Про закриття виконавчого провадження
Постановление Верховного суда Украины; Дело от 16.09.20035/163
Документ v5_16700-03, текущая редакция — Принятие от 16.09.2003

                                                          
ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
Іменем України
16.09.2003 Справа N 5/163

Верховний Суд України на засіданні суддів Судової палати у
господарських справах у складі: <...> за участі представників позивача: Гранюк О.М., Іванченко І.А., Косміна А.Ф., відповідача: Жовноватюка О.М., переглянувши у відкритому судовому засіданні за касаційними
скаргами Акціонерного комерційного банку "Росток Банк" (далі -
Банк) та Колективного підприємства "Київтрактородеталь" (далі -
Підприємство) постанову Вищого господарського суду України від
4 червня 2003 р. у справі за скаргою Банку на постанову про
закриття виконавчого провадження Відділу державної виконавчої
служби Жовтневого районного управління юстиції м. Києва
(далі - ВДВС) від 2 серпня 2001 р., В С Т А Н О В И В:
Скарга до Господарського суду м. Києва була подана 5 квітня
2002 р. на підставі ст. 121-2 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) (далі - ГПК України) і мотивована тим,
що ВДВС безпідставно закрив виконавче провадження з примусового
виконання виконавчого напису нотаріуса від 11 серпня 2000 р., що
був здійснений на переказному векселі N 3226920084, законним
держателем якого є Банк. Відтак, скаржник просив зазначену
постанову скасувати і зобов'язати ВДВС відновити виконавче
провадження щодо стягнення з Підприємства 1 741 099 грн. 06 коп.
вексельного боргу.
Ухвалою від 14 січня 2003 р. скаргу Банку задоволено.
Постановою від 25 лютого 2003 р. Київський апеляційний
господарський суд ухвалу суду першої інстанції скасував, а в
задоволенні скарги відмовив. Постанова обгрунтована тим, що
оскаржувану постанову ВДВС виніс на підставі постанови Вищого
арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. та ухвали від
2 серпня 2001 р. N 04-1/11-18/178, якими акцепт переказного
векселя N 3226920084 було визнано недійсним, а ВДВС роз'яснено про
необхідність закриття виконавчого провадження щодо стягнення з
Підприємства за вказаним векселем.
Оскаржуваною постановою Вищий господарський суд України
постанову апеляційного суду і ухвалу суду першої інстанції
скасував, а справу передав на новий розгляд, обгрунтувавши її тим,
що відповідно до ст. 121-2 ГПК України ( 1798-12 ) може бути
подана скарга на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої
служби лише щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських
судів, а тому до господарського суду не можуть подаватися скарги,
що стосуються примусового виконання виконавчих написів нотаріусів.
Тому дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо
примусового виконання виконавчих написів нотаріусів можуть бути
оскаржені до господарського суду в позовному порядку, якщо
учасниками спору є юридичні особи.
Суд касаційної інстанції, крім того, не погодився з висновком
апеляційного суду про те, що суд першої інстанції неправильно
відновив процесуальний строк на подання скарги, виходячи при цьому
з того, що повноваження щодо визнання причин пропуску
встановленого законом процесуального строку поважними та прийняття
рішення про його відновлення належить виключно суду, що приймає до
свого провадження позовну заяву, апеляційну чи касаційну скарги,
скарги на дії Державної виконавчої служби.
Банк і Підприємство просять постанову Вищого господарського
суду України скасувати, мотивуючи касаційні скарги неправильним
застосуванням судом норм матеріального і процесуального права.
Банк вважає, що Вищий господарський суд України не мав права
скасовувати постанову апеляційного суду і ухвалу суду першої
інстанції на зазначених підставах і передавати справу на новий
розгляд, оскільки такі підстави відсутні в частині другій ст. 111
ГПК України ( 1798-12 ). Крім того, він звертає увагу на те, що
суд не здійснив перегляд оскаржуваної постанови в межах підстав,
зазначених у касаційній скарзі, а обмежився висновками
процесуального характеру. Тому, на його думку, постанови
касаційного та апеляційного судів підлягають скасуванню, а ухвала
суду першої інстанції має лишитись в силі.
Підприємство просить скасувати постанову Вищого
господарського суду України, виходячи з того, що скарга на дії чи
бездіяльність органів Державної виконавчої служби подається
протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії; Банк подав
скаргу через вісім місяців після прийняття оскаржуваної постанови;
встановлений ст. 121 десятиденний строк є процесуальним і
відповідно до ст. 53 ГПК України ( 1798-12 ) може бути відновлений
за наявності поважних причин пропуску за заявою сторони, прокурора
чи з ініціативи суду; Банк такої заяви не подавав, а у справі
відсутні будь-які докази поважності причин пропуску строку
оскарження. У зв'язку з цим воно просить всі ухвалені у справі
