Документ v0008700-92, поточна редакція — Редакція від 03.12.1997, підстава - v0012700-97

                                                          
ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
N 8 від 26.06.92
м.Київ

Про застосування судами законодавства, що
передбачає відповідальність за посягання на
життя, здоров'я, гідність та власність суддів і
працівників правоохоронних органів
( Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду
N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )

Зміцнення законності та правопорядку значною мірою залежить
від діяльності судів, органів прокуратури, внутрішніх справ,
служби безпеки та інших правоохоронних органів по захисту життя,
здоров'я, гідності, прав і свобод громадян, державного
суверенітету та конституційного ладу України від протиправних
посягань. ( Абзац перший преамбули із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від
03.12.97 ) Необхідною умовою здійснення цих завдань є надійний правовий
захист суддів і працівників правоохоронних органів. ( Абзац
другий преамбули із змінами, внесеними згідно з Постановою
Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) В застосуванні законодавства, що передбачає відповідальність
за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і
працівників правоохоронних органів, виникли питання, що
потребують роз'яснення. ( Абзац третій преамбули із змінами,
внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12
( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Пленум Верховного Суду України П О С Т А Н О В Л Я Є:
1. Звернути увагу судів на те, що точне та неухильне
додержання законодавства, яке передбачає відповідальність за
посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і
працівників правоохоронних органів, членів громадських формувань
з охорони громадського порядку та військовослужбовців, пов'язані
з їх діяльністю, сприяє успішному виконанню покладених на них
обов'язків. ( Пункт 1 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) 2. При розгляді кримінальних справ даної категорії суди
повинні перевіряти виконання органами попереднього слідства вимог
закону про всебічність, повноту та об'єктивність досліджень
обставин справи. У випадках неповноти попереднього слідства, яка не може бути
усунута в судовому засіданні, встановлення порушень прав
обвинуваченого на захист та інших істотних порушень вимог
кримінально-процесуального закону справа підлягає поверненню на
додаткове розслідування. 3. Судам необхідно мати на увазі, що відповідальність за
статтями 188-1, 189-1 - 189-5, 190-1 КК ( 2002-05 ) та статтями
185 і 185-7 КпАП ( 80731-10 ) настає лише за дії, вчинені винним у
зв'язку з виконанням суддею, працівником правоохоронного органу
службових обов'язків, а так само у зв'язку з діяльністю члена
громадського формування з охорони громадського порядку або
військовослужбовця, пов'язаною з охороною громадського порядку. ( Абзац перший пункту 3 в редакції Постанови Пленуму Верховного
Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )
Якщо дії притягнутої до відповідальності особи були реакцією
на незаконні діяння судді, працівника правоохоронного органу,
члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи
військовослужбовця або викликані особистими неприязними
стосунками, не пов'язаними з виконанням потерпілим своїх
обов'язків, вчинене, за наявності для цього підстав, потрібно
кваліфікувати як злочин проти особи або власності. ( Абзац другий
пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) 4. Правомірне застосування працівником міліції, членом
громадських формувань з охорони громадського порядку,
військовослужбовцем до правопорушника фізичного впливу,
спеціальних засобів або зброї виключає відповідальність за
заподіяння шкоди. ( Пункт 4 із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від
03.12.97 ) 5. Звернути увагу судів, що, крім судді, військовослужбовця
та члена громадського формування з охорони громадського порядку,
потерпілими у справах про злочини, передбачені статтями 189-1,
189-2, 189-4, 189-5, 190-1 КК ( 2002-05 ), можуть бути також
працівники правоохоронних органів, до яких згідно з приміткою до
ст.190-1 КК належать особи, зазначені в ч.1 ст.2 Закону України
від 23 грудня 1993 р. "Про державний захист працівників суду і
правоохоронних органів" ( 3781-12 ). Це працівники органів
прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митних органів,
органів охорони державного кордону, державної податкової
адміністрації, державної контрольно-ревізійної служби,
рибоохорони, державної лісової охорони, інших органів, які
здійснюють правозастосовчі або правоохоронні функції. ( Абзац
перший пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12
( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Судам слід мати на увазі, що в таких випадках працівники
правоохоронних органів та військовослужбовці можуть визнаватись
потерпілими не тільки тоді, коли вони виконували свої службові
обов'язки, перебуваючи безпосередньо на службі, та коли
застосовували заходи по охороні правопорядку у відповідності зі
своїми службовими обов'язками, за наказом чи розпорядженням, а й
тоді, коли вони вжили зазначених заходів в межах своїх повноважень
з власної ініціативи (наприклад, перепиняли правопорушення у
неробочий час). ( Абзац другий пункту 5 в редакції Постанови
Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Крім того, в передбачених законом випадках потерпілими можуть
бути близькі родичі судді і працівника правоохоронного органу.
