Document v009p710-02, current version — Adoption on May 21, 2002

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням
Верховного Суду України щодо відповідності
Конституції України (конституційності)
положень частин другої і четвертої статті 1,
абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18,
частини першої статті 25, пунктів 1, 2, 4 частини
першої статті 30, частини першої статті 31,
частини першої статті 32, пункту 2 частини
другої статті 33, пункту 2 частини другої та
частини третьої статті 37, статей 38 і 48
Закону України "Про Вищу раду юстиції"
(справа про Закон України
"Про Вищу раду юстиції")

м. Київ, 21 травня 2002 року Справа N 1-3/2002
N 9-рп/2002

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Козюбри Миколи Івановича, Корнієнка Миколи Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Селівона Миколи Федосовича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича - суддя-доповідач,
за участю представників суб'єкта права на конституційне
подання Косарєва Валентина Івановича - судді Верховного Суду
України, Войнаровської Галини Андріївни - заступника начальника
Управління з питань судово-правової реформи та роботи з
законопроектами Верховного Суду України; представників Верховної
Ради України Костицького Василя Васильовича, Шишкіна Віктора
Івановича - народних депутатів України; залучених до розгляду
справи представників Генеральної прокуратури України Кудрявцева
Віктора Вікторовича - заступника Генерального прокурора України,
Бурдоля Євгена Павловича - начальника відділу правового
забезпечення Генеральної прокуратури України; представників Вищої
ради юстиції Євдокимова Валерія Олександровича - Голови Вищої ради
юстиції, Полтавця Юрія Павловича - члена Вищої ради юстиції,
Грищенка Івана Юхимовича - завідувача відділу правового
забезпечення секретаріату Вищої ради юстиції, а також Постійного
представника Верховної Ради України в Конституційному Суді України
Селіванова Анатолія Олександровича, Постійного представника
Президента України в Конституційному Суді України Носова
Владислава Васильовича,
розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень
частин другої і четвертої статті 1, абзацу другого пункту 8
частини першої статті 18, частини першої статті 25, пунктів 1, 2,
4 частини першої статті 30, частини першої статті 31, частини
першої статті 32, пункту 2 частини другої статті 33, пункту 2
частини другої та частини третьої статті 37, статей 38 і 48 Закону
України "Про Вищу раду юстиції" від 15 січня 1998 року N 22/98-ВР
( 22/98-ВР ) (Відомості Верховної Ради України, 1998, N 25,
ст. 146).
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40, 71
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання Верховного Суду України щодо
відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) зазначених положень Закону України "Про Вищу
раду юстиції" ( 22/98-ВР ).
Підставою для розгляду справи відповідно до статті 75 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність
спору щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) окремих положень Закону України "Про Вищу раду
юстиції" ( 22/98-ВР ) в частині визначення статусу Вищої ради
юстиції, зокрема її повноважень щодо призначення (обрання) на
посаду і звільнення з посади суддів, а також щодо дисциплінарної
відповідальності суддів і прокурорів.
Заслухавши суддю-доповідача Шаповала В.М., пояснення
Косарєва В.І., Войнаровської Г.А., Костицького В.В., Шишкіна В.І.,
Полтавця Ю.П., Грищенка І.Ю., Бурдоля Є.П., Селіванова А.О.,
Носова В.В. та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд
України
у с т а н о в и в:
1. Верховний Суд України в конституційному поданні порушив
питання про те, що положення частин другої і четвертої статті 1,
абзацу другого пункту 8 частини першої статті 18, частини першої
статті 25, пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30, частини
першої статті 31, частини першої статті 32, пункту 2 частини
другої статті 33, пункту 2 частини другої та частини третьої
статті 37, статей 38 і 48 Закону України "Про Вищу раду юстиції"
( 22/98-ВР ) (далі - Закон) не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Як зазначається в конституційному поданні, статтею 126
Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що незалежність і
недоторканність суддів гарантуються Конституцією ( 254к/96-ВР ) і
законами України. Але Закон, на думку суб'єкта права на
конституційне подання та його представників, замість закріплення
гарантій незалежності суддів уможливлює втручання в судову
діяльність, а також вплив на суддів при здійсненні ними
правосуддя. Відповідно безпідставно розширені конституційні
повноваження Вищої ради юстиції.
У листі Голови Верховної Ради України, а також у виступах на
пленарному засіданні представників парламенту сформульовано
позицію, згідно з якою "за своїм статусом, визначеним Конституцією
України ( 254к/96-ВР ), Вища рада юстиції є органом держави, на
який офіційно покладено обов'язки та відповідальність за
формування високопрофесійного суддівського корпусу. Безпосередньо
в сферу апеляційного розгляду Вищою радою юстиції справ стосовно
дисциплінарної відповідальності включені також і прокурори".