судові рішення скасувати, а справу передати на новий розгляд.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників
сторін, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги,
перевіривши матеріали справи, Верховний Суд України вважає, що
касаційна скарга Банку підлягає задоволенню, а касаційна скарга
Підприємства відхиленню на таких підставах.
Скасовуючи ухвалені у справі постанову апеляційного суду та
ухвалу суду першої інстанції, Вищий господарський суд України
дійшов помилкового висновку про те, що постанова ВДВС про закриття
виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису
нотаріуса на переказному векселі, законним держателем якого є
Банк, може бути оскаржена до господарського суду в позовному
порядку, а не в порядку, встановленому ст. 121-2 ГПК України
( 1798-12 ).
Відповідно до ч.1 ст. 121-2 ГПК України ( 1798-12 ) скарги на
дії органів Державної виконавчої служби можуть бути подані
стягувачем щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських
судів.
Господарськими судами встановлено і це підтверджується
матеріалами справи, що ВДВС прийняв оскаржувану постанову на
виконання постанови Вищого арбітражного суду України від 27 червня
2001 р., якою акцепт переказного векселя було визнано недійсним,
та ухвали Вищого господарського суду України від 2 серпня 2001 р.,
якою роз'яснювалось, що вчинення якихось дій щодо виконання
зазначеного векселя є нечинним, і у зв'язку з чим виконавче
провадження підлягає закриттю.
Тому скаргу на постанови ВДВС до господарського суду на
підставі ст. 121-2 ГПК України ( 1798-12 ) Банк подав правомірно.
На дату подання Банком скарги (5 квітня 2002 р.) та ухвалення
у справі судових рішень названу постанову Вищого арбітражного суду
України Верховний Суд України скасував (постанова від 18 березня
2002 р. у справі N 3-108к01/9), а ухвалу від 2 серпня 2001 р.
визнав у зв'язку з цим нечинною.
Відтак, склалася обставина, що підстави для закриття
виконавчого провадження відпали, а відповідно до ст. 38 Закону
України "Про виконавче провадження" ( 606-14 ) закрите виконавче
провадження не може бути розпочате знову, крім випадків,
передбачених цим Законом.
Згідно з частиною першою ст. 41 названого Закону ( 606-14 ),
якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого
провадження визнана судом незаконною виконавче провадження
підлягає відновленню.
Господарський суд першої інстанції скаргу Банку задовольнив,
відновив строк на подання скарги з ініціативи суду, оскаржувану
постанову визнав незаконною і зобов'язав ВДВС відновити виконавче
провадження, дійшовши при цьому правильного висновку про те, що у
нього не було законних підстав для його закриття, зокрема тих, що
передбачені в ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження"
( 606-14 ).
При ухваленні постанови апеляційний суд не дав належної
юридичної оцінки факту скасування Верховним Судом України
постанови та ухвали Вищого арбітражного (господарського) судів
України, які послужили підставою для закриття виконавчого
провадження, а відтак помилково зробив висновок про те, що
скасовані судові акти господарського суду були законними
підставами для закриття виконавчого провадження, оскільки такі
підстави відсутні в ст. 37 Закону України "Про виконавче
провадження" ( 606-14 ).
Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги Банку
обгрунтовані, а тому ухвалені у справі постанови Вищого
господарського суду України та Київського апеляційного
господарського суду підлягають скасуванню, а ухвала Господарського
суду м. Києва має залишитись у силі.
Доводи касаційної скарги Підприємства про те, що суд першої
інстанції безпідставно відновив з власної ініціативи пропущений
Банком 10-денний термін на подання скарги на дії ВДВС, позаяк у
справі відсутні будь-які докази поважності причин пропуску, до
уваги не приймаються, оскільки відповідно до ст. 53 ГПК України
( 1798-12 ) пропущений процесуальний строк може бути відновлений з
ініціативи господарського суду, якщо причина пропуску буде визнана
ним поважною.
Відновлюючи зазначений строк, суд виходив з того, що
Верховний Суд України постанову про скасування постанови Вищого
арбітражного суду України від 27 червня 2001 р. та про визнання
нечинною його ухвали від 2 серпня 2001 р., які ВДВС взяв за основу
для закриття виконавчого провадження, ухвалив 18 березня 2002 р.,
а скаргу про визнання незаконною постанови ВДВС Банк подав 5
квітня 2002 р.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 111-17 - 111-20
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ),
Верховний Суд України П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства банку "Росток Банк"
задовольнити, постанову Вищого господарського суду України від
4 червня 2003 р. та постанову Київського апеляційного
господарського суду від 25 лютого 2003 р. скасувати, ухвалу
Господарського суду м. Києва від 14 січня 2003 р. залишити в силі.
Касаційну скаргу СП "Київтрактородеталь" відхилити.
Постанова остаточна і оскарженню не підлягає.



вверх