Згідно з приміткою до ст.190-1 КК до близьких родичів, про яких
йдеться у статтях 123-1, 176-2, 189-2, 189-4, 189-5 і 190-1 КК,
належать особи, зазначені в ч.2 ст.2 Закону України "Про державний
захист працівників суду і правоохоронних органів": батьки, дружина
(чоловік), діти, рідні брати і сестри, дід, баба, онуки. ( Абзац
третій пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12
( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Посягання, вчинені на технічних працівників, секретарів,
прибиральниць та інших осіб, робота яких не пов'язана із
правозастосовчими або правоохоронними функціями правоохоронних
органів, потрібно кваліфікувати за статтями Кримінального кодексу
( 2001-05, 2002-05 ), які передбачають відповідальність за злочини
проти особи, власності тощо. ( Абзац четвертий пункту 5 в
редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 )
від 03.12.97 )
6. При кваліфікації протиправних дій судам слід відрізняти
злочини, вчинені щодо працівників міліції, членів громадських
формувань з охорони громадського порядку та військовослужбовців
при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку,
від злочинів, вчинених щодо працівників правоохоронних органів у
зв'язку з виконанням ними інших службових обов'язків. ( Абзац
перший пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Під виконанням обов'язків по охороні громадського порядку
слід розуміти: несення постової чи патрульної служби, підтримання
порядку під час демонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при
ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню
або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню
порушника тощо. ( Абзац другий пункту 6 із змінами, внесеними
згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 )
від 03.12.97 ) Відповідальність за злочини, передбачені статтями
189-1 - 189-5, 190 Кримінального кодексу ( 2002-05 ), настає як
за дії, вчинені щодо потерпілого під час безпосереднього
виконання ним службових обов'язків, так і в інший час (наприклад,
як помста за службову діяльність потерпілого в минулому). ( Абзац
третій пункту 6 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) 7. Виходячи зі змісту ст.185-7 Кодексу України про
адміністративні правопорушення ( 80731-10 ), публічними є заклики
у будь-якій формі до громадян або хоча б до однієї особи, але в
присутності інших громадян, з пропозицією чи проханням не
виконувати розпорядження або вимогу працівника міліції у зв'язку
з виконанням ним обов'язків по охороні громадського порядку. За
цією статтею також повинні кваліфікуватись дії, що пов'язані з
поширенням завідомо неправдивих відомостей з метою провокації
непокори законній вимозі працівника міліції, якщо вони призвели
до порушення громадського порядку. Згідно зі ст.185 Кодексу України про адміністративні
правопорушення злісною непокорою є відмова від виконання
наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи
розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових
обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського
порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні
громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що
свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський
порядок. ( Абзац другий пункту 7 із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від
03.12.97 ) Слід також мати на увазі, що адміністративна відповідальність
за названою статтею настає при відсутності застосування фізичної
сили з боку винної особи.
