Документ v007p710-04, действует, текущая редакция — Принятие от 17.03.2004

                                                          
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Р І Ш Е Н Н Я
КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ
Рішення Конституційного Суду України
у справі за конституційним поданням 45 народних
депутатів України щодо відповідності Конституції
України (конституційності) положень частин
третьої, четвертої статті 59 Закону України
"Про Державний бюджет України на 2003 рік"
(справа про соціальний захист військовослужбовців
та працівників правоохоронних органів)

м. Київ Справа N 1-13/2004
17 березня 2004 року
N 7-рп/2004

Конституційний Суд України у складі суддів Конституційного
Суду України:
Селівона Миколи Федосовича - головуючий, Вознюка Володимира Денисовича, Євграфова Павла Борисовича, Іващенка Володимира Івановича - суддя-доповідач, Костицького Михайла Васильовича, Малинникової Людмили Федорівни, Мироненка Олександра Миколайовича, Німченка Василя Івановича, Пшеничного Валерія Григоровича, Розенка Віталія Івановича, Савенка Миколи Дмитровича, Скоморохи Віктора Єгоровича, Тимченка Івана Артемовича, Тихого Володимира Павловича, Ткачука Павла Миколайовича, Чубар Людмили Пантеліївни, Шаповала Володимира Миколайовича,
за участю представника суб'єкта права на конституційне
подання Крючкова Георгія Корнійовича - народного депутата України,
Голови Комітету Верховної Ради України з питань національної
безпеки і оборони; представників Верховної Ради України:
Пономаренка Георгія Григоровича, Челнокова Сергія Дмитровича -
народних депутатів України, членів Комітету Верховної Ради України
з питань бюджету та Константного Олександра Володимировича -
головного консультанта Відділу зв'язків з органами правосуддя
Апарату Верховної Ради України; Носова Владислава Васильовича -
Постійного представника Президента України в Конституційному Суді
України; представників Кабінету Міністрів України: Мярковського
Анатолія Івановича - заступника Міністра фінансів України,
Юхименко Лілії Віталіївни - заступника директора департаменту
фінансового законодавства Міністерства юстиції України,
розглянув на пленарному засіданні справу за конституційним
поданням 45 народних депутатів України щодо відповідності
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (конституційності) положень
частин третьої, четвертої статті 59 Закону України "Про Державний
бюджет України на 2003 рік" від 26 грудня 2002 року N 380-IV
( 380-15 ) (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., N 10-11,
ст. 86).
Приводом для розгляду справи згідно зі статтями 39, 40 Закону
України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) стало
конституційне подання 45 народних депутатів України.
Підставою для розгляду справи відповідно до статей 71, 75
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ) є
наявність спору щодо конституційності зазначених положень Закону
України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" ( 380-15 ).
Заслухавши суддю-доповідача Іващенка В.І., пояснення
Крючкова Г.К., Пономаренка Г.Г., Челнокова С.Д.,
Константного О.В., Носова В.В., Мярковського А.І., Юхименко Л.В.
та дослідивши матеріали справи, Конституційний Суд України
у с т а н о в и в:
1. Суб'єкт права на конституційне подання - 45 народних
депутатів України - звернувся до Конституційного Суду України з
письмовим клопотанням визнати положення частин третьої, четвертої
статті 59 Закону України "Про Державний бюджет України на
2003 рік" ( 380-15 ) (далі - Закон) такими, що не відповідають
Конституції України ( 254к/96-ВР ) (є неконституційними).
На думку народних депутатів України, зазначені положення
Закону ( 380-15 ) фактично зупиняють дію пільг, компенсацій і
гарантій, на які згідно з законами України "Про Збройні Сили
України" ( 1934-12 ), "Про соціальний і правовий захист
військовослужбовців та членів їх сімей" ( 2011-12 ), "Про
прокуратуру" ( 1789-12 ), "Про міліцію" ( 565-12 ), Про пожежну
безпеку" ( 3745-12 ), "Про Службу безпеки України" ( 2229-12 )
тощо мають право окремі військовослужбовці та працівники
правоохоронних органів. Позбавлення цієї категорії громадян
України та членів їх сімей права на пільги щодо оплати житла,
комунальних послуг, які вони мали протягом усього періоду
перебування на службі, та права на безоплатний проїзд, за
відсутності відповідної матеріальної компенсації, є порушенням
їхнього конституційного права на соціальний захист та суперечить
положенням Конституції України ( 254к/96-ВР ) (частина п'ята
статті 17, частина третя статті 22).
