сукупності, керуючись законом, не надали зазначеним
доказам належної правової оцінки.
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду
України приходить до висновку, що доводи Інспекції, викладені у
касаційній скарзі щодо порушення місцевим та апеляційним
господарськими судами при вирішенні спору норм процесуального
права, є обґрунтованими.
Крім того, колегія суддів Вищого господарського суду України
не погоджується з висновком місцевого та апеляційного
господарських судів про те, що Інспекція, приймаючи податкове
повідомлення-рішення N 0003962341/0 від 12.11.2003 р., помилково
застосувала процедуру, встановлену Законом України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), оскільки штрафні
санкції, передбачені Указом Президента "Про застосування штрафних
санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 )
не є податковим зобов'язанням у розумінні Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами", і, відповідно, вони не можуть
бути стягнені на підставі його норм. Щодо цього колегія суддів
Вищого господарського суду України зазначає таке.
Відповідно до п. 2.6 Порядку направлення органами державної
податкової служби України податкових повідомлень платникам
податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації
України від 21.06.2001 р. N 253 ( z0567-01 ) (у редакції наказу
Державної податкової адміністрації України від 27.05.2003 р. N 247
( z0467-03 ) податкове повідомлення-рішення - це рішення керівника
податкового органу (його заступника) щодо виявленого завищення
бюджетного відшкодування, а також обов'язку платника податків,
зокрема, сплатити суми застосованих штрафних (фінансових) санкцій
(у тому числі пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної
діяльності) за порушення податкового законодавства та інших
нормативно-правових актів, що приймаються за результатами
перевірок платника податків (у т.ч. камеральних).
З наведеного визначення випливає, що керівники
(їх заступники) податкового органу мають право приймати податкові
повідомлення-рішення щодо обов'язку платника податку сплатити суму
застосованих штрафних (фінансових) санкцій за порушення не лише
податкового законодавства, а і інших нормативно-правових актів.
Проте визначення у податковому повідомленні-рішенні, яке є
предметом спору, штрафних санкцій Підприємству на підставі норми
Указу Президента "Про застосування штрафних санкцій за порушення
норм з регулювання обігу готівки" ( 436/95 ) як податкового
зобов'язання дійсно є порушенням Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), оскільки відповідно до
п. 1.2 ст. 1 вказаного Закону податкове зобов'язання -
зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних
цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки,
визначені цим Законом або іншими законами України.
Штрафні санкції, нараховані на підставі норм Указу Президента
"Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання
обігу готівки" ( 436/95 ) не є податковим зобов'язанням в
розумінні п. 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ).
Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду
України зазначає, що у випадку, коли податковим
повідомленням-рішенням платнику податку визначено як податкове
зобов'язання суми, які не є податковим зобов'язанням, таке
податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним лише в
частині визначення таких сум як податкового зобов'язання
(за умови, що такі суми були визначені (нараховані) у
відповідності з вимогами законодавства), а тому рішення місцевого
та постанова апеляційного господарських судів у цій частині не
відповідають вимогам законодавства, а доводи Інспекції, викладені
у касаційній скарзі щодо цього, є обґрунтованими.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України,
викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. N 11 ( v0011700-76 )
"Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши
всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі
обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами
матеріального права, що підлягають застосуванню до даних
правовідносин.
Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 111-7
ГПК України ( 1798-12 ) межі перегляду справи в касаційній
інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним,
вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про
перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або
додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що рішення господарського суду Хмельницької
області від 15.06.2004 р. та постанова Житомирського апеляційного
господарського суду від 28.12.2004 р. підлягають скасуванню, а
справа - направленню на новий розгляд до господарського суду
Хмельницької області.
При новому розгляді справи господарському суду необхідно
всебічно та повно з'ясувати обставини справи в їх сукупності та
вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-10, 111-11 та
111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Кам'янець-подільської об'єднаної державної
податкової інспекції Хмельницької області на постанову
Житомирського апеляційного господарського суду від 28.12.2004 р. у
справі N 6/236-н господарського суду Хмельницької області
задовольнити частково.
Постанову Житомирського апеляційного господарського суду від
28.12.2004 р. та рішення господарського суду Хмельницької області
від 15.06.2004 р. у даній справі скасувати, а вказану справу
направити на новий розгляд до господарського суду Хмельницької
області.



вгору