8. На відміну від злісної непокори, передбаченої ст.185
Кодексу України про адміністративні правопорушення, вчинення
опору полягає в активній фізичній протидії здійсненню працівником
міліції, членом громадських формувань з охорони громадського
порядку, військовослужбовцем обов'язку по охороні громадського
порядку. Такі дії утворюють склад злочину, передбачений ст.188-1
Кримінального кодексу ( 2002-05 ). ( Абзац перший пункту 8 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N
12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) За цією статтею має нести відповідальність не лише
безпосередньо правопорушник, але й інша особа, яка активно
перешкоджала працівнику міліції, члену громадських формувань з
охорони громадського порядку, військовослужбовцю виконувати
покладені на них обов'язки по охороні громадського порядку (
Абзац другий пункту 8 із змінами, внесеними згідно з Постановою
Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Опір, не поєднаний з насильством чи погрозою його
застосування, якщо він перешкодив працівникові міліції запобігти
злочину чи затримати особу, яка його вчинила, утворює окремий
склад злочину, передбачений ч.2 ст.189-3 КК ( 2002-05 ). ( Абзац
третій пункту 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 2
( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Поєднаний з насильством або погрозою застосування насильства
опір військовослужбовцю або члену громадських формувань з охорони
громадського порядку, що перешкодив запопігти злочину чи
затримати злочинця, охоплюється складом злочину, передбаченого
ч.2 ст.188-1 Кримінального кодексу. ( Абзац четвертий пункту 8 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N
12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Насильство, застосоване щодо працівника міліції, члена
громадського формування з охорони громадського порядку чи
військовослужбовця при опорі їм під час виконання ними обов'язків
щодо охорони громадського порядку, може полягати в умисному
нанесенні ударів, побоїв, тілесних ушкоджень. Заподіяння легких
тілесних ушкоджень і тілесних ушкоджень середньої тяжкості члену
громадського формування з охорони громадського порядку чи
військовослужбовцю, який не є працівником правоохоронного органу,
охоплюється диспозицією ч.2 ст.188-1 КК. Якщо ж при опорі
працівникові міліції чи військовослужбовцю, який одночасно є
працівником правоохоронного органу, було нанесено удари, побої чи
заподіяно легке, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження,
вчинене необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів,
передбачених ч.2 ст.188-1 та ч.1 чи 2 ст.189-4 цього Кодексу. ( Абзац п'ятий пункту 8 в редакції Постанови Пленуму Верховного
Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )
Погроза застосування насильства під час вчинення опору
полягає у висловлюваннях або діях про наміри винної особи
застосувати насильство до працівника міліції, члена громадських
формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця
при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку.
Погроза насильством щодо працівника міліції у зв'язку з
виконанням ним інших службових обов'язків тягне відповідальність
за ст.189-2 Кримінального кодексу. ( Абзац шостий пункту 8 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N
12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )
9. Судам слід мати на увазі, що відповідальність за ст.189-1
КК настає лише у випадку, коли образа нанесена працівникові
правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним службових
обов'язків, а члену громадського формування з охорони
громадського порядку чи військовослужбовцю - у зв'язку з їх
діяльністю по охороні громадського порядку. ( Абзац перший пункту
9 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12
( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Під образою слід розуміти такі нецензурні чи брутальні
висловлювання, непристойні жести та інші аналогічні дії, вчинені
щодо працівника правоохоронного органу у зв'язку з виконанням ним
службових обов'язків, а щодо члена громадського формування з
охорони громадського порядку чи військовослужбовця - у зв'язку з
їх діяльністю по охороні громадського порядку, які принижують
честь і гідність зазначених осіб. Образою слід визнавати і
непристойну оцінку особистих якостей або поведінки цих осіб. ( Абзац другий пункту 9 в редакції Постанови Пленуму Верховного
Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )
Не є образою в розумінні ст.189-1 КК безадресна нецензурна
лайка в присутності працівника правоохоронного органу, члена
громадського формування з охорони громадського порядку чи
військовослужбовця. Такі дії, за наявності відповідних підстав,
слід кваліфікувати як хуліганство. ( Абзац третій пункту 9 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N
12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) 10. Роз'яснити судам, що для кваліфікації дії винної особи
за ст.189-2 Кримінального кодексу достатньо встановити лише факт
погрози працівнику правоохоронного органу або його близьким
родичам у зв'язку з виконанням цим працівником службових
обов'язків. Погроза може виявлятися у висловлюванні (усно,
письмово, із застосуванням технічних засобів), а також жестах або
інших діях, за допомогою яких винний залякує потерпілого
вчиненням вбивства, застосуванням до нього насильства чи
знищенням його майна. На відміну від ст.100 Кримінального кодексу
( 2001-05 ) для кваліфікації дій за ст.189-2 цього Кодексу
наявність реальних підстав побоювання потерпілим виконання погроз
не є обов'язковою. ( Абзац перший пункту 10 із змінами, внесеними
згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 )
від 03.12.97 ) Під погрозою насильством слід розуміти погрозу заподіяння
потерпілому побоїв чи тілесних ушкоджень. Як погрозу знищення
майна слід кваліфікувати погрозу знищити будь-яке майно повністю
або його частину. Посягання на життя, здоров'я та власність працівника
правоохоронного органу або його близьких родичів, скоєне
безпосередньо після погрози вчинити такі дії, не потребує
додаткової кваліфікації за ст.189-2 Кримінального кодексу.
