Документ v002p710-00, поточна редакція — Прийняття від 10.02.2000

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням Президента України
щодо відповідності Конституції України (конституційності)
положень частини другої статті 5, частини третьої статті 9
Закону України "Про ціни і ціноутворення" і розділу II
"Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення
змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення"
(справа про ціни і тарифи на житлово-комунальні
та інші послуги)

м. Київ, 10 лютого 2000 року Справа N 1-21/2000
N 2-рп/2000

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Скоморохи Віктора Єгоровича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Козюбри Миколи Івановича, Корнієнка Миколи Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мартиненка Петра Федоровича, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича - суддя-доповідач, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Селівона Миколи Федосовича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича, Яценка Станіслава Сергійовича,
за участю представників, суб'єкта права на конституційне
подання - Президента України - Кальника Віктора Мартиновича,
першого заступника Міністра економіки України, Стичинського
Броніслава Станіславовича, першого заступника Міністра юстиції
України; представників Верховної Ради України - Сокерчака
В'ячеслава Михайловича, першого заступника Голови Комітету
Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності,
Донченка Юрія Григоровича, першого заступника Голови Комітету
Верховної Ради України з питань соціальної політики та праці,
Селіванова Анатолія Олександровича, Постійного представника
Верховної Ради України в Конституційному Суді України, а також
Носова Владислава Васильовича, Постійного представника Президента
України в Конституційному Суді України, розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням Президента України щодо відповідності Конституції України
( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень частини другої статті
5, частини третьої статті 9 Закону України "Про ціни і
ціноутворення" від 3 грудня 1990 року N 507-XII ( 507-12 ) в
редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про
ціни і ціноутворення" від 17 березня 1999 року N 495-XIV
( 495-14 ) і розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про
внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення"
( 495-14 ). Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" стало
конституційне подання Президента України щодо відповідності
Конституції України (конституційності) положень частини другої
статті 5, частини третьої статті 9 Закону України "Про ціни і
ціноутворення" в редакції Закону України "Про внесення змін до
Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 17 березня 1999 року
і розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення
змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення". Підставою для розгляду справи згідно зі статтями 71, 75
Закону України "Про Конституційний Суд України" є наявність спору
стосовно конституційності положень Закону України "Про внесення
змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від 17 березня
1999 року.
Заслухавши суддю-доповідача Німченка В.І., пояснення
Кальника В.М., Стичинського Б.С., Сокерчака В.М., Донченка Ю.Г. і
дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - Президент
України - звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням
визнати неконституційним Закон України від 17 березня 1999 року
"Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення". Зазначеним Законом статтю 5 Закону України "Про ціни і
ціноутворення" від 3 грудня 1990 року доповнено частиною другою,
згідно з якою у разі виникнення заборгованості по виплаті
заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплатах
забороняється до погашення такої заборгованості підвищення цін і
тарифів на житлово-комунальні послуги та послуги громадського
транспорту, що надаються громадянам України, а статтю 9 - частиною
третьою, яка передбачає, що ціни і тарифи на житлово-комунальні
послуги (в тому числі на електроенергію і природний газ для
комунально-побутових потреб населення України), послуги
громадського транспорту і зв'язку встановлюються Кабінетом
Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України. Пунктом 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України
"Про внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення"
визначено, що оплата житлово-комунальних послуг та послуг
громадського транспорту здійснюється громадянами України за цінами
і тарифами, встановленими відповідно Кабінетом Міністрів України,
Національною комісією з питань регулювання електроенергетики
України, іншими центральними та місцевими органами виконавчої
влади, за станом на 1 червня 1998 року. Суб'єкт права на конституційне подання вважає, що, прийнявши
цей Закон, Верховна Рада України вийшла за межі своєї компетенції,
визначеної Конституцією України (статті 85, 92), і перебрала на
себе повноваження, які Конституцією України покладено на органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Цим самим
