Про визнання кредитором
Вищий господарський суд; Постановление, Дело от 21.05.200811/146т-7/93-23/46
Документ v11_1600-08, текущая редакция — Принятие от 21.05.2008

                 ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ 
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21.05.2008 Справа N 11/146т-7/93-23/46
(ухвалою Судової палати у господарських справах
Верховного Суду України від 21.08.2008
відмовлено у порушенні провадження з перегляду)

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Катеринчук Л.Й., - головуючий-доповідач,
Коваленко В.М.,
Ткаченко Н.Г.
розглянувши державного комітету України з державного
касаційну скаргу матеріального резерву
на ухвалу господарського суду Львівської області
від 06.11.2007
та постанову Львівського апеляційного
господарського суду від 10.01.2008
у справі N 11/146т-7/93-23/46
господарського суду Львівської області
за заявою державного комітету України з державного
матеріального резерву
до відкритого акціонерного товариства
"Львівський завод "Автонавантажувач"
про визнання кредитором
в судовому засіданні взяли участь представники:
від заявника Долич О.В. (дов. N 2/34
від 09.01.2008)
від боржника Гаврилюк О.Р. (дов. N 127/20
від 18.02.2008)
від Генеральної Громадський С.О. (посв. N 76
прокуратури України від 10.02.2005)
В С Т А Н О В И В:
в провадженні господарського суду Львівської області
знаходиться справа про банкрутство відкритого акціонерного
товариства "Львівський завод автонавантажувач" (далі - боржника).
Державний комітет України з державного матеріального резерву
(далі - комітет) звернувся до суду з заявою про визнання грошових
вимог до боржника, які розглядались судом в ході провадження у
справі про банкрутство як спірні.
Справа неодноразово переглядалась різними судовими
інстанціями.
Постановою Вищого господарського суду України 13.06.2007 року
у справі скасовано акти судів першої та апеляційної інстанцій про
визнання кредиторських вимог та зазначено про необхідність
доведення грошових вимог кредитора первинними документами про
виникнення таких грошових вимог, зазначено про необхідність
дослідити дотримання визначеного спеціальним законодавством про
державний матеріальний резерв порядку виникнення договірних
зобов'язань по зберіганню матеріальних цінностей держкомрезерву,
зокрема: встановити яким чином укладався договір зберігання, як
проводилась оцінка самовільно відчужених матеріальних цінностей,
їх передача на відповідальне зберігання; дослідити належність
доказів кредитора в обґрунтування заподіяння йому збитків
боржником внаслідок неналежного зберігання цінностей
держкомрезерву.
Ухвалою господарського суду Львівської області від 06.11.2007
відмовлено Державному комітету України з державного матеріального
резерву у визнані його грошових вимог на суму 12 551 047,68 грн.
Не погоджуючись з винесеною ухвалою, комітет звернувся з
апеляційною скаргою, в якій просив її скасувати.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від
10.01.2008 апеляційну скаргу комітету залишено без задоволення,
ухвалу господарського суду Львівської області від 06.11.2007
залишено без змін.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, комітет звернувся до
Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій
просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову суду
апеляційної інстанції та прийняти нове рішення про визнання
грошових вимог комітету до боржника, аргументуючи порушенням норм
матеріального та процесуального права, зокрема, статті 154 ЦК УРСР
( 1540-06 ), статті 14 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) (далі - Закону), статті 87 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ).
Колегія суддів Вищого господарського суду України,
переглянувши у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та
постанову апеляційного господарського суду на підставі
встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування
судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального
права, дійшла висновку про відсутність правових підстав для
задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
За приписами частини 1 статті 14 Закону ( 2343-12 ) в
редакції, чинній на момент подання грошових вимог кредитори у
місячний строк з дня опублікування в офіційному друкованому органі
оголошення про порушення справи про банкрутство подають в
арбітражний суд письмові заяви про грошові вимоги до боржника, а
також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та
доданих до них документів кредитори надсилають боржнику. Боржник
разом з розпорядником майна в результаті розгляду цих вимог визнає
їх або заперечує, про що розпорядник майна повідомляє письмово
заявників і арбітражний суд. Визнані боржником грошові вимоги
включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів.
Згідно з статтею 15 Закону ( 2343-12 ) спірні грошові вимоги
розглядаються судом і за наслідком такого розгляду суд виносить
ухвалу про їх визнання або відхилення.
Відповідно до приписів частини 1 статті 1, частин 1, 10
статті 2, частини 2 статті 11, частини 10 статті 14 Закону України
"Про державний матеріальний резерв" N 51/97-ВР ( 51/97-ВР ) від
24.01.1997 року, державний резерв є особливим державним запасом
матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в
порядку, передбачених цим законом; частина запасів матеріальних
цінностей державного резерву може зберігатися на промислових,
транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та
інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм
власності на договірних умовах.
