Документ v0009740-11, текущая редакция — Принятие от 30.09.2011

                                                          
ПЛЕНУМ ВИЩОГО СПЕЦІАЛІЗОВАНОГО СУДУ УКРАЇНИ
З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
П О С Т А Н О В А
30.09.2011 N 9

Про звернення до Конституційного Суду України
з конституційним поданням щодо офіційного тлумачення
положень статей 97, 110, 234, 236
Кримінально-процесуального кодексу України
та статей 3, 4, 17
Кодексу адміністративного судочинства України
в контексті положень статті 55 Конституції України
(щодо судової юрисдикції справ про оскарження
бездіяльності органів дізнання, слідства
та прокуратури, яке полягає у неприйнятті
належного процесуального рішення за заявами
та повідомленнями про злочини)

Обговоривши внесений Головою Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ проект
відповідного конституційного подання, керуючись пунктом другим
частини першої статті 150 Конституції України ( 254к/96-ВР ),
пунктом 4 частини першої статті 13, статтею 39 і пунктом 4 частини
першої статті 41 та частиною першою статті 93 Закону України "Про
Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ), пунктом 9 частини
другої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"
( 2453-17 ), пленум Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ П О С Т А Н О В Л Я Є:
Звернутися до Конституційного Суду України з конституційним
поданням щодо офіційного тлумачення положень статей 97, 110, 234,
236 Кримінально-процесуального кодексу України ( 1002-05 )
та статей 3, 4, 17 Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 ) в контексті положень статті 55 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (щодо судової юрисдикції справ про оскарження
бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури, яке
полягає у неприйнятті належного процесуального рішення за заявами
та повідомленнями про злочини).
Голова Вищого
спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних
і кримінальних справ Л.І.Фесенко
Секретар пленуму Вищого
спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних
і кримінальних справ Д.Д.Луспеник

Конституційний Суд України

КОНСТИТУЦІЙНЕ ПОДАННЯ
щодо офіційного тлумачення положень
статей 97, 110, 234, 236
Кримінально-процесуального кодексу України
( 1002-05 )
та статей 3, 4, 17
Кодексу адміністративного судочинства України
( 2747-15 )
в контексті положень статті 55 Конституції України
( 254к/96-ВР )
(щодо судової юрисдикції справ про оскарження
бездіяльності органів дізнання, слідства
та прокуратури, яке полягало у неприйнятті
належного процесуального рішення за заявами
та повідомленнями про злочини)

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 150 Конституції
України ( 254к/96-ВР ), пункту 4 частини першої статті 13,
статті 39 і пункту 4 частини першої статті 41 та частини першої
статті 93 Закону України "Про Конституційний Суд України"
( 422/96-ВР ), пункту 9 частини другої статті 36 Закону України
"Про судоустрій і статус суддів" ( 2453-17 ) звертаємося до
Конституційного Суду України з проханням дати офіційне тлумачення
положень статей 97, 110, 234, 236 Кримінально-процесуального
кодексу України від 28 грудня 1960 року N 1001-05 ( 1001-05,
1002-05 ) (далі - КПК України) (опубліковано: Відомості Верховної
Ради України, 1961, N 2, ст. 15; зі змінами) та статей 3, 4, 17
Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня
2005 року N 2747-IV ( 2747-15 ) (далі - КАС України)
(опубліковано: Відомості Верховної Ради України, 2005, N 35 - 36,
N 37, ст. 446; зі змінами) у контексті положень статті 55
Конституції України ( 254к/96-ВР ) з метою з'ясування, до суду
якої юрисдикції (кримінальної чи адміністративної) належить
розгляд і вирішення справ про оскарження бездіяльності органів
дізнання, слідства й прокуратури, яке полягало у неприйнятті
належного процесуального рішення за заявами та повідомленнями про
злочини, а також просимо роз'яснити, у порядку якого
процесуального закону має здійснюватися судочинство в таких
справах. Підставою для цього конституційного подання стала існуюча
практика неоднакового застосування зазначених положень КПК України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) та КАС України ( 2747-15 ) під час
здійснення судочинства судами кримінальної та адміністративної
юрисдикції в Україні щодо вирішення питання про прийняття до
