У травні 2001 р. К. звернувся в суд із позовом до ТОВ фірма
"Консоль ЛТД" (далі - ТОВ) про захист прав споживача, мотивуючи
позовні вимоги тим, що в червні 1999 р. між ним і ТОВ було
укладено договір про сумісну діяльність, а саме - будівництво
житла, відповідно до умов якого він був зобов'язаний сплатити
грошовий внесок, а ТОВ - у передбачені угодою строки збудувати й
передати йому трикімнатну квартиру. Посилаючись на те, що
відповідач не виконав обумовлений в угоді обов'язок і що фактично
між ними було укладено договір підряду, а не договір про сумісну
діяльність, просив на підставі ч. 2 ст. 58, статей 149, 152, 335
ЦК ( 1540-06 ) та положень Закону від 12 травня 1991 р. N 1023-XII
( 1023-12 ) "Про захист прав споживачів" визнати зазначену угоду
договором підряду, розірвати цей договір, стягнути на його користь
завдані відповідачем збитки, а також компенсацію за заподіяння
моральної шкоди.Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 червня
2001 р., частково зміненим ухвалою Апеляційного суду Харківської
області від 29 квітня 2002 р., К. у стягненні компенсації за
заподіяння моральної шкоди відмовлено, у решті вимог позов
задоволено.У касаційній скарзі ТОВ, посилаючись на неправильне
застосування судами норм матеріального права, просило ухвалу
апеляційного суду скасувати, рішення районного суду змінити,
відмовивши К. в задоволенні його вимог.Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та
обговоривши доводи, наведені у скарзі, Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційна
скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.Постановляючи рішення про часткове задоволення позову,
районний суд, з яким погодилась й апеляційна інспекція, виходив з
того, що між сторонами фактично було укладено не договір про
сумісну діяльність, а договір підряду, хоча наявність передбачених
законом (глави 28, 29 ЦК ( 1540-06 ) умов договору підряду на
будівництво жилого будинку (виділення замовнику земельної ділянки,
передача ним підряднику проектно-кошторисної документації,
погодженої сторонами, здійснення замовником контролю й технічного
нагляду за відповідністю виконуваних робіт проектам і кошторисам
тощо) судом не перевірялася.За таких обставин із висновком суду про характер
правовідносин сторін, їхні права та обов'язки в цих
правовідносинах, можливість застосування щодо останніх положень
глав 28, 29 ЦК ( 1540-06 ) та Закону "Про захист прав споживачів"
( 1023-12 ) погодитися не можна.На порушення ст. 301 ЦПК ( 1003-05 ) суд апеляційної
інстанції належнім чином не перевірив законність і обгрунтованість
рішення суду та не усунув допущене судом першої інстанції
недотримання вимог закону.Керуючись ст. 334 ЦПК ( 1003-05 ), Судова палата у цивільних
справах Верховного Суду України касаційну скаргу ТОВ задовольнила
частково, рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26
червня 2001 р. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від
29 квітня 2002 р. скасувала, а справу направила на новий розгляд
до суду першої інстанції.
Про захист прав споживача
Про захист прав споживача
Определение Верховного суда Украины; Выдержка
от 17.09.2003
Документ n0286700-03, текущая редакция — Принятие от 17.09.2003