Документ v019u710-05, поточна редакція — Прийняття від 17.05.2005

                           У Х В А Л А 
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
про відмову у відкритті конституційного провадження
у справі за конституційним поданням
53 народних депутатів України щодо
відповідності Конституції України (конституційності)
Указу Президента України "Про заходи
щодо підвищення ефективності
зовнішньополітичної діяльності держави"

м. Київ Справа N 2-12/2005
17 травня 2005 року
N 19-у/2005

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Шаповала Володимира Миколайовича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Іващенка Володимира Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Пшеничного Валерія Григоровича - суддя-доповідач, Савенка Миколи Дмитровича, Скоморохи Віктора Єгоровича, Станік Сюзанни Романівни, Ткачука Павла Миколайовича, Чубар Людмили Пантеліївни,
розглянув питання про відкриття конституційного провадження у
справі за конституційним поданням 53 народних депутатів України
щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо
підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави"
від 29 листопада 2003 року N 1387 ( 1387/2003 ) (Урядовий кур'єр,
2003 р., 4 грудня).
Заслухавши суддю-доповідача Пшеничного В.Г. та розглянувши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 53 народних
депутати України - звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням про визнання неконституційними положень Указу
Президента України "Про заходи щодо підвищення ефективності
зовнішньополітичної діяльності держави" ( 1387/2003 ) (далі -
Указ), який, на їх думку, суперечить положенням статті 106
Конституції України ( 254к/96-ВР ) та Закону України "Про
дипломатичну службу" ( 2728-14 ).
Автори конституційного подання висловили твердження, що у
зазначеному Указі ( 1387/2003 ), виданому Президентом України:
- "перевищено повноваження у сфері кадрової політики
Міністерства закордонних справ України;
- передано частину повноважень Президента України щодо
здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави
іншому органу, що заборонено Конституцією України ( 254к/96-ВР ),
а саме - надано невластиві та неконституційні функції координації
та контролю Головному управлінню з питань зовнішньої політики
Адміністрації Президента України".
2. Друга колегія суддів Конституційного Суду України Ухвалою
від 2 лютого 2005 року відмовила у відкритті конституційного
провадження у цій справі на підставі пунктів 2, 3 статті 45 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) -
невідповідність конституційного подання вимогам, передбаченим
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) та Законом України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), та непідвідомчість
Конституційному Суду України порушених у конституційному поданні
питань.
3. Відповідно до Конституції України ( 254к/96-ВР ) закони та
інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України
визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо
вони не відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ) або якщо
була порушена встановлена Конституцією України ( 254к/96-ВР )
процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності
(частина перша статті 152) ( 254к/96-ВР ).
Згідно із Законом України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ) у конституційному поданні повинно бути зазначено
правове обґрунтування тверджень щодо неконституційності правового
акта або його окремих положень (пункт 4 частини другої статті 39)
( 422/96-ВР ).
4. Вирішуючи питання щодо відкриття конституційного
провадження у справі, Конституційний Суд України виходить з
такого.
4.1. Суб'єкт права на конституційне подання, оспорюючи Указ в
цілому, обґрунтовує неконституційність положень лише статей 4, 5
Указу ( 1387/2003 ). При цьому автори не наводять правового
обґрунтування тверджень щодо неконституційності інших положень
Указу ( 1387/2003 ), а саме - статей 1, 2, 3, 6 ( 1387/2003 ).
4.2. Статтею 4 оспорюваного Указу ( 1387/2003 )
передбачається, що кандидатури на посади керівників та заступників
керівників структурних підрозділів Міністерства закордонних справ
України, радників-посланників та радників дипломатичних
представництв України в іноземних державах та при міжнародних
організаціях, а також осіб, на яких покладається тимчасове
виконання обов'язків глави дипломатичного представництва України в
іноземній державі, попередньо погоджуються в установленому порядку
з Президентом України.
Основний Закон України ( 254к/96-ВР ) закріплює перелік
конкретних повноважень Президента України, в тому числі на основі
та на виконання Конституції ( 254к/96-ВР ) та законів України
видавати укази і розпорядження. Президент України представляє
державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво
зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає
міжнародні договори України (пункт 3 частини першої статті 106
Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство закордонних
справ України, яке затверджене Указом Президента України від
3 квітня 1999 року N 357 ( 357/99 ) (в редакції Указу Президента
України від 14 вересня 2000 року N 1069) ( 1069/2000 ),
Міністерство як центральний орган виконавчої влади є головним
(провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади
із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішніх
зносин України та координації заходів у цій сфері.
Разом з тим, у Конституції України ( 254к/96-ВР ) немає
будь-яких положень, які передбачали б необхідність попереднього
погодження кандидатур на посади окремих працівників дипломатичної
служби з Президентом України. Отже, зазначене питання не дістало
