Документ v014p710-03, текущая редакция — Принятие от 08.07.2003

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням 50 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) положення статті 150
Кримінально-процесуального кодексу України стосовно
тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості
злочину при застосуванні запобіжного заходу)

м. Київ Справа N 1-23/2003
8 липня 2003 року
N 14-рп/2003

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Іващенка Володимира Івановича, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича - суддя-доповідач, Пшеничного Валерія Григоровича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Скоморохи Віктора Єгоровича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Ткачука Павла Миколайовича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича
розглянув на пленарному засіданні справу щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положення
статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 )
стосовно врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного
заходу.
Приводом для розгляду справи відповідно до статей 39, 40
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР )
стало конституційне подання 50 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи згідно зі статтею 71 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є наявність
спору щодо відповідності Конституції України ( 254к/96-ВР )
(конституційності) зазначеного положення статті 150
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ).
Заслухавши суддю-доповідача Німченка В.І. та дослідивши
матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 50 народних
депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з
клопотанням визнати таким, що не відповідає Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційним), положення статті 150
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ), згідно з
яким при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу
поряд з іншими обставинами враховується тяжкість злочину, у
вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа.
У конституційному поданні стверджується, що зазначена норма є
неконституційною, оскільки до особи, яка підозрюється або
обвинувачується у вчиненні злочину, що передбачає покарання у
вигляді позбавлення волі, може бути застосований такий запобіжний
захід, як взяття під варту, лише з "мотиву тяжкості злочину, в
якому обвинувачується особа". Це суперечить Конституції України
( 254к/96-ВР ), згідно з якою особа вважається невинуватою у
вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню,
доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено
обвинувальним вироком суду, а запобіжний захід - тримання під
вартою - може бути застосований лише у разі нагальної потреби
запобігти злочинові чи його перепинити (статті 29, 62 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Автори клопотання також вважають, що положення статті 150
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) суперечить
і статті 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод
1950 року ( 995_004 ), ратифікованої Законом України від 17 липня
1997 року ( 475/97-ВР ), яка "не містить такої підстави для
арешту".
2. Голова Верховної Ради України в листі до Конституційного
Суду України зазначив, що застосування запобіжного заходу не є
мірою кримінального покарання, а отже, обрання запобіжного заходу
відповідно до обставин, визначених у статті 150
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ), ніяким
чином не порушує принципу презумпції невинуватості, який
передбачено частиною першою статті 62 Конституції України
( 254к/96-ВР ). На його думку, тяжкість вчиненого злочину не є
самостійною підставою для обрання запобіжного заходу і підлягає
врахуванню у сукупності з іншими обставинами, що характеризують
особу, стосовно якої вирішується питання про застосування
запобіжного заходу відповідно до вимог Кримінально-процесуального
кодексу України.
Президент України не вбачає підстав для визнання положення
статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 )
неконституційним, оскільки аналіз її змісту свідчить, що вона не
виключає необхідності застосування положень статті 148 Кодексу, як
це випливає з конституційного подання, а доповнює перелік
обставин, які повинні враховуватися під час обрання запобіжного
заходу. Цей захід не може бути застосований лише з мотиву тяжкості
злочину.
За висновками Міністерства юстиції України, Міністерства
внутрішніх справ України, Служби безпеки України, фахівців
Національної академії Служби безпеки України та Центру
порівняльного права при Міністерстві юстиції України стаття 150
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) передбачає
не підстави для застосування запобіжного заходу, а обставини, які
враховуються при вирішенні питання про застосування запобіжного
заходу та його виду. Серед таких обставин передбачена і тяжкість
злочину, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа,
оскільки ця обставина є складовою характеристики суспільної
небезпечності вчиненого та особи, яка підозрюється або
обвинувачується.
3. Вирішуючи спір з порушеного у конституційному поданні
питання, Конституційний Суд України виходить з такого.
Конституція України ( 254к/96-ВР ) передбачає можливість
застосування арешту або тримання під вартою лише за вмотивованим
рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених
законом (частина друга статті 29).
Згідно з частиною третьою статті 29 Конституції України
( 254к/96-ВР ), на яку посилаються автори клопотання, уповноважені
законом органи можуть застосовувати тримання особи під вартою як
тимчасовий запобіжний захід у разі нагальної необхідності
запобігти злочинові чи його перепинити.
Відповідно до цих положень Конституції України ( 254к/96-ВР )
в Кримінально-процесуальному кодексі України ( 1002-05 )
передбачено, що застосування запобіжного заходу - взяття під
варту - можливе лише за вмотивованим рішенням суду і тільки з
підстав та в порядку, передбачених статтями 148, 149, 150, 155, а
затримання особи як тимчасовий запобіжний захід (частина друга
статті 149) застосовується в позасудовому порядку органом дізнання
з підстав і в порядку, визначених статтями 106, 106-1, 115, 165-2
цього Кодексу.
Тому посилання суб'єкта права на конституційне подання на
частину третю статті 29 Конституції України ( 254к/96-ВР ) як на
правове обґрунтування неконституційності оспорюваного положення
статті 150 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 )
є безпідставним.
Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом України
( 1002-05 ) запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного,
обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам
ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити
встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну
діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних
рішень (частина перша статті 148) лише за наявності достатніх
підстав вважати, що ці особи будуть намагатися ухилитися від
слідства і суду або від виконання процесуальних рішень,
перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати
злочинну діяльність (частина друга статті 148).
Стаття 149 Кримінально-процесуального кодексу України
( 1002-05 ) визначає вичерпний перелік видів запобіжних заходів,
які можуть бути застосовані до особи з підстав, викладених у
статті 148. За змістом частини другої цієї статті необхідність
застосування запобіжного заходу пов'язується з поведінкою
підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого після
скоєння злочину (намагання ухилитися від слідства і суду або від
виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у
справі або продовжувати злочинну діяльність).
Тяжкість злочину законом не визначається як підстава для
застосування будь-якого виду запобіжного заходу, а не тільки
взяття під варту.
Згідно зі статтею 150 Кримінально-процесуального кодексу
України ( 1002-05 ) при вирішенні питання про застосування
запобіжного заходу, крім обставин, зазначених у статті 148
Кодексу, враховуються тяжкість злочину, у вчиненні якого
підозрюється, обвинувачується особа, її вік, стан здоров'я,
сімейний і матеріальний стан, вид діяльності та інші обставини, що
її характеризують.
Взяття під варту як один із видів запобіжного заходу може
бути застосоване за умов, визначених частиною першою статті 155
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ), та за
наявності достатніх підстав, передбачених статтею 148 цього
Кодексу.
Системний аналіз статей 148, 149, 150, 155
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) свідчить
про те, що стаття 150 не визначає підстав для застосування
запобіжного заходу і стосується виключно обставин (що, зокрема,
випливає з самої назви статті), які повинні враховуватись при
обранні запобіжного заходу в кожному конкретному випадку незалежно
від його виду (підписка про невиїзд, взяття під варту тощо).
Перелік цих обставин не є вичерпним, і при застосуванні
запобіжного заходу враховуються як тяжкість злочину, у вчиненні
якого особа підозрюється, обвинувачується, так й інші обставини.
З огляду на викладене Конституційний Суд України вважає, що
оспорювана норма статті 150 Кримінально-процесуального кодексу
України ( 1002-05 ) не суперечить вимогам статті 29 Конституції
України ( 254к/96-ВР ).
Необґрунтованим є й посилання народних депутатів України на
невідповідність оспорюваного положення статті 150
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 ) статті 62
Конституції України ( 254к/96-ВР ), оскільки за правовою природою
запобіжні заходи до підозрюваного, обвинуваченого не є
кримінальним покаранням.
Зазначене положення статті 150 Кримінально-процесуального
кодексу України ( 1002-05 ) відповідає і статті 5 Конвенції про
захист прав людини та основних свобод 1950 року ( 995_004 ), якою
передбачена можливість застосування запобіжного заходу у вигляді
арешту, зокрема з метою запобігання вчиненню особою правопорушення
чи її втечі після його вчинення.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 147, 150
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 65, 73
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в:
1. Визнати таким, що відповідає Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є конституційним), положення статті 150
Кримінально-процесуального кодексу України ( 1001-05, 1002-05 ),
згідно з яким при вирішенні питання про застосування запобіжного
заходу разом з іншими обставинами враховується тяжкість злочину, у
вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа.
2. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ



вверх