Аналіз положень Закону, які оспорюються суб'єктом права на
конституційне подання, на думку Голови Верховної Ради України,
свідчить, що вони відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Голова Вищої ради юстиції зазначив, що конституційне подання
"внесено за надуманими мотивами, без належної правової
аргументації та обґрунтування".
2. Відповідно до частини першої статті 124 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) правосуддя в Україні здійснюється виключно
судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих
функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.
Особливості діяльності судів як органів правосуддя об'єктивно
обумовлюють необхідність забезпечення ефективного функціонування
системи судів України. Конституцією України ( 254к/96-ВР )
передбачено обов'язок держави забезпечувати фінансування та
належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, окреме
визначення видатків на утримання судів у Державному бюджеті
України (частина перша статті 130).
Важливим засобом забезпечення ефективного функціонування
органів правосуддя та незалежності суддів є Вища рада юстиції,
діяльність якої цілком зосереджена саме в цій сфері. Тому логічним
є те, що норми, якими визначається статус Вищої ради юстиції,
включено в розділ VIII "Правосуддя" Конституції України
( 254к/96-ВР ).
3. Верховний Суд України вважає, що не відповідають
Конституції України ( 254к/96-ВР ) положення частини четвертої
статті 1 Закону ( 22/98-ВР ) про те, що Вища рада юстиції є
юридичною особою, та положення статті 48 "Апарат Вищої ради
юстиції". На думку суб'єкта права на конституційне подання, це
суперечить, зокрема, закріпленому статтею 6 Конституції України
( 254к/96-ВР ) принципу поділу державної влади і виходить за межі
повноважень, передбачених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) для
органів законодавчої, виконавчої і судової влади. До того ж зі
змісту статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не випливає
створення апарату Вищої ради юстиції.
Голова Верховної Ради України не вбачає порушень Конституції
України ( 254к/96-ВР ) і законів України за змістом зазначених
положень Закону. На його думку, статус Вищої ради юстиції як
юридичної особи випливає із статті 23 Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ), а апарат утворено "для забезпечення
діяльності цього органу".
Заперечуючи наведене твердження суб'єкта права на
конституційне подання, Голова Вищої ради юстиції зазначив, що
інститут юридичної особи - це сфера цивільних правовідносин, а
отже, надання організації, в тому числі й державній, статусу
юридичної особи не залежить від принципу поділу влади і не
пов'язується з віднесенням того чи іншого органу до однієї з
"гілок" влади.
Конституційний Суд України виходить з того, що Вища рада
юстиції є органом, статус якого встановлено Конституцією України
( 254к/96-ВР ), і для здійснення своїх повноважень може мати
відокремлене майно, набувати від свого імені майнових і особистих
немайнових прав, нести обов'язки, тобто бути згідно зі статтею 23
Цивільного кодексу Української РСР ( 1540-06 ) юридичною особою.
Тому Конституційний Суд України дійшов висновку, що зазначені в
конституційному поданні положення частини четвертої статті 1
Закону ( 22/98-ВР ) про те, що Вища рада юстиції є юридичною
особою, не є такими, що суперечать Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Наведені суб'єктом права на конституційне подання доводи про
те, що стаття 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не передбачає
створення апарату Вищої ради юстиції, не можуть бути аргументом
для визнання неконституційними відповідних положень статті 48
Закону. В Конституції України ( 254к/96-ВР ) не передбачено
створення апаратів Кабінету Міністрів України, інших органів
державної влади, в тому числі Верховного Суду України. Проте кожен
з відповідних органів здійснює свої повноваження за допомогою
апарату - внутрішньо організованої, відособленої сукупності
державних службовців, на яких законами або іншими
нормативно-правовими актами покладено здійснення
організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій.
4. У конституційному поданні стверджується, що не відповідає
Конституції України ( 254к/96-ВР ) положення частини другої статті
1 Закону ( 22/98-ВР ) про те, що Вища рада юстиції є органом,
відповідальним за прийняття рішень у межах своєї компетенції про
дисциплінарну відповідальність прокурорів. Зазначена норма, на
думку суб'єкта права на конституційне подання, фактично означає,
що Вища рада юстиції може здійснювати щодо прокурорів
дисциплінарне провадження, а це не передбачено статтею 131
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Голова Верховної Ради України погоджується з тим, що нормами
Конституції України ( 254к/96-ВР ) не передбачено повноважень
Вищої ради юстиції здійснювати окреме (самостійне) дисциплінарне
провадження щодо прокурорів. Але, як він вважає, "це не означає,
що загалом забороняється врегульовувати цю сферу правовідносин".
На думку Голови Вищої ради юстиції, сформульоване Верховним
Судом України питання пов'язано не з конституційністю вказаної
норми Закону, а з її редакцією.
