Про визнання недійсним рішення
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 17.02.20052-15/2312.1-2004
Документ v2312600-05, поточна редакція — Прийняття від 17.02.2005

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.02.2005 Справа N 2-15/2312.1-2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.04.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого - Дроботової Т.Б. суддів: Гоголь Т.Г., Продаєвич Л.В. за участю представників сторін позивача - Лобач О.М. дов. від 26.11.2004 року
Кравченко Н.Г. дов. від 14.06.2002 року відповідача не з'явились розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державної податкової інспекції у місті Сімферополі на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 24.06.2004 року у справі N 2-15/2312.1-2004 за позовом Закритого акціонерного товариства Комерційного
банку "Приватбанк" до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі про визнання недійсним рішення
Закрите акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк"
(далі за текстом ЗАТ КБ "Приватбанк") звернулось до господарського
суду Автономної Республіки Крим з позовом до Державної податкової
інспекції міста Сімферополя про визнання недійсними податкових
повідомлень-рішень від 28.12.2002 N 012915301/0 та N 012914301/0,
якими позивачу нараховано збір за забруднення навколишнього
природного середовища в сумі 275,9 грн. та застосовані штрафні
санкції в сумі 1360 грн.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від
08.04.2003 року, залишеним без змін постановою Севастопольського
апеляційного господарського суду від 17.06.2003 року позовні
вимоги ЗАТ КБ "Приватбанк" задоволено, визнано недійсними
повідомлення-рішення від 28.12.2002 N 012915301/0 та N 012914301/0
з посиланням на те, що у позивача не виникали податкові
зобов'язання зі сплати збору за забруднення навколишнього
природного середовища, оскільки в період проведення перевірки
законами України не був визначений порядок та строки його сплати.
Постановою Вищого господарського суду України від
16.10.2003 року рішення господарського суду Автономної Республіки
Крим від 08.04.2003 року та Постанова Севастопольського
апеляційного господарського суду від 17.06.2003 року скасовано та
направлено на новий розгляд до господарського суду Автономної
Республіки Крим. Вищий господарський суд України зазначив, що
Порядок встановлення нормативів за забруднення навколишнього
природного середовища збору і стягнення цього збору затверджено
постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року
N 303 ( 303-99-п ), у зв'язку з чим висновки попередніх судових
інстанцій стосовно відсутності об'єктів, ставок і механізму сплати
збору за забруднення довкілля є юридично неспроможними. Натомість
ні місцевий, ні апеляційний суди не дослідили здійснений
податковою інспекцією розрахунок суми означеного збору та
розрахунок штрафних санкцій, нарахованих нею ж до сплати (не
встановили та не проаналізували період, за який ці штрафні санкції
були розраховані та обмеження щодо їх нарахування передбачені
підпунктом 17.1.2 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" N 2181 ( 2181-14 ). Враховуючи
наведене Вищий господарський суд України зазначив, що обставини
справи встановлено неповно, що стало підставою для передачі справи
на новий розгляд.
Господарський суд Автономної Республіки Крим рішенням від
22.12.-13.01.2004 року (суддя Дадинська Т.В.) в задоволенні
позовних вимог ЗАТ КБ "Приватбанк" відмовив з посиланням на те, що
наданий відповідачем розрахунок збору за забруднення навколишнього
природного середовища є обґрунтованим, таким що проведений у
відповідності з вимогами Інструкції про порядок обчислення та
сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища
( z0544-99 ) (затв. наказом Міністерства охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки України), з урахуванням
наданих позивачем під час перевірки відомостей щодо кількості
використання пального в 2001 році з розподілам по кварталах з
застосуванням коригуючих коефіцієнтів. Відповідно, санкції
розраховані згідно з вимогами підпунктів 17.1.1, 17.1.2
пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 24.06.2004 року (судді Волков К.В, Голик В.С., Черткова В.С.)
рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від
13.01.2004 року змінено, позов Закритого акціонерного товариства
Комерційного банку "Приватбанк" задоволено частково, визнано
недійсним повідомлення-рішення від 31.01.2003 N 0129142301/0 в
частині застосування фінансових санкцій в розмірі 238 грн.,
визнано недійсним повідомлення-рішення від 31.01.2003
N 0129152301/0 в частині застосування фінансових санкцій в
розмірі 272 грн., в іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з даною постановою, Державна податкова
інспекція звернулась з касаційною скаргою до Вищого господарського
суду України, в якій просить скасувати постанову Севастопольського
апеляційного господарського суду, залишивши без змін рішення
господарського суду Автономної Республіки Крим, посилаючись на те,
що Севастопольським апеляційним господарським судом порушені норми
матеріального права, серед яких підпункти 17.1.1, 17.1.2
пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ), пункту 15 статті 4 Декрету
Кабінету Міністрів України "Про державне мито" ( 7-93 ),
статті 43, 44 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ).
Позивач надіслав до Вищого господарського суду України відзив
на касаційну скаргу в якому повністю заперечує викладені в
касаційній скарзі доводи.
Заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., заперечення проти
доводів викладених в касаційній скарзі представників позивача,
перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність
їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду,
колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до
висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних
підстав.
Судами встановлено, що спірними податковими
повідомленнями-рішеннями позивачу донараховано збір за забруднення
навколишнього природного середовища та застосовано штрафні санкції
за несвоєчасне нарахування податкових зобов'язань за збором.