розгляду скарг громадян, а також інших осіб, на бездіяльність
органів дізнання, слідства і прокуратури, коли останніми за
відповідними заявами чи повідомленнями про злочини не приймається
жодного передбаченого статтею 97 КПК України ( 1002-05 )
процесуального рішення. Внаслідок цього унеможливлюється
реалізація громадянами чи іншими особами свого гарантованого
частиною другою статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР )
основоположного права на оскарження в суді рішень, дій чи
бездіяльності органів державної влади, посадових і службових осіб. Слід зазначити, що на сьогодні суди кримінальної
та адміністративної юрисдикції приймають різні за змістом судові
рішення, вважаючи в одних випадках, що справи про оскарження
бездіяльності органів дізнання, слідства та прокуратури,
яка полягала у неприйнятті належного процесуального рішення,
за заявами чи повідомленнями про злочини, мають розглядатись
у порядку кримінально-процесуального закону, а в інших -
у порядку, передбаченому КАС України ( 2747-15 ). Керуючись пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України
від 1 листопада 1996 року N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування
Конституції України при здійсненні правосуддя", колегія суддів
судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду
України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ)
7 квітня 2011 року винесла ухвалу, якою до вирішення питання щодо
офіційного тлумачення зазначених положень КПК України ( 1001-05,
1002-05, 1003-05 ) та КАС України ( 2747-15 ) зупинила розгляд
справи за касаційною скаргою громадянина Палька Є.Л. на
бездіяльність посадових осіб Генеральної прокуратури України, які
не прийняли визначеного статтею 97 КПК України ( 1002-05 ) рішення
за його заявою про вчинення злочину, а надали йому відповіді
у вигляді звичайних повідомлень (ухвала колегії суддів судової
палати у кримінальних справах ВССУ від 7 квітня 2011 року у справі
N 5-680км11 додається
). При цьому колегія суддів, зупиняючи розгляд справи, врахувала
й те, що громадянин Палько Є.Л. у своїй касаційній скарзі
й доповненнях до неї просив скасувати рішення судів першої
та апеляційної інстанцій (ці рішення були мотивовані тим, що за
відсутності постанови прокурора про відмову в порушенні
кримінальної справи відповідна скарга заявника щодо оскарження дій
прокурора може розглядатися лише в порядку, передбаченому частиною
другою статті 2 КАС України) ( 2747-15 ), та направити справу
на новий судовий розгляд по суті у зв'язку з тим, що суди
адміністративної юрисдикції при розгляді справ за аналогічними
скаргами роблять протилежні висновки, вказуючи, що означені скарги
підсудні судам загальної юрисдикції, а отже, розглядати їх варто в
порядку, передбаченому КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ). Аналогічні зазначеному висновки (щодо належності справ про
оскарження бездіяльності органів дізнання, слідства та
прокуратури, яка полягала у неприйнятті належного процесуального
рішення за заявами чи повідомленнями про злочини, до компетенції
загальних судів, що мають розглядатись у порядку, встановленому
КПК України) ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) зробили колегії судів
Вищого адміністративного суду України (далі - ВАСУ) і в інших
справах: ухвали від 15 вересня 2010 року N К-49495/09 за позовом
ОСОБИ_6 до прокурора Ленінського району м. Севастополя, прокурора
м. Севастополя про визнання бездіяльності та дій неправомірними,
а також зобов'язання вчинити дії; від 8 вересня 2010 року
N К-1375/10 за позовом ОСОБИ_6 до прокурора м. Свердловська
Луганської області про визнання протиправною бездіяльності
прокурора міста при проведенні дослідчої перевірки тощо (ухвали
колегії суддів ВАСУ від 24 лютого 2010 року у справі N К-16478/08,
від 15 вересня 2010 року у справі N К-49495/09, від 8 вересня
2010 року у справі N К-1375/10 додаються
). Разом із тим, у судовій практиці ВАСУ мали місце й випадки
ухвалення протилежних за змістом судових рішень, де вказувалося,
що справи про оскарження бездіяльності органів дізнання, слідства
та прокуратури, яка полягала у неприйнятті належного
процесуального рішення за заявами чи повідомленнями про злочини,
належать до компетенції адміністративних судів та потребують
розгляду в порядку КАС України ( 2747-15 ), сформулювали колегії
судів ВАСУ і в інших справах (ухвали колегій суддів ВАСУ
