Документ v_184600-07, текущая редакция — Принятие от 28.03.2007

                 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
ІНФОРМАЦІЙНИЙ ЛИСТ
28.03.2007 N 01-8/184
Господарські суди України

Про деякі питання практики
застосування господарськими судами
законодавства про інформацію

У зв'язку з виникненням у судовій практиці питань, пов'язаних
із застосуванням господарськими судами законодавства про
інформацію, вважаємо за необхідне звернути увагу на таке.
1. Інформація, тобто документовані або публічно оголошені
відомості про події та явища, що мали або мають місце у
суспільстві, державі та навколишньому середовищі, є видом
нематеріальних благ, щодо якого можуть виникати цивільні права і
відносини. Порядок використання інформації та захисту права на неї
встановлюється законом.
Основні правила щодо ведення інформаційної діяльності, тобто
одержання, використання, поширення та зберігання інформації і
захисту прав суб'єктів інформаційних відносин містяться у статтях
32 і 34 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а також у Цивільному
кодексі України ( 435-15 ) (далі - ЦК), Законах України "Про
інформацію" ( 2657-12 ), "Про друковані засоби масової інформації
(пресу) в Україні" ( 2782-12 ), "Про телебачення і радіомовлення"
( 3759-12 ), "Про інформаційні агентства" ( 74/95-ВР ), "Про
державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист
журналістів" ( 540/97-ВР ), "Про науково-технічну інформацію"
( 3322-12 ), "Про захист від недобросовісної конкуренції"
( 236/96-ВР ), "Про захист інформації в
інформаційно-телекомунікаційних системах" ( 80/94-ВР ), "Про
державну статистику" ( 2614-12 ), "Про бібліотеки і бібліотечну
справу" ( 32/95-ВР ), "Про Національний архівний фонд та архівні
установи" ( 3814-12 ), "Про державну таємницю" ( 3855-12 ), "Про
Національну систему конфіденційного зв'язку" ( 2919-14 ), "Про
банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ), "Про Державну службу
спеціального зв'язку та захисту інформації України" ( 3475-15 ).
2. За режимом доступу інформація поділяється на відкриту
інформацію та інформацію з обмеженим доступом. У свою чергу,
інформація з обмеженим доступом за своїм правовим режимом
поділяється на таємну і конфіденційну.
До таємної інформації належить інформація, що містить
відомості, які становлять державну та іншу передбачену законом
таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і
державі, а тому доступ до неї здійснюється відповідно до законів
про цю інформацію. До кола таємної інформації відносяться,
зокрема: секретна інформація, що визнається державною таємницею в
установленому Законом України "Про державну таємницю" ( 3855-12 )
порядку; інформація, що визнається банківською таємницею (стаття
1076 ЦК ( 435-15 ), статті 60-62 Закону України "Про банки і
банківську діяльність" ( 2121-14 ); відомості, що становлять
лікарську таємницю (стаття 40 Основ законодавства України про
охорону здоров'я ( 2801-12 ), таємницю усиновлення (стаття 226
Сімейного кодексу України ( 2947-14 ), адвокатську таємницю
(стаття 9 Закону України "Про адвокатуру" ( 2887-12 ) та таємницю
вчинюваних нотаріальних дій (стаття 8 Закону України "Про
нотаріат" ( 3425-12 ).
Конфіденційна інформація - це відомості, які знаходяться у
володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи
юридичних осіб і поширюються за їх бажанням відповідно до
передбачених ними умов. Особи, які володіють конфіденційною
інформацією, самостійно визначають режим доступу до неї, включаючи
належність її до категорії конфіденційної, та встановлюють для неї
систему (способи) захисту. До кола конфіденційної інформації у
сфері господарської (підприємницької) діяльності відноситься
інформація, що визнається такою законом (стаття 862 ЦК ( 435-15 ),
комерційна таємниця (статті 505-508 ЦК) та "ноу-хау" (стаття 1
Закону України "Про інвестиційну діяльність" ( 1560-12 ).
До інформації з обмеженим доступом відноситься також
інформація в інформаційних, телекомунікаційних та
інформаційно-телекомунікаційних системах, режим доступу до якої та
порядок використання визначено у Законі України "Про захист
інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах"
( 80/94-ВР ).
