Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 27.07.2005196/18-04
Документ v196b600-05, поточна редакція — Прийняття від 27.07.2005

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2005 Справа N 196/18-04
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 22.09.2005
відмовлено в допуску до провадження
за винятковими обставинами)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
[...] розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Іванківської МДПІ Київської області на рішення Київського міжобласного апеляційного
господарського суду від 16.02.2005 у справі N 196/18-04 господарського суду Київської області за позовом ТОВ "Тетерів" до Іванківської МДПІ Київської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, за участю представників сторін від: [...] В С Т А Н О В И В:
Рішенням господарського суду Київської області від
24.12.2004 року залишеним без змін постановою Київського
міжобласного апеляційного господарського суду від 16.02.2005 р.
позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення
N 0000012800/0 від 16.08.2004 року Іванківської міжрайонної
державної податкової інспекції; стягнуто з відповідача на користь
позивача 85 грн. державного мита та 118 грн. витрат на
інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що позивач не
прострочив сплату узгодженої суми податкового зобов'язання з
акцизного збору на вироблені алкогольні напої за квітень 2004 р.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у
справі судові рішення, посилаючись на порушення та неправильне
застосування норм матеріального права, та прийняти нове рішення
про відмову в задоволенні позовних вимог.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу спростовує її доводи та
просить скаргу залишити без задоволення.
Перевіривши повноту встановлення обставин справи та
правильність їх юридичної оцінки в рішенні місцевого та постанові
апеляційного господарських судів, заслухавши пояснення присутніх в
судовому засіданні представників відповідача, колегія суддів
Вищого господарського суду України приходить до висновку, що
касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних
підстав.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що
18.08.2004 р. відповідач прийняв спірне податкове
повідомлення-рішення N 0000012800/0, відповідно до якого на
підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок
погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та
державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) до ТОВ "Тетерів"
застосовано штраф в розмірі 10% від погашеної суми податкового
боргу за несвоєчасну сплату платежу за період з 02.06.2004 р. по
04.06.2004 р. в розмірі 891777,60 грн.
Отже, штрафні санкції до позивача застосовані з посиланням на
пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ), згідно якої у разі коли платник
податку не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання
протягом граничних строків, визначених цим Законом такий платник
податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах, визначених цим
підпунктом.
Згідно п. 20 ст. 7 Закону України "Про акцизний збір на
алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ) при отриманні
суб'єктами підприємницької діяльності спирту етилового
неденатурованого, призначеного для переробки на іншу підакцизну
продукцію, такі платники зобов'язані видати органу державної
податкової служби України податковий вексель, авальований банком,
або надати іншу банківську гарантію, які підтверджують
зобов'язання платника податку у термін до 90 календарних днів,
починаючи від дня видачі векселя або надання іншої банківської
гарантії сплатити суму акцизного збору, яка розрахована за
ставками для цієї продукції.
Пунктом 1.2 ст. 1 Закону України "Про порядок погашення
зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними
цільовими фондами" ( 2181-14 ) податкове зобов'язання визначено як
зобов'язання платників податків сплатити до бюджетів або державних
цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки,
визначені цим Законом або іншими законами України.
Податкове зобов'язання, самостійно визначене платником
податків у податковій декларації, вважається узгодженим з дня
подання такої податкової декларації (п. 5.1 ст. 5 Закону України
"Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед
бюджетами та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ).
Згідно ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про акцизний
збір" ( 18-92 ), п. 1 ст. 3 Закону України "Про акцизний збір на
алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ), об'єктом
оподаткування є обороти з реалізації вироблених в Україні
підакцизних товарів.
У відповідності до ст. 6 Закону України "Про акцизний збір на
алкогольні напої та тютюнові вироби" ( 329/95-ВР ) суми акцизного
збору, що підлягають сплаті, визначаються платниками самостійно за
встановленими ставками.
Пунктом 6 ст. 7 зазначеного Закону України ( 329/95-ВР )
визначено, що українські підприємства-виробники подають
відповідним державним податковим інспекціям у строки, визначені
законом для місячного звітного періоду, розрахунок суми акцизного
збору за минулий місяць виходячи з фактичних обсягів та цін
реалізації.
При цьому, згідно пп. "б" ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів
України "Про акцизний збір" ( 18-92 ), датою виникнення податкових
зобов'язань з продажу підакцизних товарів (продукції) вважається
дата, яка припадає на податковий період, протягом якого
відбувається будь-яка з подій, що настала раніше: або дата
зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок
платника акцизного збору; або дата відвантаження (передачі)
товарів (продукції).
Згідно ч. 2 пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України "Про
порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами
та державними цільовими фондами" ( 2181-14 ) платник податків має
право подати податковий звіт за іншою формою, якщо він вважає, що
форма податкової звітності, визначена центральним (керівним)
органом контролюючого органу, збільшує або зменшує його податкові
зобов'язання, всупереч нормам закону з такого податку, збору
(обов'язкового платежу), такий же порядок передбачено Положенням
про порядок нарахування, терміни сплати і подання розрахунку
акцизного збору, затвердженим Наказом Державної податкової
адміністрації України від 19.03.2001 N 111 ( z0295-01 ),
зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2001 за
N 295/5486 (ст. 4 Положення). Згідно п. 4.12 ст. 4 зазначеного
Положення податкове зобов'язання, самостійно визначене платником
податку, вважається узгодженим від дня подання розрахунку
акцизного збору до органу державної податкової служби за місцем
реєстрації.
Виходячи з приписів наведених правових норм для вирішення
питання щодо правомірності застосування до платника податків
штрафних санкцій за порушення граничних строків сплати податкових
зобов'язань необхідно встановити: дати звітних періодів
підприємства; розміри узгоджених сум податкових зобов'язань,
сплачених з затримкою; граничні терміни сплати; дати погашення
податкових зобов'язань; розрахунок штрафних санкцій за несвоєчасну
сплату узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану
вартість відповідно до приписів пп. 17.1.7 пп. 17.1 ст. 17
вищевказаного Закону ( 2181-14 ).
Однак, господарськими судами в повній мірі не досліджено та
не відображено в судових рішеннях вищевказані обставини, які мають
суттєве значення для правильного вирішення спору.
Також колегія відзначає, що застосовуючи ст. 7 Закону України
"Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного
забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ), суди
не врахували, що положення даної норми підлягають застосуванню у
нормативному поєднанні з положеннями статті 16 цього Закону,
відповідно до якої у зоні гарантованого добровільного відселення
забороняється будівництво нових, розширення діючих підприємств,
безпосередньо не пов'язаних із забезпеченням радіологічного,
соціального захисту населення, а також умов його життя та праці.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим
порушенням ст. 43 ГПК України ( 1798-12 ) та виключає можливість
висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування
судами норм матеріального права при вирішенні спору. У зв'язку з
цим постановлене у справі судове рішення підлягає скасуванню з
передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи
суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій
постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного,
повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і
обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у
відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-8, п. 3 ч. 1 ст. 111-9,
ст. 111-10, 111-11, 111-12 ГПК України ( 1798-12 ), Вищий
господарський суд України, - П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Іванківської МДПІ Київської області
задовольнити частково.
Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського
суду від 16.02.2005 р. та рішення господарського суду Київської
області від 24.12.2004 року у справі N 196/18-04 скасувати, а
справу направити на новий розгляд до господарського суду першої
інстанції.



вгору