11. За змістом ст.189-3 Кримінального кодексу під втручанням
у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ,
служби безпеки слід розуміти конкретні дії, спрямовані на
перешкоду у виконанні цим працівником службових обов'язків або на
досягнення прийняття неправомірного рішення. Втручання може
виявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі
відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій
формі впливу. При вирішенні питання про відповідальність за ст.189-3
Кримінального кодексу слід мати на увазі, що прохання, наприклад,
батьків або інших родичів правопорушника про прийняття
працівником правоохоронного органу рішення в інтересах цього
правопорушника не утворює складу цього злочину. Вплив на працівника правоохоронного органу шляхом захвату чи
утримання заложниками його близького родича або співробітника
охоплюється ч.5 ст.123-1 Кримінального кодексу ( 2001-05 ) і
додаткової кваліфікації за ст.189 цього Кодексу не потребує. Якщо втручання в діяльність працівника прокуратури, органу
внутрішніх справ, служби безпеки поєднане з діями, передбаченими
ч.2 ст.188-1, статтями 189-4, 189-5 або 190-1 КК, вчинене належить
кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ст.189-3 і
зазначеними статтями Кримінального кодексу. ( Абзац четвертий
пункту 11 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12
( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Роз'яснити, що при кваліфікації дій за ч.2 ст.189-3
Кримінального кодексу, за ознакою використання особою свого
службового становища, судам слід виходити з того, що винна особа
використовує права і повноваження, надані їй за посадою або у
зв'язку з певною службовою діяльністю. Суб'єктами цього злочину
можуть бути: особи, від яких потерпілий знаходиться у службовій
залежності, представники влади, особи, від яких залежить
фінансове, матеріально-технічне забезпечення органу, де працює
потерпілий, а також медичне та інше обслуговування потерпілого чи
його близьких родичів або вирішення побутових питань потерпілого
тощо.
12. Суди повинні мати на увазі, що відповідальність за ч.1
ст.189-4 КК настає при умисному заподіянні названим у цій статті
особам середньої тяжкості або легких тілесних ушкоджень, а так
само при нанесенні їм побоїв або вчиненні щодо них інших
насильницьких дій, а за ч.2 цієї статті - при умисному заподіянні
тяжких тілесних ушкоджень. ( Абзац перший пункту 12 в редакції
Постанови Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від
03.12.97 ) Якщо винний усвідомлював суспільно небезпечний характер
побоїв або інших насильницьких дій, передбачав і бажав настання
наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, але ці наслідки не
настали з причин, що не залежали від волі винного, вчинене
необхідно розглядати як замах на злочин і кваліфікувати за ч.2
ст.17 ( 2001-05 ), ч.2 ст.189-4 ( 2002-05 ) КК. ( Абзац другий
пункту 12 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 12
( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Звернути увагу судів на те, що настання смерті потерпілого
через необережність винного диспозицією ст.189-4 КК не
охоплюється, а тому, якщо зазначені в ч.1 ст.189-4 КК дії призвели
до смерті потерпілого, вчинене слід кваліфікувати за сукупністю
злочинів, передбачених цією нормою і ст.98 КК. Якщо ж смерть
потерпілого сталася внаслідок умисного заподіяння йому тяжкого
тілесного ушкодження, вчинене необхідно кваліфікувати за
сукупністю злочинів, передбачених ч.2 ст.189-4 та ч.3 ст.101 КК.