3. Судам слід відрізняти право суб'єктів інформаційних
відносин на інформацію від права власності на інформацію як об'єкт
цивільних прав (стаття 177 ЦК ( 435-15 ). Обсяг повноважень
власника на інформацію визначено у статті 38 Закону України "Про
інформацію" ( 2657-12 ). Власник має право, зокрема, на реалізацію
належної йому інформації як товару у формі інформаційного продукту
чи інформаційної послуги. Відносини щодо обороту інформації
регулюються чинним цивільним та господарським законодавством
(статті 39-41 Закону України "Про інформацію").
У визначенні категорій суб'єктів у сфері інформації та обсягу
судового захисту, що може бути отриманий ними у разі порушення їх
прав у позадоговірних відносинах, слід враховувати відповідно
приписи статей 7 і 42 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 )
та статті 200 ЦК ( 435-15 ) і частини першої статті 49 Закону
України "Про інформацію".
Основними учасниками відносин у сфері інформації є: автори,
споживачі, поширювачі, зберігачі (охоронці) інформації.
4. Згідно з положеннями статті 23 ЦК ( 435-15 ) особа має
право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок
порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні
честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації
фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини першої статті 91 ЦК ( 435-15 ) юридична
особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну
правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю
природою можуть належати лише людині. Право на повагу до гідності
та честі відноситься до особистих немайнових прав фізичної особи,
які не мають економічного змісту (статті 269, 270 ЦК).
За змістом статей 23 та 201 ЦК ( 435-15 ), а також статті 8
Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"
( 236/96-ВР ) право на повагу до ділової репутації може за своєю
природою належати будь-якому господарюючому суб'єкту (підприємцю).
Згідно зі статтею 55 Господарського кодексу України ( 436-15 )
суб'єктами господарювання можуть бути як юридичні, так і фізичні
особи. Тому усі підприємці - як фізичні, так і юридичні особи, -
мають право на відшкодування моральної шкоди внаслідок приниження
їх ділової репутації та на звернення до господарського суду з
відповідними позовами з додержанням визначених Господарським
процесуальним кодексом України ( 1798-12 ) (далі - ГПК) вимог щодо
підвідомчості господарських спорів.
Настання відповідальності за вчинення дій, зазначених у
статті 8 Закону України "Про захист від недобросовісної
конкуренції" ( 236/96-ВР ), з урахуванням змісту статті 1
названого Закону можливе лише за умови скоєння відповідного
правопорушення у сфері конкуренції.
5. Визначення змісту ділової репутації залежить від природи
її суб'єкта.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про банки і банківську
діяльність" ( 2121-14 ) стосовно фізичної особи визначено, що у
цьому Законі ділова репутація - це сукупність підтвердженої
інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про
професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та
відповідність її діяльності вимогам закону.
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її
фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших
належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її
товарів та послуг.
Грошовий еквівалент ділової репутації може бути виражений у
формі гудвілу, який згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України
"Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ) є
нематеріальним активом, вартість якого визначається як різниця між
балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною
вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок
використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на
ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.
Гудвіл як нематеріальний актив підлягає бухгалтерському
обліку відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку
19 "Об'єднання підприємств", затвердженого наказом Міністерства
фінансів України від 07.07.1999 N 163 ( z0499-99 ) і
зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23.07.1999
N 499/3792.
6. Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання
(підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних
або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи
результати його господарської (підприємницької) діяльності у
зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.
Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб'єктам
господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами
потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами статей 1166 та
1167 ЦК ( 435-15 ). Положення цих норм щодо конкретних категорій
поширювачів інформації можуть бути конкретизовані в окремих
законах.
У разі відсутності у суб'єкта господарювання бухгалтерського
обліку гудвілу як нематеріального активу такий суб'єкт
господарювання не позбавлений права доводити розмір грошового
еквіваленту приниження ділової репутації іншими доказами. У
випадках виникнення в зв'язку з цим питань, роз'яснення яких
потребує спеціальних знань, господарський суд може згідно із
статтею 41 ГПК ( 1798-12 ) призначити відповідну судову
експертизу.
7. Поширювачі інформації, які відносяться до категорії
засобів масової інформації, звільняються від відповідальності, а
тому не відшкодовують майнової чи моральної шкоди у випадках,
передбачених статтею 42 Закону України "Про друковані засоби
масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ), статтею 35
Закону України "Про інформаційні агентства" ( 74/95-ВР ) та
статтею 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової
інформації та соціальний захист журналістів" ( 540/97-ВР ).
Такими випадками, зокрема, є публікація (поширення)
відомостей, одержаних від інформаційних агентств або якщо вони є
дослівним відтворенням офіційних виступів посадових осіб державних
органів, організацій і об'єднань громадян чи дослівним
відтворенням матеріалів, опублікованих іншим друкованим засобом
масової інформації з посиланням на нього.