2. Президент України у листі до Конституційного Суду України
з приводу питань, порушених у конституційному поданні, підкреслює,
що Конституція України ( 254к/96-ВР ) і закони України закріплюють
за людиною права і свободи, які дають їй можливість забезпечити
собі максимально досяжний (відповідно до своїх здібностей) рівень
життя, зокрема шляхом реалізації прав на працю, підприємницьку
діяльність. Обмеження зазначених прав і можливостей громадянина
без надання достойної компенсації, на думку Президента України, є
неконституційним. Проте, якщо цю компенсацію здійснювати так, щоб
сукупні доходи працівників (військовослужбовців) бюджетних установ
(військових формувань) не перевищували величини прожиткового
мінімуму, встановленої для працездатних осіб, як це передбачено
частинами третьою, четвертою статті 59 Закону України "Про
Державний бюджет України на 2003 рік" ( 380-15 ), то, як стверджує
Президент України, це означатиме, що зазначені працівники, яких
обмежено у праві заробляти собі матеріальні блага відповідно до
своїх здібностей, приречені на пожиттєвий мінімальний прожитковий
мінімум.
У листі Голови Верховної Ради України до Конституційного Суду
України зазначається, що пільги, компенсації і гарантії,
встановлені законодавством України для військовослужбовців та
працівників правоохоронних органів, повинні мати високий, з точки
зору їх забезпеченості державою, ступінь, і їх не слід пов'язувати
з отриманням цими особами грошових доходів на рівні прожиткового
мінімуму як гранично мінімальною величиною пенсій та інших
соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування
певної особи.
Голова Верховної Ради України стверджує, що встановлені
законами України норми матеріального і побутового забезпечення
військовослужбовців і працівників правоохоронних органів, їх
соціальний захист не можуть бути скасовані або зупинені без
запровадження механізму компенсацій цій категорій громадян
проходження служби екстремального характеру.
Позицію Президента України і Голови Верховної Ради України
поділяють науковці юридичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка, Національної академії
внутрішніх справ України.
У листі Кабінету Міністрів України до Конституційного Суду
України зазначено, що частини третю, четверту статті 59 включено
до Закону ( 380-15 ) "з метою забезпечення соціальної
справедливості при наданні пільг шляхом запровадження критерію,
який дає право на їх отримання та визначає обсяг наданої пільги -
величина прожиткового мінімуму, що відповідає частині третій
статті 46 Конституції України". Це, як наголошується в листі, є
реалізацією положень Конституції України ( 254к/96-ВР ) в частині
забезпечення державою доходів громадян на рівні прожиткового
мінімуму (стаття 48).
Представники суб'єкта права на конституційне подання,
Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів
України у своїх виступах підтримали позиції, викладені у
конституційному поданні і в листах до Конституційного Суду
України.
3. Конституційний Суд України, вирішуючи порушені у
конституційному поданні питання, виходить з такого.
Згідно зі статтею 46 Конституції України ( 254к/96-ВР )
громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на
забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від
них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених
законом (частина перша); пенсії, інші види соціальних виплат та
допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати
рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого
законом (частина третя). Відповідно до зазначених норм держава
бере на себе обов'язок щодо утримання тих громадян, які внаслідок
втрати працездатності або з інших незалежних від них обставин не
мають достатніх засобів для існування.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему,
пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював
правову позицію, згідно з якою Конституція України ( 254к/96-ВР )
виокремлює певні категорії громадян України, що потребують
додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них,
зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17
Конституції України ( 254к/96-ВР ) перебувають на службі у
військових формуваннях та правоохоронних органах держави,
забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її
економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах
України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури,
охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління
державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного
департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення
Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року N 8-рп/99
( v008p710-99 ) у справі щодо права на пільги та від 20 березня
2002 року N 5-рп/2002 ( v005p710-02 ) у справі щодо пільг,
компенсацій і гарантій).
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї
категорії громадян як під час проходження служби, так і після її
закінчення зумовлена насамперед тим, що служба в Збройних Силах
України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах
держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними
вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових,
фізичних, вольових та інших якостей (Рішення Конституційного Суду
України від 20 березня 2002 року N 5-рп/2002 ( v005p710-02 ) у
справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
Порядок проходження служби у Збройних Силах України та інших
військових формуваннях врегульовано спеціальними
нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, які
перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і
відповідальність.