Верховна Рада України порушила принцип поділу влади в Україні
(частина перша статті 6 Конституції України). Президент України також зазначає, що відповідно до пункту 3
статті 116 Конституції України проведення цінової політики у
державі забезпечує Кабінет Міністрів України. Ці повноваження
Кабінету Міністрів України передбачені і статтею 4 Закону України
"Про ціни і ціноутворення". Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері
ціноутворення, на думку Президента України, підтверджено також
Рішенням Конституційного Суду України від 2 березня 1999 року
( v002p710-99 ), в якому визнано таким, що не відповідає
Конституції України (неконституційним), Закон України "Про
тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні
послуги та послуги громадського транспорту, що надаються
громадянам України" ( 51-14 ) від 23 липня 1998 року. Незважаючи
на це, Верховна Рада України прийняла закон, в якому відтворено
норми, визнані Рішенням Конституційного Суду України
неконституційними. У зв'язку з цим суб'єкт права на конституційне подання вважає
положення частини другої статті 5, частини третьої статті 9 Закону
України "Про ціни і ціноутворення" в редакції Закону України "Про
внесення змін до Закону України "Про ціни і ціноутворення" від
17 березня 1999 року і розділу II "Прикінцеві положення" Закону
України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і
ціноутворення" неконституційними. Заперечуючи проти аргументів, наведених у конституційному
поданні, Голова Верховної Ради України в письмовому поясненні
Конституційному Суду України та представники Верховної Ради
України в процесі розгляду справи на відкритому пленарному
засіданні зазначили, що Закон України "Про внесення змін до Закону
України "Про ціни і ціноутворення" прийнято Верховною Радою
України в межах її повноважень, передбачених, зокрема, пунктом 3
частини першої статті 85 та пунктами 1, 6 частини першої статті 92
Конституції України. Що ж до Рішення Конституційного Суду України
від 2 березня 1999 року, то, на їх думку, Верховна Рада України
керується ним у виконанні своїх законотворчих функцій у різних
сферах регулювання суспільних відносин, в тому числі і у сфері
політики ціноутворення. Зокрема, повноваження щодо визначення
засад цієї політики Верховна Рада України реалізувала у Законі
України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і
ціноутворення" від 17 березня 1999 року.
2. Принцип поділу державної влади в Україні (стаття 6
Конституції України) означає, що органи законодавчої, виконавчої
та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених
Конституцією України межах і відповідно до законів України. Органи
державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові
особи, реалізуючи свої повноваження, зобов'язані діяти лише на
підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені
Конституцією та законами України (частина друга статті 19
Конституції України). Виходячи з наведених положень Конституційний Суд України у
Рішенні від 2 березня 1999 року висловив правову позицію щодо
розмежування повноважень Верховної Ради України, Кабінету
Міністрів України, інших органів виконавчої влади у сфері
формування та реалізації цінової політики. Відповідно до цієї
правової позиції Верховна Рада України згідно з пунктом 5 частини
першої статті 85 Конституції України визначає засади внутрішньої і
зовнішньої політики, у тому числі цінової як однієї із складових
внутрішньої економічної і соціальної політики держави. Кабінет
Міністрів України забезпечує проведення цінової політики (пункт 3
статті 116 Конституції України). Це означає реалізацію урядом
визначених парламентом основ встановлення і застосування цін і
тарифів, що логічно включає їх регулювання та контроль за ними. Засади цінової політики - це відправні, вихідні ідеї, які
виражають найважливіші підвалини і закономірності політики цін, в
той же час - це відносно самостійна, відокремлена від конкретного
регулювання цін і тарифів категорія. Головною метою засад цінової
політики є спрямування і забезпечення збалансованості усього
механізму ціноутворення, єдності в регулюванні відносин у цій
сфері. Внесені до Закону України "Про ціни і ціноутворення" зміни,
зокрема положення частини другої статті 5, не узгоджуються з
поняттям "засади цінової політики", оскільки фактично
сформульовано юридичну норму, аналогічну за змістом (хоча й
досконалішу з точки зору юридичної техніки) з нормою статті 1
Закону України "Про тимчасову заборону підвищення цін і тарифів на
житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що
надаються громадянам України" від 23 липня 1998 року, який
Конституційним Судом України визнано таким, що суперечить
Конституції України (неконституційним). Зазначене положення не
узгоджується також з вимогами пункту 6 статті 92 Конституції
України, відповідно до яких законами України визначаються лише
основи соціального захисту. А проведення політики соціального
захисту, як і цінової політики, згідно з пунктом 3 статті 116
Конституції України віднесено до повноважень Кабінету Міністрів
України.