Визначення масової інформації та її засобів викладено у
статті 20 Закону України "Про інформацію" ( 2657-12 ).
У вирішенні питання про те, чи є виступ відповідної посадової
особи офіційним господарському суду слід виходити, зокрема, з
того, чи здійснюється такий виступ у зв'язку з виконанням даною
особою своїх посадових (службових) обов'язків.
8. За змістом приписів статті 91 ЦК ( 435-15 ) право на
спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 ЦК,
належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених
законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти
поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого
суб'єкта (підприємця). Право юридичних осіб, державних органів і
органів місцевого самоврядування на спростування недостовірної
інформації передбачено приписами статті 37 Закону України "Про
друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 )
та статті 33 Закону України "Про інформаційні агентства"
( 74/95-ВР ).
У вирішенні відповідних спорів господарським судам необхідно
виходити з того, що недостовірність негативної інформації є
правовою презумпцією.
Згідно з частиною третьою статті 277 ЦК ( 435-15 ) негативна
інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо
особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Поряд з цим
відповідно до частини п'ятої статті 35 ГПК ( 1798-12 ) факти, які
відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при
розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в
загальному порядку. Отже, тягар доказування достовірності
негативної інформації про позивача покладається на відповідача, а
на позивача покладено лише обов'язок доказування факту поширення
такої інформації відповідачем. Цей висновок узгоджується з
приписом абзацу першого частини другої статті 302 ЦК.
Питання про те, чи має поширена про дану особу інформація
негативною стосовно неї, вирішується у кожному випадку з
урахуванням обставин конкретної справи.
Загальні порядок та способи спростування особою поширеної нею
недостовірної інформації передбачено у статті 277 ЦК ( 435-15 ). У
статті 37 Закону України "Про друковані засоби масової інформації
(пресу) в Україні" ( 2782-12 ) та статті 33 Закону України "Про
інформаційні агентства" ( 74/95-ВР ) конкретизовано порядок і
способи спростування засобами масової інформації поширеної ними
інформації.
9. ЦК ( 435-15 ), на відміну від Цивільного кодексу
Української РСР ( 1540-06 ) 1963 року, допускається відшкодування
моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не
відповідають дійсності або викладені неправдиво, без їх
попереднього спростування. Отже, особа, чиї права або інтереси
порушено поширенням недостовірної інформації, має право з
урахуванням правил ГПК ( 1798-12 ) подавати до господарського суду
об'єднані позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди,
завданої її поширенням, та про спростування недостовірної
інформації чи окремо будь-яку з цих вимог за власним вибором.
10. У справах про відшкодування моральної шкоди та
спростування недостовірної інформації, поширеної засобом масової
інформації, суди мають з'ясовувати, чи є відповідач належним. Так,
згідно з вимогами статті 21 Закону України "Про друковані засоби
масової інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) відповідальною
за поширення відомостей друкованим засобом масової інформації, що
можуть завдати шкоди інтересам інших осіб, є редакція цього засобу
або інша установа, що виконує її функції. Тому в разі поширення
названої інформації позов до видавця друкованого засобу масової
інформації не може бути задоволено, крім випадків коли установчими
документами цього засобу передбачено поєднання особою функцій
видавця і редакції.
11. За змістом приписів статті 91 ЦК ( 435-15 ) право на
заборону поширення інформації, передбачене статтею 278 ЦК,
належить не лише фізичним, але й юридичним особам, оскільки це
право може бути використано господарюючим суб'єктом (підприємцем)
як спосіб судового захисту проти можливого поширення інформації,
що шкодить його діловій репутації.
12. Позови про захист ділової репутації слід відрізняти від
позовів про відшкодування шкоди від недобросовісної та
неправомірної порівняльної реклами. Способи захисту від цих
порушень передбачені Законом України "Про рекламу" ( 270/96-ВР ).
13. У разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді,
доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та
законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні
позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця
інформація. Дані про власника веб-сайту можуть бути витребувані
відповідно до вимог статей 30 та 65 ГПК ( 1798-12 ) від товариства
з обмеженою відповідальністю "Хостмайстер", яке на даний час
адмініструє систему реєстрації та обліку доменних назв і адресу
українського сегмента мережі Інтернет. Після здійснення заходів,
пов'язаних з переделегуванням прав адміністрування, ці функції має
здійснювати об'єднання "Український мережевий інформаційний
центр".