Зокрема, громадяни України, які перебувають на військовій
службі та працюють у правоохоронних органах (далі -
військовослужбовці та працівники правоохоронних органів)
зобов'язані виконувати свої професійні обов'язки і в неробочий час
або поза службою. Приміром, військові навчання, походи кораблів,
бойові стрільби та бойове чергування, несення служби у добовому
наряді здійснюються у будь-які дні тижня без обмеження загальної
тривалості службового часу (частина третя статті 199 Статуту
внутрішньої служби Збройних Сил України ( 548-14 ), затвердженого
Законом України від 24 березня 1999 року). Працівник міліції на
території України, незалежно від посади, яку він займає,
місцезнаходження і часу, зобов'язаний вжити заходів до
попередження і припинення правопорушень (частина друга статті 10
Закону України "Про міліцію" ( 565-12 ). Особи рядового та
начальницького складу державної пожежної охорони при виявленні
пожежі у позаслужбовий час зобов'язані повідомити про неї пожежну
охорону і до її прибуття взяти на себе керівництво гасінням пожежі
та рятуванням людей (частина п'ята статті 18 Закону України "Про
пожежну безпеку" ( 3745-12 ).
Крім цього, до військовослужбовців та працівників
правоохоронних органів у випадках, передбачених Конституцією
України ( 254к/96-ВР ), у законодавчому порядку запроваджено певні
обмеження окремих конституційних прав і свобод.
Так, на підставі частини першої статті 33 Конституції України
( 254к/96-ВР ) у частині четвертій статті 17 Закону України "Про
Збройні Сили України" ( 1934-12 ) визначено, що військовослужбовці
та працівники Збройних Сил України можуть бути обмежені у свободі
пересування, вільному виборі місця проживання та праві вільно
залишати територію України. Згідно з положеннями частини другої
статті 36 Конституції України ( 254к/96-ВР ) законами України "Про
Збройні Сили України" ( 1934-12 ) (частина перша статті 17), "Про
міліцію" ( 565-12 ) (частина сьома статті 18), "Про прокуратуру"
( 1789-12 ) (частина друга статті 6), "Про Службу безпеки України"
( 2229-12 ) (частина друга статті 6) та іншими встановлено, що
військовослужбовці та працівники правоохоронних органів не можуть
бути членами політичних партій та громадських організацій, які
мають політичну мету.
Військовослужбовці та працівники правоохоронних органів також
обмежені у встановлених Конституцією України ( 254к/96-ВР ) правах
на підприємницьку діяльність (стаття 42), працю (стаття 43) та
інших, пов'язаних із забезпеченням собі і своїй родині максимально
досяжного (відповідно до своїх здібностей) рівня життя, та на
захист своїх економічних і соціальних інтересів. Зокрема, на
підставі положень частини другої статті 42, частини четвертої
статті 44 Конституції України ( 254к/96-ВР ) Законом України "Про
прокуратуру" ( 1789-12 ) заборонено сумісництво служби в органах
прокуратури з роботою на підприємствах, в установах чи
організаціях, а також з будь-яким підприємництвом (частина п'ята
статті 46), Законом України "Про міліцію" ( 565-12 ) встановлено,
що працівники міліції не можуть займатися будь-якими видами
підприємницької діяльності, а так само організовувати страйки або
брати в них участь (частина восьма статті 18), законами України
"Про Збройні Сили України" ( 1934-12 ) (частина сьома статті 17),
"Про пожежну безпеку" ( 3745-12 ) (частина п'ята статті 20)
заборонено брати участь у страйках відповідно військовослужбовцям
та рядовому, начальницькому складу, робітникам і службовцям
державної пожежної охорони.
Таким чином, визначений законами України відповідно до
положень статті 17 Конституції України ( 254к/96-ВР ) комплекс
організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на
забезпечення соціального захисту військовослужбовців та
працівників правоохоронних органів, зумовлений не їх
непрацездатністю або відсутністю достатніх засобів для існування
(стаття 46 Конституції України ( 254к/96-ВР ), а особливістю
професійних обов'язків, пов'язаних з ризиком для життя та
здоров'я, певним обмеженням конституційних прав і свобод, у тому
числі права заробляти матеріальні блага для забезпечення собі і
своїй сім'ї рівня життя, вищого за прожитковий мінімум.