Конституційний Суд України зазначає, що положення частини
другої статті 1 Закону про те, що Вища рада юстиції є органом,
відповідальним за прийняття рішень про дисциплінарну
відповідальність прокурорів, містить застереження - "у межах своєї
компетенції". Тому це положення треба оцінювати у зв'язку з
пунктом 4 статті 3 Закону, в якому саме визначено межі повноважень
Вищої ради юстиції і передбачено, що вона лише розглядає скарги на
рішення про притягнення прокурорів до дисциплінарної
відповідальності. При цьому Вища рада юстиції не уповноважена
ініціювати, відкривати і здійснювати дисциплінарне провадження
щодо прокурорів. Отже, є підстави визнати оспорюване положення
Закону таким, що відповідає положенню пункту 3 частини першої
статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з яким Вища
рада юстиції розглядає скарги на рішення про притягнення до
дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих
судів, а також прокурорів.
5. Суб'єкт права на конституційне подання зазначає, що
неконституційним є положення абзацу другого пункту 8 частини
першої статті 18 Закону ( 22/98-ВР ), згідно з яким у разі
порушення присяги особою, яка входить до складу Вищої ради юстиції
за посадою, Вища рада юстиції приймає і надсилає до органу, який
її обрав чи призначив, рішення щодо доцільності продовження нею
повноважень.
Наведене положення, як зазначено в конституційному поданні,
суперечить статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ), якою не
передбачено можливості ініціювання Вищою радою юстиції питання
щодо доцільності продовження повноважень її члена за посадою
Головою Верховного Суду України, Міністром юстиції України та
Генеральним прокурором України.
У листі до Конституційного Суду України Голова Верховної Ради
України зауважив, що забезпечити роботу Вищої ради юстиції може
лише її повний склад, оскільки Вища рада юстиції є повноважною за
умови призначення не менш як трьох четвертих від її
конституційного складу. Тому Вища рада юстиції може прийняти
рішення щодо доцільності продовження повноважень особи, яка
входить до її складу за посадою. Представники Верховної Ради
України підтримали цю позицію на засіданні Конституційного Суду
України, вважаючи зазначене положення Закону таким, що відповідає
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Голова Вищої ради юстиції, погоджуючись із тим, що в
статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ) не визначено порядку
припинення повноважень членів Вищої ради юстиції, в тому числі
тих, хто входить до її складу за посадою, наголосив, що це не
виключає визначення такого порядку законом.
При вирішенні цього спору Конституційний Суд України вважає,
що немає підстав для висновку, що за наведеним положенням Закону
Вища рада юстиції наділена повноваженням за межами її компетенції,
визначеної статтею 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Діяльність Голови Верховного Суду України, Міністра юстиції
України та Генерального прокурора України як членів Вищої ради
юстиції зумовлена повноваженнями за посадою. Тому їх
відповідальність за виконання цих обов'язків має бути такою ж, як
і за виконання інших обов'язків за посадою. Сама Вища рада юстиції
не може притягнути зазначених посадових осіб до відповідальності
за порушення присяги, і тому цілком логічним є те, що Законом вона
наділена правом прийняти відповідне рішення і направити його до
органу, який обрав чи призначив таку особу.
6. Суб'єкт права на конституційне подання вважає
неконституційним положення другого речення частини першої
статті 25 Закону: "Судові справи, розгляд яких не закінчено,
надаються членам Вищої ради юстиції на їх вимогу для ознайомлення
у зв'язку з виконанням доручень з перевірки конкретних справ
Голови або заступника Голови Вищої ради юстиції". Повноваження
Вищої ради юстиції перевіряти судові справи не передбачено
статтею 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ). До того ж
перевірка справ, які в розгляді суду, є втручанням у здійснення
правосуддя, що суперечить вимогам частини другої статті 126
Конституції України ( 254к/96-ВР ), відповідно до якої вплив на
суддів у будь-який спосіб забороняється.
Голова Верховної Ради України обґрунтував зміст вказаного
положення Закону конституційним повноваженням Вищої ради юстиції
приймати рішення стосовно порушення суддями вимог щодо
несумісності. А це, на його думку, передбачає право члена Вищої
ради юстиції на ознайомлення з матеріалами справи, які можуть
засвідчити порушення суддями вимог Закону України "Про статус
суддів" ( 2862-12 ).
Позиція Вищої ради юстиції полягає в тому, що немає підстав
пов'язувати надання члену Вищої ради юстиції для ознайомлення
судових справ, розгляд яких не закінчено, з порушенням
конституційного положення, яким забороняється вплив на суддів у
будь-який спосіб. Ознайомлення з матеріалами справи, розгляд якої
не закінчено, по-перше, не є перевіркою судового рішення по суті,
по-друге, має за мету ознайомлення члена Вищої ради юстиції з
такою справою лише для підготовки до розгляду питань, що належать
до компетенції Вищої ради юстиції.
