Про визнання недійсним договору
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 05.06.200718/34
Документ v18a3600-07, поточна редакція — Прийняття від 05.06.2007

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.06.2007 Справа N 18/34
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 02.08.2007
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючий суддя - Муравйов О.В. судді: Полянський А.Г., Ходаківська І.П. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України
"Спецсервіс" на рішення Господарського суду міста Києва від
07.02.2007 року по справі N 18/34 за позовом Заступника військового прокурора Київського
гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх
справ України; Головного управління внутрішніх військ Міністерства
внутрішніх справ України до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ
України "Спецсервіс" про визнання недійсним договору, за участю представників: від Міністерства внутрішніх справ України: Скляров Д.М. -
дов. в справі від Головного управління внутрішніх військ Міністерства
внутрішніх справ України: Нагайченко В.С. - дов. N 3/7-32 від 04.06.2007 року від відповідача: не з'явився від прокуратури: Гриненко Г.Є. - дов. N 2289 від
15.05.2007 року В С Т А Н О В И В:
Ухвалою Вищого господарського суду України від
04.05.2007 року касаційна скарга Державного підприємства
Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" була прийнята
до провадження, її розгляд призначений на 05.06.2007 року.
У зв'язку з перебуванням судді Фролової Г.М. у відпустці,
розпорядженням Заступника Голови Вищого господарського суду
України від 05.06.2007 року для розгляду справи N 18/34 в
касаційному порядку утворена колегія суддів в наступному складі:
головуючий - Муравйов О.В., судді Полянський А.Г.,
Ходаківська І.П.
Відводів зазначеному складу колегії суддів не заявлено.
Представник відповідача в судове засідання 05.06.2007 року не
з'явився, хоча про дату, час та місце судового засідання
повідомлений заздалегідь належним чином.
Оскільки ухвалою Вищого господарського суду України від
04.05.2007 року явка представників сторін та інших учасників
справи обов'язковою не визнавалася, додаткові документи від них не
витребовувались, з врахуванням особливостей розгляду скарги судом
касаційної інстанції, передбачених ст. 111-7 ГПК України
( 1798-12 ), колегія суддів вважає, що неявка представника третьої
особи не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами
відповідно до ст. 75, 111-5 ГПК України.
За згодою представників позивачів та прокурора в судовому
засіданні 05.06.2007 року було оголошено вступну і резолютивну
частини постанови Вищого господарського суду України.
Як вбачається з матеріалів справи, Заступник військового
прокурора Київського гарнізону звернувся до Господарського суду
міста Києва в інтересах держави в особі позивачів з позовною
заявою, в якій просить визнати недійсним договір про порядок
реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) від
07.07.2004 р. N 347/2, укладений між Головним управлінням
внутрішніх військ МВС України та Державним підприємством МВС
України "Спецсервіс"; застосувати згідно з частиною 1 статті 216
ЦК України ( 435-15 ) наслідки недійсності вказаного договору з
мотивів, вказаних у позовній заяві.
В процесі розгляду справи в місцевому господарському суді, з
урахуванням уточнень позовних вимог, позивачі відмовились від
вимоги щодо застосування частини 1 статті 216 ЦК України
( 435-15 ) (наслідки недійсності правочину), а також вимоги щодо
накладення арешту на нерухоме військове майно, закріплене за
МРЦ "Ратник", що розташоване за адресою: АРК, Кореїзьке шосе, 2,
смт. Кореїз, Ялта.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2007 року
по справі N 18/34 (суддя Мандриченко О.В.), позовні вимоги
задоволені частково. Вирішено визнати недійсним договір N 347/2
про порядок реалізації нерухомого військового майна (договір
комісії) від 07.07.2004 р., укладений між Головним управлінням
внутрішніх військ МВС України та Державним підприємством
МВС України "Спецсервіс" з моменту його укладення. В іншій частині
позову провадження у справі припинено.
Не погоджуючись з прийнятим по справі рішенням, Державне
підприємство Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс"
звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною
скаргою, в якій стверджує про порушення судом першої інстанції
норм матеріального права і просить рішення суду першої інстанції
скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні
позовних вимог повністю.
Відзиви на касаційну скаргу на час розгляду справи в
касаційній інстанції суду надані не були, що не перешкоджає
розгляду касаційної скарги по суті.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
суддю-доповідача, пояснення представників позивачів та прокурора,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судом норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла наступного висновку.
