Документ v0626600-08, поточна редакція — Прийняття від 16.10.2008

                 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
16.10.2008 N 01-8/626
Господарським судам України

Про деякі питання практики застосування
у вирішенні спорів окремих норм
процесуального права (за матеріалами справ,
розглянутих Верховним Судом України)

З метою забезпечення однакової і правильної судової практики
вважаємо за необхідне довести до відома господарських судів
правові позиції, які пов'язані із застосуванням Верховним Судом
України деяких норм процесуального права і знайшли відображення в
його постановах.
1. Відновлення пропущеного строку на подання апеляційної
скарги (подання) можливе лише протягом трьох місяців з дня
прийняття рішення місцевим господарським судом.
Залишаючи без змін ухвалу суду апеляційної інстанції, якою
відмовлено в прийнятті апеляційної скарги, суд касаційної
інстанції виходив з того, що відповідну скаргу було подано після
закінчення трьох місяців з дня прийняття оскаржуваного рішення
місцевого господарського суду, що відповідно до частини другої
статті 93 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) (далі - ГПК) виключає можливість перегляду судового
рішення в апеляційному порядку.
З цим погодився Верховний Суд України, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 91 ГПК ( 1798-12 )
сторони у справі мають право подати апеляційну скаргу, а
прокурор - апеляційне подання на рішення місцевого господарського
суду, яке не набрало законної сили.
Частиною першою статті 93 ГПК ( 1798-12 ) передбачено, що
апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься
протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим
господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було
оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення - з дня
підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 ГПК.
Водночас частина друга зазначеної статті містить обмеження строку,
протягом якого може бути відновлено пропущений процесуальний строк
на апеляційне оскарження рішень суду першої інстанції. Зокрема,
відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги
(подання) можливе лише протягом трьох місяців з дня прийняття
рішення місцевим господарським судом. За змістом даної норми
подання апеляційної скарги (подання) після закінчення
установленого нею трьохмісячного строку виключає перегляд судових
рішень в апеляційному порядку (Постанова Верховного Суду України
від 30.09.2008 N к39/766-07).
2. Заходи до забезпечення позову мають бути співрозмірними із
заявленими позивачем вимогами та вживатися судом у разі достатньо
обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може у
майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення
суду.
Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до
господарського суду з позовом до закритого акціонерного товариства
про стягнення збитків і заборону перешкоджати здійсненню
господарської діяльності, посилаючись на те, що відповідач
припинив постачання електроенергії, води та опалення в
приміщеннях, що належать позивачеві. Внаслідок такої поведінки
відповідача була припинена робота холодильного обладнання,
зіпсовані продукти харчування і зупинена господарська діяльність
позивача.
Водночас позивачем було подано заяву про вжиття заходів до
забезпечення позову, яку господарським судом задоволено:
заборонено відповідачеві та/або будь-яким особам, які діють в
інтересах та/або за дорученням відповідача, вчиняти будь-які дії у
будь-якій формі та у будь-який спосіб, що перешкоджають або можуть
перешкоджати здійсненню позивачем господарської діяльності в
об'єктах нерухомого майна, в тому числі відключати (припиняти
подачу) електроенергії, тепла та води і закривати каналізацію до
цих об'єктів нерухомого майна, переобладнувати електромережу та
систему теплопостачання, водопостачання і каналізації в частині,
що використовується для подачі електроенергії, тепла та води до
таких об'єктів.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) господарський суд за заявою сторони, прокурора
чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має
право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову
допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо
невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим
виконання рішення господарського суду.
Таким чином, зі змісту статті 66 названого Кодексу
( 1798-12 ) випливає, що заходи до забезпечення позову мають бути
співрозмірними із заявленими позивачем вимогами та вживаються
судом у разі достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття
таких заходів може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим
виконання рішення суду.
Задовольнивши заяву позивача та заборонивши перешкоджати
господарській діяльності позивача в об'єктах нерухомого майна, в
тому числі відключати електроенергію, тепло, воду, закривати
каналізацію, переобладнувати відповідні системи постачання,
господарський суд наведених вимог закону не врахував та забезпечив
позов у спосіб, який спрямовано не на забезпечення заявлених
вимог, а на запобігання можливому погіршенню в майбутньому
технічного стану об'єктів нерухомого майна, що фактично є
вирішенням заявлених позовних вимог до прийняття судом рішення у
справі (Постанова Верховного Суду України від 26.08.2008
N 36/134).
3. Акт приймання-передачі, що засвідчує факт передачі однією
стороною та прийняття іншою стороною будинку, не має характеру
акта в розумінні статті 12 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) .
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України
( 435-15 ) передбачено, що кожна особа має право на захист свого
цивільного права у разі його порушення, невизнання або
оспорювання.
Способи захисту цивільних прав та інтересів судом встановлені
статтею 16 названого Кодексу ( 435-15 ). Цією нормою також
передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес
іншим способом, що встановлений договором або законом.
Господарськими судами з'ясовано, що позивач звернувся з