( Пункт 12 доповнений абзацом третім згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) 13. Роз'яснити судам, що під знищенням майна, передбаченим
ст.189-5 Кримінального кодексу, слід розуміти доведення його до
повної непридатності для використання за цільовим призначенням.
При пошкодженні майна настає погіршення його якості, зменшення
цінності або приведення на деякий час у стан, непридатний для
використання за цільовим призначенням. Вирішуючи питання, чи є злочином умисне знищення або
пошкодження майна, потрібно враховувати не тільки вартість і
розмір майна в натуральному вигляді (вага, обсяг, кількість), а й
значення знищеного чи пошкодженого майна для потерпілого. Знищення малоцінного майна або незначне пошкодження майна,
без кваліфікуючих ознак, передбачених ч.2 ст.189-5 Кримінального
кодексу, у відповідності з ч.2 ст.7 Кримінального кодексу
( 2001-05 ) не є злочином. Суд при вирішенні справи про цей злочин повинен встановити
вартість знищеного майна, а так само розмір шкоди, коли майно було
пошкоджено. Якщо для визначення вартості майна чи розміру
заподіяної шкоди виникає потреба в спеціальних знаннях, суд має
призначити відповідну експертизу. За змістом ч.2 ст.189-5 Кримінального кодексу умисним
знищенням або пошкодженням майна шляхом підпалу є знищення або
пошкодження цього майна вогнем у випадках, коли створюється
загроза життю чи здоров'ю людей або загроза заподіяння значної
матеріальної шкоди як самому потерпілому, так і іншим особам. Під іншим загальнонебезпечним способом знищення або
пошкодження майна слід розуміти дії, небезпечні для життя і
здоров'я людей, а також майна інших фізичних та юридичних осіб
(наприклад, вибух, отруєння домашніх тварин та інше).
Відповідальність за зазначені злочинні дії настає у випадку, коли
винний передбачав, що він завдає чи може завдати фізичної шкоди
людям, а так само може знищити або пошкодити майно інших фізичних
чи юридичних осіб, крім потерпілого, на майно якого вичинено
посягання, чи міг і повинен був це передбачити. ( Абзац шостий
пункту 13 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму
Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 ) Судам слід мати на увазі, що злочин, передбачений ч.2
ст.189-5 Кримінального кодексу, кваліфікується за ознакою
спричинення людських жертв у разі, коли настала смерть хоча б
однієї людини. До інших тяжких наслідків, передбачених ч.2 цієї статті,
відноситься, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній
чи кільком особам, середньої тяжкості - двом або більше особам або
заподіяння значної матеріальної шкоди кільком фізичним чи
юридичним особам або заподіяння великої майнової шкоди одній
юридичній чи фізичній особі (позбавлення притулку, їжі, одягу
тощо). ( Абзац восьмий пункту 13 із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від
03.12.97 ) У разі, коли винний при вчиненні злочину, передбаченого
ст.189-5 Кримінального кодексу, бажав чи свідомо допускав, що
внаслідок його дій настане смерть або будуть спричинені тяжкі чи
середньої тяжкості тілесні ушкодження як особам, зазначеним у цій
статті, так і іншим особам, або ж буде заподіяна матеріальна
шкода таким особам, скоєне, залежно від конкретних обставин,
потрібно кваліфікувати за ч.2 ст.189-5 Кримінального кодексу та
відповідними статтями цього Кодексу, що передбачають
відповідальність за інші злочини проти порядку управління, особи
чи власності. Якщо психічне ставлення винного щодо людських жертв чи інших
тяжких наслідків було необережним, вчинене слід кваліфікувати
лише за ч.2 ст.189-5 Кримінального кодексу. Суди повинні мати на увазі, що умисне знищення або
пошкодження майна, яке належить працівнику правоохоронного органу,
а так само його близьким родичам, у зв'язку з виконанням ним
службових обов'язків, вчинене особою віком від 14 до 16 років
шляхом підпалу або іншим загальнонебезпечним способом чи таке, що
спричинило людські жертви або інші тяжкі наслідки, слід
кваліфікувати за ч.2 ст.145 Кримінального кодексу.
