Про стягнення суми
Постанова Верховного суду України від 01.10.200230/63
Документ v0_63700-02, поточна редакція — Прийняття від 01.10.2002

                                                          
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
01.10.2002 N 30/63

Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів
судової палати у господарських справах у складі: <...> Головуючого: <...> Суддів: <...> розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу
відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго" на постанову
Вищого господарського суду України від 30 травня 2002 року у
справі за позовом фабрики котлів "RAFAKO S.A." до відкритого
акціонерного товариства "Донецькобленерго" про стягнення суми
встановив:
У листопаді 2001 р. фабрикою котлів "RAFAKO S.A." в
господарському суді Донецької області пред'явлено позов до ВАТ
"Донецькобленерго" про стягнення суми. Позовні вимоги
обгрунтовувались тим, що 16 травня 1994 р. між ВАТ
"Донецькобленерго" і фабрикою котлів "RAFAKO S.A." було укладено
бартерну угоду на постачання обладнання, але згодом відповідач,
посилаючись на об'єктивні труднощі, відмовився постачати
металопродукцію в обмін на вже отримане обладнання.
Відповідач визнав вимоги позивача частково, в розмірі
основного боргу, решту позовних вимог не визнав посилаючись на їх
необгрунтованість.
Рішенням господарського суду Донецької області від 15
листопада 2001 року позов задоволено в сумі 560960,13 дол. США, у
тому числі 504960,13 дол. США боргу та 55109,33 дол. США судових
витрат.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 15
січня 2002 року рішення господарського суду Донецької області від
15 листопада 2001 року скасовано частково, у позові фабрики котлів
"RAFAKO S.A." про стягнення судових витрат відмовлено, в решті
рішення залишено без змін, постанова мотивована тим, що позивач не
надав господарському суду доказів, що підтверджують одержання
адвокатських послуг, факту оплати цих послуг та погодження
відповідача на відшкодування позивачу судових витрат.
Постановою Вищого господарського суду України від 30 травня
2002 року постанову Донецького апеляційного господарського суду
від 15 січня 2002 року скасовано, а рішення господарського суду
Донецької області залишено без змін, з тих підстав, що стаття 44
ГПК України ( 1798-12 ) не обмежує права учасників господарського
судочинства на вибір представником лише адвоката, а стаття
Конституції України ( 254к/96-ВР ) закріпляє право на вільний
вибір захисника.
Ухвалою колегії суддів Верховного Суду України від 22 серпня
2002 року касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства
"Донецькобленерго" порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від 30 травня
2002 року, з мотивів її невідповідності нормам матеріального та
процесуального права і виявлення різного застосування Вищим
господарським судом України положень одного й того ж закону в
аналогічних справах.
В судовому засіданні представник відкритого акціонерного
товариства "Донецькобленерго" висловився на користь задоволення
касаційної скарги, а представник фабрики котлів "RAFAKO S.A." - за
її відхилення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників
позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги і
заперечення на неї та перевіривши матеріали справи і судові
рішення, які приймались судами в процесі її розгляду, Верховний
Суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних підстав.
Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) передбачено, що до складу судових витрат входить
оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за
участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому
випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги
надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими
документами.
Стягнення ж суми в рахунок майбутньої їх оплати у вигляді
судових витрат, чинним законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до статті 28 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) справи юридичних осіб в
господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень
наданих їм законом та установчими документами, через свого
представника.
Керівники підприємств та організацій, інші особи,
повноваження яких визначені законодавством або установчими
документами, подають господарському суду документи, що посвідчують
їх посадове становище.
Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи,
повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені
підприємства, організації. Довіреність видається за підписом
керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується
печаткою підприємства, організації.
Повноваження сторони або третьої особи, від імені юридичної
особи, може здійснювати відособлений підрозділ, якщо таке право
йому надано установчими або іншими документами.
Громадяни можуть вести свої справи в господарському суді
особисто або через представників, повноваження яких
підтверджуються нотаріально посвідченою довіреністю. Тобто,
вказана норма не обмежує юридичних осіб чи громадян у виборі осіб,
котрі будуть здійснювати їх представництво в господарському суді,
що знайшло своє підтвердження в рішенні Конституційного Суду
України від 16 листопада 2000 року за номером 13-рп/2000
( v013p710-00 ).
Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) витрати, що підлягають
сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановлено
Законом України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ). Дія вказаного закону
поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в статті 2 Закону
України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ), котра зазначає, що адвокатом
може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж
роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше
двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про
право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу
адвоката України.
Таким чином, стаття 44 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) передбачає відшкодування сум як судових
витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише
адвокатам, а не будь-яким представникам.
Вищий господарський суд України на вказані вимоги закону
уваги не звернув і зробив неправильний висновок про те, що сума
визначена до сплати у договорі про надання юридичних послуг
відноситься до складу судових витрат і підлягає стягненню з
відкритого акціонерного товариства "Донецькобленерго".
За таких обставин, постанова Вищого господарського суду
України від 30 травня 2002 року підлягає скасуванню, а постанова
Донецького апеляційного господарського суду від 15 січня 2002
року, - залишенню без змін, як законна та обгрунтована.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 30 травня
2002 року у справі N 30/63 ( n0030600-02 ) скасувати.
Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 15
січня 2002 року залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
"Вісник господарського судочинства",
N 4, 2003



вгору