від 4 лютого 2009 року у справі N К-3416/07, від 25 лютого
2009 року у справі N К-16426/07,від 19 січня 2011 року у справі
N К-28143, від 22 січня 2009 року у справі N К-6028/07 додаються
). Такої ж думки дотримуються й деякі суди загальної юрисдикції,
мотивуючи це тим, що в КПК України ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 )
не передбачено процесуального порядку розгляду таких спорів
(Рішенням Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року
N 3-рп/2003 ( v003p710-03 ) було визнано такими, що не
відповідають Конституції України ( 254к/96-ВР ), положення частини
шостої статті 234, частини третьої статті 236 КПК України
( 1002-05 ), які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового
слідства скарг на бездіяльність органів дізнання, слідства
й прокуратури щодо неприйняття ними належного процесуального
рішення за заявами та повідомленнями про злочини) (ухвала колегії
суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду
міста Києва від 23 листопада 2010 року у справі N 11а-2363
та ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних справах
Апеляційного суду Полтавської області від 19 серпня 2010 року
у справі N 10-383/10 додаються
). Інші ж суди загальної юрисдикції, незважаючи на відсутність
предмета оскарження - постанови про відмову в порушенні справи,
розглядають аналогічні скарги в порядку, передбаченому статтею
236-1 КПК України ( 1002-05 ) (лист Апеляційного суду Харківської
області до ВССУ від 28 березня 2011 року N 1-7 додається
). Крім того, слід зауважити, що немає одностайності з цього
питання й у судовій практиці Верховного Суду України (далі - ВСУ).
Зокрема, 21 лютого 2007 року колегія суддів Судової палати
в адміністративних справах ВСУ прийняла постанову у справі
за скаргою ОСОБИ_1 на бездіяльність прокурора Київського району
м. Харкова, якою скаргу задовольнила, ухвалу ВАСУ від 27 червня
2006 року скасувала, а справу направила на новий судовий розгляд
(постанова колегії суддів Судової палати в адміністративних
справах ВСУ від 21 лютого 2007 року у справі N 07-10 додається
). Аналогічні правові позиції з приводу того, що справи
про оскарження бездіяльності органів дізнання, слідства
та прокуратури, яка полягала у неприйнятті належного
процесуального рішення за заявами чи повідомленнями про злочини,
належать до компетенції адміністративних судів і потребують
розгляду в порядку КАС України ( 2747-15 ), сформульовано
колегіями суддів ВСУ і в інших справах (ухвала колегії суддів
Судової палати у кримінальних справах ВСУ від 14 жовтня 2008 року
у справі N 5-2566км08 додається
). Разом із тим, у судовій практиці ВСУ мали місце й випадки
ухвалення протилежних за змістом судових рішень (ухвала колегії
суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ від 23 грудня
2009 року у справі N 21-2177во09 додається
). Беручи до уваги наявність неоднозначного застосування судами
України положень Конституції України ( 254к/96-ВР ) та законів
України, пленум ВССУ 24 червня 2011 року постановив звернутися до
Верховного Суду України про направлення до Конституційного Суду
України конституційного подання щодо офіційного тлумачення
положень статей 97, 110, 234, 236 КПК України ( 1002-05 )
та статей 3, 4, 17 КАС України ( 2747-15 ) в контексті
та поєднанні зі статтею 55 Конституції України ( 254к/96-ВР )
(постанова пленуму ВССУ від 24 червня 2011 року N 4
( v_004740-11 ) додається). Незважаючи на практичну необхідність вирішення зазначеного
питання, Пленум ВСУ на засіданні, яке відбулося 16 вересня
2011 року, розглядаючи звернення пленуму ВССУ, не підтримав
пропозицію останнього щодо звернення із зазначеним конституційним
поданням до Конституційного Суду України (повідомлення Верховного
Суду України від 21 вересня 2011 року N 201-2706/0/8-11
додається
). Разом із тим, Конституція України ( 254к/96-ВР ) (частина
друга статті 55) гарантує кожному право на оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів
місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Стаття 8
Загальної декларації прав людини ( 995_015 ) проголосила право
кожної людини на ефективне поновлення у правах компетентними
національними судами в разі порушення її основних прав, наданих їй
Конституцією ( 254к/96-ВР ) або законом. Ці положення, як слушно
зазначав суддя Конституційного Суду України Скомороха В.Є.