Конституційний Суд України виходить з того, що оспорюване
положення частини першої статті 25 Закону ( 22/98-ВР ) передбачає
можливість ознайомлення з матеріалами судових справ, розгляд яких
не закінчено, члена Вищої ради юстиції, який за дорученням Голови
або заступника Голови Вищої ради юстиції здійснює перевірку в
конкретній справі з питань дисциплінарної відповідальності суддів
і прокурорів або звільнення судді за порушення присяги тощо.
Таке ознайомлення (без права витребування нерозглянутої
справи) не означає перевірку судової справи по суті і не є
втручанням у процес здійснення правосуддя, як наголошується в
конституційному поданні. Це обумовлена конкретними особливостями
справи, що розглядається Вищою радою юстиції, перевірка матеріалів
і обставин, інформація щодо яких міститься саме в судовій справі.
Закон надає таке право Вищій раді юстиції для забезпечення
здійснення нею своїх конституційних повноважень.
Отже, зазначене положення частини першої статті 25 Закону
( 22/98-ВР ) не може бути визнане таким, що суперечить Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
7. Суб'єкт права на конституційне подання визначає як
неконституційні положення пунктів 1, 2, 4 частини першої статті 30
Закону ( 22/98-ВР ) про те, що до Вищої ради юстиції з пропозицією
про прийняття подання про звільнення суддів з посади можуть
звернутися народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради
України з прав людини, член Вищої ради юстиції. Зазначене
положення Закону, на думку Верховного Суду України, суперечить
статті 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ) про здійснення
державної влади в Україні на засадах її поділу на законодавчу,
виконавчу та судову. Воно не відповідає й частині першій
статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ), згідно з якою
незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією
( 254к/96-ВР ) і законами України.
Верховний Суд України стверджує, що і положення пунктів 1, 2
статті 38 Закону ( 22/98-ВР ), за якими підставою для відкриття
дисциплінарного провадження є подання народного депутата України,
Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, також
суперечать статті 6 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Рівність законодавчої, виконавчої та судової влади як
самостійних складових державної влади України, підкреслюється в
конституційному поданні, передбачає невтручання однієї влади у
внутрішню діяльність іншої. Статтею 130 Конституції України
( 254к/96-ВР ) закріплено, що питання внутрішньої діяльності судів
вирішуються органами суддівського самоврядування. Тому питання
дисциплінарної відповідальності суддів не повинні порушуватися за
ініціативою представників інших "гілок" влади.
Голова Верховної Ради України не погодився з наведеним
твердженням суб'єкта права на конституційне подання і відзначив,
що "включення до суб'єктів звернення щодо прийняття подання про
звільнення суддів, крім відповідної кваліфікаційної комісії
суддів, ще й народного депутата України, Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини та члена Вищої ради юстиції відповідає
нормам Конституції України" ( 254к/96-ВР ). Він також зазначив, що
"подання народного депутата України та Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини, названі у пунктах 1, 2 статті 38
Закону України "Про Вищу раду юстиції" ( 22/98-ВР ), цілком
правомірно визначаються цим Законом як пропозиції щодо відкриття
дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду
України, вищих спеціалізованих судів та інших суддів, що не
суперечить нормам Конституції України" ( 254к/96-ВР ).
На думку Голови Вищої ради юстиції, надання права звертатися
до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про
звільнення судді з посади представникам інших "гілок" влади, аніж
судова, не є порушенням конституційних засад поділу державної
влади та незалежності суддів. Призначення (обрання) та звільнення
суддів з посад віднесено Конституцією України ( 254к/96-ВР ) до
компетенції Президента України та Верховної Ради України, а
внесення пропозицій з цього питання не є перебранням функції
здійснення правосуддя. З наведених мотивів Голова Вищої ради
юстиції вважає безпідставним і необґрунтованим також і твердження
Верховного Суду України про неконституційність статті 38 Закону
( 22/98-ВР ).
Конституційний Суд України, вирішуючи ці спірні питання,
виходить з того, що принцип поділу влади є засадою організації і
здійснення державної влади в Україні. Конституція України
( 254к/96-ВР ) не містить такого терміна, як "гілка влади".
Твердження в конституційному поданні про те, що положення пунктів
1, 2, 4 частини першої статті 30, а також пунктів 1, 2 статті 38
Закону ( 22/98-ВР ) не відповідають конституційному положенню про
"невтручання представників будь-якої з гілок влади у внутрішню
діяльність іншої", не є коректним, оскільки відповідного положення
в Конституції України ( 254к/96-ВР ) немає.
Не можна погодитися і з думкою, що питання дисциплінарної
відповідальності суддів є питаннями внутрішньої діяльності судів і
тому мають вирішуватися органами суддівського самоврядування. У
статті 98 Закону України "Про судоустрій України" ( 3018-14 )
органами, що здійснюють дисциплінарне провадження щодо суддів,
визначені, зокрема, кваліфікаційні комісії суддів і Вища
кваліфікаційна комісія суддів України, які відповідно до частини
першої статті 73 цього Закону є постійно діючими органами в
системі судоустрою України. Але згаданим Законом вони не віднесені
до органів, через які здійснюється суддівське самоврядування в
Україні.