3. Невід'ємною частиною реалізації засад політики
ціноутворення в державі є визначення механізму та конкретних
органів, на які покладено обов'язки щодо забезпечення виконання
політики в цій сфері. Такими органами, зокрема, є: Кабінет
Міністрів України, який визначає перелік продукції, товарів і
послуг, на які можуть бути затверджені відповідними органами
виконавчої влади фіксовані та регульовані ціни і тарифи, порядок
реалізації повноважень цих органів в галузі встановлення і
застосування цін і тарифів, здійснення контролю за цінами
(тарифами); органи Автономної Республіки Крим та органи місцевого
самоврядування, які встановлюють тарифи оплати побутових,
комунальних, транспортних та інших послуг. Вносячи зміни до Закону України "Про ціни і ціноутворення",
Верховна Рада України заборонила підвищення цін і тарифів на
житлово-комунальні послуги та послуги громадського транспорту, що
надаються громадянам України (частина друга статті 5), та
визначила, що оплата за ці види послуг здійснюється за цінами і
тарифами, встановленими відповідно Кабінетом Міністрів України,
Національною комісією з питань регулювання електроенергетики
України, іншими центральними та місцевими органами виконавчої
влади, за станом на 1 червня 1998 року (пункт 2 розділу II
"Прикінцеві положення"). Здійснивши безпосереднє регулювання цін
і тарифів, Верховна Рада України, по суті, втрутилась у сферу
повноважень відповідних органів виконавчої влади Автономної
Республіки Крим та органів місцевого самоврядування і в такий
спосіб порушила принцип поділу державної влади, що суперечить
статтям 6, 19, 116, 137, 143 Конституції України.
4. Не відповідають Конституції України (є неконституційними)
і положення частини третьої статті 9 Закону України "Про ціни і
ціноутворення" стосовно встановлення Кабінетом Міністрів України
цін і тарифів на житлово-комунальні послуги (в тому числі на
електроенергію і природний газ для комунально-побутових потреб
населення України), послуги громадського транспорту і зв'язку за
погодженням з Верховною Радою України. Відповідно до статті 113 Конституції України Кабінет
Міністрів України підконтрольний і підзвітний Верховній Раді
України у межах, передбачених у статтях 85, 87 Конституції
України. Погодження Кабінетом Міністрів України цін і тарифів з
Верховною Радою України, як цього вимагає частина третя статті 9
Закону України "Про ціни і ціноутворення", не випливає з
контрольних повноважень Верховної Ради України, передбачених
Конституцією України; Верховна Рада України, зобов'язавши Кабінет
Міністрів України встановлювати ціни у цій сфері за погодженням з
нею, вийшла за межі своїх повноважень, визначених Конституцією
України. Враховуючи наведене, Конституційний Суд України дійшов
висновку, що положення частини другої статті 5, частини третьої
статті 9 Закону України "Про ціни і ціноутворення" в редакції
Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і
ціноутворення" та пункт 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону
України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і
ціноутворення" від 17 березня 1999 року є такими, що не
відповідають Конституції України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 147, 150, 152
Конституції України, статтями 51, 61, 63, 70, 75 Закону України
"Про Конституційний Суд України", Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є
неконституційними), такі положення Закону України "Про ціни і
ціноутворення" ( 507-12 ) від 3 грудня 1990 року в редакції Закону
України "Про внесення змін до Закону України "Про ціни і
ціноутворення" ( 495-14 ) від 17 березня 1999 року:
1.1. частини другої статті 5 Закону: "У разі виникнення
заборгованості по виплаті заробітної плати, стипендій, пенсій та
інших соціальних виплатах забороняється до погашення такої
заборгованості підвищення цін і тарифів на житлово-комунальні
послуги та послуги громадського транспорту, що надаються
громадянам України";
1.2. частини третьої статті 9 Закону: "Ціни і тарифи на
житлово-комунальні послуги (в тому числі на електроенергію і
природний газ для комунально-побутових потреб населення України),
послуги громадського транспорту і зв'язку встановлюються Кабінетом
Міністрів України за погодженням з Верховною Радою України".
2. Визнати такими, що не відповідають Конституції України (є
неконституційними), положення пункту 2 розділу II "Прикінцеві
положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України
"Про ціни і ціноутворення" від 17 березня 1999 року, за якими
"Оплата житлово-комунальних послуг та послуг громадського
транспорту здійснюється громадянами України за цінами і тарифами,
встановленими відповідно Кабінетом Міністрів України, Національною
комісією з питань регулювання електроенергетики України, іншими
центральними та місцевими органами виконавчої влади, за станом на
1 червня 1998 року".
3. Положення Закону України "Про ціни і ціноутворення", а
також положення розділу II Закону України "Про внесення змін до
Закону України "Про ціни і ціноутворення", що визнані
неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення цього
Рішення Конституційним Судом України.
4. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскарженим.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ



вгору