Як встановлено місцевим господарським судом, відповідно до
частини 1 статті 207 Господарського кодексу України ( 436-15 )
господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або
вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і
суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з
порушенням хоча б одним з них господарської компетенції
(спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із
сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом
недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України ( 435-15 )
передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в
момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203
цього Кодексу.
Як визначено частинами першою-третьою, п'ятою та шостою
статті 203 Цивільного кодексу України ( 435-15 ), зміст правочину
не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного
законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка
вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної
дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на
реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про власність"
( 697-12 ) майно внутрішніх військ є загальнодержавною власністю,
здійснення функцій по управлінню яким, згідно з Законом України
"Про управління об'єктами державної власності" ( 185-16 ),
покладено на Міністерство внутрішніх справ України.
Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами,
закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і
повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо
управління цим майном визначено спеціальним законодавчим актом -
Законом України "Про правовий режим майна Збройних Сил України"
( 1075-14 ), дія якого згідно з частиною 2 статті 8 зазначеного
Закону поширюється на інші утворені відповідно до Законів України
військові формування, в тому числі на внутрішні війська
МВС України.
Згідно зі статтями 1, 2 Закону України "Про правовий режим
майна Збройних Сил України" ( 1075-14 ) військове майно - це
державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами,
установами та організаціями внутрішніх військ МВС України. До
військового майна належать будинки, споруди, тощо. Міністерство
внутрішніх справ України, як центральний орган управління
внутрішніми військами МВС України, здійснює відповідно до закону,
управління військовим майном, у тому числі закріплює військове
майно за військовими частинами.
Відповідно до статті 137 Господарського кодексу України
( 436-15 ) правом оперативного управління визнається речове право
суб'єкта господарювання, який володіє, користується і
розпоряджається майном, закріплене за ним власником (уповноваженим
ним органом) для здійснення некомерційної господарської
діяльності, у межах встановлених цим Кодексом та іншими законами,
а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління
за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і
збереженням переданого в оперативне управління майно безпосередньо
або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта
господарювання надлишкове майно, що не використовується, та майно,
що використовується ним не за призначенням.
Згідно зі статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна
Збройних Сил України" ( 1075-14 ) військове майно закріплюється за
військовими частинами на праві оперативного управління
(з урахуванням особливостей, передбачених частиною 2 зазначеної
статті Закону).
Частиною 2 статті 3 Закону України "Про правовий режим майна
Збройних Сил України" ( 1075-14 ) визначено, що з моменту
надходження майна і закріплення його за військовою частиною воно
набуває статусу військового майна. Військові частини
використовують закріплене за ними військове майно лише за його
цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація,
зберігання, списання, використання та передача військового майна
здійснюється у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом
Міністрів України.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про правовий режим
майна Збройних Сил України" ( 1075-14 ) відчуження майна
внутрішніх військ здійснюється Міністерством внутрішніх справ
через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та
організації, визначені ним за результатами тендеру, після його
списання, за винятком майна, визначеного частиною 2 цієї статті.
Порядок відчуження та рішення про відчуження військового
майна внутрішніх військ, що є придатним для подальшого
використання, але не знаходить застосування у повсякденній
діяльності військ, надлишкового, а також цілісних майнових
комплексів та іншого нерухомою майна приймає Кабінет Міністрів
України за поданням Міністерства внутрішніх справ України.
Положення про порядок відчуження та реалізації військового
майна затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від
28.12.2000 р. N 1919 ( 1919-2000-п ), дія якого згідно з пунктом 4
постанови поширюється на інші утворені відповідно до Законів
України військові формування, в тому числі на внутрішні війська
МВС України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за
необхідне зазначити, що доказів проведення конкурсу (тендеру) на
відчуження майна, в порушення статей 33, 34 ГПК України
( 1798-12 ), сторонами господарському суду першої інстанції надано
не було.
Як встановлено господарським судом першої інстанції, згідно
договору купівлі-продажу від 12.07.2001 р. N 250 позивач-2 придбав
у ДП "Ялтакурорт" цілісний майновий комплекс "Буревісник".