Конституційний Суд України також не погоджується з тим, що
особливі права (повноваження) посадових осіб, зазначених у
положеннях пунктів 1, 2 частини першої статті 30 і пунктів 1, 2
статті 38 Закону, випливають з їх особливого статусу.
Право народного депутата України і Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини вносити до Вищої ради юстиції подання
про відкриття дисциплінарного провадження стосовно суддів
Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та
пропозиції про прийняття подання про звільнення суддів з посади не
передбачено ні Конституцією України ( 254к/96-ВР ), ні
спеціальними законами, що визначають статус зазначених посадових
осіб. Цим посадовим особам надано широкі повноваження, але вони не
можуть порушувати конституційних прав і свобод людини і
громадянина, а також визначених Конституцією України
( 254к/96-ВР ) гарантій для забезпечення діяльності певних органів
державної влади і посадових осіб. Здійснення правосуддя і є одним
з видів державної діяльності, яка забезпечується визначеними
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) гарантіями.
Конституційний Суд України з огляду на гарантовану
Конституцією ( 254к/96-ВР ) і законами України незалежність і
недоторканність суддів, а також заборону впливу на суддів у
будь-який спосіб у Рішенні від 19 травня 1999 року N 4-рп/99
( v004p710-99 ) (справа про запити народних депутатів України),
зокрема, зазначив: "Запити народних депутатів України завжди
вносяться з викладенням позиції депутата щодо судового рішення чи
конкретних дій судді або у разі наявності у народного депутата
України сумнівів щодо правильності рішення суду тощо. Викладені в
запитах вимоги й пропозиції об'єктивно справляють певний вплив на
суддів, що заборонено Конституцією України" ( 254к/96-ВР ).
Не можна виключати, що і в цьому випадку наявність у
відповідних посадових осіб особливих прав ініціювати звільнення
судді з посади або відкриття дисциплінарного провадження стосовно
суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих
судів може призвести до вчинення впливу на суддю, що прямо
забороняється частиною другою статті 126 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Отже, Конституційний Суд України дійшов висновку, що
зазначені положення пунктів 1, 2 частини першої статті 30 і
пунктів 1, 2 статті 38 Закону ( 22/98-ВР ) суперечать положенням
частини першої статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Разом з тим Вища рада юстиції зобов'язана перевіряти
звернення народних депутатів України, Уповноваженого Верховної
Ради України з прав людини так само, як і звернення інших
посадових осіб, органів державної влади і місцевого
самоврядування, кожного громадянина, якщо в них містяться
відомості про наявність передбачених частиною п'ятою статті 126
Конституції України ( 254к/96-ВР ) підстав для звільнення судді з
посади, про факт дисциплінарного проступку судді Верховного Суду
України або судді вищого спеціалізованого суду, і за результатами
перевірки приймати відповідне рішення.
За Законом (зокрема, статтею 40) перевірки здійснюються за
дорученням Вищої ради юстиції, Голови або його заступника одним із
членів Вищої ради юстиції, який за наслідками перевірки складає
довідку з викладенням фактичних обставин, виявлених під час
перевірки, висновків і пропозицій.
Таким чином, внесення членом Вищої ради юстиції за наслідками
здійсненої ним перевірки пропозиції щодо подання про звільнення
судді з посади або про відкриття дисциплінарного провадження
стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих
спеціалізованих судів є необхідною складовою механізму реалізації
конституційних повноважень Вищої ради юстиції, передбачених
пунктами 1, 3 частини першої статті 131 Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Тому положення пункту 4 частини першої статті 30 Закону
( 22/98-ВР ), за яким з пропозицією про прийняття подання про
звільнення судді з посади може звернутися член Вищої ради юстиції,
Конституційний Суд України вважає таким, що не суперечить
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
8. Суб'єкт права на конституційне подання також вважає
неконституційними положення частини першої статті 31, частини
першої статті 32 Закону ( 22/98-ВР ) про те, що Вища рада юстиції
може за власною ініціативою внести подання про звільнення суддів з
посади до органу, який їх призначив або обрав.
Статтею 128 Конституції України ( 254к/96-ВР ), як
зазначається в конституційному поданні, передбачено формування
суддівського корпусу шляхом як призначення, так і обрання. Пункт 1
частини першої статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ) надає
право Вищій раді юстиції лише вносити подання про призначення
суддів на посаду та про звільнення їх (призначених) з посади.
