Про стягнення коштів
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 24.01.200615/1799
Документ v1799600-06, поточна редакція — Прийняття від 24.01.2006

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24.01.2006 Справа N 15/1799
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 06.04.2006
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого, судді - Кузьменка М.В. судді - Васищака І.М. судді - Палій В.М. розглянувши касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України"
НАК "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Житомирської області від
07.04.2005 р. та постанову Житомирського апеляційного
господарського суду від 24.10.2005 р. у справі N 15/1799 за позовом Дочірньої компанії "Газ України" НАК "Нафтогаз
України" до Радомишльського комунального підприємства "Тепломережа" 3-тя особи Відкритого акціонерного товариства по
газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" про стягнення 79 276,33 грн., за участю представників сторін: від позивача: - Забава С.В. (довіреність від 29.12.05 N 306/102), від відповідача: - Соболевська Л.Г. (довіреність N 1 від 05.01.06), від 3-тьої особи: - Левченко Л.В. (довіреність N 973/19 від 21.04.05), В С Т А Н О В И В:
Дочірня компанія "Газ України" НАК "Нафтогаз України"
звернулася до господарського суду Житомирської області з позовом
до Радомишльського комунального підприємства "Тепломережа" та
просила суд стягнути з останнього основний борг у сумі
72 577,98 грн., пеню у сумі 3465,0 грн., інфляційні втрати у сумі
798,35 грн. та річні у сумі 2435,0 грн. за неналежне виконання
умов укладеного між сторонами договору на постачання природного
газу.
Відповідач, заперечуючи заявлений позов, посилається на те,
що позивач безпідставно розрахував обсяг спожитого газу за лютий,
березень 2002 року на чотирьох котельнях відповідача не по
лічильниках, а по номінальній потужності працюючих котлів, що
призвело до збільшення показників газу по кількості. Тобто позивач
нарахував заборгованість за газ, який фактично відповідачем не
спожито.
Рішенням господарського суду Житомирської області від
07.04.2005 р. (суддя Тимошенко О.М.), залишеним без змін
постановою Житомирського апеляційного господарського суду від
24.10.2005 р. (головуючий, суддя Щепанська Г.А., судді
Голубєва Г.К., Черпак Ю.К.), в позові відмовлено.
Рішення та постанова мотивовані неправомірністю нарахування
позивачем відповідачу у лютому та березні 2002 року вартості
спожитого природного газу, яка ґрунтується на обсягах, взятих з
номінальної потужності працюючих котлів. Відповідач сплатив
фактично спожитий у цей період природний газ в обсягах,
встановлених показниками лічильників.
Не погоджуючись з ухваленими у даній справі судовими актами,
позивач звернувся до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою, в якій просить суд їх скасувати як такі, що
ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права,
та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У своїй касаційній скарзі скаржник стверджує про те, що суди
двох інстанцій дійшли необґрунтованого висновку щодо
неправомірності нарахування позивачем відповідачу обсягів
поставленого у лютому та березні 2002 року природного газу. Судами
двох інстанцій не враховані положення ст.ст. 1, 9 Закону України
"Про метрологію та метрологічну діяльність" ( 113/98-ВР ) та
положення Закону України "Про нафту та газ" ( 2665-14 ). Скаржник
також посилається на порушення судами двох інстанції п. 2.7 Правил
подачі та використання природного газу в народному господарстві
( z0281-94 ).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у
касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги,
проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування
судами норм матеріального та процесуального права при ухваленні
оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що
не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами даного
спору укладено договір N 14ТО-01-01 від 03.01.2001 р. Згідно
Додаткової угоди N 5/ТЕ-10-00000003 від 01.10.2001 р. вказаний
договір викладено у новій редакції, відповідно до умов якого
позивач зобов'язався постачати відповідачу природний газ для
вироблення теплової енергії для потреб населення, установ та
організацій, а відповідач зобов'язався оплачувати отриманий газ до
10-го числа місяця наступного за звітним періодом на підставі
актів приймання-передачі.
Згідно п. 4.1. Додаткової угоди від 01.10.2001 р. кількість
газу, яка подається покупцеві, визначається по
контрольно-вимірювальних приладах, атестований в органах
Держстандарту України, що встановлені у покупця, які повинні
відповідати вимогам Правил виміру споживання газів та рідин
стандартними звужуючими пристроями РД-50-213-80 Держкомітету СРСР
по стандартах, іншим нормативним документам Держстандарту України
і мати клас точності, зазначений у пункті 2.7. Правил подачі та
використання природного газу в народному господарстві України
( z0281-94 ).
Підставною нарахування позивачем кількості спожитого газу по
номінальній потужності котелень, а не по лічильниках, стало те, що
не всі лічильні пристрої відповідача мали відповідний клас
точності, тобто вони мали клас точності більше ніж 1.0. Тоді як
п. 2.7. Правил подачі та використання природного газу в народному
господарстві України ( z0281-94 ), встановлено, що прилади обліку
витрат природного газу повинні бути лічильники, які дозволені для
застосування Держстандартом України з класом точності не гірше
ніж 1.0.
