Про стягнення коштів
Вищий господарський суд; Постанова, Справа від 21.06.20052-23/13729-2004
Документ v1372600-05, поточна редакція — Прийняття від 21.06.2005

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.06.2005 Справа N 2-23/13729-2004
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 25.08.2005
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі: суддя
Селіваненко В.П. - головуючий, судді Джунь В.В. і Львов Б.Ю. розглянувши касаційну скаргу Кримського республіканського
відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Сімферополь, на постанову Севастопольського апеляційного господарського
суду від 05.04.2005 зі справи N 2-23/13729-2004 за позовом Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів (далі - Відділення) до державного підприємства "Санаторій "Форос" (далі -
Підприємство), смт Форос м. Ялта Автономної Республіки Крим про стягнення 9 310 грн. В С Т А Н О В И В:
Відділення звернулося до господарського суду Автономної
Республіки Крим з позовом про стягнення з Підприємства 9 310 грн.
штрафних санкцій за нестворені 2 робочих місця для
працевлаштування інвалідів у 2003 році.
Рішенням названого суду від 09.12.2004 (суддя Іщенко Г.М.)
позов задоволено. Рішення суду мотивовано невиконанням
Підприємством обов'язку, покладеного на нього Законом України "Про
основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21.03.1991
N 875-XII ( 875-12 ) (далі - Закон N 875).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду
від 05.04.2005 (колегія суддів у складі: Заплава Л.М. - головуючий
суддя, судді Видашенко Т.С., Латинін О.А.) рішення господарського
суду Автономної Республіки Крим від 09.12.2004 скасовано та в
позові відмовлено. Прийняте судове рішення мотивовано виконанням
Підприємством обов'язку, покладеного на нього Законом N 875
( 875-12 ).
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України
Відділення просить постанову апеляційного господарського суду зі
справи скасувати через неправильне застосування ним норм
матеріального права і залишити без змін рішення місцевого суду.
Своє прохання скаржник мотивує невиконанням відповідачем обов'язку
зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 111-4
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) (далі -
ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду
касаційної скарги.
Представники сторін у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими
інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування
ними норм матеріального і процесуального права, Вищий
господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав
для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції встановлено, що: - відповідно до середньооблікової чисельності штатних
працівників (343 особи) відповідач у 2003 році повинен був
створити 14 робочих місць для працевлаштування інвалідів; - фактично в 2003 році відповідачем працевлаштовано
12 інвалідів.
Апеляційним судом додатково встановлено, що: - чисельність штатних працівників-інвалідів, які працювали на
підприємстві відповідача протягом усього 2003 року становить 10
чоловік, 4 інваліда працювали відповідно 5, 6, 7 та 8 місяців; - фактично в 2003 році у відповідача працювало 14 інвалідів; - Підприємство з 01.01.2003 по 01.01.2004 регулярно подавало
до Ялтинського міського центру зайнятості форму N 3-ПН
( z0464-98 ) "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних
посад) та потребу в працівниках", де зазначало про наявність
вакантних посад для інвалідів, що підтверджується листом центру
зайнятості від 16.07.2004 N 03/01-431 (а.с. 9); - адміністрація Підприємства направляла інформацію про
наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів з
серпня 2003 по березень 2004, але в зв'язку з тим, що санаторій
розміщено у 30 кілометрах від міста Ялти, інвалідів, які бажали б
працювати на даному підприємстві, не знайшлося, що підтверджується
листом управління праці та соціального захисту Ялтинської міської
ради від 21.05.2004 N 01-9/1059 (а.с. 14).
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про
правомірність стягнення з відповідача штрафних санкцій,
передбачених статтею 20 Закону N 875 ( 875-12 ).
Частиною першою статті 19 цього Закону ( 875-12 ) для
підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми
власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць
для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 Закону N 875
( 875-12 ) підприємства (об'єднання), установи і організації, де
кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом,
щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не
зайняте інвалідом.
Положенням про робоче місце інваліда і про порядок
працевлаштування інвалідів (далі - Положення), затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 N 314
( 314-95-п ), визначено, що робоче місце інваліда - це окреме
робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві
(об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм
власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці
інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним,
якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для
інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією
підприємства за участю представників МСЕК, органів
Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і
введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3);
підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для
інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують
центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та
відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення
(пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів
(пункт 5).
Пунктом 14 Положення ( 314-95-п ) встановлено, що
підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за
власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів;
інформують державну службу зайнятості та місцеві органи
соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні
посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
При цьому частиною першою статті 18 Закону N 875 ( 875-12 ) і
пунктом 10 Положення ( 314-95-п ) передбачено, що працевлаштування
інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України,
Міністерства соціального захисту населення України, місцевими
радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням
побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних
навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для
інвалідів не супроводжується його обов'язком займатися пошуком
інвалідів для працевлаштування, а створення робочих місць має
відбуватися з урахуванням стану здоров'я, здібностей і професійних
навичок інвалідів, направлених на підприємство органами з їх
працевлаштування, визначеними статтею 18 Закону N 875 ( 875-12 ).
Таку правову позицію викладено й у постановах Верховного Суду
України від 20.07.2004 зі справи N 2-23/9789-03, від 11.01.2005 зі
справи N 6/203 ( v6_20700-05 ), від 25.01.2005 зі справи
N 8/203-04 ( v3-04700-05 ).
Судом апеляційної інстанції при визначенні загальної
кількості інвалідів, які працювали на підприємстві в 2003 році,
помилково не були застосовані приписи Інструкції зі статистики
чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві
України, затвердженої наказом Міністерства статистики України від
07.07.1995 N 171 ( z0287-95 ) та зареєстрованої в Міністерстві
юстиції України 07.08.1995 за N 287/823, відповідно до якої
фактична тривалість роботи кожного інваліда на підприємстві
впливає на показник кількості працюючих інвалідів у звітному
періоді.
Разом з тим, апеляційним господарським судом встановлено і
позивачем не спростовано, що відповідач інформував органи,
зазначені в статті 18 Закону N 875 ( 875-12 ), про наявні вільні
робочі місця для інвалідів, працевлаштування яких не відбулося
незалежно від нього, внаслідок чого суд апеляційної інстанції
дійшов правомірного висновку про відсутність вини Підприємства в
невиконанні нормативу з працевлаштування інвалідів та з цих
підстав обґрунтовано відмовив в задоволенні даного позову.
В свою чергу, посилання скаржника на те, що відповідачем не
подано належних доказів створення необхідної кількості робочих
місць для працевлаштування інвалідів, не спростовує встановленого
апеляційним судом факту відсутності вини відповідача в невиконанні
нормативу зі створення робочих місць для інвалідів, а тому не може
бути підставою для задоволення касаційної скарги.
До того ж касаційна інстанція відповідно до частини другої
статті 111-7 ГПК України ( 1798-12 ) не має права встановлювати
або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати
питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу
одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково
перевіряти докази.
Таким чином, Вищий господарський суд України дійшов висновку
про те, що рішення апеляційного господарського суду зі справи
відповідає встановленим ним обставинам справи, прийняте з
дотриманням норм матеріального та процесуального права і
передбачені законом підстави для його скасування відсутні.
Керуючись статтями 111-7, 111-9 - 111-11 ГПК України
( 1798-12 ), Вищий господарський суд України П О С Т А Н О В И В:
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду
від 05.04.2005 зі справи N 2-23/13729-2004 залишити без змін, а
касаційну скаргу Кримського республіканського відділення Фонду
соціального захисту інвалідів - без задоволення.



вгору