Про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки
Вищий господарський суд; Постановление, Дело от 12.06.20083/414-5067
Документ v5067600-08, текущая редакция — Принятие от 12.06.2008

                                                          
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.06.2008 Справа N 3/414-5067
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.08.2008
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючого: Першикова Є.В.,
суддів: Данилової Т.Б.,
Ходаківської І.П.,
розглянувши Тернопільської об'єднаної державної
касаційну скаргу податкової інспекції
(далі - Інспекція)
на постанову Львівського апеляційного
господарського суду
від 06.03.08
у справі N 3/414-5067
господарського суду Тернопільської області
за позовом суб'єкта підприємницької діяльності -
фізичної особи Тран Ван Ван
(далі - Підприємець)
до Тернопільської міської ради
(далі - Міськрада),
Інспекції
про визнання недійсним п. 5 договору
оренди земельної ділянки
від 28.03.02
В засіданні взяли участь представники:
- позивача: Білецький М.Й.
(за дов. N 2292 (866257)
від 05.03.08)
- у судовому засіданні 12.06.08;
- відповідачів: Міськради:
не з'явились;
Інспекції:
Трофимчук М.О.
(за дов. N 84550/7/10-015
від 20.12.04)
- у судовому засіданні
29.05.08, 12.06.08.
Ухвалою від 24.04.08 колегії суддів Вищого господарського
суду України у складі: головуючого - Першикова Є.В., суддів -
Данилової Т.Б., Муравйова О.В., касаційна скарга Інспекції
N 2323417/10-015 від 03.04.08 була прийнята до провадження та
призначена до розгляду у судовому засіданні на 29.05.08, без
початку перегляду справи по суті.
У зв'язку з перебуванням судді Данилової Т.Б. у черговій
відпустці, розпорядженням від 28.05.08 заступника Голови Вищого
господарського суду України для перегляду у касаційному порядку
справи N 3/414-5067 господарського суду Тернопільської області,
призначеної до розгляду у судовому засіданні на 29.05.08, створено
колегію суддів Вищого господарського суду України у складі:
головуючий - Першиков Є.В., судді - Муравйов О.В.,
Ходаківська І.П.
Взявши до уваги клопотання Підприємця про перенесення
розгляду справи, ухвалою суду від 29.05.08 розгляд справи було
відкладено на 12.06.08.
З урахуванням значної завантаженості судді Муравйова О.В. та
виходом судді Данилової Т.Б. з відпустки розпорядженням заступника
Голови Вищого господарського суду України від 11.06.08 для
перегляду даної справи, призначеної до розгляду у судовому
засіданні на 12.06.08, створено колегію суддів Вищого
господарського суду України у складі: головуючий - Першиков Є.В.,
судді - Данилова Т.Б., Ходаківська І.П.
Про вказані обставини представників сторін було повідомлено
на початку судового засідання 12.06.08. Відводів складу колегії
суддів Вищого господарського суду України, яка переглядає справу в
касаційному порядку, не заявлено.
За згодою представників сторін, відповідно до ч. 2 ст. 85 та
ч. 1 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) у судовому засіданні 12.06.08 було оголошено лише
вступну та резолютивну частини постанови Вищого господарського
суду України.
Рішенням від 27.12.07 господарського суду Тернопільської
області (з урахуванням ухвали від 18.01.08 про виправлення описки)
(суддя Турецький І.М.) позовні вимоги Підприємця задоволено.
Визнано частково недійсним з моменту укладення, як такий, що
суперечить чинному законодавству пункт 5 договору від 28.03.02
оренди земельної ділянки (розташованої за адресою: м. Тернопіль,
вул. Поліська, 12), укладеного між Міськрадою та Підприємцем, в
частині оплати орендної плати з 28.03.02 до 28.03.05.
З Міськради на користь Підприємця стягнуто 85,00 грн.
державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу.
Постановою від 06.03.08 Львівського апеляційного
господарського суду (колегія суддів у складі: головуючий -
Кордюк Г.Т., судді - Давид Л.Л., Мурська Х.В.) рішення від
27.12.07 господарського суду Тернопільської області залишено без
змін, а апеляційну скаргу Інспекції - без задоволення.
Вказані судові рішення мотивовані положеннями ст. 28 Закону
України "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного
будівництва" ( 1953-14 ), якою передбачено, що покупець об'єкта
незавершеного будівництва з моменту придбання об'єкта протягом
строку будівництва, визначеного умовами приватизації, звільняється
від плати за землю щодо земельної ділянки, на якій знаходиться цей
об'єкт.
Не погодившись з рішеннями попередніх судових інстанцій,
Інспекція звернулась до Вищого господарського суду України з
касаційною скаргою в якій просить рішення від 27.12.07
господарського суду Тернопільської області та постанову від
06.03.08 Львівського апеляційного господарського суду скасувати, а
справу направити на новий розгляд для розгляду за правилами
Кодексу адміністративного судочинства України ( 2747-15 ).
Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що при винесенні
оскаржених судових актів було порушено норми матеріального та
процесуального права, а саме: ст. 2 Закону України "Про плату за
землю" ( 2535-12 ), п. 1 ст. 80 Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ), ст. 17 Кодексу адміністративного
судочинства України ( 2747-15 ).
Зокрема, скаржник звертає увагу на те, що ухвалою від
02.02.06 Вищого адміністративного суду України було визнано
правомірним стягнення з Підприємця несплаченої суми орендної плати
згідно оскарженого у даній справі п. 5 договору оренду земельної
ділянки.
На день розгляду справи у судовому засіданні письмові відзиви
на касаційну скаргу від Підприємця та Міськради не надійшли, разом
з тим згідно ст. 111-2 Господарського процесуального кодексу
України ( 1798-12 ) відсутність відзиву на касаційну скаргу
(подання) не перешкоджає перегляду судового рішення, що
оскаржується.
Присутній у судовому засіданні 12.06.08 представник
Підприємця щодо доводів, викладених у касаційній скарзі,
заперечував, вважаючи їх безпідставними, у зв'язку з чим просив
касаційну скаргу Інспекції залишити без задоволення, а оскаржені
судові рішення - без змін.
Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши
пояснення представників сторін, суддю-доповідача по справі,
проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи
правильність застосування судами норм матеріального та
процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду
України дійшла до висновку, що касаційна скарга задоволенню не
підлягає з наступних підстав.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями на підставі
матеріалів справи, 04.01.02 між Регіональним відділенням Фонду
державного майна України по Тернопільській області (Продавець) та
Підприємцем (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу
N КПОНБ-0070 згідно умов якого, останній придбав у власність
об'єкт незавершеного будівництва - Тернопільську меблеву фабрику,
що знаходиться за адресою: м. Тернопіль, вул. Поліська, на
земельній ділянці площею 8,0 га. При цьому, встановлено, що
п. 5.2.2 зазначеного договору передбачено завершення будівництва
об'єкта протягом п'яти років.
Разом з тим, встановлено, що в квітні 2005 року частина
об'єкту, придбаного Підприємцем згідно договору від 04.01.02, була
здана в експлуатацію.
На підставі наданих сторонами доказів по справі встановлено,
що 28.03.02 між Міськрадою (Орендодавець) та Підприємцем було
укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею
8,5360 га, яка розташована в м. Тернополі за адресою
вул. Поліська, 12 (далі Договір).
Водночас, встановлено, що відповідно до п. 5 Договору орендна
плата за землю вноситься землекористувачем за базовий податковий
(звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно
протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним
днем звітного (податкового) місяця у розмірі 8209,08 грн. з
врахуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки земель,
встановленого відповідно до чинного законодавства, на рахунок
місцевого бюджету N 2542470011741 в АКБ Укрсоцбанку, МФО 338017,
ідентифікаційний код 02316055, по коду бюджетної класифікації
України 13050500 "орендна плата за землю з фізичних осіб".
Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує,
що відповідно до ст. 48 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 )
(чинного на момент укладення спірної угоди) недійсною є та угода,
що не відповідає вимогам закону.
У Цивільному кодексі України ( 435-15 ) загальні вимоги,
додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені у
ст. 203, яка, зокрема, передбачає, що зміст правочину не може
суперечити цьому Кодексу ( 435-15 ), іншим актам цивільного
законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка
вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної
дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і
відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі,
встановленій законом та бути спрямований на реальне настання
правових наслідків, що обумовлені ним.
Підстави недійсності правочинів передбачені, зокрема,
ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України ( 435-15 ). Так,
встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в
момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які
встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою
статті 203 цього Кодексу ( 435-15 ). Недійсний правочин не створює
юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Разом з тим, ст. 60 Цивільного кодексу УРСР ( 1540-06 ) та
ст. 217 Цивільного кодексу України ( 435-15 ) (яка містить
аналогічні положення) передбачено, що недійсність окремої частини
правочину не має наслідком недійсності інших його частин і
правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би
вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Пленум Верховного Суду України в п.п. 2, 12 Постанови від
28.04.78 N 3 ( v0003700-78 ) "Про судову практику в справах про
визнання угод недійсними" роз'яснив, що угода може бути визнана
недійсною лише на підставі та з наслідками, передбаченими законом.
В кожній справі про визнання угоди недійсною суд має встановити ті
обставини, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною, та
настання визначених юридичних наслідків.
Отже, вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд
повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує
визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків:
відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої
форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно
полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають
значення для правильного вирішення спору.
З урахуванням наведеного колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про плату за землю" від
03.07.92 N 2535-XII ( 2535-12 ) (в редакції, чинній на момент
укладення оскарженого Договору) (далі Закон N 2535-XII)
використання землі в Україні є платним. Плата за землю
справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що
визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку
за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено,
визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом
( 2535-12 ).
Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та
землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди
про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна
плата.
Статтею 15 Закону N 2535-XII ( 2535-12 ) встановлено, що
власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з
дня виникнення права власності або права користування земельною
ділянкою.
За змістом ст. 14 Закону N 2535-XII ( 2535-12 ) юридичні
особи самостійно обчислюють суму земельного податку в порядку,
визначеному цим Законом ( 2535-12 ) за формою, встановленою
Головною державною податковою інспекцією України, щороку за станом
на 1 січня і до 1 лютого подають дані відповідній державній
податковій інспекції.
Розділом 5 Закону N 2535-XII ( 2535-12 ) встановлені пільги
щодо плати за змелю, зокрема, ст. 12 визначені підстави звільнення
від земельного податку. Так, пунктом 16 зазначеної норми
передбачалось, що від земельного податку звільняється покупець
об'єкта незавершеного будівництва на земельну ділянку, відведену
під такий об'єкт, з моменту придбання об'єкта на строк
будівництва, визначений умовами приватизації.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про особливості
приватизації об'єктів незавершеного будівництва" від 14.09.00
N 1953-III ( 1953-14 ) (в редакції, чинній на момент укладення
оскарженого Договору) (далі Закон N 1953-III) покупці об'єктів
незавершеного будівництва можуть придбати разом з об'єктами
незавершеного будівництва земельні ділянки, відведені в
установленому порядку під забудову. За бажанням покупців земельні
ділянки, на яких розташовані об'єкти незавершеного будівництва,
надаються їм у довгострокову оренду. Земельні ділянки, що не
підлягають продажу відповідно до Земельного кодексу України
( 2768-14 ), надаються в довгострокову оренду з правом
першочергового їх придбання орендарем у разі зняття заборони на
приватизацію зазначених ділянок.
Статтею 28 Закону N 1953-III ( 1953-14 ) встановлено, що
покупець об'єкта незавершеного будівництва з моменту придбання
об'єкта протягом строку будівництва, визначеного умовами
приватизації, звільняється відповідно до закону від плати за землю
щодо земельної ділянки, на якій знаходиться цей об'єкт, на строк
будівництва, визначений умовами приватизації.
З урахуванням наведеного, колегія суддів Вищого
господарського суду України вважає правомірним висновок попередніх
судових інстанцій про те, що п. 5 Договору (в частині щодо оплати
орендної плати з 28.03.02 до 28.03.05) суперечить вимогам
законодавства, чинного на момент укладення такого договору.
З урахуванням наведених правових положень колегія суддів
Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені
Інспекцією в касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони
спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають
вимогам закону.
Щодо посилань скаржника на рішення адміністративного суду про
стягнення з Підприємця земельного податку за спірний період, то
колегія суддів Вищого господарського суду України звертає увагу на
те, що таке рішення було прийнято адміністративним судом саме на
підставі оскаржених у даній справі положень Договору оренди.
Стосовно доводів Інспекції про те, що дана справа належить до
адміністративної юрисдикції, то вони є помилковими, та не можуть
бути прийняті до уваги оскільки спір у даній справ виник з
господарського договору, а тому дана справа як за своїм суб'єктним
складом, так і за предметом спору є такою, що належить розглядати
в порядку господарського судочинства.
Колегія суддів Вищого господарського суду України бере до
уваги, що скаржник в касаційній скарзі стверджує факт порушення
судами не лише норм матеріального та процесуального права, а також
і питання, які стосуються оцінки доказів, але відповідно до
положень ст. 43 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ) оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція
дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи,
здійснюється за внутрішнім переконанням суду і їх перевірка не
віднесена до компетенції касаційної інстанції.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, враховуючи
вимоги ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ), відзначає, що перегляд у касаційному порядку судового
рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі
встановлених фактичних обставин справи та перевіряється
застосуванням попередніми інстанціями норм матеріального і
процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати
доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні
господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, з врахуванням того, що з'ясування підставності оцінки
доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 111-7
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 )
знаходиться поза межами компетенції касаційної інстанції, колегія
суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку
про неможливість задоволення касаційної скарги.
На підставі викладеного, колегія суддів Вищого господарського
суду України вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій
було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для
справи, надано їм належну правову оцінку та винесено рішення з
дотриманням норм матеріального та процесуального права, що дає
підстави для залишення їх без змін.
Керуючись ст. ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ), колегія суддів
П О С Т А Н О В И Л А:
Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної
податкової інспекції N 2323417/10-015 від 03.04.08 залишити без
задоволення.
Постанову від 06.03.08 Львівського апеляційного
господарського суду у справі N 3/414-5067 господарського суду
Тернопільської області залишити без змін.
Головуючий Є.Першиков
судді: Т.Данилова
І.Ходаківська



вверх