позовом про визнання недійсним акта приймання-передачі відомчого
житлового фонду в комунальну власність, за яким до комунальної
власності територіальної громади району міста передавався будинок.
Частиною другою статті 20 Господарського кодексу України
( 436-15 ) як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання
передбачено визнання повністю або частково недійсними актів
органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів
інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та
законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.
Отже, господарські суди розглядають на загальних підставах
справи у спорах про визнання недійсними актів, прийнятих іншими
органами, у тому числі актів господарських товариств, які
відповідно до закону чи установчих документів мають обов'язковий
характер для учасників правовідносин, що виникають чи припиняються
з прийняттям такого акта.
Оскаржуваний акт приймання-передачі за своїми ознаками до
таких актів не відноситься, оскільки засвідчує факт передачі
однією стороною та прийняття іншою стороною будинку і може бути
використаний як доказ у разі звернення будь-якої із сторін з
позовом до суду та підлягатиме оцінці судом у відповідності з
вимогами статті 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ).
Враховуючи, що оскаржуваний акт приймання - передачі не має
характеру акта в розумінні статті 12 названого Кодексу
( 1798-12 ), зазначений спір не підлягає вирішенню у господарських
судах України (Постанова Верховного Суду України від 19.08.2008
N 48/400).
4. Рішення господарського суду може бути переглянуто за
нововиявленими обставинами не пізніше двох місяців з дня
встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового
рішення.
Рішенням господарського суду було задоволено позов суб'єкта
підприємницької діяльності про стягнення заборгованості за
договором на інформаційно-консультативне та науково-методичне
обслуговування (далі - договір).
Ухвалою місцевого господарського суду зазначене рішення за
результатами його перегляду за нововиявленими обставинами залишено
без змін. Суди вищих інстанцій не погодилися з висновками суду,
зазначивши, що виявлені обставини свідчать про недійсність
підписів, виконаних на договорі та актах виконавчих робіт і є
нововиявленими, оскільки мають істотне значення для правильного
вирішення спору та виявлені після прийняття судового рішення у
справі.
З відповідними висновками не погодився Верховний Суд України,
виходячи з такого.
Згідно із статтею 112 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) суд переглядає прийняте ним судове рішення,
яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами, що мають
істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові.
Заявник як на нововиявлені посилався на такі обставини:
по-перше, на рішення районного суду, яким визнано недійсними акти
виконаних робіт; по-друге, - на акт почеркознавчої експертизи,
який свідчить про недійсність підписів, виконаних на договорі і
актах виконаних робіт.
Проте на момент розгляду заяви про перегляд рішення за
нововиявленими обставинами зазначене рішення районного суду було
скасовано.
Що ж до посилання на акт почеркознавчої експертизи, то
відповідне посилання здійснено заявником з пропуском двомісячного
процесуального строку, встановленого статтею 113 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Поданий заявником акт почеркознавчої експертизи не є
висновком судової експертизи, призначеної у справі, а отже його не
можна вважати належним засобом доказування. Належні для проведення
судової почеркознавчої експертизи дії заявником не вчинені,
зокрема, не надано необхідних документів та не оплачено вартість
експертизи, що унеможливило проведення експертизи, призначеної за
ініціативою суду.
Необхідною ознакою нововиявлених обставин є те, що ці
обставини не могли бути відомі заявникові та суду на час розгляду
справи.
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те,
що обставина щодо недійсності підпису могла і мала бути відома
заявникові під час прийняття рішення у справі і заявник як
відповідач у справі мав посилатися на неї в обгрунтування своїх
заперечень.
Таким чином, судом першої інстанції зроблено вірний висновок
про те, що обставини, на які посилався заявник, не можуть
вважатися нововиявленими (Постанова Верховного Суду України від
24.06.2008 N 21/252).
5. Господарський суд має право визнати наказ таким, що не
підлягає виконанню, у разі коли його видано помилково або
обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його
припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або
з інших причин.
Відкрите акціонерне товариство звернулося до господарського
суду із заявою про визнання наказу арбітражного суду таким, що не
підлягає виконанню. Наказ було видано на виконання рішення
арбітражного суду про стягнення з шахти, правонаступником якої є
відкрите акціонерне товариство, на користь коксохімічного заводу
збитків.
Заяву про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню,
обґрунтовано тим, що господарським судом порушено провадження у
справі про банкрутство відкритого акціонерного товариства з
введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів, а також
приписами статті 14 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (далі - Закон).
Господарськими судами встановлено, що коксохімічний завод є
конкурсним кредитором в силу частини першої статті 14 Закону
( 2343-12 ). У передбачений Законом строк коксохімічний завод не
звертався до суду із заявою про визнання грошових вимог у справі
про банкрутство відкритого акціонерного товариства.
Згідно з частиною другою статті 14 Закону ( 2343-12 )
заборгованість боржника є погашеною. З цих підстав господарський
суд законно і обґрунтовано визнав наказ, виданий на виконання
рішення арбітражного суду про стягнення збитків та арбітражних
витрат з відкритого акціонерного товариства, таким, що не підлягає
виконанню (Постанова Верховного Суду України від 19.08.2008
N 3/321).
Заступник Голови Вищого
господарського суду України В.Москаленко



вгору