Тобто соціальні гарантії військовослужбовців та працівників
правоохоронних органів випливають з характеру покладених на них
службових обов'язків у зв'язку з виконанням ними державних
функцій.
4. Як пояснив представник Кабінету Міністрів України
заступник Міністра фінансів України, середньомісячна заробітна
плата військовослужбовців та працівників правоохоронних органів у
2003 році перевищувала прожитковий мінімум для працездатних осіб,
встановлений Законом України "Про прожитковий мінімум на
2003 рік" ( 247-15 ). Таким чином, положення частин третьої,
четвертої статті 59 Закону ( 380-15 ) фактично зупинили дію
передбачених ними пільг, оскільки відповідно до цих положень
зазначені пільги надаються лише у разі, якщо грошові доходи
військовослужбовців та працівників правоохоронних органів менше
величини прожиткового мінімуму, встановленої для працездатних
осіб, а розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом з
грошовими доходами не повинен перевищувати величини прожиткового
мінімуму, встановленої для працездатних осіб.
Треба також зазначити, що відповідно до правової позиції
Конституційного Суду України багато пільг, встановлених законами
України "Про міліцію" ( 565-12 ), "Про прокуратуру" ( 1789-12 )
тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення
професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного
функціонування відповідних органів. Зупинення пільг, компенсацій і
гарантій для військовослужбовців та працівників правоохоронних
органів без відповідної матеріальної компенсації є порушенням
гарантованого державою права на їх соціальний захист та членів
їхніх сімей (Рішення Конституційного Суду України від 20 березня
2002 року N 5-рп/2002 ( v005p710-02 ) у справі щодо пільг,
компенсацій і гарантій).
Отже, положення частин третьої, четвертої статті 59 Закону
( 380-15 ) про те, що пільги, компенсації і гарантії, на які
згідно з законами України мають право військовослужбовці та
працівники правоохоронних органів щодо знижки плати за
користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та
плати за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична та
теплова енергія), щодо безоплатного проїзду всіма видами міського
пасажирського транспорту (за винятком таксі) та автомобільним
транспортом загального користування в сільській місцевості, а
також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та
автобусами приміських маршрутів, надаються у разі, якщо грошові
доходи цих працівників (військовослужбовців) менше величини
прожиткового мінімуму, встановленої для працездатних осіб, а
розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом з грошовими
доходами зазначених працівників (військовослужбовців) не повинен
перевищувати величини прожиткового мінімуму, встановленої для
працездатних осіб, є неконституційними.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 147, 150, 152
Конституції України ( 254к/96-ВР ), статтями 51, 61, 63, 65, 73
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
Конституційний Суд України
в и р і ш и в :
1. Визнати такими, що не відповідають Конституції України
( 254к/96-ВР ) (є неконституційними), положення частин третьої,
четвертої статті 59 Закону України "Про Державний бюджет України
на 2003 рік" ( 380-15 ), в частині, за якою пільги, компенсації і
гарантії, на які згідно з законами України мають право окремі
працівники (військовослужбовці) військових формувань та
правоохоронних органів щодо знижки плати за користування житлом
(квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні
послуги (водопостачання, газ, електрична та теплова енергія), щодо
безоплатного проїзду всіма видами міського пасажирського
транспорту (за винятком таксі) та автомобільним транспортом
загального користування в сільській місцевості, а також
залізничним і водним транспортом приміського сполучення та
автобусами приміських маршрутів, надаються у разі, якщо грошові
доходи цих працівників (військовослужбовців) менше величини
прожиткового мінімуму, встановленої для працездатних осіб, а
розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом з грошовими
доходами зазначених працівників (військовослужбовців) не повинен
перевищувати величини прожиткового мінімуму, встановленої для
працездатних осіб.
2. Положення частин третьої, четвертої статті 59 Закону
України "Про Державний бюджет України на 2003 рік" ( 380-15 ),
визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення
Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до
виконання на території України, остаточним і не може бути
оскаржене.
Рішення Конституційного Суду України підлягає опублікуванню у
"Віснику Конституційного Суду України" та в інших офіційних
виданнях України.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ



вверх