Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у
складі: головуючого Смоковича М.І., суддів Весельської Т.Ф.,
Горбатюка С.А., Мироненка О.В., Чумаченко Т.А., секретар судового
засідання Марушевський А.А., за участі представників: Товариства з
обмеженою відповідальністю "Виставковий центр" - гр. М,
Дніпропетровської міської ради - гр. Р, Товариства з обмеженою
відповідальністю "Вентер" - гр. Т, розглянувши у відкритому
судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом
товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський
виставковий центр" (далі - ТОВ "Дніпропетровський виставковий
центр") до Дніпропетровської міської ради, третя особа -
товариство з обмеженою відповідальністю "Вентер" (далі -
ТОВ "Вентер") про визнання частково недійсними рішень
Дніпропетровської міської ради, В С Т А Н О В И Л А:У вересні 2004 року ТОВ "Дніпропетровський виставковий центр"
у господарському суді Дніпропетровської області пред'явило позов
до Дніпропетровської міської ради про визнання частково недійсними
рішень Дніпропетровської міської ради від 18 червня 2003 року
N 54/10 щодо надання згоди на розміщення будівельного об'єкта
ТОВ "Вентер" під проектування та будівництво Торговельно-ділового
центра та від 2 червня 2004 року N 67/17 щодо надання згоди на
продовження проектування ТОВ "Вентер" будівельного об'єкта.Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що Дніпропетровська
міська рада рішенням від 24 квітня 2001 року дала свою згоду на
виділення земельної ділянки площею 0,4945 га за адресою
____________ для будівництва виставкового центру. На підставі
вказаного рішення на цій земельній ділянці позивач, попередньо
оформивши усі необхідні документи, спорудив приміщення
виставкового центру.Проте, рішенням Дніпропетровської міської ради від 18 червня
2003 року було дано згоду здійснювати проектування будівництва
об'єкта на цій же ділянці ТОВ "Вентер". А рішенням міської ради
від 2 червня 2004 року N 67/17 ТОВ "Вентер" надано дозвіл на
продовження проектних робіт.Оскільки дані рішення, на думку позивача, є такими, що не
відповідають вимогам чинного законодавства, порушують його права
та законні інтереси, просив їх у частині узгодження місця
розташування об'єкту будівництва визнати частково недійсними.Під час розгляду справи ТОВ "Дніпропетровський виставковий
центр" уточнив позовні вимоги в частині номера рішення та просив
визнати частково недійсним рішення Дніпропетровської міської ради
від 18 червня 2003 року N 54/10 та від 2 червня 2004 року N 68/17.Господарським судом Дніпропетровської області до участі у
справі в якості третьої особи на стороні відповідача без
самостійних вимог було залучено ТОВ "Вентер".Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від
15 листопада 2004 року визнані недійсними рішення
Дніпропетровської міської ради від 18 червня 2003 року N 54/10 та
від 2 червня 2004 року N 68/17 в частині узгодження місць
розташування будівельних об'єктів ТОВ "Вентер" на земельній
ділянці площею 0,4945 га за адресою ____________.Цим же рішенням вирішено питання про повернення позивачу
витрат зі сплати судового збору, інформаційно-технічне
забезпечення судового процесу та про видання наказу.Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського
суду від 2 червня 2005 року рішення суду першої інстанції у цій
справі залишено без змін, а апеляційна скарга ТОВ "Вентер" - без
задоволення.ТОВ "Вентер", вважаючи рішення судів першої та апеляційної
інстанцій такими, що постановлені з порушенням норм матеріального
та процесуального законодавства, оскаржило їх до Вищого
господарського суду України і просить їх скасувати.Відповідно до ухвали Вищого господарського суду України від
14 листопада 2005 року касаційна скарга ТОВ "Вентер" разом із
справою надіслана для розгляду до Вищого адміністративного суду
України.Обґрунтовуючи касаційні вимоги, ТОВ "Вентер" вказує на
порушення судами вимог процесуального законодавства в частині, що
регламентує порядок повідомлення учасників судового розгляду про
розгляд справи та порядок проголошення судового рішення. Зокрема,
він вказує, що дану справу було розглянуто у відсутності
представника Товариства і про призначення до розгляду справи суд
ніякого повідомлення йому не надіслав. Суд апеляційної інстанції
взагалі не проголошував своє рішення у цій справі. Крім того,
судами невірно застосовані норми земельного законодавства, чинного
на час виникнення спірних відносин.Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх
встановлення, проаналізувавши правильність застосування судами
першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія
суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з
наступних мотивів.Суд першої інстанції, вирішуючи спір, виходив з того, що
земельна ділянка, на якій було споруджено приміщення Виставкового
центру, була передана ТОВ "Дніпропетровський виставковий центр" у
фактичне користування.Про це, на думку суду, свідчать ті обставини, що було
проведено відвід землі на місцевості, її майнова оцінка,
виготовлений і виданий технічний паспорт, отримані висновки й
узгодження проекту землеустрою з відділами і управліннями міської
ради та міськвиконкому, складений акт встановлення меж в натурі і
виданий акт прийому-передачі знаків меж і земельної ділянки в
натурі. ТОВ "Дніпропетровський виставковий центр" був введений до
земельного кадастру, сплачував земельний податок.Крім того, Дніпропетровський міськвиконком 22 серпня
2002 року прийняв рішення N 1841, яким погодився з проектом
рішення Дніпропетровської міської ради щодо надання
ТОВ "Дніпропетровський виставковий центр" відповідної земельної
ділянки в оренду для проектування та улаштування тимчасових
збірно-розбірних тентових конструкцій багатофункціонального
призначення. Цим же рішенням зобов'язав начальника
Дніпропетровського міського управління земельних ресурсів внести
дане питання на розгляд сесії міської ради.Але рішення міськвиконкому посадовою особою управління
земельних ресурсів виконано не було, а 18 червня 2003 року
Дніпропетровська міська рада прийняла рішення N 54/10, яким було
погоджено та надано дозвіл ТОВ "Вентер" на проведення на цій
земельній ділянці проектних робіт на спорудження іншого об'єкту.