Згідно наказу МВС України від 28.03.2002 р. N 305 на базі
санаторію "Буревісник" було створено Медичний реабілітаційний
центр внутрішніх військ МВС України "Ратник", який закріпили за
внутрішніми військами на праві оперативного управління, і цілісний
майновий комплекс санаторію набув статусу військового майна.
Доказом форми загальнодержавної власності вищезазначеного
майна є свідоцтво про право власності на нерухоме майно від
09.09.2004 р. серії САА N 138383, видане виконавчим комітетом
Ялтинської міської ради.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 р.
N 214-р ( 214-2002-р ) затверджений перелік нерухомого військового
майна внутрішніх військ МВС України, яке пропонується до
відчуження.
Зазначеним вище розпорядженням, що визнається касаційною
інстанцією, надане право саме позивачу-1, а не позивачу-2
здійснювати відчуження зазначеного у переліку військового майна
відповідно до Положення про порядок відчуження та реалізації
військового майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів
України від 28.12.2000 р. N 1919 ( 1919-2000-п ).
Відповідно до Положення про порядок відчуження та реалізації
військового майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів
України від 28.12.2000 р. N 1919 ( 1919-2000-п ), Урядовий комітет
з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та
правоохоронної діяльності Кабінету Міністрів України 28.05.2004 р.
затвердив додатковий перелік N 3, до якого включено нерухоме
військове майно Медичного реабілітаційного центру "Ратник"
внутрішніх військ МВС України, що знаходиться за адресою: м. Ялта,
смт. Кореїз - 5, Кореїзьке шосе, 2 та Алупкінське шосе, 17-а, а
саме: лікувальний корпус, літній кінотеатр, котельня, столярна
майстерня, оранжерея, 4 теплиці та інші споруди, об'єкти
благоустрою та інженерні мережі.
З листа Заступника Міністра внутрішніх військ України від
13.05.2005 р. N 7747/фк вбачається, що Міністром внутрішніх справ
України повноваження або доручення начальнику Головного
управління - командувачу внутрішніх військ МВС України право на
укладення угод щодо реалізації військового майна внутрішніх військ
МВС України не надавалися, а нормативно-правовими актами України,
що регулюють діяльність внутрішніх військ, повноваження на
відчуження та реалізацію військового майна командувачем внутрішніх
військ не передбачені.
Враховуючи вищезазначені обставини, Господарський суд
міста Києва, на думку колегії суддів Вищого господарського суду
України, прийшов до цілком вірного висновку про те, що договір
N 347/2 про порядок реалізації нерухомого військового майна
(договір комісії) від 07.07.2004 р., укладений між Головним
управлінням внутрішніх військ МВС України та Державним
підприємством МВС України "Спецсервіс", не відповідає вимогам
Закону ( 1075-14 ), а тому підлягає визнанню недійсним з моменту
його укладення.
Колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується з Господарським судом міста Києва в тому, що
провадження за позовними вимогами щодо застосування наслідків
недійсності вказаного договору (частина 1 статті 216 ЦК України
( 435-15 ) підлягає припиненню, оскільки прокуратура та позивачі в
своїй заяві про уточнення позовних вимог відмовились від
зазначеної вимоги. З огляду на викладене, факт припинення
провадження в цій частині місцевим господарським судом, на
підставі пункту 4 статті 80 ГПК України ( 1798-12 ), колегія
суддів Вищого господарського суду України вважає обґрунтованим та
правомірним.
З урахуванням викладеного, Вищий господарський суд України
вважає, що підстав для скасування рішення Господарського суду
міста Києва від 07.02.2007 року по справі N 18/34 в даному випадку
немає, а тому касаційна скарга Державного підприємства
Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс" задоволенню не
підлягає.
Інші доводи, викладені Державним підприємством Міністерства
внутрішніх справ України "Спецсервіс" в касаційній скарзі, не
приймаються Вищим господарським судом України, оскільки вони
зводяться до переоцінки встановлених місцевим господарським судом
обставин справи, що не входить до компетенції суду касаційної
інстанції.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Державного підприємства Міністерства
внутрішніх справ України "Спецсервіс" залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.02.2007 року
по справі N 18/34 залишити без змін.
Головуючий суддя О.В.Муравйов
Судді А.Г.Полянський
І.П.Ходаківська



вгору