в Окремій думці у справі за конституційним зверненням громадянки
Дзюби Г.П. щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55
Конституції України ( 254к/96-ВР ) та статті 248-2 Цивільного
процесуального кодексу України ( 1618-15 ), мають застосовуватись
системно, оскільки гарантується судовий захист як національними,
так і міжнародними судовими установами. Конституційний Суд України в пункті 4.2 мотивувальної частини
Рішення від 23 травня 2001 року N 6-рп/2001 ( v006p710-01 )
зазначив, що "захист прав і свобод людини не може бути надійним
без надання їй можливості оскаржити до суду окремі процесуальні
акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, слідства, прокуратури
і суду... Положення статті 55 Конституції України щодо можливості
громадянина звернутись за захистом своїх прав і свобод однаково
стосується можливості судового оскарження актів, дій чи
бездіяльності посадових осіб органів дізнання, попереднього
слідства і прокуратури, оскільки ними можуть порушуватись його
права і свободи. Недосконалість інституту судового контролю за
досудовим слідством не може бути перепоною для оскарження актів,
дій чи бездіяльності посадових осіб зазначених органів". Разом із тим, статтями 110, 234 та 236 КПК України
( 1002-05 ) врегульовано лише порядок оскарження дій органів
дізнання, слідчого та прокурора під час кримінального провадження,
зокрема у формі постанов. Так, відповідно до частин першої
та другої статті 97 КПК України ( 1002-05 ) прокурор, слідчий,
орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення
про вчинені або підготовлювальні злочини, в тому числі
й у справах, які не підлягають їх віданню. За заявою
чи повідомленням про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або
суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняте одне
із таких рішень: порушити кримінальну справу, відмовити
в порушенні кримінальної справи, направити заяву або повідомлення
за належністю. Згідно з частиною першою статті 98 КПК України ( 1002-05 )
за наявності приводів і підстав для порушення кримінальної справи,
зазначених у статті 94 КПК України ( 1002-05 ), прокурор, слідчий,
органи дізнання або суддя зобов'язані винести постанову про
порушення кримінальної справи, вказавши статтю кримінального
закону, за ознаками якої порушується справа, а також подальше
її спрямування. Відповідно до частини першої статті 99 КПК України
( 1002-05 ) за відсутності підстав для порушення кримінальної
справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю
постановою відмовляють у порушенні кримінальної справи. Постанову слідчого й органу дізнання про відмову в порушенні
кримінальної справи, відповідно до статті 99-1 КПК України
( 1002-05 ), може бути оскаржено відповідному прокуророві,
а згідно зі статтею 236-1 КПК України ( 1002-05 ) - до суду. Слід
зазначити, що для оскарження постанови про відмову в порушенні
кримінальної справи у порядку, передбаченому статтею 236-2 КПК
України ( 1002-05 ), до такої скарги повинна бути додана постанова
про відмову в порушенні кримінальної справи, яка є предметом
такого оскарження, а отже, необхідною умовою для прийняття
рішення, передбаченого цією статтею. Статтями 110, 234 та 236 КПК України ( 1002-05 ) врегульовано
порядок оскарження дій і постанов органів дізнання, слідчого
та прокурора. Наприклад, дії і постанови органів дізнання можуть
бути оскаржені прокуророві або до суду (стаття 110 КПК України)
( 1002-05 ); дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві
безпосередньо, так і через слідчого до суду (стаття 234 КПК
України) ( 1002-05 ); скарга на дії прокурора при проведенні ним
досудового слідства або окремих слідчих дій у справі подається
прокуророві вищого рівня або до суду (стаття 236 КПК України)
( 1002-05 ). Іншими словами, кримінально-процесуальним законом передбачено
можливість оскарження виключно дій органів дізнання, слідчого
та прокурора під час розгляду заяв чи повідомлень про злочини,