2 червня 2004 року Дніпропетровська міська рада прийняла рішення
N 68/17, яким фактично пролонгувала дію свого попереднього
рішення.Оскільки питання щодо земельної ділянки Дніпропетровською
міською радою було вирішено без проведення аукціону (конкурсу),
без урахування фактичного користування земельною ділянкою
ТОВ "Виставковий центр", а також без попереднього вилучення
земельної ділянки, то суд визнав вказані рішення недійсними.Між тим, такий висновок судів попередніх судових інстанцій є
неправильним і таким що не ґрунтується на чинному законодавстві.Відповідно до статті 10 Земельного кодексу України ( 561-12 )
(у редакції від 18 грудня 1990 року) передача земельних ділянок у
власність, надання їх у користування в межах м. Дніпропетровська,
в тому числі й на умовах оренди, на час виникнення спірних
відносин перебувала в компетенції Дніпропетровської міської ради.Статтею 22 цього Кодексу ( 561-12 ) передбачалось, що право
власності на землю або право користування наданою земельною
ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями
меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання
документа, що посвідчує це право. Таким документом є державний акт
на право користування земельною ділянкою. Приступати до
використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до
встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання
документа, що посвідчує право власності або право користування
землею, заборонялось.Крім того, згідно з вимогами частини першої статті 24
Земельного кодексу України ( 561-12 ) право тимчасового
користування землею, в тому числі на умовах оренди, мало бути
оформлено відповідним договором.У справі відсутні докази того, що земельна ділянка, на якій
позивачем споруджено приміщення Виставкового центру, була надана
йому в користування на умовах оренди в порядку, визначеному чинним
на той час Земельним кодексом України ( 561-12 ), і що між
ТОВ "Виставковий центр" та відповідним органом місцевого
самоврядування укладався договір оренди землі.Тому у судів попередніх інстанцій не було підстав вважати, що
спірними рішеннями Дніпропетровської міської ради були порушені
права та законні інтереси позивача.За таких обставин судові рішення, як такі, що постановлені з
порушенням норм матеріального права, підлягають скасуванню, а
справа - направленню на новий розгляд.При новому розгляді суду першої інстанції слід більш повно
з'ясувати обставини справи. Зокрема, необхідно перевірити чи
набрали законної сили судові рішення від 17 грудня 2004 року та
від 3 вересня 2004 року у господарських справах за позовом
ТОВ "Дніпропетровський виставковий центр" до Дніпропетровської
міської ради про визнання права власності на нерухоме майно -
приміщення Виставкового центру та за позовом ЗАТ "Фінансовий Союз
Банк" до ТОВ "Вентер", Дніпропетровської міської інспекції
державного архітектурно-будівельного контролю, третя особа
ТОВ "Виставковий центр", про визнання недійсним акта та усунення
перешкод в користуванні приміщенням Виставкового центру, чи
проводився аукціон щодо надання в користування земельної ділянки,
на якій споруджено Виставковий центр, чи органами місцевого
самоврядування скасовувались попередні або приймались нові рішення
щодо цієї земельної ділянки та інші обставини і в залежності від
встановленого вирішити спір.Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227 Кодексу
адміністративного судочинства України ( 2747-15 ), колегія суддів
Вищого адміністративного суду України У Х В А Л И Л А:
Про визнання частково недійсними рішень міської ради щодо надання згоди на розміщення будівельного об'єкта
Про визнання частково недійсними рішень міської ради щодо надання згоди на розміщення будівельного об'єкта
849;
Определение
от 10.05.2006
Документ n0222760-06, текущая редакция — Принятие от 10.05.2006