Голова Вищої ради юстиції наголосив, що власна ініціатива
Вищої ради юстиції щодо внесення подання про звільнення суддів з
посади і щодо розгляду питання про звільнення суддів з підстав,
передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), відповідає пункту 1 частини першої статті
131 Конституції України ( 254к/96-ВР ). На його думку, суб'єкт
права на конституційне подання, не заперечуючи передбачене
частинами першими статей 31 та 32 Закону ( 22/98-ВР ) право Вищої
ради юстиції на внесення за пропозицією кваліфікаційної комісії
суддів подання про звільнення суддів з посади до органу, який їх
обрав, водночас необґрунтовано стверджує, що внесення такого ж
подання за власною ініціативою суперечить пункту 1 частини першої
статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ).
Конституційний Суд України вважає, що відповідно до пункту 1
частини першої статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР )
тільки Вища рада юстиції має виключне конституційне повноваження
вносити подання про звільнення суддів з посади і що будь-яких
застережень чи обмежень у реалізації цього повноваження
Конституція України ( 254к/96-ВР ) не передбачає.
Це конституційне повноваження Вищої ради юстиції
конкретизується положенням частини першої статті 31 Закону
( 22/98-ВР ) про те, що таке подання про звільнення судді за
загальними обставинами може бути внесене за пропозицією
кваліфікаційної комісії суддів або за власною ініціативою, тобто
за пропозицією члена Вищої ради юстиції за наслідками перевірки
відповідних даних.
Так само і згідно з частиною першою статті 32 Закону
( 22/98-ВР ) розгляд питань про звільнення судді за особливих
обставин з підстав, передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої
статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ), можливий після
надання кваліфікаційною комісією суддів відповідного висновку або
знову ж таки за власною ініціативою Вищої ради юстиції.
Така власна ініціатива Вищої ради юстиції є цілком
правомірною, зокрема, при вирішенні питання щодо дисциплінарної
відповідальності суддів Верховного Суду України і суддів вищих
спеціалізованих судів, якщо Вища рада юстиції прийме рішення про
невідповідність судді займаній посаді, та при вирішенні питання
щодо звільнення судді з посади у разі набрання законної сили
обвинувальним вироком щодо нього тощо.
Отже, встановлене Законом повноваження Вищої ради юстиції
щодо внесення за власною ініціативою подання про звільнення суддів
з посади до органу, який їх призначив або обрав, і розгляду за
власною ініціативою питання про звільнення суддів з підстав,
передбачених пунктами 4-6 частини п'ятої статті 126 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), повністю відповідає положенням статті 131
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
9. Верховний Суд України стверджує, що неконституційним є
положення пункту 2 частини другої статті 33 Закону ( 22/98-ВР ),
за яким Вища рада юстиції може прийняти рішення про визнання
порушення суддею або прокурором вимог щодо несумісності їх посади
із заняттям іншою діяльністю і направити подання відповідним
органам про звільнення їх з посади. Як зазначено в конституційному
поданні, вказане положення суперечить пункту 2 частини першої
статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ), де йдеться про
прийняття лише рішення про те, сумісна чи несумісна посада судді
або прокурора із заняттям іншою діяльністю.
Голова Верховної Ради України виходячи з того, що пунктом 2
частини першої статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР )
передбачені повноваження Вищої ради юстиції приймати рішення
стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності,
зауважив: "Питання про реалізацію цього рішення шляхом надсилання
подання про це відповідному органу, як це передбачено пунктом 2
частини другої статті 33 Закону ( 22/98-ВР ), не може розглядатися
як таке, що суперечить Конституції України ( 254к/96-ВР )".
Голова Вищої ради юстиції висловив думку, що в пункті 2
частини другої статті 33 Закону ( 22/98-ВР ) конкретизується
порядок реалізації положення пункту 2 частини першої статті 131
Конституції України ( 254к/96-ВР ), яким до відання Вищої ради
юстиції віднесено прийняття рішення стосовно порушення суддями і
прокурорами вимог щодо несумісності. Це узгоджується з положенням
пункту 1 частини першої цієї ж статті Конституції України
( 254к/96-ВР ), яким Вищій раді юстиції надано право вносити
подання про звільнення суддів з посади, а також з пунктом 4
частини п'ятої статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ), яким
передбачено звільнення судді з посади у разі порушення вимог щодо
несумісності.
Конституційний Суд України при вирішенні спірного питання
виходить з того, що прийняття рішення стосовно порушення суддями і
прокурорами вимог щодо несумісності є конституційним повноваженням
Вищої ради юстиції. Порушення суддею вимог щодо несумісності
передбачено пунктом 4 частини п'ятої статті 126 Конституції
України ( 254к/96-ВР ) як підстава звільнення судді з посади. Якщо
погодитися з твердженням суб'єкта права на конституційне подання
стосовно того, що повноваженням Вищої ради юстиції є прийняття
лише рішення про сумісність чи несумісність посади судді або
прокурора із заняттям іншою діяльністю, виникає ситуація
відсутності суб'єкта права на подання про звільнення судді.