14. Під посяганням на життя, передбаченим ст.190-1 КК
( 2002-05 ), належить розуміти умисне вбивство або замах на
умисне вбивство хоча б однієї із зазначених у цій статті осіб.
Якщо такі дії вчинені у зв'язку з виконанням суддею або
працівником правоохоронного органу службових обов'язків чи у
зв'язку з діяльністю члена громадського формування з охорони
громадського порядку або військовослужбовця, пов'язаною з
охороною громадського порядку, вони кваліфікуються лише за
ст.190-1 КК. ( Абзац перший пункту 14 в редакції Постанови
Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97) від 03.12.97 )
( Абзац другий пункту 14 виключений на підставі Постанови
Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97) від 03.12.97 ) Якщо
цей злочин вчинено особою віком від 14 до 16 років, то залежно від
наслідків його слід кваліфікувати за п."в" ст.93 чи за ст.17 та
п."в" ст.93 Кримінального кодексу.
Замах на умисне вбивство осіб, зазначених у диспозиції
ст.190-1 Кримінального кодексу, може бути вчинено тільки з прямим
умислом. ( Абзац другий пункту 14 із змінами, внесеними згідно з
Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 ( v0012700-97 ) від
03.12.97 )
15. Звернути увагу судів на неприпустимість упередженого
ставлення до показань потерпілих у справах даної категорії, а
також їх невиправданої переоцінки. Показання цих осіб повинні
оцінюватись у сукупності з усіма іншими дослідженими доказами.
16. При постановленні вироку суди зобов'язані дотримуватись
вимог ст.323 Кримінально-процесуального кодексу ( 1003-05 ) про
обгрунтування висновків лише на тих доказах, які були розглянуті
в судовому засіданні, а також вживати заходів для з'ясування
причин та умов, що сприяли вчиненню злочинів даної категорії, і
реагувати на виявлені недоліки з метою їх усунення.
17. При розгляді справ про правопорушення, передбачені
статтями 185 і 185-7 Кодексу України про адміністративні
правопорушення ( 1002-05 ), судді зобов'язані перевіряти
правильність складення протоколу про адміністративне
правопорушення, наявність пояснень особи, яка притягається до
відповідальності, та свідків правопорушення, даних, що
характеризують цю особу, зокрема, чи притягалась вона раніше до
адміністративної відповідальності протягом року. У разі
відсутності зазначених даних матеріал підлягає поверненню органу
внутрішніх справ для належного оформлення. Звернути увагу суддів на необхідність суворого додержання
вимог статей 245, 280, 283 Кодексу України про адміністративні
правопорушення ( 1003-05 ), які зобов'язують до всебічного,
повного та об'єктивного з'ясування обставин кожної справи, до
встановлення обставин, що пом'якшують і обтяжують
відповідальність, до визначення розміру заподіяної шкоди та
перевірки інших обставин, що мають значення для правильного
вирішення справи, а також вимагають відображення цих обставин у
постанові. У мотивувальній частині постанови, поряд з поясненням
притягнутої до відповідальності особи, необхідно наводити
пояснення свідків, потерпілих, інші докази, що були досліджені у
справі і покладені в основу прийнятого рішення. Враховуючи, що стаття 185 Кодексу України про
адміністративні правопорушення передбачає відповідальність як за
злісну непокору законній вимозі працівника міліції, члена
громадських формувань з охорони громадського порядку чи
військовослужбовця, так і їх образу, суддя зобов'язаний зазначити
в постанові, за які конкретно правопорушення на винного накладено
адміністративне стягнення. ( Абзац четвертий пункту 17 із
змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N
12 ( v0012700-97 ) від 03.12.97 )



вгору