Заперечуючи заявлений позов, відповідач вказував на те, що
обсяги природного газу, який постачався позивачем у лютому,
березні 2002 року, були взяті не по лічильниках, а по номінальній
потужності котлів, що призвело до збільшення обсягів спожитого
природного газу на 414 906 куб. м. Акти передачі-приймання
природного газу за лютий-березень 2002 року були підписані
відповідачем під тиском відключення газу зі сторони представника
ВАТ "Житомиргаз" та з розбіжностями на суму 91 100,0 грн.
Вирішуючи переданий на розгляд суду спір, суди двох інстанцій
встановили, що в акті на споживання газу за лютий-березень 2002 р.
на 4-х котельнях відповідача обсяг використаного природного газу
позивач взяв не по лічильниках, а по номінальній потужності
працюючих котелень. Між тим, відповідно до позицій 100 та 101
таблиці 4.3.1 "Перелік та показники першочергових
енергозберігаючих заходів з економії ПЕР в період з
2000-2004 років" до постанови Кабінету Міністрів України від
27.06.2000 р. N 1040 ( 1040-2000-п ) "Про невідкладні заходи щодо
виконання Комплексної державної програми енергозбереження
України", до першочергових енергозберігаючих заходів з економії
ПЕР в період з 2000-2004 років віднесено встановлення лічильників
споживання природного газу, у тому числі на підприємствах
комунальної енергетики. Зазначені заходи повинні запроваджуватись
в межах встановлених обсягів фінансування у період
2000-2004 років. Тобто даною постановою передбачено встановлення
лічильників споживання природного газу з класом точності 1.0
поступово до 2004 року.
У матеріалах справи міститься належним чином завірена копія
графіку заміни приладів обліку природного газу з класом
точності 1,5 на лічильники точності 1,0 підприємствами комунальної
теплоенергетики на період до 15.10.2004 р., відповідно до якого
відповідачу встановлена заміна шести лічильників, у 2001 році - 2,
у 2002 році - 2, у 2003 році - 2, у 2004 році - 2 (а.с.197).
Таким чином позивач, всупереч п. 4.1. додаткової угоди від
01.10.2001 р., обрахував кількість спожитого природного газу по
номінальній потужності на 4-х котельнях відповідача за лютий
2002 р. - 379547 куб. м, за березень 2002 року - 322355 куб. м,
тоді як відповідно до лічильників відповідачем було використано за
лютий - 89798 куб. м, за березень - 97198 куб. м.
Висновок судів двох інстанцій про те, що предметом даного
позову є сума, яка складає різницю між вартістю газу, нарахованою
позивачем за лютий - березень 2002 року по номінальній потужності
котелень, та вартістю газу, нарахованого згідно даних лічильника,
підтверджується матеріалами справи.
Посилання позивача на підписання відповідачем актів
прийому-передачі природного газу за цей період саме в обсягах,
взятих з номінальної потужності працюючих котлів, що на його
думку, є підставою для стягнення заявленого боргу, судами двох
інстанцій обґрунтовано відхилені, оскільки вказані акти були
підписані відповідачем під тиском позивача, що підтверджується
постановою про відмову в порушенні кримінальної справи від
27.11.2003 р. та поясненнями Бондарчука А.М. (а.с.183, 184).
Безпідставними є твердження скаржника про те, що предметом
даного позову є стягнення з відповідача боргу за поставлений
природний газ у грудні 2002 року, оскільки як вбачається із змісту
позовної заяви, позивач вказував на те, що 72 577,98 грн. є сумою
основного боргу за спожитий відповідачем протягом 2001-2002 року
природний газ. Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено,
що обсяги спожитого газу з січня 2002 року по грудень 2002 року
між сторонами узгоджені, крім лютого-березня 2002 р. За
використаний природний газ у цей період відповідач розрахувався
повністю, виходячи з даних встановлених лічильників. Вимоги
позивача про стягнення з відповідача платежів, нарахованих за
споживання природного газу по номінальній потужності, суди двох
інстанцій визнали неправомірними і такими, що не ґрунтуються на
вимогах чинного законодавства та матеріалах справи, з чим
погоджується і касаційна інстанція.
В силу ст.ст. 4-2, 4-3, 4-7 ГПК України ( 1798-12 )
правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності
всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та
інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги
і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється
суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Судами двох інстанцій використано у повному обсязі свої
повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та
всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом
доказування у даній справі, а тому не можна погодитись з доводами
касаційної скарги про зворотне.
Відповідно до ст. 33 ГПК України ( 1798-12 ) кожна сторона
повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на
підставу своїх вимог і заперечень. В силу вказаної норми предметом
доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та
обов'язки сторін у справі та складаються з фактів, - підстав
позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти
позову.
В порушення встановленого принципу доказування, позивач не
довів, що відповідач не розрахувався з ним за спожитий протягом
2001-2002 року природний газ.
За таких обставин, оскаржувані рішення та постанова
відповідають нормам матеріального та процесуального права і
підстав для їх скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9 - 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України"
НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення, а постанову
Житомирського апеляційного господарського суду від 24.10.2005 р. у
справі N 15/1799 - без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій



вгору