Положення про внесення Вищою радою юстиції подання про
звільнення судді з посади із зазначеної підстави є конкретизацією
в Законі відповідного конституційного положення і відповідною
реалізацією положень пункту 4 частини п'ятої статті 126, пункту 1
частини першої статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ) щодо
підстав і порядку вирішення питання про звільнення судді з посади
у разі порушення ним вимог щодо несумісності.
10. Верховний Суд України вважає неконституційним положення
пункту 2 частини другої та частини третьої статті 37 Закону про
те, що Вища рада юстиції в порядку дисциплінарного провадження
може накласти на суддів стягнення у вигляді пониження
кваліфікаційного класу і прийняти рішення про невідповідність
судді займаній посаді.
Стаття 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ), на думку
суб'єкта права на конституційне подання, не передбачає такої
підстави для звільнення судді з посади, як невідповідність
займаній посаді. Крім того, Вища рада юстиції не може понизити
кваліфікаційний клас судді, оскільки не надає його і не має
повноважень щодо перевірки кваліфікації судді.
Прийняття рішення щодо кваліфікації і професійної кар'єри
суддів Вищою радою юстиції суперечить і пункту 2(с) Рекомендацій
Ради Європи щодо незалежності, ефективності та ролі суддів
(1994 р.), де пропонується вирішувати це питання незалежним
органом, члени якого повинні бути обрані суддівським корпусом.
Таким органом, вважає суб'єкт права на конституційне подання, є
кваліфікаційні комісії суддів, до складу яких входять переважно
судді та представники органів виконавчої влади і наукових кіл.
З цим підходом не погоджується Голова Верховної Ради України.
Він зазначив, що передбачені Законом України "Про кваліфікаційні
комісії, кваліфікаційну атестацію і дисциплінарну відповідальність
суддів судів України" ( 3911-12 ) повноваження щодо присвоєння
суддям кваліфікаційного класу, пониження і позбавлення
кваліфікаційного класу відповідними кваліфікаційними комісіями
суддів "виходять за межі їх призначення (мети створення) і не
відповідають частині третій статті 127 Конституції України
( 254к/96-ВР ), яка визначає лише можливість рекомендації
кваліфікаційною комісією суддів громадянина України на посаду
судді". Тому Вища рада юстиції була Законом наділена
повноваженнями щодо пониження кваліфікаційного класу та прийняття
рішення про невідповідність судді займаній посаді.
Голова Вищої ради юстиції виходив з того, що пунктом 3
частини першої статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Вищій
раді юстиції надано право здійснювати дисциплінарне провадження
стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих
спеціалізованих судів. Яких-небудь обмежень для Вищої ради юстиції
щодо застосування різних видів дисциплінарних стягнень ця норма не
встановлює. Серед передбачених статтею 32 Закону України "Про
статус суддів" ( 2862-12 ) видів стягнень, що можуть
застосовуватися до судді, є і пониження кваліфікаційного класу.
Отже, будь-яких правових перешкод для застосування Вищою радою
юстиції саме такого виду стягнення немає, а тому воно і
передбачено пунктом 2 частини другої статті 37 Закону.
Конституційний Суд України наголошує, що положення пункту 2
частини другої статті 37 Закону віднесено лише до суддів
Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів,
здійснення дисциплінарного провадження стосовно яких є
конституційним повноваженням виключно Вищої ради юстиції (пункт 3
частини першої статті 131 Конституції України ( 254к/96-ВР ). При
цьому на суддів, які притягуються до дисциплінарної
відповідальності, можуть бути накладені передбачені частиною
другою статті 37 Закону види дисциплінарного стягнення, визначені
відповідними положеннями Закону України "Про статус суддів"
( 2862-12 ), у тому числі стягнення у вигляді пониження
кваліфікаційного класу. Це не супроводжується перевіркою
кваліфікації судді, який вчинив дисциплінарний проступок, а є
визначенням стягнення, що відповідає тяжкості саме проступку і
особистості порушника. Отже, положення пункту 2 частини другої
статті 37 Закону є таким, що не суперечить Конституції України
( 254к/96-ВР ).
Цілком правомірним є і те, що Вища рада юстиції наділяється
повноваженням приймати рішення про встановлену в ході
дисциплінарного провадження невідповідність судді займаній посаді,
адже серед підстав для притягнення судді до дисциплінарної
відповідальності передбачається також здійснення вчинків і дій, що
порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його
об'єктивності, неупередженості та незалежності (статті 6, 31
Закону України "Про статус суддів" ( 2862-12 ).