натомість порядок оскарження бездіяльності цих органів
невизначено. Водночас відповідно до частин першої, другої статті 2 КАС
України ( 2747-15 ) завданням адміністративного судочинства
є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав
та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від
порушень з боку органів державної влади, органів місцевого
самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів
при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі
законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень,
шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду
адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які
рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім
випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності
Конституцією України ( 254к/96-ВР ) чи законами України
встановлено інший порядок судового провадження. Реалізація положень статті 2 КАС України ( 2747-15 ) вимагає
від адміністративного суду, до якого надійшла позовна заява
про оскарження бездіяльності органів дізнання, слідства чи
прокуратури, що полягало у неприйнятті належного процесуального
рішення за заявами чи повідомленнями про злочини, перевірити, чи
містить викладене у зверненні ознаки суспільно небезпечного
діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України ( 2341-14 ),
відповідність заяви вимогам статті 95 КПК України ( 1002-05 ),
дотримання відповідачем інших положень, встановлених КПК України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ). Адміністративний суд України не
наділений повноваженнями на здійснення такої перевірки. Отже, при оскарженні бездіяльності органів дізнання, слідства
чи прокуратури існує процесуальна невизначеність стосовно
юрисдикції суду, до якого може звернутись особа, що суперечить
принципу, закріпленому в статті 57 Конституції України
( 254к/96-ВР ). Принцип правової визначеності, як зазначає
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня
2010 року N 17-рп/2010 ( v017p710-10 ), є одним із елементів
верховенства права, який стверджує, що обмеження основних прав
людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці
допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування
правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Право на судовий захист належить до основних, невідчужуваних
прав і свобод людини і громадянина, що повністю відповідає
статті 8 Загальної декларації прав людини ( 995_015 ), за якою
кожен, у разі порушення його основних прав, наданих конституцією
( 254к/96-ВР ) і законом, має право на ефективне поновлення
у правах компетентними національними судами. Конституція України ( 254к/96-ВР ), закріпивши право людини
і громадянина на судовий захист своїх прав і свобод, гарантує
кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності
органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
посадових та службових осіб, що у свою чергу, як зазначав суддя
Конституційного Суду України В.Є.Скомороха в Окремій думці
у справі за конституційним зверненням громадянки Дзюби Г.П. щодо
офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України
( 254к/96-ВР ) та статті 248-2 Цивільного процесуального кодексу
України ( 1618-15 ), втілює верховенство права і є традиційним для
Конституції України ( 254к/96-ВР ). Виходячи із наведеного та беручи до уваги наявну судову
практику неоднакового застосування зазначених положень КПК України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 ) та КАС України ( 2747-15 ) під час
здійснення судочинства судами кримінальної і адміністративної
юрисдикції в Україні щодо вирішення питання прийняття до розгляду
скарг громадян на бездіяльність органів дізнання, слідства
та прокуратури, коли останніми за відповідними заявами чи
повідомленнями про злочини не приймається жодного передбаченого
статтею 97 КПК України ( 1002-05 ) процесуального рішення
(неоднозначність застосування положень Конституції України