врегулювання в Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Відповідно до пункту 12 частини першої статті 92, частини
другої статті 120 Конституції України ( 254к/96-ВР ) організація,
повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України,
інших центральних та місцевих органів виконавчої влади
визначаються Конституцією ( 254к/96-ВР ) та виключно законами
України.
Питання призначення на інші дипломатичні посади, крім тих, що
передбачені Конституцією України ( 254к/96-ВР ), регулюються
положеннями Закону України "Про дипломатичну службу" ( 2728-14 )
та іншими нормативно-правовими актами. Так, Закон України "Про
дипломатичну службу" ( 2728-14 ) визначає правові засади та
порядок організації діяльності дипломатичної служби України,
особливості правового статусу державних службовців, які
перебувають на дипломатичній службі, а також порядок їх
призначення та звільнення (преамбула, стаття 13) ( 2728-14 ).
Народні депутати України, аргументуючи неконституційність
вказаної статті Указу ( 1387/2003 ), фактично ставлять питання про
неузгодженість його із Законом України "Про дипломатичну службу"
( 2728-14 ).
Відповідно до статті 14 Закону України "Про Конституційний
Суд України" ( 422/96-ВР ) питання законності не належать до
повноважень Конституційного Суду України.
4.3. Стаття 5 оспорюваного Указу ( 1387/2003 ) передбачає
покладення на Головне управління з питань зовнішньої політики
Адміністрації Президента України (далі - Управління) координації
заходів щодо забезпечення реалізації Президентом України
повноважень у зовнішньополітичній сфері, що здійснюються
Міністерством закордонних справ України, іншими органами
виконавчої влади, дипломатичними представництвами України в
іноземних державах та при міжнародних організаціях, контролю за
виконанням актів та доручень Президента України з питань
зовнішньої політики та організації діяльності дипломатичної
служби, а також одержання від зазначених органів інформації про
заходи, яких вжито на виконання актів та доручень Президента
України, в тому числі щорічних звітів.
Автори конституційного подання вважають що тим самим порушено
конституційне положення, згідно з яким Президент України не може
передавати свої повноваження іншим особам або органам (частина
друга статті 106 Конституції України) ( 254к/96-ВР ).
Покладення на Управління функцій з координації зазначених
вище заходів та з їх контролю не можна розцінювати як передачу
повноважень іншому органу. Координаційні функції, якими було
наділене зазначене Управління, не мали державно-владного
характеру. Тим самим при здійсненні за дорученням глави держави
відповідних перевірок не відбувалася передача Президентом України
своїх повноважень вказаному Управлінню як структурному підрозділу
апарату Президента України.
Крім того, у процесі підготовки матеріалів для розгляду їх на
засіданні Конституційного Суду України щодо відкриття
конституційного провадження у справі було прийнято Указ Президента
України "Про Секретаріат Президента України" від 24 січня
2005 року N 108 ( 108/2005 ), статтею 1 якого реорганізовано
Адміністрацію Президента України у Секретаріат Президента України.
Указом Президента України "Питання Секретаріату Президента
України" від 27 січня 2005 року N 111 ( 111/2005 ) було
затверджено Положення про цей орган, у якому передбачено створення
нового структурного підрозділу щодо забезпечення діяльності
Президента України у сфері зовнішньополітичної діяльності -
Головної служби зовнішньої політики.
Враховуючи наведене, правове обґрунтування тверджень щодо
неконституційності положення статті 5 Указу ( 1387/2003 ) втратило
свій правовий зміст, оскільки відпала підстава, якою
обґрунтовувалося твердження щодо неконституційності положення
статті 5 Указу ( 1387/2003 ).
4.4. Автори конституційного подання стверджують, що частина
перша статті 5 Указу ( 1387/2003 ) суперечить частині другій
статті 6 Закону України "Про дипломатичну службу" ( 2728-14 ), яка
передбачає, що Міністерство закордонних справ України є
центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення
зовнішньої політики держави і координацію діяльності у сфері
зовнішніх зносин України. Однак вирішення питань законності актів
Президента України не належить до повноважень Конституційного Суду
України.
Аналіз конституційного подання та чинного законодавства
України свідчить, що частина висловлених у конституційному поданні
питань, зокрема відсутність їх законодавчого регулювання, не
належить до повноважень Конституційного Суду України, а деякі -
відпали у зв'язку зі зміною законодавства України. Тому підстав
для відкриття конституційного провадження немає.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 13, 14, 39, 45, 50
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
у х в а л и в:
1. Відмовити у відкритті конституційного провадження у справі
за конституційним поданням 53 народних депутатів України щодо
відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) Указу Президента України "Про заходи щодо
підвищення ефективності зовнішньополітичної діяльності держави"
від 29 листопада 2003 року N 1387 ( 1387/2003 ) на підставі
пунктів 2, 3 статті 45 Закону України "Про Конституційний Суд
України" ( 422/96-ВР ) - невідповідність конституційного подання
вимогам, передбаченим Конституцією України ( 254к/96-ВР ), Законом
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР );
непідвідомчість Конституційному Суду України питань, порушених у
конституційному поданні.
2. Ухвала Конституційного Суду України є остаточною.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

{ Текст взято з сайту Конституційного Суду України }



вгору