Такі вчинки є порушенням присяги судді, згідно з якою суддя
повинен "чесно і сумлінно виконувати обов'язки судді, здійснювати
правосуддя, підкоряючись тільки закону, бути об'єктивним і
справедливим" (частина перша статті 10 Закону України "Про статус
суддів" ( 2862-12 ). Якщо за результатами дисциплінарного
провадження Вища рада юстиції встановлює, що суддя Верховного Суду
України або суддя вищого спеціалізованого суду вчинив такий
дисциплінарний проступок, вона уповноважена прийняти рішення про
невідповідність судді займаній посаді. Це рішення є підставою для
внесення до Верховної Ради України подання про звільнення судді за
порушення присяги.
З урахуванням викладеного Конституційний Суд України вважає,
що положення частини третьої статті 37 Закону ( 22/98-ВР ), згідно
з яким Вища рада юстиції правомочна за результатами
дисциплінарного провадження приймати рішення про невідповідність
судді займаній посаді, є таким, що не суперечить Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Разом з тим Конституційний Суд України констатує, що наступне
положення частини третьої статті 37 Закону ( 22/98-ВР ) про те, що
Вища рада юстиції прийняте нею рішення про невідповідність судді
займаній посаді може направити до органу, який обрав суддю, за
своїм буквальним змістом означає, що таке рішення розглядається як
особлива самостійна підстава для звільнення судді з посади, яка не
передбачена частиною п'ятою статті 126 Конституції України
( 254к/96-ВР ). Тому зазначене положення Закону, яким фактично
допускається законодавче розширення підстав звільнення судді з
посади, Конституційний Суд України вважає таким, що не відповідає
Конституції України ( 254к/96-ВР ).
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 45, 51, 61, 63, 70,
73 Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в :
1. Визнати такими, що відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є конституційними), такі положення Закону України
"Про Вищу раду юстиції" ( 22/98-ВР ):
1.1. Положення частини другої статті 1, за яким Вища рада
юстиції є органом, відповідальним за прийняття "у межах своєї
компетенції" рішень про дисциплінарну відповідальність прокурорів;
1.2. Положення частини четвертої статті 1, згідно з яким
"Вища рада юстиції є юридичною особою";
1.3. Положення статті 48 "Апарат Вищої ради юстиції";
1.4. Положення другого речення частини першої статті 25:
"Судові справи, розгляд яких не закінчено, надаються членам Вищої
ради юстиції на їх вимогу для ознайомлення у зв'язку з виконанням
доручень з перевірки конкретних справ Голови або заступника Голови
Вищої ради юстиції";
1.5. Положення абзацу другого пункту 8 частини першої
статті 18, згідно з яким "у разі порушення присяги особою, яка
входить до складу Вищої ради юстиції за посадою, Вища рада юстиції
приймає і направляє до органу, який її обрав чи призначив, рішення
щодо доцільності продовження нею повноважень";
1.6. Положення пункту 4 частини першої статті 30, за яким до
Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання про
звільнення судді з посади може звернутися член Вищої ради юстиції;
1.7. Положення частини першої статті 31, згідно з яким Вища
рада юстиції "за власною ініціативою вносить подання про
звільнення суддів з посади до органу, який їх призначив або
обрав";
1.8. Положення частини першої статті 32, згідно з яким
"питання про звільнення судді з підстав, передбачених пунктами 4-6
частини п'ятої статті 126 Конституції України ( 254к/96-ВР ), Вища
рада юстиції розглядає після надання кваліфікаційною комісією
відповідного висновку або за власною ініціативою";
1.9. Положення пункту 2 частини другої статті 33, за яким
Вища рада юстиції у разі прийняття рішення про визнання порушення
суддею або прокурором вимог щодо несумісності їх посади із
заняттям іншою діяльністю може "направити подання відповідним
органам про звільнення їх з посади";
1.10. Положення пункту 2 частини другої статті 37, за яким
Вища рада юстиції може накласти на суддів стягнення у вигляді
"пониження кваліфікаційного класу";
1.11. Положення частини третьої статті 37, згідно з яким
"Вища рада юстиції може прийняти рішення про невідповідність судді
займаній посаді".
2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), такі положення Закону
України "Про Вищу раду юстиції" ( 22/98-ВР ):
2.1. Положення пунктів 1, 2 частини першої статті 30, за
якими до Вищої ради юстиції з пропозицією про прийняття подання
про звільнення судді з посади можуть звернутися:
"1) народний депутат України;
2) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини";
2.2. Положення статті 38, за якими підставою для відкриття
дисциплінарного провадження є подання:
"1) народного депутата України;
2) Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини".
2.3. Положення частини третьої статті 37, згідно з яким Вища
рада юстиції прийняте нею рішення про невідповідність судді
займаній посаді може направити до органу, який обрав суддю, без
подання про звільнення судді з посади.
3. Положення Закону України "Про Вищу раду юстиції"
( 22/98-ВР ), визнані неконституційними, втрачають чинність з дня
ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ



on top