( 254к/96-ВР ) та законів України як в судовій практиці судів
кримінальної та адміністративної юрисдикції, так і ВСУ), що
унеможливлює реалізацію громадянами гарантованого статтею 55
Конституції України ( 254к/96-ВР ) права на оскарження в суді
рішень, дій чи бездіяльності зазначених органів, що у свою чергу,
порушує право заявника на справедливий судовий розгляд належним
судом (параграф 1 статті 6 Конвенції Ради Європи "Про захист прав
людини і основоположних свобод" ( 995_004 ) від 4 листопада
1950 року ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року
N 475/97-ВР) ( 475/97-ВР ). Ураховуючи вищевикладене, а також те, що затягування
вирішення зазначеного питання може призвести до порушення розумних
строків розгляду зазначених скарг, що вказує на практичну
необхідність з'ясування та офіційної інтерпретації положень
Конституції України ( 254к/96-ВР ) і законів України, керуючись
пунктом 2 частини першої статті 150 Конституції України
( 254к/96-ВР ), пунктом 4 частини першої статті 13, статті 39
і пунктом 4 частини першої статті 41 та частиною першої статті 93
Закону України "Про Конституційний Суд України" ( 422/96-ВР ),
пунктом 9 частини другої статті 36 Закону України "Про судоустрій
і статус суддів" ( 2453-17 ), П Р О С И М О:
Дати офіційне тлумачення положень статей 97, 110, 234, 236
Кримінально-процесуального кодексу України від 28 грудня 1960 року
N 1001-05 ( 1001-05, 1002-05 ) (опубліковано: Відомості Верховної
Ради України, 1961, N 2, ст. 15; зі змінами) та статей 3, 4, 17
Кодексу адміністративного судочинства України від 6 липня
2005 року N 2747-IV ( 2747-15 ) (опубліковано: Відомості Верховної
Ради України, 2005, N 35 - 36, N 37, ст. 446; зі змінами)
в контексті положень статті 55 Конституції України ( 254к/96-ВР )
з метою отримання відповідей на питання:
1. За правилами якого виду судової юрисдикції (кримінальної
чи адміністративної) належить здійснювати розгляд і вирішення
справ про оскарження бездіяльності органів дізнання, слідства й
прокуратури, яке полягало у неприйнятті належного процесуального
рішення за заявами та повідомленнями про злочини?
2. Який порядок розгляду судами відповідної категорії справ,
якщо така процедура безпосередньо не передбачена у процесуальному
законі, зокрема Кримінально-процесуальному кодексі України
( 1001-05, 1002-05, 1003-05 )?
Для участі в конституційному провадженні за цим поданням
уповноважуються:
1. Сердюк Валентин Васильович - заступник керівника апарату
ВССУ; вул. П.Орлика, 4а, м. Київ, 01043, тел.: 253-34-75;
2. Слуцька Тетяна Іванівна - науковий консультант ВССУ; вул. П.Орлика, 4а, м. Київ, 01043, тел.: 363-41-82.
Додатки:
1. Постанова пленуму ВССУ від 24 червня 2011 року N 4
( v_004740-11 );
2. Повідомлення Верховного Суду України від 21 вересня
2011 року N 201-2706/0/8-11;
3. Ухвала ВССУ від 7 квітня 2011 року у справі N 680км11;
4. Ухвали ВАСУ від 24 лютого 2010 року у справі N К-16478/08;
від 8 вересня 2010 року у справі N К-1375/10; від 15 вересня
2010 року у справі К-49495/09;
5. Ухвали ВАСУ від 25 лютого 2009 року у справі N К-16426/07;
від 4 лютого 2009 року у справі N К-3416/07; від 19 січня
2011 року у справі N К-28143; від 22 січня 2009 року у справі
N К-6028/07;
6. Ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних
справах Апеляційного суду міста Києва від 23 листопада 2010 року
у справі N 11а-2363;
7. Ухвала колегії суддів судової палати у кримінальних
справах Апеляційного суду Полтавської області від 19 серпня
2010 року у справі N 10-383/10;
8. Лист Апеляційного суду Харківської області від 28 березня
2011 року N 1-7;
9. Постанови колегії суддів Судової палати в адміністративних
справах ВСУ від 21 лютого 2007 року у справі N 07-10;
від 23 грудня 2009 року у справі N 21-2177во09.
10. Ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних
справах ВСУ від 14 жовтня 2008 року у справі N 5-2566км08.
Голова Вищого
спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних
і кримінальних справ Л.І.Фесенко



вверх