В акті перевірки, на підставі якого спірні податкові повідомлення
рішення були направлені, зазначено, що нарахування збору пов'язано
з тим, що у перевіряємому періоді з 01.07.2000 року по
01.01.2002 року позивач використовував в своїй діяльності
пересувні джерела забруднення навколишнього середовища, проте
розрахунок збору за забруднення навколишнього середовища позивач
до Державної податкової інспекції не подавав , оплату збору не
здійснював. Фактичні обсяги викидів за результатами перевірки
сторонами по справі не заперечуються.
Згідно статті 44 Закону України "Про охорону навколишнього
природного середовища" ( 1264-12 ) збір за забруднення
навколишнього природного середовища встановлюється на основі
фактичних обсягів викидів, лімітів скидів забруднюючих речовин в
навколишнє природне середовище і розміщення відходів.
Порядок встановлення нормативів збору і стягнення зборів за
забруднення навколишнього природного середовища визначається
Кабінетом Міністрів України.
Згідно статті 2 Постанови Кабінету Міністрів України від
1 березня 1999 року N 303 ( 303-99-п ) "Про затвердження Порядку
встановлення нормативів зборів за забруднення навколишнього
природного середовища і стягнення цього збору" встановлені строк
сплати та нормативи сплати збору за забруднення навколишнього
природного середовища, а саме за викиди в атмосферне повітря
забруднюючих речовин стаціонарними та пересувними джерелами
забруднення.
Згідно Інструкції "Про порядок обчислення та сплати збору за
забруднення навколишнього природного середовища", затвердженої
наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища
та ядерної безпеки України, ДПА України від 19 липня 1999 року
N 162/379 ( z0544-99 ), суб'єктами сплати збору, зокрема, є
суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності
включаючи їх об'єднання, філії, відділення та інші відокремлені
підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, розташовані на
території іншої територіальної громади.
Пунктом 14 статті 14 Закону України "Про систему
оподаткування" ( 1251-12 ) збір за забруднення навколишнього
природного середовища включений до переліку обов'язкових
загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).
За вказаних обставин збір за забруднення навколишнього
природного середовища правомірно визначений органами державної
податкової служби, як обов'язковий загальнодержавний збір, який
підлягає обов'язковій сплаті, а відповідно, податкові
повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 28.12.2002
N 012915301/0 та N 012914301/0, в частині нарахування позивачу
збору за забруднення навколишнього природного середовища в сумі
275,9 грн. є таким що відповідають чинному законодавству, у
зв'язку з чим підстави для визнання недійсним рішення державної
податкової інспекції в частині його стягнення відсутні.
Спірними рішенням до позивача застосована в тому числі
штрафна санкція по збору за забруднення навколишнього середовища в
розмірі 1360 грн., а саме відповідно до підпункту 17.1.1
пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) - накладено штрафні санкції
по 170 грн. за ненадання податкової декларації за кожний квартал
2001 року, загалом на суму 680 грн.; відповідно до
підпункту 17.1.2 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" застосовано штрафу розмірі 50% суми
податкового зобов'язання з урахуванням терміну затримки податкової
декларації - загалом на суму 680 грн.
Оскільки донарахування збору здійснено у зв'язку з неподанням
позивачем розрахунків та його несплатою, відповідач правомірно
вважав, що штрафна санкція повинна накладатися на підставі
підпунктів 17.1.1 і 17.1.2 пункту 17.1 статті 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).
Відповідно до вказаних підпунктів пункту 17.1 статті 17
названого Закону ( 2181-14 ) платник податків, що не подає
податкову декларацію у строки визначені законодавством, сплачує
штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів
громадян за кожне таке неподання або її затримку. У разі, коли
контролюючий орган самостійно визначає суму податкового
зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у
підпункті "а" пункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону,
додатково до штрафу, встановленого підпунктом 17.1.1 цього пункту,
платник податків сплачує штраф у розмірі десяти відсотків суми
податкового зобов'язання за кожний повний або неповний місяць
затримки податкової декларації, але не більше п'ятдесяти відсотків
від суми нарахованого податкового зобов'язання та не менше десяти
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У зв'язку з тим, що загальна сума донарахувань за
оспорюваними повідомленнями-рішеннями сукупно складає 275.9 грн.,
в той час 50% суми донарахованого збору складають 135 грн., проте
штраф не може бути нижчий ніж мінімальний розмір визначений в
підпункті 17.1.2 пункту 17 Закону Закон України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), позивач повинен
сплатити штраф в розмірі 170 грн. за всі податкові періоди в яких
виявлена недоплата.
Зважаючи на те, що розрахунок збору за забруднення
навколишнього середовища надається в органи Державної податкової
служби щоквартально, то, відповідно, штраф згідно з вимогами
підпункту 17.1.1 пункту 17 Закону Закон України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) повинен складати
680 грн. (170 грн. х 4 квартали). Таким чином загальна сума
штрафних санкцій у відповідності до підпунктів 17.1.1., 17.1.2
пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" повинна складати 850 грн.
За таких обставин, переглянута постанова Севастопольського
апеляційного господарського суду від 24.06.2004 року у справі
N 2-15/2312.1-2004 прийнята у відповідності до вимог
підпунктів 17.1.1., 17.1.2 пункту 17.1 статті 17 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ), а доводи
касаційної скарги визнаються непереконливими, підстав для її
задоволення не вбачається.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 111-5, 111-7,
пунктом 1 статті 111-9, 111-11 Господарського процесуального права
України ( 1798-12 ), Вищий господарський суд України,
П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 24.06.2004 року у справі N 2-15/2312.1-2004 залишити без змін,
а касаційну скаргу Державної податкової інспекції у
місті Сімферополі - без задоволення.



вгору