Згідно з пунктами 4, 10 Постанови КМУ N 1129 ( 1129-97-п )
від 08.10.1997 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та
проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву"
розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву
здійснюється Держкомрезервом на підприємствах, в установах і
організаціях системи державного резерву, а також на інших
підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм
власності на договірних умовах; матеріальні цінності вважаються
закладеними до державного резерву після підписання акта про їх
приймання, розміщення на місці постійного зберігання та оформлення
відповідних бухгалтерських документів складського обліку.
Аналіз наведених норм права дозволяє зробити висновок, що з
моменту набрання чинності зазначеним законом зобов'язання по
зберіганню матеріальних цінностей держкомрезерву виникають
відповідно до договорів зберігання укладених згідно Закону України
"Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ), який діє як
спеціальне законодавство та переважає у застосуванні над
загальними положеннями цивільного права про договори схову
(зберігання).
Отже, комітет повинен обґрунтувати наявність своїх грошових
вимог виникненням договірних зобов'язань по зберіганню
матеріальних цінностей у боржника відповідно до спеціальних
приписів законодавства про державний матеріальний резерв, оскільки
з прийняттям зазначеного закону припинилось регулювання
правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей державного
мобілізаційного резерву згідно чинного раніше законодавства СРСР
шляхом прийняття до виконання мобілізаційного завдання, як
адміністративного акту уповноваженого органу.
Відповідно до статті 34 ГПК України ( 1798-12 ) обставини
справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені
певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими
засобами доказування.
Спеціальним законодавством передбачено також недоторканість
та право використання цінностей державного матеріального резерву
лише за рішенням Кабінету міністрів України (статті 12 Закону
України "Про державний матеріальний резерв") ( 51/97-ВР ). Відтак,
вимоги про відшкодування вартості самовільно відчужених цінностей
державного матеріального резерву є вимогами про відшкодування
шкоди та можуть заявлятися за умови встановлення обставин
неможливості повернення майна в натурі відповідно до положень
статті 419 ЦК УРСР ( 1540-06 ) (чинної на момент подання спірних
грошових вимог).
Кредиторами за статтею 1 Закону України "Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"
( 2343-12 ) є юридичні або фізичні особи, які мають у
встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо
грошових зобов'язань боржника, які виникли до порушення
провадження у справі про банкрутство, або які виникли після
порушення провадження у справі про банкрутство.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 16.08.2001
господарський суд Львівської області порушив провадження у справі
N 7/93-23/46 ( v3_46700-05 ) про банкрутство ВАТ "Львівський завод
"Автонавантажувач", а 01.09.2001 опубліковано оголошення про
порушення провадження у справі про банкрутство ВАТ "Львівський
завод "Автонавантажувач" в газеті "Голос України" N 156(2656).
04.10.2001 Державний комітет України з державного
матеріального резерву звернувся із заявою N юр/297 від 01.10.2001
про визнання його кредитором на загальну суму 13 220 599,21 грн.
(том 1 а.с. 3-6). В ході розгляду справи комітет уточнив свої
грошові вимоги та просив визнати його кредитором на суму
12 551 047,68 грн., з яких 5 533 483,68 грн. вартість самовільно
використаних цінностей мобілізаційного резерву згідно Акту
перевірки Львівської міжобласної інспекції від 10.11.2000 року,
5 533 483,68 грн. штрафу за самовільне використання цінностей
мобілізаційного резерву та 2 153 631,85 грн. пені.
Судами встановлено, що комітет обґрунтовував свої вимоги до
боржника тим, що за номенклатурою накопичення матеріальних
цінностей, затвердженою наказом Міністерства автомобільної
промисловості СРСР від 23.11.1987 р. N 076, на державному
підприємстві "Львівський завод "Автонавантажувач", яке було
попередником боржника, закладені до державного мобілізаційного
резерву матеріальні цінності у зазначених в ній обсягах та
асортименті; в 1993 році ним проводилась оплата за закладені
матеріальні цінності шляхом погашення державного безвідсоткового
кредиту в сумі 2 241 484 крб. (платіжне доручення від
04.02.1993 р. N 46); підтверджував наявність матеріальних
цінностей комітету у боржника звітом - збережувальним зобов'язаням
форми N 12 про наявність матеріальних цінностей мобілізаційного
резерву за 1998 рік та Актом перевірки Львівської міжобласної
інспекції від 10.11.2000 року про недостачу матеріальних цінностей
у боржника на суму 5 533 483,68 грн.
