Про визнання недійсним талона відмови у митному оформленні вантажу
Постановление Верховного суда Украины; Дело от 01.04.20036/190н
Документ v_190700-03, текущая редакция — Принятие от 01.04.2003

                                                          
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
01.04.2003 Справа N 6/190н

Верховний Суд України на спільному засіданні колегій суддів,
розглянувши касаційну скаргу багатопрофільного
виробничо-упроваджувального акціонерного товариства (далі -
Товариство) на постанову Вищого господарського суду України від
16.01.2003 р. N 6/190н, В С Т А Н О В И В:
У травні 2002 року Товариство звернулося в господарський суд
Луганської області із позовом до Луганської митниці (далі -
Митниця) про визнання недійсним талона відмови у митному
оформленні вантажу від 21.05.2002 р. N 3/02 та зобов'язання
здійснити митне оформлення вантажу.
Позивач вказував, що на підставі контракту від 01.04.2002 р.
N 02.04.01, укладеного із закритим акціонерним товариством
(Росія), на митну територію України було ввезено товари. 21 травня
2002 року для митного оформлення вантажу надано документи, у тому
числі податковий вексель на суму податкового зобов'язання з
податку на додану вартість. Митниця відмовила у митному оформленні
вантажу, посилаючись на те, що податковий вексель видано без
дотримання вимог законодавства, зокрема постанови Кабінету
Міністрів України від 01.10.97 р. N 1104 ( 1104-97-п ) "Про
затвердження Порядку випуску, обігу та погашення векселів, які
видаються на суму податку на додану вартість при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України" (далі -
постанова КМУ від 01.10.97 р. N 1104) з доповненням, внесеним п. 9
постанови Кабінету Міністрів України від 10.01.2002 р. N 21
( 21-2002-п ) "Про заходи щодо забезпечення виконання Державного
бюджету України у I кварталі 2002 року" (далі - постанова КМУ від
10.01.2002 р. N 21). Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач
посилався на те, що п. 9 постанови КМУ від 10.01.2002 р. N 21
суперечить Закону України від 03.04.97 р. N 168/97-ВР
( 168/97-ВР ) "Про податок на додану вартість" (далі - Закон
N 168/97-ВР), а Уряд перевищив свої повноваження.
Митниця позов не визнавала, мотивуючи свої заперечення тим,
що податковий вексель може видаватися лише особою, яка відповідає
вимогам, встановленим п. 4 Порядку випуску, обігу та погашення
векселів, які видаються на суму податку на додану вартість при
ввезенні (пересиланні) товарів на митну територію України
( 1104-97-п ) (далі - Порядок). Надаючи податковий вексель,
Товариство документально не підтвердило дотримання вказаних вимог,
у зв'язку з чим Митниця не прийняла вантажну митну декларацію для
оформлення.
Рішенням господарського суду Луганської області від
02.07.2002 р. позов задоволено. Рішення вмотивовано тим, що право
платника податку надати органу митного контролю податковий вексель
передбачено п. 11.5 ст. 11 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ), і це
право не може обмежуватися додатковими умовами на рівні
підзаконного акта, яким є постанова КМУ від 10.01.2002 р. N 21
( 21-2002-п ).
Постановою Донецького апеляційного господарського суду від
10.10.2002 р. зазначене рішення скасовано, у позові відмовлено.
Постанова вмотивована тим, що згідно з Порядком ( 1104-97-п )
податковий вексель може бути видано лише особою, яка відповідає
певним вимогам, а саме:
є платником податку на додану вартість відповідно до вимог
статті 2 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР );
зареєстрована як платник податку на додану вартість згідно зі
статтею 9 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ) та внесена до реєстру
платників податку на додану вартість;
має індивідуальний податковий номер, присвоєний як платнику
податку на додану вартість;
має право на відшкодування податку на додану вартість з
бюджету за результатами попереднього звітного періоду, якщо така
заборгованість з відшкодування податку на додану вартість на день
видачі податкового векселя не погашена;
здійснює ввезення товарів за прямими договорами для власних
виробничих потреб. Особи, які не відповідають хоча б одній з цих
вимог, сплачують податок на додану вартість при ввезенні
(пересиланні) товарів на митну територію України в установленому
порядку без видачі податкового векселя.
Товариство не надало органу митного контролю документального
підтвердження того, що воно має право на відшкодування податку на
додану вартість з бюджету і товари ввезено для власних виробничих
потреб.
Суд також послався на статтю 48 Закону України "Про Державний
бюджет України на 2002 рік" ( 2905-14 ), відповідно до якої
заборонено здійснення розрахунків з бюджетом у негрошовій формі.
Постановою Вищого господарського суду України від 16.01.2003
р. N 6/190н зазначену постанову суду апеляційної інстанції
залишено без змін.
6 березня 2003 року Верховним Судом України за касаційною
скаргою Товариства порушено провадження з перегляду у касаційному
порядку постанови Вищого господарського суду України від
16.01.2003 р. N 6/190н. У касаційній скарзі ставиться питання про
скасування оскарженої постанови та припинення провадження у справі