Якщо інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації суб'єкта
господарювання, було розповсюджено на Інтернет-сайті (хоча б і не
зареєстрованому як засіб масової інформації) і судом встановлено,
що така інформація не відповідає дійсності, то згідно з судовим
рішенням її має бути спростовано на тому ж самому сайті з
додержанням вимог, визначених частинами третьою-шостою статті 37
Закону України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в
Україні" ( 2782-12 ).
У разі коли відповідну інформацію розповсюджено у вигляді
повідомлень не власником сайту, доступ до якого є вільним, а
третіми особами, що є анонімними, то відповідальність за таке
розповсюдження інформації та завдану у зв'язку з цим шкоду діловій
репутації суб'єкта господарювання має нести саме власник сайту,
оскільки його діяльність створила технологічні можливості та умови
для поширення негативної інформації, яка не відповідає дійсності
та порушує права і законні інтереси особи.
14. За порушення майнових прав інтелектуальної власності на
комерційну таємницю чи прав на "ноу-хау", зокрема, шляхом
добування протиправним способом чужої комерційної інформації,
розголошення її без згоди особи, уповноваженої на те, чи схилення
до її розголошення або використання чужої комерційної інформації
без згоди уповноваженої особи, власник цієї інформації має право
на відшкодування завданих майнової та моральної шкоди відповідно
до правил статей 1166 та 1167 ЦК ( 435-15 ). Така цивільна
відповідальність може наставати і в разі вчинення дій, зазначених
у главі 4 Закону України "Про захист від недобросовісної
конкуренції" ( 236/96-ВР ). Проте не може бути застосовано
відповідальності за збирання, розголошення чи використання
відомостей, які не можуть належати до кола комерційної таємниці
згідно з приписами постанови Кабінету Міністрів України від
09.08.1993 N 611 ( 611-93-п ) "Про перелік відомостей, що не
становлять комерційної таємниці".
У вирішенні спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної
шкоди, завданої поширенням негативної інформації про суб'єкта
господарювання, господарський суд в кожному конкретному випадку
повинен з'ясовувати, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяні
йому втрати немайнового характеру та чим він обгрунтовує розмір
компенсації такої шкоди, що підлягає стягненню.
15. До вимог про відшкодування майнової чи моральної шкоди,
завданої поширенням або розголошенням інформації, що порушує права
чи інтереси іншої особи, застосовується загальна позовна давність
тривалістю у три роки.
До вимог про спростування недостовірної інформації, вміщеної
у засобах масової інформації, застосовується спеціальна позовна
давність в один рік відповідно до пункту 2 частини другої статті
258 ЦК ( 435-15 ). У цьому разі позовна давність обчислюється від
дня вміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від
дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості.
До вимог про спростування недостовірної інформації, поширеної
іншими категоріями поширювачів інформації, застосовується загальна
позовна давність тривалістю у три роки.
16. Спори, що виникають між суб'єктами інформаційних
відносин, підвідомчі господарським судам, якщо обома їх сторонами
є особи, визначені у статті 1 ГПК ( 1798-12 ). Судам слід
враховувати, що згідно з приписом абзацу другого частини четвертої
статті 277 ЦК ( 435-15 ) поширювачем інформації, яку подає
посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових
(службових) обов'язків, вважається юридична особа, в якій вона
працює.
Позовні вимоги юридичних осіб та громадян, які набули статусу
суб'єкта підприємницької діяльності, до архівних, бібліотечних,
музейних установ тощо про усунення перешкод у доступі до відкритої
інформації відносяться до компетенції господарських судів
(статті 1 та 12 ГПК ( 1798-12 ). Спори між учасниками
господарських товариств та товариствами щодо надання інформації
про діяльність товариства підвідомчі господарським судам, якщо
позивачами є особи, визначені у статті 1 ГПК.
У зв'язку з тим, що статтею 21 Закону України "Про
інформацію" ( 2657-12 ) до офіційної документованої інформації
віднесено інформацію державних органів та органів місцевого і
регіонального самоврядування, яка створюється в процесі поточної
діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів
місцевого і регіонального самоврядування, розгляд скарг громадян
та юридичних осіб на відмову в задоволенні інформаційного запиту
щодо доступу до офіційних документів або відстрочку задоволення
цього запиту (статті 32-35 Закону України "Про інформацію")
належить до компетенції адміністративних судів (пункт 1 частини
першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ).
Заступник Голови Вищого
господарського суду України В.Москаленко



вверх