Разом з тим, судами встановлено, що договору про прийняття на
відповідальне зберігання матеріальних цінностей відповідно до
Закону України "Про державний матеріальний резерв" N 51/97-ВР
( 51/97-ВР ) від 24.01.1997 року, який набрав чинності з
05.03.1997 року, між комітетом та боржником не укладалося, акту
приймання - передачі на відповідальне зберігання матеріальних
цінностей не складалося.
З огляду на викладене суди дійшли висновку про недоведення
комітетом належними доказами наявності грошових зобов'язань
боржника перед комітетом відповідно до Закону України "Про
державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) від 24.01.1997 року, а
відтак, необґрунтованість включення штрафу та пені до складу
грошових вимог комітету.
Судами також дано оцінку тим обставинам, що боржник визнавав
зберігання майна державного мобілізаційного резерву СРСР його
попередником державним підприємством "Львівський завод
"Автонавантажувач" згідно прийнятого до виконання наказу
Міністерства автомобільної промисловості СРСР N 076 від
23.11.1987 року. Враховуючи те, що комітет, як компетентний орган
державного мобілізаційного резерву України не врегулював
правовідносин по зберіганню майна згідно спеціального закону
України "Про державний матеріальний резерв" ( 51/97-ВР ) суди
дійшли висновку, що вимоги комітету про відшкодування вартості
незаконно відчуженого майна є за своєю правовою природою вимогами
про відшкодування шкоди, завданої втратою майна, які повинні у
банкрутстві обґрунтовуватися рішенням суду про стягнення шкоди,
прийнятим в окремому позовному провадженні, оскільки провадження у
справі про банкрутство виключає можливість відновлення строків
позовної давності, витребування додаткових доказів, проведення
експертиз, доведення причинно-наслідкового зв'язку між діями
винної особи та настанням шкоди.
Зважаючи на неподання комітетом доказів прийняття рішення
суду про стягнення шкоди з боржника за втрату переданого на
зберігання майна, суди дійшли висновків про відсутність належних
доказів в обґрунтування грошових вимог по відшкодуванню цінностей
мобілізаційного резерву на суму 5 533 483,68 грн.
Колегія суддів Вищого господарського суду України
погоджується з такими висновками попередніх судових інстанцій та
вважає їх постановленими з дотриманням норм матеріального та
процесуального права.
Доводи комітету про непідписання оскаржуваної постанови
апеляції суддею Давид Л.Л. спростовуються самою постановою
Львівського апеляційного суду від 10.01.2008, яка підписана всім
складом суду, зокрема Давид Л.Л. (том 7, а.с. 113).
Доводи комітету про визнання його спірних грошових вимог
згідно Постанови ВГСУ від 13.06.2007, якою скасовано попередні
судові рішення по розгляду спірних грошових вимог та направлено
справу "на новий судовий розгляд грошових вимог Державного
комітету України з державного матеріального резерву" (том 6,
а.с. 134-138), колегія суддів ВГСУ вважає необґрунтованими,
оскільки відповідно до приписів статей 14, 15 Закону України "Про
відновлення платоспроможності боржника або визнання його
банкрутом" ( 2343-12 ) наслідком розгляду судом спірних грошових
вимог кредитора є їх визнання або відхилення. Отже, направляючи
справу на новий судовий розгляд спірних грошових вимог касаційна
інстанція не приймає власного рішення про наслідки такого
розгляду.
Решта доводів скаржника про належність та достатність доказів
в обґрунтування спірних грошових вимог комітету спростовуються
висновками судів першої та апеляційної інстанції, які дали оцінку
зазначеним доказам, як таким, що є неналежними та недостатніми
відповідно до норм спеціального законодавства про державний
мобілізаційний резерв.
З огляду на встановлене судом першої та апеляційної інстанції
та з врахуванням компетенції касаційного суду відповідно до
статті 111-7 Господарського процесуального кодексу України
( 1798-12 ), який не вправі встановлювати або вважати доведеними
обставини, що не були встановлені в рішенні чи постанові
господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про
достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів
над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази,
колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з
висновками попередніх судових інстанцій, не вбачає порушення норм
матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних
судових рішень, а доводи комітету вважає такими, що не
спростовують законності прийнятих у справі рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111-5, 111-7,
111-9, 111-11 ГПК України ( 1798-12 ) Вищий господарський суд
України - П О С Т А Н О В И В:
1. Касаційну скаргу державного комітету України з державного
матеріального резерву залишити без задоволення.
2. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від
10.01.2008 та ухвалу господарського суду Львівської області від
06.11.2007 залишити без змін.
Головуючий Л.Катеринчук
Судді В.Коваленко
Н.Ткаченко



вверх