з мотивів неправильного застосування норм матеріального права,
виявлення різного застосування Вищим господарським судом України
одного й того ж положення нормативно-правового акта у аналогічних
справах. На обгрунтування мотивів щодо неоднозначного застосування
судами п. 9 постанови КМУ від 10.01.2002 р. N 21 ( 21-2002-п )
зроблено посилання на постанову Вищого господарського суду України
від 10.09.2002 р. у справі N 25/144 ( v_144600-02 ).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши доводи
касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд
України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких
підстав.
Відповідно до пп. 3.1.2 п. 3.1 ст. 3 Закону N 168/97-ВР
( 168/97-ВР ) операції платників податку з ввезення товарів на
митну територію України є об'єктом оподаткування. Датою виникнення
податкових зобов'язань при ввезенні (імпортуванні) товарів є дата
оформлення ввізної митної декларації із зазначенням у ній суми
податку, що підлягає сплаті, але сплату податку може бути
відстрочено шляхом надання платником податку органу митного
контролю простого векселя на суму податкового зобов'язання
(податкового векселя). Зазначене право платника податку щодо
видачі за власним бажанням податкового векселя на суму податку на
додану вартість при ввезенні (пересиланні) товарів на митну
територію України передбачено п. 11.5 ст. 11 Закону N 168/97-ВР.
Цим пунктом також передбачено, що порядок випуску, обігу і
погашення податкових векселів встановлюється Кабінетом Міністрів
України. Такий Порядок затверджено постановою КМУ від 01.10.97 р.
N 1104 ( 1104-97-п ).
Відмовляючи у позові, суд апеляційної інстанції вмотивував
постанову посиланням на п. 9 постанови КМУ від 10.01.2002 р. N 21
( 21-2002-п ), яким п. 4 Порядку ( 1104-97-п ) доповнено
положеннями щодо вимог до платника податку у зв'язку з видачею ним
податкового векселя. Цими доповненнями передбачалося, що
податковий вексель може бути видано особою, яка:
має право на відшкодування податку на додану вартість з
бюджету за результатами попереднього звітного періоду, якщо така
заборгованість з відшкодування податку на додану вартість на день
видачі податкового векселя не погашена;
здійснює ввезення товарів за прямими договорами для власних
виробничих потреб.
Оскільки при наданні Митниці податкового векселя Товариством
не було підтверджено додержання зазначених вимог, суд апеляційної
інстанції визнав, що Митниця правомірно відмовила у митному
оформленні вантажу, а Вищий господарський суд України з цим
погодився.
При цьому суд касаційної інстанції не врахував, що постановою
Вищого господарського суду України від 10.09.2002 р. у справі
N 25/144 ( v_144600-02 ) за позовом корпорації до Кабінету
Міністрів України про визнання недійсним п. 9 постанови КМУ від
10.01.2002 р. N 21 ( 21-2002-п ) залишено в силі рішення
господарського суду м. Києва від 22.03.2002 р., яким позов
задоволено, п. 9 постанови КМУ від 10.01.2002 р. N 21 визнано
недійсним. Ухвалою Верховного Суду України від 28.11.2002 р.
відмовлено у порушенні касаційного провадження за касаційною
скаргою Кабінету Міністрів України на постанову Вищого
господарського суду України від 10.09.2002 р. Відповідно до
частини третьої статті 111-11 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) зазначена постанова Вищого
господарського суду України набрала законної сили з дня її
прийняття.
Вищий господарський суд України також не звернув уваги на
неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень
статті 48 Закону України "Про Державний бюджет України на 2002
рік" ( 2905-14 ) до відносин, що виникають у зв'язку з наданням
платником податку податкового векселя органу митного контролю.
Механізм погашення податкових векселів, встановлений п. 11.5 ст.
11 Закону N 168/97-ВР ( 168/97-ВР ), не передбачає розрахунків з
бюджетом у вексельній формі. За правилами цього пункту сума,
зазначена у податковому векселі, включається до суми податкових
зобов'язань платника податку у податковому періоді, на який
припадає тридцятий календарний день з дня надання такого векселя
органу митного контролю. При цьому податковий вексель вважається
погашеним, а сума податку, визначеного у векселі, окремо до
бюджету не сплачується та враховується у розрахунках податкових
зобов'язань за результатами податкового періоду, в якому вексель
погашено.
Враховуючи помилкове застосування судами касаційної та
апеляційної інстанцій норм матеріального права, що призвело до
неправильного вирішення спору, ухвалені ними судові рішення
підлягають скасуванню, а законне й обгрунтоване рішення суду
першої інстанції - залишенню в силі.
Керуючись статтями 111-17 - 111-20 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), Верховний Суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу багатопрофільного
виробничо-упроваджувального акціонерного товариства задовольнити.
Постанову Вищого господарського суду України від 16.01.2003
р. N 6/190н та постанову Донецького апеляційного господарського
суду від 10.10.2002 р. скасувати, а рішення господарського суду
Луганської області від 02.07.2002 р. залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.



вверх